Правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжнародний приватний університет бізнесу і права

УДК 342.5

Правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони

Спеціальність 12.00.07. - адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Зайцев Микола Миколайович

Херсон 2014



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Військовому інституті Київського національного університет імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Коропатнік Ігор Михайлович, кандидат юридичних наук, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри фінансів і права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Нікітенко Олександр Іванович, Донецький юридичний інститут МВС, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Марков В'ячеслав Валерійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник факультету підготовки фахівців для підрозділів боротьби з кіберзлочинністю та торгівлею людьми.

Захист відбудеться 29 вересня 2014 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.135.03 у Міжнародному університеті бізнесу і права (73039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської дивізії, 37-А).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Міжнародного університету бізнесу і права (73039, м. Херсон, вул. 49 Гвардійської дивізії, 37-А).

Автореферат розісланий 26 серпня року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В. Маліков

інформаційний безпека правовий оборона

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З моменту набуття Україною незалежності розпочався тривалий процес її становлення як суверенної держави, що супроводжується трансформаціями усіх сфер суспільного життя.

Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.

Першочерговим завданням в цьому процесі є створення та розвиток національної системи законодавства у відповідності до існуючих суспільно-політичних умов, здатної забезпечити якісне регулювання суспільних відносин, що, в свою чергу, буде створювати належні умови для розвитку суспільства, держави, її інститутів, механізмів забезпечення прав та свобод людини та громадянина.

Найважливішою подією в цьому процесі було прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, яка стала фундаментом правової системи України. Її статтею 8 були встановлені вимоги до прийняття законів та інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на основі Конституції України та у відповідності останній.

Стаття 17 Конституції України містить базові положення, що стосуються здійснення оборони України, забезпечення державної безпеки, захисту державного суверенітету і територіальної цілісності, охорони державного кордону, тощо.

Так, частина перша зазначеної статті визначає дві найважливіші взаємопов'язані функції держави:

перша - захист суверенітету і територіальної цілісності України;

друга - забезпечення економічної та інформаційної безпеки.

Підтвердженням важливості забезпечення інформаційної безпеки є її виокремлення, як окремої правової категорії у статті 17 Конституції України, забезпечення якої віднесено не лише до найважливіших функцій держави, а й є справою всього Українського народу. Це надає недержавним суспільним інститутам, громадянам та іншим суб'єктам правовідносин статусу суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки.

Однак не зважаючи на конституційно визначену важливість забезпечення інформаційної безпеки України, національне законодавство у цій сфері не сформовано, що негативно впливає на стан захищеності національних інтересів України та її обороноздатності.

Як свідчить досвід останніх воєнних конфліктів (Російсько-грузинський військовий конфлікт 2008 року, Ліванська війна 2006 року, Сірійський конфлікт 2011 року, триваючий військовий конфлікт в Україні), форми і методи ведення сучасних війн зазнали кардинальної трансформації.

Сучасні військові конфлікти характеризують поняттям “гібридна війна”, яка включає комбінації громадянської війни, партизанської війни, заколоту та тероризму. При веденні “гібридної війни” застосування військових частин та підрозділів збройних сил є епізодичним та допоміжним, а ключове значення набуває здійснення інформаційного впливу на населення конфліктної зони, населення країни, на території якої ведеться збройне протистояння та міжнародне співтовариство.

Теоретичну основу роботи склали праці українських та зарубіжних вчених у галузі інформаційного та інформаційного права, національної безпеки, державного управляння, психології, соціології, тощо. Серед таких праць особливе місце займають теоретичні розробки І. Арістової, А. Бандурки, К. Бєлякова, В. Білоусова, В. Богдановича, М. Бусленка, С. Гриняєва, О. Данильяна, О. Дзьобаня, Г. Ємельянова, Р. Калюжного, Б. Кормича, В Ліпкана, О.Литвиненка, О.Логінова, В. Лопатіна, А. Манойло, Н. Нижника, М. Панова, О. Позднякова, Г. Почепцова, Л. Сергієнка, Г. Ситника, В. Цимбалюка, Л. Харченка, М. Швеця, Т. Шевцової, І. Шопіної, В. Ярочкіна.

Віддаючи належне науковим досягненням зазначених науковців та активно використовуючи їх в своєму дослідженні, автор розвиває ці положення з урахуванням викликів, з якими стукнулася України у сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Вибір теми дисертаційного дослідження обумовила відсутність цілісної системи законодавства в сфері інформаційної безпеки, що створювало умови для розвитку негативних тенденцій щодо зниження рівня обороноздатності України і мало наслідком неготовність і низьку ефективність державних інститутів у протистоянні негативному інформаційному впливу з боку Російської Федерації, які, в свою чергу, призвели до негативних наслідків у вигляді масових проявів сепаратизму, порушення державного суверенітету та територіальної цілісності України, що зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає пункту 13 розділу ІІІ Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затвердженої Законом України від 9 січня 2007 року № 537-V, Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 386-р. Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи шифр “Еталон” № 05БФ050-01. Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол від 19.01.2012 року № 10).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретичних засад, законодавства України, яке регулює питання забезпечення інформаційної безпеки та оборони держави, дати загально-правову характеристику інформаційної безпеки у сфері оборони України, визначити сучасний стан її правового регулювання та запропонувати основні напрямки удосконалення законодавства у цій сфері.

Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв'язання наступних задач:

дати загально-правову характеристику інформаційної безпеки як правової категорії в системі інформаційних правовідносин;

встановити роль і місце інформаційної безпеки в системі заходів оборони України;

визначити інформаційні загрози в сфері оборони та надати їх класифікацію;

розкрити правовий статус засобів масової інформації як суб'єктів інформаційної діяльності;

проаналізувати встановлені процедури та визначену чинним законодавством систему управління і контролю забезпечення інформаційної безпеки;

дослідити встановлену законами України юридичну відповідальність за вчинені правопорушення в сфері інформаційних відносин;

сформулювати пропозиції щодо систематизації законодавства у сфері інформаційної безпеки;

розробити пропозиції щодо формування системи забезпечення інформаційної безпеки;

запропонувати правовий механізм забезпечення протидії інформаційним загрозам та забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони України.

Предметом дослідження є правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони України.

Методи дослідження. Багатоаспектність теми дисертаційного дослідження зумовила використання різних методів його здійснення: загальних - аналізу, синтезу, філософсько-правового, діалектичного, системно-структурного аналізу, структурно-функціонального, індукції, дедукції, композиції, абстрагування, тощо і спеціальних - формально-юридичного, історико-правового, інституційно-правового, порівняльно-правового, документального аналізу та ін.

В ході дослідження було проаналізовано праці науковців в галузі права, державного управління, політології, психології, інформаційних технологій та телекомунікацій, що стосуються концептуальних та практичних аспектів побудови інформаційного суспільства, формування інформаційної політики, розвиту інформаційних правовідносин, розбудови воєнної організації держави та оборони.

Крім того, в дослідженні були використані висновки загальної теорії держави і права, основні положення науки інформаційного права, конституційного права, адміністративного права, теорії державного управління в частині, що стосуються аспектів досліджуваної проблеми.

Нормативним підґрунтям роботи є міжнародно-правові акти у сфері інформаційної безпеки, Конституція України, законодавство України у сфері оборони та інформаційних відносин.

Емпіричну базу дослідження становлять наукові праці в галузі конституційного права, інформаційного права, адміністративного права, міжнародного права, експертні висновки на проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України у сфері оборони України та інформаційних відносин, листування центральних органів виконавчої влади з цих питань, матеріали преси та інтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням проблеми правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони України. У результаті проведеного дослідження було сформульовано висновки, рекомендації і пропозиції, зокрема:

уперше:

запропоноване авторське визначення особливих умов діяльності органів державної влади держави -

обґрунтовано необхідність прийняття Закону України “Про інформаційну безпеку”, запропоновано його структуру та основні положення;

запропонована організаційна структура органів забезпечення інформаційної безпеки в системі органів виконавчої влади, Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів;

сформульовані пропозиції щодо забезпечення інформаційної безпеки на окупованих територіях та окремих територіях України в умовах часткової або повної втрати контролю на цих територіях органами публічної влади;

дістало подальшого розвитку:

визначення інформаційної безпеки - це діяльність суб'єктів інформаційних правовідносин, спрямована на захист їх прав та інтересів від порушень з боку інших суб'єктів інформаційних відносин внаслідок: створення, використання та поширення ними недостовірної, викривленої або неповної інформації; несанкціоноване поширення та використання інформації, яка охороняється законом; порушення цілісності та доступності інформації;

перелік заходів забезпечення інформаційної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану, правового режиму надзвичайного стану, правового режиму в районі проведення антитерористичної операції;

висловлені пропозиції щодо внесення змін до законів України “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України” інші закони, що регулюють діяльність військових формувань, гармонізації законодавства у сфері оборони із запропонованими положеннями закону України “Про інформаційну безпеку”;

удосконалено:

класифікацію інформаційних загроз в залежності від їх ступеню впливу на інститути держави;

перспективна структура інформаційного законодавства - висловлені пропозиції щодо включення положень Закону України “Про інформаційну безпеку” до проекту Інформаційного кодексу України при здійснені його розробки;

юридичну відповідальність за правопорушення у сфері інформаційних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані у:

правотворчій сфері - запропоновані рекомендації можуть бути використані при здійсненні розробки проектів законів України та інших нормативно-правових актів з метою формування та вдосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки та оборони (Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України та Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України);

науково-дослідній сфері та навчальному процесі - матеріали використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисциплін “Інформаційне право України”, а також враховані при підготовці навчальної та наукової літератури з даної тематики (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Академії праці, соціальних відносин і туризму).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації було оприлюднено на семи міжнародних, всеукраїнських та науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науково-практичній конференції “Військова освіта та наука: сьогодення і майбутнє” (м. Київ, 2010 р.), науково-практичній конференції “Актуальні задачі фінансового, психологічного, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів і частин Збройних Сил України” (м. Київ, 2011 р.), Х Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Шевченківська весна 2012” (м. Київ, 2012), науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розбудови Збройних Сил України (м. Київ, 2012 р.), науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розбудови Збройних Сил України (м. Київ, 2012 р.), IХ Міжнародній науково-практичній конференції “Військова освіта та наука: сьогодення і майбутнє” (м. Київ, 2013 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, ад'юнктів, слухачів, курсантів, і студентів “Актуальні завдання гуманітарного, фінансово-економічного, правового, матеріально-технічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів та частин Збройних Сил України” (м. Київ, 2014 р.)

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у п'яти наукових статтях, з яких чотири опубліковано у фахових виданнях України, одна у іноземному науковому виданні, а також у тезах восьми доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 194 сторінок, з них 170 сторінок - основний текст, 10 сторінок - додатки, 14 сторінок - список використаних джерел (186 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими програмами, планами та темами, окреслюються мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, вказується на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості щодо апробації та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 “Загально-правова характеристика інформаційної безпеки у сфері оборони України” складається з трьох підрозділів, в яких розкрито зміст інформаційної безпеки як правової категорії в системі інформаційних правовідносин та її місце в системі заходів оборони України, а також здійснено аналіз загроз інформаційній безпеці в сфері оборони.

У підрозділі 1.1. “Інформаційна безпека як правова категорія в системі інформаційних правовідносин” досліджується зміст поняття інформаційна безпека та його сутність як правової категорії.

Розглянуто погляди вітчизняних та зарубіжних фахівців в галузі права, політології, психології щодо сутності інформаційної безпеки. Не зважаючи на велику кількість досліджень зазначеної тематики, поняття “інформаційна безпека”, його структура, принципи та напрями її забезпечення є недостатньо визначеними та дискутивними. Дефініції інформаційної безпеки, які містяться в законодавчих актах України, а саме в Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року № 537-V та Законі України “Про основи національної безпеки” не є тотожними, що призводить до їх неоднозначного застосування в нормотворчій діяльності та унеможливлення подальшого правозастосування.

Запропоновано авторське визначення поняття інформаційної безпеки - це діяльність суб'єктів інформаційних правовідносин, спрямована на захист їх прав та інтересів від порушень з боку інших суб'єктів інформаційних відносин внаслідок: створення, використання та поширення ними недостовірної, викривленої або неповної інформації; несанкціоноване поширення та використання інформації, яка охороняється законом; порушення цілісності та доступності інформації.

Таке розуміння інформаційної безпеки на думку автора, по-перше, охоплює всі аспекти цього поняття, по-друге, дозволяє підходити до інформаційної безпеки не як до сталого стану, а до динамічного процесу, який має свій розвиток.

У підрозділі 1.2. “Інформаційна безпека в системі заходів оборони України” досліджуються організаційно-правові засади оборони України в частині забезпечення інформаційної безпеки.

Визначено співвідношення понять національна безпека та інформаційна безпека. Встановлено, що поняття інформаційна безпека перетинаючись з поняттям “національна безпека” і виступаючи його невід'ємним елементом, водночас є багатоаспектним, комплексним явищем і не поглинається поняттям “національна безпека”, зокрема в частині забезпечення безпеки суб'єктів інформаційних відносин, що виникають в процесі інформаційного обміну під час приватноправових відносин. Це зумовлює необхідність врегулювання питань, пов'язаних із здійсненням забезпечення інформаційної безпеки на законодавчому рівні та формування спеціального законодавства з цього питання.

Встановлено, що забезпечення інформаційної безпеки є невід'ємною складовою в системі заходів оборони держави, і створює умови для забезпечення інформаційного суверенітету України.

У підрозділі 1.3. “Інформаційні загрози в сфері оборони” досліджуються загрози інформаційній безпеці у сфері оборони.

З урахуванням сучасного досвіду проаналізовані актуальні загрози інформаційній безпеці. Проаналізовані зазначені в законодавстві України загрози інформаційній безпеці та їх класифікація.

Зроблені висновки щодо ступеню впливу загроз інформаційній безпеці на діяльність органів публічної влади, Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, на які покладається виконання завдань оборони держави.

Автором запропонована класифікація загроз інформаційній безпеці в залежності від ступеню загрози на об'єкт інформаційного впливу.

Розділ 2 “Сучасний стан правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони” складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано закріплені в актах законодавства України правовий статус засобів масової інформації, механізми управління в сфері інформаційної безпеки, здійснення контролю за суб'єктами інформаційної діяльності та притягнення до юридичної відповідальності за вчинені правопорушення в сфері інформаційної діяльності.

У підрозділі 2.1. “Правовий статус засобів масової інформації як суб'єктів інформаційної діяльності” досліджені питання правового статусу засобів масової інформації.

Окреслений правовий статус засобів масової інформації: друкованих засобів масової інформації (преси), телебачення, радіомовлення, інформаційних агентств.

Зроблено висновок про неоднорідність правового регулювання діяльності засобів масової інформації у сфері інформаційної діяльності. Підкреслено негативні наслідки існування прогалин в законодавстві України щодо діяльності інтернет-засобів масової інформації для забезпечення інформаційної безпеки.

Обґрунтовується необхідність здійснення впорядкування законодавства з питань діяльності засобів масової інформації шляхом прийняття Закону України “Про засоби масової інформації”, що дозволить полегшити правозастосування у цій сфері та усунути прогалини щодо регулювання діяльності інтернет-засобів масової інформації.

У підрозділі 2.2. “Управління та контроль в сфері інформаційної діяльності та забезпечення інформаційної безпеки” досліджуються визначені законодавством України основні завдання, функції та компетенція суб'єктів владних повноважень щодо управління та контролю в сфері інформаційної діяльності і забезпечення інформаційної безпеки.

Окремі питання, що стосуються забезпечення інформаційної безпеки регулюються низкою законів України, а саме: “Про основи національної безпеки”, “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”, “Про Службу безпеки України”, “Про оборону України”, “Про Службу зовнішньої розвідки України”, “Про розвідувальну діяльність”, “Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України”, “Про захист суспільної моралі”, “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, “Про радіочастотний ресурс”, “Про телекомунікації”, “Про телебачення та радіомовлення”, сферою регулювання яких є суспільні відносини у різних сферах: від національної безпеки до захисту суспільної моралі, які наведені вище. Зазначені закони є неузгодженими між собою.

Доводиться, що цими законами завдання та функції щодо забезпечення окремих питань інформаційної безпеки покладаються на велику кількість різних державних органів, компетенція яких стосується різних сфер державного управління, вони мають різну підпорядкованість. У зв'язку з цим відсутні механізми взаємодії зазначених органів, діяльність цих органів з питань забезпечення інформаційної безпеки не спрямовується та не координується.

Підкреслено, що найкраще на законодавчому рівні врегульовані питання щодо комплексного забезпечення технічного захисту інформації, яка належить державі, та створення систем спеціального зв'язку, що є одним з головних завдань Державної спеціальної служби зв'язку та захисту інформації України та захисту суспільної моралі від негативного інформаційного впливу, яка покладається на Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі.

Діяльність інших державних органів, на які покладається виконання окремих завдань щодо забезпечення інформаційної безпеки є безсистемною.

Відсутність державної політики щодо забезпеченні інформаційної безпеки та спеціального законодавства, яким передбачено напрямки її реалізації унеможливило створення чіткої та узгодженої системи суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки - органів, наділених відповідними завданнями і функціями та засобами для їх виконання, що має наслідком безконтрольний вплив на інформаційний простір держави та ставить під загрозу інформаційний суверенітет держави, заподіює шкоду всім суб'єктам інформаційних відносин.

Зроблено висновок про необхідність створення в системі органів виконавчої влади та органів військового управління Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органах єдиної системи органів, на яку буде покладено функції забезпечення інформаційної безпеки.

Викладені пропозиції автора щодо вимог до системи забезпечення інформаційної безпеки:

1) кількість елементів системи забезпечення інформаційної безпеки не повинна бути надмірною, оскільки їх збільшення буде призводити до ускладнення функціонування і, як наслідок, зменшення її ефективності;

2) повинен існувати єдиний суб'єкт управління забезпеченням інформаційної безпеки, наділений владними повноваженнями у відношенні інших елементів забезпечення інформаційної безпеки та запроваджені ефективні механізми їх взаємодії;

3) повноваження та функції суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки повинні бути чітко розмежованими, не допускати дублювань з метою уникнення конкуренції в діяльності цих суб'єктів та, одночасно, охоплювати всі сфери та аспекти забезпечення інформаційної безпеки, що дозволить досягти прийнятної ефективності функціонування системи;

4) до складу системи забезпечення інформаційної безпеки повинні входити не тільки органи публічної влади, а й інститути громадянського суспільства, що дозволить однаково ефективно захищати в інформаційних відносинах інтереси не тільки держави, а й суспільства та людей і громадян.

У підрозділі 2.3. “Юридична відповідальність за вчинені правопорушення в сфері інформаційної діяльності” досліджуються питання юридичної відповідальності за вчинені правопорушення в сфері інформаційної діяльності.

Статтею 27 Закону України “Про інформацію” встановлено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Встановлено, що законами України здійснюється охорона суспільних відносин в інформаційній сфері:

протиправного розголошення інформації з обмеженим доступом, щодо якої встановлені спеціальні правові режими розповсюдження (таємна, службова та конфіденційна інформація, персональні данні, інформація, що містить банківську, комерційну таємницю, тощо);

у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку;

втручання в автоматизовані системи обробки даних.

Водночас правопорушення в сфері інформаційних відносин не обмежені лише розголошенням певних видів інформації яка охороняється законом.

Такими правопорушеннями є також поширення недостовірної інформації яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів.

Автором зазначено, що кримінальна відповідальність охоплює лише окремі правопорушення такого характеру, зокрема публічні заклики до зміни конституційного ладу, державного суверенітету, зміни територіального устрою.

Разом з тим не встановлена юридична відповідальність засобів масової інформації та їх посадових осіб. Сформульовано необхідність розширення переліку складів злочинів та адміністративних правопорушень в сфері інформаційних відносин, суб'єктами яких є засоби масової інформації та їх посадові особи, що дозволить забезпечити реалізацію одного з основних принципів інформаційних відносин - достовірності і повноти інформації, закріпленого в статті 2 Закону України “Про інформацію”.

Викладені погляди автора пропозиції щодо запровадження адміністративної відповідальності засобів масової інформації та їх посадових осіб за поширення недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів, і кримінальної відповідальності посадових осіб засобів масової інформації якщо поширення такої інформації спричинило тяжкі наслідки.

Розділ 3 “Основні напрями забезпечення інформаційної безпеки в сфері оборони України” складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються шляхи підвищення ефективності діяльності системи забезпечення інформаційної безпеки.

У підрозділі 3.1. “Систематизація законодавства у сфері інформаційної безпеки. Пропонується здійснити систематизацію законодавства у сфері забезпечення інформаційної безпеки України шляхом прийняття основного законодавчого акту, яким будуть врегульовані зазначені правовідносини - Закону України “Про інформаційну безпеку”. Викладені структура та основний змісту цього закону: сфера регулювання закону, основні принципи правового регулювання правовідносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, система органів забезпечення інформаційної безпеки, їх повноваження, завдання та функції.

Висловлені пропозиції щодо внесення змін до законодавства України у сфері оборони та законів, що регулюють діяльність Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, які задіяні до виконання заходів оборони держави, з метою приведення його у відповідність до запропонованого Закону України “Про інформаційну безпеку”.

У підрозділі 3.2. “Система забезпечення інформаційної безпеки” викладено авторське бачення структури системи органів які будуть здійснювати забезпечення інформаційної безпеки.

Зазначається, що існуючі суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки не спроможні протистояти загрозам та інформаційному впливу.

Запропоновано створення:

1) в системі органів виконавчої влади:

центральний орган виконавчої влади із статусом міністерства, на який покласти формування та реалізацію державної політики у сфері інформаційної безпеки;

міжрегіональні територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері інформаційної безпеки, територію поширення повноважень яких визначати в залежності від особливостей відповідних регіонів України;

структурні підрозділи забезпечення інформаційної безпеки центральних органів виконавчої влади.

2) у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та спеціальних правоохоронних органах:

структурного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України з питань забезпечення інформаційної безпеки України, на який покласти планування, організації виконання та контролю заходів інформаційної безпеки у Збройних Силах України. Інших військових формуваннях та спеціальних правоохоронних органах, які залучаються до оборони держави;

структурних підрозділів органів військового управління Збройних Сил України та спеціальних правоохоронних органів з питань забезпечення інформаційної безпеки.

Викладені пропозиції щодо порядку взаємодії органів забезпечення інформаційної безпеки у сфері та розмежування їх повноважень.

У підрозділі 3.3. “Протидія інформаційним загрозам у сфері оборони та забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах” надаються пропозиції щодо заходів, спрямованих на протидію інформаційним загрозам в сфері оборони та забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах.

З метою здійснення ефективної протидії інформаційних загрозам в сфері оборони автором запропоновано:

доповнення Закону України “Про засади зовнішньої та внутрішньої політики” прийняття концепції формування державної інформаційної політики та її щорічного перегляду;

внесення змін до Закону України “Про телекомунікації” щодо запровадження правового механізму контролю за інформацією, що поширюється в мережі Інтернет та телекомунікаційних мережах;

внесення змін до Закону України “Про радіочастотний ресурс” щодо посилення контролю за використанням національного радіочастотного ресурсу України Генеральним штабом Збройних сил України;

запровадження кримінальної відповідальності за поширення засобами масової інформації завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів, що спричинила масові заворушення громадян;

запровадження адміністративної відповідальності засобів масової інформації за поширення завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави.

Запропоновано авторське визначення поняття особливі умови - особливості діяльності органів публічної влади, Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, залучених до виконання заходів оборони держави у разі запровадження одного або декількох правових режимів: воєнного стану, надзвичайного стану, у районі проведення антитерористичної операції, окупованих територій, тимчасово втрачених територіях.

Викладені пропозиції автора щодо забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах:

доповнення встановлених законами України заходів правових режимів воєнного стану, надзвичайної стану, у районі проведення антитерористичної операції, заходами, спрямованими на забезпечення інформаційної безпеки;

доповнення Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” заходами забезпечення інформаційної безпеки на окупованих територіях.

при здійсненні розробки проекту Закону України, яким буде врегульований статус та правовий режим окремих територій східної України, над якими тимчасово втрачений контроль органами державної влади, передбачити включення до нього заходів забезпечення інформаційної безпеки на цих та прилеглих до них територіях.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні, виконаному на основі теоретичного осмислення наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених, аналізу міжнародно-правових актів, законодавства України і практики його застосування, зроблено теоретичне узагальнення і запропоноване вирішення наукового завдання, пов'язаного із забезпеченням інформаційної безпеки у сфері оборони, у результаті чого отримано такі найважливіші результати:

1. Надано загально-правову характеристику інформаційної безпеки як правової категорії в системі інформаційних правовідносин.

Запропоновано авторське визначення поняття інформаційної безпеки - це діяльність суб'єктів інформаційних правовідносин, спрямована на захист їх прав та інтересів від порушень з боку інших суб'єктів інформаційних відносин внаслідок: створення, використання та поширення ними недостовірної, викривленої або неповної інформації; несанкціоноване поширення та використання інформації, яка охороняється законом; порушення цілісності та доступності інформації.

2. Встановлено, що забезпечення інформаційної безпеки є невід'ємною складовою в системі заходів оборони держави, і створює умови для забезпечення інформаційного суверенітету України.

Визначено співвідношення понять національна безпека та інформаційна безпека. Зазначено, що поняття інформаційна безпека перетинаючись з поняттям “національна безпека” і виступаючи його невід'ємним елементом, водночас є багатоаспектним, комплексним і не поглинається поняттям “національна безпека”, зокрема в частині забезпечення безпеки суб'єктів інформаційних відносин, що виникають в процесі інформаційного обміну під час приватноправових відносин.

3. Визначені інформаційні загрозив сфері оборони, зроблені висновки щодо ступеню їх діяльність органів публічної влади, Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, на які покладається виконання завдань оборони держави.

Автором пропонується класифікація інформаційних загроз за ступенем впливу на інститути держави, що дозволить здійснювати відповідні заходи протидії на підставі ідентифікації інформаційної загрози. Запропоновано здійснити поділ інформаційних загроз на три рівні:

1) високий, при якому об'єкт інформаційного впливу може втратити можливість виконувати покладені на нього функції.

2) опосередкований, при якому виникає ризик втрати можливості виконання окремих функцій.

3) низький, при якому знижується ефективність діяльності об'єкта інформаційного впливу.

4. Зроблені висновки про неоднорідність правового регулювання діяльності засобів масової інформації у сфері інформаційної діяльності. Підкреслено негативні наслідки для забезпечення інформаційної безпеки існування прогалин в законодавстві України щодо діяльності інтернет-засобів масової інформації. Обґрунтована необхідність здійснення впорядкування законодавства з питань діяльності засобів масової інформації шляхом прийняття Закону України “Про засоби масової інформації”, що дозволить полегшити правозастосування у цій сфері та усунути прогалини щодо регулювання діяльності інтернет-засобів масової інформації.

5. Проаналізовані закріплені в законодавстві завдання і функції державних органів, на які покладено забезпечення інформаційної безпеки. Встановлено, що окремі питання забезпечення інформаційної безпеки покладені на на велику кількість різних державних органів, компетенція яких стосується різних сфер державного управління, вони мають різну підпорядкованість. Це зумовлює відсутність механізмів взаємодії зазначених органів, діяльність, цих органів не спрямовується та не координується.

Зроблено висновок про необхідність створення в системі органів виконавчої влади та органів військового управління Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органах єдиної системи органів, на яку буде покладено функції забезпечення інформаційної безпеки. Викладені пропозиції автора щодо вимог до системи забезпечення інформаційної безпеки.

6. За результатами дослідження юридичної відповідальності за вчинені правопорушення в інформаційній сфері запропоновано встановити адміністративну відповідальність засобів масової інформації та їх посадових осіб за поширення завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів, а у разі у разі настання тяжких наслідків внаслідок поширення такої інформації засобами масової інформації - кримінальної відповідальності посадових осіб засобів масової інформації.

7. Запропоновано проведення систематизації законодавства України у сфері забезпечення інформаційної безпеки шляхом:

прийняття Закону України “Про інформаційну безпеку”. Розроблені сфера регулювання цього закону, основні принципи правового регулювання правовідносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки, система органів забезпечення інформаційної безпеки, їх повноваження, завдання та функції;

викладені пропозиції щодо внесення змін до Законів України “Про основи національної безпеки”, “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”, “Про Збройні сили України, “Про Службу безпеки України”, “Про оборону України”, “Про Службу зовнішньої розвідки України”, “Про розвідувальну діяльність”, “Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України”, “Про Національну гвардію України”, “Про Державну прикордонну службу”, “Про Державну спеціальну службу транспорту” з метою приведення їх до вимог Закону України “Про інформаційну безпеку”.

8. Запропоновано створення єдиної системи забезпечення інформаційної безпеки в системі органів виконавчої влади та органів військового управління Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, розроблено структуру цієї системи, а саме:

1) в системі органів виконавчої влади:

центральний орган виконавчої влади із статусом міністерства, на який покласти формування та реалізацію державної політики у сфері інформаційної безпеки;

міжрегіональні територіальні органи центрального органу виконавчої влади у сфері інформаційної безпеки, територію поширення повноважень яких визначати в залежності від особливостей відповідних регіонів України.

структурні підрозділи забезпечення інформаційної безпеки центральних органів виконавчої влади.

2) у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та спеціальних правоохоронних органах:

структурного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України з питань забезпечення інформаційної безпеки України, на який покласти планування, організації виконання та контролю заходів інформаційної безпеки у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та спеціальних правоохоронних органах, які залучаються до оборони держави;

структурних підрозділів органів військового управління Збройних Сил України інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів з питань забезпечення інформаційної безпеки.

9. Запропонований правовий механізм правовий механізм протидії інформаційним загрозам:

доповнення Закону України “Про засади зовнішньої та внутрішньої політики” новою статтею 10-1 “засади внутрішньої політики в інформаційній сфері”, у якій передбачити, зокрема, прийняття концепції формування державної інформаційної політики та її щорічного перегляду;

внесення змін до Закону України “Про телекомунікації” щодо запровадження правового механізму контролю за інформацією, що поширюється в мережі Інтернет та телекомунікаційних мережах;

внесення змін до Закону України “Про радіочастотний ресурс” щодо посилення контролю за використанням національного радіочастотного ресурсу України Генеральним штабом Збройних сил України;

доповнення Кримінального кодексу України новою статтею 365-3 “Поширення у засобах масової інформації завідомо недостовірної інформації” з метою запровадження кримінальної відповідальності за поширення засобами масової інформації завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів, що спричинила масові заворушення громадян;

внесення відповідних змін до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення та радіомовлення”, “Про інформаційні агентства” запровадження адміністративної відповідальності засобів масової інформації за поширення завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів.

Запропоновано авторське визначення поняття особливі умови - особливості діяльності органів публічної влади, Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, залучених до виконання заходів оборони держави у разі запровадження одного або декількох правових режимів: воєнного стану, надзвичайного стану, у районі проведення антитерористичної операції, окупованих територій, тимчасово втрачених територіях.

Викладені пропозиції автора щодо забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах:

доповнити заходи правових режимів воєнного стану, надзвичайної стану, у районі проведення антитерористичної операції, визначені статтею 15 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, статтею 16 Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”, статтею 14 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”, відповідно, заходами забезпечення інформаційної безпеки;

доповнити Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України ” новою статтею 17-1 “Забезпечення інформаційної безпеки на окупованій території”, якою передбачити, у тому числі організацію трансляції національних програм ефірного телерадіомовлення на радіочастотах, присвоєних Україні в порядку, встановленому Статутом та Конвенцією Міжнародного союзу електрозв'язку.

при здійсненні розробки проекту Закону України, яким буде врегульований статус та правовий режим окремих територій східної України, над якими тимчасово втрачений контроль органами державної влади, передбачити включення до нього заходів забезпечення інформаційної безпеки на цих та прилеглих до них територіях.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Зайцев М.М. Співвідношення понять “національна безпека” та “інформаційна безпека” в Конституції України / М.М. Зайцев // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2013. - № 4 (11). - С.45-49.

Зайцев М.М. Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України / М.М. Зайцев // Форум права. - 2013. - № 3. - С. 231-238. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_3_40.pdf.

Nikolay Zaitsev. Trends of formation of state policy on information security / М.М. Зайцев // Закон и жизнь (Legea si Vіаіа). - 2014. - № 3/2 (267). - С. 83-86.

Зайцев М.М. Напрямки формування державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки / М.М. Зайцев // Митна справа. - 2014. - № 4(94) - С. 62-70.

Зайцев М.М. Забезпечення інформаційної безпеки в особливих умовах / М.М.Зайцев // НАЗВА- 2014. - № . - С.

Зайцев М.М. Співвідношення понять “військове формування” та “правоохоронний орган” і проблеми щодо їх розмежування / М.М. Зайцев // Тези доповідей VI Міжнародної науково-практичної конференції “Військова освіта та наука: сьогодення і майбутнє” (м. Київ, 25-26 лют. 2010 р.). Наукове видання - К.: ВІКНУ, 2010 - С. 206-208.

Зайцев М.М. Організаційно-правові основи оборони України / М.М. Зайцев // Тези доповідей науково-практичної конференції “Актуальні задачі фінансового, психологічного, топогеодезичного, радіотехнічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів і частин Збройних Сил України” (м. Київ, 28 квіт. 2011 р.). Наукове видання - К.: ВІКНУ, 2011 - С. 202.

Зайцев М.М. Правові аспекти переходу Міністерства оборони України на структуру з інтегрованими функціями / М.М. Зайцев // Тези доповідей Х Міжнародної конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Шевченківська весна 2012” (м. Київ, 20-21 квіт. 2012 р.). Наукове видання - К.: КНУ, 2012 - С. 19-21.

Зайцев М.М. Стан правового забезпечення інформаційної безпеки України / М.М. Зайцев // Тези доповідей науково-практичної конференції “Сучасні проблеми розбудови Збройних Сил України (м. Київ, 27 лют. 2012 р.). Наукове видання - К.: ВІКНУ, 2012 - С. 132-136.

Зайцев М.М., Коропатнік І.М. Правові аспекти переходу Міністерства оборони України на структуру з інтегрованими функціями / М.М. Зайцев, І.М. Коропатнік // Тези доповідей науково-практичної конференції “Сучасні проблеми розбудови Збройних Сил України (м. Київ, 27 лют. 2012 р.). Наукове видання - К.: ВІКНУ, 2012 - С. 137-139.

Зайцев М.М. Етапи розвитку суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки / М.М. Зайцев // Терези Феміди. - 2013. - № 2/2013. - Науково-виробничий журнал. - С. 108-111.

Зайцев М.М. Погляди науковців на сутність інформаційної безпеки / М.М. Зайцев // Тези доповідей IХ Міжнародної науково-практичної конференції “Військова освіта та наука: сьогодення і майбутнє” [Текст] (м. Київ, 22 лист. 2013 р.). / заг. редакцією В.В. Балабіна - К.: ВІКНУ, 2013 - С. 302-303.

Зайцев М.М. Напрямки формування державної політики щодо забезпечення інформаційної безпеки / М.М. Зайцев // Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених, ад'юнктів, слухачів, курсантів, і студентів “Актуальні завдання гуманітарного, фінансово-економічного, правового, матеріально-технічного та лінгвістичного забезпечення підрозділів та частин Збройних Сил України” [Текст] (м. Київ, 25 квіт. 2014 р.). / заг. редакцією В.В. Балабіна - К.: ВІКНУ, 2014 - С. 129.

АНОТАЦІЇ

Зайцев М.М. Правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Міжнародний університет бізнесу та права, Херсон, 2014.

Дисертаційна робота є комплексним науковим монографічним дослідженням питань забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони.

Дисертація містить науково обґрунтовані положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення механізму правового регулювання забезпечення інформаційної безпеки у сфері оборони. В досліджені проведено аналіз поглядів науковців різних галузей знань щодо сутності інформаційної безпеки.

Розглянуто сучасний стан законодавства України у сферах забезпечення інформаційної безпеки та оборони. Визначено, що в законодавстві фактично відсутній механізм забезпечення інформаційної безпеки.

Визначені вимоги до системи забезпечення інформаційної безпеки.

Викладені пропозиції щодо створення єдиної системи забезпечення інформаційної безпеки в системі органів виконавчої влади та органів військового управління Збройних Сил України, інших військових формувань та спеціальних правоохоронних органів, що залучаються до виконання заходів оборони держави.

Запропоновані зміни до законодавства України, спрямовані на підвищення ефективності забезпечення інформаційної безпеки: прийняття Закону України “Про інформаційну безпеку”, внесення змін до законів України у сфері оборони з метою приведення їх у відповідність до Закону України “Про інформаційну безпеку”, запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за поширення засобами масової інформації завідомо недостовірної інформації, яка спрямована на дискредитацію інститутів держави, інститутів громадянського суспільства їх посадових осіб та громадських діячів. Окремо приділено увагу забезпеченню інформаційної безпеки в особливих умовах: у разі запровадження одного або декількох правових режимів: воєнного стану, надзвичайного стану, у районі проведення антитерористичної операції, окупованих територій, тимчасово втрачених територіях.

Ключові слова: інформаційна безпека, оборона держави, національна безпека, Збройні Сили України, інформаційні правовідносини.

Зайцев Н.Н. Правовое регулирование обеспечения информационной безопасности в сфере обороны. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Международный университет бизнеса и права, Херсон, 2014.

Диссертация является комплексным научным монографическим исследованием вопросов обеспечения информационной безопасности в сфере обороны.

Диссертация содержит научно обоснованные положения, выводы и предложения по совершенствованию механизма правового регулирования обеспечения информационной безопасности в сфере обороны. В исследовании проведен анализ взглядов ученых различных областей знаний о сущности информационной безопасности.

Рассмотрено современное состояние законодательства Украины в сфере обеспечения информационной безопасности и обороны. Определено, что в законодательстве фактически отсутствует механизм обеспечения информационной безопасности.

Дано авторское определение информационной безопасности.

Определены требования к системе обеспечения информационной безопасности.

Изложены предложения о создании в единой системы обеспечения информационной безопасности в системе органов исполнительной власти, а также органов военного управления Вооруженных Сил Украины, других военных формирований и специальных правоохранительных органов, выполняющих мероприятия по обороне государства.

...