Залучення показань свідка у цивільну справу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Залучення показань свідка у цивільну справу

Новикова Н.А.

суддя

Господарського суду Харківської області

Постановка проблеми. Джерелом фіксації інформації в показаннях свідків є сам свідок - незамінний учасник цивільного процесу. У такому разі логічно, що поява в цивільній справі такого засобу доказування, як показання свідка, пов'язана із залученням його у цивільну справу. Проте форми такого залучення можуть бути найрізноманітнішими, де переваги одних можуть стати недоліком інших.

Стан опрацювання. Окремі аспекти залучення показань свідків під час розгляду та вирішення цивільної справи досліджувалися такими науковцями, як В.Д. Андрійцьо, С.А. Барашков, В.В. Комаров, Г.О. Світлична, І.В. Удальцова, В.П. Феннич тощо.

Метою статті є визначення, аналіз способів та форм залучення показань свідка у цивільну справу.

Виклад основного матеріалу. За загальним правилом, виключно особи, які беруть участь у справі, повинні збирати докази. Зокрема, для підтвердження своїх вимог або заперечень вони зобов'язані подати усі наявні у них докази (ч. 2 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Аналізуючи процесуально-правовий статус осіб, які беруть участь у справі, В.Д. Андрійцьо вказує, що вони наділяються не правом, а обов'язком доказування. Вказівка у нормах ЦПК України права подати докази (ст. 27 ЦПК України), права заявляти клопотання про виклик свідків (ст. 136 ЦПК України), витребування доказів (ст. 137 ЦПК України), призначення експертизи (ст. 143 ЦПК України) тощо є альтернативними способами та формами виконання єдиного обов'язку доказування [7]. Як зауважує С.А. Барашков, цивільним процесуальним обов'язкам притаманна ознака диспозитивності, і тому не без підстав такі обов'язки називаються «диспозитивні цивільні процесуальні обов'язки» [13].

Як свідок не може самостійно за власною ініціативою вперше з'явитися для його допиту у справі, так і особи, які беруть участь у справі, не можуть самостійно привести в цивільну справу своїх свідків. Існує певний порядок, що пов'язується з необхідністю звернення до суду із проханням про виклик такого свідка. Отже, контролювати процес появи свідка у справі будуть не тільки особи, які беруть участь у ній, але і сам суд, що її розглядає.

В Україні закріплено змагальний тип цивільного процесу, відповідно до якого наявний чіткий розподіл процесуальних ролей між судом та учасниками процесу, зокрема під час доказування обставин цивільної справи. Якщо сторони повинні збирати докази, суд має їх безпосередньо дослідити та надати їм оцінку. Проте чинне законодавство дозволяє суду збирати докази у справах окремого провадження за власною ініціативою, не чекаючи подачі заяви про виклик свідка, самостійно його викликати: «З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази» (ч. 2 ст. 235 ЦПК України). Якщо буквально тлумачити це правило, воно не розповсюджується на можливість викликати свідків, оскільки витребування може стосуватися тільки предметних, а не особистих, судових доказів, зокрема письмових або речових (ст. 137 ЦПК України). Проте як указує ряд науковців, воно стосується всієї системи засобів доказування, які передбачені ч. 2 ст. 57 Цивільного кодексу України. Оскільки це правило є принциповим для всіх справ окремого провадження, указує на активність суду у збиранні всіх судових доказів, а не тільки письмових чи речових, у процесі їх витребування, вважаємо, що частину 2 ст. 235 ЦПК України варто редакційно змінити. Термін «витребувати» замінити на «збирати».

В.Д. Андрійцьо зазначає, що спосіб збирання судових доказів у цивільному процесі - це безпосередній прийом залучення доказів до суду, який розглядає цивільну справу. До способів збирання судових доказів належать: 1) подання доказів; 2) з'явлення сторін, третіх осіб та їхніх представників у судове засідання для їх допиту як свідків; 3) виклик свідка; 4) призначення експертизи [11, с. 308]. Отже, способом збирання показань свідків є виклик свідка.

З указаною позицією можемо погодитися тільки частково, оскільки такий спосіб збирання характерний тільки для усної форми показань свідків. Якщо йдеться про письмову форму, яка у ряді випадків допускається за нашим законодавством, способом збирання показань свідків у такому разі буде подання документів, що містять показання свідків до суду.

Незалежно від того, який спосіб буде мати місце, обов'язково варто дотримуватися певної процедури, яка пов'язана із залученням показань свідків у справу. Порушення цієї процедури буде братися до уваги під час оцінювання показань свідків та може бути причиною їх недопустимості.

Якщо свідка викликають у справу особи, які беруть участь у справі, вони повинні звернутися до суду із заявою про виклик свідка за встановленою процедурою. Відповідно до ст. 136 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначається його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Подання такої заяви взято в часові рамки: вона має бути подана до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, до початку розгляду справи по суті. На практиці суди відмовляли задовольняти заяви про виклик свідків, що були подані після початку слухання справи по суті. Щоправда, зустрічається інколи парадоксальна практика, коли заяви про виклик свідка подавалися своєчасно, але суд їх не задовольняв, бо «наразі це клопотання суд вважає передчасним», «бо заявлено без дослідження інших доказів у справі». Такий суд чомусь забув, що початок дослідження доказів у справі не дає можливості подавати заяву про виклик свідка без поважної причини. Хоча в цій ситуації незадоволення цієї заяви буде поважною причиною.

Також на практиці склалося таке поняття, як залишення заяви про виклик свідка відкритою у розгляді. Так, в одній із цивільних справ було вказано: «Судова колегія вважає, що заява адвоката ОСОБА_2 про виклик та допит свідка має бути залишена відкритою до надання пояснень учасників цивільного процесу і з'ясування обставин справи». Такі процесуальні дії чинним ЦПК України не передбачені. Відповідно до ч. 1 ст. 168 ЦПК України заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, що беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Якщо присутніх немає, то заява про виклик свідка повинна бути вирішена без урахування їхньої думки, щоб розгляд справи не затягувався. Тому практика залишення заяв про виклик свідків відкритою, вважаємо, є незаконною.

Варто сказати, що на сучасному етапі дії цивільного процесуального законодавства України на стадії підготовки справи до судового розгляду може мати місце подання показань свідка у справу в письмовій формі. Так, показання свідків, отримані за процедурою судового доручення (ст. 132 ЦПК України) або процедурою забезпечення доказів (ст. 133 ЦПК України), оформляються протоколами допиту свідка, які направляються до суду, що розглядає справу.

Судове доручення має місце у тому разі, якщо свідок перебуває за межами територіальних повноважень суду, що розглядає цивільну справу. Допит свідка у такому разі проводить суд за місцем його проживання. Цьому суду направляється ухвала суду, що розглядає справу, у якій викладається суть справи, указуються особи, які беруть участь у ній, обставини, які треба встановити, перелік питань, які треба поставити свідку (ч. 2 ст. 132 ЦПК України). Для того, щоби була видана така ухвала, треба подати заяву про виклик свідка, яка вище нами описувалася. Якщо суд побачить, що свідок проживає за межами його територіальної юрисдикції, він повинен за всіх рівних умов направити судове доручення. Ніщо не заважає заявнику самому вказати у заяві, що свідка треба викликати у порядку судового доручення.

На момент виконання судового доручення про допит свідка суд може зупинити провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 202 ЦПК України). На відміну від відкладення розгляду цивільної справи, у разі її зупинення невідомий строк нового засідання, оскільки час припинення дії підстав, які викликали зупинення провадження у справі, не відомий. Виходить, що залучення показань свідка у справу за процедурою судового доручення в часові рамки не взято, що не можна вважати позитивним моментом такого порядку вирішення цього питання. Але така невизначеність об'єктивна: суд, який направляє ухвалу суду про допит свідка в порядку судового доручення, не може наперед знати, як швидко ця ухвала буде виконана, оскільки її виконання залежить від того, чи з'явиться свідок за повісткою в суд для допиту одразу чи його потрібно буде приводити у примусовому порядку.

На практиці суди виносять окремо ухвалу про направлення судового доручення та ухвалу про зупинення провадження у справі. Але інколи вони вказані ухвали об'єднують одним процесуальним документом, що не зовсім правильно, оскільки ухвалу про направлення судового доручення оскаржити неможливо, а ухвалу про зупинення провадження у справі - можливо.

Відмовитися виконувати ухвалу суду про судове доручення суд, якому вона адресується, не має права. За результатами її виконання суду, що розглядає справу, направляється протокол допиту свідка. Також надсилаються інші матеріали, що були зібрані в порядку виконання судового доручення. Після надходження вказаних матеріалів, суд своєю ухвалою відновлює провадження у справі. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку (ч. 5 ст. 132 ЦПК України).

Забезпечення доказів має місце у тому разі, якщо подання доказів у майбутньому не буде можливим (наприклад, свідок виїде на заробітки в іншу країну). У сучасній практиці України норми про забезпечення доказів шляхом допиту свідків трактуються неоднаково. Деякі суди вважають, що заява про виклик свідка (ст. 136 ЦПК України) обов'язково повинна подаватися у формі заяви про забезпечення доказів (ст. 134 ЦПК України). Незважаючи на пояснення осіб, які клопочуть про виклик свідка, що у них «труднощі щодо виклику свідків, перелічених у заяві, відсутні», судді вказують, що «нормами ЦПК України допит свідків визначено видом забезпечення доказів, і розмежування стосовно зазначених представником позивача обставин відсутнє». У результаті вони зобов'язують позивача подавати не заяву про виклик свідка, а заяву про забезпечення доказів шляхом допиту свідка за встановленою процедурою [201]. І питання тут не в тому, який вид документа подавати для виклику свідка, а в коштах. Заява про забезпечення доказів оплачується судовим збором: для фізичних осіб - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), тоді як заява про виклик свідка не оплачується. Оскільки ухвала суду про незадоволення такої заяви окремо в апеляційному порядку не оскаржується, сторона справи, якщо бажає мати у справі свідка, змушена йти платити кошти.

Вважаємо, що така судова практика є незаконною, оскільки законодавець досить чітко встановив два види процесуальних документів для виклику свідків: заяву про забезпечення доказів (ст. 134 ЦПК України) та заяву про виклик свідка (ст. 136 ЦПК України). Крім того, у них існує різний процесуальний режим. Зокрема, заява про забезпечення доказів має додаткові підстави для її задоволення: подання доказів є неможливим або є складнощі в поданні доказів (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Такі підстави наводити в заяві про виклик свідка не потрібно, оскільки вони не відображені в законодавчо визначених реквізитах (ч. 1 ст. 136 ЦПК України). Заява про забезпечення доказів має інші часові параметри її подання. Так, вона може бути подана до подання позовної заяви з обов'язком подання позовної заяви протягом трьох днів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України). Заява про виклик свідка подається до або під час попереднього засідання, а якщо воно не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Подання такої заяви до подачі позовної заяви не передбачено. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом 5-ти днів з обов'язковим викликом усіх осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 135 ЦПК України). Заява про виклик свідка, що подана безпосередньо в судовому засіданні чи надійшла до суду і вирішується в судовому засіданні, розглядається негайно. Суд не зобов'язаний для розгляду такої заяви викликати осіб, які беруть участь у справі. Вище було сказано, що подання заяви про забезпечення доказів оплачується судовим збором, а подання заяви про виклик свідка - ні. Ухвала суду про забезпечення доказів (не про відмову у забезпеченні доказів) може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 4 ст. 135 ЦПК України), а ухвала суду про задоволення заяви про виклик свідка - ні.

Отже, такі істотні відмінності у процесуальному режимі двох заяв, направлених на виклик свідка у справу, не дають можливості вважати їх одним і тим самим.

Якщо забезпечення доказів у формі допиту свідка проводить суд, що розглядає цивільну справу, фактично маємо усну форму дослідження показань свідка тим складом суду, що буде приймати судове рішення. У цьому разі є спільні риси з такою формою залучення показань свідка у справу, як подання заяви про виклик свідка. У всіх інших випадках забезпечення доказів шляхом допиту свідка або за судового доручення щодо допиту свідка показання свідка з'являються у цивільній справі виключно в письмовій формі.

На нашу думку, чинне цивільне процесуальне законодавство України у плані залучення показань свідків у цивільну справу в письмовій формі треба істотно реформувати. Зокрема, на етапі збору судових доказів у процесі підготовки справи до судового розгляду суду треба направляти показання свідка, які дано в письмовій формі. Така форма залучення показань свідків має бути передбачена як основна на попередньому та судовому засіданні з можливими винятками у вигляді усної форми. Позитивні моменти письмової форми залучення показань свідка можна звести до такого:

- по-перше, свідок зможе у спокійній обстановці, логічно та послідовно викласти свої думки, пригадати побачене (почуте), а не буде хаотично розповідати все, що знає. Тут можемо зауважити, що під диктовку адвоката свідок напише все вигідне для сторони справи. Але також можемо сказати і за усну форму дослідження показань свідка: за інструкціями адвоката свідок буде давати такі показання, які вигідні стороні справи, що пройшли багаторазову репетицію. Проте попередня письмова форма показань свідка вигідна тим, що це документ, у якому вказується можливість притягнення свідка до кримінальної відповідальності. На пересічного громадянина така інформація, під якою він має особисто підписатися, повинна діяти психологічно дуже сильно;

- по-друге, усунуться причини затягування розгляду цивільної справи через неявку свідків. Письмова форма показань свідка не вимагає виклику самого свідка в цивільну справу. Розгляд справи також не буде затягуватися із причини недопущення дублювання показань свідків. Належне письмове описання показань свідка дасть можливість суду зрівняти такі описання, якщо у справі їх декілька. У такому разі суд може прийняти рішення про доцільність виклику всіх свідків чи тільки їх оптимальної частини;

- по-третє, буде можливість здійснити реальну, а не гіпотетичну, попередню оцінку показань свідка судом. Написаний свідком документ суд легко зможе прочитати та більш достовірно вирішити питання про доцільність чи недоцільність виклику свідка в судове засідання, якщо виникне така необхідність;

- по-четверте, сторони будуть мати повноцінне уявлення про доказову базу один одного, що дасть їм можливість належним чином підготуватися до захисту в справі або може бути причиною врегулювання спору до початку судового засідання.

Таким чином, подання в суд письмової форми показань свідка на попередньому чи судовому засіданні має істотні переваги перед звичайною заявою про виклик свідка, що має місце сьогодні за чинним ЦПК України.

Висновки. Отже, пропоновані нами зміни до залучення показань свідка покращать ситуацію, пов'язану з використанням показань свідка в цивільному процесі.

Список використаних джерел

показання свідок процесуальний законодавство

1. Андрійцьо В.Д. Доказування обставин цивільної справи: право чи обов'язок? / В.Д. Андрійцьо // Теорія і практика правознавства. - 2013 - Вип. 2 (4) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/ el_zbimik/2.2013/10_5.pdf.

2. Барашков С.А. Диспозитивные обязанности в гражданском процессе / С.А. Барашков // Правоведение. - 1985. - № 2. - С. 67-71 Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.law.edu.ru/artide/artide.asp?artideID=179481.

3. Феннич В.П. Розподіл обов'язків доказування під час розгляду справ окремого провадження / В.П. Феннич // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2011. - № 3. - С. 89-97.

4. Комаров В.В. Окреме провадження: [монографія] / [В.В. Комаров, ГО. Світлична, І.В. Удальцова] / за ред. В. В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - 312 с.

5. Андрійцьо В.Д. Теоретичні проблеми доказування в цивільному судочинстві України: [монографія] / В.Д. Андрійцьо. - Ужгород : ТОВ «ІВА», 2014. - 410 с.

6. Ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 вересня 2012 р. у цивільній справі № 2012/6142/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52693572.

7. Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 28 липня 2014 р. у цивільній справі № 20/9062/13-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40100493.

8. Ухвала Дзержинського міського суду Донецької області від 24 січня 2014 р. у цивільній справі № 2/225/62/2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37046198.

9. Ухвала Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 4 жовтня 2016 р. у цивільній справі № 522/27134/13-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/62413450.

10. Ухвала Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 травня 2013 р. у цивільній справі № 285/799/13-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31265933.

11. Ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 13 липня 2016 р. у цивільній справі № 363/1824/15-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58913308.

12. Ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2012 р. у цивільній справі № 2-1597/11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27006341.

Размещено на Allbest.ru