Про інститут обмеження і звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов’язань внаслідок дії непереборної сили

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кременчуцький державний політехнічний університет

Про інститут обмеження і звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань внаслідок дії непереборної сили

Гайкова Т.В.

На сьогодні можна з певністю стверджувати, що завдяки прийняттю Господарського (далі - ГК) та нового Цивільного (далі - ЦК) кодексів України частково вдалося впорядкувати інститут звільнення боржника від відповідальності за наявності обставин непереборної сили в сучасних умовах господарських відносин. Новела щодо звільнення учасника цих відносин від господарсько-правової відповідальності за неналежне виконання зобов'язань внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, перетворила цю підставу звільнення від відповідальності на досить розповсюджений засіб захисту інтересів боржника. Проте практика застосування ГК, ЦК України ставить перед законодавцем все нові й нові питання. Однак кількість наукових розробок у цій сфері дуже незначна, що й спонукало автора до вибору даної тематики для дослідження.

За умов поглиблення приватно-правових засад у господарсько-правовому регулюванні суспільних відносин в Україні з метою пошуку найоптимальніших шляхів вирішення існуючих проблем вважаємо за доцільне звернутися до витоків римського приватного права, авторитет якого залишається надзвичайно високим.

Мета роботи. Аналіз стану правового регулювання інституту звільнення боржника від відповідальності за наявності обставин непереборної сили в різних історичних умовах господарських відносин та різних правових системах сучасності для визначення напрямів удосконалення правового регулювання цього інституту господарським правом України.

Матеріали та результати досліджень. Інститут звільнення боржника від відповідальності за наявності обставин непереборної сили існував уже в класичному римському праві. Відповідальність боржника за невиконання договірних зобов'язань визначалася об'єктивно: обов'язок відшкодування шкоди наставав без з'ясування причин, з яких відбулося невиконання, тобто поза залежністю від того, мала місце вина боржника чи діяла непереборна сила. Якщо боржник за договором позики не повертав борг у визначений строк, кредитор мав право “накласти на нього руку” [1].

Пізніше принципи об'єктивної відповідальності боржника були замінені принципами суб'єктивної відповідальності боржника. Якщо боржник не був винний у невиконанні договірного зобов'язання, тобто піклувався про взяті на себе зобов'язання, він звільнявся від відповідальності. У таких випадках невиконання зобов'язань приписувалося діям непереборних сил (vis major). Під ними розумілися всі непередбачені і недоступні передбаченню обставини, наслідки яких неможливо було усунути, навіть якби їх можна було передбачати [2]. Слід зазначити, що поряд з основним принципом суб'єктивної відповідальності боржника в римському праві продовжував діяти щодо низки зобов'язань і принцип об'єктивної відповідальності. Ця відповідальність називалася custodia і застосовувалася в договорах про послуги, між судновласниками, власниками постоялих дворів, деяких договорах оренди.

Особливий інтерес представляє положення римського права про те, що відповідальність за умисне невиконання зобов'язання настає завжди. Це правило носило імперативний примусовий характер і не могло бути усунуто попередньою згодою сторін. Воно було описано в Дигестах Юстиніана у такий спосіб: “На думку Цельса, недійсна попередня згода про усунення відповідальності за намір” [3]. Це правило було сформульовано не випадково, а через те, що сторони при укладенні договору стали формулювати умови про усунення відповідальності.

Таким чином, у римському праві існувало як законодавче регулювання звільнення від відповідальності внаслідок настання обставин непереборної сили, так і договірна практика формулювання умов про звільнення від відповідальності. При цьому джерелом права заборонялося укладати попередні угоди про усунення відповідальності за умисне порушення зобов'язання. Положення римського права про те, що неможливе не може бути зобов'язанням, перейшли практично в усі континентальні системи права. Наприклад, ст. 1148 ГК Франції встановлює, що “немає підстави для відшкодування якої-небудь шкоди, якщо внаслідок непереборної сили чи випадкової події боржник зустрів перешкоду до того, щоб дати чи зробити те, що зобов'язаний був дати чи зробити, або зробив те, що йому було заборонено” [4]. Право ФРН встановлює принцип, за яким неможливість виконання внаслідок настання обставин непереборної сили виключає відповідальність боржника (боржник звільняється від виконання зобов'язання, якщо воно стало неможливим внаслідок обставин, за які боржник не відповідає і які наступили після виникнення зобов'язання). На цих же позиціях базувалося і право Російської імперії. Відповідно до ч. 1 ст. 644 тому X Зводу законів Російської імперії (далі - Звід) не підлягали винагороді шкода і збитки, що заподіяні від діяння випадкового, вчиненого не лише без наміру, але й без всякої з боку особи, яка його вчинила, необережності.

У правовій доктрині проблемами звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок впливу обставин непереборної сили послідовно займалися як дореволюційні (Е.Е. Пірвіц, Т.М. Яблочков) [5, 6], так і радянські (М.Я. Пергамент, В.А. Туманов,. Є.А Павлодський) [7-9] вчені. Так, Е.Е. Пірвіц відзначав, що російському законодавству відоме поняття непереборної сили як спеціальної підстави неосудності, що допускається законом [5]. Як приклад він посилався на ст. 2 т. XII ч. 1 Статуту російських залізничних доріг, відповідно до якої залізниця мала право відмовити в прийнятті до перевезення пасажирів, багажу чи вантажу у випадку дії надзвичайних подій у вигляді непереборної сили. Слід також звернути увагу на те, що відповідно до національного законодавства зазначеного періоду зміст волі контрагентів повинний був відповідати встановленому правовому порядку, інакше силі договору зашкодить юридична неможливість його виконання (ч. 1 ст. 571 т. X Зводу). Наприклад, залізниці і пароплавні підприємства не могли укладати будь-які угоди, метою яких є усунення чи полегшення відповідальності під загрозою їх недійсності завдяки п. 3 ч. 1 ст. 683 т. X Зводу. Відповідно до ст. 781 Зводу будь-які попередні домовленості, спрямовані на усунення чи послаблення відповідальності товарного складу, визнавалися недійсними.

Подібний підхід практикувався й в українському цивільному законодавстві радянського періоду. Дія непереборної сили, що викликає об'єктивну неможливість виконання зобов'язання, визнавалася обставиною, що звільняє боржника від відповідальності. Поняття непереборної сили було подане в ст. 78 ЦК УРСР 1963 року як “надзвичайної і невідворотної за даних умов події”. Практика укладення договорів суб'єктами господарювання свідчила про те, що сторони часто користувалися наданим їм правом включення в договори умов про звільнення від відповідальності при настанні форс-мажорних обставин [10].

Сучасне українське законодавство теж визнає поняття непереборної сили та пов'язує з ним певні правові наслідки. Відповідно до ч. 2 статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності [11]. Крім того, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доводе, що це порушення сталося внаслідок непереборної сили [12].

На відміну від континентального, англійське право довгий час дотримувалося принципу, відповідно до якого особа, яка уклала договір, безумовно пов'язана ним і повинна виконати його при будь-яких умовах і незалежно від відсутності вини. Цей принцип був сформульований у 1647 році в рішенні у справі “Paradine vs Jane”. Однак ця доктрина “абсолютної відповідальності” коректувалася правилом про те, що в договорі можуть бути передбачені умови, котрі звільняють від відповідальності чи обмежують її. Таким чином, можна зробити висновок, що загальне право виходило з того, що особа, яка прагне звільнитися від відповідальності внаслідок настання яких-небудь обставин, повинна була передбачати настання подібних обставин і включити їх в договір як умову звільнення від відповідальності. Лише наприкінці XIX ст. склалася доктрина “даремності” договору чи відпадання його змісту. Так, О.С. Комаров описує новий підхід таким чином: “Сторони повинні були б знати з самого початку, що виконання зобов'язання залежить від тривалості існування певної особи чи речі. У такому разі укладений сторонами договір повинен бути витлумачений як такий, котрий містить припускаючу умову, що сторони будуть вільні від договірних зобов'язань у випадку, коли до порушення договору його виконання стає неможливим через загибель предмета, яка наступила без правопорушення з боку боржника” [13]. А. Грибанов справедливо відзначає, що даремність - це дуже широке і розпливчасте поняття, яке охоплює неможливість, крайню ускладненість виконання, а також відпадання мети, навіть якщо це не призводить до фізичної неможливості виконання договору [14].

Американський варіант цієї доктрини закріплений у ст. 2-615 Зразкового торгового кодексу США (за винятком тих випадків, коли продавець прийняв на себе значні обов'язки), згідно з якою прострочення в постачанні чи непостачання усіх або частини товарів продавцем не розглядається як порушення ним своїх обов'язків за договором продажу, якщо обумовлене виконання стало неможливим внаслідок непередбачених обставин, ненастання яких було основною передумовою укладення договору, або внаслідок сумлінного виконання приписів застосованого іноземного чи вітчизняного урядового акта, незалежно від можливості наступного визнання його недійсним [15].

Сучасне міжнародне приватне право також виходить із принципу, що сторона не повинна відповідати за те, що вона не могла об'єктивно виконати. Стаття 7.1.7 Принципів міжнародних комерційних договорів ЮНІДРУА вказує, що сторона звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, якщо вона доведе, що невиконання було викликано перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати прийняття цієї перешкоди при укладенні договору або запобігання чи подолання цієї перешкоди, або її наслідків. Оскільки визначення непереборної сили в п. 1 цієї статті носить досить загальний характер, сторони не позбавлені права передбачати докладніше і детально розроблені умови з цього питання. Відповідно до ст. 3.108 Принципів європейського договірного права невиконання стороною зобов'язань виправдано, якщо вона доведе, що це відбулося через перешкоди поза її контролем і що вона не могла очікувати появи цих перешкод у момент укладення договору або уникнути, перебороти чи перешкоди їх наслідки [16]. За п. 1 ст. 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (далі - Конвенція) сторона не несе відповідальності за невиконання кожного зі своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликано перешкодою поза її контролем і що від неї не можна було розумно очікувати прийняття цієї перешкоди в розрахунок при укладенні договору або запобігання чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Важливо також зазначити, що ця підстава звільнення від відповідальності згідно з п. 5 ст. 79 Конвенції стосується лише обов'язку відшкодувати збитки [17].

Отже, Конвенція залишає відкритим питання про те, як впливає звільнення від відповідальності на передбачене договором зобов'язання порушника сплатити неустойку за порушення договору. Ці питання повинні вирішуватися відповідно до застосовного права. Законоположення різних країн відрізняються одне від одного, а тому можуть не відповідати інтересам сторін зовнішньоторговельного контракту. У зв'язку з цим сторонам міжнародного контракту просто необхідні договірні застереження про форс-мажор.

Виходячи з потреб практики, Міжнародна торговельна палата опублікувала типове застереження про форс-мажор, що сторони могли б шляхом безпосереднього включення чи посилання інкорпорувати у свій контракт [18].

Право, що динамічно розвивається на сучасному етапі, порушило ще одну проблему. Справа в тому, що, формулюючи застереження про звільнення від відповідальності, сторони посилалися, як правило, на форс-мажорні обставини, припускаючи їх такими. Однак позитивне право тієї чи іншої країни по-різному може законодавчо визначати, яке власне явище може визнаватися непереборною силою, вимагаючи рішення питання про те - об'єктивна чи суб'єктивна неможливість виконання зобов'язання виникла в конкретного боржника. Це пов'язано з тим, що не всі обставини, названі сторонами форс-мажорними, визнаються таким законодавством тієї чи іншої країни. Наприклад, дуже спірним у правовій доктрині є віднесення до форс-мажорних таких обставин, як страйк, інші трудові конфлікти, вихід з ладу машин і устаткування. Отже, сторони, передбачаючи настання таких обставин, повинні визначати їх не як форс-мажорні, а як інші обставини, що звільняють від відповідальності [19, 20].

Окремо стоїть питання про долю договору в зв'язку зі зміною обставин, коли об'єктивна можливість виконати договір існує, але суб'єктивне виконання боржником такого договору стане економічно неможливим. З урахуванням цієї сторони в договорах стали не лише передбачати обставини, що звільняють від відповідальності, але й вирішувати питання про долю договору у разі, наприклад, різкого подорожчання сировини, підвищення вартості переробки матеріалів та інших дестабілізуючих факторів. Розробка цього механізму реагування сторін на зміну обставин почалася із середини XX ст.

Висновки. Таким чином, з часів римського права розвинутим правопорядкам була відома така підстава звільнення від відповідальності, як непереборна сила - об'єктивна перешкода для належного виконання зобов'язання. Проте сторони договорів не обмежувалися наявністю законодавчих норм і в договорах формулювали свої умови звільнення від відповідальності. У загальному праві положення про те, що сторони можуть формулювати підстави звільнення від відповідальності безпосередньо в договорі, довгий час обґрунтовувало доктрину “абсолютної відповідальності” за порушення договору. Однак, незважаючи на те, що інститут договірного обмеження і виключення відповідальності має настільки древні корені, по-справжньому повний і швидкий розвиток він одержав лише з кінця XIX ст. І це зумовлює вітчизняну наукову еліту на подальшу розробку проблем, пов'язаних з питаннями звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань, у тому числі дії непереборної сили.

Література

відповідальність боржник непереборний сила

1. Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 141.

2. Пухан И., Поленак-Акимовская М. Римське право. - М.: Юристъ, 2000. - С. 213.

3. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. - М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - С. 138.

4. Гражданский кодекс Франции // Кулагин М.И. Избранные труды. - М.: Юристъ, 1997. - С. 304.

5. Пирвицъ Э.Э. Значение вины, случая и непреодолимой силы въ гражданскомъ праве. - С-Пб., 1895.

6. Яблочков Т.М. Понятие непреодолимой силы в гражданском праве // Юридические записки Демидовского лицея. - 1911.

7. Пергамент М.Я. Война и “непреодолимая сила”. - С-Пб., 1914.

8. Туманов В.А. Понятие непреодолимой силы в советском гражданском праве // Вопросы советского гражданского права. - М.: Юридическая литература, 1955.

9. Павлодский Е.А. Случай и непреодолимая сила в гражданском праве. - М.: Юридическая литература, 1978.

10. Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1963. - № 30. - ст. 463.

11. Господарський кодекс України. - Голос України. - 14 березня 2003. - № 49-50.

12. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356. - Із змінами та доповненнями.

13. Комаров А.С. Ответственность в коммерческом обороте. - М., 1991. - С. 58.

14. Грибанов А. Ответственность за неисполнение договорных обязательств в праве Англии и США // Хозяйство и право. - 1996. - № 7. - С. 146.

15. Единообразный торговый кодекс США. - М., 1996. - С. 94.

16. Принципы европейского контрактного права // Журнал международного частного права. - 1999. - № 1 (23). - С. 40-70.

17. Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров: Комментарий. - М.: Юристъ, 1994. - С. 187.

18. Форс-мажорные обстоятельства // (Серия: “Издания Международной торговой палаты”). - Публикация № 421 (Е). - М., 1997. - С. 41.

19. Томсинов В. Внешнеторговый договор купли-продажи: освобождение сторон от ответственности // Российская юстиция. 1994. - №4. - С. 14.

20. Дмитриева О.В. Ответственность без вины в гражданском праве. - Воронеж, 1997. - С. 110.

Размещено на Allbest.ru