Адміністративно-правові засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративно-правові засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сьогодні вплив глобальних екологічних проблем на розвиток цивілізації загалом і безпеки кожної країни зокрема зумовлює необхідність глибокого осмислення проблеми зміцнення міжнародної співпраці щодо забезпечення найважливіших прав людини третього покоління - екологічних прав. Незважаючи на те, що екологічне право людини є досить молодою юридичною галуззю, у сучасному суспільстві воно набуває дедалі більшої актуалізації. Теоретико-правові проблеми забезпечення екологічної безпеки особи, суспільства й держави, правове регулювання організації та діяльності інститутів захисту екологічних прав досить широко представлені в публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, визнано за необхідне залучати до забезпечення екологічних прав не лише інститути державної влади, а й структури громадянського суспільства.

Необхідність підвищення ефективності забезпечення екологічних прав вимагає консолідації зусиль державних органів влади з інститутами громадянського суспільства. Успіх у справі досягнення екологічної безпеки безпосередньо пов'язаний зі спільною, узгодженою діяльністю всіх суб'єктів адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав, а відсутність систематичної та послідовної взаємодії призводить до неузгодженості дій при вирішенні завдань, недостатнього використання наявного потенціалу, дублювання зусиль, існування нездорової конкуренції. Прорахунки та недоліки в забезпеченні екологічних прав негативно позначаються на екологічному стані планети загалом та української держави зокрема. Важливим ресурсом підвищення ефективності забезпечення екологічних прав виступає упровадження в діяльність суб'єктів адміністративно-правових відносин сучасних, адекватних вимогам екологічної безпеки та потребам суспільства організаційних заходів взаємодії.

Порушені питання вимагають наукового дослідження концептуальних основ адміністративно-правових засад взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства загалом і в забезпеченні екологічних прав зокрема. Адже незважаючи на те, що на проблеми взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства - громадськими об'єднаннями, у забезпеченні та захисті прав людини й громадянина звертали увагу у своїх роботах як українські вчені: Л.О. Алєксєєва, В.І. Андрейцев, І.В. Арістова, А.С. Астахов, Г.І. Балюк, О.І. Безпалова, В.С. Білецький, В.Т. Білоус, Н.В. Барбашова, Є.П. Буравльов, О.А. Васюта, Б.В. Воробйов, С.Б. Гавриш, А.П. Гетьман, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, Я.В. Дроздова, В.О. Дьомін, Є.В. Жилін, М.І. Єрофеєв, Т.І. Ковальчук, А.М. Колодій, Л.І. Кормич, В.В. Костицький, С.М. Кравченко, В.М. Кравчук, М.В. Краснова, А.О. Красносільська Ю.М. Крупка, В.І. Курило, М.В. Лациба, Л.І. Лойко, Н.Р. Малишева, О.А. Мартиненко, В.Л. Мунтян, М.М. Новіков, А.В. Одинцова, В.Ф. Погорілко, А.М. Подоляка, В.К. Попов, В.М. Попович, Т.О. Проценко, Б.Г. Розовський, В.Ф. Сіренко, Ю.В. Соболєва, О.М. Тевелєв, С.М. Тимченко, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, О.Н. Ярмиш, А.В. Яцик та інші, так і російські науковці: С.О. Боголюбов, М.М. Бринчук, Б.В. Єрофеєв, О.С. Колбасов, В.В. Петров та ін., комплексного дослідження взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав у адміністративно-правовій науці дотепер не проводилося. Саме необхідністю окреслення кола проблемних питань адміністративно-правових засад такої взаємодії, вирішення яких сприятиме її вдосконаленню, визначається актуальність теми дослідження, а також необхідність розв'язання сформульованих у вступі завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження обрано з урахуванням Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні (п. 5) та Плану першочергових заходів щодо її реалізації (п. 5), затверджених Указом Президента України від 24 березня 2012 р. №212/2012, Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2010 р. №347, Плану затвердження науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України на 2010-2012 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та міжнародних норм із захисту екологічних прав і узагальнення практики їхньої реалізації в нашій державі, опрацювання наукових розробок визначити особливості адміністративно-правового регулювання взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав громадян, а також окреслити шляхи їх розвитку та вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації визначено основні завдання:

- охарактеризувати екологічні права як об'єкт адміністративно-правових відносин;

- окреслити коло державних органів, що мають повноваження в забезпеченні екологічних прав та визначити особливості їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства;

- охарактеризувати зміст, форми та особливості механізму адміністративно-правового регулювання взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав громадян;

- розглянути умови й чинники участі громадських об'єднань у забезпеченні та захисті екологічних прав;

- провести порівняльний аналіз міжнародної і національної системи принципів взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав;

- проаналізувати нормативні акти, що врегульовують взаємодію органів державної влади та громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав відповідно до предмета правового регулювання і властивостей нормативного акта спричиняти юридично значущі наслідки;

- визначити прогалини в нормативному регулюванні взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в галузі захисту екологічних прав громадян, окреслити шляхи оптимізації співпраці органів державної влади й інститутів громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав громадян та напрацювати пропозиції з удосконалення законодавства України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у галузі забезпечення й захисту екологічних прав громадян.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, котрі якнайкраще відповідають потребам досягнення мети роботи. Історико-правовий підхід використано у процесі дослідження формування екологічних прав людини і громадянина (підрозділ 1.1). Формально-логічний та метод системно-структурного аналізу - при аналізі поняття «екологічні права громадян» (підрозділ 1.1), громадянського суспільства як об'єкта адміністративно-правового регулювання, з'ясуванні впливу адміністративного права та адміністративно-правових відносин на взаємодію державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.1). Для уточнення й формулювання дефініцій понять громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку, а також визначення повноважень та функцій органів державної влади використовувався метод моделювання (підрозділ 1.2). Застосування компаративного методу у процесі вивчення проблем реалізації адміністративно-правових функцій та принципів взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства уможливило формулювання рекомендацій щодо вдосконалення норм національного законодавства (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2).

Завдяки використанню методу тлумачення з'ясовувався зміст правових норм, що регулюють діяльність органів державної влади й інститутів громадянського суспільства (підрозділ 1.2) За допомогою статистичного методу досліджено дані ЄДРПОУ Державної служби статистики України громадських організацій та їх осередків щодо динаміки їх створення й діяльності (підрозділ 3.1). Системно-функціональний аналіз дав можливість охарактеризувати механізм взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань - як цілісну систему, визначити шляхи його вдосконалення (підрозділи 2.2, 3.2). Формально-догматичний метод застосовувався при аналізі принципів взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань (підрозділи 2.1, 2.2).

Науково-теоретичну основу дисертації становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, політології, адміністративного права і процесу, соціології, теорії управління, статистики.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження складають узагальнення практичної діяльності державних органів та громадських об'єднань у сфері забезпечення екологічних прав, статистичні матеріали, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексних монографічних досліджень правових засад взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав, у якому аргументуються засадничі поняття, теоретичні узагальнення й висновки, практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення процесу взаємодії держави і громадських об'єднань у забезпеченні екологічних прав.

уперше:

- запропоновано ввести в адміністративне право авторську дефініцію взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства як виду адміністративних правовідносин, за допомогою якого досягається ефективність функціонування громадянського суспільства та держави загалом через зміни у зовнішньому прояві - ефективному захисті прав і свобод громадян, і у внутрішньому - коригуванні норм законодавства для більш злагодженої співпраці органів державної влади й інститутів громадянського суспільства;

- класифіковано державні органи влади залежно від обсягу їх повноважень у сфері забезпечення екологічних прав, відповідно до оновленого законодавства України, на дві групи: спеціальні - ті, для яких забезпечення екологічної безпеки є визначальним напрямом їх діяльності, метою створення та функціонування, та загальні - ті, для яких забезпечення екологічних прав є додатковим обов'язком, що здійснюється одночасно з основними функціями та завданнями;

- встановлено особливості, визначено предмет, об'єкт і завдання взаємодії інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань, із державними органами влади, які наділені повноваженнями в забезпеченні екологічних прав відповідно до здатності розв'язувати нагальні колективні проблеми, зорієнтовані на захист екологічних прав;

- обґрунтовано доцільність уведення нових форм взаємодії інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань, із державними органами влади, які наділені повноваженнями в забезпеченні екологічних прав: законодавчої ініціативи громадських об'єднань екологічного спрямування; публічних консультацій із громадськістю; доступу громадських організацій екологічного спрямування до джерел фінансування - державного бюджету, закордонного фінансування; рівноцінного і своєчасного взаємного інформування; організації постійно діючих бюро, які здійснювали б аналітичний моніторинг екологічних проблем у відповідному регіоні з метою виявлення нагальних проблем, проводили б відповідні маркетингові дослідження і прогнозування;

удосконалено:

- визначення екологічних прав як об'єкта адміністративно-правових відносин, з урахуванням чинника взаємовідносин особи з державними органами влади в галузях природокористування і природоохорони;

- наукову позицію щодо різноаспектності форм взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав відповідно до змісту конкретного екологічного права;

- пропозицію щодо уніфікації та застосування в українському законодавстві терміна «навколишнє природне середовище» як такого, що найбільш точно відтворює зміст терміна «the еnvironmеnt», який міститься у міжнародних правових актах;

- теоретичне бачення громадянського суспільства, відповідно до реалій сьогодення, як вільного демократичного правового суспільства, котрому притаманні ознаки плюралізму та мультикультуралізму й яке засноване на добровільно сформованих асоціаціях громадян, що протистоять і водночас продуктивно співпрацюють з державною владою, діяльність якої зорієнтована на конкретну людину, забезпечення її прав та свобод, творчої і підприємницької діяльності, що створює можливість реалізації прав людини і громадянина й виробляє механізми обмеження та контролю за діяльністю держави;

- механізм взаємодії органів державної влади з громадськими об'єднаннями в забезпеченні екологічних прав через такі елементи: норми права, адміністративно-правові відносини між органами державної влади і громадськими об'єднаннями; зміст діяльності органів державної влади;

- принципи взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав шляхом впровадження до національної системи права принципів неприпустимості радіоактивного зараження навколишнього середовища та заборони використання засобів впливу на природне середовище з військовою чи ворожою метою, що сприятиме адаптації законодавства України до міжнародних договорів;

- аргументацію доцільності закріплення класифікації громадських об'єднань за різними критеріями для визначення державного органу влади відповідно до спрямування діяльності громадського об'єднання в питанні взаємодії, обрання форми взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема, у забезпеченні екологічних прав;

- форми взаємодії органів державної влади та громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав;

- класифікацію нормативних актів, що врегульовують взаємодію органів державної влади та громадянського суспільства щодо забезпечення екологічних прав відповідно до предмета правового регулювання й властивостей нормативного акта спричиняти юридично значущі наслідки;

дістали подальшого розвитку:

- систематизація екологічних прав людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, що уможливить створення сучасної нормативно-правової бази, яка б дозволила ефективно реалізовувати зазначені права;

- періодизація розвитку міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічних прав у правовій доктрині;

- розуміння проблем правозастосовчої практики у сфері взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства в забезпеченні екологічних прав;

- способи усунення проблем реалізації екологічних прав, до яких слід віднести: налагодження партнерських взаємовідносин у забезпеченні екологічних прав між органами державної влади й інститутами громадянського суспільства - громадськими об'єднаннями, зміни в законодавстві, законодавче закріплення і посилення відповідальності за порушення екологічних прав людини і громадянина як органами державної влади, так і інститутами громадянського суспільства - громадськими об'єднаннями;

- обґрунтування необхідності внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про громадські об'єднання», Закону України «Про екологічний аудит», Закону України «Про органи самоорганізації населення», до Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України;

- розроблення та прийняття Інструкції щодо організації взаємодії між державними органами, які виступають суб'єктами адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження сприяє поглибленню й систематизації знань щодо адміністративно-правових засад взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав. Отримані результати та сформульовані пропозиції можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - як основа для подальших наукових розвідок щодо аналізованої проблеми, удосконалення механізму взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав (акт впровадження Київського міжнародного університету від 21.05.2013 р. №563; акт впровадження Державного науково-дослідного інституту МВС України від 11.06.2013 р.);

- у сфері правотворчості - зокрема, у законотворчій діяльності, при підготовці Інструкції щодо організації взаємодії між державними органами, які виступають суб'єктами адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав, змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про громадські об'єднання», Закону України «Про охорону навколишнього середовища», Закону України «Про органи самоорганізації населення», доповнити «Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»;

- у навчальному процесі - під час викладання дисциплін «Адміністративне право», підготовки підручників і навчальних посібників, курсів лекцій із зазначених дисциплін (протокол від 25.02.2013 р. №8 Міжрегіональної Академії управління персоналом; акт впровадження Київського міжнародного університету від 21.05.2013 р. №037; акт впровадження Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 03.09.2013 р.);

- у правозастосовній діяльності - для подальшого вдосконалення діяльності суб'єктів, які беруть участь у процесі взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення роботи, теоретичні та практичні висновки, узагальнення і пропозиції оприлюднено автором на науково-практичних конференціях, у тому числі міжнародних: «Міжнародні норми та норми національного законодавства щодо захисту екологічних прав людини і громадянина» (м. Суми, 19-20 травня 2012 р.), «До питання принципів взаємодії державних органів влади з громадянським суспільством щодо забезпечення екологічних прав» (м. Харків, 14-15 серпня 2012 р.), «До питання характеристики інститутів громадянського суспільства» (м. Львів, 5-6 жовтня 2012 р.), «До питання реформування державних органів влади в Україні, що забезпечують екологічні права громадян» (м. Київ, 14 грудня 2012 р.).

Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено в десяти наукових працях, п'ять з яких опубліковані у вітчизняних виданнях, що визнані як фахові з юридичних наук, одна - в зарубіжному науковому виданні, чотири представлено як тези доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження й дає можливість детально розкрити тему. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (271 найменування), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з них основний текст - 171 сторінку.

Основний зміст роботи

екологічний право громадянський адміністративний

У Вступі наводяться аргументи щодо доцільності вибору теми й аспектів дослідження, обґрунтовується його актуальність у сучасному науковому дискурсі, визначається ступінь вивченості проблеми, формулюються мета й завдання, вказуються використані, з урахуванням специфіки завдань дослідження, наукові методи, визначається новизна узагальнень і висновків автора, теоретичне значення отриманих результатів, форми їх апробації, вказується структура і обсяг роботи.

У розділі 1 «Теоретичні основи взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» розглядається зміна підходу до визначення екологічних прав як об'єкта адміністративно-правового регулювання на різних етапах історичного розвитку та їх правові засади в сучасних умовах як на міжнародному, так і на національному рівні, специфіка суб'єктів адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав. Розділ представлений двома підрозділами.

У підрозділі 1.1 «Екологічні права як об'єкт адміністративно-правового регулювання» визначено, що у міжнародних правових актах для поняття «довкілля» або «навколишнє середовище» використовується сталий термін «the еnvironmеnt». В українських перекладах зазначених міжнародних актів, як і в національних нормативно-правових актах галузі, цей термін подано в кількох варіантах - «навколишнє середовище», «природне середовище», «навколишнє природне середовище», «довкілля». Доведено, що найбільш точно вказаний вище термін визначається в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» як «навколишнє природне середовище».

Проаналізовано історичний розвиток міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічних прав. Запропоновано періодизацію розвитку такого законодавства, розроблену О.П. Анісімовим (1948-1972 рр., 1972-1992 рр., 1992-2002 рр.), удосконалити: межі першого етапу становлення екологічних прав розширити і розпочинати його з 1875 року (часу прийняття першої спільної декларації стосовно навколишнього природного середовища). Вказано, що формування законодавства щодо забезпечення екологічних прав відбувалося поступово, разом з усвідомленням світовою спільнотою їх важливості для життєдіяльності людства.

Здійснено систематизацію екологічного законодавства, підтримано усталену наукову позицію (Ю.С. Шемчушенко, І.А. Дмитренко, В.І. Андрейцев) щодо того, що таке законодавство закріплює екологічні права громадян України, гарантує їх реалізацію та визначає правові, економічні та соціальні основи охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Доведено, що реалізація екологічних прав гарантується не лише правом, а й державою. Визначено, що екологічні права як об'єкт адміністративно-правового регулювання - це комплекс прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина щодо задоволення потреб у галузі природокористування і природоохорони, що виникають під час взаємовідносин особи з державними органами влади, виступають об'єктом адміністративно-правових відносин та регулюються нормами адміністративного і екологічного права.

Відповідно до наведених класифікацій прав людини і громадянина систематизовано екологічні права громадян, зазначені в статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятого 25 червня 1991 р., з наступними змінами.

У підрозділі 1.2 «Суб'єкти адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення екологічних прав» відзначено відсутність у правовому полі України налагодженого механізму адміністративно-правового регулювання діяльності організацій громадянського суспільства та їх взаємодії з державними органами влади у забезпеченні екологічних прав. Констатовано, що громадянське суспільство є невід'ємною складовою демократичних правових держав. Запропоновано ввести в адміністративне право авторську дефініцію взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства як виду адміністративних правовідносин. Стверджується, що суб'єктами взаємодії в громадянському суспільстві виступають вільні і рівні індивіди, які здатні розв'язувати нагальні колективні проблеми, зорієнтовані на розвиток суспільства. Суб'єкти адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав поділено на громадські організації та державні органи.

Визначено види громадських об'єднань екологічної спрямованості, які діють на сьогодні на території України (громадські організації «Всеукраїнська екологічна ліга», «Жива планета», еколого-правова організація «ЕкоПраво-Київ», екологічна асоціація «Зелений світ», Українське відділення міжнародної організації «Грінпіс» (Grееnреаcе), Національний екологічний центр України). Запропоновано в окремому розділі Закону України «Про громадські об'єднання» закріпити класифікацію громадських об'єднань.

На підставі аналізу повноважень державних органів у сфері забезпечення екологічних прав класифіковано їх на дві групи: спеціальні - ті, для яких забезпечення екологічної безпеки є визначальним напрямом їх діяльності, метою створення та функціонування (Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України, Державна служба геології та надр України, Державне агентство земельних ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство екологічних інвестицій України), та загальні - ті, для яких забезпечення екологічних прав є додатковими обов'язками, що здійснюється поряд з основними функціями та завданнями (Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна інспекція сільського господарства України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державна інспекція техногенної безпеки України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Державне агентство рибного господарства України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України). Відзначено відсутність правової регламентації взаємодії та координації між зазначеними органами. У зв'язку з цим, визнається за доцільне розроблення та прийняття Інструкції щодо організації взаємодії між державними органами, які виступають суб'єктами адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав.

Розділ 2 «Організаційно-правові засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» складається з двох підрозділів і присвячується змістовому навантаженню терміна «взаємодія», механізму і принципам адміністративно-правової взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав.

У підрозділі 2.1 «Визначення, зміст і механізм адміністративно-правової взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» термін «взаємодія» пов'язується із взаємним зв'язком та взаємною підтримкою будь-яких сторін при вирішенні спільних завдань, урегульованих правом, і які здійснюються як однією, так і іншою стороною. Цей алгоритм, покладений в основу при дослідженні між органами державної влади і інститутами громадянського суспільства процесів та явищ, дозволив визначити взаємодію як вид адміністративних правовідносин між їх суб'єктами, за допомогою якого досягається ефективність функціонування громадянського суспільства та держави загалом через зміни у зовнішньому прояві - створення ефективного забезпечення і реалізації прав і свобод громадян, і у внутрішньому - коригуванні норм законодавства для більш злагодженої співпраці органів державної влади і інститутів громадянського суспільства.

Констатовано, що екологічні права людини досить різнопланові, і тому держава забезпечує їх за допомогою різних державних органів, які, незважаючи на свою різноманітність, мають загальні характерні риси: кожен з них є складовою частиною державного апарату, що входить до системи державних органів. Важливою об'єднуючою якістю державного органу є те, що він наділений владно-розпорядчими повноваженнями, його дії мають владно-розпорядчий характер, що вирізняє його з-поміж усіх інших організацій, зокрема, і громадських. Механізм правового регулювання взаємодії державних органів влади і інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань у галузі забезпечення і захисту екологічних прав розглядається як система різних за своєю природою і функціями юридичних засобів, що дозволяють досягати мети, а саме: ефективно взаємодіяти у галузі забезпечення екологічних прав. Дієвість такого механізму, його функціональність забезпечуються такими елементами механізму адміністративно-правового регулювання: взаємодією державних органів влади з громадськими об'єднаннями (що саме підлягає регулюванню), законодавством у галузі природоохорони і природокористування, тобто нормами права (за допомогою чого відбувається регулювання), формами і методами взаємодії державних органів влади з громадськими об'єднаннями у забезпеченні екологічних прав в Україні (у який спосіб відбувається регулювання).

Стверджується, що сукупність норм права, правовідносин, юридичних фактів в якості ланок або деталей, що передають чи перетворюють рух, і діють на певній стадії правового регулювання, є власне механізмом правового регулювання в забезпеченні екологічних прав людини і громадянина.

На підставі проведеного дослідження сформульоване власне бачення механізму адміністративно-правового регулювання взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства в забезпеченні екологічних прав.

Структурними елементами адміністративно-правового механізму регулювання взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав визначено ті засоби і ланки, які уможливлюють злагоджені дії суб'єктів адміністративних відносин, а саме: норми адміністративного права, що закріплюють права та обов'язки учасників взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав; адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі спільної діяльності суб'єктів взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав; юридичні факти, тобто ті конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків у забезпеченні екологічних прав; акти реалізації прав та обов'язків учасників взаємодії, що виражаються у втіленні приписів норм адміністративного права у процесі взаємодії суб'єктів у забезпеченні екологічних прав.

Стверджується, що організаційно-управлінські та нормативно-правові важелі реалізації сучасної екологічної політики держави, які стосуються взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав, визначено в Основних напрямах державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», яким затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року, що мають виступати як гарантуючі засоби її прогнозованої результативності.

Підтримано позицію науковців щодо якісної та ефективної взаємодії органів державної влади з громадянським суспільством за наявності трьох основних елементів: державного відомства, установи, департаменту та відділу в системі державної влади, які безпосередньо відповідають за співпрацю з неурядовими організаціями; розробленої та прийнятої державної програми сприяння розвитку взаємодії державних органів та структур з громадянським суспільством; письмових угод між органами державної влади та неурядовими організаціями щодо їхньої спільної діяльності. Проаналізовано взаємодію державних органів влади і інститутів громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав за такими критеріями, як наявність: департаменту та відділу в системі державної влади, які безпосередньо відповідають за співпрацю з неурядовими організаціями на прикладі річної діяльності відділу взаємодії із ЗМІ та консультацій із громадськістю Міністерства екології та природних ресурсів України; розробленої та прийнятої Державною програмою сприяння розвитку взаємодії державних органів та структур з громадянським суспільством Стратегії політики сприяння розвитку громадянського суспільства в України. Доведено, що обмежений перелік заходів Стратегії політики сприяння розвитку громадянського суспільства в України значно звужує дії громадських об'єднань. Такий підхід суперечить основним принципам взаємодії загалом і взаємодії між органами державної влади і громадськими об'єднаннями в забезпеченні екологічних прав людини і громадянина зокрема.

У підрозділі 2.2 «Принципи взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав» проведено поділ Міжнародних принципів охорони навколишнього середовища на загальновизнані принципи міжнародного права і галузеві принципи міжнародного екологічного права та досліджено вплив означених принципів на взаємодію державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав.

Вказано, що галузевими (спеціальними) принципами міжнародного екологічного права визнаються принцип забезпечення дотримання конституційних екологічних прав людини; принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку; принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів; принцип неприпустимості радіоактивного зараження навколишнього середовища країни; принцип захисту екологічних систем Світового океану; принцип заборони військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище; принцип забезпечення екологічної безпеки; принцип міжнародно-правової відповідальності держав за збитки, завдані навколишньому середовищу; принцип обережності, принцип захисту навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь і принцип сталого розвитку.

Констатується, що спеціальні принципи міжнародного екологічного права - категорія, що розвивається. Дані принципи досі не отримали відображення в більш-менш повному кодифікованому вигляді, вони «розкидані» по різним міжнародно-правовим актам, що мають як обов'язковий, так і рекомендаційний характер.

Зважаючи на різноплановість діяльності громадських організацій в Україні, зокрема і взаємодії громадських об'єднань з державними органами влади щодо забезпечення екологічних прав, пропонується статтю 3 «Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань» Закону України «Про громадські об'єднання» розширити загальними принципами адміністративного права, такими як пріоритет прав та свобод людини і громадянина; верховенство права; законність; рівність громадян перед законом; відповідність адміністративно-правових законів певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного права, учасницею яких є Україна, взаємна відповідальність держави і людини.

Розділ 3 «Напрями оптимізації взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» містить два підрозділи, у яких розглядаються форми взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав та зосереджено увагу на прогалинах в законодавстві і його невідповідності міжнародним стандартам.

У підрозділі 3.1 «Форми взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» на підставі аналізу наукових поглядів і прикладів із практики доведено, що сьогодні реалізація всіх форм взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства безпосередньо і цілковито залежить від волі держави. Запропоновано виправити ситуацію прийняттям нормативного акта, у якому навести детальний перелік заходів (форм взаємодії) між органами державної влади і громадськими об'єднаннями, щоб унеможливити будь які неправильні тлумачення, зловживання і корупційні дії.

Відзначено, що за період незалежності в Україні вже накопичено досвід співпраці державних органів влади з громадянським суспільством у питаннях забезпечення екологічних прав громадян: як консультативно-дорадчий орган у сфері ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України до 2000 р. діяла Комісія з питань ядерної політики та екологічної безпеки.

На прикладі спеціально визначеного відділу в системі державної влади, що безпосередньо відповідає за відносини з неурядовими організаціями - відділу взаємодії із ЗМІ та зв'язків з громадськістю Міністерства екології та природних ресурсів України з інститутами громадянського суспільства - громадськими об'єднаннями, розглянуто низку форм взаємодії.

Обґрунтовано розширення переліку форм взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства в забезпеченні екологічних прав і запропоновано закріпити їх на законодавчому рівні.

Зазначено, що в жодному нормативному акті не виокремлено форми взаємодії в самостійний розділ, як, наприклад, принципи розвитку громадянського суспільства, хоча, на думку автора, чітке законодавче закріплення форм взаємодії є не менш важливим питанням.

Констатовано, що основними перешкодами при забезпеченні екологічних прав визначено те, що: у законах і нормативних актах України відсутній механізм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень; зміст законопроектів, прийняття яких може негативно вплинути на навколишнє середовище та здоров'я людей в Україні, не надається до обговорення; Закон України «Про охорону навколишнього середовища» не містить принципу верховенства закону, згідно з яким громадська організація або окремий громадянин може звернутися до суду за компенсацією за екологічні збитки.

У підрозділі 3.2 «Удосконалення взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства у забезпеченні екологічних прав» автором розглядаються й аналізуються прогалини в законодавстві України щодо взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства у забезпеченні екологічних прав.

Зосереджено увагу на відсутності процедури проведення моніторингу в певних галузях реалізації громадянами їхніх екологічних прав, а саме: на законодавчому рівні не визначено процедуру доступу громадських об'єднань до інформаційної бази про стан забруднених територій. Запропоновано внести зміни до чинного законодавства щодо процедури здійснення екологічного моніторингу в конкретних сферах природокористування.

Акцентовано увагу на тому, що не врегульовано також процедурні та правові гарантії таких екологічних прав, як участь громадськості в розробленні планів, програм і програмних документів, що стосуються навколишнього середовища, участь громадськості в підготовці нормативних актів, громадський контроль у галузі охорони навколишнього середовища.

Запропоновано способи усунення проблем взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства під час реалізації екологічних прав, серед яких найголовнішими є: налагодження партнерських взаємовідносин у забезпеченні екологічних прав між органами державної влади і інститутами громадянського суспільства - громадськими об'єднаннями, обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про громадські об'єднання», Закону України «Про екологічний аудит», Закону України «Про органи самоорганізації населення», до Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, розроблення та прийняття Інструкції щодо організації взаємодії між державними органами, які виступають суб'єктами адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав; законодавче закріплення і посилення відповідальності за порушення екологічних прав людини і громадянина як органів державної влади, так і інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань.

Висновки

Системний аналіз наукової літератури, законодавства, яким урегульовуються адміністративно-правові засади взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав, і практичної діяльності вказаних суб'єктів дозволив зробити певні теоретичні висновки та внести пропозиції щодо вдосконалення чинних нормативно-правових актів.

До теоретичних висновків можна віднести такі:

1. Визначено, що екологічні права як об'єкт адміністративно-правового регулювання - це комплекс прав, свобод та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина щодо задоволення потреб у галузі природокористування і природоохорони, що виникають під час взаємодії особи з державними органами влади, виступають об'єктом адміністративно-правових відносин і регулюються нормами адміністративного й екологічного права.

2. Доведено, що найбільш точним перекладом міжнародного терміна «the еnvironmеnt» є юридична конструкція «навколишнє природне середовище», яка наводиться в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Пропонується в українських перекладах міжнародних актів і законодавстві України послуговуватися саме цим терміном, оскільки він найбільш точно передає зміст міжнародної термінології.

3. Запропоновано розширити періодизацію розвитку міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічних прав, розроблену О.П. Анісімовим, зокрема, розпочинати відлік становлення екологічних прав із 1875 року - часу прийняття спільної декларації стосовно навколишнього природного середовища.

4. Систематизовано екологічні права людини та громадянина згідно з сучасним законодавством, що сприятиме створенню нормативно-правової бази, яка б відповідала міжнародним стандартам і забезпечувала реалізацію зазначених прав повною мірою.

5. Встановлено, що, відповідно до реалій сьогодення, громадянське суспільство є вільним демократичним правовим суспільством, якому притаманні ознаки плюралізму та мультикультуралізму й яке засноване на добровільно сформованих асоціаціях громадян, що протистоять і водночас продуктивно співпрацюють із державною владою, діяльність якої зорієнтована на конкретну людину, забезпечення її прав і свобод, творчої і підприємницької діяльності, що створює можливість реалізації прав людини і громадянина і виробляє механізми обмеження й контролю за діяльністю держави.

6. Запропоновано розширити класифікацію громадських інститутів, що сприятиме визначенню державного органу влади відповідно до спрямування діяльності громадського об'єднання у питанні обрання форми взаємодії державних органів влади з інститутами громадського суспільства - громадськими об'єднаннями, зокрема, і в забезпеченні екологічних прав.

7. На підставі аналізу повноважень державних органів у сфері забезпечення екологічних прав їх класифіковано на дві групи: спеціальні - ті, для яких забезпечення екологічної безпеки є визначальним напрямом їх діяльності, метою створення та функціонування (Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України, Державна служба геології та надр України, Державне агентство земельних ресурсів України, Державне агентство водних ресурсів України, Державне агентство лісових ресурсів України, Державне агентство екологічних інвестицій України), та загальні - ті, для яких забезпечення екологічних прав є додатковим обов'язком, що здійснюється разом із основними функціями та завданнями (Міністерство аграрної політики та продовольства України, Державна інспекція сільського господарства України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державна інспекція техногенної безпеки України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Державне агентство рибного господарства України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України). Відзначено відсутність правової регламентації взаємодії та координації між зазначеними органами. У зв'язку з цим, визнається доцільним розроблення та прийняття Інструкції щодо організації взаємодії між державними органами, які виступають суб'єктами адміністративно-правових відносин у забезпеченні екологічних прав.

8. Взаємодію державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав визначено як вид адміністративних правовідносин між їх суб'єктами, за допомогою якого досягається ефективність функціонування громадянського суспільства та держави загалом через зміни у зовнішньому прояві - створенні ефективного забезпечення й реалізації прав та свобод громадян, і у внутрішньому - коригуванні норм законодавства для більш злагодженої співпраці органів державної влади й інститутів громадянського суспільства.

9. Стверджується, що сукупність норм права, правовідносин, юридичних фактів в якості ланок або деталей, що передають чи перетворюють рух і діють на певній стадії правового регулювання, є власне механізмом правового регулювання в забезпеченні екологічних прав людини і громадянина. Механізм правового регулювання взаємодії державних органів влади та інститутів громадянського суспільства - громадських об'єднань, у галузі забезпечення й захисту екологічних прав розглядається як система різних за своєю природою та функціями юридичних засобів, що дозволяють досягати мети, а саме ефективно взаємодіяти в галузі забезпечення екологічних прав.

10. Зважаючи на різноплановість діяльності громадських організацій в Україні, зокрема і взаємодію громадських об'єднань з державними органами влади щодо забезпечення екологічних прав, пропонується імплементувати міжнародні принципи неприпустимості радіоактивного зараження навколишнього середовища та заборони військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище в національне законодавство.

11. Констатовано, що сьогодні реалізація всіх зазначених форм безпосередньо і цілковито залежить від волі держави. Запропоновано навести детальний перелік заходів (форм взаємодії) між органами державної влади і громадськими об'єднаннями для унеможливлення здійснення корупційних дій.

12. З метою вдосконалення процесу взаємодії інститутів державної влади і громадянського суспільства здійснено класифікацію нормативних актів щодо регулювання відносин державних органів влади і громадянського суспільства відповідно до предмета правового регулювання нормативного акта і властивості спричиняти юридично значущі наслідки власного застосування, що дозволило розподілити їх на чотири групи: нормативні акти, у яких, згідно з наданою компетенцією, конкретизовано завдання та структуру державних органів - учасників окреслених правовідносин; нормативні акти, що покладають на суб'єктів правовідносин реалізації управлінської діяльності в забезпеченні екологічних прав спеціальні обов'язки або надають їм спеціальні повноваження; нормативні акти, що визначають певні обмеження або заборони, пов'язані з реалізацією управлінської діяльності державними органами в забезпеченні екологічних прав; нормативні акти, що визначають порядок (методологію) взаємодії між різними суб'єктами адміністративно-правового регулювання відносин у забезпеченні екологічних прав.

13. Визначено домінуючу роль органів державної влади під час реалізації форм взаємодії органів державної влади й інститутів громадянського суспільства. З метою уникнення будь-яких неправильних тлумачень, що можуть спричинити вчинення корупційних дій, запропоновано навести детальний перелік форм взаємодії між органами державної влади і громадськими об'єднаннями, що містив би такі правові форми взаємодії як: відкритий і неупереджений обмін екологічною інформацією між органами влади й інститутами громадського суспільства в забезпеченні екологічних прав; адекватне і своєчасне взаємне інформування про проблеми та потреби громади, зокрема екологічні; законодавчу ініціативу громадських об'єднань; публічні консультації із громадськістю, постійний зворотний зв'язок із громадянським суспільством; доступ громадських організацій до основних джерел фінансування - державного бюджету, закордонного фінансування; організацію постійно діючих бюро, які здійснювали б аналітичний моніторинг екологічних проблем у відповідному регіоні з метою виявлення нагальних проблем, проводили б відповідні маркетингові дослідження і прогнозування. Зазначені зміни пропонується закріпити в окремій статті Закону України «Про громадські об'єднання».

14. З метою покращання партнерських відносин державних органів влади з інститутами громадянського суспільства в забезпеченні екологічних прав і поновленні механізму участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень визначено головні причини, що стоять цьому на заваді й лежать у законодавчій і правозастосовній площині, і запропоновано внести відповідні зміни до чинного законодавства.

Здійснене дисертаційне дослідження дозволило розробити низку змін та доповнень до чинного законодавства для вдосконалення правового регулювання взаємодії державних органів влади з інститутами громадянського суспільства під час реалізації екологічних прав:

- з метою уникнення випадків корупції; зловживання службовим становищем до переліку принципів у статті 3 «Принципи утворення і діяльності громадських об'єднань» Закону України «Про громадські об'єднання» включити загальні принципи адміністративного права: пріоритет прав та свобод людини і громадянина; верховенство права; законність; рівність громадян перед законом; взаємна відповідальність держави і людини, а також для відповідності адміністративно-правових законів певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного права, учасницею яких є Україна, імплементувати до національного законодавства принципи неприпустимості радіоактивного зараження навколишнього середовища та заборони військового чи іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;