Адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів

Коцовська Оксана Любомирівна

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, Кисіль Людмила Євгенівна, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Завальна Жанна Вікторівна, професор кафедри юридичних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, доцент ДУБЕНКО Світлана Дмитрівна, завідувач кафедри права і законотворчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

1. Загальна характеристика роботи

адміністративний охорона право споживач

Актуальність теми. Проблематика прав споживачів та їх забезпечення набуває на сьогодні особливого значення. Більшість учасників суспільного життя, в тих чи інших правових відносинах, виступають споживачами певних товарів, робіт чи послуг, а отже, потребують додаткових гарантій порівняно із суб'єктами господарювання, тобто, виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт та послуг.

Весь спектр способів забезпечення прав споживачів в українському законодавстві та у більшості наукових праць традиційно охоплюється терміном «захист прав споживачів». Однак, використання цього поняття не завжди і не повністю відповідає його загальнотеоретичному розумінню. Саме тому, особливої уваги потребує дослідження можливості застосування інших правових категорій для характеристики способів забезпечення реалізації прав споживачів. Крім цього, серед напрямків забезпечення прав споживачів слід перемістити акценти з тих способів, що полягають у відновленні вже порушених прав, на такі, основною метою яких є збереження цілісності відповідних прав та недопущення їх порушень.

Інститут прав споживачів традиційно розроблявся як інститут цивільного права. Однак, відповідно до позицій багатьох науковців та на основі аналізу законодавства у цій сфері, інститут прав споживачів слід все ж вважати міжгалузевим, який врегульований нормами конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, кримінального та інших галузей права, і значення кожної з цих галузей для регулювання відповідних відносин є досить важливим.

Погоджуючись з цією тезою, важко переоцінити важливість адміністративного права для регулювання відносин у сфері забезпечення прав споживачів. Особливе значення адміністративного права для регулювання відносин у цій сфері зумовлене специфікою галузі адміністративного права, яка, головним чином, полягає в тому, що ця галузь регулює відносини «із владним елементом», тобто, відносини органів публічної адміністрації між собою, а також відносини між приватними особами та органами публічної адміністрації.

Загальнотеоретичне поняття охорони як одного із способів забезпечення прав, а також правових засобів, за допомогою яких така охорона здійснюється, досліджувалося багатьма науковцями, зокрема, В.І. Абрамовим, С.С. Алєксеєвим, В.П. Васьковською, Н.В. Вітрук, В.І. Гойманом, С.А. Комаровим, А.М. Ларіним, А.В. Малько, Б.І. Мінцем, Н.Ф. Немешем, А.М. Нечаєвою, П.М. Рабіновичем, В.А. Сапун, О.Ф. Скакун, В.І. Темченком, М.Г. Шарце та іншими.

Наукове підґрунтя дисертаційного дослідження становлять праці відомих вітчизняних вчених-адміністративістів, зокрема, В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.А. Дерець, С.Д. Дубенко, Ж.В. Завальної, Р.А. Калюжного, Л.Є. Кисіль, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.Д. Крупчана, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук'янця, Н.Р. Нижник, Ю.С. Педька, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, О.Л. Соколенко, С.Г. Стеценка, В.П. Тимощука, Ю.С. Шемчушенка, А.М. Школика та інших.

Проблематика прав споживачів досліджувалася і на рівні дисертаційних робіт у різних галузях права, зокрема, Ю.Т. Добромисловим «Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту прав споживачів» (2011 р.), Л.М. Іваненко «Цивільно-правове забезпечення прав споживачів на належну якість товару» (1998 р.), Т.О. Кагалом «Організаційно-правові питання забезпечення захисту прав споживачів у сфері якості товарів» (1998 р.), А.Г. Кравченком «Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення прав споживачів в Україні» (2010 р.), Л.Р. Левчук «Господарсько-правова відповідальність підприємств за порушення на споживчому ринку» (2006 р.), Г.А. Осетинською «Цивільно-правовий захист прав споживачів за законодавством України» (2006 р.), Л.Д. Менів «Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів» (2011 р.), О.П. Письменною «Правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням прав споживачів внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)» (2006 р.), Ю.В. Тищенко «Конституційно-правове регулювання забезпечення прав споживачів в Україні» (2011 р.) та ін.

Однак, у вказаних працях у сфері адміністративного права головна увага присвячена захисту прав споживачів, відповідальності за їх порушення. Питання ж адміністративно-правової охорони прав споживачів, а також правових засобів, за допомогою яких така охорона здійснюється, залишається на сьогодні недостатньо дослідженим та потребує додаткової уваги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: «Система органів виконавчої влади в Україні: правові проблеми удосконалення організації та діяльності» (номер державної реєстрації 0108U010352).

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз теоретичних та практичних аспектів адміністративно-правової охорони прав споживачів, характеристика та систематизація адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється така охорона, напрацювання термінів та понять, формулювання пропозицій щодо удосконалення законодавства у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні задачі:

проаналізувати поняття «споживач», визначити права споживачів як об'єкт адміністративно-правової охорони;

охарактеризувати поняття «охорона прав споживачів» та обґрунтувати його значення як одного із способів їх забезпечення;

визначити поняття «адміністративно-правова охорона прав споживачів»;

сформулювати визначення поняття «адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів» та запропонувати їх класифікацію;

проаналізувати повноваження органів публічної адміністрації у сфері застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів;

охарактеризувати нормативно-правові акти, а також основні групи адміністративних проваджень як адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів;

проаналізувати зарубіжний досвід правового регулювання та застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів і сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення прав споживачів.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів, їх нормативно-правова основа, практика реалізації, наукові джерела та емпіричний матеріал.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає сукупність наукових підходів, принципів, філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. З метою досягнення повноти, обґрунтованості, всебічності дослідження, використано наступні методи пізнання: при дослідженні прав споживачів як об'єкта адміністративно-правової охорони використовувався формально-логічний метод (підрозділ 1.1), в ході вивчення поняття адміністративно-правової охорони прав споживачів та її ознак - метод аналізу, синтезу, абстрагування (підрозділ 1.2), для встановлення значення поняття адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів - історико-правовий, формально-логічний, системно структурний методи (підрозділ 1.3). При дослідженні суб'єктів використання адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів використовувався індуктивний метод (підрозділ 2.1). Для вивчення адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, які закріплені у законодавстві України - індуктивний, дедуктивний методи, при їх класифікації застосовувався метод узагальнення та абстрагування (підрозділ 2.2, 2.3). При порівнянні законодавства України із законодавством іноземних держав використовувався порівняльно-правовий метод (підрозділ 2.4). Для формулювання пропозицій для удосконалення законодавства використовувався метод правового моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших комплексних досліджень теоретичних та практичних аспектів адміністративно-правової охорони прав споживачів, а також адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження сформульовано, обґрунтовано та удосконалено ряд наукових положень, висновків та рекомендацій, зокрема,

вперше:

обґрунтовано положення про те, що поняття «захист прав споживачів» є недостатнім для характеристики всього спектру суспільних відносин між державою та споживачами, які регулюються адміністративним правом, та що для характеристики цих відносин необхідно запровадити поняття «охорона прав споживачів»;

сформульовано поняття адміністративно-правової охорони прав споживачів як способу забезпечення прав споживачів, який полягає у здійсненні попереджувальних заходів суб'єктами адміністративного права за допомогою специфічних правових засобів з метою усунення негативних факторів, які можуть викликати порушення прав споживачів;

визначено поняття адміністративно-правових засобів як сукупності юридичних засобів, встановлених органом законодавчої влади та органами публічної адміністрації, які застосовуються суб'єктами адміністративного права для реалізації попереджувальних заходів з метою забезпечення прав споживачів та усунення негативних факторів, які можуть викликати порушення таких прав. Серед них пропонується розрізняти нормативно-правові акти, що регулюють порядок доступу та провадження діяльності з виробництва, реалізації товарів та надання послуг; визначають вимоги до відповідних товарів, робіт, послуг; закріплюють державні регульовані ціни та ін.; а також контрольно-наглядові, реєстраційні, ліцензійні та інші адміністративні провадження;

на основі аналізу повноважень органів публічної адміністрації по застосуванню адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, запропоновано шляхи усунення прогалин та недоліків їх правового регулювання;

удосконалено:

дефініцію поняття «споживач» як фізичної або юридичної особи, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (тобто, будь-які виріб (товар), роботу чи послугу) для потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї особи або з її трудовими правовідносинами;

визначення прав споживача як закріплених у нормативно-правових актах України, міжнародно-правових актах та праві ЄС та забезпечених державою можливостей фізичної або юридичної особи як споживача;

критерії класифікації прав споживача, а саме: за способом реалізації - на індивідуальні та колективні; за сферою поширення - на загальні та спеціальні; за змістом - право на задоволення основних потреб споживача; право на безпеку продукції; право бути поінформованим; право на вибір продукції; право бути почутим; право на відшкодування в разі придбання, замовлення, використання продукції, що не відповідає встановленим вимогам; право на освіту споживача; право на здорове навколишнє середовище;

набули подальшого розвитку:

положення про розмежування понять «забезпечення прав», «охорона прав» та «захист прав»;

обґрунтування міжгалузевого характеру інституту забезпечення прав споживачів та значення адміністративного права для регулювання питань їх охорони;

положення щодо удосконалення законодавства, що регулює відносини у сфері охорони прав споживачів, зокрема запропоновано викласти назву Закону України «Про захист прав споживачів» як «Про охорону та захист прав споживачів»; замінити чинну дефініцію поняття «споживач» п. 22 ст. 1 цього закону на наступну: «споживач - фізична або юридична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (тобто, будь-які виріб (товар), роботу чи послугу) для потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї особи або з її трудовими правовідносинами»;

положення щодо необхідності змінити назву спеціалізованого центрального органу виконавчої влади у сфері прав споживачів на «Державна інспекція України з охорони та захисту прав споживачів» та доповнити його компетенцію повноваженнями стосовно продовольчої безпеки, безпеки окремих видів товарів та послуг, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, цінової політики тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані в дисертації висновки і пропозиції мають науково-теоретичне і практичне значення:

у науково-дослідній роботі - для подальшого дослідження інституту прав споживачів, зокрема, питань адміністративно-правової охорони прав споживачів, засобів, за допомогою яких вона здійснюється, а також правового статусу суб'єктів, уповноважених на застосування таких засобів;

у сфері правотворчості - під час розроблення нових та вдосконалення чинних актів законодавства України у сфері прав споживачів, що в подальшому сприятиме удосконаленню правового регулюванню адміністративно-правової охорони прав споживачів;

у навчальному процесі - для викладання курсів «Адміністративне право», «Адміністративний процес» та інших спеціальних курсів, для підготовки навчальних посібників, підручників, довідкової та методичної літератури.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та напрацювання, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Участь у VI Міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративне право України: стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 23-24 вересня 2011 р.; тези опубліковано), Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених «Проблеми вдосконалення та кодифікації законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 11 квітня 2012 р.; тези опубліковано), круглому столі «Адміністративне право України: Сучасність та перспективи розвитку» (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 7 травня 2012 р.; тези опубліковано), ХІХ звітній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, Львівський національний університет ім. Івана Франка, 7-8 лютого 2013 р.; тези опубліковано), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Рівне, 19 квітня 2013 р.; тези опубліковано), V міжнародному науково-практичному форумі "Принцип верховенства права та права людини" (м. Київ, 17-19 травня 2013 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у п'яти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях з юридичних наук України, одній - у зарубіжному періодичному науковому виданні, та шести тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертаційної роботи. Структура дисертації обумовлена метою та задачами дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, в яких об'єднано сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (215 найменувань на 22 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок, з яких основного тексту - 198 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі, об'єкт, предмет, а також методологічна основа дослідження, характеризується наукова новизна дисертації та її практичне значення, подаються відомості про апробацію та публікації основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 «Теоретична характеристика адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів» складається з трьох підрозділів, у яких досліджується поняття адміністративно-правової охорони прав споживачів та правові засоби, за допомогою яких вона здійснюється.

У підрозділі 1.1 «Права споживачів як об'єкт адміністративно-правової охорони» аналізується поняття споживача, досліджуються права споживачів та обґрунтовується значення адміністративного права для їх охорони.

Проведений аналіз дефініцій поняття «споживач», які містяться у чинних нормативно-правових актах України, свідчить про неоднозначність визначення в них цього поняття. Головними проблемами, які необхідно вирішити для формулювання поняття «споживач», є встановлення кола осіб, які можуть визнаватися споживачами, конкретизація мети їхньої діяльності та визначення, з якого моменту такі особи можуть вважатися споживачами. Відтак, поняття «споживач» пропонується визначати як «фізична або юридична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (тобто, будь-які виріб (товар), роботу чи послугу) для потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї особи або з її трудовими правовідносинами». Таким визначенням пропонується замінити чинну на сьогодні дефініцію поняття «споживач», викладену у п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Права споживача визначаються як закріплені у нормативно-правових актах України, міжнародно-правових актах та праві ЄС і забезпечені державою можливості фізичної або юридичної особи як споживача. Відповідно до запропонованого визначення поняття «споживач», про права споживача можна говорити з моменту виникнення у відповідної особи наміру споживати відповідний товар, роботу чи послугу. Ті з прав споживачів, охорона яких становить публічний інтерес, визнаються об'єктом адміністративно-правової охорони.

Аналізуються існуючі класифікації прав споживачів. Доводиться, що найбільш значимими є класифікації за наступними критеріями: за сферою поширення - на загальні та спеціальні; за змістом - право на задоволення основних потреб споживача; право на безпеку продукції; право бути поінформованим; право на вибір продукції; право бути почутим; право на відшкодування в разі придбання, замовлення, використання продукції, що не відповідає встановленим вимогам; право на освіту споживача; право на здорове навколишнє середовище; за способом реалізації - на індивідуальні та колективні. Визначається, що одним з основних колективних прав споживачів є право споживачів на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Значна увага присвячена обґрунтуванню значення адміністративного права для регулювання інституту прав споживачів. Зокрема зазначається, що забезпечення належного правового порядку та недопущення протиправних посягань на права, в тому числі і на права споживачів, є важливою функцією публічної адміністрації, діяльність якої визначається нормами адміністративного права.

Підрозділ 1.2 «Адміністративно-правова охорона прав споживачів: поняття, ознаки та співвідношення з іншими суміжними категоріями» присвячений дослідженню поняття адміністративно-правової охорони прав споживачів, з'ясуванню його характерних ознак та відмежуванню його від інших категорій.

Проводиться розмежування понять «охорона прав» та «захист прав», аргументується, що ці поняття не є тотожними, становлять собою різні способи забезпечення прав. «Охорона прав» визначається одним із способів їх забезпечення, що існує з моменту виникнення прав і до моменту їх порушення чи обмеження, має попереджувальний характер та здійснюється за допомогою відповідних правових засобів з метою підтримання належного стану прав і усунення негативних факторів, які можуть спричинити їх порушення. Натомість «захист прав» є таким способом їх забезпечення, який виникає з моменту порушення чи обмеження таких прав.

На відміну від наукових джерел, на сьогодні законодавець поняття «охорона прав споживачів» не використовує, а законодавче визначення поняття «захист прав споживачів» не зовсім відповідає його загальнотеоретичному розумінню. На основі аналізу Закону України «Про захист прав споживачів» можна зробити висновок, що категорія, окреслена законодавцем як «захист прав споживачів», включає в себе фактично два поняття: «охорона» та «захист». Відтак, пропонується назву закону викласти як «Про охорону та захист прав споживачів», доповнити ст. 1 визначеннями охорони та захисту прав споживачів.

Адміністративно-правова охорона прав споживачів визначається як спосіб забезпечення прав споживачів, який полягає у здійсненні попереджувальних заходів суб'єктами адміністративного права за допомогою встановлених органом законодавчої влади та органами публічної адміністрації специфічних правових засобів, з метою усунення негативних факторів, які можуть викликати порушення прав споживачів.

У підрозділі 1.3 «Поняття, зміст та сутнісні ознаки адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів» досліджується поняття та види адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів.

Поняття правового засобу пропонується визначати як правове явище, яке виражає «сутність» права (правова норма, суб'єктивне право чи обов'язок тощо) або призначене для його використання (акт застосування права, акт реалізації прав і обов'язків тощо), розглянуте у функціональному аспекті, що має юридичну силу та забезпечується державою, може застосовуватися суб'єктами права з метою задоволення їхніх інтересів, вирішення завдань і досягнення суспільно-корисних цілей.

Доводиться, що ознаками адміністративно-правового засобу охорони прав споживачів є: спрямованість на забезпечення прав споживачів; попереджувальний характер; встановлення органом законодавчої влади або органами публічної адміністрації; застосування суб'єктами адміністративного права з метою підтримання належного стану прав споживачів і усунення негативних факторів, які можуть спричинити їх порушення.

На основі проведеного аналізу, адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів пропонується визнавати сукупність юридичних засобів, встановлених органом законодавчої влади та органами публічної адміністрації, які застосовуються суб'єктами адміністративного права для реалізації попереджувальних заходів з метою забезпечення прав споживачів та усунення негативних факторів, що можуть викликати порушення таких прав. Найбільш доцільними класифікаціями адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів визнаються наступні: за юридичним змістом - на стимулюючі та обмежуючі; за характером - на матеріальні та процесуальні; за суб'єктами застосування - які застосовуються органами публічної адміністрації чи їх посадовими особами, споживачами та їх організаціями, виробниками товарів, виконавцями робіт та послуг.

Основними видами адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, які пропонується детальніше розглянути в роботі, є нормативно-правові акти та адміністративні провадження.

Розділ 2 «Застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів» присвячений аналізу повноважень органів публічної адміністрації як суб'єктів застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, дослідженню нормативно-правових актів та адміністративних проваджень як адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, огляду зарубіжного досвіду правового регулювання застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів.

Підрозділ 2.1 «Повноваження органів публічної адміністрації у сфері застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів» присвячений дослідженню повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері адміністративно-правової охорони прав споживачів є досить специфічними, адже вони не лише застосовують, але й встановлюють адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів.

Органи виконавчої влади, наділені повноваженнями щодо застосування та встановлення адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, пропонується поділяти на органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, Рада міністрів АРК); органи спеціальної компетенції у сфері охорони прав споживачів (Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, їх територіальні органи); органи спеціальної компетенції у інших сферах, наділені окремими повноваженнями стосовно адміністративно-правової охорони прав споживачів (наприклад, Міністерство інфраструктури України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство охорони здоров'я України та ін., їх територіальні органи).

Зазначається, що на відміну від існуючої на сьогодні позиції законодавця, повноваження органів загальної компетенції повинні стосуватися лише найбільш загальних питань у сфері адміністративно-правової охорони прав споживачів. В той же час, повноваження Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів обмежуються головним чином проведенням технічного регулювання та державного ринкового нагляду, що не відповідає, на нашу думку, сутності призначення цього спеціалізованого центрального органу виконавчої влади у сфері забезпечення прав споживачів і потребує внесення змін до законодавства, яке регулює його правовий статус як комплексного органу, який би цілісно регулював питання не лише захисту, але й охорони прав споживачів.

Проводиться аналіз делегованих та власних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері адміністративно-правової охорони прав споживачів, а також перспектив їх змін у контексті схваленої Кабінетом Міністрів України Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в України. Визнається доцільною передача частини означених повноважень по застосуванню адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів від територіальних органів центральних органів виконавчої влади до компетенції органів місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.2 «Нормативно-правові акти як адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів» досліджуються такі адміністративно-правові засоби, що спрямовані на охорону прав споживачів шляхом встановлення правових норм.

Адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів пропонується визнавати нормативно-правові акти, які приймаються відповідними органами виконавчої влади та регулюють порядок доступу та провадження діяльності з виробництва, реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг, встановлюють вимоги до відповідних товарів, робіт чи послуг, а також ліцензійні умови. Основним недоліком таких актів визнається те, що вони, регулюючи відносини, фактично, в одній площині, видаються органами публічної адміністрації різного рівня. Більше того, такі акти жодним чином не систематизовані, їх термінологія часто не узгоджується між собою. У зв'язку з цим, доцільною визнається систематизація означених нормативно-правових актів.

До цієї групи адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів пропонується відносити також нормативно-правові акти, які приймаються у процесі здійснення уповноваженими на це органами технічного регулювання та стандартизації - технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, а також деякі інші документи. Пропонується поняття «стандарт», «кодекс усталеної практики» та «технічні умови» об'єднати під одним терміном «стандарт».

Розглядаються національні, регіональні та міжнародні стандарти. Зазначається, що для ефективного використання саме національних стандартів України необхідно постійно підвищувати їхні вимоги порівняно із міжнародними та регіональними стандартами.

Доводиться, що адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів є також нормативно-правові акти, що встановлюють державні регульовані ціни. Зазначається, що законодавець повинен закріпити чіткі критерії для товарів, на які запроваджуються державні регульовані ціни, з тим, щоб забезпечити адміністративно-правову охорону прав споживачів.

Підрозділ 2.3 «Адміністративні провадження як адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів» присвячено дослідженню адміністративно-правових засобів, спрямованих на охорону прав споживачів шляхом реалізації процедурних дій та прийняття відповідного рішення.

Досліджується поняття «контролю», «нагляду» та деяких інших суміжних понять. Зазначається, що основною у процесі здійснення контролю та нагляду є попереджувальна діяльність, адже головним призначенням контрольно-наглядових проваджень є саме недопущення порушення відповідних прав, усунення тих факторів, які можуть спричинити такі порушення тощо. Відповідно, контроль та нагляд є важливими засобами, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правова охорона прав споживачів. Правовими засадами контрольно-наглядових проваджень у сфері охорони прав споживачів є закони України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про ціни та ціноутворення» та ін. Визнається, що деякі нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність між собою, зокрема, до Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» повинен бути включений перелік органів, які такий нагляд здійснюють, як це вимагає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Різновидами означених адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів вважаються також провадження, які здійснюються Антимонопольним комітетом України та його територіальними органами відповідно до Законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції» та ін.

До цієї групи пропонується відносити також провадження щодо допуску суб'єктів господарської діяльності (реєстраційні, дозвільно-ліцензійні та ін.), щодо підтвердження відповідності та допуску товарів, робіт та послуг (підтвердження відповідності, сертифікація, декларування відповідності). Окремо розглядається інформування споживачів як особлива дія, спрямована на охорону їхніх прав (відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та ін.), а також маркування та етикетування.

У підрозділі 2.4 «Зарубіжний досвід правового регулювання застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів і пропозиції для України» проводиться огляд зарубіжного досвіду правового регулювання та використання адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів на прикладі Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччини, Франції та Великобританії.

Зазначається, що у Республіці Польща немає єдиного нормативно-правового акта, присвяченого питанням охорони прав споживачів. Однак, деякі закони передбачають адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів, які доцільно було б запровадити і в Україні. У Федеративній Республіці Німеччині сфера адміністративно-правової охорони прав споживачів регулюється Кодексом про харчові продукти, товари першої необхідності та корми, який цілісно визначає порядок виробництва, обігу та споживання цих товарів, передбачає повноваження відповідних органів. Проаналізовано Споживчий кодекс Франції, який вміщує норми міжгалузевого характеру, прийняті законодавчим органом та іншими органами держави. Досліджуються основні акти Великобританії у сфері адміністративно-правової охорони прав споживачів, зокрема, Акт про охорону споживачів 1987 та Генеральні правила безпеки товарів 2005.

На основі проведеного аналізу зарубіжного досвіду пропонується внести зміни до законодавства України. Зокрема, польський досвід застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів спонукає до запровадження в Україні державних цін на лікарські засоби та медичні товари. Позитивним в цілому визнається прийняття єдиного кодифікованого акта, який би регулював питання застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів за зразком Кодексу про харчові продукти, товари першої необхідності та корми Федеративної Республіки Німеччини, а не Споживчого кодексу Франції. Однак, в такому акті законодавцю не слід врегульовувати відносини щодо застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів досить детально, а залишити певну сферу для адміністративного розсуду органів публічної адміністрації.

У висновках сформульовані найбільш вагомі результати дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, зокрема:

1. Аналіз законодавства України, зокрема базового Закону України «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу України, законів України «Про телекомунікації», «Про житлово-комунальні послуги», «Про рекламу» та ін., а також законодавства ЄС (Директиви про зловживання правом на оскарження в споживчих договорах 93/19/ЄЕС, Директиви про споживчий кредит 87/102/ЄЕС, Директиви про договори, укладені поза торгівельними приміщеннями 85/577/ЄЕС, Директиви про дистанційні контракти 97/7/ЄЕС та ін.) свідчить про відсутність єдності у розумінні поняття «споживач», що створює складнощі у практиці його застосування. У зв'язку з цим, під поняттям «споживач» пропонується розуміти «фізичну або юридичну особу, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (тобто, будь-які виріб (товар), роботу чи послугу) для потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї особи або з її трудовими правовідносинами» і внести відповідні зміни до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

2. Права споживачів - це закріплені у нормативно-правових актах України (Конституції України, Цивільному кодексі України, законах України «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про житлово-комунальні послуги», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про поштовий зв'язок», «Про телекомунікації», «Про електроенергетику», «Про лікарські засоби» та ін.), міжнародно-правових актах (Резолюції 39/248 Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», Угоді про основні напрямки співпраці держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в області захисту прав споживачів), та праві ЄС і забезпечені державою можливості фізичної або юридичної особи як споживача.

Інститут прав споживачів має міжгалузевий характер. Серед усіх галузей права, які його регулюють, адміністративне право має особливе значення, адже забезпечення належного правового порядку та недопущення протиправних посягань на права, в тому числі на права споживачів, є важливою функцією публічної адміністрації. Права споживачів, охорона яких становить собою публічний інтерес, визнаються об'єктом адміністративно-правової охорони.

3. Права споживачів пропонується класифікувати за різними критеріями, а саме: за сферою поширення; за рівнем правового регулювання; за змістом; за способом реалізації. Проведений аналіз класифікацій прав споживачів доводить, що Україна, як учасник Міжнародної організації споживачів, повинна на законодавчому рівні закріпити перелік прав споживачів, визнаний цією організацією. Тому перелік прав споживачів, який міститься у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», слід доповнити такими правами, як: право на задоволення основних потреб споживача; право на вільний вибір продукції; право на представлення своїх інтересів у виробленні та виконанні державної політики щодо правового регулювання виробництва товарів, виконання робіт та послуг; право на отримання спеціальної освіти споживача; право на здорове навколишнє середовище.

4. Поняття «охорона прав споживачів» та «захист прав споживачів» становлять собою способи «забезпечення прав споживачів».

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює не стільки їх захист, як охорону. У зв'язку з цим пропонуємо змінити назву згаданого закону, сформулювавши її як «Про охорону та захист прав споживачів»; доповнити ст. 1 закону визначеннями: «охорона прав споживачів - спосіб забезпечення прав споживачів шляхом здійснення попереджувальних заходів, спрямованих на усунення негативних факторів, які можуть викликати порушення цих прав»; «захист прав споживачів - спосіб забезпечення прав споживачів шляхом активної протидії протиправним посяганням на права споживачів та відновлення порушених прав».

5. Адміністративно-правова охорона прав споживачів становить собою спосіб забезпечення прав споживачів, який полягає у здійсненні попереджувальних заходів суб'єктами адміністративного права за допомогою встановлених органом законодавчої влади та органами публічної адміністрації специфічних правових засобів, з метою усунення негативних факторів, які можуть викликати порушення прав споживачів.

Адміністративно-правові засоби охорони прав споживачів - сукупність юридичних засобів, встановлених органом законодавчої влади та органами публічної адміністрації, які застосовуються суб'єктами адміністративного права для реалізації попереджувальних заходів з метою забезпечення прав споживачів та усунення негативних факторів, що можуть викликати порушення таких прав. Такі засоби пропонується класифікувати за різними критеріями, а саме: за значенням -на основні та допоміжні, за юридичним змістом - на стимулюючі та обмежуючі, за характером - на матеріальні та процесуальні та ін.

6. Органи виконавчої влади України, наділені повноваженнями у сфері адміністративно-правової охорони прав споживачів, пропонується класифікувати на три групи: органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим); органи виконавчої влади спеціальної компетенції у сфері охорони прав споживачів (Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, їх територіальні органи); органи виконавчої влади спеціальної компетенції у інших сферах, наділені деякими повноваженнями стосовно охорони прав споживачів (Міністерство інфраструктури України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство охорони здоров'я України, координовані ними інші центральні органи виконавчої влади, Антимонопольний комітет України та Державний комітет телебачення і радіомовлення України та ін., їх територіальні органи).

Необхідно розширити коло повноважень спеціалізованого органу виконавчої влади у сфері забезпечення прав споживачів, яке має містити не лише повноваження у сфері проведення технічного регулювання та державного ринкового нагляду, але й у інших сферах, що стосуються прав споживачів, зокрема, у сферах продовольчої безпеки, безпеки окремих видів товарів та послуг, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, цінової політики тощо. Назву такого органу слід сформулювати як «Державна інспекція України з питань охорони та захисту прав споживачів». В той же час, повноваження органів виконавчої влади загальної компетенції у сфері охорони прав споживачів повинні стосуватися лише найбільш загальних питань.

7. У ході проведення реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в України доцільно передати до компетенції органів місцевого самоврядування деякі повноваження територіальних органів центральних органів виконавчої влади, наділених повноваженнями щодо застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, зокрема: виробництво та розповсюдження соціальної реклами; сприяння створенню необхідних умов для навчання та набуття населенням правових знань у сфері захисту прав споживачів; організація надання споживачам консультацій з питань охорони і захисту їх прав тощо. Натомість повноваження, що мають досить специфічний характер і потребують відповідних кадрових та інфраструктурних ресурсів, зокрема, державний ринковий нагляд, санітарно-епідеміологічний захист тощо, слід залишити за територіальними органами відповідних центральних органів виконавчої влади.

8. Адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів є нормативно-правові акти, які регулюють порядок доступу та провадження діяльності з виробництва, реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг, встановлюють вимоги до товарів, робіт чи послуг, а саме: закони України, підзаконні нормативно-правові акти (Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів», «Про затвердження правил побутового обслуговування населення», «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного перевезення», Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами» та ін.).

Необхідно систематизувати види діяльності з виробництва, реалізації товарів, виконання робіт та послуг, та помістити такий систематизований перелік у Законі України «Про захист прав споживачів» (на зразок видів діяльності, які підлягають ліцензуванню згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Відповідно до цього переліку слід узгодити назви підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють порядок допуску та провадження означених в законі видів діяльності з виробництва, реалізації товарів, виконання робіт та надання послуг, що спростить доступ споживачів до таких актів.

9. Нормативно-правові акти, які встановлюють вимоги до товарів, робіт та послуг, і приймаються у процесі здійснення технічного регулювання та стандартизації, також визнаються адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів. Це технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови. На основі проведеного аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів та права ЄС, пропонується терміни «кодекс усталеної практики», «технічні умови» та «стандарт» об'єднати під одним поняттям «стандарту», який є більш зрозумілим для пересічного споживача та широко застосовуваним як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Адміністративно-правовими засобами охорони прав споживачів також визнаються державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти, які встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань серед населення; нормативно-правові акти, якими запроваджуються державні регульовані ціни.

10. Основними групами адміністративних проваджень як адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів є контрольно-наглядові провадження; реєстраційні, дозвільні, ліцензійні провадження; провадження щодо допуску суб'єктів господарювання до проведення їх діяльності; провадження з підтвердження відповідності та ін.

Чільне місце серед таких адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів посідають контрольно-наглядові провадження, правовим підґрунтям яких є закони України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», «Про безпечність та якість харчових продуктів» та ін. На основі проведеного аналізу означених нормативно-правових актів, пропонується визначити у Законі України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» перелік органів, уповноважених на здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції; конкретизувати заходи, які кожен з цих органів уповноважений здійснювати.

В Законі України «Про захист прав споживачів» необхідно визначити правові наслідки експертиз, проведених об'єднаннями споживачів; конкретизувати форми сприяння таких об'єднань державним органам у здійсненні контролю за якістю продукції та обслуговування.

11. Адміністративними провадженнями, які забезпечують допуск суб'єктів господарювання до проведення відповідної діяльності, визнаються державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ліцензування та ін.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України є водночас спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом ліцензування. Аналіз повноважень таких видів органів ставить під сумнів можливість поєднання таких функцій. У зв'язку з цим необхідно створити інший спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, який би водночас не був органом ліцензування.

Адміністративні провадження з підтвердження відповідності визначаються законами України «Про підтвердження відповідності», «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності». Вони поділяються на два види: у законодавчо регульованій сфері; у законодавчо нерегульованій сфері. Одним із найбільш поширених видів підтвердження відповідності є сертифікація.

Підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами. Визначення видів продукції, що повинна відповідати цим критеріям, віднесене до компетенції Кабінету Міністрів України. Саме тому слід закріпити в Законі України «Про підтвердження відповідності» більш чіткі і зрозумілі критерії, на підставі яких повинні визначатися види продукції, для яких встановлюється підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері.

Декларування відповідності, відповідно до Закону України «Про підтвердження відповідності», є провадженням, за допомогою якого виробник або уповноважена ним особа під свою повну відповідальність документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим законодавством вимогам. Закон України «Про підтвердження відповідності», як загальний закон у цій сфері, визначив декларування відповідності як право виробника. Однак деякі інші закони передбачають декларування відповідності як обов'язок виробника (наприклад, Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»). У зв'язку з цим пропонується закріпити у Законі України «Про підтвердження відповідності» положення про те, що декларування відповідності у визначених законом випадках може бути обов'язковим.

12. На основі аналізу законодавства зарубіжних країн на прикладі Республіки Польща, Федеративної Республіки Німеччини, Франції та Великобританії, визнається необхідним прийняття в Україні кодифікованого акту, який би комплексно регулював питання адміністративно-правової охорони прав споживачів та засобів, за допомогою яких вона здійснюється. Такий акт має ґрунтуватись на праві органів публічної адміністрації застосовувати адміністративний розсуд, який необхідний для більшої ефективності встановлення та застосування адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів. Зарубіжний досвід також спонукає до запровадження у законодавстві України таких адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів, як встановлення державних цін на лікарські засоби та медичні товари.

Список опублікованих праць на тему дисертації

1. Коцовська О.Л. Зміст та основні ознаки адміністративно-правової охорони прав споживачів / О. Коцовська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2011. - Випуск 54. - С. 255-262.

2. Коцовська О.Л. Права споживачів як об'єкт адміністративно-правової охорони / О. Коцовська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2013. - Випуск 59. - С. 159-166.

3. Коцовська О.Л. До питання про реалізацію органами виконавчої влади адміністративно-правових засобів охорони прав споживачів / О. Коцовська // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. Серія: Юриспруденція. - 2013. - Випуск 5. - С. 93-99.

4. Коцовська О.Л. Суб'єкти адміністративно-правової охорони прав споживачів / О. Коцовська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2013. - Випуск 60. - С. 159-164.

5. Коцовская О. Административно-правовые средства охраны прав потребителей в законодательстве Украины: виды и общая характеристика / О. Коцовская // Закон и Жизнь: Международный научно-практический правовой журнал. - Кишинэу. - 2013. - № 10 (262). - С. 34-38.

6. Коцовська О.Л. Поняття адміністративно-правової охорони прав споживачів / О. Коцовська // Адміністративне право: стан і перспективи розвитку: збірник наукових праць VI Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 23-24 вересня 2011 р.). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2011. - С. 481-484.

7. Коцовська О.Л. Систематизація адміністративно-правового законодавства у сфері прав споживачів / О. Коцовська // Проблеми вдосконалення та кодифікації законодавства України на сучасному етапі: матеріали всеукраїнської наукової конференції молодих вчених (м. Київ, 11 квітня 2012 р.). - К.: Вид-во «Юридична думка». - 2012. - С. 149-154.

8. Коцовська О. Правовий статус Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів у світлі Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» / О. Коцовська // Адміністративне право України: сучасність та перспективи розвитку: зб. мат. круглого столу (7 травня 2012 р., м. Київ). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2012. - С. 117-121.