Тлумачення норм фінансового права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний науково-дослідний інститут

Міністерства внутрішніх справ України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Тлумачення норм фінансового права України

Мазниця Андрій Анатолійович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському міжнародному університеті.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, доцент Музика-Стефанчук Оксана Анатоліївна, Тернопільський національний економічний університет, професор кафедри правового регулювання економіки та правознавства.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Якимчук Наталія Яківна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри фінансового права;

кандидат юридичних наук Мороз Юлія Анатоліївна, Національний університет державної податкової служби України, начальник юридичного відділу.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.А. Плугатар

1. Загальна характеристика роботи

фінансовий право законодавчий

Актуальність теми. Питанням тлумачення норм права присвячено чимало загальнотеоретичних праць. Проте й нині багато відповідних проблем перебуває в центрі уваги науковців і практичних працівників, особливо, коли йдеться про галузеві юридичні дослідження. Тлумачення правових норм - це важливий напрям правозастосовної діяльності. Жодна галузь права не може розвиватися, якщо не відбувається тлумачення її норм. Фінансове право не є винятком, адже і суди, і вчені, і практики здійснюють тлумачення відповідних норм. Це, у свою чергу, дає поштовх до розроблення та прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін до вже чинних актів.

Тлумачення норм фінансового права здійснюється як на стадії застосування норм права (при цьому йдеться про застосування не лише фінансово-правових, а й інших галузевих норм), так і у правотворчій і науково-дослідній діяльності, у навчальному процесі, під час викладання та вивчення фінансово-правових дисциплін.

Найчастіше тлумачення правових норм виявляється у визначеннях понять, що вживаються, зокрема, у фінансовому законодавстві. Водночас, більш чітка регламентація фінансових відносин, шляхом прийняття кодексів, не призвела до зменшення кількості спорів про порушення норм бюджетного, податкового, митного, банківського, валютного законодавства. Навпаки, виникає чимало ситуацій, коли положення актів фінансового законодавства для правозастосувачів, які не мають державно-владних повноважень, мало зрозумілі (це пов'язується із значним обсягом кодифікованих актів, вживанням слів іншомовного походження без їх законодавчого тлумачення тощо). Як наслідок - зростання кількості спорів про порушення фінансового законодавства, виникнення потреби офіційного тлумачення тощо. Викладене у поєднанні з іншими обставинами зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є наукові здобутки таких українських учених, як А.І. Берлач, Л.К. Воронова, Р.О. Гаврилюк, О.П. Гетманець, І.П. Голосніченко, Е.С. Дмитренко, О.О. Дмитрик, І.Б. Заверуха, А.Й. Іванський, Л.М. Касьяненко, А.Т. Ковальчук, І.Є. Криницький, О.А. Кузьменко, М.П. Кучерявенко, Т.А. Латковська, О.А. Лукашев, А.О. Монаєнко, О.А. Музика-Стефанчук, А.А. Нечай, С.О. Ніщимна, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, М.О. Перепелиця, Д.М. Приймаченко, Н.Ю. Пришва, Т.О. Проценко, Л.А. Савченко, І.Л. Самсін, О.О. Семчик, О.В. Солдатенко, О.О. Тимофєєв, Р.А. Усенко, В.Д. Чернадчук, Н.Я. Якимчук та інших.

Використані також наукові праці зарубіжних учених, зокрема: К.С. Бєльського, Д.В. Вінницького, О.М. Горбунової, О.Ю. Грачової, Л.М. Древаль, С.В. Запольського, М.Ф. Івлевої, М.В. Карасьової, О.М. Козиріна, Т.В. Конюхової, Ю.О. Крохіної, О.Р. Михайлової, Ю.А. Мороз, О.Г. Пауля, М.І. Піскотіна, Ю.А. Ровінського, І.В. Рукавишникової, Н.А. Саттарової, Е.Д. Соколової, Н.І. Хімічевої, О.І. Худякова, С.Д. Ципкіна, К.М. Чекмишева, Н.О. Шевельової.

Дослідження тлумачення норм фінансового права потребує звернення до робіт учених з різних галузей права, що зумовило також використання наукових напрацювань Є.Б. Абдрасулова, В.Б. Авер'янова, С.С. Алексєєва, О.Ф. Андрійко, Д.А. Басангова, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, О.М. Булаєва, Є.В. Васьковського, С.І. Вільнянського, Ю.Л. Власова, Л.Д. Воєводіна, Є.А. Волосюка, Я.С. Вольфовської, А.В. Галахової, С.Д. Гусарєва, О.В. Капліної, С.В. Ківалова, О.І. Костенко, Т.С. Коханюк, Д.М. Лук'янця, В.С. Маленти, Б.В. Малишева, А.Г. Манукян, Д.М. Михайловича, М.П. Молибоги, Г.М. Надєжина, Т.Я. Насирової, О.Г. Панчак, А.В. Пирогова, А.С. Піголкіна, С.В. Прийми, П.М. Рабиновича, Н.Л. Радаєвої, Л.В. Сацуро, О.Ф. Скакун, І.Д. Сліденка, А.В. Смірнова, Б. Спасова, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, Ю.Г. Ткаченка, О.Я. Трагнюка, С.Є. Федик, Т.Я. Хабрієва, А.Ф. Черданцева, Л.І. Чулінди, Ю.С. Шемшученка, А.С. Шляпошникова, С.Л. Явича та інших вчених.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Стратегії модернізації системи управління державними фінансами (схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. № 888-р.). Дослідження є частиною науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609), у розробці якої дисертант брав безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, постановка та розв'язання теоретико-прикладних проблем тлумачення норм фінансового права, що має позитивно вплинути на правове регулювання окремих видів фінансових відносин, сприятиме більш ефективному правозастосуванню. Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

з'ясування співвідношення понять «фінансове право» та «фінансове законодавство»;

дослідження доктринальних поглядів щодо розуміння та групування суб'єктів тлумачення норм фінансового права України;

висвітлення проблем доктринального розуміння видів і методів тлумачення;

з'ясування сутності видів і методів тлумачення норм фінансового права;

виявлення особливостей тлумачення норм фінансового права у процесі правозастосування;

дослідження проблем тлумачення норм фінансового права у рішеннях Конституційного Суду України, Верховного Суду України, в актах Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України;

висвітлення проблем доктринального тлумачення галузевих норм фінансового права.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у процесі тлумачення та застосування норм фінансового права.

Предмет дослідження - норми фінансового права, що є об'єктом тлумачення.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією відповідно до поставленої мети і завдань, з урахуванням специфіки об'єкта та предмета дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема такі: системно-структурний - за його допомогою проаналізовано окремі фінансово-правові норми, що є об'єктом тлумачення (підрозділи 1.1, 3.1-3.4); за допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2); порівняльно-правовий - використано під час аналізу законодавства і наукових досліджень окремих норм фінансового права зарубіжних країн (підрозділи 2.2, 3.2); формально-догматичний - застосовано при здійснені доктринального тлумачення фінансово-правових норм і термінів (підрозділи 1.1, 3.1-3.4). Методи узагальнення, прогнозування застосовані у процесі формулювання висновків до розділів і висновків до роботи в цілому.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, Бюджетний кодекс України (далі - БК України), Податковий кодекс України (далі - ПК України), Митний кодекс України (далі - МК України), Закони України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», інші закони, підзаконні нормативно-правові акти України та зарубіжне законодавство окремих держав.

Емпіричну базу дисертації становлять узагальнені дані й матеріали Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Рахункової палати, Міністерства фінансів України, Державної фіскальної служби України (митних і податкових органів), Державної казначейської служби України, Державної фінансової інспекції України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній фінансово-правовій доктрині комплексним і системним дослідженням проблем тлумачення норм фінансового права. Автор сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної практики. Зокрема,

вперше:

доведено, що тлумачення норм фінансового права здійснюється здебільшого при уточненні змісту положень актів фінансового законодавства з метою уникнення помилок у правозастосуванні, усунення правових колізій, суперечностей норм загального та спеціального законодавства; роз'яснення норм фінансового права здійснюється з метою забезпечення одноманітного розуміння конкретних правових норм;

обґрунтовано, що різновидом доктринального тлумачення норм фінансового права виступає теоретичне тлумачення. Якщо перше здійснюється як на теоретичному, так і на практичному рівні, то друге існує виключно задля поповнення понятійно-категоріального апарату фінансово-правової науки. Теоретичне тлумачення норм фінансового права ґрунтується на правовій ідеології, положеннях фінансово-правової науки, використовується задля розкриття сутності понять і категорій, які, у свою чергу, можуть використовуватися у нормативно-правових актах, а можуть лишатися виключно доктринальним витвором;

аргументовано необхідність вдосконалення нормотворчої та правозастосовної діяльності у процесі тлумачення та роз'яснення норм фінансового права. Доводиться доцільність внесення змін до ПК і МК України;

удосконалено:

визначення поняття «тлумачення норм фінансового права», що розуміється як таке, що здійснюється у межах діяльності широкого кола суб'єктів із державно-владними повноваженнями і без них з метою уточнення та/або роз'яснення змісту фінансово-правових норм, спрямованих на чітко не визначене коло осіб - нормотворців і правозастосувачів;

теоретичні підходи до об'єкта тлумачення і доведено, що ним є не лише текст норми, а й сама норма як правило поведінки суб'єкта фінансових правовідносин. Зокрема, коли йдеться про неписані правила поведінки, які виводяться із тексту чинних фінансово-правових норм (наприклад, тлумачення принципу чи презумпції сумлінності платника податків, який прямо не закріплений у ПК України, натомість широко тлумачиться і використовується як у вітчизняній судовій практиці, так і у фінансово-правовій доктрині);

критерії класифікації суб'єктів тлумачення та роз'яснення норм фінансового права і запропоновано використовувати критерій правових наслідків;

дістали подальшого розвитку:

розуміння понять «офіційне (легальне) тлумачення норм фінансового права», «нормативне тлумачення норм фінансового права», «аутентичне тлумачення норм фінансового права», «казуальне тлумачення норм фінансового права», «неофіційне тлумачення норм фінансового права», «банківська діяльність», «банківська операція», «банківська послуга» та запропоновано їх визначення;

питання судової практики і судового тлумачення. Визначено, що судова практика у справах щодо порушення норм фінансового законодавства як практичний досвід і результат правосуддя має бути допоміжним правовим інструментом, що у поєднанні з різними джерелами права забезпечує оптимальне правове регулювання публічних, зокрема фінансових, відносин. Судове тлумачення має на меті не з'ясування певних системних зв'язків між нормами фінансового права, а забезпечення більш ефективного правозастосування, перш за все, судами у процесі розгляду справ про порушення норм фінансового законодавства;

проблеми визначення судового прецеденту, в результаті чого аргументовано, що роз'яснювальні листи, постанови вищих судів України, так само, як і прецедентні рішення Європейського Суду з прав людини («страсбурзькі прецеденти») де-факто є актами тлумачення норм фінансового права, оскільки містять загальнообов'язкові тлумачувальні положення (норми), розраховані на широке коло осіб, практично орієнтують національні суди на європейські стандарти фінансового права, підвищення якості судових рішень та багаторазове застосування у процесі правового регулювання публічних фінансових відносин;

питання застосування актів тлумачення. Встановлено, що обов'язковими для практичного застосування є акти офіційного тлумачення та роз'яснювальні акти компетентних органів публічної влади (державної та місцевої); доктринальне й інше неофіційне роз'яснення норм фінансового права не є обов'язковим у процесі правозастосування;

конкретизація етапів тлумачення норм фінансового права. Аргументовано, що, якщо офіційне тлумачення норм фінансового права як вид юридичної діяльності складається з двох етапів - з'ясування та роз'яснення, то в разі здійснення неофіційного тлумачення, воно далеко не завжди доходить до роз'яснення. В окремих випадках особа, яка інтерпретує правову норму, обмежується розумінням відповідних правових приписів, тобто з'ясуванням змісту правової норми для себе.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у:

- правотворчій сфері - для вдосконалення та прийняття нових нормативно-правових актів, внесення змін і доповнень до чинного законодавства, його адаптації до кращих європейських та міжнародних зразків;

- правозастосовній діяльності - для вдосконалення процесу застосування принципів податкового права, зокрема у судовій практиці (довідки Кіровського райсуду м. Дніпропетровська від 29.04.2014 р. № к-14 та Жовтневого райсуду м. Дніпропетровська від 28.04.2014 р. № 25);

- науково-дослідній сфері - для подальших досліджень правових проблем основних засад податкового права та відповідного законодавства;

- навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», «Митне право», «Актуальні проблеми фінансового права України», а також при написанні підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, у процесі професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів органів, що здійснюють публічну фінансову діяльність у галузі податків і зборів (довідка про впровадження у Київському міжнародному університеті).

Особистий внесок здобувача в опублікованій у співавторстві одній праці становить результати його власних наукових досліджень проблем, що стосуються тлумачення поняття «фінансовий контроль». Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися без відповідних посилань.

Апробація результатів дисертації. Висновки, узагальнення і пропозиції, які одержав здобувач у процесі дослідження, оприлюднені на таких міжнародних науково-практичних конференціях і круглих столах: «Внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці держави» (м. Київ, 2 квітня 2013 р.), «Пріоритетні напрями розвитку правової системи України» (м. Донецьк, 25-26 жовтня 2013 р.), «Проблеми теорії фінансового права у сучасний період» (м. Київ, 13 листопада 2013 р.), «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 15-16 лютого 2014 р.), «Актуальна юриспруденція» (м. Київ, 27 лютого 2014 р.), «Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі» (м. Житомир, 10 квітня 2014 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки, рекомендації та пропозиції, сформульовані у дисертації, знайшли відображення у п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях України, одній науковій публікації - в закордонному виданні та в п'яти тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 242 сторінки, у тому числі 197 сторінок основного тексту, список використаних джерел (412 найменувань).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами та темами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ особистий внесок здобувача‚ апробація результатів дисертації, публікації.

Розділ 1 «Поняття і види тлумачення норм фінансового права України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття тлумачення норм фінансового права» досліджено різноманітні підходи до розуміння поняття «тлумачення норм права», розглянуто сутність поняття «тлумачення норм фінансового права».

Питання про тлумачення норм, зокрема, фінансового права передбачає розгляд змісту інтерпретаційного процесу, який відбувається в основному у свідомості людини у вигляді різноманітних інтелектуально-вольових процесів, що не виражені назовні. Тому одні вчені розуміють тлумачення правових норм як таке, що може мати матеріальну формалізацію або її не має. Окремі науковці розуміють тлумачення лише як «видимий» процес, як роз'яснення норм фінансового права, результати якого можуть бути сприйняті в тому чи іншому інтерпретаційному акті.

Першочерговим завданням тлумачення правових, зокрема фінансово-правових, норм є доведення до адресатів волі законодавця, яку містять правові приписи, з певним усуненням незрозумілих моментів, недоліків у їх змісті. Тлумачення норм фінансового права є діяльністю, яка завершує процес регламентації суспільних відносин та є одним із початкових елементів процесу реалізації та застосування фінансово-правових норм.

Підрозділ 1.2 «Види тлумачення норм фінансового права». У теорії права тлумачення, як правило, розглядається як офіційна та неофіційна діяльність. Офіційне (легальне) тлумачення норм фінансового права - це діяльність компетентних суб'єктів, яка здійснюється у межах встановленої юридичної процедури щодо з'ясування та роз'яснення правових норм, результати якого мають обов'язкове значення для всіх суб'єктів - адресатів цієї норми, які викладаються в інтерпретаційно-правовому (правотлумачному) акті.

Стосовно видів офіційного тлумачення, то тут виокремлено нормативне (загальне) та казуальне (правозастосовне, індивідуальне) тлумачення. Різновидами нормативного тлумачення є аутентичне (авторське) та делеговане (легальне). Визначено, що і аутентичне, і делеговане тлумачення не можуть бути казуальними та поширюватися на якийсь конкретний випадок. Вони завжди мають нормативний загальний характер. У результаті цього запропоновано офіційне тлумачення за сферою дії поділяти на нормативне та казуальне.

Нормативне тлумачення норм фінансового права - це з'ясування та роз'яснення змісту норм фінансового права, яке має загальний та неперсоніфікований характер, є загальнообов'язковим при розгляді інших справ та виражене в інтерпретаційних нормах.

Під аутентичним тлумаченням норм, зокрема, фінансового права, розуміється роз'яснення змісту відповідних норм, яке здійснює сам суб'єкт або орган, який прийняв нормативно-правовий акт.

На відміну від аутентичного, легальне (делеговане) тлумачення здійснює спеціально уповноважений суб'єкт. Делегування повноважень щодо офіційного тлумачення норми фінансового права може здійснюватися на підставі постійних повноважень відповідного суб'єкта або разового доручення. На підставі постійних повноважень офіційне тлумачення норм фінансового права здійснює Конституційний Суд України.

Казуальне тлумачення норм фінансового права - це з'ясування та роз'яснення змісту норми фінансового права (фінансового законодавства) щодо конкретної юридичної справи, яке здійснює компетентний суб'єкт (суд або орган виконавчої влади), воно має персоніфікований характер, є обов'язковим для конкретної справи, розраховане на разове, одиничне застосування та об'єктивоване у процесуальних документах або документах, які уповноважений приймати орган виконавчої влади.

У теорії права існують різні підходи щодо класифікації видів неофіційного тлумачення. Підтримано підхід, за якого виокремлюються лише два види неофіційного тлумачення - буденне (здійснюють пересічні громадяни) та професійне (компетентне). Доктринальне (наукове) і практичне тлумачення умовно визначено підвидами професійного (компетентного). Такий висновок базується, зокрема, на етимології слів «професія» та «компетенція». Науковці професійно та компетентно здійснюють відповідну інтерпретацію фінансово-правових норм. Практичні працівники, які не мають вченого ступеня кандидата чи доктора наук, також здійснюють практичне тлумачення.

Розділ 2 «Суб'єкти тлумачення та роз'яснення норм фінансового права України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Суди як органи тлумачення та роз'яснення норм фінансового права» розглянуто особливості актів тлумачення та роз'яснення, що видають (приймають) органи судової влади України.

Керівне місце серед суб'єктів тлумачення взагалі та фінансово-правових норм зокрема займає Конституційний Суд України, до повноважень якого належить прийняття рішень та надання висновків у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

В окремих ухвалах Конституційного Суду України (зокрема, від 18.05.2010 № 33-у/2010, 24.06.2009 № 34-у/2009) простежується відкрите побажання, спрямоване до Верховної Ради України, звернути увагу на якість законів, які вона приймає, і підвищити її, розкривати зміст певних словосполучень, а не перекладати роботу з усунення допущених суперечностей, прогалин і колізій на Конституційний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, серед повноважень якого не виявлено компетенційних норм щодо права власної інтерпретаційної діяльності, «з метою правильного та однакового застосування судами законодавства» (про це йдеться у постанові Верховного Суду України від 03.06.2005 № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил»), водночас Пленум Верховного Суду України періодично надає судам загальної юрисдикції роз'яснення. В їх основу покладено рішення Конституційного Суду України та власну судову практику. Але це не робить їх обов'язковими для виконання. Незважаючи на деякі неузгодженості у повноваженнях, Верховний Суд України та Вищі спеціалізовані суди досить успішно здійснюють інтерпретаційну діяльність.

У підрозділі 2.2 «Інші суб'єкти тлумачення та роз'яснення норм фінансового права» розглядаються особливості тлумачення норм фінансового права органами законодавчої та виконавчої влади, Президентом України, НБУ, місцевими органами влади, а також організаціями та фізичними особами, які не мають державно-владних функцій.

З 1992 р. по 1997 р. Верховна Рада України видавала власні нормативні акти, які містили інтерпретаційні норми. Хоча вони здебільшого мали лише опосередковане відношення до фінансового права, факт їх існування не варто повністю ігнорувати. На початку незалежності нашої держави Верховна Рада України, згідно п. 19 ст. 97 Конституції Української РСР (а згодом - України) 1978 р., дійсно мала право «тлумачення Конституції України і законів». Про тлумачення власних постанов у чинній на той час Конституції не йшлося. Але у 1996 р. Верховна Рада України шляхом прийняття Постанови «Про тлумачення статті 98 Конституції України» від 1.10.1996 № 389/96-ВР, перевищила свої конституційні повноваження. Відповідно до п. 6 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Верховна Рада України тимчасово, на період до створення Конституційного Суду України, мала право здійснювати тлумачення лише законів України і не мала права тлумачити Конституцію України (про це йдеться у Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України ст. 98 Конституції України - Рішення від 11.07.2007).

З середини жовтня 1996 р., після створення Конституційного Суду України, Верховна Рада України остаточно втратила право тлумачення. Однак цю сферу діяльності взяли на себе її комітети, які всупереч законодавству продовжують надавати роз'яснення, зокрема, щодо застосування податкового законодавства (наприклад, лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 28.03.2001 № 06-10/185).

Історія розвитку інтерпретаційної діяльності Президента України майже цілком повторює правотлумачний досвід Верховної Ради України. Аргументовано, що у чистому вигляді тлумачення правових норм Президент України не здійснює. У разі виявлення неузгодженостей та колізій у власних указах, починаючи з 1996 р., він може їх виправляти тільки шляхом скасування цих указів або внесенням до них змін (наприклад, Указ Президента України від 20.04.2000 № 605/2000 «Про внесення змін і доповнень до деяких указів Президента України»).

Щодо нормороз'яснювальної практики діяльності Кабінету Міністрів України, то за останні роки було видано низку постанов, які містили роз'яснення Указів Президента України у сфері податкових правовідносин (тим самим здійснювалося втручання, наприклад, у закріплений Указом Президента України механізм сплати ринкового збору тощо), що свідчить про перевищення Урядом своєї компетенції. Незважаючи на періодичний вихід за межі своєї компетенції, Кабінет Міністрів України видавав акти, які містили інтерпретаційні норми. Ці акти діяли певний час як частина податкового законодавства й частково спрощували діяльність осіб, на яких їх дія поширювалась. Всі ці постанови було пізніше скасовано у зв'язку із прийняттям ПК України, а деякі до того часу пройшли через процедуру зупинення дії на підставі Указів Президента України.

Визначено, що відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 8.04.2011 № 446/2011, повноваження Міністерства щодо тлумачення фінансового законодавства прямо не визначені, але у ньому відсутні й відповідні заборони. Отже, дане Міністерство може давати конкретні роз'яснення норм фінансового законодавства, що мають здебільшого внутрішній характер.

Податкові та митні органи (нині діють у структурі Державної фіскальної служби України) надають консультації відповідно до ПК України та МК України. Водночас роз'яснювальна діяльність митних органів (як у структурі Державної фіскальної служби України, так і поза його межами) має досить стриманий вигляд. Маючи, відповідно до ПК України, право надавати консультації щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, митні органи цим правом майже не користуються.

Відповідно до пп. 29 п. 4 Указу Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 6.04.2011 № 395/2011 дане Міністерство «надає роз'яснення з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються». Важко знайти підгалузь фінансового права, щодо норм якої не існувало б листа-роз'яснення Міністерства юстиції України. Позитивно, що у процесі надання роз'яснень це Міністерство не виходило за межі наданих йому повноважень.

Інтерпретаційна діяльність НБУ має досить поширену практику, але велика кількість тлумачних та роз'яснювальних актів не гарантує їх високу якість. Констатується, що, незважаючи на значну кількість (у порівнянні з подібними актами інших державних інституцій) інтерпретаційних актів, виданих НБУ, вони не сприяють спрощенню правозастосовної діяльності у банківській сфері, а навпаки - інколи ще ускладнюють її, порушуючи усталені правила мовного тлумачення (йдеться, зокрема, про лист НБУ від 7.06.2013 № 25-112/6750, де повідомляється, що у законодавстві України відсутній термін «засіб платежу», але є термін «платіжний засіб»). Також ситуацію ускладнює той факт, що НБУ, згідно з Законом «Про Національний банк України» від 20.05.1999, не має прямо закріпленого права надавати роз'яснення законодавства. При цьому НБУ має конституційне право сформулювати свої пропозиції щодо виправлення у банківському законодавстві та надати їх до Верховної Ради України, замість видавати акти індивідуальної дії.

Аналіз правових актів місцевих органів влади дає змогу констатувати, що в рішеннях місцевих рад тлумачення фінансово-правових норм відбувається лише шляхом затвердження норм-дефініцій, визначення понять. Хоча помилково вважати їх знову створеними нормами, оскільки названі визначення здебільшого повністю дублюють аналогічні законодавчі. Фактично, надання роз'яснень власних правових актів не входить до компетенції органів місцевої влади. Внутрішні колізійні проблеми вони вирішують або внесенням змін до раніше прийнятих рішень, або шляхом їх скасування.

Що стосується неофіційного тлумачення, то його здійснюють вчені, фахівці у галузі історії, права, економіки, соціології, політології, чиновники, журналісти, які мають відповідну освіту, досвід практичної діяльності у сфері правозастосування. Тлумачення вони надають під час інтерв'ю, в оприлюднених аналітичних висновках, наукових працях або просто під час виконання професійної діяльності.

Розділ 3 «Особливості тлумачення окремих норм фінансового права України у процесі правозастосування» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Тлумачення норм бюджетного права», розглядаються здебільшого акти Конституційного Суду України та наукові праці вчених, де містяться положення щодо тлумачення норм бюджетного права. Щодо тлумачення норм законів про держбюджет Конституційним Судом України, то лише окремі з них (зокрема, на 1996-1998, 2002, 2005, 2006, 2011-2013 рр.) не були предметом конституційного розгляду, решта - розглядалися. При цьому доволі часто законами про Державний бюджет України вносяться зміни до законодавства України, тобто законодавець виходить за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупиняє дію окремих положень законів, вносить до ряду законодавчих актів зміни і доповнення, визнає деякі закони нечинними. Це питання неодноразово порушувалося на рівні Конституційного Суду та Верховної Ради України. Прецедентним визначено Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), адже на нього містяться посилання в інших Рішеннях (зокрема: від 30.11.2010 № 22-рп/2010 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»; від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі щодо предмета і змісту закону про Державний бюджет України).

Також Конституційний Суд України здійснює тлумачення окремих термінів Конституції України та БК України, на кшталт словосполучення «збалансованість бюджету» (Рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету). У деяких Рішеннях викладається правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів, судів. У підсумку це визнано певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі, права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі й своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум (Рішення від 6.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17.03.2004 № 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів; від 01.12.2004 № 20-рп/2004 у справі про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій; від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Також Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) містить вказівку на те, що: зупинення дії окремих законодавчих норм призводить до зниження рівня забезпечення працівників судів та працівників державної судової адміністрації порівняно з відповідними категоріями державних службовців виконавчої та законодавчої влади; у Державному бюджеті України окремо визначаються «видатки на утримання судів».

Певне тлумачення (роз'яснення) норм бюджетного права міститься в актах Верховної Ради України. Наприклад, у постанові «Про застосування статті 37 Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік» (у редакції Закону України від 15.12.1995 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про Державний бюджет України на 1995 рік») роз'яснюється, що слід розуміти під термінами «вартість обсягу реалізації», «роздрібна торговельна мережа». Інколи роз'яснення дають певні структурні підрозділи Верховної Ради України. Наприклад, Комітет Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності 16.03.1999 видав роз'яснення № 06-10/177 про відображення в податковому обліку операцій по централізації в Державному бюджеті України сум грошових коштів у вигляді 10 % амортизаційних відрахувань. Подібні роз'яснення не є загальнообов'язковими і можуть розглядатися лише як позиція певного органу.

Значну роль у виявленні неузгодженостей у текстах законів про державний бюджет, їх проектів та навіть явних невідповідностей певних його норм Конституції України та БК України відіграє Рахункова палата. Водночас, даний орган лише вказує на недоліки бюджетного законодавства, на правопорушення, що виникають у наслідок прогалин у законодавстві.

У рамках своїх повноважень тлумачення бюджетного законодавства, шляхом надання листів-роз'яснень, здійснює Міністерство юстиції України. Одним із таких актів індивідуальної дії є лист Міністерства юстиції України від 26.01.2010 № 20407-0-33-09-21, яким надано роз'яснення стосовно дати застосування прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати у розмірі, визначеному Законом України від 6.11.2009 № 1715-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

Доктринальне тлумачення норм бюджетного права представлено значним масивом наукових досліджень вчених. Вчені-юристи здійснюють доктринальне тлумачення виключно текстуальних норм бюджетного права, тоді як самого закону про Державний бюджет України та додатки до нього, які є його невід'ємною частиною і складаються здебільшого із цифр, вчені-юристи особливо не роз'яснюють.

У підрозділі 3.2 «Тлумачення норм податкового права» наголошено, що неможливість включити до ПК України усі норми, що регулюють податкові відносини, сприяла наданню податковим органам права надавати податкові роз'яснення та узагальнюючі податкові роз'яснення.

До прийняття Конституції України (1996 р.) Президент України мав право тлумачити власні нормативні акти, зокрема у податковій сфері. Також протягом певного часу Президент продовжував інтерпретаційну діяльність навіть після втрати права на це. Як приклад розглянуто Указ Президента України від 27.01.1999 № 71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 р. № 651».

Кабінет Міністрів України неодноразово здійснював тлумачення Указів Президента України. Наслідком цього було звернення Президента України до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), постанови Кабінету Міністрів України «Про роз'яснення особливостей застосування окремих норм Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727 для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України, в умовах світової фінансово-економічної кризи» від 05.03.2009 № 236, «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 236» від 15.04.2009 № 454, «Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування» від 14.04.2009 № 366, «Про порядок сплати та зарахування сум внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачених фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування» від 21.05.2009 № 505 (Ухвала Конституційного суду України від 31.03.2010 № 23-уп/2010). Дію цих Постанов Президент України, згідно з п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції України, зупинив своїм Указом «Про зупинення дії окремих постанов Кабінету Міністрів України» від 02.11.2009 № 890.

Беззаперечним лідером за кількістю наданих роз'яснень податкового законодавства є Державна фіскальна служба України (колишні Державна податкова служба України та Міністерство доходів і зборів України). Критично оцінюється відсутність законодавчо закріпленої у ПК України можливості оскарження податкової консультації безпосередньо до контролюючого органу.

У підрозділі 3.3 «Тлумачення норм митного права» вказано на практичну обмеженість офіційного тлумачення норм митного права (є лише роз'яснювальні внутрішньовідомчі акти). З огляду на це, у даному підрозділі розглядаються здебільшого доктринальне тлумачення, місце митного права у системі фінансового права, а також досліджуються поняття і терміни митного законодавства, що найчастіше тлумачать фахівці у галузі митного права.

У підрозділі 3.4 «Тлумачення норм банківського та валютного права» наголошено, що для з'ясування змісту норми не завжди виникає потреба у використанні усіх способів одночасно, тому інтерпретатор обмежується найбільш розповсюдженим, а саме граматичним способом тлумачення. Наприклад, відповідно до ст. 48 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. За допомогою граматичного способу тлумачення зроблено висновок, що заборона на здійснення банками діяльності у сфері матеріального виробництва і торгівлі не стосується діяльності щодо реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет, а заборона у сфері страхування не розповсюджується на здійснення банками страхового посередництва.

Застосування розширювального тлумачення проілюстровано на прикладі ст. 63 Закону України «Про Національний банк України», де передбачено, що НБУ не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ. При цьому, як відомо, банківське та валютне законодавство має й інші джерела права (Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо), приписи яких є обов'язковими до виконання банками, а тому, вочевидь, НБУ має право вимагати від банків виконання операцій та інших дій, передбачених не лише законами та нормативно-правовими актами НБУ, а й іншими джерелами банківського права.

На прикладі деяких Рішень Конституційного Суду України розглядається судове тлумачення. Так, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у справі про відповідальність юридичних осіб від 30.05.2001 № 7-рп/2001 тлумачаться норми Конституції України, Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Аналізуються положення Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11.2011 № 15-рп/2011 (визначено, що дії відповідних норм Закону поширюються на відносини як на стадії укладання договорів про надання певних фінансових послуг, так і під час їх виконання).

Розглянуто Рішення, ухвалене Конституційним Судом України 11.07.2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996, у контексті поширення положень вказаного Закону щодо обмеження розміру пені на договори споживчого кредитування.

НБУ, як особливий центральний орган державного управління, здійснює, з-поміж іншого, також інтерпретаційну діяльність у зв'язку з питаннями, що виникають під час здійснення банківської діяльності. Роз'яснення нормативно-правових актів з питань їх правильної реалізації, надані НБУ, здійснюють значний вплив на діяльність комерційних банків та інших учасників банківських і валютних відносин. Свої роз'яснення НБУ, як правило, видає у формі правозастосовних актів, які мають назву «лист НБУ». Положення, що містяться в інтерпретаційних актах НБУ, мають рекомендаційний характер та спрямовані на правильне та однакове застосування норм, що містяться в законодавстві, включаючи нормативно-правові акти самого центрального банку. При цьому роз'яснення НБУ можуть мати як казуальний, так і нормативний характер. Незважаючи на рекомендаційний характер листів НБУ, на практиці комерційні банки намагаються всіляко дотримуватися приписів, викладених у таких листах. Ми дійшли висновку про їх латентну (приховану) обов'язковість до застосування.

Розглядається доктринальне тлумачення вихідних понять банківського та валютного права, зокрема: «банківська діяльність», «банківська операція», «банківська послуга» та питання розмежування їх змісту між собою. Доцільність розгляду саме цих понять у світлі наукових доробок пояснюється ще й тим, що в нормативно-правових актах поняття «банківська послуга» майже не фігурує. Так, у Законі України «Про банки і банківську діяльність» його замінено термінами «банківська діяльність», «банківські операції і операції, які на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати». Проте ст. 56 Закону все-таки в одному з пунктів називає «перелік послуг, що надаються банком», а в наступному - вказує на їх ціну. Зроблено висновок, що банківське законодавство не вказує на відмінності між поняттями «операція банку» та «послуга банку», що призводить до двозначностей у правозастосуванні, адже при ліцензуванні діяльності банку НБУ вказує у виданій ліцензії перелік банківських операцій, але водночас банки при здійсненні своєї діяльності рекламують і просувають серед споживачів, як правило, банківські послуги.

Висновки

У дисертації досліджено поняття і види тлумачення норм фінансового права, висвітлено особливості тлумачення цих норм органами законодавчої, виконавчої влади, Президентом України, НБУ, місцевими органами влади, а також організаціями та фізичними особами, які не мають державно-владних функцій; розглянуто особливості тлумачення норм бюджетного, податкового, митного, банківського та валютного права у процесі правозастосування. Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлені вище, відображено, зокрема, у таких положеннях:

Першочерговим завданням тлумачення фінансово-правових норм є доведення до адресатів волі законодавця, яка міститься у правових приписах, із певним усуненням прогалин та недоліків у їх змісті. Тлумачення - це діяльність, яка завершує процес регламентації суспільних відносин і є одним із початкових елементів процесу реалізації та застосування правових норм.

Конституційний Суд України наділений повноваженнями реально скасовувати норми права. Однак Конституційний Суд України не має можливості діяти за власною ініціативою - всі його акти тлумачення можуть видаватися лише у рамках конституційного звернення певних суб'єктів, визначених у ч. 1 ст. 150 Конституції України; самостійно перевіряти фінансово-правовий чи інший нормативно-правовий акт на відповідність Конституції або іншим законам Суд не має права.

До найбільш типового способу тлумачення (відомого як філологічний, або граматичний) законодавець вдається на початку кожного спеціального закону або Кодексу у статті «Визначення понять». Найбільше таких тлумачень міститься в ПК України. Незважаючи значну кількість термінів, наведених у ст. 14 ПК України, їх перелік й надалі збільшується. Таким чином, Верховна Рада України намагається максимально врегулювати податкові відносини, які мають надзвичайно важливе для держави значення, та спростити діяльність правозастосувачів.

Тлумачити різні внутрішньогалузеві фінансово-правові норми особливо важливо, оскільки таким чином інколи усуваються суперечності, що можуть міститися в різних нормативно-правових актах. Актуальним залишається питання співвідношення норм митного та податкового законодавства. Приміром, терміни «майно», «товар», «предмет» вживаються у податковому та митному законодавстві, а також використовуються у зовнішньоекономічних договорах приватного та публічного характеру. При цьому окремі з них визначаються у МК і ПК України, а тлумачення інших дається у ЦК України (наприклад, поняття «майно»). Водночас досить проблематично застосовувати норми приватного права до регулювання публічних відносин, але, тим не менш, аналогія законодавства на практиці діє.

Будь-яка неясність у положеннях банківського та валютного законодавства породжує неоднакову практику застосування його норм, що, у свою чергу, призводить до порушення законних прав та інтересів відповідних суб'єктів грошово-кредитних відносин. Усунути такі недоліки можна шляхом комплексного і компетентного роз'яснення вказаних норм та, безумовно, надавши такому роз'ясненню форму офіційного нормативного тлумачення. Роз'яснення рекомендаційного характеру для необмеженого кола осіб є офіційним нормативним тлумаченням у його класичному розумінні. Тут значну увагу слід приділяти роз'ясненням, наданим вищими судовими інстанціями, а саме Верховним Судом України, Вищим господарським судом України, а також Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вказані судові інстанції зазвичай надають роз'яснення, коли ті чи інші норми законодавства по-різному застосовують суди нижчих інстанцій і це, у свою чергу, породжує неоднорідну судову практику та проблеми у правозастосуванні.

Банківська діяльність являє собою сукупність всіх операцій, у тому числі послуг, які здійснює банк для реалізації його конкретних завдань та функцій, передбачених законодавством та внутрішніми актами банку. Водночас банківська операція є одиничною формою прояву банківської діяльності, сукупністю взаємопов'язаних дій банку щодо реалізації конкретного економічного завдання банку. Банківська послуга є банківською операцією споживчого характеру, що спрямована на реалізацію потреб конкретного клієнта банку. Доцільно здійснювати розмежування вказаних понять на законодавчому рівні.

Доведено необхідність внесення змін, зокрема, до ПК і МК України: у ст. 4 МК України запропоновано ввести поняття «узагальнююча консультація з питань державної митної справи»; у МК України вказати наслідки визнання недійсною консультації щодо практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи органом вищого рівня; ст.ст. 52 і 53 ПК України доцільно об'єднати та залишити назву ст. 52 цього Кодексу «Податкова консультація»; певного коригування потребує назва ст. 21 МК України, оскільки слово «консультування», яке вживається у ній, позначає процес, який ще триває. На відміну від консультування, слово «консультація» означає пораду фахівця з якого-небудь питання. Якщо проаналізувати норми, вміщені у ст.ст. 52, 53 ПК України та ст. 21 МК України, то можна зробити висновок, що в них йдеться про процедуру надання консультацій відповідними органами (між іншим, на це вказано у тексті самих статей). Назва ст. 21 МК України пропонується у такій редакції: «Консультації з питань державної митної справи». Також назріла необхідність уточнення повноважень Конституційного Суду України шляхом викладення ч. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» у редакції: «4) офіційного тлумачення Конституції та законодавства України».

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мазниця А.А. Окремі питання тлумачення норм фінансового права України (на прикладі податкового і митного законодавства України) / А.А. Мазниця // Наука і правоохорона. - 2013. - № 3. - С. 210-216.

2. Мазниця А.А. Судове тлумачення законодавства України: проблеми теорії та практики / А.А. Мазниця // Порівняльно-аналітичне право. - 2013. - № 3-1. - С. 47-50.

3. Мазниця А. А. Про органи виконавчої влади як суб'єктів тлумачення та роз'яснення фінансового законодавства України / А.А. Мазниця // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія право. - 2013. - Вип. 22. - Ч. 2. - Т. 2. - С. 230-233.

4. Мазниця А.А. Вітчизняний досвід судового тлумачення норм банківського та валютного законодавства / А.А. Мазниця // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія право. - 2013. - Вип. 23. - Ч. І. - Том 2. - С. 140-143.

5. Мазниця А.А. Тлумачення поняття «публічний фінансовий контроль»: вітчизняний та європейський підхід / О.А. Музика-Стефанчук, А.А. Мазниця // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія право. - 2013. - Вип. 23. - Ч. ІІ. - Том 2. - С. 166-170.

6. Мазныця А.А. О современном понимании таможенного права / А.А. Мазныця // Электронный научный журнал «Правовая наука». - 2014. - Вып. 1 (28) Январь-Февраль. - С. 9-12 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.law-science.ingnpublishing.com/archive/2014/release_1_28_ january-february/maznycya_a_a_o_sovremennom_ponimanii_tamozhennogo_ prava.

7. Мазниця А.А. Про тлумачення норм фінансового права / А.А. Мазниця // Внутрішні та зовнішні загрози національній безпеці держави: збірник наукових праць Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 2 квіт. 2013 р.). - К.: ТОВ «Три К», 2013. - С. 172-173.

8. Мазниця А.А. Доктринальне тлумачення норм права: деякі аспекти / А.А. Мазниця // Пріоритетні напрями розвитку правової системи України: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 25-26 жовт. 2013 р.). - Донецьк, 2013. - С. 108-109.

9. Мазниця А.А. Інтерпретаційна діяльність Національного банку України / А.А. Мазниця // Проблеми державного будівництва в Україні № 22: збірник матеріалів ХІХ Міжнар. наук.-практ. конф. «Україна в євроінтеграційних процесах» (м. Київ, 15-16 лют. 2014 р.). - К.: КиМУ, 2013. - С. 110-111.

10. Мазниця А.А. Верховна Рада і Президент України як суб'єкти роз'яснення норм фінансового права / А.А. Мазниця // Проблеми взаємодії суспільства та держави у сучасному правовому просторі: збірник матеріалів Міжнар. юрид. наук.-практ. конф. «Актуальна юриспруденція» (м. Київ, 27 лют. 2014 р.). - К., 2014. - С. 40-43.

11. Мазниця А.А. Науковий погляд на офіційне тлумачення норм фінансового права / А.А. Мазниця // Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі: збірник наукових статей за матеріалами ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Житомир, 10 квітня 2014 р.). - Житомир: ЖНАЕУ, 2014. - С. 191-193.