Правовий статус позивача в адміністративному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Правовий статус позивача в адміністративному судочинстві України

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Ситников Олександр Федотович

Запоріжжя, 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Джагупов Григорій Володимирович, Харківський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника факультету з підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та кримінальної міліції у справах дітей з навчально-методичної роботи;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Тищенко Микола Маркович, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності;

кандидат юридичних наук Германюк Маргарита Олегівна, Запорізький національний університет, старший викладач кафедри адміністративного права та господарського права.

Захист відбудеться «25» червня 2014 року о «13⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «23» травня 2014 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

Анотація

Ситников О. Ф. Правовий статус позивача в адміністративному судочинстві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2014.

Дисертацію присвячено встановленню правової природи, сутності та складових правового статусу позивача в адміністративному судочинстві та розкриттю особливостей адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача в суді першої інстанції, а також визначенню особливостей адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо апеляційного та касаційного провадження в адміністративному суді, надано характеристику адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України.

Надано авторське визначення поняття «правовий статус позивача в адміністративному судочинстві», під яким слід розуміти його становище в системі учасників адміністративного судового процесу, що визначається адміністративно-процесуальними нормами, характеризується наявністю комплексу процесуальних прав та відповідних юридичних обов'язків, які реалізуються в адміністративному процесі, що виникають з метою захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Запропоновано авторську класифікацію осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві залежно від мети їх участі у справі.

Обґрунтовано науково-теоретичні висновки та практичні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного адміністративного процесуального законодавства, що регулює правовий статус позивача в адміністративному судочинстві.

Ключові слова: адміністративне судочинство, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність,позивач, правовий статус, суб'єкт владних повноважень, судовий захист.

Аннотация

Ситников А. Ф. Правовой статус истца в административном судопроизводстве Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2014.

Диссертация посвящена установлению правовой природы, сущности и составляющих правового статуса истца в административном судопроизводстве и раскрытию особенностей административно-процессуальной правосубъектности истца в суде первой инстанции, а также определению особенностей административно-процессуальной правосубъектности истца относительно апелляционного и кассационного производства в административном суде; дана характеристика административно-процессуальной правосубъектности истца относительно пересмотра судебных решений Верховным Судом Украины.

Дано авторское определение понятия «правовой статус истца в административном судопроизводстве», под которым следует понимать его положение в системе участников административного процесса, которое определяется административно-процессуальными нормами, характеризуется наличием комплекса процессуальных прав и соответствующих юридических обязанностей, реализующихся в административном судебном процессе, возникающих в целях защиты своих прав, свобод и интересов юридических лиц в сфере публично-правовых отношений. Предложена авторская классификация лиц, которые могут быть истцами в административном судопроизводстве в зависимости от цели их участия в деле.

Обоснованы научно-теоретические выводы и практические предложения, направленные на совершенствование действующего административного процессуального законодательства, правового статуса истца в административном судопроизводстве.

Ключевые слова: административное судопроизводство, административно-процессуальная правосубъектность, истец, правовой статус, субъект властных полномочий, судебная защита.

Annotation

Sitnikov О. F. The legal status of the plaintiff in administrative proceedings Ukraine. - Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - Zaporizhzhia National University, Ukraine, Zaporizhzhia, 2014.

The thesis is devoted to the legal nature, essence and components of the legal status of the plaintiff in the administrative proceedings and the disclosure of administrative and procedural characteristics of legal rights of the plaintiff in the trial court as well as defining features of the Administrative Procedure personality plaintiff on appeal and cassation proceedings before the Administrative Court granted characteristics of the Administrative Procedure personality plaintiff on judicial review by the Supreme court of Ukraine.

Courtesy of the author's definition of «legal status of the plaintiff in the administrative proceedings», which is meant its position in the system of administrative litigation participants, defined administrative and procedural rules, is characterized by a set of procedural rights and related legal responsibilities, are implemented in an administrative court processes involved in order to protect their rights, freedoms and interests of legal persons in public law relations. An author's classification of persons who may be plaintiffs in administrative proceedings, depending on the purpose of their involvement in the case.

Grounded research and theoretical conclusions and practical suggestions to improve the current administrative procedure legislation to improve the legal status of the plaintiff in the administrative proceedings.

Key words: administrative law, the plaintiff, legal status, administrative and procedural legal personality, the subject of powers, judicial protection.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Орієнтація України на побудову правової, демократичної держави та входження до Європейського Союзу передбачає наявність ефективного механізму захисту прав і свобод людини і громадянина, одним із елементів якого є дієва та відповідальна система судового захисту фізичних та юридичних осіб від порушень їх прав та законних інтересів з боку суб'єктів владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. Реалізація цього завдання безпосередньо залежить від ефективності функціонування адміністративного судочинства, яке є не лише складовою процесу формування України як правової держави, а й важливою гарантією захисту прав, свобод, законних інтересів громадян у сфері діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при реалізації останніми владних управлінських функцій.

Чинним Кодексом адміністративного судочинства України було запроваджено інститут позивача, який справедливо вважають однією з форм захисту фізичних та юридичних осіб від порушень їхніх прав та законних інтересів з боку органів державного управління у сфері публічно-правових відносин.

Сучасні вимоги до розвитку процесуального законодавства ґрунтуються на тому, що рівень правової захищеності особистості, інших суб'єктів права залежить від ефективності судочинства. При цьому запровадження інституту позивача вимагає належного законодавчого закріплення його процесуальної правосуб'єктності, забезпечення практичної реалізації його прав в адміністративному судочинстві. Водночас практика здійснення адміністративного судочинства свідчить про існування численних проблем у нормативному визначенні та реалізації правового статусу позивача, що потребує проведення ґрунтовних наукових досліджень.

Загальним проблемам адміністративного судочинства України присвячено праці багатьох сучасних вітчизняних вчених-адміністративістів, зокрема: В. Б. Авер'янова, Н. В. Александрової, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурки, В. М. Бевзенка, Ю. П. Битяка, П. В. Вовка, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, М. О. Германюк, І. П. Голосніченка, С. М. Гусарова, Е. Ф. Демського, Г. В. Джагупова, О. В. Джафарової, В. С. Зайця, Т. Є. Кагановської, С. В. Ківалова, І. Б. Коліушка, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, П. С. Лютікова, Р. С. Мельника, О. М. Пасенюка, В. Г. Перепелюка, С. В. Потапенка, О. В. Руденка, А. О. Селіванова, І. О. Сквірського, В. П. Тимошука, М. М. Тищенка та ін.

Проте правовий статус позивача в адміністративному судочинстві України все ще не досліджено.

Отже, необхідність підвищення ефективності функціонування адміністративних судів як гарантії захисту прав і свобод громадян, недостатність наукових розробок із цих питань обумовлюють актуальність дослідження правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98, Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 рр., розробленій Комітетом Верховної Ради України та центром політико-правових реформ.

Роботу виконано відповідно до п. 13.29 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2010 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є встановлення змісту та складових правового статусу позивача в адміністративному судочинстві, розкриття його особливостей реалізації залежно від інстанції розгляду адміністративної справи, виявлення недоліків у його правовому регулюванні та обґрунтування на цій основі пропозицій щодо внесення змін до адміністративного процесуального законодавства.

Для досягнення поставленої мети в дисертації визначено такі основні задачі:

– охарактеризувати адміністративне судочинство як форму захисту прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів приватних осіб;

– окреслити коло учасників адміністративного судочинства та визначити серед них місце позивача;

– з'ясувати сутність та склад правового статусу позивача в адміністративному судочинстві та надати характеристику його елементів;

– розробити класифікацію осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві;

– розкрити зміст реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві;

– з'ясувати зміст адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо провадження в адміністративному суді першої інстанції;

– визначити особливості адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача в апеляційному та касаційному провадженні в адміністративному суді;

– окреслити адміністративну процесуальну правосуб'єктність позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України;

– сформулювати пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до чинного адміністративного процесуального законодавства, спрямованих на вдосконалення правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративного судочинства.

Предметом дослідження є правовий статус позивача в адміністративному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1,4). За допомогою історико-правового методу проведено дослідження становлення та розвитку адміністративного судочинства в Україні як форми захисту прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб (підрозділ 1.1). Використання методів аналізу і синтезу дозволило визначити коло учасників адміністративного судочинства та місце серед них позивача (підрозділ 1.2). Методи класифікації та групування застосовувалися для систематизації наукової думки щодо визначення осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві (підрозділ 1.4). Формально-логічний метод використовувався як універсальний засіб аргументації наукових висновків і розроблення науково-обґрунтованих пропозицій щодо оптимізації реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві (підрозділ 1.5). Шляхом поєднання елементів системного підходу та методів порівняння визначено зміст та особливості адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо провадження в адміністративному суді першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій (підрозділи 2.1, 2.2). За допомогою методів правового моделювання, документального аналізу, компаративного методу охарактеризовано особливості адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України та сформульовано напрямки вдосконалення чинного адміністративного процесуального законодавства, що визначають правовий статус позивача (підрозділ 2.3, розділ 3).

Нормативну основу дослідження складають Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, інші кодекси, законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, що визначають правовий статус позивача в адміністративному судочинстві. Використано правові позиції Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України.

Емпіричну базу дослідження становлять аналітичні результати узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду, Верховного Суду України, судова практика адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних спорів. Використано також багаторічний досвід роботи дисертанта в органах судової гілки влади на посаді судді.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання та врахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права і процесу дослідити особливості правового статусу позивача в адміністративному судочинстві України та сформулювати авторське бачення шляхів його вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

Вперше:

– особливості правового статусу позивача як учасника адміністративного судочинства з'ясовано крізь призму структурних елементів його адміністративно-процесуального статусу та відповідних процесуальних відносин;

– визначено структурні елементи адміністративно-процесуального статусу позивача в адміністративному судочинстві;

– доведено, що позивачами в адміністративному судочинстві можуть бути фізичні й юридичні особи (публічного та приватного права), при цьому природа їх прав може бути як публічною (коли їх зміст випливає з приписів норм конституційного, адміністративного або муніципального права), так і приватноправовою;

Удосконалено:

– визначення поняття правового статусу позивача в адміністративному судочинстві, під яким пропонується розуміти його становище в системі учасників адміністративного судового процесу, що визначається адміністративно-процесуальними нормами, характеризується наявністю комплексу процесуальних прав та відповідних юридичних обов'язків, які реалізуються в адміністративному процесі, що виникають з метою захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин;

– класифікацію осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві залежно від мети їх участі у справі, що дозволило визначити їх адміністративну процесуальну правосуб'єктність;

– розуміння особливостей адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України, що відрізняє її від адміністративно-процесуальної правосуб'єктності інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб;

Набули подальшого розвитку:

– наукові положення щодо характеристики адміністративного судочинства в системі механізмів забезпечення реалізації адміністративно-процесуального статусу позивача, у зв'язку з чим визначено його особливості та стадії, встановлено недоліки, що призводять до ускладнення процесу судового захисту прав та законних інтересів позивача, і запропоновано шляхи їх усунення;

– визначення поняття «позивач в адміністративному процесі», яким визнається фізична або юридична особа (публічного та приватного права), яка породжує адміністративні процесуальні правовідносини з приводу захисту своїх прав, свобод та законних інтересів, у межах яких вона виступає їх реальним учасником;

– висновок про існування адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача, яка складається з адміністративно-процесуальної правоздатності і дієздатності (не становлять органічної єдності) і конкретних суб'єктивних прав та обов'язків;

– конкретні пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою вдосконалення правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, зокрема, висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері - для подальшого дослідження проблем правового статусу позивача в адміністративному судочинстві України;

- сфері правотворчості - з метою вдосконалення чинного адміністративного процесуального законодавства, особливо тієї його частини, яка регулює питання правового статусу позивача в адміністративному судочинстві України;

- правозастосовчій діяльності - для покращення судової практики з розгляду та вирішення адміністративних справ (акт впровадження у практичну діяльність Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013); адміністративний судочинство процесуальний верховний

- навчальному процесі - в ході підготовки підручників та навчальних посібників, проведення занять із дисциплін «Адміністративне судочинство України», «Адміністративний процес» (акт впровадження в навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 17.02.2014).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на 5 міжнародних науково-практичних конференціях: «Сучасне правотворення: питання теорії та практики» (м. Дніпропетровськ, 2013 р.), «Сучасні тенденції розвитку національного законодавства» (м. Київ, 2013 р.), «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 2013 р.), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2013 р.); «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми» (м. Харків, 2014 р.).

Публікації. Основні положення роботи знайшли відображення в 7 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у 5 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок. Список використаних джерел налічує 188 найменувань і займає 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими планами та програмами, окреслено мету й задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації та публікацій результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальна характеристика правового статусу позивача в адміністративному судочинстві» складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Адміністративне судочинство як форма захисту прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб» розглядається питання про формування, розвиток та етапи реалізації концепції адміністративного судочинства. Доведено, що вперше інститут судового захисту прав та свобод особи у взаємовідносинах із владою виник ще в стародавній Греції та Римі. Обґрунтовано положення про те, що існування інституту судового захисту об'єктивно обумовлене потребами забезпечення правового порядку в сучасній Українській державі, коли доволі часто відзначаються конфліктністю не тільки відносини приватних осіб між собою, а й відносини за участі носіїв владних повноважень. Наголошується, що самостійність форми захисту права визначається, по-перше, місцем і значенням юрисдикційного органу в системі організації суспільства, по-друге, ступенем розробленості, регламентованості процесуального порядку діяльності цього органу.

Підкреслено, що судова форма захисту прав і свобод зацікавленої особи посідає головне місце серед інших форм, оскільки правосуддя складає зміст діяльності суду; судовий захист суб'єктивних прав і свобод особи здійснюється в особливій, детально регламентованій процесуальній формі; судова форма захисту суб'єктивних прав і свобод використовується для контролю за правильним здійсненням інших форм захисту, тоді як жодна з несудових форм правового захисту не може використовуватися для контролю за судовою формою.

Доведено, що судова процесуальна форма захисту прав і свобод має пріоритет та виключність перед адміністративним оскарженням рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Вона може застосовуватися незалежно від існування можливостей використання останньої.

Визначено, що основною умовою механізму реалізації суб'єктивного права громадянина або юридичної особи є обов'язок кожного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, інших організацій та їх посадових осіб діяти в межах закону та нести відповідальність за свої протиправні дії у відношенні до будь-якого громадянина перед судом.

У підрозділі 1.2 «Учасники адміністративного судочинства та місце позивача серед них» надано характеристику правового статусу учасників адміністративного судочинства України, які умовно були поділені на групи: 1) судові установи та їх службові особи; 2) особи, які беруть участь у розгляді справи (позивач, відповідач, треті особи із самостійними вимогами та без самостійних вимог, їх представники, прокурор, адвокат, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи); 3) особи, які сприяють здійсненню правосуддя в адміністративному судочинстві України (свідки, експерти, спеціалісти та інші).

На основі аналізу юридичної літератури доведено, що питання учасників адміністративного судочинства є одним із найменш розроблених в юридичній адміністративній процесуальній науці, що зумовлює потребу формулювання єдиного підходу до розуміння сутності, характерних ознак останніх як сторін адміністративного судочинства, вироблення концепції їх процесуального правового статусу.

Визначено, що для того, щоб процес у конкретній справі розпочався, необхідна наявність двох сторін із протилежними інтересами. Ініціатива в процесі проявляється в трьох випадках. По-перше, особа, чиї суб'єктивні публічні права та свободи порушені, порушує публічно-правовий спір, від її волевиявлення залежить реалізація наданого права на звернення до суду. По-друге, від волі заявника залежить визначення предмета та підстави скарги, тобто громадяни та організація самостійно визначають спірні матеріальні публічно-правові відносини, які підлягають захисту, і фактичні обставини, з якими вони пов'язують наявність у них спірного суб'єктивного публічного права. По-третє, сторони наділені правом оскарження та вимоги переглянути судовий акт, що вирішує публічно-правову суперечку.

Особлива увага приділена визначенню місця позивача серед учасників адміністративного судочинства. Доведено, що позивач у справі має найбільший обсяг прав, свобода розпорядження якими дає йому можливість впливати на розвиток адміністративного судочинства та реалізовувати складові принципу диспозитивності, тобто використовувати нормативні положення, які містять зміст зазначеного принципу. Такими нормативними положеннями є суб'єктивні права на вчинення процесуальних дій, що передбачені адміністративним процесуальним законодавством.

У підрозділі 1.3 «Сутність та склад правового статусу позивача в адміністративному судочинстві» досліджуються загальнотеоретичні засади адміністративного процесуального статусу позивача через ключові теоретичні положення щодо елементів процесуального статусу, а саме: залежність статусу від соціальної ролі суб'єкта; універсальний характер елементів; невід'ємний зв'язок матеріальних і процесуальних відносин та матеріального і процесуального статусу.

Для визначення того, які саме права, свободи та інтереси осіб, які є позивачами у зазначеній сфері публічно-правових відносин, було з'ясовано сутність категорій «права», «свобода» та «інтерес». Визначено, що права й обов'язки позивача в адміністративному судочинстві варто розглядати як закріплені процесуальним законодавством власні правові можливості та зобов'язання діяти належним чином стосовно інших учасників адміністративного процесу з метою захисту, відновлення суб'єктивних публічних прав, свобод та інтересів.

Обґрунтовано, що однією з визначальних умов участі особи в якості позивача в адміністративно-процесуальних відносинах є наявність у неї адміністративно-процесуальної правосуб'єктності. Наголошено, що процесуальний статус позивача в адміністративному судочинстві складається з прав, обов'язків та законних інтересів, але його реалізація починається з моменту виникнення адміністративної правосуб'єктності. Визначено, що адміністративно-процесуальна правосуб'єктність позивача є не окремим елементом його статусу, а підставою для його реалізації.

Доведено, що правове положення позивача в адміністративному судочинстві характеризується такими ознаками й особливостями: 1) позивач веде процес від свого власного імені, на його ім'я виноситься та повною мірою поширюється сила судового рішення; 2) на позивача поширюються судові витрати; 3) у випадку вибуття або заміни позивача у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу його заміну правонаступником; 4) юридична заінтересованість позивача.

У підрозділі 1.4 «Класифікація осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві» визначенні певні категорії суб'єктів, які можуть виступати позивачами в адміністративному судочинстві, та надано їх детальну характеристику. Визначено, що позивачами в адміністративному судочинстві можуть бути: фізичні особи, юридичні особи (публічного та приватного права). Природа їхніх прав може бути як публічною (коли їх зміст випливає з приписів норм конституційного, адміністративного або муніципального права), так і приватноправовою.

Доведено, що права і свободи людини та громадянина мають приватний, а не публічний характер, але реалізація цих суб'єктивних прав неможлива без сприяння цьому з боку органів держави чи місцевого самоврядування, що робиться в інтересах суспільства, самих осіб та правопорядку взагалі. Здійснено класифікацію прав позивачів в адміністративному судочинстві на: 1) права на ініціювання провадження за адміністративною справою в адміністративному судочинстві; 2) права, що пов'язані з реалізацією можливості участі в розгляді адміністративної справи в суді; 3) права, що пов'язані зі збільшенням або зменшенням позовних вимог, відмовою від адміністративного позову, зміною предмету, підстав позову; 4) забезпечувальні права.

У підрозділі 1.5 «Реалізація правового статусу позивача в адміністративному судочинстві» зазначається, що передумовою виникнення адміністративно-процесуальних правовідносин є норми адміністративного процесуального законодавства, оскільки при реалізації адміністративно-процесуальної правосуб'єктності необхідна наявність юридичного факту, а також застосування адміністративно-процесуальних засобів для захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Обґрунтовано, що наявність адміністративно-процесуальної правосуб'єктності є однією з головних умов реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Акцентується увага на тому, що адміністративний позов є одним із передумов реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві, який можна розглядати: як вимогу зацікавленої особи, яка зазнала порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, і звернену до адміністративного суду з метою їх поновлення, захисту чи визнання; як акт вираження волевиявлення особи, який містить вимогу до суду про захист порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-владних відносин; як діяльність, що спрямована на виникнення процесуальних відносин і виражена завжди в процесуальній формі.

Наголошується на необхідності внесення змін і доповнень до чинного адміністративного процесуального законодавства щодо вдосконалення процедури реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Розділ 2 «Окремі напрямки реалізації адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивачем в адміністративному судочинстві» містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно процесуальна правосуб'єктність позивача щодо провадження в адміністративному суді першої інстанції» дисертант розглядає особливості останньої залежно від особи, яка є позивачем. Обґрунтовується положення про те, що зміст та обсяг адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача в адміністративному суді першої інстанції залежить від його волі та бажання вчиняти певні процесуальні дії.

Доведено, що процесуальна правосуб'єктність осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному суді першої інстанції, а саме юридичних осіб публічного та приватного права, врегульована в загальних межах, тобто складається з компетенції як сукупності певних повноважень, які визначені в законодавчих та інших нормативно-правових актах, що регулюють його правовий статус. Доведено необхідність внесення змін та доповнень до КАС України в частині деталізації адміністративної правосуб'єктності позивача в суді першої інстанції.

У підрозділі 2.2 «Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність позивача щодо апеляційного та касаційного провадження в адміністративному суді» наголошено, що для реалізації права на апеляційне оскарження необхідна наявність таких умов: а) належність особи до кола суб'єктів, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції; б) належний об'єкт оскарження; в) відсутність пропуску строку на апеляційне оскарження чи відмови у його поновленні.

Зроблено висновок, що оскільки в апеляційному провадженні вирішуються питання про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у сфері публічно-правових відносин, то тут, як і в суді першої інстанції, основними учасниками є дві протилежні сторони, які відстоюють свої інтереси.

Доведено, що реалізація права на апеляційне оскарження є складним юридичним фактом, що пов'язаний як із діями позивача щодо подачі передбачених процесуальним законодавством заяви про апеляційне оскарження й апеляційної скарги, так і з відповідними діями суду відносно визначення руху апеляційного провадження та вирішення юридичної долі оскаржуваного судового рішення в цілому.

Особливу увагу приділено розгляду адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача в касаційному провадженні. Виокремлено особливості останньої залежно від виду позивача. Наголошується на необхідності внесення змін і доповнень до чинного адміністративного матеріального та процесуального законодавства щодо адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача в апеляційному та касаційному провадженні.

У підрозділ 2.3 «Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України» особливу увагу приділено розгляду адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права. Виокремлено особливості адміністративно-процесуальної правосуб'єктності позивача щодо перегляду Верховним Судом України судових рішень з мотивів встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішені справи судом. Наголошується на необхідності внесення змін і доповнень до чинного адміністративного матеріального та процесуального законодавства щодо зазначених питань.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення правового статусу позивача в адміністративному судочинстві» містить конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства та рекомендації щодо вдосконалення правового статусу позивача в адміністративному судочинстві.

Доведено, що важливою гарантією права знати свої права та обов'язки позивача є вимога суду про те, щоб надсилати інформацію про процесуальні права та обов'язки разом із копією ухвали про відкриття провадження (у першій, апеляційній, касаційній інстанціях). Тому роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх процесуальних прав та обов'язків є однією з обов'язкових дій суду під час судового розгляду. У разі ж відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову або примирення сторін перед ухваленням відповідного судового рішення суд повинен обов'язково попередити про правові й фактичні наслідки вчинення цих дій позивача.

Акцентовано увагу, що право подання позову юридичними особами недостатньо регламентоване чинним законодавством України. Це, у свою чергу, ускладнює реалізацію та захист прав і законних інтересів підприємств, установ й організацій, оскільки їх права в адміністративних провадженнях неможливі без їхньої належної охорони та захисту. Це дістає вияв у випадках, коли має місце порушення прав або реальна чи потенційна перешкода їх здійснення.

З метою усунення суперечностей між нормами адміністративного процесуального законодавства, забезпечення належного виконання основного завдання адміністративної юстиції та адміністративного судочинства запропоновано адміністративні справи, які можуть порушуватися за адміністративним позовом посадових чи службових осіб органів виконавчої влади, інших суб'єктів владних повноважень, віднести до підвідомчості загальних судів, які мають розглядати та вирішувати ці справи на підставі спеціальних законів.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо визначення сутності та змісту правового статусу позивача в адміністративному судочинстві, а також шляхів його вдосконалення. у результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень та висновків, спрямованих на досягнення поставленої мети. Зокрема:

1. Охарактеризовано адміністративне судочинство як форму захисту прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів приватних осіб, що дало змогу визначити останнє. Так, адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду й вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, в яких хоча б однією стороною є орган державного управління. Такі спори виникають із приводу порушення органами державної влади прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина. До сфери адміністративного судочинства в Україні належать публічно-правові відносини, отже центральним є розуміння публічності, публічного права. Слід зазначити, що на сьогодні немає в законодавстві поняття публічного права та не визначено його відмінності від приватного. Ці критерії виробляються правовою наукою.

2. Окреслено коло учасників адміністративного судочинства, які були умовно поділені на: 1) судові установи та їх службових осіб; 2) осіб, які беруть участь у розгляді справи; 3) осіб, які сприяють здійсненню правосуддя в адміністративному судочинстві України (свідки, експерти, спеціалісти та інші).

3. Зроблено висновок про те, що позивач у справі має найбільший обсяг прав і свобод, розпорядження якими дає йому можливість впливати на розвиток адміністративного процесу та використовувати нормативні положення, тобто суб'єктивні права на вчинення процесуальних дій, що передбачені адміністративним процесуальним законодавством. Він має право упродовж усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від адміністративного позову взагалі.

4. Доведено, що позивачами в адміністративному судочинстві можуть бути: фізичні особи, юридичні особи (публічного та приватного права). Природа їхніх прав може бути як публічною (коли їх зміст випливає з приписів норм конституційного, адміністративного або муніципального права), так і приватноправовою (наприклад, економічні права).

5. Визначено ознаки позивача: а) це фізична або юридична особа (публічного та приватного права); б) адміністративна правосуб'єктність визначена матеріальним та процесуальним законом; в) це учасник процесуальних відносин із приводу реалізації конституційного права на судовий захист порушених прав, свобод та законних інтересів у судовому адміністративному процесі; г) отримання статусу позивача в адміністративному судовому процесі є правом фізичної або юридичної особи (публічного та приватного права), тобто процесуальні відносини виникають тільки за наявності бажання останніх, оскільки саме позивач може самостійно здійснювати юридично значущі активні дії при настанні певних умов з метою відновлення порушеного права чи інтересу.

6. Встановлено, що адміністративно-процесуальна правосуб'єктність позивача складається з адміністративно-процесуальної правоздатності, адміністративно-процесуальної дієздатності та конкретних адміністративно-процесуальних прав і обов'язків.

7. Доведено, що право на позов та право на судовий захист не можна розглядати як рівнозначні суб'єктивні права, оскільки право на звернення до адміністративного суду - загальне право (правоздатність), а право на позов - це конкретизація цього права. Право на звернення до суду має не лише позивач, а й треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

8. Встановлено, що з практичних позицій порядок звернення до адміністративного суду громадян, іноземців та осіб без громадянства однаковий, за винятком того, що іноземцями та особами без громадянства під час подання адміністративного позову повинні надаватися оформлені належним чином документи, які є доказом їх правового статусу.

9. Обґрунтовано положення про те, що процесуальні права позивача як один з елементів їх адміністративно-процесуальної правосуб'єктності розглядаються з позицій дії принципів диспозитивності та змагальності, які відображають ключове положення в динаміці процесуальних правовідносин. У зв'язку з цим детально проаналізовано та класифіковано диспозитивні й змагальні процесуальні права за правовим статусом позивача.

10. Доведено, що процесуальне законодавство не обмежує коло суб'єктів права на оскарження судових рішень; до суду зі скаргою може звернутися будь-яка особа, котра вважає, що її права порушено судовим актом. Сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового статусу позивача в судовому адміністративному процесі шляхом внесення змін і доповнень до КАС України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Ситников О. Ф. Адміністративна юстиція в Україні : історичні та законодавчі аспекти становлення і розвитку / О. Ф. Ситников // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2007. - № 2. - С. 38-48.

2. Ситников О. Ф. Проблемні питання застосування положень статті 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України на практиці / О. Ф. Ситников / Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2012. - № 4. - С. 30-35.

3. Ситников О. Ф. Особливості правового положення позивача в адміністративному судочинстві / О. Ф. Ситников // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 819-823 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://arhive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-4/12cofvac.pdf

4. Ситников О. Ф. Адміністративне судочинство як форма захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина / О. Ф.Ситников // Право і безпека. - 2013. - № 1 (48). - С. 86-90.

5. Ситников О. Ф. Реалізація правового статусу позивача в адміністративному судочинстві / О. Ф.Ситников // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 1 (60). - С. 206-211.

6. Ситников А. Ф. Административно-процессуальная правосубъектность истца относительно апелляционного и кассационного производства в административном суде Украины / А. Ф. Ситников // Общество и экономика постсоветского пространства : междунар. сб. науч. ст. - Выпуск ІV. - Липецк : Издательский центр «Гравис», 2013. - С. 227-235.

7. Ситников О. Ф. Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність позивача щодо провадження в адміністративному суді першої інстанції / О. Ф. Ситников // Науковий вісник Херсонського державного університету. - Серія «Юридичні науки». - 2014. - Вип. 1. - Том 2. - С. 240-244.

8. Ситников О. Ф. Учасники адміністративного судочинства та місце серед них позивача / О. Ф. Ситников // Державо і право : проблеми становлення і стратегія розвитку : зб. матер. VІ міжнар. наук.-практ. конф. (м. Суми, 18-19 травня 2013 року). - Суми : Друкарський дім «Папірус», 2013. - С. 423-426.

9. Ситников О. Ф. Особливості реалізації правового статусу позивача в адміністративному судочинстві / О. Ф. Ситников // Сучасні тенденції розвитку національного законодавства : зб. тез ІІ міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16-17 травня 2013 р.). - К. : Вид. центр НУБіП України, 2013. -С. 138-140.

10. Ситников О. Ф. Класифікація осіб, які можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві / О. Ф. Ситников // Сучасне право творення : питання теорії та практики : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпропетровськ, 30 червня 2013 р.). - Дніпропетровськ : ГО «Правовий світ», 2013. - С. 53-55.

11. Ситников О. Ф. Проблемні питання адміністративного судочинства щодо захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина / О. Ф. Ситников // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матер. наук.-практ. конф. (м. Харків, 16 травня 2013 р.) - Х. : ХНУВС, 2014. - С. 116-118.

12. Ситников О. Ф. Адміністративно процесуальна правосуб'єктність позивача щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України / О. Ф. Ситников // Правоохоронна функція держави : теоретико-методологічні та історико-правові проблеми : матер. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 25 квітня 2014 р.). - Х. : ХНУВС, 2014. - С. 249-251.

Размещено на Allbest.ru

...