Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність досліджень основних закономірностей адміністративно-правового регулювання відносин в інформаційній сфері обумовлюється виникненням якісно нових соціальних явищ, пов'язаних з інформацією і, відповідно, підвищеною увагою законодавців до впорядкування цієї сфери суспільних відносин.

В сучасних умовах зростає значення інформації в самих різних соціальних процесах. Активне використання засобів обробки і передачі інформації, розвиток нових технологій викликає істотні зміни в економічній, політичній та інших сферах суспільного життя. Багатьма дослідниками окреслюється питання щодо формування нового - інформаційного - типу суспільства, що йде на зміну індустріальному. В зв'язку з цим останніми роками значно зріс інтерес до юридичних аспектів суспільних відносин, що виникають та які мають місце в сфері інформації. При цьому важливо відмітити не послаблення, а, навпроти, посилення ролі права у нових умовах. Підкреслюючи діалектику сучасної взаємозалежності права та інформації, слід зазначити, що право не втрачає свого основного призначення. Воно покликане регулювати відносини, пов'язані з інформацією в процесах інформаційного забезпечення всіх інших відносин самих різних суб'єктів. Право регулює, диктує і одночасно випробовує всі перипетії, властиві сучасному інформаційному середовищу. Воно і саме змінюється, виявляючи нові об'єкти регулювання, трансформуючи методи свого впливу на суспільні відносини.

Зазначені процеси поставили перед законодавцем проблему ефективного юридичного впорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиліття було прийнято значне число нових нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання відносин в сфері інформації. Є також програмні документи, які хоча і не мають нормативно-правового характеру, але при цьому слугують певним орієнтиром для державної політики в інформаційній сфері.

Всі ці чинники в сукупності зумовили виникнення наукового інтересу до проблем правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку і з приводу інформації. Актуальність проблеми правовідносин в інформаційній сфері визначається необхідності оцінки ефективності існуючого юридичного інструментарію, який використовується з метою адміністративно-правового регулювання інформаційної сфери.

Все вищевказане визначає актуальність теми, наукову й практичну значимість дисертаційного дослідження.

Проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері досліджувався відомими вченими-юристами: Ю.М. Батуріним, І.Л. Бачило, А.Б. Вєнгєровим, О.А. Городовим, В.А. Дозорцевим, Р.А. Калюжним, В.О. Копиловим, Н.Ю. Корченковою, О.В. Кохановською, О.О. Кулініч, Л. Лесігом, В.М. Лопатіним, Л.П. Лорен, О.М. Насоновою, Д.В. Огородовим, Є.В. Пєтровим, М.М. Рассоловим, В.О. Рясенцевим, О.О. Снитніковим, Р. Столменом, М.О. Фєдотовим, М.Г. Цацанашвілі, В.С. Цимбалюком, М.Я. Швецем, Г. Штумпфом та іншими дослідниками.

У вітчизняній науці адміністративного та інформаційного права було здійснено ряд досліджень інформації як об'єкта правовідносин. Втім, комплексного дослідження адміністративно-правових аспектів регулювання відносин у інформаційній сфері, в сучасній вітчизняній правовій науці не проводилося, що і зумовило необхідність проведення такого дослідження.

Складність і недостатня розробленість вказаних проблем викликає необхідність їх поглибленого вивчення і визначає вибір мети і постановку завдань дослідження.

Зв'язок робот з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Міжнародного університету бізнесу і права на 2010-2014 рр. за темою «Стратегічні напрямки та пріоритети розвитку ринків в умовах інтеграції та глобалізації» (номер державної реєстрації 0109U002937). Особистий внесок дисертанта полягає у формуванні пропозицій і рекомендацій по удосконалюванню правової бази та формування системи адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у обґрунтування теоретико-методичних засад вдосконалення нормативно-правової бази та формування системи адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері.

Досягнення вказаної мети передбачає розв'язання таких задач:

- визначити теоретичні засади формування і реалізації інформаційного права, виявити й теоретично охарактеризувати природу правовідносин в інформаційній сфері;

- розвинути понятійно-категоріальний апарат інформаційного права, обґрунтувати зміст терміну «правові відносини в інформаційній сфері»;

- удосконалити класифікацію правовідносин в інформаційній сфері за ознакою об'єкта;

- обґрунтувати концептуальні засади визначення об'єкту правових відносин в інформаційній сфері через його правову характеристику;

- сформувати систему правових режимів інформації обмеженого доступу з урахуванням основних параметрів правовідносин, які виникають із приводу відповідної інформації;

- охарактеризувати юридичні конструкції таємниць-об'єктів і таємниць-обов'язків для конструювання внутрішньо погодженої системи правових режимів інформації обмеженого доступу;

- обґрунтувати науково-методичні засади визначення суб'єктивного права на інформацію, що входить до ядра юридичного змісту правових відносин в інформаційній сфері;

- розробити пропозиції з розвитку правових норм, що встановлюють правову охорону комерційної таємниці.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі створення, поширення, зберігання, використання і захисту інформації.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, які регламентують приватно- та публічно-правові відносини у інформаційній сфері.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є метод діалектичного пізнання суспільних явищ та процесів. Залежно від конкретних аспектів дослідження також використовувались спеціальні методи: системно-структурний - при впорядкуванні правових норм адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері; порівняльно-правовий - при порівнянні правових норм щодо визначення і захисту інформації, які містяться у різних нормативно-правових актах; формально-логічний - при визначенні принципів адміністративно-правового регулювання у інформаційній сфері; метод аналізу - для оцінки стану системи правового захисту інформації; метод синтезу - застосовувався для формулювання висновків, що стосуються вдосконалення нормативно-правової бази адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали роботи вчених з проблем правового регулювання інформаційних відносин, практичні роботи вчених, що досліджували інформаційне право, досвід закордонних країн у побудові ефективної системи інформаційного суспільства.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони України, зокрема Господарський кодекс (ГК) України, Цивільний кодекс (ЦК) України, Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти з питань адміністративного, інформаційного та іншого матеріального та процесуального законодавства, міжнародні договори.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у обґрунтуванні теоретико-методичних засад вдосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері, виробленні і обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій по удосконалюванню норм адміністративного і інформаційного законодавства і практики його застосування.

Внаслідок проведеного дослідження отримано й виносяться на захист нижченаведені положення й висновки, що мають наукову новизну:

вперше:

- сформовано систему правових режимів інформації обмеженого доступу з урахуванням основних параметрів правовідносин, які виникають із приводу відповідної інформації, розходження приватних і публічних, а також абсолютних і відносних правовідносин в інформаційній сфері. Запропоновано виділяти правові режими таємниць публічно-правового характеру (державна таємниця, службова таємниця) і правові режими таємниць приватноправового характеру (особиста, сімейна, комерційна, професійна таємниця);

- виділено і обґрунтовано юридичні конструкції таємниць-об'єктів і таємниць-обов'язків. Таємниці-об'єкти опосередковують охоронювану законом приналежність інформації певному суб'єктові, його виняткове юридичне володіння інформацією у своїх власних інтересах (наприклад, державна таємниця, особиста таємниця, комерційна таємниця), та обумовлюють виникнення абсолютних правовідносин в інформаційній сфері. Таємниці-обов'язки обмежують соціальний рух інформації в інтересах інших осіб стосовно суб'єкта, що фактично володіє даною інформацією (банківська таємниця, адвокатська таємниця й ін.), та обумовлюють виникнення відносних правовідносин в інформаційній сфері. Подібний підхід дозволяє конструювати внутрішньо погоджену систему правових режимів інформації обмеженого доступу;

удосконалено:

- класифікацію правовідносин в інформаційній сфері за ознакою об'єкта, що обумовлює їх існування як галузевих правовідносин, а також різноманіття видів. У структурі регульованих правом суспільних відносин в інформаційній сфері виділено динамічні й статичні відносини, абсолютні й відносні правовідносини, залежно від норм права, якими врегульовані відносини в інформаційній сфері, виділено приватні й публічні правовідносини в інформаційній сфері;

- концептуальні засади визначення об'єкту правових відносин в інформаційній сфері через його правову характеристику (правовий режим), що враховує її юридично значимі ознаки, такі як нематеріальність, можливість одночасного знаходження в необмеженого кола осіб, відсутність нерозривного зв'язку з її матеріальним носієм, неспоживаність при її використанні й інші;

- науково-методичні засади визначення суб'єктивного права на інформацію, що входить до ядра юридичного змісту правових відносин в інформаційній сфері. Визначено два підходи до трактування суб'єктивного права на інформацію. У рамках вузького підходу суб'єктивне право на інформацію трактується лише в якості права на отримання (на доступ) до інформації, тобто як відносне право. Широкий підхід передбачає віднесення до права на інформацію усіх видів (абсолютних та відносних) суб'єктивних прав, спрямованих на інформацію або на здійснення дій з нею;

дістали подальший розвиток:

- теоретичні засади формування і реалізації інформаційного права - виявлена й теоретично охарактеризована природа правовідносин в інформаційній сфері. Правовідносини в інформаційній сфері запропоновано визначати як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають із приводу інформації або юридично значимих результатів дій (бездіяльності) з інформацією (передача, одержання, нерозголошення й ін.). Об'єктом правових відносин в інформаційній сфері пропонується вважати певну інформацію або безпосередньо пов'язаний з інформацією результат поведінки учасника правовідносини (надання, одержання, нерозголошення інформації й ін.);

- понятійно-категоріальний апарат інформаційного права - з огляду на комплексний характер категорії інформаційних правовідносин, обґрунтовано використання для їх позначення терміну «правові відносини в інформаційній сфері», як більше точного й коректного, ніж використовуваний термін «інформаційні правовідносини», що сьогодні вже не відображає сутності розглянутих явищ;

- нормативно-правові засади регулювання відносин у інформаційній сфері, зокрема запропоновано у правових нормах, що встановлюють правову охорону комерційної таємниці, зокрема у Господарському кодексі, Цивільному кодексі, законах «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», надати визначення і класифікацію таємниць, розмежувати поняття комерційної та службової таємниці, оскільки остання є публічно-правовим режимом інформації, абсолютно відмінним від режиму комерційної таємниці.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості, їх застосування: у науково-дослідницькій сфері - матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшого розроблення питання адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері; у правотворчій сфері - сформульовані в роботі пропозиції можуть бути використані при вдосконалюванні законодавства України в інформаційній сфері; у навчальному процесі - положення і висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися під час підготовки навчальних посібників для студентів і викладання лекцій з навчальних курсів «Адміністративне право України», «Інформаційне право України». Результати дослідження також можуть знайти своє застосування в практичній юридичній роботі, у тому числі в правозастосовній діяльності органів держави.

Апробація результатів дисертації. Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи оприлюднювалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Юридична наука та правоохоронна діяльність» (м. Дніпропетровськ, 2011 р.) та «Актуальні проблеми діяльності органів внутрішніх справ» (м. Кіровоград, 2008 р.).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено у п'яти статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ДАК України як фахові з юридичних наук, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на дев'ять, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 204 сторінки. Список використаних джерел складається з 151 найменування і займає 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, зазначається методологічна основа дослідження, викладені положення, що мають наукову новизну, розкривається практичне значення досягнутих результатів, наводяться дані про їх апробацію та публікацію.

Розділ 1. «Теоретичні засади формування адміністративно-правових відносин у інформаційній сфері» включає чотири підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Дослідження правових відносин в інформаційній сфері у рамках вітчизняної правової науки» обґрунтовано, що система правового регулювання цих відносин сьогодні знаходиться на етапі свого становлення, відповідно, правова наука також ще формує концептуальний підхід до цієї сфери правового регулювання. Сьогодні в правовій доктрині поки що немає єдиної думки, що окреслити поняттям «інформаційне право», і чи правомірно взагалі використання даної категорії.

Дослідження правових відносин в інформаційній сфері («інформаційних правовідносин») ґрунтується на припущеннях, що: а) існують суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу інформації («відносини в інформаційній сфері»); б) існують діючі норми національного права, а також норми міжнародного права, які врегульовують відносини в інформаційній сфері.

На основі проведеного аналізу висловлених в літературі точок зору, встановлено, що у вітчизняній науці існує два основні підходи до характеристики сутності правовідносин в інформаційній сфері. У одному випадку вони розглядаються як особливий, відмінний від будь-яких галузевих вид правовідносин. В іншому трактуванні вони характеризуються лише як різновид галузевих правовідносин (наприклад, цивільні або адміністративні інформаційні правовідносини).

Правовідносини в інформаційній сфері характеризуються, головним чином, за допомогою вказівки на те, що такі правовідносини виникають в зв'язку і з приводу дій з інформацією (у тому числі збір, отримання, зберігання, обробка, поширення інформації). Інакше кажучи, більшість авторів вважають правовідносини в інформаційній сфері юридичним опосередкуванням різних інформаційних процесів.

У підрозділі 1.2. «Нормативно-правові акти в інформаційній сфері» здійснено аналіз та дано оцінку змісту нормативно-правових актів, що регулюють відносини у інформаційній сфері, зокрема Конституції України, Закону №2657-XII, 02.10.1992 «Про інформацію». Встановлено, що зміст і види відносин (діяльності) у інформаційній сфері, зазначені в розглянутих актах далеко не однозначно співвідносяться один з одним.

Незважаючи на відмінності у буквальному тлумаченні, в усіх правових актах України, що стосуються інформації мається на увазі одна і та ж сфера суспільних відносин - суспільні відносини в інформаційній сфері. Тим самим законодавець визнає існування такої групи суспільних відносин, що підлягають правовому врегулюванню. Законодавчо виокремлені регульовані правом відносини в інформаційній сфері за ознакою їх об'єкта. Доведено необхідність гармонізації нормативних визначень інформаційних відносин (інформаційних процесів, інформаційної сфери), з охопленням всього різноманіття таких відносин - відносин із приводу як зафіксованої, так і не зафіксованої на матеріальних носіях інформації.

Відзначено суттєвий недолік нормативно-правового забезпечення відносин у інформаційній сфері - нормативно-правові акти спрямовані переважно на документовану інформацію (інформацію, зафіксовану на матеріальному носії, з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати).

У підрозділі 1.3. «Науково-методичні засади дослідження адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері» доведено, що дослідження проблеми правовідносин в інформаційній сфері повинне здійснюватися на основі використання наукового інструментарію, виробленого теорією права для вивчення правовідносин. Досліджено підходи до класифікації правовідносин. В сукупності адміністративних виділено прості і складні, відносні і абсолютні, публічні та приватноправові правовідносини. Розкрито особливості елементів правовідносин, у тому числі в інформаційній сфері.

Обґрунтовано, що дослідження правовідносин в інформаційній сфері неможливе без вивчення його елементів, передусім його об'єкта і суб'єктивного права на інформацію. В якості основи для розгляду питання про об'єкт правових відносин в інформаційній сфері обрана плюралістична теорія об'єкта правовідносин, що визнає різноманітність видів об'єктів правовідносин, включаючи інформацію. Прикладне значення теорії правовідносин полягає також в тому, що регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері необхідно здійснювати по трьох векторах, охоплюючи: 1) юридичне закріплення правової характеристики (правового режиму) об'єкта; 2) юридичне закріплення правосуб'єктності учасників; 3) закріплення юридичного змісту (прав і обов'язків) правовідносин.

Обґрунтовано положення про нерозривну єдність суспільного і правового на різних рівнях правовідносин, при розгляді їх як в цілому, так і щодо об'єкта. Об'єкт правовідносин варто розглядати як об'єкт дійсності в нерозривній єдності (сплаві) з його правовою характеристикою (правовим режимом). Це обумовлено тим, що законодавець і суспільство зацікавлені саме в такому поєднанні певного матеріального або нематеріального об'єкта і його правової характеристики, яка закріплена законом в правовій характеристиці цього об'єкта - правовому режимі.

У підрозділі 1.4. «Специфіка, структура і види адміністративно-правових відносин у інформаційній сфері» запропоновано «правовідносини в інформаційній сфері» трактувати як врегульовані правом суспільні відносини, що виникають в зв'язку і з приводу інформації або дій (бездіяльності) щодо неї (отримання, надання, поширення, пошук інформації та інші дії; а також окремі види бездіяльності - нерозголошення інформації). Встановлено, що природа правових відносин в інформаційній сфері вирізняється різноманіттям. До них відносяться різні види як приватних, так і публічно-правових відносин. Існування правових відносин в інформаційній сфері є результатом саме правового регулювання, а не інформаційної дії права.

Обґрунтовано, що критерієм для виокремлення правовідносин з приводу інформації є критерій об'єкта правовідносин. Об'єктом правових відносин в інформаційній сфері є: 1) інформація (окремий від поведінки особи об'єкт); 2) результати дій щодо інформації, включаючи отримання, надання, нерозголошення, поширення та ін. (невід'ємний від поведінки особи об'єкт правовідносин).

Правові відносини в інформаційній сфері («правовідносини в інформаційній сфері» у вузькому сенсі) розуміються як відносини, врегульовані нормами тієї або іншої існуючої галузі права. Для галузі інформаційного права важливим є не лише об'єкт відносин, але й характер зв'язку між суб'єктами правовідносин («вертикальні» відносини, засновані на владі-підпорядкуванні, або ж «горизонтальні» відносини, засновані на взаємній координації волі кожного з суб'єктів), оскільки саме він відбиває особливості методу регулювання відповідної галузі права. У такому сенсі правовідносини в інформаційній сфері можуть бути: а) публічно-правовими, наприклад, конституційними, адміністративними, фінансовими правовідносини в інформаційній сфері; б) приватноправовими, наприклад, цивільними або трудовими правовідносинами в інформаційній сфері.

В той же час можна говорити про правовідносини в інформаційній сфері (правовідносини в інформаційній сфері в широкому сенсі) як про всю різноманітну сукупність регульованих правом суспільних відносин в інформаційній сфері.

Розділ 3. «Реалізація права на інформацію обмеженого доступу» містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Інформація обмеженого доступу як об'єкт правових відносин в інформаційній сфері» обґрунтовано, що про таємницю як явище правової дійсності доцільно говорити в трьох аспектах: таємниця як конкретна інформація обмеженого доступу, з приводу якої виникають певні правовідносини; таємниця як вид правового режиму інформації; таємниця як сукупність правових норм, які регулюють певні відносини в інформаційній сфері (інститут державної таємниці в адміністративному праві, інститут комерційної таємниці в цивільному праві).

Обґрунтовано, що для свого законного власника комерційна таємниця за своєю природою може бути виражена лише через суб'єктивне право, але не через обов'язок. Охорона комерційної таємниці базується саме на абсолютних, а не на відносних правовідносинах. Уявний експеримент, як спосіб доказу, демонструє неможливість об'єднання комерційної і банківської таємниць. В той же час сутність правового режиму професійної таємниці (банківської, страхування, адвокатської та ін.), виражається передусім через юридичному обов'язку. Коли йдеться про відносні правовідносини між конкретними суб'єктами, то захист конфіденційної інформації організовується за таким принципом.

Найбільш суттєві відмінності відомостей, що охороняються, полягають у типі і характері правовідносин, що виникають з приводу них. На цій основі приватноправові таємниці пропонується класифікувати наступним чином:

- таємниці-об'єкти, які опосредковують приналежність певного блага (інформації) конкретній особі. До таємниць-об'єктів відноситься особиста, сімейна і комерційна таємниці;

- таємниці-обов'язки, які опосредковують законодавче обмеження соціального руху реально існуючої інформації, юридичну фіксацію знаходження цієї інформації у певної особи (групи осіб). До таємниць-обов'язків відносяться професійні таємниці. Таємниці-об'єкти мають самостійне значення, таємниці-обов'язки ж існують постільки, поскільки існує певна соціально-цінна інформація, конфіденційність якої необхідно забезпечувати. У цьому сенсі таємниці-об'єкти можна вважати первинними, а таємниці-обов'язки - вторинними таємницями.

Принципова відмінність службової таємниці-обов'язку від службової таємниці-об'єкта полягає в тому, що службовою таємницею-обов'язком держава (державний орган) не має права розпоряджатися, оскільки це «чужа» інформація. І, навпаки, із службовою таємницею-об'єктом держава має право поступати на власний розсуд і у своїх інтересах, у тому числі припиняти обмеження доступу. Прикладом службової таємниці-обов'язку є податкова таємниця. Обов'язок зберігати в таємниці інформацію про платника податків покладається на податковий орган.

Прикладне значення теоретичної конструкції правових відносин в інформаційній сфері полягає в тому, що вона є фундаментом для систематизації правових режимів інформації. Потрібне цілеспрямоване розмежування публічно-правових і приватноправових режимів інформації. Крім того, варто чітко розрізняти таємниці-об'єкти і таємниці-обов'язки. З'ясування сутності правових режимів інформації неможливе без дослідження суті правових відносин, що виникають з приводу такої інформації.

У підрозділі 3.2. «Множинність правовідносин при реалізації правової охорони інформації обмеженого доступу» обґрунтовано, що реалізація правової охорони інформації обмеженого доступу характеризується множинністю правовідносин: основні абсолютні правовідносини за потреби доповнюються, забезпечуються відносними правовідносинами, іноді навіть декількома. Причому приватноправові абсолютні відносини можуть бути одночасно забезпечуваними як приватні правовідносини (професійна таємниця), так і публічними правовідносинами (службова таємниця-обов'язок). Весь цей комплекс правовідносин має єдину мету - підтримувати статичність розподілу інформації у суспільстві (у обмеженого кола осіб), не допустити незаконного соціального руху інформації, а отже, забезпечити реалізацію абсолютного права на інформацію.

Доведено, що право на інформацію варто визнати комплексною, категорією. Запропонована класифікація суб'єктивних прав на інформацію, яка полегшує осмислення всієї їх сукупності. Залежно від підрозділу системи права, норми якого встановлюють право на інформацію, виділено: 1) право на інформацію в міжнародному правопорядку; 2) право на інформацію в національному правопорядку: а) публічно-правове: конституційне, адміністративне право на інформацію; б) приватноправове: цивільне, сімейне, трудове право на інформацію.

Право на інформацію в публічно-правових відносинах досить різноманітно. Зокрема, в правовідносинах за участю приватних (фізичних або юридичних) осіб уповноваженою стороною - власником права на інформацію - може бути як приватна особа, так і державний орган. І навпаки, обов'язок надати інформацію може покладатися як на приватну особу, так і на органи публічної влади.

У підрозділі 3.3. «Суб'єктивне право на інформацію в юридичному змісті правовідносин в інформаційній сфері» виділено два доктринальні підходи до трактування права на інформацію, які можна позначити як широкий і вузький підхід. У рамках вузького підходу суб'єктивне право на інформацію трактується лише в якості права на отримання (на доступ) до інформації. Широкий підхід передбачає віднесення до права на інформацію всіх суб'єктивних прав, спрямованих на інформацію або дії з нею, тобто право на отримання інформації, право на таємницю і деякі інші.

У вузькому розумінні право на інформацію варто розуміти лише як суб'єктивне право на отримання інформації - відносне право. Проте навіть у цьому випадку право на інформацію не є однорідним явищем, оскільки існує адміністративне, цивільне право на отримання інформації. При цьому кожне з них несе відбиток відповідної галузі права.

У широкому розумінні право на інформацію формується з двох груп суб'єктивних прав: 1) абсолютні права на інформацію - права на інформацію, що становлять таємницю-об'єкт. До них відносяться суб'єктивні цивільні права на інформацію, що становлять особисту таємницю, сімейну таємницю або комерційну таємницю. Абсолютним є суб'єктивне право публічного характеру на інформацію, що становить державну таємницю або службову таємницю-об'єкт; 2) відносні права на інформацію. Найважливішими з відносних прав на інформацію є два суб'єктивних права, це: а) право на отримання інформації; б) право вимагати нерозголошення інформації, що становить таємницю-обов'язок.

Суб'єктивне право держави на інформацію, що становить державну таємницю, є невідчужуваним правом. Оскільки державна таємниця є одним з атрибутів владної суті держави, то таке право в принципі передане бути не може. Абсолютне право на інформацію може входити в юридичний зміст лише правових відносин в інформаційній сфері. Характерним прикладом абсолютного права на інформацію є права на інформацію, що становить таємницю-об'єкт (державна таємниця, особиста і сімейна таємниця, комерційна таємниця). Проблематика абсолютного суб'єктивного права на інформацію має значення не лише для приватноправових, але і для публічно-правових відносин. Зокрема, пропонується виділяти абсолютне суб'єктивне право публічно-правової природи, яке має держава відносно інформації, що становить державну таємницю.

Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення важливого наукового завдання, яке полягає у обґрунтуванні правових засад щодо вдосконалення нормативно-правової бази та формування системи адміністративно-правового регулювання відносин у інформаційній сфері. Основними теоретичними та практичними результатами дослідження є наступні положення та пропозиції.

1. В результаті проведеного дослідження обґрунтовано насущні проблеми взаємного співвідношення об'єктів правової охорони, що мають інформаційний зміст, проблеми науково обґрунтованої систематизації правових режимів інформації. Науковий розгляд правових режимів інформації дозволяє констатувати, серйозний недолік відповідного законодавства - безсистемність і фрагментарність. З урахуванням цього розпочата спроба, з одного боку, теоретичного осмислення сутності цих правовідносин, і, з іншого боку - запропоноване обґрунтування міжгалузевого підходу до проблем правовідносин в інформаційній сфері. Положення дисертації дозволяють сформувати основи теорії правових відносин в інформаційній сфері. Отримані результати дослідження, зокрема, дають можливість усвідомити місце інформаційного права в українській правовій системі, усталити теоретичну основу для вдосконалювання законодавства в інформаційній сфері й усунення його недоліків, здійснити науково обґрунтовану систематизацію правових режимів інформації.

2. В результаті дослідження встановлено, що сьогодні в українській дійсності об'єктивно існує група правових відносин в інформаційній сфері, які є правовідносинами в повному розумінні, оскільки включають всі елементи, властиві правовідносинам (суб'єкти, об'єкт, зміст), і виникають як результат правового регулювання відповідних суспільних відносин, не будучи результатом лише інформаційної дії права. Правовідносини в інформаційній сфері визначено як врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають з приводу інформації або юридично важливих результатів дій (бездіяльності) з інформацією (передача, отримання, нерозголошення). Об'єктом правових відносин в інформаційній сфері може виступати певного виду інформація або пов'язаний з інформацією результат поведінки учасника правовідносин (надання, отримання, нерозголошення інформації та ін.). Правовий статус учасників такого роду правовідносин не характеризується якими-небудь принциповими особливостями.

3. Обґрунтовано, що виокремлення правовідносин в інформаційній сфері за ознакою їх об'єкта обумовлює різноманіття їх видів. Відзначено галузеве різноманіття їх видів: публічні та і приватні правовідносини, зокрема, адміністративні і цивільні правовідносини в інформаційній сфері. Виділено ознаки класифікації правовідносин в інформаційній сфері: статичні і динамічні, абсолютні і відносні правовідносини. Дано критичну оцінку вузького підходу до визначення суспільних відносин в інформаційній сфері, у рамках якого вони визначаються лише як збір, отримання, зберігання надання, а також інші дії з інформацією. Встановлено, що коло регульованих правом суспільних відносин в інформаційній сфері ширше і включає не лише динамічні, але і статичні відносини, до яких в інформаційній сфері відносяться, головним чином, абсолютні правовідносини (зокрема правовідносини з приводу інформації, що становить особисту таємницю громадянина).

4. Ознака, на підставі якої виділяються правовідносини в інформаційній сфері, зумовлює важливість проблематики об'єкту таких правовідносин. Обґрунтовано, що розглядати об'єкт правових відносин в інформаційній сфері необхідно, передусім, через правову характеристику (правовий режим) такого об'єкту. З метою конструювання правових режимів інформації принципово важливо враховувати її юридично значущі ознаки, такі як нематеріальність, можливість одночасного знаходження у необмеженого кола осіб, відсутність нерозривного зв'язку з її матеріальним носієм, неспоживаність при її використанні й інші. Інформація як об'єкт правових відносин в інформаційній сфері різноманітна. Обґрунтовано, що існують принципово різні правові режими інформації, серед яких виділено публічно- і приватноправові режими, режими інформації майнового і немайнового характеру та ін. Доведено, що правові режими інформації характеризуються різноманіттям навіть у рамках однієї галузі права: підсистема адміністративно-правових режимів інформації є неоднорідною.

5. В результаті розгляду теоретичної конструкції правовідносин в інформаційній сфері виявлено склад їх елементів. Визначено, що інформація як явище в її природно науковому розумінні нетотожна об'єкту правових відносин в інформаційній сфері. З цієї причини необхідно відрізняти правові режими власне інформації від правових режимів інших об'єктів, що мають інформаційний зміст. Встановлено, що інформація як явище може означати (виражати) об'єкти, які з правової точки зору не є інформацією (безготівкові гроші, бездокументні цінні папери, оферта і акцепт, об'єкти інтелектуальної власності). Об'єктом правових відносин в інформаційній сфері є лише ті види інформації, які є інформацією в юридичному сенсі: різного роду таємниці, масова інформація (включаючи рекламу), а також ряд інших.

6. Конструкція правовідносин в інформаційній сфері має істотне прикладне значення для цілей систематизації правових режимів інформації. Класифікацію системи правових режимів інформації обмеженого доступу запропоновано будувати з урахуванням основних параметрів правовідносин, які виникають з приводу відповідної інформації. У пропонованій класифікації враховано відмінність приватних і публічних, а також абсолютних і відносних правовідносин в інформаційній сфері. Виходячи з цього, запропоновано виділяти правові режими таємниць публічно-правового характеру (державна таємниця, службова таємниця) і правові режими таємниць приватноправового характеру (особиста, сімейна, комерційна, професійна таємниця). Цей теоретичний підхід має безпосереднє практичне значення для реалізації правових норм і вдосконалення законодавства.

7. Визначено два підходи до трактування суб'єктивного права на інформацію. У рамках вузького підходу суб'єктивне право на інформацію трактується лише в якості права на отримання (на доступ) до інформації, тобто як відносне право. Широкий підхід передбачає віднесення до права на інформацію усіх видів суб'єктивних прав, спрямованих на інформацію або на здійснення дій з нею. До суб'єктивного права на інформацію в широкому сенсі пропонується відносити дві групи суб'єктивних прав: 1) група абсолютних прав на інформацію (наприклад, право на інформацію, що становить особисту таємницю); 2) група відносних прав на інформацію (право на отримання інформації, право на поширення інформації та інші відносні права).

8. Суб'єктивне право на інформацію може мати як майновий, так і немайновий характер. Так, публічне абсолютне право держави на інформацію, що становить державну таємницю, носить немайновий характер. Суб'єктивне право на інформацію входить до ядра юридичного змісту правових відносин в інформаційній сфері. Суб'єктивне право на інформацію може бути присутнім і в інших правовідносинах, проте в них воно виконує забезпечувальну функцію, не займаючи центрального місця в юридичному змісті правовідносин. Суб'єктивне право на інформацію не є монолітним, універсальним явищем. Різноманіття інформаційних потреб людини, суспільства і держави обумовлює широкий спектр суб'єктивних прав на інформацію: вони розрізняються своїм характером (приватно- або публічно-правовим), типом (абсолютне або відносне), змістом правомочності і іншими істотними ознаками.

9. Обґрунтовано, що абсолютне право на інформацію є одним з найважливіших різновидів права на інформацію. Його особливість полягає в тому, що абсолютне право може входити в юридичний зміст лише правових відносин в інформаційній сфері; тоді як відносне право може включатися, в якості допоміжного, в юридичний зміст інших правовідносин. Характерним прикладом абсолютного права на інформацію є права на інформацію, що становить таємницю-об'єкт (державна таємниця, особиста і сімейна таємниця, комерційна таємниця). Аналіз концепції речових прав на «документовану інформацію», яка покладена в основу ряду законів, показує, що варто критично оцінювати її доцільність і ефективність. Варто враховувати, що проблематика абсолютного суб'єктивного права на інформацію має значення не лише для приватноправових, але і для публічно-правових відносин. Зокрема, варто виділяти абсолютне суб'єктивне право публічно-правової природи, яке має держава відносно інформації, що становить державну таємницю.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

інформація правовий комерційний таємниця

1. Герасименко О.В. Співвідношення інформації з іншими об'єктами правовідносин / О.В. Герасименко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2014. - №1. - С.72-74.

2. Герасименко О.В. Таємниця як об'єкт правових відносин в інформаційній сфері / О.В. Герасименко // Наука і правоохорона. -- 2013. - № 4. ч. 2. - С. 78-83.

3. Герасименко О.В. Правове регулювання відносин в сфері інформації у рамках вітчизняної правової науки / О.В. Герасименко // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2013. -№ 11. - С. 258-262.

4. Герасименко О.В. Особенности осуществления административно-юрисдикционной деятельности СБ Украины / О.В. Герасименко // Право и политика. Научно-методический журнал. - 2013. - № 3. - С. 139-143.

5. Герасименко О. В. Природа та суть адміністративно-правових відносин у інформаційній сфері / О. В. Герасименко // Форум права. - 2013. - № 4. - С. 53-59 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_4_11.pdf

6. Герасименко О.В. Загальна характеристика об'єкта правових категорій в інформаційній сфері / О.В. Герасименко // Юридична наука та правоохоронна діяльність: Матер. міжвуз. наук.-практ. конф. ад'юнктів, курсантів, студентів та слухачів (13 травня 2011 року). - Вип. 12 - 2011. - Дніпропетровськ : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2011. - С.140-143.

7. Герасименко О.В. Види адміністративно-правових відносин у інформаційній сфері / О.В. Герасименко // Актуальні проблеми діяльності ОВС: матеріали науково-практичного семінару (м. Кіровоград, 29 квітня 2008 р.). - К.: Вид-во Кіровоград. юрид. ін.-ту ХНУВС, 2008. - С. 132-135.

Размещено на Allbest.ru