Адміністративно-правове регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування

Еволюція сприйняття територіальної організації публічного адміністрування, делегування повноважень. Правовідносини, які виникають під час цього акту. Роль адміністративного договору у вирішенні компетенційних спорів між місцевими органами публічної влади.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 20.09.2018
Размер файла 38,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Адміністративно-правове регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Після здобуття Україною незалежності децентралізація влади завжди була актуальною темою під час здійснення процесу державотворення. Старі механізми розмежування повноважень органів влади на місцях не переставали працювати, а нові через різні причини не сприймалися. Саме тому процес набуття повноважень органами місцевого самоврядування, межа та рівень компетенції виконавчих органів вимагає уваги з позиції емпіричного аналізу подій, які передували прийняттю відповідних публічно-владних рішень у певний історичний період. Необхідність децентралізації влади і створення ефективної системи делегування повноважень, зокрема, органам місцевого самоврядування, підтверджують 96 % респондентів, які взяли участь в анкетуванні.

Функціонування публічної влади та її місцевої складової, правове регулювання розподілу повноважень між її носіями, перебуваючи в зоні підвищеної уваги вітчизняних науковців, тривалий час викликає змістовні дискусії законодавців щодо доцільності децентралізації і делегування повноважень саме органам місцевого самоврядування. Адже попри весь період незалежності України все ще залишається відкритим питання щодо належного забезпечення виконання функцій держави на місцях і порядку надання якісних адміністративних послуг населенню, що й зумовлює необхідність проведення наукового дослідження у вказаній сфері.

Питання адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування розглядали такі зарубіжні науковці, як В.І. Васильєв, Н.А. Гаганова, Ю.А. Тихомиров, А.Є. Шастітко, Е.С. Шульгіна. Вітчизняними адміністративістами, які, окрім вказаного питання, також досліджували і проблеми публічного адміністрування на місцевому рівні, є В.Б. Авер'янов, І.П. Голосніченко, Н.Р. Нижник, М.О. Баймуратов, В.І. Борденюк, Г.В. Бублик, Ю.В. Делія, В.А. Дерець, І.А. Грицяк, І.О. Дробот, В.М. Кампо, О.Д. Крупчан, А.Р. Крусян, О.В. Кузьменко, В.К. Колпаков, А.П. Лелеченко, П.М. Любченко, А.А. Манжула, І.В. Пахомов, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, М.П. Хонда, Г.В. Чапала, О.В. Чернецька, В.М. Шаповал. Водночас результати їх досліджень не вичерпують усього переліку питань, що вказують на причини виникнення компетенційних спорів між місцевими органами публічної влади в Україні у процесі виконання функцій держави і реалізації належних їм повноважень, не враховуючи при цьому й останніх змін у законодавстві України. Прийняття 6 вересня 2012 року Закону України «Про адміністративні послуги», що визначив правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг, зумовлює актуальність ґрунтовного розкриття залежності між адміністративними послугами, що надаються місцевими органами публічної влади, їх повноваженнями та інструментами зворотного впливу на процес прийняття публічно-владних рішень щодо їх делегування. Саме тому при реалізації влади на місцевому рівні набуває актуальності адміністративно-правове регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування, що і зумовило дослідження обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні, що затверджена Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810, Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, що схвалена Указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278, Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року № 90-р, у межах наукової діяльності Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» при виконанні науково-дослідної роботи на тему «Підвищення доходної спроможності органів місцевого самоврядування в умовах адміністративно-територіальної реформи» (номер державної реєстрації 0112U006603), планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ 2011-2013 рр. Тема дисертаційного дослідження зареєстрована відділенням державно-правових наук і міжнародного права НАПрН України (п. 846, 2012).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у визначенні особливостей адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування та виробленні на основі їх ґрунтовного аналізу пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері діяльності місцевих органів публічної влади.

Зазначена мета дослідження конкретизується такими задачами:

- проаналізувати еволюцію сприйняття територіальної організації публічного адміністрування та делегування повноважень у науковій думці;

- визначити поняття, зміст делегування повноважень органам місцевого самоврядування;

- установити періодизацію формування правових засад розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні;

- обґрунтувати значення делегування повноважень у діяльності органів місцевого самоврядування та оцінити стан його правового регулювання;

- проаналізувати правове регулювання та форми делегування повноважень органам місцевого самоврядування;

- визначити фінансово-правові засоби забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування;

- з'ясувати особливості здійснення державного контролю у процесі делегування повноважень органам місцевого самоврядування;

- проаналізувати надання адміністративних послуг як форму реалізації делегованих повноважень.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини між органами публічної влади, що формуються при розподілі повноважень.

Предмет дослідження - адміністративно-правове регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування.

Методи дослідження. Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання.

Історико-правовий метод було застосовано при аналізі основних наукових думок, які сприяли еволюції сприйняття територіальної організації публічного адміністрування й делегування повноважень та при визначенні періодизації формування правових засад розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні (підрозділи 1.1, 2.1). Абстрактно-логічний метод використовувався для виділення поняття, змісту делегування повноважень органам місцевого самоврядування, їх логічного поєднання з децентралізацією влади (підрозділ 1.2). Системний метод дав змогу розкрити особливості державного контролю та надання адміністративних послуг у результаті делегування повноважень органам місцевого самоврядування (підрозділи 3.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод використовувався для визначення змісту процесів розвитку системи публічного адміністрування, що відбувалися в зарубіжних країнах, ролі делегування повноважень у них, при аналізі структури доходів місцевих бюджетів та її впливу на рівень забезпеченості повноважень, що делегуються органам місцевого самоврядування (підрозділи 2.2, 3.1). Метод структурно-функціонального аналізу дав змогу визначити основні напрями вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування (підрозділи 2.3, 3.1).

Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування 234 осіб, фахова діяльність яких пов'язана з державною службою та службою в органах місцевого самоврядування в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування в Україні та їх впливу на якість адміністративних послуг. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових положень, висновків і рекомендацій, зокрема:

вперше:

- сформульовано поняття критеріїв оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування і запропоновано їх перелік;

- запропоновано проведення оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування у процесі державного контролю та обґрунтовано його вплив на ефективність здійснення державної влади;

удосконалено:

- понятійний апарат у сфері адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування, а саме сформульовано авторське визначення поняття «делегування повноважень органам місцевого самоврядування», під яким запропоновано розуміти форму встановлення компетенції органів місцевого самоврядування шляхом передачі їм повноважень від інших органів публічної влади на постійній чи тимчасовій основі та «публічні реординаційні відносини» - як відносини, що виникають у сфері публічно-владної діяльності під час реалізації владних повноважень і передбачають наявність зворотнього зв'язку між їх суб'єктами;

- підходи до періодизації розвитку місцевого самоврядування в Україні - від здобуття країною незалежності в 1991 році дотепер при здійсненні адміністративного реформування, рівень сприйняття правових проблем, які створили передумови для підвищення значення делегування повноважень в організації публічної влади;

- підходи до визначення засобів забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування;

дістало подальший розвиток:

- положення з удосконалення законодавства України щодо адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування;

- обґрунтування надання органам місцевого самоврядування права відмовлятися від делегування на їх користь повноважень у разі недостатнього фінансового забезпечення повноважень з боку суб'єкта делегування;

- підходи щодо використання адміністративного договору у вирішенні компетенційних спорів між місцевими органами публічної влади.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони відіграють методологічну роль для нормотворчої діяльності у сфері місцевого самоврядування та створюють основу для адміністративно-правового регулювання делегування повноважень його органам. Окремі положення одержаних результатів використано у:

- науково-дослідницькій сфері - при виконанні науково-дослідних робіт стосовно вдосконалення діяльності місцевих органів публічної влади в аспекті вдосконалення системи делегування повноважень органам місцевого самоврядування (акт впровадження Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» від 14 грудня 2012 р. б/н);

- правотворчій сфері - при удосконаленні законодавства, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики щодо державної регіональної політики (довідка Комітету Верховної Ради України з питань будівництва від 28 листопада 2012 р. № 04-13/13-939);

- правозастосовній діяльності - для організації проведення рейтингового оцінювання у процесі взаємодії місцевих органів публічної влади під час реалізації власних і делегованих повноважень (акт впровадження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 листопада 2012 р. б/н);

- навчальному процесі - при підготовці лекцій і проведенні семінарських та практичних занять зі студентами при вивченні дисциплін «Адміністративне право», «Муніципальне право», «Конституційне право» за темами, які стосуються органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення (акт впровадження Академії муніципального управління від 5 грудня 2012 р. б/н).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, результати та висновки дисертації оприлюднені та обговорювались на міжвузівському науково-практичному семінарі «Сучасні напрями теоретичних та прикладних досліджень економіки та права» (м. Київ, 10 травня 2011 р.), міжнародних науково-практичних конференціях: «Роль права та закону у сучасному суспільстві» (м. Київ, 22-23 вересня 2012 р.), «Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України» (м. Київ, 20-21 жовтня 2012 р.), «Актуальні питання теорії та історії держави і права в дослідженнях студентів і молодих учених» (м. Бердянськ, 30-31 жовтня 2012 р.), «Тенденции развития государства и права в XXI веке» (м. Москва, 22 грудня 2012 р.) та Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми соціально-гуманітарних наук» (м. Дніпропетровськ, 7-8 жовтня 2012 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 14 наукових публікаціях, з яких вісім - у наукових фахових виданнях, з них одна - у зарубіжному, та шість - у тезах у збірниках наукових праць за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (183 найменування), трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 195 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається зв'язок з науковими планами, програмами й темами, окреслюються мета та задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію та опублікування результатів дослідження, описується структура та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні засади делегування повноважень в організації публічної влади» складається з двох підрозділів, у яких досліджено еволюцію сприйняття територіальної організації публічного адміністрування та делегування повноважень у науковій думці, проведено оцінку стану наукової розробки проблем адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування, визначено поняття та зміст делегування повноважень зазначеним органам.

У підрозділі 1.1. «Еволюція сприйняття територіальної організації публічного адміністрування та делегування повноважень у науковій думці» автором проаналізовано погляди світових та вітчизняних філософів і науковців та їх місце в еволюції суспільної організації влади, її децентралізації та наближенні до територіальної громади.

Сукупність вказаних поглядів відіграла значну роль у формуванні загального ставлення до питання про міру втручання держави в життя суспільства. Навіть сьогодні, коли формування і розвиток України супроводжується численними експериментами, реформами і кризовими явищами в усіх сферах суспільного життя, вони залишаються переважним предметом усіх ідейно-політичних учень, партійних суперечностей і законодавчих пропозицій. На підставі опрацювання поглядів Платона і Аристотеля, Ш-Л. Монтеск'є, Дж. Локка, Ж. Веделя, Ж-Ж. Руссо і І. Канта, Г.В. Андрузького, М.С. Грушевського і М.П. Драгоманова, В.Б. Авер'янова та В.І. Борденюка запропоновано розглядати децентралізацію влади і делегування повноважень органам місцевого самоврядування як консолідуючі чинники в підтриманні демократичного ладу й організації публічної влади на місцевому рівні, оскільки їх недооцінка призведе до дестабілізації і гальмування динамічного та поступального розвитку держави.

У підрозділі 1.2. «Делегування повноважень органам місцевого самоврядування: поняття та зміст» досліджено делегування повноважень через призму відображення змісту взаємовідносин між місцевими органами публічної влади і наділення його такими ознаками, які б забезпечували основу їх взаємовідносин дієздатністю, яка виключає можливість виникнення непорозумінь у процесі виконання функцій держави на місцевому рівні.

У процесі аналізу поглядів В.І. Борденюка, Г.В. Бублик, Н.А. Гаганової, В.М. Кампо, А.А. Коваленка, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, О.Д. Крупчана, А.Р. Крусян, П.М. Любченка, Н.Р. Нижник, В.П. Тимощука, щодо форм і способів встановлення компетенції та змісту і механізму делегування владних повноважень обґрунтовано, що поняття деконцентрації і децентралізації влади разом розкривають зміст такого поняття, як делегування повноважень.

Автором обґрунтовано, що «делегування повноважень органам місцевого самоврядування» слід розуміти як форму встановлення компетенції органів місцевого самоврядування шляхом передачі їм повноважень від інших органів публічної влади на постійній чи тимчасовій основі. Зміст делегування повноважень органам місцевого самоврядування становлять суспільні відносини, які виникають під час такого делегування і для яких характерний перерозподіл повноважень на місцевому рівні між органами публічної влади.

Визначено, що в разі делегування повноважень між двома чи більше системами публічного адміністрування для досягнення мети делегування, окрім власне мети, мають бути ще й однакові умови виникнення цих систем як суспільних явищ. Дисертантом наголошено на необхідності встановлення в Україні переліку захищених повноважень, делегування яких може відбуватися по окремій процедурі, а сам процес їх делегування повинен бути відображеним у відповідному адміністративному (компетенційному) договорі. Адже, на відміну від державних органів, органи місцевого самоврядування не можуть автономно визначати коло своїх повноважень, оскільки не мають на це відповідного права.

Розділ 2 «Делегування повноважень як організаційно-правова основа відносин між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» містить три підрозділи, у яких визначено періодизацію формування правових засад розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні, обґрунтовано значення делегування повноважень органам місцевого самоврядування та проаналізовано форми такого делегування.

У підрозділі 2.1. «Формування правових засад розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні» досліджено процес розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні, запропоновано його періодизацію та проаналізовано низку нормативно-правових актів, що були прийняті в результаті здійснення зазначеного розподілу.

Визначено, що розподіл повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні супроводжувався прийняттям Конституції України, законів України «Про Представника Президента України», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», Указу Президента України «Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських рад», змісту яких був притаманний пошук ефективної системи взаємодії органів публічної влади в країні. На перших етапах між вказаними органами не виникали суперечності з бюджетних питань, оскільки на той час фактичного розподілу ресурсів на місцеві і державні не було, а бюджети через існування єдиної планової економіки завжди виконувалися з перевищенням доходів над видатками і відповідно до плану, і тому самі суперечності носили переважно ідеологічний характер. Пізніше було зроблено спробу поєднання двох категорій відносин. З одного боку, акцентувалася увага на існуванні в Україні місцевого самоврядування, з іншого - органи місцевого самоврядування були наділені функціями державного органу.

Із здобуттям Україною незалежності суттєва увага зверталася саме на повноваження та їх значення в оптимальній децентралізації влади загалом. Важливим стало введення поняття «норматив бюджетної забезпеченості на одного жителя», яке в подальшому відіграло важливу роль у забезпеченні мінімальними фінансовими ресурсами територіальних громад різного достатку.

Аналіз тимчасового обмеження місцевого самоврядування внаслідок покладення функцій щодо здійснення державної виконавчої влади на Представника Президента України дав змогу дійти висновку, що з позиції стабілізації нетривалий характер таких обмежень цілком виправданий, а недопущення здійснення подібних кроків можливе лише при забезпеченні гармонійного поєднання прав й обов'язків між державою і громадою.

З підписанням Указу Президента України «Про делегування повноважень державної виконавчої влади головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських рад» уперше було надано перелік повноважень державної виконавчої влади, які мали делегуватися головам та очолюваним ними виконавчим комітетам сільських, селищних і міських рад. Водночас прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» загалом засвідчило сприйняття на законодавчому рівні значення делегування повноважень.

У підрозділі 2.2. «Значення делегування повноважень у діяльності органів місцевого самоврядування» автором розглянуто загальні тенденції розвитку системи публічного адміністрування і побудови адміністративно-правових відносин на місцевому рівні, а також визначено, що систематично здійснюється її перегляд, який полягає у кроках по децентралізації влади в поєднанні з територіальною реформою та перерозподілом повноважень шляхом їх делегування. З урахуванням результатів анкетування (91 %) доведено, що діяльність центральних органів влади може бути більш ефективною внаслідок їх реформування через децентралізацію, що дасть їм змогу звільнитися від надмірних обов'язків. Але важливим у даному випадку є досягнення балансу між переліком функцій, їх забезпеченням і величиною адміністративно-територіальної одиниці, на рівень якої розподіляються повноваження, в тому числі і внаслідок їх делегування.

Обґрунтовано, що система ієрархічної виконавчої влади в Україні характеризується тим, що в системі публічного адміністрування має місце як централізація, так і децентралізація влади, а концентрація переважної більшості повноважень соціально-економічного розвитку та фінансового забезпечення в компетенції органів державної виконавчої влади обмежує права органів місцевого самоврядування у реалізації делегованих повноважень, і суперечить принципу субсидіарності, передбаченому Європейською хартією місцевого самоврядування.

Вказане дає змогу дійти висновку, що делегування повноважень у діяльності органів місцевого самоврядування має важливе значення, адже здійснення такого делегування на користь органів місцевого самоврядування не лише розвантажує центральну владу, а й забезпечує делегування відповідальності на всі рівні системи публічного адміністрування.

Аналіз еволюції процесу делегування повноважень районним у місті Києві державним адміністраціям дав змогу визначити, що після ліквідації районних у місті Києві рад кількість повноважень, що делегуються районним у місті Києві державним адміністраціям, збільшилась із 99 до 117 і продовжує збільшуватись, що вказує на значущість ролі саме місцевих органів публічної влади - як у забезпеченні належного виконання функцій держави на місцях, так і в процесі надання адміністративних послуг населенню. Дисертантом доведено, що підвищення ефективності влади за допомогою децентралізації є важливою задачею в процесі побудови сучасної держави, а децентралізація відіграє важливу роль у процесі демократизації суспільства. Саме тому цей процес потребує чіткого розуміння його суті, адже він є дотичним до різних сфер суспільного життя. Водночас дуалізм влади, який сьогодні існує в Україні, щодо вирішення проблем місцевого значення і виконання функцій держави на місцях слід викорінити, натомість надавши громаді право формувати власні виконавчі органи та впроваджувати механізми контролю за власними фінансами як інструментом виконання повноважень, адже важливим є пошук балансів взаємодії держави і місцевого самоврядування в рамках розширення повноважень останніх.

У підрозділі 2.3. «Правове регулювання та форми делегування повноважень органам місцевого самоврядування» автором визначено дві форми зазначеного делегування: нормативну і договірну. Обґрунтовано, що нормативна форма передбачає догматичне закріплення прав і обов'язків місцевих органів публічної влади на рівні нормативно-правових актів, а договірна - надає можливість проведення консультацій і знаходження компромісу в площині, що не покривається формою нормативною.

Закцентувавши увагу на договірній формі доведено, що компетенційний договір - це різновид адміністративного договору, використання якого передбачене статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України і який є однією з форм закріплення взаємних прав і обов'язків суб'єктів публічної влади між собою у сферах, що не регулюються національним законодавством. Доведено, що укладання компетенційного договору відкриває додаткові можливості в реалізації владних повноважень, доповнюючи їх чи перекриваючи собою наявні прогалини в законодавстві. Компетенційні договори, залежно від їх предмету, автором запропоновано розділити на правоустановчі та правозастосовчі. Перші - слід використовувати для надання/встановлення права здійснювати юридично значущі дії, відносно певного об'єкта (як матеріального, так і не матеріального), а другі полягають у деталізації участі одного із суб'єктів його укладення у відповідних суспільних відносинах. Головною метою укладення компетенційного договору визначено те, що його укладення не повинно допускати компетенційні спори, які виникають між носіями державної влади, об'єктом оскарження яких є дії суб'єкта публічної влади, а предметом оскарження - результати діяльності (рішення, розпорядження).

Аналізуючи зміст компетенційного договору, автор дійшов висновку про необхідність здійснення контролю за виконанням делегованих повноважень суб'єктом, що їх делегує. Водночас вирішення компетенційних спорів у разі їх виникнення запропоновано проводити на засадах деконцентрації владних повноважень і децентралізації публічного адміністрування, диференціації і раціонального використання ресурсів з використанням принципів субсидіарності і солідарності.

У процесі дослідження вказаного питання зосереджено увагу на тому, що від чіткого визначення меж повноважень - як власних, так і делегованих - напряму залежить ефективність діяльності органів місцевого самоврядування, а тому інститут делегування повноважень потребує окремого розгляду, в тому числі і щодо його реального застосування на практиці в організації взаємодії між місцевими органами публічної влади. Автор переконаний, що органи місцевого самоврядування в цілому можуть стати реальними суб'єктами публічного адміністрування лише в тому разі, якщо, перейнявши на себе значну частину функцій місцевих державних адміністрацій, вони будуть органами влади не лише на рівні села, селища, міста, району в місті, а й на рівні району та області, де переважну частину їх повноважень вони не реалізують.

Дисертантом запропоновано авторську модель організації місцевої публічної влади в Україні, основним змістом якої є створення виконавчих органів місцевого самоврядування на районному й обласному рівні із внесенням пропозицій щодо зміни Конституції України і законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» в частині, що стосується суб'єкта, на якого покладено всю повноту відповідальності за становище на території тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Розділ 3 «Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання делегування повноважень в організації публічної влади в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких визначено складові фінансово-правових засобів забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування, запропоновано напрями здійснення державного контролю у процесі делегування повноважень зазначеним органам та розглянуто надання адміністративних послуг як форму їх реалізації.

У підрозділі 3.1. «Фінансово-правові засоби забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування» проаналізовано положення Європейської хартії місцевого самоврядування щодо фінансового і матеріального забезпечення місцевого самоврядування і визначено, що вони безпосередньо впливають на соціальний статус суб'єктів, що здійснюють відповідну публічно-владну діяльність, і межі їх владних можливостей.

Дисертантом визначено, що рівень фінансового забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування повинен відповідати реальній можливості їх реалізації (що підтверджують 98 % респондентів, які взяли участь в опитуванні), а власні повноваження (ті, що закріплені законом і не делегуються) повинні відповідати загальнодержавному рівню вимог до них.

Обґрунтовано, що власні доходи органів місцевого самоврядування мають забезпечуватися захищеними джерелами їх надходження і не вилучатися до державного бюджету, а в разі перевищення запланованого обсягу справляння податків і зборів на території громади варто було б дозволити довільне використання територіальною громадою додаткових надходжень. Автором доведено, що запропоновані кроки щодо покращення фінансового стану місцевого самоврядування, а не відрахування в державний бюджет як стимулювання, сприяли б зацікавленості органів місцевого самоврядування в підвищенні якості послуг, що надають вони населенню в результаті реалізації належних і делегованих їм повноважень.

Крім того, обґрунтовано значення комунального майна у виконанні функцій місцевого самоврядування і доведено, що перехідний характер правового статусу такого майна, невідповідність розміру його капіталізації об'єму делегованих повноважень органам місцевого самоврядування унеможливлюють ефективне виконання згаданих функцій. Водночас доведено, що існуючі суперечності в даному питанні між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, постійні спори щодо визначення реального власника зазначеного майна, особливо коли воно є чи не єдиним джерелом соціально-економічного розвитку територіальної громади, створюють передумови до покладення на органи місцевого самоврядування необґрунтованого навантаження щодо необхідності вирішення проблем місцевого значення.

За результатами дослідження фінансово-правових засобів забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування автором сформульовано конкретні пропозиції щодо дотримання паритетності у пропорціях фінансових і матеріальних ресурсів, які надаються зазначеним органам для виконання покладених на них функцій.

У підрозділі 3.2. «Державний контроль у процесі делегування повноважень органам місцевого самоврядування», опрацьовуючи погляди В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, В.А. Дерець, В.К. Колпакова, А.А. Манжули, досліджено ефективність публічного адміністрування на місцевому рівні через призму вертикальних і горизонтальних публічно-владних зв'язків між суб'єктами реалізації відповідних повноважень і розглянуто особливості посилення державного контролю за процесом делегування повноважень органам місцевого самоврядування. Акцентуючи увагу на субординаційних, координаційних і реординаційних відносинах, що виникають на рівні центральних органів виконавчої влади, та враховуючи думку 67 % респондентів, які взяли участь в анкетуванні, обґрунтовано, що саме реординаційні відносини, які виникають між органами публічної влади у процесі делегування повноважень органам місцевого самоврядування, підвищують дієвість державного контролю у процесі зазначеного делегування.

Розглянувши вказані взаємовідносини та їх зв'язок зі здійсненням контролю за реалізацією повноважень, на прикладі Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» автор дійшов висновку щодо необхідності прийняття аналогічного по суті, але відмінного за змістом нормативно-правового акта загальнодержавної дії, що врегульовував би відносини на рівні місцевих органів публічної влади. Обґрунтовано наявність публічних реординаційних відносин, запропоновано визначення та зміст реординаційного запиту як форми зворотнього зв'язку між суб'єктами публічної влади і невід'ємної складової процесу делегування повноважень органам місцевого самоврядування.

У підрозділі 3.3. «Надання адміністративних послуг як форма реалізації делегованих повноважень» автор, ознайомившись із поглядами В.Б. Авер'янова (щодо реалізації повноважень шляхом надання адміністративних послуг), В.С. Долечека (щодо сутності, ознак та видів таких послуг), І.П. Голосніченка (щодо правового регулювання їх надання) та Н.Р. Нижник (щодо організації контролю за якістю їх надання), акцентував увагу на природі адміністративних послуг та їх якості, обґрунтувавши зв'язок між делегуванням повноважень, оцінюванням результативності діяльності органів публічної влади і наданням вказаних послуг.

Доведено, що наявність вказаного зв'язку зумовлює необхідність проведення оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування, яке б забезпечило ефективне здійснення державної політики і якісне надання адміністративних послуг населенню на місцевому рівні. Водночас у процесі розкриття змісту оцінки автором запропоновано принципи проведення та обґрунтовано перелік критеріїв оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування На основі узагальнення досвіду і думки респондентів, які взяли участь в анкетуванні вдалося визначити питому вагу кожного з критеріїв в організації поточної діяльності місцевих органів публічної влади, зокрема, функціональної відповідності органу повноваження якому делегуються (11 %), рівня самостійності в прийнятті поточних рішень (15 %), залежності від забезпеченості ресурсами і рівень такої забезпеченості (29 %), кількості скарг населення (8 %) а також повноти вирішення проблеми чи реалізації окремого проекту відповідно до мети делегування (37 %).

На прикладі запровадження рейтингової оцінки діяльності районних у місті Києві державних адміністрацій доведено, що започаткування процесу оцінювання стало б важливою складовою процесу делегування повноважень і органам місцевого самоврядування, адже наявні адміністративні правовідносини по вертикалі «Київська міська рада - Київська міська державна адміністрація - районні в місті Києві державні адміністрації» по суті нічим не відрізняються від вертикалі «районна в місті Києві рада - районна в місті Києві державна адміністрація», де остання до скасування районних у місті Києві рад виступала як виконавчий орган ради.

ВИСНОВКИ

У висновках роботи наведено результати теоретичного узагальнення адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевого самоврядування, розглянуто напрями його вдосконалення, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та юридичної практики, зокрема:

1. Проаналізувавши еволюцію сприйняття територіальної організації публічного адміністрування та делегування повноважень у науковій думці, обґрунтовано їх вплив на формування сучасних поглядів в Україні. Визначено, що питання територіальної і функціональної організації влади, реалізація владних повноважень, участь у зазначеному територіальних громад і мешканців, які проживають в її межах, а також якість взаємовідносин у суспільстві та між владою і громадянами зокрема, завжди викликали тривалі дискусії, результати яких містять достатній рівень емпіричних надбань для їх використання в сучасному процесі державотворення України. Сукупність зазначених поглядів, їх еволюція і взаємозв'язок з конкретним історичним періодом, використання першоджерел, у яких вони були відображені, та їх вплив на розгляд питань щодо делегування повноважень у системі органів публічної влади, що здійснюється сучасними вченими, дали змогу дійти висновку щодо природного права органів місцевого самоврядування займатися питаннями місцевого значення.

2. Визначаючи поняття та зміст делегування повноважень органам місцевого самоврядування, обґрунтовано, що «делегування повноважень органам місцевого самоврядування» слід розуміти як форму встановлення компетенції органів місцевого самоврядування шляхом передачі їм повноважень від інших органів публічної влади на постійній чи тимчасовій основі. Безпосереднє здійснення такого делегування зробить місцеві громади повноцінними учасниками процесу вирішення повсякденних проблем життєдіяльності на відповідній території, що дасть змогу підвищити рівень як сприйняття зазначених проблем суспільством, так й ефективність їх вирішення. Зміст делегування повноважень органам місцевого самоврядування становлять суспільні відносини, які виникають під час такого делегування і які характерні перерозподілом повноважень на місцевому рівні між органами публічної влади.

3. Аналізуючи процес формування правових засад розподілу повноважень між місцевими органами публічної влади в Україні, автором визначено, що становлення місцевого самоврядування в Україні відбувалося на тлі глибоких перетворень у соціально-економічній сфері і на рівні зміни ментального сприйняття держави і її ролі в житті кожного громадянина. Проаналізовано низку правових питань, які разом створили передумови для підвищення значення місцевого самоврядування, його еволюції в Україні, та її окремі етапи - від часу здобуття країною незалежності в 1991 році до тепер у здійсненні адміністративного реформування з опрацюванням його нормативно-правової бази. Виклики, які стояли перед Україною у конкретний історичний період її новітньої історії, змушували шукати відповіді на запитання, зміст яких полягав у пошуку оптимальної системи влади і побудові взаємодії між органами публічної влади у країні в цілому і на місцевому рівні зокрема.

4. Обґрунтовуючи значення делегування повноважень у діяльності органів місцевого самоврядування, доведено, що делегування повноважень безпосередньо впливає на ефективність виконуваних територіальною громадою самоврядних функцій і зміст публічно-владної діяльності органів місцевого самоврядування. Дисертантом визначено вплив міжнародного законодавства і Європейської хартії місцевого самоврядування, зокрема, на здійснення делегування повноважень органам місцевого самоврядування в Україні і зазначено, що делегування повноважень є необхідною складовою механізму діяльності влади в державі.

Аналізуючи децентралізацію публічного адміністрування в європейських країнах і делегування повноважень на рівень територіальної громади в Україні, досліджено еволюцію адміністративно-правового регулювання делегування повноважень органам місцевої публічної влади у м. Києві, що дало змогу вказати на недоліки централізації влади і обмеження повноважень органів місцевого самоврядування. У результаті порівняння досвіду публічного адміністрування в європейських країнах й Україні автором доведено, що централізація влади може бути виправданою лише на певному етапі становлення держави з обов'язковою її подальшою децентралізацією шляхом перерозподілу чи делегування повноважень на місця.

Вказане порівняння, аналіз наслідків централізації і результати анкетування (91 %) дали змогу дійти висновку, що делегування повноважень органам місцевого самоврядування загалом позитивно відображається на розмежуванні відповідальності органів публічної влади і є одним із способів оптимізації децентралізації влади.

5. Проаналізувавши правове регулювання та форми делегування повноважень органам місцевого самоврядування, надано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема внесення змін:

- до Конституції України вiд 28 червня 1996 року шляхом доповнення текстом частини 3 статті 140 і викладенням її у такій редакції:

«Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні ради та їх виконавчі органи»;

- до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вiд 21 травня 1997 року шляхом:

відміни пункту 29 частини 1 статті 43 і відміни пункту 2 і пункту 3 статті 72;

заміни в абзаці 1 частини 1 статті 44 слова « делегують відповідним місцевим» словами «можуть делегувати обласним», виклавши його у такій редакції:

«1. Районні, обласні ради можуть делегувати обласним державним адміністраціям такі повноваження» доповнення вказаної статті частинами 3, 4, 5 такого змісту:

«3. Новообрані районні та обласні ради зобов'язані розглянути питання та прийняти рішення стосовно делегування повноважень обласним державним адміністраціям на строк своїх повноважень, після затвердження регламентів роботи відповідних рад, чи самостійного їх виконання власно створеними виконавчими органами, але не пізніше ніж на другій сесії. До прийняття зазначеного рішення, в разі делегування повноважень обласній державній адміністрації відповідною районною чи обласною радою попереднього скликання, обласні державні адміністрації продовжують реалізовувати делеговані їм повноваження.

4. Делегування повноважень супроводжується укладенням адміністративного договору.

5. У разі виникнення необхідності районна чи обласна рада може в будь-який час у визначеному законом порядку здійснити перегляд рішення стосовно делегування повноважень відповідній обласній державній адміністрації. Перегляд чи відміна рішення стосовно делегування повноважень відповідній обласній державній адміністрації тягне за собою перегляд адміністративного договору»;

- до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» вiд 9 квітня 1999 року шляхом:

доповнення текстом пункту 1 статті 28 і викладенням у такій редакції:

«1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства територіальними органами центральних органів виконавчої влади, виконання делегованих ними органам місцевого самоврядування повноважень у напрямах, визначених статтею 16 цього Закону»;

відміни абзаців 6, 7 і 8 статті 34, що дасть змогу місцевим органам публічної влади зосередитись на виконанні функцій держави й уникнути зайвої політизації.

Крім того, розглядаючи форми делегування повноважень органам місцевого самоврядування, обґрунтовано значення адміністративного договору у вирішенні компетенційних спорів між місцевими органами публічної влади і визначено можливість делегування закріплених за державою повноважень органам місцевого самоврядування шляхом заключення угод з їх виконавчими органами.

6. Визначаючи фінансово-правові засоби забезпечення повноважень делегованих органам місцевого самоврядування, доведено, що місцеві бюджети повністю залежать від державного бюджету, а непрозорість надання фінансових чи інших ресурсів робить їх ще більш залежними і несамостійними. Вказане підтверджується і думкою 98 % респондентів, які взяли участь в анкетуванні щодо визначення забезпеченості повноважень, що делегуються органам місцевого самоврядування. Дисертантом обґрунтовано, що розвитку місцевого самоврядування в Україні заважає існуюча система формування місцевих бюджетів, яка виключає для місцевих представницьких органів можливість приймати автономні від центральної влади податкові та бюджетні публічно-владні рішення, які б допомагали здійснювати делегування їм повноважень і гарантували їх реалізацію. Крім того, зосереджуючи увагу на ефективності використання комунального майна і неприпустимості зменшення бази оренди як одного з джерел наповнення місцевих бюджетів, запропоновано приватизацію комунального майна зупинити як таку, що в перспективі погіршує фінансово-матеріальний стан місцевого самоврядування.

Автором надано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема:

- Податкового кодексу України вiд 2 грудня 2010 року шляхом внесення змін:

до статті 9, виключивши пункт 9.1.9 »плата за користування надрами»;

до статті 10, доповнивши її пунктом 10.2.4 «плата за користування надрами»;

- Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 4 березня 1992 року шляхом виключення:

частини 4 статті 3;

частини 5 статті 23;

- Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вiд 21 травня 1997 року шляхом виключення:

слів «щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним» з пункту 30 частини 1 статті 26;

слів «підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм», «подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна» підпункту 4 пункту «а» статті 29;

слів «продавати і», «вирішувати питання їхнього відчуження», «приватизуються та» з частини 5 статті 60;

- Бюджетного кодексу України вiд 8 липня 2010 року шляхом:

викладення пункту 3 частини 2 статті 22 у такій редакції:

«за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - обласні державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад, структурні підрозділи обласних державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради».

7. З'ясувавши особливості здійснення державного контролю у процесі делегування повноважень органам місцевого самоврядування і використавши думку 67 % респондентів, які взяли участь в анкетуванні обґрунтовано, що прогресивним напрямом підвищення дієвості контролю є поступове збільшення ваги і наповнення змістом реординаційних відносин, адже саме вони відображають зворотній зв'язок між місцевими органами публічної влади, не допускаючи надмірного зарегламентування, збільшуючи при цьому рівень самостійності у реалізації делегованих повноважень. Доведено, що підвищення уваги до реординації - як у процесі делегування, так і в процесі здійснення контролю за ефективністю реалізації повноважень, залучення до нього представників громадськості - дасть змогу уточнити зміст відповідних повноважень і не дозволить суб'єктам делегування ухилятися від відповідальності. Дисертантом обґрунтовано необхідність здійснення систематичного контролю за делегуванням повноважень, який повинен охоплювати всі періоди, від початку його здійснення.

8. Проаналізувавши надання адміністративних послуг як форму реалізації делегованих повноважень, обґрунтовано, що зміст адміністративної послуги повинен полягати не у виконанні функцій держави, а в наданні певної переваги, пришвидшенні, збільшенні об'єму, повноти зазначеної функції. Результатом обґрунтування стало визначення зв'язку між оцінкою якості надання адміністративних послуг, оцінюванням результативності діяльності органів публічної влади і оцінюванням реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування. Доведено, що удосконалення процесу делегування повноважень і, як результат, підвищення якості адміністративних послуг повинні полягати в розробленні та реалізації комплексу організаційних та інших заходів, спрямованих на впровадження нових стандартів реалізації повноважень, що делегуються, і створенні необхідної інструментальної бази для роботи з повноваженнями, їх делегуванням та оцінюванням ефективності реалізації. З метою здійснення порівняння результатів діяльності органів публічної влади дисертантом запропоновано щоквартальне (кожного бюджетного року) проведення оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування. Водночас аналіз зарубіжного досвіду і досвіду запровадження рейтингової оцінки діяльності районних у місті Києві державних адміністрацій та результати анкетування допомогли у встановленні критеріїв оцінювання реалізації делегованих повноважень органам місцевого самоврядування із розкриттям їх змісту, питомої ваги і порядку використання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

місцевий самоврядування адміністративний правовий

1. Нікончук А.М. Еволюція сприйняття територіальної організації управління та його децентралізації в управлінсько-правовій думці / А.М. Нікончук // Митна справа. - 2011 - № 5(77) - Ч. 2. - С. 338-344.

2. Нікончук А.М. Розвиток та формування системи місцевого самоврядування в сучасній Україні / А.М. Нікончук // Право і суспільство. - № 6. - 2011. - С. 48-53.

3. Нікончук А.М. Теоретичні засади децентралізації влади в процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні / А.М. Нікончук // Право і безпека. - 2011. - № 5(42) - С. 30-34.

4. Нікончук А.М. Сучасний стан та проблеми місцевого самоврядування в Україні / А.М. Нікончук // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2012. - № 3. - С. 100-108.

5. Нікончук А.М. Проблеми розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування і органами державної влади / А.М. Нікончук // Університетські наукові записки. Часопис Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. - 2012. - Вип. 5. - С. 77-83.

6. Нікончук А.М. Делегування повноважень як інструмент вирішення проблем місцевого значення в процесі здійснення управління державою / А.М. Нікончук // Форум права. - 2012. - № 1. - С. 680-684.

7. Нікончук А.М. Проблеми делегування повноважень та шляхи їх вирішення / А.М. Нікончук // Вісник державної служби України. - 2012. - № 2. - С. 72-75.

8. Нікончук А.М. Підпорядкування, субординація та реординація, як складові контролю делегування повноважень / А.М. Нікончук // Закон и жизнь : междунар. науч-практ. правовой журн. - 2013. - № 5(257) - С. 31-34.

9. Нікончук А.М. Еволюція сприйняття територіальної організації управління та його децентралізації в управлінсько-правовій думці / А.М. Нікончук // Сучасні напрями теоретичних та прикладних досліджень економіки та права : зб. тез та доп. за матеріалами міжвуз. наук.-практ. семінару. - К. : Нац-а. акад. внутр. справ, 2011. - С. 114-116.

10. Нікончук А.М. Аналіз стану міжбюджетних відносин на рівні місцевого самоврядування / А.М. Нікончук // Роль права та закону у сучасному суспільстві : у 2 т. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22-23 верес. 2012 р.), - К. : Центр прав. наук. дослідж., 2012. - Т. 1. - 108 с. - С. 45-48.

11. Нікончук А.М. Сучасний стан та перспективи розвитку місцевого самоврядування в Україні / А.М. Нікончук // Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України : у 2 т. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20-21 жовт. 2012 р.), - К. : Центр прав. наук. дослідж., 2012. - Т. 1. - 112 с. - С. 38-40.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.