Адміністративно-правовий захист прав дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Костіна Елина Валентинівна

Запоріжжя 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Середа Валерій Вячеславович, Львівський державний університет внутрішніх справ, виконуючий обов'язки ректора;

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Кузьменко Оксана Володимирівна, Національна академія внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та процесу;

кандидат юридичних наук Мілімко Лариса Василівна, Національний університет державної податкової служби України, доцент кафедри господарсько-правових дисциплін.

Захист відбудеться «21» травня 2014 року о «10⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «21» квітня 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дитинство - це пора фізичного і духовного розвитку людини, саме в цей час дитина потребує особливого догляду і піклування, їй необхідна любов батьків. Важливо, щоб дитина не почувала себе нікому не потрібною, зайвою у світі. Адже діти - це майбутнє кожної держави, яка, в свою чергу, зобов'язана забезпечувати добробут підростаючого покоління, його здоровий розвиток. Нині у світі нараховується 540 млн. дітей, з них в Україні проживає 8 млн. 81 тис. 126 дітей віком від 0 до 18 років, з них: 508 тис. 544 дитини віком до 1 року, 1 млн. 597 тис. 566 підлітків, кожна четверта дитина сьогодні живе у небезпечних, нестабільних умовах. Саме тому діяльність з адміністративно-правового захисту прав дитини визначена Президентом України як загальнодержавний пріоритет. Забезпечення належного адміністративно-правового захисту прав дитини є складовою процесу європейської інтеграції України. Приєднавшись 1991 року до Конвенції про права дитини, ратифікувавши її та підписавши Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, наша держава взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення добробуту, охорони здоров'я, житла, освіти для кожної дитини без будь-якої дискримінації, забезпечення прав, свобод та інтересів в усіх сферах суспільного життя. Положення Конвенції про права дитини згідно зі ст. 9 Конституції України 1996 року є частиною національного законодавства України, і всі норми українського права, що мають відношення до цієї галузі, повинні були приведені у відповідність до норм Конвенції.

Водночас треба відмітити, що на сьогодні в Україні немає системного підходу до реального врахування думки дитини, і жодна з інституцій не займається системним моніторингом із дотримання прав дітей. Треба визнати, що більшість статей Конвенції мають відображення в законодавстві, однак на практиці вони залишаються формальними, а тому діти продовжують зазнавати насильства у сім'ях, при контакті з представниками правоохоронних органів, у школах і закладах опіки. Так, за даними Міністерства соціальної політики України, у 2011 році за бродяжництво, бездоглядність та жебракування в притулках для неповнолітніх перебувало 11,7 тис. дітей (53 %), з них вилучено дітей із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю та здоров'ю, - 5,0 тис. (23,6 %), внаслідок жорстокого поводження - 263 дитини (1,2 %), 1,8 тис. (8,5 %) дітей самостійно звернулися по допомогу тощо.

За таких умов виникає потреба в дослідженні змісту, місця, особливостей, видів та принципів інституту та механізму адміністративно-правового захисту прав дітей та його елементів і розробці на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правової бази, упорядкування організаційно-структурних формувань, системи адміністративно-правових засобів, що впливають на якість адміністративно-правового захисту прав дитини.

Фундаментальною та основоположною базою дослідження щодо адміністративно-правового захисту прав дитини є праці дослідників адміністративного права та процесу, зокрема: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, М.К. Галянтича, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, А.П. Коренєва, О.В. Кузьменко, Л.В. Мілімко, В.В. Середи, О.Г. Стрельченко, Ю.О. Тихомирова та ін.

Значний вплив на вирішення означеної проблеми справили дослідження науковців у галузі теорії, історії, філософії, соціології та психології: В.П. Андрущенка, В.І. Батрименка, О.Л. Валевського, Е.Н. Вежновець, Ю.О. Войцеховської, М.І. Горлача, В.Г. Городяненка, О.Л. Зайцева, С.М. Ковалева, Л.О. Копиленка, І.І. Котляр, В.С. Кульчинського, П.П. Музиченка, В.С. Нерсенсянца, В.Г. Панова, Т.Я. Сафонова, О.Ф. Скакун, Б.Й. Тищика, Н.Й. Черниша, В.А. Ядова та ін.

Проте, попри багатоманітність наукових джерел, на сьогодні адміністративно-правовому захисту прав дитини присвячено недостатньо уваги в монографічних дослідженнях, а в наявних наукових працях ці питання досліджувались лише фрагментарно або в межах ширшої правової проблематики без комплексного підходу і, як правило, представниками психологічних та соціологічних наук. У науці адміністративного права комплексний аналіз проблеми адміністративно-правового захисту прав дитини залишився поза увагою.

Таким чином, недостатня розробленість на теоретичному рівні цієї проблеми, наявність правових прогалин, а також необхідність проведення комплексного правового дослідження проблеми адміністративно-правового захисту прав дитини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Національної програми «Діти України», затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/96; Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 р. № 1065-VI; Державної цільової програми розвитку національного усиновлення дітей України «Кожній дитині - власну родину» на 2006-2016 роки, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 10 січня 2006 р. № 3299-IV; Довгострокової програми поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити зміст та особливості адміністративно-правового захисту прав дитини і на цій основі виробити пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення зазначеної сфери регулювання і підвищення ефективності її практичної реалізації.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі:

- охарактеризувати права дитини як об'єкта адміністративно-правового захисту;

- простежити історичний розвиток адміністративно-правового захисту прав дитини;

- з'ясувати сутність державної політики щодо адміністративно-правового захисту прав дитини;

- розглянути нормативно-правове регулювання адміністративно-правового захисту прав дитини та виробити пропозиції з його вдосконалення;

- охарактеризувати зміст діяльності публічної адміністрації як суб'єкта адміністративно-правового захисту прав дитини;

- виокремити особливості діяльності громадських організацій у системі суб'єктів адміністративно-правового захисту прав дитини;

- узагальнити досвід держав світу щодо адміністративно-правового захисту прав дитини та перспективи імплементації міжнародного досвіду в національну практику;

- визначити ефективність адміністративно-правового захисту прав дитини.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері захисту прав дитини.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий захист прав дитини. захист право дитина адміністративний

Методи дослідження. Методологічною основою даного дослідження є різноманітні методи, які використані у комплексі, для того щоб забезпечити достовірність знань, вирішення поставлених завдань і обґрунтованість зроблених висновків та сформульованих рекомендацій. До цих наукових методів належать такі: діалектичний метод використано з метою дослідження теоретичних і нормативних положень щодо адміністративно-правового захисту прав дитини (у всіх розділах); класифікації та групування - задля дослідження основоположних ідей, які покладено в основу адміністративно-правовий захист прав дитини (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2); структурно-функціональний - для дослідження специфіки діяльності публічної адміністрації в досліджуваній сфері (підрозділ 2.2); порівняльно-правовий - з метою дослідження захисту прав дитини в Україні та зарубіжних країнах і вироблення в результаті такого співставлення пропозицій щодо перспектив розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини в нашій державі (підрозділи 3.1, 3.2); статистичний та документального аналізу - задля виявлення недоліків у заходах адміністративно-правового захисту прав дитини та його регулюванні, узагальнення емпіричної інформації, що стосується дисертаційного дослідження (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3.2); соціологічний - у ході проведення анкетування громадян та працівників соціального захисту населення (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти, закони України, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, якими регулюють відносини в системі адміністративно-правового захисту прав дитини.

Емпіричну основу дослідження становлять: а) статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України за 2011 та 2012 рр.; б) статистичні дані Міністерства соціальної політики України та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за 2012 р.; в) анкетування громадян та працівників соціального захисту населення (350 осіб); г) правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за своїм характером та змістом дисертація є однією з перших в Україні праць, яка присвячена комплексному та системному дослідженню питання адміністративно-правового захисту прав дитини. У результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

вперше:

– запропоновано дефініцію «адміністративно-правовий захист прав дитини», під яким слід розуміти сукупність соціальних заходів правового характеру, які застосовуються публічною адміністрацією, до компетенції якої входить відповідний обов'язок, визначений чинним законодавством, з метою забезпечення недоторканності прав дитини, попередження порушень прав і свобод дитини та, при потребі, застосування заходів примусу, спрямованих на їх відновлення;

– сформульовано поняття «державна політика щодо адміністративно-правового захисту прав дитини»: це організована та цілеспрямована діяльність публічної адміністрації, спрямована на створення сприятливих умов щодо формування правових основ гарантій прав дитини, задоволення їх інтелектуальних та духовних потреб шляхом застосування нормативно визначеної (встановленої) системи заходів;

– виділено пріоритетні напрями адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні: підвищення якості діяльності дитячих соціальних служб та спеціальних установ для дітей; удосконалення процедури усиновлення, опіки та запровадження альтернативних форм сімейного виховання; соціальна адаптація дітей-інвалідів; забезпечення захисту прав дитини та протидія насильству в сім'ї, колективі тощо та викорінення жорстокого ставлення до дітей; забезпечення адміністративно-правового захисту дітей-втікачів, безпритульних дітей та дітей вулиці; запобігання дитячим правопорушенням; викорінення дитячої проституції та порнографії; профілактика дитячої алко- та нарко- залежності тощо;

– аргументовано необхідність внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» з визначенням у ньому поняття «державної політики щодо захисту прав дітей»;

удосконалено:

– поняття «дитина», «права дитини», «адміністративно-правова охорона прав дитини», «політика», «державна політика», «ефективність», «ефективність адміністративно-правого захисту прав дитини»;

– класифікацію прав дитини: індивідуально-громадянські права (право на ім'я та громадянство і право на самобутність, право на життя, заборона тортур тощо); родинні права (право дитини на виховання в сімейному оточенні та альтернативний догляд, а саме: батьківський догляд тощо); соціально-культурні права (визначають право на освіту, право на охорону здоров'я, право на соціальне забезпечення тощо). З огляду на утиск та недостатню увагу до цих прав, недотримання їх з боку держави виокремлено ще дві групи прав, а саме: права дітей, що потрапили в особливі умови (права дітей-біженців; права дітей у збройних конфліктах; права дітей, які вступили у конфлікт із законом; права дітей, які живуть на вулиці тощо та права дітей з особливими потребами (права дітей-інвалідів тощо);

набули подальшого розвитку:

– наукові погляди стосовно необхідних організаційних змін у системі суб'єктів публічного адміністрування щодо адміністративно-правового захисту прав дитини, а саме запропоновано створити Міністерство сім'ї та дітей України, на яке будуть покладені повноваження щодо адміністративно-правового захисту прав дитини, та Державну соціальну інспекцію щодо охорони сім'ї та дітей як центральні органи виконавчої влади;

– ознаки ефективності адміністративно-правого захисту прав дитини, якими є: практичні наслідки окремої правової дії або системи дій, тобто їх корисність із точки зору захисту прав і свобод дітей; досягнення позитивних результатів; рівень громадської органічності правових принципів або правових дій з точки зору реалізації та захисту прав і свобод дітей; соціальна доцільність сприяння розвитку громадських відносин щодо адміністративно-правового захисту прав дітей.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у викладенні в дисертаційному дослідженні висновків та пропозицій, які можуть бути використані у:

– законотворчій діяльності: запропоновано низку змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення та законів України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про охорону дитинства»; «Про освіту», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про громадські об'єднання» (акт впровадження Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15.03.2012);

– правозастосовній діяльності: надано низку пропозицій щодо покращення діяльності Міністерства соціальної політики України шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» (акт впровадження Міністерства соціальної політики України від 17.10.2011); з метою вдосконалення порядку притягнення до відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, за невиконання ними обов'язків щодо виховання дітей (акт впровадження Управління МВС України у Хмельницькій області від 20.09.2012);

– навчальному процесі: зібрано та систематизовано матеріал, що може бути використаний під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративне право», «Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади» та «Адміністративний процес» у Національній академії внутрішніх справ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюдненні на 17 науково-практичних конференціях: «Людиноцентризм як домінанта соціокультурних вимірів людського буття» (м. Київ, 2010 р.), «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (м. Київ, 2010 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 2010 р.), «Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання економіки» (м. Київ, 2011 р.), «Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу» (м. Київ, 2010 р.), «Правові реформи в Україні» (м. Київ, 2011 р.), «Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця» (м. Київ, 2012 р.), «Правові реформи в Україні: реалії сьогодення» (м. Київ, 2012 р.), «Забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу» (м. Ірпінь, 2012 р.), «Правові дослідження молоді - майбутнє України» (м. Київ, 2012 р.), «Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання» (м. Київ, 2012 р.), «Нове міжнародне та національне законодавство - нові завдання юридичної науки» (м. Київ, 2012 р.), «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Харків, 2012 р.), «Актуальні проблеми адміністративного права та процесу» (м. Донецьк, 2012 р.), «Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні» (м. Київ, 2013 р.), «Проблеми правового регулювання діяльності ОВС у сфері надання адміністративних послуг» (м. Київ, 2013 р.), «Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи» (м. Київ, 2013 р.).

Публікації. Основні положення роботи знайшли відображення у 8 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані як фахові з юридичних дисциплін, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у 17 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок. Список використаних джерел налічує 252 найменування і займає 26 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв'язок з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та впровадження, а також щодо публікацій, структури та обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади адміністративно-правового захисту прав дитини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Права дитини як об'єкт адміністративно-правового захисту» відзначено, що поняття «дитина» так само, як і поняття «дорослий», ґрунтується на культурних особливостях кожної країни та ставленні до даного інституту суспільства. В результаті проведення етимологічного дослідження терміна «дитина» було запропоновано авторське визначення, за яким це особлива соціально-демографічна, найбільш незахищена та уразлива група населення, яка характеризується соціальною і психологічною незрілістю, з особливим психологічним сприйняттям навколишнього середовища, віком від народження до 18 років, котра має свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достатньою спроможністю відстоювати і захищати ці права перед суспільством.

Розглядаючи даний інститут, автор досліджує зміст таких понять, як «право», «права людини» і «права дитини», «захист» і «охорона», «захист прав» і «охорона прав» та на підставі отриманих знань пропонує дефініцію «адміністративно-правовий захист прав дитини», під яким розуміється передбачена законодавством діяльність відповідних органів публічної адміністрації та їх посадових осіб щодо поновлення порушених прав дитини, а також створення необхідних умов для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій, наслідком яких стає завдання шкоди правам та свободам дітей.

У процесі дослідження визначено, що права дитини - це визначена міжнародним та українським правом сукупність встановлених та охоронюваних державою норм, які спрямовані на реалізацію специфічних потреб та інтересів особливої соціально-демографічної, найбільш незахищеної та уразливої групи населення із соціальною і психологічною незрілістю, особливим психологічним сприйняттям навколишнього середовища, та які необхідні для їх існування, виховання та розвитку. Для більш змістовного аналізу в роботі права дитини згруповано у п'ять груп, а саме: індивідуально-громадянські права, родинні права, соціально-культурні права, права дітей, що потрапили в особливі умови, права дітей з особливими потребами, в результаті чого запропоновано вдосконалити особливості правового регулювання.

У підрозділі 1.2 «Історичний розвиток адміністративно-правового захисту прав дитини» проаналізовано історію становлення і розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини, в результаті чого виокремлено та охарактеризовано такі історичні періоди розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини: домонопольний, монопольний та післямонопольний. Відзначено, що домонопольний період охоплює дохристиянський, ранньохристиянський, християнський періоди та добу існування України в складі Російської Імперії до 1917 р., який характеризується визнанням та становленням правового статусу дитини та забезпечення її захисту. Встановлено, що у цей період практично повністю були відсутні права дитини, існувала необмежена батьківська влада в патріархальній сім'ї, дитина абсолютно підпорядковувалася волі батьків та допускався вільний продаж своїх дітей тощо.

Монопольний період починається з 1917 р. і триває до 1991 р. Цей період характеризується проголошенням виховання дітей та захистом їхніх прав, що є обов'язком батьків перед державою, і включає в себе «сторіччя дитини», яке характеризується активним захистом прав та інтересів дитини, вільним розвитком здібностей, уподобань, створенням суспільних умов для її повноцінного розвитку, виховання та підвищеною увагою до фізичного і психічного розвитку дітей тощо.

Післямонопольний період починається з 1991 р. і триває до теперішнього часу. Він характеризується створенням сприятливого для дітей середовища, в якому забезпечується гідний розвиток та захист прав дітей з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українського суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї, морального здоров'я дітей в Україні і збереження здоров'я кожної дитини протягом усього періоду дитинства тощо.

У підрозділі 1.3 «Державна політика щодо адміністративно-правового захисту прав дитини» з'ясовано, що політика - це напрямок діяльності держави в тій чи іншій галузі у певний період, яка реалізовується через певні заходи, способи та дії, спрямовані на досягнення певної мети. Відповідно, «державна політика» - це галузь цілеспрямованих відносин між соціальними групами з приводу використання інститутів публічної влади як соціальної форми, що реалізовується через певні заходи, способи та дії, спрямовані на досягнення певної мети. Автором визначена «державна політика щодо захисту прав дитини» як діяльність публічної адміністрації у відповідній сфері з метою забезпечення та захисту прав дитини, необхідних для її існування.

З'ясовано, що зміст сучасної системи захисту прав дитини визначається основними заходами, якими є: подолання наростання негативних тенденцій і стабілізація становища дітей; формування позитивних змін відношення держави і суспільства до дітей і тим самим створення реальних передумов подальшої позитивної динаміки процесів життєдіяльності дітей; здійснення прав дітей, зміцнення основних гарантій прав і законних інтересів дітей тощо.

У процесі дослідження з'ясовано, що державна політика щодо адміністративно-правового захисту прав дитини - це організована та цілеспрямована діяльність публічної адміністрації, спрямована на створення сприятливих умов щодо формування правових основ гарантій прав дитини, задоволення їхніх інтелектуальних та духовних потреб шляхом застосування нормативно визначеної (встановленої) системи заходів.

Розділ 2 «Особливості адміністративно-правового захисту прав дитини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове регулювання адміністративно-правового захисту прав дитини» зазначено, що правове регулювання адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні здійснюється сьогодні через розгалужену систему нормативних актів різної юридичної сили. Але, незважаючи на наявність численного правового матеріалу із зазначеного питання, загальний стан нормативного забезпечення адміністративно-правового захисту прав дитини залишається таким, що не відповідає стандартам демократичної держави.

Здійснено аналіз нормативно-правової бази у сфері адміністративно-правового захисту прав дитини та запропоновано до неї конкретні зміни. А саме, у зв'язку із прийняттям Закону України «Про громадські об'єднання» від 22 березня 2012 року для уніфікації національного законодавства ст. 2 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» доповнено таким змістом «дитячими громадськими організаціями є громадські об'єднання осіб віком від 8 до 18 років для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних інтересів, творчих здібностей з метою формулювання соціального становлення дитини як повноцінного члена суспільства».

На підставі здійсненого аналізу запропоновано проект закону «Про соціальний захист прав та гарантій дітей-інвалідів в Україні», метою якого є регулювання соціального захисту прав дітей-інвалідів та впровадження жорсткої адміністративної відповідальності за його невиконання. Про доцільність прийняття відповідного Закону свідчать дані, отримані в ході проведеного анкетування. Так, 78 % резидентів підтримали необхідність прийняття вищезазначеного нормативно-правового акта, і лише 3 % висловилися проти такої законодавчої ініціативи.

У підрозділі 2.2 «Публічна адміністрація як суб'єкт адміністративно-правового захисту прав дитини» розглянуто особливості діяльності публічної адміністрації щодо адміністративно-правового захисту зазначеної сфери, яку здійснюють в Україні: Верховна Рада України (Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму (Підкомітет з питань молодіжної політики, сім'ї та дитинства), Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, Комітет з питань соціальної політики та праці), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України (Громадська гуманітарна рада), Уповноважений Президента України з прав дитини, вищі органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України), центральні органи (Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство молоді та спорту України) і місцеві органи виконавчої влади (наприклад, Служба у справах дітей Київської обласної державної адміністрації) та органи місцевого самоврядування (наприклад, Служби у справах дітей виконавчих комітетів міських рад).

На підставі проведеного аналізу національної та міжнародної практики запропоновано для удосконалення системи центральних органів виконавчої влади та отримання якісних результатів щодо адміністративно-правового захисту прав дитини запропоновано створити Міністерство у справах сім'ї та дітей. За результатами проведеного інтерв'ювання дану пропозицію підтримали 88 % опитаних респондентів, 5 % - не підтримали, 3 % - не визначилися.

У підрозділі 2.3 «Громадські організації в системі адміністративно-правового захисту прав дитини» розкрито зміст та напрями діяльності недержавних, позабюджетних неприбуткових громадських організацій, діяльність яких спрямована на адміністративно-правовий захист прав дитини.

Встановлено, що до громадських організацій, сфера діяльності яких спрямована на відстоювання прав та законних інтересів дітей, належать: Дитяче об'єднання «Барвінчата», дитяче об'єднання «Первоцвіт», підліткове об'єднання «Майбуття», Спілки дитячих та юнацьких організацій м. Києва «СПОК», Всеукраїнське дитяче творче об'єднання «Культурних, Розумних, Організованих, Кмітливих, Спритних (КРОКС)» тощо. Особливістю їхньої діяльності є те, що майже всі вони не мають можливості повною мірою реалізувати свій потенціал через суттєву недосконалість державної політики щодо взаємодії з громадськими організаціями. Саме тому автором запропоновано задля досягнення успіху на шляху до створення ефективного механізму співробітництва між державою та громадянським суспільством у частині фінансових питань скористатися європейським прикладом і розробити Кодекс належних практик фінансування громадських організацій, який покликаний унормувати всі аспекти фінансування.

Запропоновано доповнити ст. 21 Закону України «Про громадські об'єднання» таким змістом: «громадські об'єднання мають право відстоювати свої законні права у випадках, коли ці права порушуються з боку держави, її структурних компонентів, органів місцевого самоврядування, через механізм боротьби з цими явищами у формі соціального контролю за діяльністю владних і місцевих структур щодо забезпечення гарантії прав і свобод людини».

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового захисту прав дітей» складається з двох підрозділів

Підрозділ 3.1 «Зарубіжний досвід адміністративно-правового захисту прав дітей» присвячений обґрунтуванню доцільності використання зарубіжного досвіду в процесі вдосконалення нормативного врегулювання засад адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні. У дисертації детально аналізується досвід США, Великобританії, Фінляндії, Швеції, Австрії, Болгарії, Угорщини, Польщі, Німеччини, Нідерландів, Іспанії та Куби. Запропоновано за прикладом США створити дитячі центри сімейного типу, особливістю яких є те, що в якості організаторів таких установ виступають непрацюючі жінки-сусіди. Автор пропонує виважений підхід до такого досвіду з акцентом на його апробації часом, прийнятності для України, реальних потребах часу. У зв'язку з цим виділено пріоритетні напрями адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні, якими мають бути: підвищення якості діяльності дитячих соціальних служб та спеціальних установ для дітей; удосконалення процедури усиновлення, опіки та запровадження альтернативних форм сімейного виховання; соціальна адаптація дітей-інвалідів; забезпечення захисту прав дитини та протидія насильству в сім'ї, колективі тощо та викорінення жорстокого ставлення до дітей; забезпечення адміністративно-правового захисту дітей-втікачів, безпритульних дітей та дітей вулиці; запобігання дитячим правопорушенням; викорінення дитячої проституції та порнографії; профілактика дитячої алко- та наркозалежності тощо.

У підрозділі 3.2 «Ефективність адміністративно-правового захисту прав дітей» сформульовано, що ефективність - це цілеспрямована, свідома діяльність, виражена в досягненні поставленої мети та отриманні позитивних результатів, які дають найбільший ефект. Відповідно, ефективність адміністративно-правого захисту прав дитини - це цілеспрямована, свідома діяльність, виражена в забезпеченні недоторканності прав дитини, попередженні порушень прав і свобод дитини та отриманні позитивних результатів, наслідків, які дають найбільший ефект.

До основних ознак ефективності адміністративно-правого захисту прав дитини віднесено: практичні наслідки окремої правової дії або системи дій, тобто їх корисність із точки зору захисту прав і свобод дітей; досягнення позитивних результатів; рівень громадської органічності правових принципів або правових дій з точки зору реалізації та захисту прав і свобод дітей; соціальна доцільність сприяння розвитку громадських відносин щодо адміністративно-правового захисту прав дітей.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення й нове бачення вирішення наукових завдань, зміст яких полягав у комплексному і правовому аналізі адміністративно-правового захисту прав дитини та у виробленні пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення такого регулювання і підвищення ефективності його практичної реалізації. Основні з висновків такі:

1. Обґрунтовано, що права дитини - це визначена міжнародним та українським правом сукупність встановлених та охоронюваних державою норм, які спрямовані на реалізацію специфічних потреб та інтересів особливої соціально-демографічної, найбільш незахищеної та уразливої групи населення із соціальною і психологічною незрілістю, особливим психологічним сприйняттям навколишнього середовища, які необхідні для їх існування, виховання та розвитку.

2. Виокремлено п'ять класифікаційних груп прав дитини: індивідуально-громадянські права (право на ім'я та громадянство і право на самобутність, право на життя, заборона тортур, право на захист від фізичного насильства, право на захист від свавільного арешту, право на захист особистого життя тощо); родинні права (батьківський догляд; возз'єднання сім'ї; право на отримання допомоги від держави на утримання тощо; соціально-культурні права (право на освіту, право на охорону здоров'я, право на соціальне забезпечення, право на відпочинок і дозвілля, розважальні заходи, культурну та творчу діяльність); права дітей, що потрапили в особливі умови (права дітей-біженців; права дітей у збройних конфліктах; права дітей, які вступили у конфлікт із законом; права дітей, які живуть на вулиці тощо та права дітей з особливими потребами (права дітей-інвалідів тощо).

3. Доведено, що термін «охорона» є більш широким по відношенню до терміну «захист» і саме з нього починається процес гарантування того або іншого права або законного інтересу. Захист у даному випадку розглядається в якості додаткового, допоміжного методу впливу на учасників суспільних відносин. Водночас захист виступає частиною охорони, є його складовим елементом, але володіє поряд із цим автономним характером; охорона прав дітей та захист прав дітей можуть отримувати різне нормативно-правове забезпечення, що дозволяє вести мову про цивільно-правову, адміністративно-правову, кримінально-правову охорону та захист прав дітей, при цьому кожному з названих видів охорони та захисту прав дітей відповідає своя група державних (у деяких випадках - недержавних) інституцій, які, власне, і покликані здійснювати або охорону, або захист тих або інших прав чи їх сукупності.

4. Визначено, що адміністративно-правовий захист прав дитини - це сукупність соціальних заходів правового характеру, які застосовуються публічною адміністрацією, до компетенції якої входить відповідний обов'язок, визначений чинним законодавством, з метою забезпечення недоторканності прав дитини, попередження порушень прав і свобод дитини та, при потребі, застосування заходів примусу, спрямованих на їх відновлення.

5. Виділено три історичні періоди розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини: домонопольний; монопольний; післямонопольний.

6. Обґрунтовано, що державна політика щодо адміністративно-правового захисту прав дитини - це організована та цілеспрямована діяльність публічної адміністрації, спрямована на створення сприятливих умов щодо формування правових основ гарантій прав дитини, задоволення їх інтелектуальних та духовних потреб шляхом застосування нормативно визначеної (встановленої) системи заходів.

7. Виокремлено пріоритетні напрями адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні: підвищення якості дитячих соціальних служб та спеціальних установ для дітей; удосконалення процедури усиновлення, опіки та запровадження альтернативних форм сімейного виховання; соціальна адаптація дітей-інвалідів; забезпечення захисту прав дитини та протидія насильству в сім'ї, колективі тощо та викорінення жорстокого ставлення до дітей; забезпечення адміністративно-правового захисту дітей-втікачів, безпритульних дітей та дітей вулиці; запобігання дитячим правопорушенням; викорінення дитячої проституції та порнографії; профілактика дитячої алко- та наркозалежності тощо. За даними проведеного інтерв'ювання 87 % опитаних респондентів підтримали пріоритетні напрями адміністративно-правового захисту прав дитини, 2 % - не підтримали, 5 % - утрималися.

8. Вирізнено ознаки ефективності адміністративно-правого захисту прав дитини, якими є: практичні наслідки окремої правової дії або системи дій, тобто їх корисність із точки зору захисту прав і свобод дітей; досягнення позитивних результатів; рівень громадської органічності правових принципів або правових дій з точки зору реалізації та захисту прав і свобод дітей; соціальна доцільність сприяння розвитку громадських відносин щодо адміністративно-правового захисту прав дітей.

9. У процесі аналізу правової бази виявлено низку прогалин та колізій. Отже, з метою їх усунення запропоновано внести зміни та доповнення: ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» доповнити вищезазначеною дефініцією «державна політика щодо захисту прав дітей»; ст. 2 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про громадські об'єднання» для уніфікації національного законодавства доповнити таким змістом: «дитячими громадськими організаціями є громадські об'єднання осіб віком від 8 до 18 років для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних інтересів, творчих здібностей, з метою формулювання соціального становлення дитини як повноцінного члена суспільства»; ст. 21 Закону України «Про громадські об'єднання» запропоновано доповнити таким змістом: «громадські об'єднання мають право відстоювати свої законні права у випадках, коли ці права порушуються з боку держави, її структурних компонентів, органів місцевого самоврядування, через механізм боротьби з цими явищами у формі соціального контролю за діяльністю владних і місцевих структур щодо забезпечення гарантії прав і свобод людини».

Список опублікованих АВТОРОМ праць за темою дисертації

1. Костіна Е.В. Генезис розвитку адміністративно-правової охорони сім'ї, дітей та молоді / Е.В. Костіна // Митна справа. 2010. № 6 (72). Ч. 2. С. 109-113.

2. Костіна Е.В. Характеристика суб'єктів адміністративно-правової охорони сім'ї, дітей та молоді / Е.В. Костіна // Митна справа. 2011. № 1 (73). Ч. 2. С. 19-26.

3. Костіна Е.В. Генезис детермінанти «права дитини» / Е.В. Костіна // Наука і правоохорона. 2011. № 4. С. 47-51.

4. Костіна Е.В. Сутність основних детермінантів адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Митна справа. 2012. № 1 (79). Ч. 2.- С. 116-122.

5. Костіна Е.В. Державна політика у сфері адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2012. № 1. С. 109-117.

6. Костіна Е.В. Природа домонопольного історичного періоду розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Право і суспільство. 2012. № 2. С. 169-173.

7. Костіна Е.В. Природа монопольного історичного періоду розвитку адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Вісник Запорізького національного університету. 2012. № 2 (1). С. 187-190.

8. Костина Э.В. // Психологические особенности правоприменительной практики защиты прав детей за рубежом // Э.В. Костина // Психопедагогика в правоохранительных органах. 2013. № 2 (53). С. 69-71.

9. Костіна Е.В. Феномен поняття «дитини» та «дитинства» / Е.В. Костіна // Людиноцентризм як домінанта соціокультурних вимірів людського буття: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Київ, 26 квітня 2010 р.). К., 2010. С. 132-134.

10. Костіна Е.В. Сутність принципів адміністративно-правової охорони сімї, дітей та молоді / Е.В. Костіна // Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Київ, 2010 р.). К., 2010. С. 34-36.

11. Костіна Е.В. Історичний розвиток адміністративно-правової охорони сім'ї, дітей та молоді / Е.В. Костіна // Правові реформи в Україні: матеріали ІІ всеукр. наук.-теорет. конф. К.: Нац. акад. внутр. справ, 2010. С. 125-126.

12. Костіна Е.В. Забезпечення адміністративно-правової охорони дітей та молоді під час проведення в Україні фінальної часини чемпіонату Європи 2012 року з футболу / Е.В. Костіна // Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної часини чемпіонату Європи 2012 року з футболу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Тернопіль, 25-26 листопада 2010 р.). Тернопіль, 2010. С. 202-204.

13. Костіна Е.В. Історичний розвиток адміністративно-правової охорони прав дітей / Е.В. Костіна // Правові реформи в Україні: матеріали ІІІ всеукр. наук.-теорет. конф. К.: Нац. акад. внутр. справ, 2011. Ч. 1. С. 130-132.

14. Костіна Е.В. Права дитини як об'єкт адміністративно-правового захисту / Е.В. Костіна // Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання економіки: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Київ, 14 грудня 2011 р.). К., 2011. С. 123-124.

15. Костіна Е.В. Міжнародне регулювання адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Нове міжнародне та національне законодавство - нові завдання юридичної науки: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Київ, 2012 р.). К., 2012. Т. 2. С. 74-76.

16. Костіна Е.В. Права дитини та публічна адміністрація / Е.В. Костіна // Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця: матеріали круглого столу, (м. Київ, 31 січня 2012 р.). К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. С. 18-19.

17. Костіна Е.В. Природа прав дитини як об'єкта адміністративно-правового захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики: матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, (м. Харків, 9-10 березня 2012 р.). Х., 2012.
С. 98-101.

18. Костіна Е.В. Сутність державної політики у сфері захисту прав дитини / Е.В. Костіна // Забезпечення розвитку малого та середнього бізнесу: матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції, (м. Ірпінь, 14 березня 2012 р.). Ірпінь, 2012. С. 66-69.

19. Костіна Е.В. Особливості адміністративно-правової охорони прав дітей / Е.В. Костіна // Правові дослідження молоді - майбутнє України: матеріали загально академічної підсумкової науково-теоретичної конференції, присвяченої Дню науки, (м. Київ, 18 травня 2012 р.). К., 2012. С. 40-53.

20. Костіна Е.В. Захист прав дитини-глобальна проблема сучасності / Е.В. Костіна // Актуальні проблеми адміністративного права та процесу: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Донецьк, 28 вересня 2012 р.). Донецьк, 2012. С. 263-266.

21. Костіна Е.В. Сутність адміністративно-правового захисту прав дитини в контексті адміністративної реформи / Е.В. Костіна // Правові реформи в Україні: реалії сьогодення: матеріали ІV всеукраїнської науково-теоретичної конференції, (м. Київ, 11 жовтня 2012 р.). К., 2012. Ч. 2. С. 78-80.

22. Костіна Е.В. Характеристика адміністративної відповідальності за порушення прав дитини / Е.В. Костіна // Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання: матеріали круглого столу, (м. Київ, 04 грудня 2012 р.). К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. С. 188-190.

23. Костіна Е.В. Сутність ефективності адміністративно-правового захисту прав дітей / Е.В. Костіна // Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні: матеріали підсумкової науково-теоретичної конференції, (м. Київ, 24 квітня 2013 р.). К., 2013. С. 122-124.

24. Костіна Е.В. Права дитини та публічна адміністрація / Е.В. Костіна // Проблеми правового регулювання діяльності ОВС у сфері надання адміністративних послуг: матеріали круглого столу, присвяченого Дню науки, (м. Київ, 16 травня 2013 року). К.: Нац. акад. внутр. справ, 2013. С. 45-47.

25. Костіна Е.В. Адміністративно-правове реформування житлово-комунального господарства / Е.В. Костіна // Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи: матеріали V всеукраїнської науково-теоретичної конференції, (м. Київ, 16 жовтня 2013 р.).. К., 2013. Ч. 2 - С. 203-205.

АнотаціЯ

Костіна Е.В. Адміністративно-правовий захист прав дитини. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2014.

Дисертацію присвячено дослідженню адміністративно-правового захисту прав дитини. Розкрито сутність, визначено мету, завдання, принципи та ознаки адміністративно-правового захисту прав дитини.

З'ясовано теоретико-методологічні засади адміністративно-правового захисту прав дитини, досліджено систему суб'єктів публічної адміністрації у сфері адміністративно-правового захисту прав дитини, а також охарактеризовано зміст та напрями діяльності громадських організацій щодо адміністративно-правового захисту прав дитини.

Охарактеризовано особливості адміністративно-правового захисту прав дитини. Особливу увагу приділено шляхам удосконалення адміністративно-правового захисту прав дитини.

Ключові слова: адміністративно-правовий захист, дитина, державна політика, ефективність, захист, захист прав дитини, політика, права дитини.

АННОТАЦИЯ

Костина Э.В. Административно-правовая защита прав ребёнка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс, финансовое право, информационное право. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2014.

Работа посвящена исследованию административно-правовой защиты прав ребенка. В частности, в ней исследованы природа и признаки понятий «ребенок», «права ребенка», «защита прав ребенка», «административно-правовая защита прав ребенка», раскрыты особенности, присущие ребенку, выделены классификационные группы прав ребенка, в результате чего предлагается авторское определение вышеизложенных терминов.

При изучении теоретико-методологических основ административно-правовой защиты прав ребенка делается акцент на содержании терминов «охрана» и «защита», выделяются их признаки, подчеркивается их родовидовая структура, при которой защита выступает частью охраны, является его составным элементом, но обладает наряду с этим автономным характером.

Доказывается необходимость и правильность использования правовой конструкции «административно-правовая защита прав ребенка», определение которой приводится на страницах работы.

Административно-правовая защита прав ребёнка базируется на фундаментальных идеях, каковыми являются принципы, под которыми автор понимает основные идеи, закрепленные в нормативно-правовых актах, устанавливающих доктринальные подходы государства к детям и предопределяющие общую программную направленность правовой защиты указанных субъектов со стороны государства. Система прав детей сгруппирована в пять групп: индивидуально-гражданские права; семейные права; социально-культурные права; права детей, которые попали в особые условия; права детей с особыми потребностями.

Автором исследовано историческое развитие административно-правовой защиты прав детей. Предложено выделение трёх периодов защиты прав детей, а именно: домонопольный, монопольный и послемонопольный.

Сформулирована дефиниция «государственная политика по защите прав ребенка»; целью последней является проведение основных мероприятий, которые проявляются в преодолении нарастания негативных тенденций и стабилизации положения детей; формировании позитивных изменений отношения государства и общества к детям; осуществлении прав детей, укреплении основных гарантий прав и законных интересов детей; формировании правовых основ гарантий прав ребенка и т.п.

В работе также исследованы основные приоритетные направления административно-правовой защиты прав ребенка в Украине, а именно: повышение качества работы детских социальных служб и специальных учреждений для детей; усовершенствование процедуры усыновления, опеки и внедрение альтернативных форм семейного воспитания; социальная адаптация детей-инвалидов; обеспечение защиты прав ребенка и противодействие насилию в семье; обеспечение административно-правовой защиты прав детей-беженцев, беспризорных детей и детей улицы; предотвращение детских правонарушений; искоренение детской проституции и порнографии; профилактика детской алко-и наркозависимости и т.д.

Осуществлён анализ нормативно-правовых актов, которыми осуществляется регулирование отношений в сфере административно-правовой защиты прав ребенка, на основании чего предложено принять законопроект «О социальной защите прав и гарантий детей-инвалидов в Украине».

В работе нашли отражение положения о системе государственных органов власти и органов местного самоуправления, на которые возложены полномочия по обеспечению административно-правовой защиты прав детей, внесены предложения по усовершенствованию их деятельности в соответствующем направлении.

Особое внимание уделено деятельности общественных организаций по защите прав детей, которые, как никакая другая структура, обладают достоверной информацией о потребностях детей, в том числе в административно-правовой сфере, а следовательно, являются партнерами государства при формировании государственной политики соответствующего направления. Отмечено, что они выступают своего рода посредниками между государством и детьми, влияют на принятие тех или иных решений на уровне государственных органов власти в отношении лиц указанной категории, защищают права и интересы и способствуют удовлетворению потребностей последних и в определенных законодательством случаях выступают субъектами реализации политики государства в исследуемой сфере.

...