Адміністративно-правовий статус громадських об’єднань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Права й свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Конституція України формулює, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність і саме утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Держава й громадянське суспільство в межах демократичного устрою зацікавлені в діалозі та партнерстві, підвищенні ефективності взаємодії.

Результативне вирішення цього завдання, у першу чергу, пов'язано з необхідністю створення належних умов для забезпечення свободи думки й слова, вільного прояву поглядів і переконань, свободи об'єднань, зборів, участі громадян в управлінні державними справами та місцевому самоврядуванні. Реалізація зазначених завдань багато в чому залежить від удосконалення створення, діяльності та ліквідації різних форм і видів громадських об'єднань та систематизації правових актів про їх діяльність. Саме громадські об'єднання стали невід'ємною частиною суб'єктів адміністративного права, які встановлюють зв'язок з народними масами, і засобом доведення значимої інформації до населення. Вони є не тільки підконтрольними та піднаглядовими суб'єктами публічного адміністрування, але представляють та захищають свої законні інтереси та інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах, беруть участь у політичній діяльності, проводять масові заходи (збори, мітинги, демонстрації). Так, у 2010 р. із метою захисту законних інтересів та інтересів членів (учасників) громадських об'єднань до місцевих адміністративних судів було направлено 476,3 тис. справ, у 2011 р. - 678 тис., у 2012 р. - 886 тис.

Отже, упродовж 2012 р. спостерігається загальне збільшення справ щодо захисту законних інтересів громадських об'єднань. Зокрема, у трьох кварталах 2013 р. було направлено 334 567 тис. справ, із них 106 786 справ - щодо захисту законних інтересів громадського об'єднання (36%) та 227781 справа - щодо інтересів членів (учасників) громадських об'єднань (64%). У зв'язку з цим громадські об'єднання є особливими суб'єктами публічно-правових відносин, функціонуючих у межах системи адміністративно-правових норм. Згідно із статистичними даними Державної реєстраційної служби України існує 15 тис. громадських об'єднань, з яких 8 тис. асоціацій, спілок, фондів, благодійних організацій, 7 тис. інших громадських організацій та політичних партій.

Водночас, на сьогодні існує багато проблем щодо визначення адміністративно-правового статусу громадських об'єднань, що обумовлено низкою чинників. По-перше, одним із важливих факторів, що заважають ефективній діяльності громадських об'єднань є їх фінансування. По-друге, відсутністю законодавчого визначення та закріплення в Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття «адміністративної відповідальності за порушення законодавства про громадські об'єднання». По-третє, невідповідністю, а в деяких випадках і суперечливістю, норм адміністративного законодавства, що регулюють діяльність громадських об'єднань. По-четверте, значним дефіцитом громадянської активності населення є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняного громадського сектору на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. По-п'яте, низьким рівнем довіри до громадських об'єднань через занижену оцінку ефективності їх діяльності. Головними причинами неефективності громадських об'єднань є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні та в країні.

З огляду на викладене вбачається нагальна потреба в дослідженні дефініцій «громадське об'єднання», «соціальна відповідальність громадських об'єднань», «колективне членство», «права громадських об'єднань», «обов'язки громадських об'єднань», «юридичні обов'язки», ознак та видів громадських об'єднань, визначення відповідальності громадських об'єднань та з'ясування сутності взаємодії громадських об'єднань з органами внутрішніх справ, а також у розробленні на цій основі відповідних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення національного законодавства, яким регулюються відносини в досліджуваній сфері та упорядкування діяльності громадських об'єднань в Україні.

У процесі підготовки дисертаційного дослідження було використано праці відомих вітчизняних і зарубіжних дослідників адміністративного права й процесу, зокрема: С.С. Алексєєва, О.П. Альохіна, В.Б. Авер'янова, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.Д. Бабкіна, С.Т. Гончарука, М.І. Козюбри, В.В. Копєйчикова, О.П. Копиленка, С.В. Ківалова, П.М. Рабіновича, О.В. Сурілова, В.М. Іванова, Р.А. Калюжного, Ю.М. Козлова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, О.П. Кушніренка, А.П. Клюшніченка, Б.М. Лазарева, В.Ф. Опришка, І.М. Пахомова, А.О. Селіванова, С.С. Студенікіна, О.Г. Стрельченко, Т.М. Слінька, В.Д. Сущенка, Ю.О. Тихомирова, А.П. Ткачука, Ю.С. Шемшученка, Ц.А. Ямпольської та ін. При написанні дисертації використано статистичні дані, узагальнено практику діяльності громадських об'єднань.

На сьогодні відсутні комплексні монографічні праці, у яких усебічно розглянуто проблему сучасного адміністративно-правового статусу громадських об'єднань, у виконаних наукових дослідженнях зазначена проблема проаналізовано фрагментарно або в межах ширшої адміністративно-правової проблематики, без відповідного комплексного підходу.

Таким чином, проблему адміністративно-правового статусу громадських об'єднань на теоретичному рівні досліджено недостатньо, наявні прогалини в нормативно-правовому регулюванні досліджуваного явища. Тому назріла необхідність проведення комплексного правового дослідження такого актуального питання, як адміністративно-правовий статус громадських об'єднань, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до положень Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергових заходів щодо її реалізації (Указ Президента України від 24 березня 2012 р. №212/2012), Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на

2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (Указ Президента України від 12 березня 2012 р. №187/2012), Концепції реалізації державної політики у сфері інформування та налагодження комунікації з громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України на період до 2017 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 р. №168-р), Плану заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 р. №236-р), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2013 рік.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень науки адміністративного права та норм чинного законодавства України, вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також узагальнень практики його застосування проаналізувати правові та організаційні проблеми діяльності громадських об'єднань, а також сформулювати відповідні пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та практики його застосування в зазначеній сфері.

Мета дослідження зумовила вирішення таких задач:

- сформулювати поняття та ознаки громадських об'єднань;

- виокремити види та особливості громадських об'єднань;

- розкрити зміст принципів утворення та діяльності громадських об'єднань;

- сформулювати поняття адміністративно-правового статусу об'єднання громадян;

- з'ясувати особливості утворення та реєстрації громадських об'єднань;

- охарактеризувати права та обов'язки громадських об'єднань;

- установити особливості відповідальності громадських об'єднань;

- дослідити взаємодію громадських спілок з органами внутрішніх справ;

- простежити взаємодію громадських організацій з органами внутрішніх справ;

- розробити пропозиції до національного законодавства та практичні рекомендації щодо адміністративно-правового статусу громадських об'єднань.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі створення, легалізації та діяльності громадських об'єднань.

Предмет дослідження - адміністративно-правовий статус громадських об'єднань.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування зумовлене системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат щодо громадських об'єднань, наприклад, запропоновано дефініції «громадського об'єднання», «ознаки громадських об'єднань», «адміністративно-правового статусу громадських об'єднань», «права громадських об'єднань», «обов'язки громадських об'єднань» (підрозділи 1.1, 2.1, 2.3). Для визначення місця

адміністративно-правового статусу громадських об'єднань у системі суб'єктів публічного адміністрування та дослідження природи громадських об'єднань (підрозділ 1.1, 1.2) використано метод єдності логічного й історичного‚ методи аналізу та синтезу (підрозділи 1.1, 1.2). Системно-структурний, логіко-семантичний, структурно-функціональний методи застосовані для дослідження видів та особливостей громадських об'єднань (підрозділ 1.2) та принципів утворення та діяльності громадських об'єднань (підрозділ 1.3). Порівняльно-правовий метод дав можливість дослідити особливості утворення та реєстрації громадських об'єднань (підрозділ 1.3, 2.2, 2.3), а також права та обов'язки громадських об'єднань (підрозділ 2.3). Шляхом застосування методів класифікації та групування досліджено види та особливості громадських об'єднань, принципи утворення, діяльності громадських об'єднань, а також права та обов'язки громадських об'єднань (підрозділ 1.2, 1.3, 2.3). За допомогою соціологічного, статистичного методів і методу документального аналізу визначено недоліки діяльності громадських об'єднань в Україні, узагальнено юридичну практику, проаналізовано емпіричну базу Міністерства соціальної політики України, Головного управління МВС України в м. Києві. Здійснено анкетування 250 працівників міліції ГУМВС України в м. Києві (підрозділи 2.3).

Нормативною основою роботи є Конституція України, закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчі

нормативно-правові акти‚ що регулюють адміністративно-правовий статус громадських об'єднань. Дисертант звертався до законодавства деяких зарубіжних країн, позитивний досвід яких може бути застосовано в Україні.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані Міністерства юстиції України за 2010-2013 р.; б) статистичні дані Головного управління МВС України в м. Києві та Міністерства соціальної політики України за 2013 р.; в) результати анкетування 139 працівників ГУМВС України в м. Києві; г) інтерв'ювання членів громадських об'єднань (64 особи);

д) політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням питань, пов'язаних з особливостями адміністративно-правового статусу громадських об'єднань. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку наукових положень і висновків. Основні з них такі:

вперше:

- подано авторські визначення дефініцій «громадське об'єднання», «соціальна відповідальність громадських об'єднань», «колективне членство», «права громадських об'єднань», «обов'язки громадських об'єднань», «юридичні обов'язки»;

- розкрито сутність поняття правового статусу громадських об'єднань під яким дисертант розуміє сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об'єднань у державі та суспільстві, визначають їх права та обов'язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності;

- запропоновано класифікацію громадських об'єднань, а саме: за організаційно-правовими ознаками; за статусом та територією діяльності; за суб'єктом функціонування (або за характером діяльності); за ступенем участі у державно-політичному житті;

- класифіковано принципи утворення та діяльності громадських об'єднань, які розподілено на загальні та спеціальні принципи утворення та діяльності громадських об'єднань;

- виділено історичні типи правового статусу громадських об'єднань;

- удосконалено підходи до структури правового статусу громадських об'єднань та виокремлено його елементи;

- сформульовано низку пропозицій до Кодексу України про адміністративні правопорушення та законів України «Про громадські об'єднання», «Про політичні партії в Україні», «Про національні меншини в Україні»;

удосконалено:

- дефініції «громадський», «організація», «об'єднання», «громадська організації», «статус», «правовий статус», «принципи діяльності громадських об'єднань», «принципи утворення та діяльності громадських об'єднань», «права особи», «права громадських об'єднань», «конституційні обов'язки», «обов'язок особи», «суб'єктивне право», «суб'єктивні права у сфері публічного управління», «відповідальність громадських об'єднань», «юридична відповідальність громадських об'єднань», «взаємодія з точки зору права»;

- підходи щодо рис та структури правового статусу громадських об'єднань;

дістало подальший розвиток:

- класифікація ознак, які притаманні громадським об'єднанням, а саме: добровільність об'єднання; самоврядування; некомерційність формування; спільність інтересів; досягнення загальних цілей; участь членів у створенні матеріальної основи (бази) об'єднання; активність громадських об'єднань;

- позиція щодо співвідношення між громадськими об'єднаннями та громадськими організаціями як родо-видова категорії;

- підходи щодо особливостей утворення та реєстрації громадських об'єднань;

- точка зору щодо адміністративної відповідальності громадських об'єднань;

- класифікація прав громадських об'єднань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані в:

- законодавчій та законопроектній роботі Кабінету Міністрів України - запропоновано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про міліцію» (акт впровадження Кабінету Міністрів України

- №256-р від 12 червня 2012 р.) та Верховної Ради України (довідка про впровадження від 4 липня 2013 р.);

– практичній діяльності Міністерства соціальної політики України (акт впровадження №78/19/164-13 від 27 червня 2013 р.) з метою сприяння підвищення ефективності діяльності громадських об'єднань;

– навчальному процесі - під час підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність» (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 16 травня 2013 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені дисертантом у формі доповідей на науково-практичних конференціях: «Державний контроль: нові погляди на його сутність та призначення» (Київ, 2011 р.); «Правові реформи в Україні: реалії сьогодення» (Київ, 2012 р.); «Безпека дорожнього руху: правові й організаційні аспекти» із назвою доповіді (Донецьк, 2012 р.); «Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України» (Київ, 2012 р.); «Актуальні проблеми адміністративного права і процесу» (Донецьк, 2012 р.); «Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання» (Київ, 2012 р.); «Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні» (Київ, 2013 р.); «Проблеми правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ у сфері надання адміністративних послуг» (Київ, 2013 р.); V-ій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Правові реформи в Україні: проблеми та перспективи» (Київ, 2013 р.).

Публікації. Основні теоретичні висновки та практичні рекомендації, що містяться в дисертації, відображено в 15 наукових працях, п'ять з яких опубліковано у наукових фахових виданнях України, одна - у міжнародному, а дев'ять - у тезах науково-практичних конференцій та круглих столів.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, що об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (299 найменувань) та додатку. Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них загальний обсяг тексту - 170 сторінок.

Основний зміст роботи

громадський адміністративний правовий об'єднання

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, розкрито зміст і стан наукового опрацювання проблеми; визначено зв'язок з науковими програмами, планами і темами; охарактеризовано мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації та впровадження, а також стосовно публікацій, структури та обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади громадських об'єднань» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та ознаки громадських об'єднань» особливу увагу приділено змісту правової категорії «об'єднання», під яким автор розуміє формування людей, що згрупувалися на базі спільності інтересів, мети, програми дій із ціллю забезпечення та захисту власних прав та інтересів. Водночас, дисертант уважає, що поняття громадське об'єднання та громадська організація є родо-видові категорії, де громадське об'єднання це родова категорія, а громадська організація - видова. При чому, під громадською організацією розуміється недержавне утворення, що засноване на добровільному членстві, самоврядуванні, із власною матеріальною базою, яке має суворо упорядковану структуру та мету діяльності, направлену на задоволення особистих потреб та інтересів і діє на підставі статуту; водночас, громадське об'єднання - добровільне самоврядне утворення фізичних осіб та/або юридичних осіб, з метою реалізації та захисту власних прав, свобод та інтересів, що мають різні форми громадської активності (спілки, організації, партії, дружини).

Акцентовано увагу на категорії «політична партія», відповідно сформульовано авторську дефініцію, під якою розуміється особлива форма громадського об'єднання, що зареєстрована, згідно із законодавством України, як добровільне утворення, метою якого є сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян через своїх представників у публічній адміністрації та здобуття, впливу й здійснення політичної влади в країні.

У підрозділі 1.2. «Види та особливості громадських об'єднань» розроблено та запропоновано класифікацію громадських об'єднань: 1) за організаційно-правовими ознаками; 2) за статусом та територією діяльності можна виділити об'єднання громадян; 3) за суб'єктом функціонування (або за характером діяльності); 4) за ступенем участі в державно-політичному житті.

У результаті проведеного аналізу законодавства та наукових позицій щодо особливостей громадських об'єднань автором з'ясовано: по-перше, що засновниками громадських об'єднань можуть виступати юридичні особи приватного права, яким надано, так зване вторинне право на свободу об'єднання (через створення інших юридичних осіб і колективне членство); по-друге, громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу, де громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою котрого не є отримання прибутку; по-третє, громадські об'єднання можуть захищати не лише інтереси своїх членів, а й будь-які інтереси, які вони вважають суспільно важливим; по-четверте, відсутність державного контролю над статутною діяльністю громадських об'єднань; по-п'яте, громадським об'єднанням зі статусом юридичної особи надано право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання і сприяє її досягненню.

У підрозділі 1.3. «Принципи утворення та діяльності громадських об'єднань» встановлено, що під принципами слід розуміти основні ідеї, вихідні положення, які виражають головні вимоги щодо діючої системи соціально-правових норм. Водночас, під принципами діяльності розуміються керівні, найголовніші начала, ідеї, що відображають закономірності розвитку тієї чи іншої діяльності, яка характеризує природу та сутність відповідної діяльності й визначає її направленість. Крім того, у праці дійшли висновку, що під поняттям «принципи утворення та діяльності громадських об'єднань» слід розуміти основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, відображають їх сутність та діяльність із забезпечення прав і свобод громадян і закріплюються в Конституції та чинному законодавстві України. У результаті наукового дослідження принципів автором було запропоновано розмежування їх на загальні та спеціальні.

Розділ 2 «Юридичний зміст та структура адміністративно-правового статусу громадських об'єднань» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Природа адміністративно-правового статусу об'єднання громадян» зауважено, що правовий статус є складовою частиною соціального статусу, що визначає правове становище суб'єкта права щодо інших суб'єктів права, має офіційне визнання з боку держави, формальну визначеність, характеризується системністю, стабільністю та обумовлений існуючою системою суспільних відносин. Дисертантом сформульовано риси правового статусу, якими є: по-перше, правовий статус є складовою частиною соціального статусу; по-друге, правовий статус є юридичною категорію, що визначає правову позицію (становище) суб'єкта права у взаємовідносинах з іншими суб'єктами незалежно від його участі в конкретних правовідносинах. Наділення того чи іншого суб'єкта права правовим статусом відображає становище щодо інших суб'єктів права; по-третє, правовий статус є мірою правового зв'язку суб'єкта права з іншими суб'єктами, уключає усі відносини (зв'язки) суб'єкта права; по-четверте, зазначена категорія відображає індивідуальні особливості суб'єктів права, та відображає їх реальний стан в системі різноманітних відносин у конкретних умовах; по-п'яте, правовий статус має офіційне визнання з боку держави; по-шосте, правовий статус характеризується формальною визначеністю, тобто існує нерозривний зв'язок правового статусу суб'єктів та права. Акцентується увага на тому, що правовий статус суб'єкта права в суспільстві юридично оформлюється державою; по-сьоме, правовий статус характеризується системністю, тобто, уключає певні елементи, пов'язані між собою (зокрема, права та обов'язки); по-восьме, правовий статус за терміном дії має безстроковий характер (точніше, відповідає строку існування норм права) і, відповідно, є стабільним, тривалим; по-дев'яте, правовий статус суб'єкта права не є однаковим у різних історичних умовах, він зумовлений існуючою системою суспільних відносин правового статусу під яким, автор розуміє сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище суб'єктів у державі та суспільстві, визначають їх права й обов'язки в суспільних відносинах, особливості їх створення та функціонування.

Автором запропоновано власне визначення поняття категорії «правовий статус громадських об'єднань» - сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об'єднань у державі та суспільстві, визначають їх права і обов'язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності. Водночас, під адміністративно-правовим статусом громадських об'єднань дисертантом розуміється комплекс правових положень та принципів, що законодавчо встановлюють права та обов'язки громадських об'єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки в суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Особливості утворення та реєстрації громадських об'єднань» доведено, що колективне членство - це участь у тій чи іншій діяльності юридичних осіб, їх структурних підрозділів, трудових колективів, творчих колективів, ініціативних груп, інших суб'єктів, що відповідно до чинного законодавства України можуть набувати колективне членство в громадських організаціях, які поділяють основну мету та завдання, беруть участь у їх реалізації або реалізують свої права та обов'язки через власних представників. Сформульовано, що юридична особа приватного права є організація, яка створена, шляхом об'єднання осіб (учасників), зареєстрована та діє на підставі модельного статуту (котрий після його прийняття учасниками стає установчим документом), затвердженого Кабінетом Міністрів України й наділена цивільними правами та обов'язками (цивільна правоздатність).

Обґрунтовано порядок створення та легалізації окремих видів громадських організацій. Так, державна реєстрація творчих спілок має бути не факультативною ознакою, а обов'язковою й творча спілка не матиме права існувати без легалізації. Небажання творчої спілки реєструватися як юридична особа повинно бути наслідком будь-якого обмеження її прав, якщо такі права не властиві тільки юридичним особам. Щодо порядку створення громадських організацій цієї категорії населення зазначено проблему обмеження реалізації права національних меншин на свободу об'єднання в частині створення організації з всеукраїнським статусом, діяльність яких поширюється на територію всієї країни і які мають місцеві осередки в більшій частині областей. А це водночас значно обмежує права національних меншин, оскільки дисперсне розселення не охоплює більшість адміністративно-територіальних одиниць зазначеного рівня, отже, є перепоною в створенні організації, діяльність якої поширювалася би на всю територію України. Запропоновано розширити реалізацію права національних меншин на свободу об'єднання в частині створення організації із всеукраїнським статусом.

У підрозділі 2.3. «Права та обов'язки громадських об'єднань» розглянуто основоположні ідеї та закономірності, на яких ґрунтується зазначений феномен. Автором запропоновано «права особи» розглядати в широкому та вузькому розумінні. Водночас, з'ясовано, що суб'єктивне право - це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі, метою якої є задоволення особистих інтересів та потреб, і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб, користуватися відповідними соціальними благами, а при потребі звертатися до компетентних органів публічної адміністрації за захистом. Дисертантом сформульовано поняття суб'єктивні права у сфері публічного управління як надана й гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки в правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого суб'єкта правовідносин.

Автор запропонував поняття прав громадських об'єднань, що є наданою і гарантованою державою мірою дозволеної поведінки членів громадських об'єднань, яка закріплена в адміністративно-правових нормах та забезпечена державним примусом. Запропоновано класифікацію прав громадських об'єднань за такими критеріями: загальні права; управлінські права; політичні права та спеціальні права громадських об'єднань.

У підрозділі 2.4. «Відповідальність громадських об'єднань» доведено, що під соціальною відповідальністю необхідно розуміти обов'язок суб'єктів суспільних відносин дотримуватися вимог соціальних норм, що реалізується в їхній правомірній поведінці, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає приписам цих норм та порушує громадський порядок, - накладення на винуватого суб'єкта обмежень особистого або майнового характеру. Водночас, соціальна відповідальність громадських об'єднань є обов'язок суб'єктів дотримуватися вимог соціальних норм, що реалізується в правомірній поведінці громадських об'єднань, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає приписам цих норм та порушує громадський порядок, - накладення на винуватого суб'єкта обмежень особистого або майнового характеру.

Автор виділяє моральну відповідальність: самих громадських об'єднань; членів громадських об'єднань; лідерів, керівників громадських об'єднань та доводить, що моральна відповідальність це обов'язок суб'єкта взаємодії моральних принципів, норм, вимог, традицій у своїй поведінці та діяльності передбачити наслідки кожного свого вчинку щодо дотримання суспільного й індивідуального блага, користі та гармонізації умов морального прогресу й прагнення запобігти можливому негативному ходу подій.

Відзначено, що під юридичною відповідальністю розуміється феномен соціальної дійсності, котра полягає у встановленні чинним законодавством негативних наслідків вчиненого правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість застосування до винної особи заходів державного примусу. Одночасно, визначено, що юридична відповідальність громадських об'єднань - це форма державного примусу, що виразилася в обов'язку членів громадських об'єднань зазнавати несприятливі наслідки за порушення вимог, передбачених нормою права.

Унесено пропозицію щодо необхідності наступних змін та доповнень, а саме: до ст. 186-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «за обмеження в правах чи переслідування громадян у зв'язку з належністю чи неналежністю до політичних партій - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 30 до 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за необґрунтовану відмову в реєстрації політичної партії - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 120 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за надання політичній партії будь-яких переваг чи обмеження передбачених законом прав політичної партії та її

членів - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за порушення закону при використанні символіки політичної партії - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 20 до 130 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за заподіяння матеріальної чи моральної шкоди політичній

партії - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за утворення воєнізованих формувань - передбачена адміністративна відповідальність як адміністративний арешт від 5 до 15 діб; за неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним, дитячим громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за порушення законодавства про громадські спілки, які своїми діями або бездіяльністю перешкоджають законній діяльності громадських спілок - передбачена адміністративна відповідальність як накладення штрафу від 50 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян».

Розділ 3 «Взаємодія громадських об'єднань з органами внутрішніх справ» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Взаємодія громадських організацій з органами внутрішніх справ» доведено, що взаємодія - це динамічне явище, яке проявляється в активному впливі суб'єктів відносин один на одного, у результаті якого відбувається взаємна зміна взаємодіючих сторін. Отже, взаємодія у контексті права - це врегульована нормативно-правовими актами діяльність двох і більше суб'єктів, яка характеризується рівністю чи підпорядкованістю таких суб'єктів, узгодженістю за часом, місцем та цілями.

Автором запропоновано поняття взаємодії громадських організацій з органами внутрішніх справ, яка являє собою передбачену законами та підзаконними актами, узгоджену за своїми цілями, завданнями діяльність усіх суб'єктів щодо попередження правопорушень, котра спрямована на недопущення виникнення причин та умов правопорушень, їх профілактику, налагодження зв'язків із населенням і громадськістю, розробку спільних заходів із профілактики правопорушень у країні з найменшими витратами сил, засобів і часу.

За даними Управління зв'язків з громадськістю МВС України взаємодія громадських організацій є досить ефективною діяльністю щодо виявлення та профілактики адміністративних проступків та злочинів. Так, у 2010 році при зазначеній взаємодії було виявлено 846 правопорушень та 19 злочинів, у 2011 році - 921 правопорушення та 20 злочинів, у 2012 році - 992 правопорушення та 24 злочини, у першому кварталі 2013 року - 229 правопорушень та 8 злочинів .

У результаті проведеного аналізу нормативно-правової бази у сфері адміністративно-правового статусу громадських об'єднань автор прийшов до висновку про доцільність створення спільного територіального підрозділу внутрішніх справ, а саме: Координаційну раду з питань спільної діяльності органів внутрішніх справ і громадських організацій, яка б безпосередньо спрямовувала, координувала й контролювала діяльність таких організацій, проводила нагляд за забезпеченням охорони громадського порядку. За даними проведеного інтерв'ювання працівників органів внутрішніх справ та членів громадських об'єднань 88,3% підтримують створення зазначеного суб'єкта. Таким чином, у цьому напрямку, автором розроблено та запропоновано прийняти на рівні МВС України «Концепцію правової та спеціальної підготовки громадян, які виявили бажання стати членами громадських організацій та котрі взаємодіють з органами внутрішніх справ», у якій має бути визначено: завдання підготовки, перелік обов'язкових знань й навичок, якими повинні оволодіти громадяни; принципи навчання, на яких вона повинна базуватися; терміни, форми й методи навчання; місце можливого проведення занять; перелік служб та підрозділів, посадових осіб, які в обов'язковому порядку повинні проводити заплановані заняття; порядок прийняття заліків.

З метою удосконалення нормативно-правової бази та для більш детального роз'яснення повноважень членів громадських організацій, автор запропонував викласти перелік адміністративних правопорушень у п. 4 ч. 3 ст. 13 «Обов'язки й права членів громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону» Закону України «Про участь громадян у охороні громадського порядку й державного кордону», у такій редакції: «складати протоколи про адміністративні проступки за порушення вимог законодавства про порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів; порушення правил тримання собак і котів; торгівлю з рук у невстановлених місцях; куріння тютюнових виробів у заборонених місцях; розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на виробництві; публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку в Збройних Силах України тощо».

У підрозділі 3.2. «Взаємодія громадських спілок з органами внутрішніх справ» доведено, що відмінність взаємодії громадських організацій та громадських спілок із органами внутрішніх справ, полягає у тому, що засновниками громадських організацій та членами (учасниками) можуть бути тільки фізичні особи, а засновниками громадських спілок можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи. Членами (учасниками) громадської спілки також можуть бути фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними. Таким чином, громадська спілка спочатку засновується юридичними особами приватного права, а потім її членами (учасниками) можуть стати і фізичні особи (проте вони повинні досягти 18 років та не бути визнаними судом недієздатними). Засновниками, і членами (учасниками) громадської організації можуть бути тільки фізичні особи.

Відзначено, що взаємодія органів внутрішніх справ з громадськими спілками проявляється в процесі взаємовпливу й використанням можливостей один одного для досягнення власних цілей. При цьому визначено, що ознаками зазначеної взаємодії є: по-перше, взаємодія між предметами (явищами) виникає там і тоді, де і коли їх взаємозв'язок об'єднано спільною ціллю; по-друге, взаємодія виявляється не тільки в безперервному впливі один на одного, а також і у використанні взаємодіючими сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей.

Разом з тим, основними формами взаємодії органів внутрішніх справ і громадських спілок під час здійснення адміністративних функцій визначено: спільний аналіз стану адміністративно-правової охорони громадського порядку; взаємний обмін інформацією про проведену роботу; планування спільних заходів; інструктаж і навчання членів громадських спілок формам і методам боротьби з адміністративними правопорушеннями; спільне патрулювання і проведення інших заходів для адміністративно-правової охорони громадського порядку; надання громадським спілкам методичної допомоги в плануванні й обліку їх роботи; обмін позитивним досвідом роботи з попередження та профілактики адміністративних правопорушень; проведення інформаційно-пропагандистських акцій; організація шефства над освітніми закладами, в яких навчаються діти загиблих співробітників внутрішніх справ; проведення благодійних акцій з надання допомоги соціально вразливим групам населення (дітям-сиротам, інвалідам).

Висновки

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукових завдань, що полягає в комплексному правовому аналізі адміністративно-правового статусу громадських об'єднань та вироблення на цій основі відповідних теоретичних новел і практичних рекомендацій щодо вдосконалення низки положень нормативно-правових актів. Найбільш важливими є такі:

1) громадська організація - це недержавне утворення, що засноване на добровільному членстві, самоврядуванні, із власною матеріальною базою, яке має суворо впорядковану структуру та мету діяльності, направлену на задоволення особистих потреб та інтересів і діє на підставі статуту;

2) громадське об'єднання - це добровільне самоврядне утворення фізичних осіб та/або юридичних осіб, з метою реалізації та захисту власних прав, свобод та інтересів, що мають різні форми громадської активності (спілки, організації, партії, дружини);

3) ознаки, які притаманні громадським об'єднанням: добровільність об'єднання; самоврядування; некомерційність формування; спільність інтересів; досягнення загальних цілей; відносна відстороненість громадських об'єднань від політики; участь членів у створенні матеріальної основи (бази) об'єднання; активність громадських об'єднань;

4) виокремлено чотири кваліфікаційні групи громадських об'єднань:

5) 1) за організаційно-правовими ознаками; 2) за статусом та територією діяльності;

6) 3) за суб'єктом функціонування (або за характером діяльності); 4) за ступенем участі в державно-політичному житті. Так, 80% респондентів підтримують цю класифікацію та вважають її вичерпною для характеристики, а 20% утримуються;

7) принципи утворення та діяльності громадських об'єднань - це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, відображають їх сутність та діяльність із забезпечення прав та свобод громадян і закріплюються в Конституції та чинному законодавстві України;

8) сформовано загальні та спеціальні принципи утворення та діяльності громадських об'єднань;

9) правовий статус громадських об'єднань - це сукупність правових приписів та норм, що юридично закріплюють становище громадських об'єднань у державі та суспільстві, визначають їх права й обов'язки в суспільних відносинах, особливості організації та функціонування, а також гарантії їх діяльності;

10) адміністративно-правовий статус громадських об'єднань - це розуміється комплекс правових положень та принципів, що законодавчо встановлюють права та обов'язки громадських об'єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки у суспільстві;

11) права громадських об'єднань - це надана й гарантована державою міра дозволеної поведінки членів громадських об'єднань, яка закріплена в адміністративно-правових нормах та забезпечена державним примусом. Сформульовано чотири класифікаційних груп прав громадських об'єднань:

12) 1) загальні права громадських об'єднань; 2) управлінські права громадських об'єднань; 3) політичні права громадських об'єднань; 4) спеціальні права громадських об'єднань;

13) з'ясовано, що обов'язки громадських об'єднань - це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки членів громадських організацій у правовідносинах, їх реалізація, забезпечена можливістю державного примусу;

14) юридична відповідальність громадських об'єднань - це форма державного примусу, що виразилася в їх обов'язку зазнавати несприятливі наслідки за порушення вимог, передбачених нормою права;

15) з метою вдосконалення нормативно-правових положень, які регулюють питання адміністративно-правового статусу громадських об'єднань запропоновано внести зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: до ст. 186-5; Закону України «Про громадські об'єднання» п. 1, п. 2, п. 4.1, п. 5. ст. 1; ст. 3; Закону України «Про участь громадян у охороні громадського порядку й державного кордону» п. 4 ч. 3 ст. 13; п. 7 ч. 3 ст. 14. Крім того, автором розроблено проект Закону України «Про громадські організації».

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Рамазанова У.В. Характерні ознаки громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2012. - №2. - С. 293-299.

2. Рамазанова У.В. Адміністративно-правова характеристика ознак громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Митна справа. - 2012. - №5. - Ч. 2. - Кн. 1. - С. 222-227.

3. Рамазанова У.В. Природа принципів утворення та діяльності громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Закон и жизнь. - Кишенеу. - 2013. - №6 (258). - С. 34-38.

4. Рамазанова У.В. Сутність понять «громадське об'єднання» та «громадська організація / У.В. Рамазанова // Право і суспільство. - 2012. - №4. - С. 127-132.

5. Рамазанова У.В. Природа адміністративно-правового статусу громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Наука і правоохорона. - 2012. - №4. - С. 143-148.

6. Рамазанова У.В. Адміністративно-правова характеристика статусу громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Митна справа. - 2013. - №3. - Ч. 1. - 2013. - С. 236-240.

7. Рамазанова У.В. Сучасне тлумачення детермінантів «громадська організація» та «громадське об'єднання» у світлі адміністративно-правової

8. реформи / У.В. Рамазанова // Державний контроль: нові погляди на його сутність та призначення: матеріали круглого столу (м. Київ, 17 трав. 2011 р.). - К.: НАВС, 2011. - С. 193-196.

9. Рамазанова У.В. Громадські об'єднання та адміністративна реформа в Україні / У.В. Рамазанова // Правові реформи в Україні: реалії сьогодення: матеріали ІV Всеукр. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 11 жовт. 2012 р.). - К.: НАВС, 2012. - С. 89-91.

10. Рамазанова У.В. Громадські об'єднання та безпека дорожнього руху в Україні / У.В. Рамазанова // Безпека дорожнього руху: правові і організаційні аспекти: матеріали VII міжнар. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 15-16 лист. 2012 р.). - Д.: Ландон-ХХІ. - 2012. - С. 97-99.

11. Рамазанова У.В. Співвідношення детермінантів «громадське об'єднання» та «громадська організація / У.В. Рамазанова // Актуальні проблеми адміністративного права і процесу: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 28 вер. 2012 р.). - Д.: Дон. юрид. ін-т МВС. - 2012. - С. 45-49.

12. Рамазанова У.В. Адміністративна відповідальність громадських

13. об'єднань / У.В. Рамазанова // Адміністративна відповідальність: проблеми та шляхи подолання: матеріали круглого столу (м. Київ, 4 груд. 2012 р.). -

14. К.: НАВС. - 2012. - С. 187-188.

15. Рамазанова У.В. Нормативно-правове визначення правового статусу громадського об'єднання / У.В. Рамазанова // Головні напрями систематизації та вдосконалення законодавства України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20 жовт. 2012 р.). - К.: Центр правових наукових досліджень. - 2012. -

16. С. 46-47.

17. Рамазанова У.В. Особливості прав громадських об'єднань / У.В. Рамазанова // Перспективи втілення демократичних цінностей та реалізація прав людини в Україні: матеріали підсумкової наук.-теорет. конф. студентів (м. Київ, 24 квіт. 2013 р.). - К.: НАВС. - 2013. - С. 126-128.

18. Рамазанова У.В. Центральний державний архів громадських об'єднань України як один із суб'єктів надання адміністративних послуг / У.В. Рамазанова // Проблеми правового регулювання діяльності ОВС у сфері надання адміністративних послуг: матеріали круглого столу, присвяченого Дню науки (м. Київ, 16 трав. 2013 р.). - К.: НАВС. - 2013. - С. 47-48.

Размещено на Allbest.ru