Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук

Адміністративно-правове регулювання реалізації права громадян на інформацію, яка не відноситься до таємної

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Малина Ірина

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна»

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України

Олефір Віктор Іванович,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Копан Олексій Володимирович,

Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України,

перший заступник Керівника;

кандидат юридичних наук

Лебедєва Аліна Володимирівна,

Донецький юридичний інститут МВС України,

старший викладач кафедри адміністративної діяльності ДАІ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова інформаційного суспільства в Україні, порівняно із світовими тенденціями правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, вимагає проведення відповідних оновлень та удосконалень в законотворчій та практичній сферах. Реалізація права на інформацію, як елемент державної інформаційної політики, повинна забезпечувати розвиток інститутів демократії, прав людини і громадянина, підвищення економічної могутності держави, її міжнародного авторитету, підйом матеріального та культурного рівнів життя громадян тощо. Тому перед державою постають завдання надати правову підтримку інформаційним процесам, включаючи гармонізацію міжнародного законодавства в системі національного права, формування в Україні єдиної системи регулювання інформаційних відносин, систематизацію інформаційного законодавства та захист інформаційних ресурсів, побудову інформаційної інфраструктури, розроблення державної політики захисту персональних даних, встановлення деліктних інформаційних правовідносин.

Реалізація права на інформацію являє собою базову категорію, яка лежить в основі реалізації інших прав, свобод і обов'язків громадян та є гарантією забезпечення відкритості у відносинах з органами державної влади, їх посадовими особами у сфері державного управління. Водночас проголошення і нормативне закріплення права громадян на інформацію не може означати його автоматичного і ефективного здійснення в правовій сфері держави і практичної діяльності без участі органів управління. Крім того, реалізація права громадян на інформацію ускладнюється недосконалістю інформаційного законодавства, декларативним характером адміністративно-правових механізмів реалізації права доступу до відкритої інформації, недоліками державного регулювання національних інформаційних відносин, відсутністю ефективної системи юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній галузі тощо.

Доступ громадян до інформації, пов'язаної з виконанням функцій держави, незважаючи на демократичний режим, до цих пір має ряд суб'єктивних перешкод. Тому сучасні тенденції розвитку адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин повинні закріплювати нові критерії та способи реалізації права громадян на інформацію на практиці.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові праці в галузі інформаційного та адміністративного права, а також загальної теорії права таких відомих вчених-правознавців, як В.Б. Авер'янов, С.С. Алексєєв, І.В. Арістова, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, Ю.П. Бурило, В.О. Горобцова, Є.Ю. Захарова, Р.А. Калюжний, Т.А. Костецька, О.В. Копан, Н.В. Кушакова, О.В. Кохановська, А.В. Лебедєва, А.І. Марущак, О.В. Нестеренко, В.Д. Павловський, Г.Г. Поченцова, В.М. Савицький, В.О. Серьогіна, О.В. Скрипнюк, Т.М. Слінько, М.Я. Швець, В.О. Шамрай, В.С. Цимбалюк, Ю.С. Шемшученко, Є.М. Моісеєв та інші, які розглядали в своїх роботах загальні питання реалізації права на інформацію, передбаченого Конституцією України. Проте комплексного монографічного дослідження, присвяченого реалізації права громадян на інформацію у відносинах з органами виконавчої влади, відповідальності за адміністративні правопорушення в сфері реалізації права на інформацію, із висвітленням правових особливостей зазначеної проблеми, в юридичній літературі не проводилось.

Зазначені обставини вказують на актуальність теми дисертаційного дослідження, визначають його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696). Дисертаційне дослідження має безпосереднє відношення до Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 9 січня 2007 року та Концепції Національної програми інформатизації, схваленої Законом України від 4 лютого 1998 року. Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14, та перспективним напрямам кандидатських та докторських дисертацій за юридичними спеціальностями, Перелік яких затверджено рішенням Президії Національної академії правових наук України від 18.10.2013 № 86/11.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробці ефективних правових засобів впливу на суспільні відносини між органами державної влади та громадянами в сфері реалізації останніми права на інформацію, виробленні пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення інформаційного законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети необхідним є розв'язання таких задач:

- розкрити роль інформаційного суспільства в реалізації громадянами інформаційних прав;

- визначити місце інформаційної політики держави в забезпеченні доступу громадян до інформації;

- охарактеризувати механізм адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин;

- висвітлити еволюцію нормативно-правового регулювання права на інформацію;

- навести законодавчі передумови реалізації громадянами права на інформацію;

- розкрити нормативні засади функціонування електронного документообігу як засобу забезпечення надання інформації;

- встановити значення кодифікації інформаційного законодавства в забезпеченні реалізації громадянами права на інформацію;

- розглянути адміністративну відповідальність як гарантію забезпечення інформаційних прав громадян.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в сфері реалізації громадянами права на інформацію.

Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання реалізації права громадян на інформацію, яка не відноситься до таємної.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань. Застосування загальнонаукового діалектичного методу наукового пізнання дало можливість проаналізувати наявні погляди науковців щодо місця інформаційної політики держави та її значення в забезпеченні доступу громадян до інформації. Використання історичного методу дозволило простежити розвиток інформаційного суспільства та інформаційного законодавства та їх вплив на реалізацію громадянами інформаційних прав. Системно-структурний метод дав змогу проаналізувати механізм адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин. Порівняльно-правовий метод дозволив вивчити позитивний досвід нормативно-правового регулювання права на інформацію в зарубіжних країнах, а також більш поглиблено проаналізувати законодавчі передумови реалізації громадянами права на інформацію. Формально-юридичний метод, який у поєднанні з методом логічного аналізу, дозволив всебічно вивчити існуючу систему правових норм, які визначають нормативні засади функціонування електронного документообігу як засобу забезпечення надання інформації, проаналізувати концепції кодифікації інформаційного законодавства та розкрити її роль в забезпеченні реалізації громадянами права на інформацію. Метод аналізу та синтезу дозволив з'ясувати та виділити сутність і зміст адміністративної відповідальності, та виокремити ознаки адміністративних правопорушень в інформаційній сфері.

Усі названі методи використовувались у їх взаємозв'язку та взаємодії, що дало змогу сформувати цілісну й завершену методологічну систему дослідження. інформація право адміністративний

Емпіричну основу дослідження склали офіційні статистичні відомості, юридична публіцистика та довідкові видання, судова практика розгляду спорів громадян з органами державної влади внаслідок порушення останніми права на інформацію. Використовувався власний досвід роботи автора на державній службі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є комплексним монографічним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання реалізація права громадян на інформацію в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд положень, висновків, пропозицій, які характеризуються науковою новизною, а саме:

вперше:

- обґрунтовано вплив інформаційного суспільства на змістовне наповнення терміну «інформація», що зумовлено тими функціями, які виконує інформація в контексті певної галузі суспільної та державної діяльності, перебуваючи в динамічному процесі розвитку і взаємодії із інформаційними технологіями;

- запропоновано удосконалення законодавчої техніки розроблення нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, шляхом конкретизації в статтях, де визначаються правопорушення в інформаційній сфері, виду юридичної відповідальності із зазначенням відповідного нормативного акту;

удосконалено:

- розуміння інформаційної політики держави, через яку розкривається процесуальна сутність інформації у процесі здійснення державного управління, що має на меті розвинути повноцінний інформаційний простір України;

- зміст законодавчих передумов реалізації громадянами права на інформацію, які зводяться, в першу чергу, до надання розпорядником інформації з обмеженим доступом, якщо вона становить суспільний інтерес;

- засади функціонування електронного документообігу як правової складової відносин з приводу реалізації державної влади у сфері інформації за допомогою автоматизованих інформаційних систем;

дістало подальшого розвитку:

- положення щодо механізму адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин, метою якого є підвищення ефективності правозастосовуючих та інших видів діяльності державних органів і посадовців, що прямо впливає на здійснення людиною своїх прав і свобод;

- еволюція нормативно-правового регулювання права на інформацію, яка зводиться до визначення єдиних меж та способів державного регулювання відносин щодо забезпечення реалізації права кожного на інформацію;

- пропозиції щодо поетапної кодифікації по окремих сферах та інститутах інформаційно-правового регулювання із прийняттям Кодексу України про інформацію на основі Концепції інформаційної політики держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації теоретичні положення і практичні рекомендації мають науково-прикладний характер та можуть бути використані: у сфері правотворчості - при виробленні засад державної інформаційної політики, підготовці змін і доповнень до Законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», КУпАП, розробці проекту Кодексу України про інформацію; у правозастосовній сфері - з метою покращення організаційно-управлінської та адміністративно-юрисдикційної діяльності органів, які забезпечують доступ до інформації та реалізацію громадянами прав в зазначеній сфері; у науково-дослідній роботі та навчальному процесі - як теоретико-методологічне підґрунтя для здійснення спеціалізованих досліджень окремих аспектів реалізації державної інформаційної політики, а також викладанні дисциплін "Адміністративне право", "Інформаційне право".

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, де була виконана дисертація, та були оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн» (м. Запоріжжя, 2013 р.); «Актуальні проблеми прав людини, держави та вітчизняної правової системи» (м. Дніпропетровськ, 2013 р.); «Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення» (м. Донецьк, 2013 р.).

Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації, обґрунтовані в дисертації, дістали відображення у дев'яти наукових публікаціях, з яких п'ять статей - у наукових фахових виданнях України, одна стаття - у зарубіжному виданні, та три тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність і логіку викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (194 найменування). Загальний обсяг роботи - 198 сторінок, обсяг основного тексту - 178 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, розкривається стан наукового опрацювання проблеми, її значущість, зв'язок теми з науковими програмами і планами, визначаються мета, основні завдання, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне і теоретичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів виконаної роботи та публікації.

Розділ 1 «Інформаційне суспільство - середовище для реалізації громадянами права на інформацію як об'єкт адміністративно-правового регулювання» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено інформаційну політику держави в сфері забезпечення доступу громадян до інформації, а також розвиток інформаційного суспільства та становлення інформаційних прав громадян.

У підрозділі 1.1 «Роль інформаційного суспільства в реалізації громадянами інформаційних прав» дисертантом встановлено, що динамічні процеси розвитку суспільства, які відбуваються завдяки існуванню інформації різного напряму, вимагають виходу за межі вірогідного підходу до її розгляду, а також необхідності вироблення поняття достатньої кількості інформації й опису інших її функцій.

Автором аргументовано, що кожне з визначень поняття «інформація» є дійсним і відповідає тій функції, яку виконує інформація в контексті певної галузі суспільної та державної діяльності, тобто відтворює процес динаміки й циркуляції. Тому зроблено висновок про неможливість надання єдиного універсального визначення поняття інформації з метою використання його як наукової категорії в сфері юриспруденції.

З огляду на ці та інші негативні обставини, автор робить висновок, що розвиток інформаційного суспільства сприяв введенню терміну «інформація» в розряд наукової категорії; критерієм його визначення стала природа інформації, тобто сукупність її функцій, цілей і завдань.

Розглядаючи поняття інформаційного суспільства, автор звертається до концепцій та теорій другої половини ХХ століття, з метою з'ясування оформлення інформаційного підґрунтя подальшого його розвитку.

При цьому встановлено, що в інформаційному суспільстві сутність процесів управління інформаційними технологіями в соціальній системі усе більше набуває важливого значення та потребує ефективного адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 1.2 «Інформаційна політика держави та її значення в забезпеченні доступу громадян до інформації» досліджено сучасний стан основних напрямів діяльності держави в сфері забезпечення інформаційного розвитку, а також питання підвищення ефективності реалізації права на інформацію в Україні.

Розкриваючи адміністративно-правовий аспект інформації, яку вона відіграє стосовно адміністративно-правового статусу громадянина, дисертант звертає увагу на роль і функцію, яку вона виконує при нормативному відтворенні гарантій прозорості ведення державної політики, оскільки можлива реалізація конституційного принципу права на інформацію громадянина безпосередньо залежить від їхнього нормативного закріплення як основного регулятора відносин субординаційного типу.

Одним з основних прав громадян є їх право на інформацію, яке виступає як форма взаємодії з органами державної влади. Надання особливого статусу інформації через її природу неможливо не пов'язувати з діяльністю, адже процесуальна сутність інформації виражається у процесі здійснення державного управління, оскільки завдяки інформаційним потокам забезпечується прямий і зворотній зв'язок у системі управління.

Автором встановлено, що інформаційна політика визначає закони функціонування інформаційної сфери, створюючи політику в середі держави, яку необхідно узгоджувати з міжнародними стандартами, оскільки інформаційний простір не має меж.

Дисертантом визначаються основні принципи національної інформаційної політики, забезпеченими відповідним законодавством, а саме: гарантування права на інформацію, відкритість, вільний доступ до інформації в суспільстві, законність її отримання, використання та зберігання, питання регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації комунікацій, незалежність та плюралізм засобів масової інформації.

Врахування зазначених принципів надасть можливість розвинути повноцінний інформаційний простір України, забезпечити ефективне адміністративно-правове регулювання інформаційних відносин.

Аналізуючи державну інформаційну політику, автором було розглянуто формування цієї політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію - як державне управління інформаційною сферою.

Стратегічною метою державної інформаційної політики дисертант визнає формування інформаційного законодавства України (забезпечення принципів свободи слова, реалізації права на інформацію, розвитку засобів масової інформації, забезпечення інформаційної безпеки тощо), оскільки процес реалізації державної інформаційної політики української держави не може бути відсторонений від законодавчого регулювання та має бути науковою основою механізму адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин.

У підрозділі 1.3 «Механізм адміністративно-правового регулювання інформаційних відносин» автор зробив внесок у дослідження питань інформаційних взаємовідносин громадянина і держави. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання.

Дослідження механізму реалізації права на інформацію дозволяє виявити проблеми в реалізації правових норм, які регулюють відповідні суспільні відносини щодо діяльності з інформацією.

У цілому механізм реалізації норм інформаційного права можливо розглядати як засіб досягнення відповідного блага. Для цього необхідно верховенство права як запорука справедливості та гарантія реалізації конституційних прав громадян.

На думку автора, необхідною умовою забезпечення дотримання законності в роботі державних органів і посадовців є гуманізація і підвищення ефективності їх правозастосовуючих та інших видів діяльності, що прямо впливають на здійснення людиною своїх прав і свобод, як в інформаційній сфері, так й інших сферах суспільного життя.

Дисертант робить висновок, що механізм реалізації права на інформацію встановлює порядок запиту та отримання інформації, зобов'язує відповідних суб'єктів владних повноважень надати зазначену інформацію, а у разі відмови - передбачає відповідальність за невиконання зазначеною особою своїх службових обов'язків.

Розділ 2 «Адміністративно-правові засади забезпечення реалізації громадянами права на інформацію» містить три підрозділи, в яких аналізується система інформаційних правових норм в їх ретроспективі, розкриваються законодавчі передумови реалізації права на інформацію та функціонування електронного документообігу як засобу забезпечення цього права.

У підрозділі 2.1 «Еволюція нормативно-правового регулювання права на інформацію» встановлено, що формування інформаційного законодавства в Україні вимагає наукового обґрунтування та встановлення належного механізму з метою реалізації права громадян на інформацію в практичній діяльності.

Автор узагальнює сучасний стан законодавчого регулювання відносин в інформаційній сфері та вважає за необхідне, враховуючи відсутність просторових меж інформаційної сфери, створювати загальні механізми реалізації права людини на інформацію та його захисту, посилювати тенденцію до інтеграції правовими системами розвинутих зарубіжних країн.

Важливим у законодавстві є визначення єдиних меж та способів державного регулювання відносин щодо забезпечення реалізації права кожного на інформацію, оскільки саме за допомогою нормативно-правових актів корегується поведінка суб'єктів інформаційних відносин.

Впроваджуючи міжнародні норми необхідно взяти до уваги, що сучасне інформаційне законодавство України за доктриною його формування має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права) - коли окремі проблеми на законодавчому рівні вирішуються у площині чинних законів за ситуаційним принципом.

Автор звертає увагу, що необхідно враховувати неоднорідність видів інформаційної діяльності, критерієм розмежування якої є об'єкт діяльності, тобто інформація (інформаційні ресурси), а допоміжним об'єктом є елементи інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, такі як інформаційно-телекомунікаційні технології (засоби інформатизації та телекомунікацій), інші засоби зв'язку, засоби забезпечення інформаційної безпеки.

Дисертант робить висновок про необхідність досягнення стабільності та узгодженості законодавчих актів, забезпечення оптимальної відповідності законів та інших нормативних актів при врегулюванні інформаційних відносин в Україні.

Серед міжнародно-правових актів, які стосуються реалізації права громадян на інформацію, автором досліджуються окремі положення міжнародних документів, що прямо чи опосередковано стосуються реалізації права громадян на доступ до інформації та можуть бути імплементовані в законодавство України.

Автор доводить, що свобода інформації не може бути необмеженою та зазначає, що інформація повинна бути класифікована від найбільш простої інформації до стратегічної.

У підрозділі 2.2 «Законодавчі передумови реалізації громадянами права на інформацію» встановлено, що демократичний, плюралістичний простір об'єктивно обумовлюється не стільки ідеологією, скільки постійним розвитком суспільних відносин, що зумовлює необхідність постійного удосконалення інформаційного законодавства.

Сьогодні в Україні активно проводиться нормотворча діяльність щодо вдосконалення інформаційного законодавства, прийнято ряд спеціальних законів, які визначали доступ до інформації певного виду, а саме Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про захист персональних даних».

Автор констатує, що інформаційне законодавство значною мірою залишається декларативним, не отримуючи повноцінної реалізації у відносинах між органами публічної влади і громадянами. У зв'язку з цим у дисертації досліджені поняття та правова природа зазначених видів інформації, та місце їх в інформаційних правовідносинах.

З важливих передумов є вдосконалення державного управління в галузі інформації для врегулювання права кожного на доступ до інформації.

Дисертант обґрунтовує висновок, що при підготовці та прийнятті нормативно-правового акту потрібно проводити аналітичне дослідження правового регулювання суспільних відносин, що виникають та формуються у процесі формування інформаційної сфери і здійснення пов'язаної з цим діяльності з метою створення інформаційних ресурсів.

Насамперед, автором були проаналізовані положення і норми, які нерідко змістовно не визначають змістовного наповнення, та на практиці утворюють прогалини та колізії, що унеможливлює належним чином трактувати правильність дій, та прийнятих рішень у субординаційних відносинах.

До таких, зокрема, за висновком дисертанта, відносяться положення про те, що інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником, якщо вона становить суспільний інтерес. У роботі були розкриті критерії, за якими інформація може бути віднесена до суспільно значущої та встановлено умови для обмеження доступу до неї.

Також розглянуто питання узгодження норм в частині віднесення інформації до державної.

У підрозділі 2.3 «Нормативні засади функціонування електронного документообігу як засобу забезпечення надання інформації» дисертантом звертається увага, що у зв'язку з глобалізацією сучасних суспільних відносин, існує об'єктивна потреба в оновленні правової складової відносин з приводу реалізації державної влади у сфері інформації за допомогою автоматизованих інформаційних систем.

На сьогодні, інформаційні технології стали ключовим фактором соціально-економічного розвитку, підвищення ефективності управління практично у всіх сферах людської діяльності, а саме щодо стимулювання розвитку електронної комерції, освіти, медицини, зайнятості, охорони довкілля, запровадження електронного правосуддя, та стосуються організації транскордонних інформаційних потоків.

Саме інформаційні технології демонтують монополізм державних структур на інформацію, нададуть можливість на практиці реалізувати принцип рівного доступу до інформації усіх зацікавлених осіб, у зв'язку з цим інформатизацію можна розглядати як «удар по бюрократизму», що має законну основу.

Автором досліджено умови формування та використання інформаційних ресурсів і сучасних технологій з метою впровадження електронного документообігу для забезпечення інформаційної підтримки процесів прийняття управлінських рішень, створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян. Ефективна інформаційна інфраструктура є запорукою розвитку будь-якої держави та гарантія ефективної реалізації громадянами своїх прав, що потребує вчинення від держави певних дій.

Завдяки створенню електронної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування на основі єдиних стандартів, весь комплекс електронних державних послуг репрезентується через Єдиний веб-портал, що забезпечує доступ до них за технологією «єдиного вікна», виходячи з потреб і функціональних аспектів, а не з існуючої структури органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Автором запропоновано впровадження відомчих інформаційних систем планування і звітності та створення єдиної системи контролю результативності діяльності органів виконавчої влади.

Розділ 3 «Напрями удосконалення адміністративно-правового регулювання реалізації громадянами права на інформацію» присвячений розгляду питання про місце адміністративної відповідальності в механізмі реалізації громадянами права на інформацію, в якому розкривається процесуальний порядок застосування адміністративних стягнень, а також обґрунтовується необхідність поетапної кодифікації по окремих сферах та інститутах інформаційних відносин.

У підрозділі 3.1 «Кодифікація інформаційного законодавства та її роль в забезпеченні реалізації громадянами права на інформацію» автор приєднується до позиції науковців, які наголошують на необхідності упорядкувати норми, що утворюють інформаційне законодавство, прийняття в Україні систематизованого законодавчого акту - Кодексу України про інформацію.

Водночас, з огляду на сучасний стан суспільних відносин в досліджуваній сфері, дисертант дійшов висновку про необхідність поетапної кодифікації по окремих сферах та інститутах інформаційно-правового регулювання.

Так, в Україні в цілому розробленні законопроекти кодифікації, однак відсутні доктринальні положення щодо її розвитку, часто такі акти готуються з діаметрально протилежних вихідних правових позицій. Кодифікація містить в собі необхідний потенціал для генерації нового підходу в оновленні правового регулювання в інформаційній сфері.

Слід відмітити, що протягом близько десяти років Кабінет Міністрів України періодично ініціював реєстрацію проектів Законів України «Про Концепцію інформаційної політики держави». Три різні Концепції були зареєстровані 2002, 2009, 2010 та 2012 роках. Проект Концепції, що був зареєстрований у 2002 році згодом був прийнятий за основу у першому читанні, проте не отримав достатньої підтримки голосів - у другому. Тому, на даний момент, Верховною Радою зареєстровано три проекти Концепцій, майже ідентичні за своїм змістом.

Таким чином, питання щодо кодифікації інформаційного законодавства залишилось нереалізованим Концепціями, оскільки вони не були прийняті.

Наукове забезпечення кодифікації інформаційного законодавства має створити системні орієнтири в інформаційній сфері, в тих її галузях, які на сьогоднішній день ще не отримали відповідного розвитку.

Автор звертає увагу, що підходів до структури Кодексу про інформацію України існує багато. Традиційно науковцями пропонується схоже структурне наповнення інформаційного кодифікованого акту, а саме кодекс повинен складатися з преамбули, загальної частини, особливої частини, прикінцевих та перехідних положень. Водночас автор підтримує позицію В.С. Цимбалюка про необхідність передбачити в проекті Кодексу спеціальну частину. До цього розділу повинні входити положення, які регламентують діяльність за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, а саме: кінематографія; телекомунікації, зв'язок, інформатика, інформатизація; реклама, рекламна діяльність в Інтернеті; державна статистика; наука, науково-технічна діяльність; освіта, дистанційне навчання; архівна діяльність; бібліотечна діяльність; музеї, музейна справа; охорона і захист права інтелектуальної власності; е-комерція; е-медицина; електронний документообіг, та інше.

Кодекс про інформацію має чітко визначити об'єкт, предмети інформаційного права, суб'єкти інформаційних правовідносин, правовий режим доступу до інформації, включаючи доступ до публічної інформації (інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування), персональних даних, державної та іншої, передбаченої законом таємниці, правові засади інформаційної безпеки, та інше.

У підрозділі 3.2 «Адміністративна відповідальність як гарантія забезпечення інформаційних прав громадян» автором наголошується, що адміністративні стягнення є одним із видів карних санкцій, застосованих на основі закону уповноваженими на те державними органами або посадовими особами до громадянина за вчинення адміністративного правопорушення. Адміністративні стягнення виконують також профілактичну роль, пов'язану з попередженням вчинення більш тяжких правопорушень інформаційного законодавства, зокрема злочинів в цій сфері.

За допомогою адміністративної відповідальності встановлюється дієві механізми охорони та захисту суспільних інформаційних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання за діяння, які порушують умови нормального розвитку інформаційного суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому і окремих індивідів.

Проаналізувавши зміст нормативно-правових актів в інформаційній сфері, автор робить висновок, що особливістю юридичної відповідальності в інформаційній сфері є те, що значна кількість нормативно-правових актів, що визначають правові підстави, гарантії та процедури доступу до інформації для її подальшого використання, містять бланкетні норми про відповідальність, що відсилають до інших нормативних актів.

Отже, важливо під час здійснення правотворчого процесу конкретизувати у статтях, де визначаються правопорушення, обов'язкове посилання на вид відповідальності, - «… відповідальність наступає у відповідності до Кримінального кодексу України».

У зв'язку зі зміною законодавства необхідним є визначення меж його правового застосування. Оскільки в інформаційному законодавстві не вирішеним залишається визначення диспозиції правопорушення, а також не визначено санкцій відповідальності, це в свою чергу породжує соціальну ентропію, невизначеність у правосвідомості суб'єктів суспільних інформаційних відносин, та дає можливість уникнення відповідальності за вчинення правопорушення.

У дисертації автором досліджено роль інституту звільнення від юридичної відповідальності, та обґрунтовується висновок про необхідність його виключення.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення містяться положення щодо відповідальності в разі порушення прав в інформаційній, які умовно були розділенні за сферою допущення порушень в інформаційній сфері.

Також автором були внесенні пропозиції щодо усунення термінологічної розбіжності між нормами КК України та КУпАП, що унеможливлює вірно визначити вид правопорушення.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці ефективних правових засобів впливу на суспільні відносини між органами державної влади та громадянами в сфері реалізації останніми права на інформацію, виробленні пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення інформаційного законодавства та практики його застосування.

Найбільш важливими науковими результатами дослідження є:

1. Сутність процесів управління інформаційними технологіями в соціальній системі усе більше набуває важливого значення. Розвиток інформаційного суспільства зумовив наданню терміну «інформація» нового змісту, введення його в сферу юриспруденції як складної наукової категорії, що характеризується сукупністю її функцій, цілей і завдань. Але з огляду на різноманітність сфер суспільної і державної діяльності, надання єдиного універсального визначення поняття інформації з метою використання його як наукової категорії є неможливим.

2. Адміністративно-правовий аспект інформації, яку вона відіграє стосовно адміністративно-правового статусу громадянина, залежить від дієвої інформаційної політики держави, завдяки якій має забезпечуватись практична реалізація конституційного права громадян на інформацію як форми їх взаємодії з органами державної влади. Інформаційна політика повинна визначати стратегічний курс держави в інформаційній сфері та мати за мету розвиток повноцінного інформаційного простору України.

3. Механізм реалізації права на інформацію встановлює порядок запиту та отримання інформації, зобов'язує відповідних суб'єктів владних повноважень надати зазначену інформацію, а у разі відмови - передбачає відповідальність за невиконання посадовою особою своїх службових обов'язків, тому стадіями зазначеного механізму є: інформаційна нормотворчість, процес реалізації інформаційно-правових норм, забезпечення безперешкодної реалізації норм інформаційного права.

4. Еволюція нормативно-правового регулювання права на інформацію дозволила окреслити подальші його напрями, що зумовлено необхідністю створення загальних механізмів реалізації права людини на інформацію та його захисту, посилення тенденції до інтеграції правовими системами розвинутих країн. Першочерговим є визначення єдиних меж та способів державного регулювання відносин щодо забезпечення реалізації права кожного на інформацію, що неможливо без досягнення стабільності та узгодженості законодавчих актів, забезпечення оптимальної відповідності законів та інших нормативних актів при врегулюванні інформаційних відносин в Україні.

5. В Україні хоч й проводиться нормотворча діяльність щодо вдосконалення інформаційного законодавства, але воно значною мірою залишається декларативним, не отримуючи повноцінної реалізації у відносинах між органами публічної влади і громадянами. Тому першочерговою передумовою реалізації громадянами права на інформацію визнано вдосконалення державного управління в галузі інформації для забезпечення права кожного на доступ до інформації. Також запропоновано критерії, за якими інформація з обмеженим доступом може бути віднесена до суспільно значущої, що є підставою для знання обмеження в її наданні.

6. Забезпечення інформаційної підтримки процесів прийняття управлінських рішень, створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян має відбуватись за рахунок впровадження електронного документообігу, раціонального використання інформаційних ресурсів і сучасних технологій. Обґрунтовано впровадження відомчих інформаційних систем планування і звітності та створення єдиної системи контролю результативності діяльності органів виконавчої влади, а також розробка і прийняття відповідної нормативно-правової бази.

7. З огляду на комплексний характер галузі інформаційного права та необхідність впорядкування норм інформаційного законодавства, обґрунтовано необхідність його систематизації шляхом прийняття Кодексу України про інформацію. Процес кодифікації має відбуватися поетапно по окремих сферах та інститутах інформаційно-правового регулювання. Відсутність доктринальних положень щодо розвитку кодифікації вимагає розробки нового підходу в оновленні правового регулювання в інформаційній сфері. Кодекс про інформацію повинен перш за все чітко визначити об'єкт, предмети інформаційного права, суб'єкти інформаційних правовідносин, правовий режим доступу до інформації тощо.

8. Особливістю юридичної відповідальності в інформаційній сфері є те, що значна кількість нормативно-правових актів, що визначають правові підстави, гарантії та процедури доступу до інформації для її подальшого використання, містять бланкетні норми про відповідальність, що відсилають до інших нормативних актів. Запропоновано удосконалення законодавчої техніки розроблення нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, шляхом конкретизації в статтях, де визначаються склади правопорушень в інформаційній сфері, виду юридичної відповідальності із зазначенням відповідного нормативного акту. При цьому обґрунтовано висновок про необхідність виключення інституту звільнення від юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Малина І. В. Соціальне та правове значення права на інформацію в Україні / І. В. Малина // Публічне право. - 2012. - № 2 (6). - С. 358-366.

2. Малина І. В. Відповідальність за порушення інформаційного законодавства / І. В. Малина // Митна справа. - 2013. - № 4 (88). - Частина 2, книга 1. - С. 275-283.

3. Малина І. В. Електронний документообіг і його особливості / І. В. Малина // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». - 2013. - Випуск 22. - Частина 1. Том 2. - С. 172-176.

4. Малина І. В. Міжнародно-правові аспекти захисту персональних даних / І. В. Малина // Порівняльно-аналітичне право. - 2013. - № 3-1. - С. 231-235.

5. Малина І. В. Кодифікація інформаційного законодавства / І. В. Малина // Митна справа. - 2013. - № 5 (89). - С. 141-147.

6. Малина И. В. Формирование информационного законодательства Украины / И. В. Малина // Право и политика (Киргизия). - 2013. - № 3. - С. 205-210.

7. Малина І. В. Свобода інформації, обмеження / І. В. Малина // Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 27-28 грудня 2013 року. - Запоріжжя : У 2 частинах : Запорізька міська громадська організація «Істина», 2013. - Частина ІІ. - С. 48-50.

8. Малина І. В. Електронний обмін інформацією / І. В. Малина // Актуальні проблеми прав людини, держави та вітчизняної правової системи : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Дніпропетровськ, 27-28 грудня 2013 р. У 2-х частинах. - Дніпропетровськ : ГО «Правовий світ», 2013. Частина ІІ. - С. 18-20.

9. Малина І. В. Інформаційна безпека України / І. В. Малина // Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення : Міжнародна науково-практична конференція, м. Донецьк, 20-21 грудня 2013 р. - Донецьк : Східноукраїнська наукова юридична організація, 2013. - С. 85-87.

АНОТАЦІЇ

Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних, правових та організаційних аспектів адміністративно-правового регулювання реалізації права громадян на інформацію. Дається оцінка історично сформованим концепціям та теоріям інформаційного суспільства другої половини ХХ століття з метою з'ясування оформлення інформаційного підґрунтя подальшого його розвитку. Дається характеристика політиці держави в сфері забезпечення розвитку інформаційної сфери, та вироблення і реалізація комплексних підходів на основі узгодження цілого комплексу питань: правових, економічних, соціальних, політичних, культурних, технологічних, етичних, за допомогою розробки і впровадження положень національних і міжнародних концепцій розвитку інформаційного суспільства, що також включає стратегічне бачення інформатизації суспільства. Досліджується сучасний стан вдосконалення інформаційного законодавства шляхом прийняття довгоочікуваних законів, та обґрунтовується необхідність поетапної кодифікації по окремих сферах та інститутах інформаційно-правового регулювання. Розкривається правова природа адміністративного правопорушення як єдиної підстави адміністративної відповідальності, та розвиток єдиної інфраструктури міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії з метою здійснення електронного документообігу.

Ключові слова: інформаційне суспільство, інформаційна політика, доступ до публічної інформації, електронний документообіг, адміністративна відповідальність.

Диссертация посвящена исследованию теоретических, правовых и организационных аспектов административно-правового регулирования реализации права граждан на информацию. Дается оценка исторически сложившимся концепциям и теориям информационного общества второй половины ХХ века с целью выяснения оформления информационной основы дальнейшего его развития. Дается характеристика политике государства в сфере обеспечения развития информационной сферы, и разработка и реализация комплексных подходов на основе согласования целого комплекса вопросов: правовых, экономических, социальных, политических, культурных, технологических, этических, посредством разработки и внедрения положений национальных и международных концепций развития информационного общества, также включает стратегическое видение информатизации общества. Исследуется современное состояние совершенствования информационного законодательства путем принятия долгожданных законов, и обосновывается необходимость поэтапной кодификации по отдельным сферам и институтах информационно-правового регулирования. Раскрывается правовая природа административного правонарушения как единого основания административной ответственности, и развитие единой инфраструктуры межведомственного автоматизированного информационного взаимодействия с целью осуществления электронного документооборота.

Автором доказывает, что каждое из определений понятия «информация» является действительным и соответствует той функции, которую выполняет информация в контексте определенной области деятельности, то есть воспроизводит процесс динамики и циркуляции. Делается вывод о невозможности формулирования единого определения понятия информации с целью использования его как научной категории. В диссертации автор показывает, что развитие информационного общества способствовало введению термина «информация» в разряд научной категории; критерием его определения стала природа информации, то есть совокупность ее функций, целей и задач.

Раскрывая административно-правовой аспект информации, которую она играет в отношении административно-правового статуса гражданина, диссертант обращает внимание на роль и функцию, которую она выполняет при нормативном воспроизведении гарантий прозрачности ведения государственной политики, поскольку возможная реализация конституционного принципа права на информацию гражданина напрямую зависит от их нормативного закрепления, как основного регулятора отношений субординационного типа.

Диссертант делает вывод, что механизм реализации права на информацию устанавливает порядок запроса и получения информации, обязывает соответствующих субъектов властных полномочий предоставить указанную информацию, а в случае отказа - предусматривает ответственность за невыполнение указанным лицом своих служебных обязанностей.

В диссертации подчеркивается и аргументируется необходимость упорядочить нормы, устанавливающие информационное законодательство, путем принятия в Украине систематизированного законодательного акта - Кодекса Украины об информации. При этом обосновывается вывод, что при подготовке и принятии такого нормативно-правового акта нужно проводить аналитическое исследование правового регулирования общественных отношений, возникающих и формирующихся в процессе формирования информационной сферы и осуществления связанной с этим деятельности с целью создания информационных ресурсов.

Автором проанализированы положения и нормы, которые нередко содержательно не определяют содержательного наполнения, и на практике образуют пробелы и коллизии, что делает невозможным надлежащую трактовку правильности действий и принятых решений в субординационных отношениях.

Проанализировав содержание нормативно правовых актов в информационной сфере, автор делает вывод, что особенностью юридической ответственности является то, что значительное количество актов определяют правовые основания, гарантии и процедуры доступа к информации для дальнейшего ее использования содержат бланкетные нормы, отсылающие к другим нормативным актам.

Доказывается, что при осуществлении техники правотворчества следует конкретизировать в статьях, где определяются правонарушения, что должна быть гиперссылка на вид ответственности.

В связи с изменением законодательства в диссертации предлагается определить границы его правового применения. Поскольку в информационном законодательстве не решенным остается определения диспозиции правонарушения, однако не определены санкции ответственности, что в свою очередь порождает социальную энтропию, неопределенность в правосознании субъектов общественных информационных отношений, и дает возможность избежать ответственности за совершение правонарушения.

Ключевые слова: информационное общество, информационная политика, доступ к публичной информации, электронный документооборот, административная ответственность.

The thesis investigates the theoretical, legal and organizational aspects of administrative and legal regulation of the right of citizens to information. The estimation historically concepts and theories of the information society of the late twentieth century to determine the information processing basis of its further development. Describes the state policy in the sphere of development of the information sector, and the development and implementation of integrated approaches based on the coordination of the whole set of issues: legal, economic, social, political, cultural, technological, ethical, through the development and implementation of the national and international concepts of information society, which also includes the strategic vision of information society. We investigate the improvement of the current state of information legislation by adopting a long-awaited law, and the necessity of gradual codification in certain spheres and institutions of information and regulation. It reveals the legal nature of an administrative offense as the sole basis of administrative responsibility, and developing a common infrastructure interagency automated information exchange for the implementation of electronic document.

Keywords: information society, information policy, access to public information, electronic document management, administrative responsibility.

Размещено на Allbest.ru

...