Адміністративно-правові засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правові засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

адміністративний правовий громадський норма

Актуальність теми. Людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави. Цей принцип задекларований у статті 3 Конституції України.

Для захисту передбачених Конституцією прав і свобод людини держава наділила відповідні органи влади правом на застосування сили. Тому вона визнала за необхідне й правомірне - таке, що відповідає інтересам суспільства- застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу. Аргументом для цього стала вкрай напружена криміногенна обстановка в країні. Так, відповідно до статистичних даних, за останні п?ять років в Україні зареєстровано понад 2,1 млн злочинів загальнокримінального спрямування, цифри яких перевищують 12,9 тис. убивств, 21,9 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, 133 тис. грабежів.

Водночас поширення принципів гуманізму та людяності на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства зумовлюють те, що застосування спеціальних засобів є більш актуальним ніж застосування вогнепальної зброї і потребує детального дослідження.

Проблемам правового регулювання застосування спеціальних засобів, зокрема застосування спецзасобів працівниками міліції та інших правоохоронних органів під час охорони громадського порядку, у науковій літературі завжди приділялася певна увага.

Разом з тим питання, пов?язані зі створенням, виготовленням, ремонтом, збутом, носінням, зберіганням та знищенням спеціальних засобів, майже не висвітлені, хоча сьогодні вони також є вкрай актуальними. Адже не кожна людина, маючи право на захист, зберігає при цьому і право на застосування спеціальних засобів, не кожне підприємство має право на виготовлення, ремонт та збут спецзасобів. Питання ж знищення спеціальних засобів посідає окреме місце, оскільки на військових складах зберігається значна кількість спеціальних засобів різного призначення, які мають свій термін зберігання, а конкретних нормативних актів щодо їх утилізації не існує.

На сьогодні надзвичайно важливим є розроблення концептуальних засад забезпечення можливості громадянам, працівникам правоохоронних органів та інших професій, які пов?язані з ризиком для життя та здоров?я, на самозахист. На законодавчому рівні залишається неврегульованим значне коло питань пов?язаних з обігом спеціальних засобів в Україні. Позаяк Закони України «Про міліцію», «Про попереднє ув?язнення», «Про Військову службу правопорядку у Збройних силах України», постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти МВС України, що регулюють обіг спеціальних засобів, містять чимало прогалин, прорахунків та істотних недоліків.

Загальне науково-теоретичне підґрунтя дослідження цього питання становлять наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених В.Б. Авер?янова, С.С. Алексєєва, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Ю.П. Битяка, М.Г. Вербенського, І.П. Голосніченка, О.М. Джужі, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.П. Клюшніченка, В.В. Коваленка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Конопльова, С.Ф. Константінова, О.В. Копана, С.О. Кузніченка, О.В. Кузьменко, С.С. Майляна, А.В. Малько, Н.І. Матузова, В.І. Олефіра, Т.О. Проценка та інших. Крім того, у дослідженні були використані праці авторів, які розглядали правові засади обігу спеціальних засобів як в Україні, так і за її межами: В.М. Базилевича, В.М. Баранова, О.М. Бокія, А.Б. Жеромського, В.В. Лазарева, А.К. Муранова, С.П. Параниці, О.М. Піджаренка, В.В. Селіванова, М.П. Федорова, О.С. Фролова та інших.

Втім, слід зауважити, що хоча на дисертаційному рівні досліджувалися лише окремі аспекти питання застосування спецзасобів, його цілісне висвітлення досі не здійснювалося. Разом з тим, практична сторона питань щодо обігу спеціальних засобів потребує детального дослідження та вирішення на законодавчому рівні.

Зважаючи на викладене вище, нагальною потребою сьогодення постає необхідність здійснити науковий аналіз законодавства щодо обігу спеціальних засобів в Україні, у тому числі їх застосування правоохоронними органами та громадянами України; сформулювати належні висновки за проведеним аналізом, тобто надати відповідну наукову оцінку цьому правовому явищу. На основі зроблених висновків та оцінок слід надати конкретні пропозиції і сформулювати необхідні положення, спрямовані на вдосконалення законодавства, яке регулює обіг спеціальних засобів та практику їх застосування.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження та його напрями відповідають основним положенням Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції», введеного в дію Указом Президента України від 27.10.2009 №870, Плану заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012р. №767, Пріоритетних напрямів наукових досліджень, затверджених наказом МВС від 29.07.2010 №347, а також щорічних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ та Державного науково-дослідного інституту МВС України.

Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради НАВС (протокол №2 від 17.02.2008).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосовної діяльності органів влади, аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства дослідити адміністративно-правові засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні й надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення відповідних адміністративно-правових норм у зазначеній сфері.

З огляду на поставлену мету визначено такі завдання дослідження:

-розглянути поняття та сутність спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-надати класифікацію спеціальних засобів забезпечення громадського порядку за запропонованими автором критеріями;

-дослідити систему законодавчого регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-надати пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-дослідити міжнародно-правовий досвід обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-проаналізувати питання організації і порядку створення, виготовлення, придбання, збуту, носіння, зберігання та утилізації спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-дослідити питання організації і порядку застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-надати пропозиції щодо вдосконалення організації і порядку обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку.

Об?єктом дослідження обрано суспільні відносини у сфері обігу спеціальних засобів в Україні щодо забезпечення громадського порядку.

Предметом дослідження виступають адміністративно-правові засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано раціональну сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання:

-системно-структурний метод - при визначенні місця спеціальних засобів забезпечення громадського порядку у системі заходів адміністративного припинення (підрозділ1.1), побудові системи обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку (підрозділ1.2), дослідженні сутності спеціальних засобів забезпечення громадського порядку (підрозділ1.2) та організаційної структури управління застосуванням спеціальних засобів забезпечення громадського порядку (підрозділ3.2);

-формально-юридичний метод - при дослідженні стану нормативно-правового регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку та розробленні пропозицій щодо вдосконалення правових норм (розділ2);

-порівняльно-правовий метод - при дослідженні та зіставленні національного та зарубіжного законодавства щодо регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку (підрозділ2.3);

-статистичний метод - при проведенні оцінювання ефективності стану обігу та застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку (розділ3), опитуванні працівників органів внутрішніх справ;

-формально-логічний метод - при веденні наукової полеміки, обґрунтуванні запропонованих дефініцій та висновків, здійсненні систематизації та класифікації наукових понять.

Виклад загальнотеоретичних питань здійснюється з урахуванням міждисциплінарного підходу до аналізу досліджуваних процесів і явищ - з позицій теорії держави і права, адміністративного права, адміністративної діяльності, конституційного права, кримінального права, кримінального процесу, кримінології, інших юридичних наук, а також філософії і соціології, що визначає комплексний характер дослідження.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, міжнародно-правові акти; закони України; акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти МВС України та інших органів виконавчої влади, які регулюють обіг спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні; законодавчі та інші нормативно-правові акти деяких зарубіжних країн, а також праці провідних учених України та інших країн у галузі адміністративного права та адміністративної діяльності.

Емпірична основа дослідження включає: систематизовані дані відомчої статистичної звітності за 2008-2012роки; анкетні опитування 370 працівників практичних підрозділів системи МВС України; огляди слідчої та судової практики, офіційні звіти та довідки, інші аналітичні матеріали, зібрані в підрозділах МВС, судових органах, недержавних організаціях; результати особистих спостережень та власний досвід науково-дослідницької роботи здобувача.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням, яке присвячене вивченню адміністративно-правових засад обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, удосконаленню правової бази, поліпшенню функціонування та взаємодії органів влади, які є суб?єктами забезпечення зазначеного обігу. У межах здійсненого дослідження сформульовано ряд нових наукових положень, які мають наукову новизну:

уперше:

-запропоновано визначення поняття спеціальних засобів забезпечення громадського порядку - як сукупності пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), а також тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження його волі (психічної чи фізичної) через здійснення впливу на нього чи предмети, що його оточують, з чітким регулюванням підстав і правил їх застосування, які застосовуються правоохоронними органами з метою забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, для захисту прав, свобод та законних інтересів людини, суспільства та держави від протиправних посягань;

-аргументовано розподіл спеціальних засобів за суб?єктоми застосування та технічними показниками на засоби забезпечення громадського порядку, які застосовуються правоохоронними органами, засоби військового призначення, які застосовуються військовими підрозділами, засоби охоронного призначення, які застосовуються суб?єктами охоронної діяльності, та спеціальні засоби самозахисту, які застосовуються громадянами для забезпечення особистої безпеки;

-сформульовано визначення поняття обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку - як складного процесу, що передбачає рух цих засобів у суспільстві починаючи з моменту введення їх в обіг і закінчуючи споживанням, використанням або вилученням їх з обігу, тобто сукупності всіх видів правовідносин, що виникають при поводженні зі спецзасобами та які врегульовані відповідним законодавством, визначений перелік його елементів;

-визначено поняття адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку - як сукупності виражених в охоронюваних державою юридичних нормах дозволів, приписів і заборон із приводу обігу й застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-визначено зміст адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, що має елементи дозвільного режиму та режиму, заснованого на позитивних зобов?язаннях;

удосконалено:

-визначення об?єктів правовідносин у сфері обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

-систему юридичних ознак класифікації спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, яка охоплює види спеціальних засобів за способом виготовлення, за тактично-технічними даними, за призначенням;

-характеристику засобів забезпечення адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні;

-систему принципів застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку;

набули подальшого розвитку:

-дослідження специфіки адміністративно-правового режиму як цілісної системи регулювання важливих для безпеки держави суспільних відносин, що є предметом адміністративного права, і в основу якої покладені імперативні принципи;

-визначення місця і ролі суб?єктів забезпечення сфери обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку в Україні. Доведено, що за обсягом компетенції у сфері нормотворчої діяльності провідну роль виконує Кабінет Міністрів України, а у сфері правозастосування - МВС України;

-виокремлення елементів обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, зокрема: виробництво, сертифікація, ремонт, торгівля, придбання, користування, носіння, застосування, зберігання, облік, вилучення, знищення, колекціонування, експонування, заохочення, передача, спадкування, дарування, перевезення, експорт, імпорт, ввезення, транзитне перевезення та вивезення з території України, а також контроль з боку уповноважених державних органів за дотриманням встановлених правил щодо здійснення кожного без винятку виду правовідносин у цій сфері;

-пропозиції щодо змін до чинного законодавства України, що спрямовані на вдосконалення регулювання правовідносин у сфері обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, зокрема змін до Закону України «Про міліцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення, Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна».

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання:

-у науково-дослідній сфері: теоретичні положення, узагальнення та висновки дисертації використовуються в науково-дослідницькій діяльності Державного науково-дослідного інституту МВС України (акт впровадження від 12.10.2012);

-у правозастосовній діяльності: одержані результати використовуються в практичній діяльності та професійній підготовці працівників підрозділів охорони громадського порядку МВС України (акт впровадження Департаменту громадської безпеки МВС України від 20.01.2012) та УМВС України у Вінницькій області (акт впровадження від 04.01.2012);

-у правотворчій діяльності: у результаті проведеного дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства (акт впровадження Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 20.12.2011);

-у навчальному процесі: результати дослідження включено до навчальної програми слухачів та курсантів Національної академії внутрішніх справ (акт впровадження від 18.10.2012), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 10.02.2012) з дисциплін «Адміністративна відповідальність за правопорушення підвідомчі ОВС», «Митне право», «Правові основи діяльності міліції», «Партнерські відносини між міліцією та населенням», «Адміністративна діяльність», «Управління міліцією громадської безпеки», використовуються при проведенні лекцій, семінарів, практичних занять за цими курсами, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано автором самостійно на основі власних досліджень. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження, одержані здобувачем особисто.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Забезпечення громадської безпеки правоохоронними органами під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року» (м.Донецьк, 18 червня 2009р.); «Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності» (м.Київ, 25-26 листопада 2009р.); «Проблеми правоохоронної діяльності та розбудови громадянського суспільства в Україні» (м.Київ, 10 травня 2011р.); «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність» (м.Київ, 10 червня 2011р.); «Забезпечення громадської безпеки правоохоронними органами під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року» (м.Донецьк, 7 вересня 2011р.); «Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності» (м.Київ, 25 листопада 2011р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковані у дванадцяти публікаціях, зокрема шести наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, та шести збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Окремі положення дисертації знайшли своє відображення у відповідних розділах навчального посібника «Тактико-спеціальна підготовка працівників ОВС України» та п?яти патентах на винаходи.

Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та методології дослідження і дає можливість детально розкрити тему. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об?єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел на 22 сторінках (275найменувань) та одинадцяти додатків на 24 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 226сторінок, з них основний текст - 180сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробки проблеми, вказується на зв?язок роботи з науковими планами та програмами, визначені мета й завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, перелік публікацій, в яких відображені основні положення дисертації, структуру роботи.

Розділ1 «Поняття та класифікація спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» складається з двох підрозділів.

У підрозділі1.1 «Поняття та сутність спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» досліджуються поняття «спеціальні засоби» та «спеціальні засоби забезпечення громадського порядку», що необхідно для визначення в подальшому безпосередньо адміністративно-правових засад обігу цих засобів. Проаналізовано наукову літературу, присвячену даному питанню, досліджено етимологічне походження зазначених понять. Визначено місце застосування спеціальних засобів правоохоронними органами у системі заходів адміністративного припинення спеціального призначення.

Автором проведено історико-правовий аналіз регулювання обігу спеціальних засобів, надано характеристику поняття «спеціальні засоби», запропоновано власну дефініцію цього поняття. Доводиться, що основною ознакою спеціальних засобів є саме конструктивне призначення даних виробів для захисту від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), а також тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника), пригнічення чи обмеження його волі (психічної чи фізичної) через здійснення впливу на нього чи предмети, що його оточують, з чітким регулюванням підстав і правил їх застосування.

Простежено процес виокремлення трьох груп цих засобів на законодавчому рівні на спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, спеціальні засоби, що застосовуються організаціями, які надають послуги у сфері охорони та спеціальні засоби самозахисту. Поряд з тим обґрунтовано виділення чотирьох груп спеціальних засобів - спеціальних засобів самозахисту, спеціальних засобів охоронного призначення, спеціальних засобів забезпечення громадського порядку та спеціальних засобів військового призначення, при цьому наголошується на встановленні на законодавчому рівні різних адміністративно-правових режимів обігу цих засобів, із розподілом їх на ці групи за тактико-технічними характеристиками та властивостями.

У підрозділі 1.2 «Класифікація спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» проведено аналіз підходів до розподілу спеціальних засобів на класифікаційні групи. Зауважується, що на сьогодні в Україні розмежування спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами, на правовому рівні регламентується Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 27лютого 1991 року №49. Звертається увага на те, що таке розмежування має ряд недоліків та суперечностей. Також проводиться системний аналіз різних підходів до розмежування спеціальних засобів, що пропонуються в науковій літературі, а також аналіз підходів до цього питання, що викладені В законодавчих актах зарубіжних країн.

Автор акцентує увагу на тому, що спеціальні засоби за спрямуванням дії носять як активний, так і пасивний характер. До першої групи належать засоби, застосування яких має на меті тимчасове обмеження прав і свобод людини через фізичний та психологічний вплив на правопорушника, тобто здійснення певних активних дій працівником міліції, а також на техніку та предмети, що його оточують. До них відносяться засоби активної оборони, засоби забезпечення спеціальних операцій та пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками. Це так звана зброя несмертельної дії та засоби обмеження волі.

Засоби другої групи несуть за собою пасивний характер щодо правопорушника, тобто не вимагають вчинення активних дій. Це захисне спорядження, що застосовується працівниками правоохоронних органів під час здійснення своєї діяльності - кулезахисні та протиударні шоломи, бронежилети, кулезахисні та протиударні щити, засоби захисту рук та ніг.

Крім того, пропонується здійснити розподіл спеціальних засобів забезпечення громадського порядку на класифікаційні групи за такими ознаками як просторовий чинник, кількість осіб, необхідних для застосування, принцип дії.

Оскільки спеціальні засоби - поняття багатогранне, воно передбачає субпідрядну класифікацію, тому автор наводить додатковий розподіл засобів на власні підгрупи, які розподілені за принципом дії на зброю несмертельної дії, засоби обмеження волі та засоби захисту.

Так, засоби обмеження волі призначені для тимчасового обмеження свободи та вільного пересування або руху правопорушника. До них відносяться: наручники; гамівні сорочки; інші засоби зв?язування (кандали, сіткомети та інші); транспортні засоби для перевезення затриманих (так звані «автозаки»); засоби сковування руху (пінні речовини).

У свою чергу, засоби захисту також мають власний розподіл на засоби індивідуального та колективного захисту.

Засоби індивідуального бронезахисту - засоби, які захищають людину від ураження вогнепальною стрілецькою та холодною зброєю. До засобів бронезахисту належать: бронежилети; шоломи; щити кулестійкі та протиударні; засоби захисту рук та ніг.

До засобів захисту, поряд з засобами індивідуального бронезахисту пропонується віднести індивідуальні засоби захисту - комплекс засобів для захисту особового складу від потрапляння до організму, на шкіряний покрив та обмундирування отруйних, радіоактивних речовин і біологічних засобів, а також для зменшення ступеня ураження світловим випромінюванням ядерного вибуху. Тобто протигази, захисні накидки, спеціальні комплекти захисного одягу тощо.

До засобів колективного захисту відносяться бронемашини, захисні укриття, тощо.

Запропоновано класифікувати зброю несмертельної дії по видах впливу на: засоби кінетичної дії; електрошокові засоби; засліплюючі засоби; акустичні засоби; засоби на основі направленої енергії; хімічні засоби; бар?єри та загородження; комбіновані системи.

Розділ2 «Нормативно-правові засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Законодавче регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» досліджуються ознаки правового режиму обігу спеціальних засобів. Висловлюється думка про те, що в загальному випадку правовий режим визначається як порядок регулювання, який виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливу комбінацію взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних обов?язків, які створюють особливу спрямованість регулювання. Особливістю змістової сторони правових режимів є те, що вони регламентують права й обов?язки всіх суб?єктів правовідносин. Також розглядається адміністративно-правовий режим обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку як сукупності виражених у юридичних нормах дозволів, приписів і заборон із приводу обігу й застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку.

Сутність адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку полягає в тому, що об?єднані в поняття «обіг» і «застосування» діяння відносно предметів та пристроїв, що є за своїми тактико-технічними характеристиками спеціальними засобами забезпечення громадського порядку, можуть здійснюватися тільки в рамках, встановлених правовими актами, і виключно під контролем держави, в особі органів виконавчої влади й, насамперед, органів внутрішніх справ.

Основу юридичної конструкції адміністративно-правових режимів обігу спеціальних засобів становлять насамперед законодавчі акти, які визначають соціальну спрямованість правового впливу адміністративно-правових режимів.

Зауважується, що більшість законодавчих актів, які містять правові норми щодо застосування спеціальних засобів відсилають до положень Закону України «Про міліцію». А тому більшість правоохоронних органів застосовують їх на підставах та в порядку, визначених для працівників міліції.

Зазначається, що на сьогодні законодавчого нормативно-правового акту, який регламентував би обіг спеціальних засобів, не існує, що, у свою чергу, зумовлює дві великі проблеми. Перша полягає в тому, що нормативні акти регулюють не всі можливі правовідносини щодо обігу спеціальних засобів, друга - у тому, що відсутність законодавчого регулювання породжує відсутність цілісного адміністративно-правового режиму, необхідність існування якого для ефективного регулювання цих засобів в Україні не викликає жодних сумнівів.

У підрозділі 2.2 «Відомче нормативно-правове регулювання обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» надано характеристику нормативних документів підзаконного характеру, що регулюють обіг спеціальних засобів. Зауважується, що на сьогодні вони складають значну розгалужену систему. За обсягом компетенції у сфері нормотворчої діяльності провідну роль виконує Кабінет Міністрів України. Процесуальний механізм регулювання обігу спеціальних засобів є розгалуженим і міститься у великій кількості підзаконних нормативних актів, переважно в наказах МВС України.

Разом з тим вказується, що ця розгалужена система нормативних документів містить чимало прогалин та суперечностей.

На думку автора, нині не склалося єдиного державного підходу до визначення понять і термінів та їх застосування у правових нормах щодо обігу спеціальних засобів органами державного управління. Про це свідчить, наприклад, використання різних дефініцій одного й того самого явища, засобу в різних нормативно-правових документах. Підкреслюється, що відсутність єдиного понятійного апарату стосовно обігу спеціальних засобів може створити підстави для неправильного тлумачення законодавства, а це, у свою чергу, спричинить невиконання (або неправильного виконання) чинних вимог, а також відсутність відповідальності за настання негативних наслідків при провадженні такої діяльності.

У підрозділі 2.3 «Міжнародно-правовий досвід обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» надано характеристику міжнародно-правовим актам, які впливають на обіг спеціальних засобів, встановлюють систему обмежень та заборон щодо їх виробництва та використання, принципів їх застосування, а також проведено аналіз законодавства деяких зарубіжних країн за досліджуваним питанням.

Зауважується, що на міжнародно-правовому рівні відносини з обігу спеціальних засобів регулюються значною кількістю міжнародно-правових актів. Перш за все, це міжнародно-правові документи з питань захисту світовою спільнотою основних прав і свобод людини, її гідності.

Вагоме місце також посідають документи, присвячені застосуванню сили під час збройних конфліктів, підтриманню правопорядку, проведенню миротворчих операцій тощо. Їхня дія поширюється, у тому числі, і на спеціальні засоби, які застосовуються державними органами під час виконання службово-оперативних та оперативно-бойових завдань. Ними встановлено ряд обмежень і заборон щодо розробки, виготовлення, застосування різних видів озброєння, у тому числі такого, яке може розглядатися як зброя несмертельної дії.

Проведено порівняльно-правовий аналіз міжнародних нормативно-правових актів, що містять норми, які накладають заборону на застосування в міжнародному збройному конфлікті в якості засобів ведення війни окремих виробів, що відносяться за своїми тактико-технічними характеристиками до категорії зброї несмертельної дії, наголошується на необхідності подальшого вдосконалення правового регулювання застосування спеціальних засобів.

У своїй діяльності працівники правоохоронних органів повинні враховувати і норми-принципи з питань професійної поведінки під час виконання правоохоронних функцій, якими на міжнародному рівні встановлюються загальні засади застосування сили правоохоронними органами, принципи їх застосування, підстави, порядок, процедури подання та розбору рапортів за наслідками застосування, а також принципи щодо підготовки та кваліфікації осіб, яким надано право на застосування сили.

Під час дослідження адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів у нормативних актах іноземних держав виявлено схожість підходів регулювання такого режиму. У першу чергу, це стосується розподілу спеціальних засобів за суб?єктами використання та основними параметрами і характеристиками.

Підтримується доцільність існування правової норми у деяких країнах щодо недопущення до застосування спеціальних засобів персоналу, який не має спеціальних навичок поводження з цими зразками.

Зазначається, що законодавство більшості країн Європейського Союзу, так само як і країн колишнього СРСР, містить докладну регламентацію застосування правоохоронними органами конкретних видів спеціальних засобів, що, у свою чергу, обумовлює чіткий контроль над застосуванням спеціальних засобів, зменшує ризик неправомірного застосування сили з боку посадових осіб із підтримання правопорядку.

Розділ 3 «Організаційні засади обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Порядок створення та виготовлення, придбання та збуту, носіння, зберігання та утилізації спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» визначається місце та роль органів влади в процесі правового регулювання даної сфери, розглядаються ліцензування та сертифікація спеціальних засобів як особливий порядок введення їх у обіг, утилізація як особливий порядок виведення спеціальних засобів з такого обігу.

Визначаються конкретні види зовнішнього контролю, що його здійснює МВС України як основний контролюючий суб?єкт у сфері обігу спеціальних засобів.

Зазначається, що вільний обіг спеціальних засобів забезпечення громадського порядку є неприпустимим, оскільки неконтрольований допуск до них некваліфікованого або кримінально орієнтованого індивіда може зумовити суспільно небезпечні наслідки, порушення законних інтересів громадян і держави в цілому. З цією метою державою встановлено спеціальний порядок такого обігу спеціальних засобів, із визначенням його ліцензованим (дозвільним).

Ліцензування спеціальних засобів є особливим правовим режимом здійснення господарської діяльності з виробництва, продажу, реалізації спеціальних засобів, що передбачає державне підтвердження та визначення меж права на їх здійснення, а також контроль за цією діяльністю та можливість її припинення за особливими підставами з боку відповідних органів держави.

Підкреслюється, що спеціальні засоби повинні підлягати обов?язковій сертифікації - підтвердженню відповідності засобів обов?язковим вимогам стандартів і видачі документа відповідності з метою підтвердження їх заявленим характеристикам і параметрам, оскільки вони зазнають підвищеної небезпеки під час їх застосування.

Вказується також на суперечності в чинному законодавстві під час регулювання конкретних випадків обігу спеціальних засобів у різних нормативних документах.

У підрозділі 3.2 «Організаційні основи застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» визначаються основні засади застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку

Підкреслюється, що важливу роль у забезпеченні прав громадян у процесі застосування адміністративно-примусових заходів відіграють юридичні засоби превентивної дії, тобто такі, які попереджують незаконне або необґрунтоване застосування таких заходів. У випадку застосування спецзасобів спочатку виникає протиправна ситуація (зовнішня причина) і, як вимушена, відповідна реакція - те, що ми називаємо службовим обов?язком, який спонукає працівників ОВС усунути вказану ситуацію за допомогою сили.

Вказується, що правові підстави застосування спеціальних засобів встановлені у ст. 14 Закону України «Про міліцію». Водночас існують підстави застосування спеціальних засобів, які чітко не відображені в диспозиції цієї статті. Акцентується увага на тому, що зазначені норми права, які надто абстрактно тлумачать правові підстави застосування спеціальних засобів або ж містять правові підстави, що взагалі відсутні в законі, необхідно привести у відповідність до законів України.

У підрозділі здійснено аналіз підходів до визначення принципів застосування спеціальних засобів. На підставі проведеного дослідження запропоновано власну систему принципів, які умовно можна поділити на дві групи - основні принципи застосування та спеціальні принципи застосування.

У підрозділі 3.3 «Удосконалення організації обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» виділено низку шляхів щодо вдосконалення обігу спеціальних засобів.

Важливим аспектом удосконалення адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів, на нашу думку, є чіткий розподіл цих засобів на законодавчому рівні за суб?єктом застосування: для громадян; для охоронних структур, для правоохоронних органів; для військових підрозділів. В основу цього розподілу необхідно покласти тактико-технічні характеристики засобів, тактику їх застосування, спираючись на фундаментальні та експериментальні дослідження в галузі застосування спеціальних засобів, у тому числі й на міжнародний досвід.

Поряд з цим запропоновано внести ряд змін до законодавчих актів, що регулюють порядок обігу спеціальних засобів, зокрема до Закону України «Про міліцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», постанови Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. №49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку».

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження опрацьовано комплекс теоретичних і практичних питань, які розкривають особливості адміністративно-правових засад обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, сформульовано низку нових наукових положень та висновків, спрямованих на виконання поставлених перед дослідженням завдань. Нижче наведено основні з них.

1.Спеціальні засоби - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), а також тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження її волі (психічної чи фізичної) через здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил їх застосування.

Застосування спеціальних засобів правоохоронними органами разом із застосуванням вогнепальної зброї, заходів фізичного впливу, службових тварин належить до комплексного утворення - застосування сили, що виступає заходом адміністративного припинення спеціального призначення. На сучасному етапі розвитку суспільства застосування несмертельних видів озброєння домінує над звичайними (смертельними) видами, тобто застосування правоохоронними органами спеціальних засобів має перевагу над застосуванням вогнепальної зброї.

Позаяк спеціальні засоби забезпечення громадського порядку призначені для правоохоронних органів, вони віднесені до групи спеціальних засобів, які застосовуються з метою забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю, для захисту прав, свобод та законних інтересів людини, суспільства та держави від протиправних посягань.

2.Спеціальні засоби за спрямуванням дії мають активний і пасивний характер. До першої групи належать засоби, застосування яких спрямоване на тимчасове обмеження прав і свобод людини через фізичний та психологічний вплив на правопорушника, тобто здійснення певних активних дій працівником міліції, а також на техніку та предмети, що його оточують. До них відносяться засоби активної оборони, засоби забезпечення спеціальних операцій та пристрої для відчинення приміщень, захоплених правопорушниками. Це так звана зброя несмертельної дії та засоби обмеження волі.

Засоби другої групи мають пасивний характер щодо правопорушника, тобто не вимагають вчинення активних дій. Це- захисне спорядження, що застосовується працівниками правоохоронних органів під час здійснення своєї діяльності - кулезахисні та протиударні шоломи, бронежилети, кулезахисні та протиударні щити, засоби захисту рук та ніг тощо.

3.Адміністративно-правовий режим обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку - це сукупність виражених в юридичних нормах дозволів, приписів і заборон із приводу обігу й застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку.

4. На сьогодні законодавчого акту, який регламентував би обіг спеціальних засобів, не існує, що, у свою чергу, зумовлює ряд проблем.

По-перше, нормативні акти регулюють не всі можливі правовідносини щодо обігу спеціальних засобів, по-друге, відсутність законодавчого регулювання породжує відсутність цілісного адміністративно-правового режиму, необхідність існування якого для ефективного регулювання цих засобів в Україні не викликає сумнівів.

Більшість законодавчих актів містять правові норми щодо застосування сили, які відсилають до положень Закону України «Про міліцію». Отже, більшість правоохоронних органів застосовують спеціальні засоби на підставах та в порядку, що і працівники міліції.

Процесуальний механізм регулювання обігу спеціальних засобів є розгалуженим і міститься у великій кількості підзаконних нормативних актів, переважно в наказах МВС України.

5.На міжнародно-правовому рівні відносини з обігу спеціальних засобів регулюються значною кількістю міжнародно-правових актів. Це міжнародно-правові документи з питань захисту світовою спільнотою основних прав і свобод людини, її гідності; документи, присвячені застосуванню сили під час збройних конфліктів, підтриманню правопорядку, здійсненню миротворчих операцій; норми-принципи з питань професійної поведінки під час виконання правоохоронних функцій, зокрема, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, Мінімальні стандартні правила поводження з в?язнями. Цими та іншими документами на міжнародному рівні встановлюються загальні засади застосування сили правоохоронними органами, підстави, порядок, процедури подання та розбору рапортів за наслідками застосування спеціальних засобів, а також принципи щодо підготовки та кваліфікації осіб, яким надано право на застосування сили.

6.У ході дослідження адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів у нормативних актах іноземних держав простежено схожість підходів до регулювання такого режиму. У першу чергу, це стосується розподілу спеціальних засобів за суб?єктами використання за основними параметрами і характеристиками, підходів щодо встановлення правил, визначення підстав та меж такого застосування. Законодавство більшості країн Європейського Союзу, так само як і країн колишнього СРСР, містить докладну регламентацію застосування правоохоронними органами конкретних видів спеціальних засобів, що, у свою чергу, обумовлює чіткий контроль над застосуванням спеціальних засобів, зменшує ризик неправомірного застосування сили з боку посадових осіб із підтримання правопорядку.

7. Адміністративно-правовий режим обігу спеціальних засобів становить собою цілісну, особливу систему регулювання всіх видів правовідносин, що виникають у сфері обігу цих засобів.

У структурі адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів варто виокремити такі складові частини, як ліцензування, сертифікація, надання дозволу, виведення з обігу та утилізація.

Ліцензування спеціальних засобів є особливим правовим режимом здійснення господарської діяльності з виробництва, продажу, реалізації спеціальних засобів, що передбачає державне підтвердження та визначення меж права на їх здійснення, а також контроль за цією діяльністю та можливість її припинення за особливими підставами з боку відповідних органів держави.

Спеціальні засоби повинні підлягати обов?язковій сертифікації -підтвердженню відповідності засобів обов?язковим вимогам стандартів і видачі документа відповідності з метою підтвердження їх заявленим характеристикам і параметрам, оскільки вони несуть підвищену небезпеку під час їх застосування.

Виведення з обігу спеціальних засобів - це фактичне припинення обігу спеціальних засобів, здійснене в установленому порядку, за рішенням власника продукції або спеціально уповноважених органів з метою їх утилізації, здійснення будь-яких технологічних операцій, пов?язаних зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей.

8.На сьогодні день в Україні існує чимало прогалин у сфері нормативно-технічного регулювання обігу спеціальних засобів - відсутність значної кількості державних стандартів України, галузевих стандартів, які регулюють технічні (технологічні) питання їх обігу, встановлюють загальні технічні вимоги до них. Розробка та впровадження стандартів, які б регулювали обіг цих засобів може чітко врегулювати обіг спеціальних засобів, встановивши чіткі граничні вимоги для тих чи інших спеціальних засобів, спираючись на принципи їх застосування, зокрема принципи заподіяння якнайменшої шкоди, достатності та зворотності наслідків.

Крім того, відсутній також єдиний державний підхід до визначення понять і термінів, їх застосуванні у правових нормах щодо обігу спеціальних засобів органами державного управління. Це підтверджується, наприклад, використанням різних понять одного і того ж явища, засобу у різних нормативно-правових документах.

9.Забезпечення суспільних інтересів, правопорядку у державі передбачає застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку, як однієї із складових заходів адміністративного припинення спеціального призначення. Їх застосування повинно мати чітку регламентацію, з виділенням конкретних підстав такого застосування. Правові підстави застосування спеціальних засобів, що встановлені у статті 14 Закону України «Про міліцію», дублюються в пункті3 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР та Статуті патрульно-постової служби міліції України.

Водночас існують підстави застосування спеціальних засобів, які чітко не відображені у диспозиції статті 14 Закону України «Про міліцію». Так, згідно з відомчими нормативними актами МВС встановлюються такі правові підстави застосування спеціальних засобів як затримання злочинців, які використовують автотранспортні засоби; затримання злочинців та сторонніх осіб, які знаходяться на місці події; проникнення в приміщення та зламу дверних замків. Зазначені норми права, які розширено тлумачать правові підстави застосування спеціальних засобів або ж містять правові підстави, що взагалі відсутні в законі, необхідно привести у відповідність до законів України.

10.Важливу роль у забезпеченні прав громадян у процесі застосування адміністративно-примусових заходів відіграють юридичні засоби превентивної дії, тобто такі, які попереджують незаконне або необґрунтоване застосування таких заходів. Таке застосування повинно здійснюватись спираючись на основні та спеціальні принципи застосування спеціальних засобів. До основних принципів застосування спеціальних засобів належать: принцип законності, принцип гуманізму, принцип гласності, принцип відповідальності; до спеціальних принципів застосування спеціальних засобів відносяться: принцип стримування, принцип вибірковості, принцип заподіяння якнайменшої шкоди, принцип зворотності, принцип співрозмірності, принцип достатності. Ці принципи породжують систему правил, обмежень і заборон застосування спеціальних засобів.

11.З метою вдосконалення адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів забезпечення громадського порядку необхідно прийняти законодавчий акт, який міг би внести чіткість у розуміння й режим обігу цих засобів, визначивши відповідні поняття та терміни, чітко окресливши предмет цих суспільних відносин, а також навести класифікацію спеціальних засобів та віднесеність їх до суб?єктів застосування, чітко окресливши їх за технічними параметрами, кодифікувавши великий загал підзаконних нормативно-правових актів.

Цей законодавчий акт повинен чітко окреслити порядок та умови всіх складових адміністративно-правового режиму обігу спеціальних засобів, визначивши основні поняття та терміни, розподіл, загальні засади виробництва, ремонту, торгівлі, придбання, користування, носіння, застосування, зберігання, обліку, вилучення, знищення, передачі, перевезення, експорту, імпорту, ввезення, транзитне перевезення та вивезення з території України спеціальних засобів, сертифікації, а також здійснення інших цивільно-правових та господарсько-правових операцій.

12.Специфіка розвитку сучасних суспільних відносин зумовлює потребу у вдосконаленні засобів правового регулювання. Пропонується внести зміни до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна», надавши право власності громадянам, громадським об?єднанням, міжнародним організаціям та юридичним особам інших держав на засоби індивідуального захисту. Перебування у власності громадян цих засобів не тягне суспільної небезпеки, а тому вважаємо за доцільне надання такого права громадянам.

Також пропонується доповнити статтю 14 Закону України «Про міліцію» наступними підставами застосування спеціальних засобів: для зупинення транспортного засобу, водій якого не зупинився на законну вимогу працівника міліції про зупинку; для виявлення осіб, які вчиняють або вчинили злочини чи адміністративні правопорушення; для захисту охоронюваних об?єктів, блокування руху груп населення, які вчиняють протиправні дії, а також підставами застосування, за якими законом дозволено застосування вогнепальної зброї.

Крім того, пропонується проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів забезпечення громадського порядку» замість постанови Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р. № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Мовчан М.А. Спеціальні засоби забезпечення громадського порядку / М.А. Мовчан // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - №6(67). - С.207-215.

2.Мовчан М.А. Актуальні проблеми законодавчого регулювання обігу спеціальних засобів / М.А. Мовчан // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2010. - №1. - С.228-236.

3.Мовчан М.А. Застосування спеціальних засобів як захід адміністративного припинення / М.А. Мовчан // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - №1(47). - С.137-144.

4.Мовчан М.А. Актуальні проблеми законодавчого регулювання обігу спеціальних засобів / М.А. Мовчан // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - №1(48). - С.135-141.

5.Мовчан М.А. Аспекти законодавчого регулювання обігу спеціальних засобів / М.А. Мовчан // Кримський юридичний вісник. - 2010. - №1(8) Ч.ІІ. - С.121-226.

6.Мовчан М.А. Визначення підстав застосування спеціальних засобів / М.А. Мовчан // Наука і правоохорона. - 2012. - №3 - С.71-74.

7.Мовчан М.А. Актуальні проблеми реалізації права власності на спеціальні засоби / М.А. Мовчан // Забезпечення громадської безпеки правоохоронними органами під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 18черв. 2009р.: тези доп. - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС ім.Е.О.Дідоренка, 2009. - С.234-235.

...