Адміністративно-правовий статус громадянина України як суб’єкта реалізації права на інформацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративно-правовий статус громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію

12.00.07 -- адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Шапіро Вікторія

Херсон -- 2013

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Сумському державному університеті, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Куліш Анатолій Миколайович,

Сумський державний університет,

декан юридичного факультету.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Константінов Сергій Федорович,

Національна академія внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права та процесу;

кандидат юридичних наук, доцент

Салманова Олена Юріївна,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри адміністративного права та процесу

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні, зважаючи на швидкоплинний процес інформатизації суспільства, інформація має важливе значення в житті кожної людини. Про виникнення інформаційних правовідносин у всіх сферах життя і діяльності суспільства, а також держави свідчать різноманітні дії, пов'язані з одержанням, використанням, поширенням та зберіганням інформації. Таким чином, сучасний технічний розвиток та інформатизація суспільства потребують удосконалення правового регулювання інформаційних прав і свобод, юридичних гарантій їх охорони та захисту.

Зважаючи на те, що особливою категорією права громадянина на інформацію є саме «інформація», визначення поняття, змісту та її характерних особливостей має важливе значення для розуміння сутності та змісту адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію.

Питання визначення змісту адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію були предметом наукових досліджень багатьох вчених, серед яких особливої уваги заслуговують роботи В.Б. Авер'янова, І.В. Арістової, О.М. Бандурки, Є.Ю. Бараша, Ю.М. Батуріна, К.І. Бєлякова, І.Л. Бачило, А.Б. Венгерова, Р.О. Калюжного, О.М. Клюєва, С.Ф. Константінова, В.О. Копилова, Б.А. Кормича, О.В. Кохановської, А.М. Куліша, А.І. Марущака, В.А. Мельника, О.М. Музичука, О.Ю. Салманової, О.П. Угровецького, В.С. Цимбалюка, М.М. Швеця та ін. У них науковці досліджували питання щодо інформатизації суспільства, поняття інформації, основних засад становлення та реалізації права на інформацію. Проте, результати досліджень з приводу зазначених питань мають певні розбіжності. Окрім зазначеного, необхідність ґрунтовного дослідження адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію обумовлена ще й тим, що в травні 2011 року внесені суттєві зміни до інформаційного законодавства України.

Таким чином, необхідність з'ясування змісту та особливостей адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію, наявність прогалин у відповідному правовому регулюванні та відсутність предметних досліджень цих проблем обумовлюють актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 р. № 10-14, а також в рамках планів досліджень юридичного факультету Сумського державного університету на 2011-2014 рр. та спеціальної науково-дослідної теми «Правоохоронна система України: адміністративно-правові заходи організації та функціонування» (номер державної реєстрації 0110U005040).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності, змісту та особливостей адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію, а також в окресленні шляхів його розвитку та вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

визначити поняття та особливості адміністративно-правового статусу громадянина України;

з'ясувати зміст права громадянина України на інформацію;

встановити особливості реалізації права громадянина України на звернення;

уточнити сутність та особливості реалізації права на інформацією з обмеженим доступом;

визначити поняття права на доступ до публічної інформації та особливості його реалізації;

охарактеризувати особливості адміністративно-правового забезпечення реалізації права на інші види інформації;

запропонувати шляхи удосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує реалізацію права на інформацію громадянами України;

окреслити шляхи розвитку адміністративно-правових засад одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

визначити напрямки удосконалення адміністративно-правових гарантій права на інформацію громадянами України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються під час реалізації громадянами України права на інформацію.

Предмет дослідження становить адміністративно-правовий статус громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, які ґрунтуються на принципах всебічного та об'єктивного аналізу соціальних явищ адміністративно-правового характеру. Їх застосування характеризується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їхнього соціального змісту і юридичної форми. Дослідження сутності адміністративно-правового статусу громадян України та поняття права громадян на інформацію, поглиблення відповідного понятійного апарату здійснювалось за допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного (підрозділи 1.1, 1.2). Останній використовується для характеристики проблемних питань забезпечення реалізації громадянами України права на інформацію (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). Історико-правовий метод використаний для дослідження проблеми становлення права на інформацію (підрозділ 1.1). За допомогою порівняльно-правового методу запропоновані шляхи вдосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує реалізацію права на інформацію громадянами України (підрозділ 3.1). Методи класифікації, групування, системно-структурний застосовано для визначення способів одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації (підрозділ 3.2). Компаративний метод та документальний аналіз застосовувались для дослідження напрямів удосконалення адміністративно-правових гарантій права громадян України на інформацію (підрозділ 3.3). Для формулювання пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію застосовані порівняльно-правовий метод, документальний аналіз, метод класифікації (розділ 3).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали загальнотеоретичні наукові праці, розробки провідних фахівців у галузі адміністративного права, фінансового права, інших галузевих правових наук. Нормативною базою наукового дослідження стали Конституція України, міжнародно-правові акти, законодавчі акти, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інші підзаконні нормативно-правові акти. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практики реалізації права громадянина України на інформацію, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію. У результаті проведеного наукового дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема:

вперше:

захист права на звернення розглянуто як елемент адміністративно-правового статусу громадянина України -- суб'єкта реалізації права на інформацію, у зв'язку з чим наголошено про наявність пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів громадян у відносинах з органами державної влади;

визначено такі основні риси інформації, що міститься у зверненнях громадян: така інформація є результатом особистого волевиявлення особи; адресатом інформації, яка міститься у зверненні громадянина, є безпосередньо представники державних органів або органів місцевого самоврядування; інформація, що є основою звернення громадянина, містить в собі відомості про певний стан справ, які відбуваються у різних сферах життя суспільства; інформація у зверненні громадянина обов'язково породжує правові наслідки;

з метою попередження та унеможливлення протиправного приховування інформації запропоновано розширити межі контролюючих повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

удосконалено:

визначення поняття адміністративно-правового статусу громадянина України, під яким запропоновано розуміти закріплену в нормативно-правових актах та гарантовану державою правову (юридичну) категорію, що визначає правове положення індивідуального суб'єкта (громадянина) у відносинах з державними органами та органами місцевого самоврядування, основою якого є комплекс прав, обов'язків та їх гарантій, що регулюються нормами адміністративного законодавства;

розуміння сутності звернення громадянина, яке являє собою інформаційний зв'язок між громадянином та органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами, що встановлюється з метою задоволення законних інтересів шляхом розгляду та вирішення порушених у зверненні питань, тобто відповідного реагування з боку держави;

визначення поняття «адміністративно-правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації» як найбільш важливих та принципових положень, засобів, методів, на яких ґрунтуються національна інформаційна політика та відносини і процеси, що її супроводжують;

розуміння сутності та змісту адміністративно-правових принципів забезпечення реалізації права одержання, використання, поширення, зберігання інформації, а також його захисту, під якими запропоновано розуміти науково обґрунтовані, відправні ідеї, що відображають бачення держави і суспільства стосовно того, на яких саме положеннях і нормах має базуватися управління інформаційною галуззю, щоб гарантувати її нормальне функціонування та сталий розвиток;

визначення поняття адміністративно-правових гарантій права громадян на інформацію як сукупності передбачених нормами адміністративно права умов, факторів, обставин, засобів (способів), за допомогою яких держава, з одного боку, робить реальним право громадян на інформацію, тобто можливим для практичного втілення (здійснення), а з іншого боку -- закріплює гарантії у відповідних правових актах і, таким чином, зобов'язується перед громадянами усіляко сприяти реалізації їх права на одержання, використання, поширення та зберігання інформації, а також забезпечувати його охорону і захист;

дістали подальший розвиток:

з'ясування характерних рис та недоліків сучасного інформаційного законодавства України, до яких віднесено наступні: його безсистемний розвиток; внутрішня суперечливість; неврегульованість багатьох інформаційних відносин; диспропорції у співвідношенні між законами і підзаконними актами на користь останніх; недостатня наукова обґрунтованість, декларативність та безадресність ряду законодавчих актів, а також відсутність у цих актах механізмів їх реалізації;

висновок про те, що одним із пріоритетних напрямків вдосконалення адміністративно-правового підґрунтя забезпечення реалізації громадянами права на інформацію є розробка та прийняття Концепції державної інформаційної політики;

визначення завдань державного нагляду та контролю за дотриманням законності в інформаційній сфері, а також повноважень щодо їх реалізації;

теоретичні положення щодо визначення офіційності правової інформації, яка міститься в Інтернет-ресурсах, у зв'язку з чим запропоновано процедури постійного підтвердження офіційності нормативно-правових документів (актів);

характеристика адміністративної відповідальності за порушення інформаційного законодавства, у зв'язку з чим визначено її особливості та шляхи удосконалення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

у науково-дослідній сфері -- основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки шляхів вдосконалення правового регулювання реалізації громадянами права на інформацію;

у правотворчості -- в результаті дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативних актів, які забезпечують реалізацію права громадян на інформацію;

у правозастосовчій діяльності -- використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб'єктів реалізації права громадян на інформацію (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність прокуратури Сумської області від 21.01.2013 р.);

у навчальному процесі -- матеріали дисертації можна використовувати під час проведення занять та підготовки навчальної літератури з дисциплін «Адміністративне право» та «Інформаційне право», вони вже використовуються у ході проведення занять із цих дисциплін у Сумському державному університеті (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Сумського державного університету від 10.01.2013 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки було оприлюднено дисертантом на дев'яти науково-практичних конференціях: «Правові проблеми зміцнення української державності» (Одеса, 2010 р.), «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (Харків, 2010 р.), «Актуальні проблеми державотворення в сучасних умовах» (Київ, 2010 р), «Права человека: история, теория и практика» (Курськ, 2010 р.), «Актуальні проблеми адміністративного права та процесу» (Миколаїв, 2010 р.), «Суспільно-політичні процеси на українських землях: історія, проблеми, перспективи» (Суми, 2011 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2012 р.), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (Суми, 2012 р.), а також на засіданнях кафедри права Сумського державного університету.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у шести наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, а також у восьми тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів‚ поділених на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок. Список використаних джерел складається із 182 найменувань і займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, розкрито мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади реалізації права на інформацію громадянами України» складається з двох підрозділів, в яких аналізуються теоретичні та правові засади реалізації права на інформацію громадянами України.

У підрозділі 1.1 «Сутність та особливості адміністративно-правового статусу громадянина України» адміністративно-правовий статус охарактеризовано з огляду на те, що цей термін є похідним від поняття «правовий статус», яке є ширшою категорією і поєднує в собі цілий ряд політико-правових чинників, що характеризують рівень демократії та відповідної структури суспільства держави.

На підставі аналізу загальнотеоретичних підходів до поняття «статус», «правовий статус» та «громадянство» запропоновано власне визначення терміну адміністративно-правовий статус громадянина та охарактеризовано його елементи. До останніх віднесені: правові принципи; права, свободи та обов'язки, що в сукупності формують правосуб'єктність; умови та порядок набуття й втрати адміністративно-правового статусу громадянина України; гарантії з боку держави щодо дотримання прав та обов'язків.

Встановлено, що основоположними засадами формування адміністративно-правового статусу громадянина України є участь громадянина в управлінні державою та задоволення своїх особистих, а також публічних інтересів завдяки діяльності державних органів, яка забезпечується встановленням та закріпленням законами та іншими нормативно-правовими актами прав, обов'язків та відповідальності таких осіб. Це передбачає наявність певних принципів, на основі яких базується адміністративно-правовий статус громадянина України.

У підрозділі 1.2 «Поняття та зміст права громадянина України на інформацію» підтверджено, що процес інформатизації суспільства є складним та всеосяжним і полягає в удосконаленні комунікацій між людьми завдяки досягненням науки і техніки.

Проаналізовано етимологічне походження терміну «інформація». З'ясовано види інформації та охарактеризовано їх. Зауважено, що термін «інформація» має велику кількість тлумачень, оскільки зазначена категорія є об'єктом дослідження вчених різних галузей наук: історичних, технічних, філософських, соціологічних, біологічних, економічних, юридичних тощо.

Окрему увагу приділено нормативно-правовому закріпленню терміну «інформація» та охарактеризовано деякі аспекти, що пов'язані з особливостями регламентації поняття «інформація» в інформаційному законодавстві.

Підкреслено, що процеси, пов'язані з розвитком права на інформацію в Україні, безпосередньо залежать від розвитку свободи думки і слова, свободи преси, права поширювати свої думки, ідеї та інформацію через друковане слово, права на вільне вираження поглядів та переконань, а також інших прав і свобод людини та громадянина, що є на сьогодні фундаментальними.

Розділ 2 «Адміністративно-правове забезпечення реалізації права на інформацію громадянами України» складається з чотирьох підрозділів, в яких характеризуються особливості реалізації права громадян на різні види інформації.

У підрозділі 2.1 «Особливості реалізації права громадянина України на звернення» обґрунтовано, що важливою ознакою правової, демократичної держави є не тільки належним чином закріплені права громадянина на рівні національного законодавства, але й забезпечення реальної можливості їх реалізації.

Становлення та закріплення права на звернення розглянуто в історичному аспекті.

Щодо сучасного закріплення права громадян на звернення, то особливу увагу приділено міжнародним правовим документам, аналіз положень яких дозволив зробити висновок про те, що в них закріплено право людини і громадянина на звернення, а також певні гарантії реалізації зазначеного права з боку держави, що свідчить про захист нею фундаментальних прав та основоположних свобод людини і громадянина в разі їх порушення.

На підставі аналізу національного законодавства виокремлено стадії та етапи реалізації права громадян на звернення. Охарактеризовано кожен із зазначених етапів. В результаті аналізу положень законодавства виділено характерні особливості особистого прийому громадян як форми спрощення процедури на етапі подання звернення. Виділено характерні особливості, за наявності яких можливе безперешкодне прийняття звернення від громадянина. Визначено, що характерною рисою провадження за зверненнями громадян є наявність особливого суб'єктивного складу його учасників, які можуть бути як обов'язковими, так і необов'язковими. Встановлено, що особливості провадження за зверненнями громадян залежать від виду звернення.

У підрозділі 2.2 «Сутність та особливості реалізації права на інформацію з обмеженим доступом» визначено теоретичну та нормативно-правову основу інформації з обмеженим доступом. Доведено, що інформацією з обмеженим доступом є та, відкритий доступ до якої та її масове розголошення несуть у собі загрозу завдання шкоди правам і законним інтересам як її володільця, розпорядника, так і третім особам, в тому числі державі і суспільству в цілому, у зв'язку з чим доступ до такої інформації має тільки певне, строго визначене коло осіб.

Зазначається, що у чинному законодавстві немає прямих заборон щодо реалізації громадянами права на інформацію. Тобто фактично громадянин має право звернутися із запитом про надання йому будь-якої інформації до будь-якого органу, установи, організації тощо. Однак, у той же час, законодавець дозволяє володільцям інформації обмежувати доступ громадян до певних відомостей шляхом відмови їм у їх наданні.

Підкреслюється, що законодавець встановлює доволі загальні правила обмеження доступу до інформації, оскільки у законах не конкретизуються та не перелічуються дані, що складають сутність інформації з обмеженим доступом. Проте, у них закріплені вимоги до змісту інформації, її властивості, характеристики, наявність яких дає володільцю цієї інформації законні підстави обмежити до неї доступ для інших осіб. І якщо для обмеження доступу до публічної інформації, що перебуває у володінні державних органів та органів місцевого самоврядування, встановлений більш жорсткий порядок, то приватні особи, як фізичні, так і юридичні, мають набагато більше свободи у визнанні тієї чи іншої інформації, належної їм, обмеженою у доступі.

Наголошується, що для того, щоб реалізувати громадянину своє право на інформацію з обмеженим доступом, він має володіти рядом певних ознак (властивостей, характеристик), а саме: бути суб'єктом цієї інформації, її володільцем чи розпорядником. При цьому, якщо володільцем та (або) розпорядником інформації є юридична особа, в тому числі орган державної влади або місцевого самоврядування, то громадянин для отримання доступу до відомостей і даних, що є інформацією з обмеженим доступом, має перебувати на посаді, якій відповідають службові обов'язки щодо роботи з такою інформацією. Крім того, у деяких випадках для здійснення права на доступ до інформації з обмеженим доступом громадянин має пройти спеціальну процедуру оформлення цього права (отримати допуск) та взяти на себе ряд обов'язків щодо нерозголошення і захисту від розголошення відомостей, які становлять зміст зазначеної інформації..

У підрозділі 2.3 «Поняття права на доступ до публічної інформації та особливості його реалізації» охарактеризовано характерні ознаки, притаманні запиту на публічну інформацію, а саме: кожен запит має містити певні реквізити, визначені нормами законодавства про доступ до публічної інформації; кожен запит має відповідного адресата -- розпорядника інформації, яка знаходиться у його володінні; форма викладення запиту може бути усною чи письмовою; запит може бути поданий від імені однієї особи (індивідуальний інформаційний запит) або декількома особами (колективний інформаційний запит); запит має визначені законом строки розгляду.

На основі розгляду деяких положень щодо правового регулювання права на доступ до публічної інформації виділено характерні особливості реалізації такого права.

У підрозділі 2.4 «Особливості адміністративно-правового забезпечення реалізації права на інші види інформації» встановлено, що головною особливістю адміністративно-правового забезпечення права громадян на різні види інформації є те, що у чинному законодавстві немає єдиного систематизованого нормативно-правового акту, який би визначав найбільш важливі аспекти правового режиму відомостей і даних з основних сфер людської життєдіяльності. Натомість, існує ціла низка міжнародних угод, законів та підзаконних нормативно-правових актів, які визначають особливості правового режиму окремих категорій інформації та, відповідно, специфіку реалізації громадянами права на неї.

Доведено, що змістовні особливості окремих різновидів інформації визначають певні специфікації адміністративно-правового забезпечення доступу громадян до них, зокрема: види джерел, з яких громадяни можуть отримати ту чи іншу інформацію; суб'єктивний склад інформаційних відносин -- хто є її суб'єктом, володільцем, розпорядником; який порядок зібрання, зберігання та оприлюднення даних, що є змістом певної інформації, чи має право суб'єкт обмежувати доступ до того чи іншого виду наявних у нього відомостей, яким чином здійснюються державні забезпечення та контроль за реалізацією права громадян на той чи інший різновид інформації, тощо.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію» містить три підрозділи, в яких визначаються можливі шляхи вдосконалення окремих напрямків та форм реалізації права на інформацію.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує реалізацію права на інформацію громадянами України» перш за все акцентовано увагу на необхідності кодифікації адміністративного законодавства в означеній сфері. Наголошено, що вдосконалення законодавства про інформацію шляхом його кодифікації є однією з гарантій налагодження ефективного механізму реалізації державного політики у сфері інформаційних відносин, адже якість та дієвість управлінської діяльності прямим чином залежить від якості нормативно-правового підґрунтя, на якому вона базується, та на підставі якого здійснюється. Охарактеризовано позитивні та негативні аспекти кодифікації інформаційного законодавства.

Доведено, що в обов'язковому порядку мають бути вирішені питання засекречування інформації, оскільки відсутність належної системи організації засекречування і використання захищених інформаційно-комунікаційних технологій заважає наданню суспільству повної інформації. Зокрема, пропонується засекречувати не увесь документ, а лише його частину, що містить інформацію з обмеженим доступом.

Детальному аналізу піддано Проекти Законів України про Концепцію національної інформаційної політики 2002 року, про Концепцію державної інформаційної політики 2009 року та про Концепцію державної інформаційної політики 2010 року. З'ясовано, що жодна із цих концепцій, на жаль, так і не отримала свого реального втілення у життя, втім, деякі їх положення все ж таки були реалізовані шляхом прийняття окремих нормативно-правових актів (наприклад, Закону України «Про доступ до публічної інформації»). Однак, це аж ніяк не зменшує актуальності питання прийняття Концепції державної (національної) інформаційної політики, яка має стати основоположним, базисним програмним документом, який закріплюватиме найбільш важливі, принципові, засадничі аспекти управлінської політики у сфері гарантування та забезпечення реалізації громадянами свого конституційного права на інформацію.

У підрозділі 3.2. «Шляхи розвитку адміністративно-правових засад одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації» визначено, що адміністративно-правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації -- це найбільш важливі та принципові положення, засоби, методи, на яких ґрунтуються національна інформаційна політика та відносини і процеси, що її супроводжують.

Охарактеризовано принципи одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації. Доведено, що під адміністративно-правовими принципами забезпечення реалізації права на одержання, використання, поширення, зберігання інформації, а також його захисту слід розуміти науково обґрунтовані, відправні ідеї, що відображають бачення держави і суспільства стосовно того, на яких саме положеннях і нормах має базується управління інформаційною галуззю, щоб гарантувати її нормальне функціонування та адекватний розвиток.

Окрему увагу приділено проблемним аспектам надання статусу офіційного джерела інформації Інтернет-ресурсам. Визначено, що важливою умовою розцінювання Інтернет-інформації як офіційного джерела відомостей має бути постійне перебування даних на своєму адресному місці і їх доступність користувачам.

Показано необхідність визначення офіційності правової інформації, що міститься у Інтернет-ресурсах. Для цього слід розробити та впровадити процедури постійного підтвердження офіційності нормативно-правових документів (актів). громадянин україна інформація правовий

Відмічається, що розбудова інформаційного суспільства у нашій країні вимагає вдосконалення основних засад національної інформаційної політики шляхом перегляду їх переліку та змісту з метою приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів.

У підрозділі 3.3 «Напрямки удосконалення адміністративно-правових гарантій права громадян України на інформацію» на підставі наукових поглядів вчених на зміст поняття гарантій, в тому числі правових (юридичних) гарантій, зроблено висновок, що адміністративно-правовими гарантіями права громадян на інформацію є сукупність передбачених нормами адміністративно права умов, факторів, обставин, засобів (способів), за допомогою яких держава, з одного боку, робить реальним право громадян на інформацію, тобто можливим для практичного втілення (здійснення), а з іншого боку, закріплюючи гарантії у відповідних правових актах, держава таким чином зобов'язується перед громадянами усіляко сприяти реалізації їх права на одержання, використання, поширення та зберігання інформації, а також забезпечувати його охорону і захист.

З'ясовано, що на сьогодні у національній нормативно-правовій базі є ціла низка нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано закріплюють гарантії права громадян на інформацію.

Проаналізовано шляхи удосконалення нагляду, контролю та відповідальності як гарантій права громадян України на інформацію. Запропоновано на рівні відповідних нормативно-правових актів передбачити, в якому порядку, в яких формах та якими способами має відбуватися контроль, які заходи в його процесі та за його результатами вживаються або можуть вживатися, на кому лежить обов'язок фінансового та матеріально-технічного забезпечення контрольної діяльності, тощо. Обґрунтовано доцільність передбачення у Законі України «Про інформацію» переліку дій (вчинків) суб'єктів, що є протиправними, а також вирішення, чи є суб'єктами відповідальності за порушення інформаційного законодавства юридичні особи, якщо так, то чи можуть до них застосовуватися адміністративні санкції як до окремого суб'єкта, тобто незалежно від застосування адміністративних стягнень до їх посадової особи.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання -- удосконалення адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеного завдання.

Встановлено, що адміністративно-правовий статус громадянина України є правовою (юридичною) категорією, що визначає правове положення індивідуального суб'єкта (громадянина) у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, і його основою є комплекс прав, обов'язків та гарантій, що регулюються нормами адміністративного права.

Доведено, що процеси, пов'язані з розвитком права на інформацію в Україні, безпосередньо залежать від розвитку свободи думки і слова, свободи преси, права поширювати свої думки, ідеї та інформацію через друковане слово, права на вільне вираження поглядів та переконань, а також інших прав і свобод людини та громадянина, що є на сьогодні фундаментальними.

Виділено характерні особливості регламентації поняття «інформація» та встановлено, що права і свободи людини у сфері інформаційних правовідносин та їх гарантії відображаються в національному інформаційному законодавстві, що являє собою розгалужену комплексну галузь, яка стоїть на шляху систематизації через кодифікацію. Відповідно до доктринальних розробок та законодавчого регулювання визначено існуючі види інформації. Розкрито характерні особливості конституційного закріплення права громадянина України на інформацію.

Визначено, що звернення громадянина являє собою інформаційний зв'язок між громадянином та органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами, що встановлюється з метою задоволення законних інтересів шляхом розгляду та вирішення порушених у зверненні питань, тобто відповідного реагування з боку держави.

В результаті розгляду та виділення окремих характеристик, притаманних інформації з обмеженим доступом, виділено такі її особливості: по-перше, у чинному законодавстві немає прямих заборон щодо реалізації громадянами права на інформацію. Тобто фактично громадянин має право звернутися із запитом про надання йому будь-якої інформації до будь-якого органу, установи, організації, тощо. Однак, у той же час, законодавець дозволяє володільцям інформації обмежувати доступ громадян до певних відомостей шляхом відмови їм у їх наданні; по-друге, підстави та умови обмеження доступу до інформації визначаються законом. Тобто суб'єкт, до якого громадянин звернувся із запитом про надання йому певної, наявної у нього інформації, не може просто так, безпідставно, так би мовити, з власного бажання, відмовити у задоволенні такого запиту і не надати запитувачу відповідну інформацію, якщо таку можливість не передбачено нормативними актами; по-третє, як правило, для того, щоб реалізувати громадянину своє право на інформацію з обмеженим доступом, він повинен відповідати певним вимогам, а саме: бути суб'єктом цієї інформації, її володільцем чи розпорядником. При цьому, якщо володільцем та (або) розпорядником інформації є юридична особа, в тому числі орган державної влади або місцевого самоврядування, то громадянин для отримання доступу до відомостей і даних, що є інформацією з обмеженим доступом, має перебувати на посаді, якій відповідають службові обов'язки щодо роботи з такою інформацією.

Обґрунтовано, що вдосконалення законодавства про інформацію шляхом його кодифікації є однією з гарантій налагодження ефективного механізму реалізації державної політики у сфері інформаційних відносин, адже якість та дієвість управлінської діяльності прямим чином залежить від якості нормативно-правового підґрунтя, на якому вона базується, та на підставі якого здійснюється.

Доведено, що одним із пріоритетних напрямків вдосконалення адміністративно-правового підґрунтя забезпечення реалізації громадянами права на інформацію є розробка та прийняття Концепції державної інформаційної політики. Запропоновано її структуру та основні положення (завдання, принципи та етапи реалізації, систему суб'єктів реалізації інформаційної політики та їх повноваження).

Встановлено, що одним із завдань державної влади є прийняття Інформаційного кодексу, що дозолить громадянам, особливо тим, що не мають юридичної освіти та відповідних навиків роботи із законодавством, без пошуку та вивчення численних нормативно-правових актів сформувати уявлення про те, що вони можуть вчиняти і вимагати від інших суб'єктів, реалізуючи своє право на інформацію, а у чому їх права можуть бути обмежені та які обов'язки їм відповідають.

До найважливіших засад розвитку одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації віднесені: розробка і встановлення державного стандарту на надання управлінської документації; дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємної відповідальності; вдосконалення механізму (порядку, процедури) визнання інформації обмеженою у доступі та уточнення її правового режиму; здійснення якісного державного нагляду та контролю за законністю протікання відносин, явищ та процесів в інформаційній сфері.

Визначено, що змістом гарантій права громадян на інформацію виступають права та обов'язки суб'єктів інформаційних відносин, їх відповідальність, процедурні аспекти реалізації цього права, принципи, тощо, тобто все те, що спрямоване на забезпечення реальної можливості реалізації громадянами зазначеного права у процесі їх життєдіяльності.

З метою вдосконалення та зміцнення гарантування права громадян на інформацію запропоновано більш ретельно та ґрунтовно визначити коло суб'єктів, які здійснюють контрольно-наглядову діяльність в інформаційній галузі, при цьому окрему увагу запропоновано приділити органам і посадовим особам виконавчої влади, адже саме вони здійснюють управління найбільш важливими сферами суспільного життя. При цьому, дуже важливо чітко визначити повноваження цих органів і посадових осіб в процесі здійснення контрольно-наглядової діяльності за дотриманням права громадян на інформацію, щоб, з одного боку, зобов'язати їх максимально ефективно та всебічно охороняти та захищати їх права, а з іншого -- унеможливити та попередити випадки зловживання ними своїм владним становищем. Крім того, доведено, що необхідними є регламентація процедурних аспектів контролю в інформаційній сфері та його належне організаційне забезпечення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шапіро В. С. Окремі питання правового регулювання інформації / В. С. Шапіро // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького ун-ту управління та права. -- 2011. -- № 3. -- С. 255-260.

2. Шапіро В. С. Щодо питань правового регулювання адміністративно-правового статусу громадянина України / В. С. Шапіро // Держава та регіони. Сер.: Право. -- 2012. -- № 2 . -- С. 79-83.

3. Шапіро В. С. Адміністративно-правовий статус громадянина України як суб'єкта інформаційних правовідносин / В. С. Шапіро // Публічне право. -- 2012. -- № 4 (8). -- С. 77-83.

4. Шапіро В. С. Право громадянина України на доступ до публічної інформації / В. С. Шапіро // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск № 19. -- Ужгород, 2012. -- С. 221-224.

5. Шапіро В. С. Особливості правового регулювання права громадянина України на звернення / В. С. Шапіро // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 1034-1043 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-4/12svcunz.pdf

6. Шапіро В.С. Шляхи розвитку адміністративно-правових засад одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації / В.С. Шапіро // Наука і правоохорона. -- 2012. -- № 4 (18). Ч. 2. -- С. 78-83.

7. Шапіро В. С. Роль органів державної влади та місцевого самоврядування в процесі реалізації прав людини і громадянина на одержання інформації / В. С. Шапіро // Правові проблеми зміцнення української державності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 19-20 листопада 2010 р. -- Одеса, 2010. -- С. 82-83.

8. Шапіро В. С. Правова оцінка змісту категорії конфіденційної інформації / В. С. Шапіро // Проблеми становлення і розвитку правової системи України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 27-28 листопада 2010 р. -- Харків, 2010. -- С. 140-142.

9. Шапіро В. С. Проблеми нормативно-правового забезпечення реалізації права громадян на одержання інформації в Україні / В. С. Шапіро // Актуальні проблеми державотворення в сучасних умовах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 29-30 листопада 2010 р. -- Київ, 2010. -- С. 123-124.

10. Шапиро В. С. Права и свободы человека в сфере информационного права / В. С. Шапиро // Права человека: история, теория и практика: Материалы международной научно-практической конференции, 9-10 декабря 2010 г. -- Курск, 2010. -- С. 120-122.

11. Шапіро В. С. Адміністративна відповідальність посадових осіб у разі порушення права громадян на інформацію / В. С. Шапіро // Актуальні проблеми адміністративного права та процесу: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 10-11 грудня 2010 р. -- Миколаїв, 2010. -- С. 71-73.

12. Шапіро В.С. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства України про інформацію / В.С. Шапіро // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету, 20 квітня 2011 р. - Суми, 2011. - С. 171-176.

13. Шапіро В. С. Адміністративно-правовий статус громадян України як суб'єктів адміністративно-правових відносин в інформаційній сфері / В. С. Шапіро // Державне управління та місцеве самоврядування: Матеріали міжнародного наукового конгресу, 29 березня 2012 р. -- Харків, 2012. - С. 101-103.

14. Шапіро В. С. Правове регулювання захисту інформації в інформаційних системах / В. С. Шапіро // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 15-18 травня 2012 р. -- Суми, 2012. -- С. 229-231.

АНОТАЦІЇ

Дисертацію присвячено аналізу сутності, змісту та особливостей адміністративно-правового статусу громадянина України як суб'єкта реалізації права на інформацію. З'ясовано особливості реалізації права громадянина України на звернення, охарактеризовано сутність та особливості реалізації права на інформацією з обмеженим доступом, визначено поняття права на доступ до публічної інформації та особливості його реалізації. Уточнено особливості адміністративно-правового забезпечення реалізації права на інші види інформації. Запропоновано шляхи вдосконалення адміністративного законодавства, яке регламентує реалізацію права громадян України на інформацію, шляхи розвитку адміністративно-правових засад одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації. Визначено напрямки удосконалення адміністративно-правових гарантій права громадян України на інформацію.

Ключові слова: адміністративно-правовий статус, громадяни України, правове забезпечення, інформація, право на інформацію, адміністративне законодавство.

Диссертация является первым в отечественной административно-правовой науке комплексным исследованием административно-правового статуса гражданина Украины как субъекта реализации права на информацию. В результате проведенного научного исследования сформулирован ряд новых научных положений и выводов, предложенных лично соискателем.

В частности, впервые защита права на обращение рассмотрена как элемент административно-правового статуса гражданина Украины -- субъекта реализации права на информацию, в связи с чем отмечается наличие приоритета общечеловеческих ценностей и интересов граждан в отношениях с государственными органами.

На основании анализа нормативно-правовой базы и научной литературы о свойствах информации в обращении граждан предложено выделять следующие основные черты соответствующей информации: информация, содержащаяся в обращении, является результатом личного волеизъявления лица; правоотношения, возникающие при подаче обращения, имеют специфический субъективный состав и возникают между гражданином и органами государственного власти; адресатом информации, содержащейся в обращении гражданина, являются непосредственно представители государственных органов или органов местного самоуправления; информация, которая является основой обращения гражданина, содержит в себе сведения о конкретном положении дел, происходящих в различных сферах жизни общества; информация в обращении гражданина обязательно порождает правовые последствия.

С целью административно-правового обеспечения реализации гражданами права на информацию предложено более детально предусмотреть на уровне соответствующего закона контролирующие полномочия Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека.

Усовершенствовано определение понятия административно-правового статуса гражданина Украины, под которым предложено понимать закрепленную в нормативно-правовых актах и гарантированную государством правовую (юридическую) категорию, которая определяет правовое положение индивидуального субъекта (гражданина) в отношениях с государственными органами, органами местного самоуправления, основой которого является комплекс прав, обязанностей и гарантий.

Административно-правовые основы получения, использования, распространения, хранения и защиты информации определены как наиболее важные и принципиальные положения, средства, методы, на которых основываются национальная информационная политика, отношения и процессы, которые ее сопровождают.

Выяснены характерные черты и недостатки современного информационного законодательства Украины, к которым отнесены: его бессистемный характер, внутренняя противоречивость, неурегулированность многих информационных отношений, диспропорции в соотношении между законами и подзаконными актами в пользу последних, недостаточная научная обоснованность, декларативность и безадресность ряда законодательных актов, а также отсутствие в этих актах механизмов их реализации.

Ключевые слова: административно-правовой статус, граждане Украины, правовое обеспечение, информация, право на информацию, административное законодательство.

Dissertation is devoted to analysis of essence, content and peculiarities of administrative-legal status of the citizen of Ukraine as subject for realization the right to information. The work ascertains peculiarities of realization the right of the citizen of Ukraine to application, characterizes essence and peculiarities of realization the right to information with restricted access, defines the notion of the right to access to public information and peculiarities of its realization. It specifies peculiarities of administrative-legal support of realization the right to other types of information. The dissertation proposes ways for enhancement of administrative legislature, which provides realization the right to information for the citizens of Ukraine, developmental trends of administrative-legal bases of information achievement, use, distribution, storage and protection. The work also defines ways of enhancement of administrative-legal guaranties, which provide the right to information for the citizens of Ukraine.

Key words: administrative-legal status, citizens of Ukraine, legal support, information, the right to information, administrative legislature.

Размещено на Allbest.ru

...