Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості провадження в адміністративному судочинстві України за відсутності сторін та третіх осіб

Демократичні перетворення, що відбулися в Україні після проголошення незалежності, зумовили необхідність перебудови всього державного механізму з метою приведення його до міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини. У зв'язку з цим особливо гостро постала необхідність трансформації судової гілки влади та створення дієвого механізму захисту прав і свобод громадян. Такий механізм насамперед повинен забезпечувати захист особи від свавілля чиновників, оскільки останні наділені значним обсягом владних повноважень та можуть приймати рішення, обов'язкові для виконання. Саме тому потреба дієвого контролю за діями органів публічного управління цілком логічно викристалізувалася в ідею створення незалежних адміністративних судів, які є невід'ємним атрибутом сучасної демократичної правової держави та однією з гарантій дотримання законності у сфері публічного управління.

Водночас інтеграція України до Європейського Союзу вимагає повномасштабного реформування правової системи на основі принципів та стандартів, що сформувалися на міжнародному рівні. Проводячи реформи в державному управлінні, необхідно враховувати міжнародні та європейські стандарти, теоретичні положення, доктрини та позитивний практичний досвід зарубіжних держав. Наприклад, розпочата в Україні адміністративно-судова реформа, створення системи адміністративних судів, розроблення нормативної бази регулювання адміністративного судочинства відбуваються з урахуванням міжнародних та європейських стандартів адміністративної юстиції. Їх дотримання є передумовою для інтеграції України в європейський правовий простір, а також для набуття ознак правової держави.

Загальні теоретичні засади адміністративного судочинства розроблялися у працях таких вітчизняних та зарубіжних дослідників, як В. Авер'янов, Д. Бахрах, В. Бевзенко, Ю. Битяк, Ю. Георгієвський, О. Гусарєва, С. Ківалов, Т. Коломоєць, В. Комзюк, Р. Мельник, Ю. Старілов, Н. Хаманьова та ін. Окремі теоретичні та практичні аспекти діяльності адміністративних судів в Україні розглядали С. Бондар, А. Борко, І. Коліушко, Р. Куйбіда, А. Неугодніков, О. Пасенюк, Ю. Педько, А. Руденко, О. Свида, В. Стефанюк, І. Шруб та ін. Проте, незважаючи на велику увагу дослідників до цієї сфери, значна кількість питань залишається ще недостатньо вивченою. Зокрема, й досі у сучасній адміністративно-правовій науці виникають значні проблеми у зазначеній галузі.

Таким чином, правові та організаційні проблеми інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, оновлення законодавства з цього питання, відсутність належного наукового їх опрацювання зумовлюють актуальність та важливість комплексного дослідження інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано відповідно до п. 19 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10). Дисертація також відповідає основним положенням «Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» (затвердженої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006) та «Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» (затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу чинного адміністративного процесуального законодавства України й практики його реалізації визначити сутність та особливості провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, надати науково обґрунтовані рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні задачі:

- охарактеризувати становлення та розвиток інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- визначити поняття та сутність провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- встановити правове положення сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві;

- з'ясувати закордонний досвід провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- визначити умови допустимості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб;

_ з'ясувати особливості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб;

- окреслити вимоги до судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб;

- охарактеризувати сутність і порядок оскарження рішень адміністративних судів, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб;

- визначити підстави та порядок перегляду судових рішень, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються під час провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб.

Предметом дослідження є особливості провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціальні юридичні методи пізнання, сформовані на засадах діалектичного підходу до наукового пізнання правових явищ. Завдяки використанню логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, удосконалено розуміння таких категорій, як «правовий статус», «адміністративний процес», «адміністративне судочинство» тощо (розділи 1, 2). За допомогою системно-структурного методу було розкрито сутність і структуру провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, з'ясовано положення сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві (підрозділи 1.2, 1.3). Формально-юридичний метод використано для аналізу нормативно-правових засад, що становлять адміністративне процесуальне та міжнародне законодавство, яке регулює провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб (підрозділ 1.4). Автором також застосовувалися формально-логічний (підрозділи 2.2-2.4), функціональний (розділ 2), історико-правовий (підрозділ 1.4.), структурний (підрозділ 1.2), логічний (підрозділи 1.1, 2.1, 2.4) та статистичний методи (підрозділ 1.3, розділ 2), метод моделювання та реконструювання (підрозділи 2.1-2.4.), компаративний метод і документальний аналіз використовувалися для вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства. Ці та інші методи здебільшого використовувалися у взаємозв'язку та тією мірою, якою вони відповідають предметові дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації становлять наукові праці фахівців у галузі філософії, соціології, загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного права, адміністративного процесу, інших галузевих правових наук, у тому числі зарубіжних учених. Нормативною основою дисертації є Конституція України, кодекси, закони України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, підзаконні нормативні акти, які регулюють провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб. Інформаційною та емпіричною базою дослідження є узагальнення практики діяльності адміністративного суду України щодо провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним з перших комплексних досліджень правових засад провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, у результаті якого сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

- обґрунтовано власну позицію щодо етапів розвитку адміністративного судочинства в Україні. До таких віднесено: а) реформування системи судів відповідно до Конституції, в тому числі запровадження системи адміністративно-правових відносин; б) розвиток правового забезпечення правосуддя у сфері адміністративно-правових відносин; в) вдосконалення організаційного, матеріально-технічного, кадрового та іншого забезпечення діяльності адміністративних судів;

- визначено поняття «умови допустимості розгляду адміністративної справи без присутності сторін і третіх осіб», під якими запропоновано розуміти конкретні, визначені на нормативно-правовому рівні обставини, за яких можливе здійснення адміністративного судочинства внаслідок відсутності під час його реалізації основних учасників - сторін і третіх осіб;

- запропоновано й обґрунтовано авторське бачення щодо необхідності внесення низки змін до Кодексу адміністративного судочинства України. Усі зміни належним чином обґрунтовані;

удосконалено:

- перелік умов допустимості розгляду справи адміністративної юрисдикції за відсутності сторін та третіх осіб. Такими є: а) їх належна поінформованість; б) випадок, коли суб'єкти діють через свого процесуального представника; в) подання стороною або третьою особою клопотання про розгляд справи за її відсутності та задоволення такого клопотання судом; г) розгляд справи в особливому порядку - скорочене провадження;

- характеристику процесуальних прав суб'єктів адміністративного судочинства. У зв'язку з чим наголошено, що їх слід розподілити на змагальні та диспозитивні. Визначено, що змагальні права - це надані законом можливості брати участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, які беруть участь у справі; диспозитивні права - це встановлені законом можливості особи, яка бере участь у справі, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд;

дістали подальшого розвитку:

- розуміння, що участь сторони або третьої особи в адміністративному судочинстві передбачає, що вони стають повноцінними учасниками адміністративно-процесуальних правовідносин, набувають відповідного процесуального статусу. У свою чергу, присутність або відсутність особи при розгляді адміністративної справи та вчиненні окремих процесуальних дій впливає лише на порядок та особливості такого розгляду. Відсутність сторони або третьої особи під час судового розгляду, як правило, не позбавляє та не обмежує їхнього процесуального становища;

- позиція, що особливостями розгляду адміністративної справи за відсутності сторін і третіх осіб є: а) особливий порядок виступу осіб, які беруть участь у справі під час розгляду справи по суті та судових дебатів; б) можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за відсутності сторін і третіх осіб; в) розгляд справи у порядку скороченого провадження завжди здійснюється суддею одноособово;

_ обгрунтування того, що апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справах адміністративної юрисдикції виступають однією із найголовніших конституційних гарантій судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах;

- характеристика інституту представництва в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, у зв'язку з чим наголошено на необхідності подальшого наукового дослідження новоутвореного інституту - участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, зокрема викладені в дисертації положення можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки адміністративно-правових засад провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- у правотворчості - з метою підготовки і уточнення низки законодавчих та підзаконних актів з питань провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- у правозастосовній діяльності - для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів України щодо провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб;

- у навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Суд та правоохоронні органи», а також у процесі проведення занять із зазначених дисциплін у ВНЗ.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки було оприлюднено дисертантом на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми національного законодавства» (Кіровоград, 2011), «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2012).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено в п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях з юридичних наук, одна - у зарубіжному науковому виданні, а також у двох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, розкрито мету і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Теоретичні засади дослідження особливостей провадження в адміністративному судочинстві України за відсутності сторін та третіх осіб» складається з чотирьох підрозділів, у яких охарактеризовано становлення та розвиток інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб; розкрито поняття та сутність провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб; визначено правове положення сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві; з'ясовано закордонний досвід провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб» наголошено, що становлення та розвиток зазначеного інституту нерозривно пов'язаний з виникненням адміністративної юстиції та належної нормативно-правової бази, яка покликана врегульовувати правовідносини, що виникають з приводу оскарження дій органів державної влади.

Охарактеризовано основні підходи до розуміння етапів становлення адміністративного процесу в Україні, на підставі чого запропоновано власний підхід до характеристики етапів становлення інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб. До таких етапів віднесено: 1) виникнення адміністративної юстиції в Україні (починається з моменту проголошення незалежності); 2) розвиток адміністративної юстиції в контексті Концепції судово-правової реформи в Україні (починається з 1992 р.); 3) розвиток нової моделі української адміністративної юстиції (починається з прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України); 4) розвиток адміністративної юстиції після прийняття Закону України «Про судоустрій України» (починається з 7 лютого 2002 р.); 5) сучасний етап розвитку адміністративної юстиції (починається з прийняття Кодексу адміністративного судочинства від 6 липня 2005 р.). Детально розкрито особливості розвитку інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб на кожному із зазначених етапів.

У підрозділі 1.2. «Поняття та сутність провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб» з метою максимально повного та усестороннього дослідження питання поняття та сутності провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб проаналізовано такі правові категорії, як «адміністративне судочинство», «адміністративна юстиція», «адміністративний процес». Зазначено, що в науковій літературі перелічені терміни доволі часто ототожнюються, що перешкоджає їх правильному застосуванню, у зв'язку з чим запропоновано їх власне тлумачення.

У роботі встановлено, що сутність провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб може бути з'ясована шляхом визначення завдань, змісту, правового статусу сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві та адміністративній юстиції взагалі. Встановлено, що основним завданням адміністративного судочинства є розгляд і вирішення спору про поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій. Визначено сутність та зміст правового статусу сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві.

У підрозділі 1.3. «Правове положення сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві» наголошено, що зазначені вище суб'єкти адміністративного судочинства характеризуються наявністю у них певного правового статусу, під яким у юридичній літературі розуміють правовий стан особи, що виражається у сукупності його нормативно закріплених прав та обов'язків.

На підставі проведеного аналізу законодавчих актів та думок науковців охарактеризовано права сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві як одного з основних елементів, що характеризують правове положення досліджуваних суб'єктів. Зазначені права об'єднано у дві групи: змагальні та диспозитивні. Окрему увагу приділено безпосередньо характеристиці обов'язків сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві.

Встановлено, що одним з елементів, що визначають правове положення сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві, є адміністративна процесуальна правосуб'єктність, яка виникає у громадян з моменту їх народження, а у юридичних осіб - з моменту їх створення. Моментом припинення адміністративної процесуальної правосуб'єктності у громадян є смерть останніх, а в юридичних осіб така правосуб'єктність припиняється з моментом ліквідації.

Окремо розглянуто правове положення третіх осіб в адміністративному судочинстві. Наголошено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу у будь-який час до закінчення судового розгляду, пред'явивши адміністративний позов до сторін. Окреслено особливості правового положення третіх осіб в адміністративному судочинстві.

У підрозділі 1.4. «Закордонний досвід провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб» акцентовано увагу, що появу дискусії навколо питання про доцільність запровадження адміністративної юстиції пов'язують із тими суспільно-політичними та соціально-економічними змінами, що настали в результаті боротьби за основоположні права та свободи людини і громадянина, конституційну державу, правовий суспільний лад.

Охарактеризовано французьку модель адміністративної юстиції, наголошено, що виникнення французької моделі адміністративної юстиції пов'язують із революційними подіями у Франції кінця XVIII століття. Розкрито етапи розвитку та характерні риси французької моделі адміністративної юстиції. Визначено позитивні та негативні моменти існування французької моделі адміністративної юстиції.

Встановлено найхарактерніші ознаки німецької моделі адміністративної юстиції, якими є створення в єдиній судовій системі триланкової системи адміністративних судів: адміністративні суди земель, вищі адміністративні суди земель та Федеральний адміністративний суд. Окреслено схожі та відмінні ознаки німецької та французької моделей адміністративної юстиції.

З метою з'ясування закордонного досвіду провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб у підрозділі висвітлено особливості адміністративної юстиції Італії, Польщі, Молдови та інших держав.

Розділ 2. «Порядок провадження в адміністративному судочинстві України за відсутності сторін та третіх осіб» складається з п'яти підрозділів, безпосередньо присвячених характеристиці умов допустимості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб; особливостей розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб; вимог до судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб; сутності та порядку оскарження рішень адміністративних судів, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб; підстав та порядку перегляду судових рішень, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб.

У підрозділі 2.1. «Умови допустимості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб» наголошується на тому, що участь сторін та третіх осіб у розгляді справ у порядку адміністративного судочинства не означає, що вони мають бути обов'язково безпосередньо (тобто фізично) присутніми у процесі. Тобто участь у процесі свідчить про те, що сторони та треті особи є учасниками певних процесуальних відносин і носіями відповідних їм права та обов'язків. У той час як присутність або відсутність учасника процесу ніяк не позначається на його правовому статусі, а лише впливає на процедуру (порядок) судового розгляду.

Зазначається, що розгляд справи за відсутності учасників може бути здійснений, тільки якщо дотримані певні умови, які визначають її допустимість до розгляду. Охарактеризовано сутність умов допустимості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб. Встановлено, що такими умовами є чітко визначені законодавством обставини, наявність яких дає змогу розглядати адміністративну справу за відсутності сторін і третіх осіб.

До умов допустимості справи до розгляду без її учасників належить: а) відповідна поінформованість сторін і третіх осіб про діяльність суду щодо розгляду справи, в результатах вирішення якої вони зацікавлені. Ця умова є логічним продовженням принципів гласності та відкритості адміністративного процесу; б) передбачена законодавством можливість діяти у процесі через свого представника без особистої присутності; в) наявність відповідного клопотання від сторін та (або) третіх осіб про розгляд справи без їх участі. Акцентовано увагу на тому, що сам факт подання клопотання ще не є підставою для розгляду справи за відсутності її учасника (учасників) - таке клопотання має бути задоволене судом у судовому засіданні; г) приналежність справи, що розглядається, до категорії тих, які можуть бути розглянуті у скороченому порядку. Проаналізовано означені умови допустимості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб.

У підрозділі 2.2. «Особливості розгляду справи за відсутності сторін і третіх осіб» наголошено, що за наявності відповідних законодавчо встановлених умов адміністративне судочинство може відбуватися без присутності сторін та третіх осіб у загальному порядку, втім такий розгляд має свої специфічні моменти, які окреслено у підрозділі. Підкреслюється, що тільки законний представник користується усіма правами сторін, третіх осіб, окрім випадків, прямо передбачених законодавством.

Стосовно представництва за договором зазначається, що представник має тільки загальні права осіб, які беруть участь у справі, у той час як його спеціальні повноваження (якими користуються лише сторони та треті особи, що пов'язані із розпорядженням предмета спору) повинні бути конкретно обумовлені у договорі, виданій довіреності.

До особливостей здійснення адміністративного судочинства за відсутності сторін і третіх осіб віднесено можливість розгляду справи у порядку письмового провадження або за скороченим провадженням не здійснюється фіксація за допомогою технічних звукозаписувальних засобів, оскільки фактично відсутнє судове засідання.

Наголошено, що у випадку відкриття скороченого провадження ухвала про відкриття скороченого провадження надсилається тільки відповідачу. Дана ситуаціє є порушенням принципу гласності та відкритості адміністративного процесу, зокрема в частині того, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи й ухвалені в ній судові рішення.

У підрозділі 2.3. «Вимоги до судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб» проаналізовано законодавчі вимоги щодо ухвалення рішень по справах, при розгляді яких були відсутні сторони і треті особи. Наголошено, що логічно завершені етапи розгляду справи у порядку адміністративного судочинства оформлюються прийняттям відповідного процесуального документа. Доведено, що в умовах відсутності у судовому засіданні сторін і третіх осіб чіткість вимог до цих рішень набуває особливого значення.

Встановлено види рішень, які приймає суд в адміністративному судочинстві - ухвали і постанови, та визначено перелік вимог, яким вони повинні відповідати. До основних вимог до судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб, віднесено такі: по-перше, вони повинні бути правосудними, що передбачає їх законність, тобто відповідність нормам матеріального і процесуального законодавства, та обґрунтованість, тобто обставини справи, у якій приймається рішення, мають бути всебічно та у повному обсязі досліджені судом, на підставі чого він надає їм відповідної юридичної оцінки. У своєму рішенні суд повинен надати повну (вичерпну) відповідь на ті питання, які були предметом розгляду (вирішення спору); по-друге, рішення суду має відповідати таким критеріям, як визначеність, зрозумілість та точність. При цьому наголошено, що, попри важливість цих вимог, їх недотримання не є підставою для скасування рішення суду, на відміну від порушення вимог законності та обґрунтованості; по-третє, доступність судового рішення. В умовах коли сторона та треті особи відсутні під час розгляду справи, ця вимога має особливе значення, оскільки гарантує їм право вільно та безперешкодно ознайомитися із рішенням суду, яке стосується чи може стосуватися їх прав, свобод і законних інтересів; по-четверте, рішення має прийматися судом відповідно до принципу таємниці нарадчої кімнати; по-п'яте, внутрішній зміст прийнятих рішень має бути логічним та послідовним.

У підрозділі 2.4. «Сутність і порядок оскарження рішень адміністративних судів, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб» звернено увагу, що досить часто внаслідок як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників можуть бути прийняті з порушенням встановлених вимог, що у свою чергу порушує право сторін та третіх осіб, які були відсутні при розгляді справи, на об'єктивне, неупереджене правосуддя, на засадах законності та верховенства права. Наголошено, що для розв'язання цієї проблеми у Конституції закріплено таку додаткову гарантію як право на оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядках.

Розглянуто зміст поняття «апеляція», встановлено, які інстанції є апеляційними та який порядок розгляду справи за відсутності сторін та третіх осіб у них, зокрема: наголошено на важливості процедури інформування сторін і третіх осіб щодо території, на яку поширюється юрисдикція відповідного апеляційного адміністративного суду; визначено коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження. Зауважено на тому, що ухвала, якщо це передбачено нормами КАС, може бути оскаржена окремо від постанови; зазначається, що важливими умовами розгляду апеляційної скарги є дотримання строку її подання та сплата судового збору.

Підкреслюється, що строк на оскарження починається з моменту отримання зацікавленою особою копії відповідного судового рішення, що є дуже важливою гарантією прав учасників процесу у випадку коли вони були відсутні при розгляді справи. Щодо процесу розгляду справи в апеляційній інстанції зазначено, що він не має особливих відмінностей від судового розгляду у суді першої інстанції.

Акцентовано увагу, що, окрім апеляційного оскарження, ще однією гарантією судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб виступає оскарження судових рішень у касаційному порядку. З'ясовано, що одна з основних відмінностей касації від апеляції полягає у тому, що перша здійснюється єдиним судовим органом - Вищим адміністративним судом України. До особливостей касаційного провадження віднесено: те, що у ньому розглядаються тільки ті рішення, які вже пройшли апеляційну інстанцію; те, що формою звернення до касаційного суду є касаційна скарга. До специфічних ознак касаційного оскарження віднесено те, що касаційна скарга подається безпосередньо до інстанції, у якій вона розглядатиметься.

У підрозділі 2.5. «Підстави та порядок перегляду судових рішень, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб» акцентовано, що, окрім права осіб, які були відсутні при розгляді справи, на оскарження рішень адміністративного суду в апеляційному та касаційному порядку законодавством також передбачено таку гарантію їх прав, як перегляд рішень Верховним Судом України (далі - ВСУ). Формою звернення до ВСУ є заява, яку можна подати тільки якщо є чітко визначені законодавством підстави. Окреслено порядок подання відповідної заяви за відсутності сторін та третіх осіб. Розглянуто перелік судових установ, рішення яких визнаються в Україні та є обов'язковими для неї, зокрема це: Європейський суд з прав людини, Економічний суд СНД, Міжнародний суд ООН. При цьому наголошується на тому, що останні два розв'язують спори між державами як суб'єктами міжнародного публічного права.

Встановлено форму подання заяви щодо перегляду судових рішень, прийнятих за відсутності сторін та третіх осіб. Досліджено умови, за яких у перегляді справи може бути відмовлено, зокрема якщо протягом року з моменту ухвалення рішення не виникло підстав для його перегляду - не ухвалено рішення, яким судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, - таке рішення не підлягає перегляду Верховним Судом України.

Наголошено, що передбачена законодавством процедура допуску справи до провадження у ВСУ, яка здійснюється колегію у складі п'яти суддів Вищого адміністративного суду України, що формується без участі суддів, які прийняли рішення, що оскаржується, викликає багато сумніві щодо її відповідності Конституції, оскільки вона (зазначена процедура) перешкоджає праву громадян використовувати усі національні засоби захисту своїх прав, свобод і законних інтересів.

Проаналізовано порядок розгляду адміністративних справ ВСУ за нововиявленими обставинами за відсутності сторін та третіх осіб. Зауважено на тому, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.

демократичний правовий адміністративний судочинство

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання - визначення особливостей провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб і шляхів їх удосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеного завдання. Всі пропозиції та рекомендації мають теоретичний та практичний інтерес та належним чином обґрунтовані.

1. Охарактеризовано та наголошено, що процеси становлення та розвитку будь-якого правового інституту, зокрема й інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, насамперед пов'язані з реформуванням самого законодавства, вивченням та аналізом вже існуючих норм. Питання становлення та розвитку інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб є недостатньо вивченим у сучасному адміністративному праві через ряд об'єктивних обставин, зокрема: по-перше, інститут адміністративного судочинства, як один з основних елементів правової держави, знайшов свого правового прояву менше десятиліття тому із прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України; по-друге, ряд науковців до найосновніших інститутів адміністративного судочинства відносять положення щодо поняття адміністративного суду, підсудності адміністративних справ, адміністративного позову, складу учасників адміністративного судочинства та їх процесуальних прав, складу суду при здійсненні адміністративного судочинства, доказів та доказування, заходів попереднього судового захисту, усного чи письмового провадження, мови адміністративного судочинства та правової допомоги в адміністративних справах.

2. Визначено співвідношення понять «адміністративне судочинство», «адміністративна юстиція», «адміністративний процес», акцентовано на відсутності єдиної парадигми у розмежуванні зазначених понять.

3. Встановлено, що сутність провадження в адміністративному судочинстві може бути з'ясована шляхом визначення завдань, змісту, правового статусу сторін та третіх осіб в адміністративному судочинстві, інституту представництва в адміністративному судочинстві за відсутності сторін та третіх осіб, а також інституту участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

4. З'ясовано та доведено, що суб'єкти адміністративного судочинства характеризуються наявністю у них певного правового статусу, під яким розуміємо правовий стан особи, що виражається у сукупності його нормативно закріплених прав та обов'язків. Класифіковано процесуальні права на: а) змагальні - це надані законом можливості брати участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, які беруть участь у справі та диспозитивні; б) диспозитивні права - це встановлені законом можливості особи, яка бере участь у справі, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд.

5. Визначено, що умовами допустимості розгляду справи адміністративної юрисдикції за відсутності сторін та третіх осіб є: а) їх належна поінформованість (наведене виступає одним із ключових елементів принципу гласності та відкритості адміністративного процесу, а отже, важливою конституційною гарантією судового захисту порушених прав, свобод та інтересів осіб); б) випадок, коли суб'єкти діють через свого процесуального представника (особистість процесуального представника повинна відповідати встановленим у законодавстві критеріям, а саме процесуальне представництво повинно бути належним чином оформлено); в) подання стороною або третьою особою клопотання про розгляд справи за її відсутності та задоволення такого клопотання судом (у разі коли вищенаведене клопотання подали всі особи, які беруть участь у справі, то суд може прийняти рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження, про особливості проведення якого піде мова в наступному підрозділі представленого дослідження); г) розгляд справи в особливому порядку - скорочене провадження;

Наголошено, що, як правило, розгляд адміністративної справи за відсутності сторін і третіх осіб відбувається в тому випадку, коли справу необхідно розглянути як можна скоріше. При цьому суд не витрачає часу на заслуховування сторін і третіх осіб, оскільки можливе вирішення справи за наявними в ній матеріалами, що, безумовно, позитивно впливає на оперативність вирішення питання, а отже, й захисту та поновлення прав, свобод та інтересів сторін і третіх осіб.

6. Особливостями розгляду справи адміністративної юрисдикції за відсутності сторін і третіх осіб є те, що, по-перше, процесуальним законодавством, у разі коли сторони та треті особи діють через своїх представників, передбачено спеціальну процедуру наділення представників повноваженнями на ведення справи, а також різний обсяг таких повноважень, у разі якщо здійснюється представництво на основі договору, й у разі коли представництво здійснюється на основі закону. По-друге, встановлено особливий порядок виступу осіб, які беруть участь у справі, під час розгляду справи по суті та в судових дебатах (коли сторони та треті особи діють через процесуальних представників). У разі якщо розгляд справи проводиться в порядку письмового та скороченого провадження, особливістю такого розгляду буде відсутність судового засідання. Окрім цього, такий процес (письмове та скорочене провадження) не фіксується за допомогою звукозаписувальних технічних засобів. Якщо ж вести мову тільки про розгляд справи за відсутності сторін і третіх осіб у порядку скороченого провадження, то його особливостями буде виступати спеціальний порядок повідомлення осіб, які беруть участь у справі, а також те, що такий розгляд у будь-якому випадку здійснюватиметься суддею одноособово.

7. Доведено, що розгляд і вирішення справи адміністративної юрисдикції за відсутності сторін і третіх осіб супроводжується прийняттям багаточисельних процесуальних документів, важливе місце серед яких займають судові рішення - ухвала та постанова. Задля того, щоб судове рішення вважалось правосудним, воно повинно відповідати вимогам, що закріплені в законодавстві та були сформовані судовою практикою. При цьому серед таких вимог варто виділити наступні: законність, обґрунтованість, безумовність (визначеність), зрозумілість (ясність), точність, доступність, дотримання при ухваленні рішення таємниці нарадчої кімнати, відповідність закріпленому в процесуальному законодавстві змісту. Недотримання вищенаведених вимог до судових рішень має наслідком визнання таких рішень не правосудним і породжує необхідність їх перегляду.

8. Встановлено, що апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справах адміністративної юрисдикції виступають однією з найголовніших конституційних гарантій судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах. Вищенаведена конституційна гарантія набуває особливого значення у випадку оскарження вищенаведених рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб, так як вони безпосередньо не спостерігали за процесом розгляду їхньої справи. Водночас національним законодавством, окрім апеляційного та касаційного оскарження судових рішень адміністративних судів, передбачено можливість перегляду таких рішень Верховним Судом України та в порядку провадження за нововиявленими обставинами, про що піде мова в наступному підрозділі представленого дослідження.

9. Наголошено, що перегляд судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб, Верховним Судом України, так як й апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, є додатковою гарантією дотримання вимоги їх законності. У свою чергу, перегляд судових рішень у порядку провадження за нововиявленими обставинами виступає додатковою гарантією дотримання такої вимоги до судових рішень як їх обґрунтованість. Безумовно, законодавче закріплення вищенаведених процесуальних інститутів впроваджує в життя конституційні положення щодо належного забезпечення права фізичних та юридичних осіб на судовий захист.

Запропоновано внесення змін до ч. 3 ст. 1822 КАС України в частині того, що копія ухвали про відкриття провадження надсилається не тільки відповідачу, а й усім особам, які беруть участь у справі.

З метою внесення ясності до питання щодо строків касаційного оскарження судових рішень, ухвалених за відсутності сторін і третіх осіб, запропоновано внести зміни до ч. 5 ст. 254 КАС України в частині того, що судові рішення адміністративних судів апеляційної інстанції, ухвалені за відсутності сторін і третіх осіб, у порядку письмового провадження, набирають законної сили з моменту їх постановлення.

Список опублікованих праць

1. Біліченко Т.М. Адміністративне судочинство: закордонний досвід / Т.М. Біліченко // Південноукраїнський правничий часопис. - 2012. - № 3. - С. 152-154.

2. Біліченко Т.М. Адміністративна юстиція як інститут судового захисту прав і свобод людини / Т.М. Біліченко // Наука і право-охорона. - 2012. - № 4 (18). - С. 12-16.

3. Біліченко Т.М. Становлення та розвиток інституту провадження в адміністративному судочинстві за відсутності третіх осіб / Т. М. Біліченко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія право. - 2012. - Вип. 20. - Ч. 1. - Т. 3. - С. 75-78.

4. Біліченко Т.М. Щодо цілей, завдань і принципів адміністративного судочинства / Т.М. Біліченко // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 91-95 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/
e-journals/FP/2012-4/12btmpac.pdf.

5. Биличенко Т.Н. Административное судопроизводство: современные проблемы и перспективы. / Т. Н. Биличенко // Право и политика. - 2013. - № 3. - С. 90-93.

6. Біліченко Т.М. Письмове провадження в адміністративному судочинстві: «за і проти» / Т. М. Біліченко // Актуальні проблеми національного законодавства: мат. Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кіровоград, 15 грудня 2011 р.). - Кіровоград : Кіровоградський держ. пед. унів. ім. Володимира Винниченка, 2011. - Вип. 25. - С. 46-49.

7. Біліченко Т.М. Поняття розгляду справи за відсутності сторін та третіх осіб / Т.М. Біліченко // Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави: мат. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 24 лютого 2012 р.). - Одеса : Одеський держ. ун-т внутр. справ, 2012. - С. 13-14.

Размещено на Allbest.ru