Адміністративно-правовий статус прокуратури України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Адміністративно-правовий статус прокуратури України

Марченкова Світлана Олександрівна

Київ - 2013

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник	доктор юридичних наук, доцент Галунько Валентин Васильович, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», директор Інституту права та суспільних відносин
Офіційні опоненти:	доктор юридичних наук, професор Берлач Анатолій Іванович, Національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права
	кандидат юридичних наук Єщук Ольга Михайлівна, Херсонський державний університет, доцент кафедри адміністративного і господарського права

Захист відбудеться 21 березня 2013 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус № 3, кімната 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв Оборони, 13, навчальний корпус № 4, кімната 28

Автореферат розісланий 20 лютого 2013 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Ю. Піддубний

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Під час формування в Україні правової, соціальної, демократичної держави на сучасному етапі виникає нагальна необхідність реформування адміністративно-правового статусу прокуратури, а також пошук подальших шляхів її розвитку для забезпечення суттєвого покращення прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до Конституції України прокуратура не належить до жодної гілки влади (законодавчої, виконавчої, судової). Вона функціонує як незалежний державний орган.

Україна направляє свої помисли до європейської спільноти, країна зробила свій європейський вибір, і саме через це виникла необхідність узгодження державно-правових інститутів нашої держави зі структурами країн Європейського Союзу. Це стосується і реформування адміністративно-правового статусу прокуратури України в напрямі забезпечення нею процесів побудови правової, демократичної, соціальної держави, у майбутньому - країни Європейського Союзу.

Актуальність теми дослідження підтверджується ще й тим, що прокуратура України повинна не тільки сама реформуватися відповідно до принципів Конституції та нових реалій в соціальній, зокрема правовій сфері життєдіяльності, а й активно сприяти позитивним перетворенням нашого суспільства, зміцненню законності й правопорядку.

Проблема реформування прокуратури стоїть на порядку денному ще відколи Україна стала незалежною, тривають наукові дискусії з цього приводу, здійснюються спроби законодавчої зміни її статусу, удосконалення її функцій, місця та ролі у сучасній державі. Питання, що пов'язані зі створенням нової моделі правоохоронної системи держави, механізму ефективного захисту прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, приводять до появи нових наукових досліджень у цій сфері.

Зазначене підтверджується результатами нашого соціологічного опитування: 58 % громадян визначили рівень забезпечення їх прав і свобод прокуратурою України як незадовільний, від 23 до 67 % опитаних прокурорів не задоволені окремими аспектами свої професійної діяльності.

Таким чином, зазначені та інші проблеми адміністративно-правового статусу прокуратури України, відсутність їх належного наукового опрацювання зумовлюють актуальність всебічного дослідження у зазначеній вище сфері.

Проблемні питання адміністративно-правового статусу прокуратури України були предметом наукових досліджень О. М. Бандурки, В. Т. Білоуса, В. Г. Бесараба, М. М. Бурбики, А. С. Васильєва, Ю. М. Грошового, Л. М. Давиденка, В. В. Долежана, П. М. Каркача, М. В. Косюти, В. І. Малюги, І. Є. Марочкіна, М. І. Мичка, О. Р. Михайленка, В. М. Підгородинського, М. О. Потебенька, Є. М. Поповича, М. В. Руденка, В. А. Селезньова, В. В. Сухоноса, П. В. Шумського, М. К. Якимчука та ін.

Завдяки їх доробку створено теоретичну базу, визначено теоретико-методологічні принципи, розкрито окремі аспекти адміністративно-правового статусу прокуратури України, проте цілеспрямовано проблеми у сфері адміністративно-правового статусу прокуратури України вчені не досліджували, зосереджуючи свої зусилля на суміжних із цією темою суспільних відносинах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до наказів Генерального прокурора України: № 1 «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 26 грудня 2011 р.; № 2 «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України» від 15 грудня 2011 р. та Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р., № 1209-р., а також напрямів наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України в контексті проведення в країні адміністративної реформи.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад та практичних рекомендацій з питань удосконалення адміністративно-правового статусу прокуратури України.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження в роботі слід розв'язати такі задачі:

- розкрити розуміння прокуратури України як об'єкта адміністративно-правового регулювання;

- сформулювати поняття та розкрити зміст адміністративно-правового статусу прокуратури України;

- з'ясувати адміністративну правосуб'єктність прокурорів;

- визначити адміністративні обов'язки прокурорів як провідний елемент адміністративно-правового статусу прокуратури України;

- розкрити адміністративні права прокурів;

- з'ясувати особливості заохочення та спеціальної дисциплінарної відповідальності прокурорів;

- виявити міжнародний досвід визначення адміністративно-правового статусу прокуратури;

- сформулювати напрями удосконалення законодавства щодо адміністративно-правого статусу прокуратури України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового статусу прокуратури України.

Предмет дослідження - адміністративно-правовий статус прокуратури Україні. адміністративний прокурор дисциплінарний

Методи дослідження визначаються специфікою роботи та поставленими завданнями. У розв'язанні цих завдань використовувалися загальнофілософські, загальнонаукові, загальнологічні та спеціальні наукові методи пізнання.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на системному підході, що дає можливість досліджувати проблеми, які розглядаються, всебічно, виходячи зі змісту її предмета.

Провідним методом у роботі став формально-догматичний. За його допомогою було здійснено аналіз чинного законодавства щодо адміністративно-правового статусу прокуратури України (підрозділи 1.2, 2.2, 2.4, 3.1).

Головний серед загальнонаукових методів, використаних під час дослідження, - системно-структурний, сутність якого полягала в комплексному дослідженні організації та діяльності прокуратури України як єдиного комплексного інституту з узгодженням усіх його елементів і частин (підрозділи 1.2, 3.1). Широко застосовувалися під час написання роботи загальнологічні методи. У дослідженні використано дедуктивний метод, за допомогою якого на основі вивчення окремих праць та юридичних документів, що стосуються адміністративно-правового статусу прокуратури, зроблено підсумкові висновки (підрозділи 2.3, 3.2). Метод індукції використовувався під час узагальнення позитивних практичних результатів працівників прокуратури щодо адміністративно-правового статусу цього державного органу (підрозділи 1.1, 1.2.). Для аналізу та характеристики сучасних юридичних праць, присвячених дослідженню адміністративно-правового статусу прокуратури, застосовувався порівняльно-правовий (підрозділи 3.2, 3.1) та описово-аналітичний (підрозділ 2.4) методи.

Серед загальнофілософських методів основним, що використовувався у написанні роботи, був діалектичний, який дав змогу здійснити дослідження державно-правових явищ у сфері адміністративно-правового статусу прокуратури в їхньому розвитку, багатоманітності та зв'язку (підрозділи 1.1, 2.1).

Базовим підґрунтям для виконання дисертаційної роботи стали наукові праці з філософії права, теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права та теорії управління. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили вчені-адміністративісти В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурко, А. І. Берлач, Л. Р. Біла-Тіунова, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, В. В. Галунько, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, А. І. Єлістратов, О. М. Єщук, С. В. Ківалов, В. В. Коваленко, А. П. Клюшниченко, В. К. Колпаков, Т. О. Коломоєць, Т. М. Кравцова, Є. В. Кубко, В. П. Кудрявцев, В. І. Курило, Т. А. Латковська, Р. С. Мельник, Н. Р. Нижник, О. П. Світличний, В. П. Пєтков, Д. В. Приймаченко, В. К. Шкарупа та ін.

Положення і висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові й організаційні засади діяльності органів прокуратури України. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становить узагальнена практика управлінської діяльності органів державної влади - Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур. Вузькопрофільність дисертації зумовила необхідність збору інформації, що затребувало участі в соціологічному дослідженні як «експертів» 753 громадян.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із вагомих у вітчизняній правовій літературі комплексним монографічним дослідженням, присвяченим проблемам адміністративно-правового статусу прокуратури України. У ній обґрунтовано низку наукових положень і висновків, нових у теоретичному плані й важливих для юридичної практики.

До найбільш істотних результатів, що мають наукову новизну, належать:

уперше:

- запропоновано закріпити у законодавстві, що регулює адміністративно-правовий статус прокуратури, чітких обов'язків і прав Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів взамін категорії «повноваження», що стане вагомим чинником приведення його у відповідність до положень теорії природного права і Конституції України, відповідно до яких суб'єкти владних повноважень є передусім зобов'язальними перед народом України, а вже потім з метою виконання свої обов'язків наділяються відповідними правами;

удосконалено:

- розуміння адміністративних прав прокурорів як системи адміністративно-правових норм, що встановлюють дозволені їм юридичні засоби виконання своїх обов'язків з метою забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, публічного інтересу держави та суспільства;

- сутність дисциплінарної відповідальності прокурорів як засобів правового забезпечення діяльності органів прокуратури, спрямованої на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, що своїм завданням мають захист від неправомірних посягань, коли прокурори є взірцем дотримання законності, справедливості й гуманності у вирішені юридичних справ та в побуті, що і приводить до законодавчого встановлення щодо них більш широкої за змістом і більш суворої за санкціями спеціальної дисциплінарної відповідальності, яка у більшості випадків за своїми ознаками є різновидом адміністративного примусу;

дістали подальшого розвитку:

- зміст об'єкта адміністративно-правового регулювання діяльності прокуратури - як матеріальних і нематеріальних цінностей, з проводу яких органи прокуратури (прокурори) вступають в адміністративно-правові відносини, а також діяння прокурорів з метою утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, що має своїм завданням захист від неправомірних посягань незалежності, суспільного і державного ладу, політичної та економічної систем України, прав національних груп та територіальних утворень особистих прав і свобод людини та громадянина, основ демократичного устрою державної влади, правового статусу органів місцевого самоврядування;

- розуміння адміністративно-правового статусу прокуратури України як сукупності обсягу правосуб'єктності органів прокуратури і прокурорів (інших посадових осіб прокуратури), їх обов'язків і прав, особливостей заохочення і спеціальної (адміністративної) дисциплінарної відповідальності прокурорів та інших посадових осіб прокуратури;

- адміністративна правосуб'єктність прокурорів як різновид спеціальної правосуб'єктності фізичних осіб суб'єктів владних повноважень, ключовим чинником якої є призначення громадян України, що мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості, в органи прокуратури, висунення на посади прокурорів Автономної Республуки Крим, областей, міст, районів і прирівняних до них прокурорів та питання проходження ними служби;

- адміністративні обов'язки прокурорів - передбачені для прокурорів вид і міра необхідної поведінки, спрямовані на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку, що має своїм завданням захист від неправомірних посягань: на закріплені Конституцією України незалежність республіки, суспільний та державний лад, політичну й економічну системи, права національних груп і територіальних утворень; на гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини та громадянина; на основи демократичного устрою державної влади, правового статусу органів місцевого самоврядування;

- розширено застосування передового міжнародного досвіду адміністративно-правового статусу прокуратури, зокрема щодо продовження адаптації законодавства у цій сфері до міжнародних стандартів, віднесення органів прокуратури до судової гілки влади, підвищення моральних освітніх і практичних вимог до кандидатів у прокурори, збереження як основного обов'язку прокурорів захисту прав і свобод громадян, надання вищому прокурору держави права законодавчої ініціативи.

Практичне значення одержаних результатів. Визначення особливостей адміністративно-правового статусу прокуратури України та пошук шляхів його удосконалення має важливе теоретичне і практичне значення. Окремі положення роботи будуть використані:

- у правотворчості (для вдосконалення чинного законодавства щодо розроблення авторського проекту Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення прокурорами);

- у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дало змогу поліпшити практичну діяльність прокуратури Суворовського району м. Херсона (акт впровадження результатів дисетаційної роботи у прокуратуру Суворовського району м. Херсона від 19 травня 2012 р.);

- у навчальному процесі, матеріали роботи використано у підготовці курсу лекцій з таких навчальних дисциплін, як «Адміністративне право», «Адміністративна юрисдикція в АПК». Положення дисертації використовуються під час проведення практичних занять у Національному університеті біоресурсів і природокористування, їх враховано в навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта (акт впровадження результатів дисертаційної роботи у навчальний процес Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування від 5 березня 2012 р.);

- у науково-дослідній сфері положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення і вирішення проблем реформування системи державного управління у сфері адміністративно-правового статусу прокуратури України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень науки адміністративного права, усі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання. У співавторстві підготовлено та видано монографію «Адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання (адміністративно-господарське право)» (дисертант написав підрозділ 3.6). У дисертації не використовувались ідеї та розробки, які належать співавторам.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності» (м. Херсон, 2011 р.), «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності: другі юридичні читання» (м. Херсон, 2011 р.), «Розвиток правової держави і громадянського суспільства в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Херсон, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 1 монографії (у співавторстві), 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у 3 тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, чотирьох додатків і списку використаних джерел, який складається із 244 найменувань.

Обсяг основного тексту дисертаційної роботи становить 171 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-правова характеристика адміністративно-правового статусу прокуратури України» складається з двох підрозділів, у яких розкриваються основоположні засади адміністративно-правового статусу прокуратури України на сучасному етапі розвитку нашої держави.

У підрозділі 1.1 «Прокуратура України як об'єкт адміністративно-правового регулювання» визначено, що основними об'єктами адміністративно-правового регулювання діяльності прокуратури є ті матеріальні й нематеріальні цінності, з проводу яких прокуратура України вступає в адміністративно-правові відносини, а також самі діяння суб'єктів публічної адміністрації, метою яких є захист прав суб'єктів адміністративно-правових відносин і спонукання до виконання адміністративних обов'язків, а саме:

по-перше, об'єктом адміністративно-правового регулювання прокуратури є незалежність республіки, її суспільний та державний лад, політична та економічна система, права національних груп і територіальних утворень, соціально-економічні й політичні, особисті права і свободи людини та громадянина, основи демократичного устрою державної влади, правового статусу органів місцевого самоврядування, а також адміністративно-правовий статус самої прокуратури як внутрішньоорганізаційна складова адміністративно-правової діяльності прокуратури;

по-друге, об'єктом адміністративно-правового регулювання прокуратури є діяльність органів та посадових осіб прокуратури, яка здійснюються на основі адміністративно-правових норм, що визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки їх учасників та втілюються за допомогою зовнішніх адміністративно-правових відносин (представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді; розгляд звернень громадян, порушення в установленому законом порядку провадження про адміністративне правопорушення), метою яких є захист прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, державного інтересу щодо спонукання до виконання адміністративних обов'язків, що здійснюються за допомогою як специфічних адміністративних заходів впливу, так і в порядку адміністративного судочинства.

У цьому підрозділі зазначається, що об'єктом адміністративно-правового регулювання прокуратури України є матеріальні й нематеріальні цінності (незалежність України, її суспільний та державний лад, політична та економічна система, права національних груп і територіальних утворень, соціально-економічні та політичні особисті права і свобод людини та громадянина, основи демократичного устрою державної влади, правового статусу органів місцевого самоврядування), з приводу яких органи і посадові особи прокуратури України вступають в адміністративно-правові відносини, діяльність органів та посадових осіб прокуратури України, які здійснюється на основі адміністративно-правових норм, а також адміністративно-правовий статус прокуратури України.

Підрозділ 1.2 «Поняття та зміст адміністративно-правового статусу прокуратури» присвячений аналізу правового статусу сучасної прокуратури.

Дисертант розкриває зміст адміністративно-правового статусу прокуратури України таким чином: 1) до сфери адміністративно-правового статусу органів і посадових осіб прокуратури України слід віднести: правосуб'єктність, обов'язки і права щодо представництва інтересів громадянина та держави в суді та нагляду за додержанням законів; відповідальності за неналежне виконання поставлених на нього завдань; 2) з метою виконання визначених функцій прокурор має значні законодавчо прописані повноваження; 3) в компетенцію прокурора входить право видавати документи прокурорського реагування (протест, подання, припис або постанову); 4) у справах про адміністративні правопорушення процесуальною підставою перегляду справи про адміністративне правопорушення може бути протест прокурора; 5) за неналежне виконання своїх обов'язків прокурор може бути притягнутий до спеціальної дисциплінарної відповідальності.

Наприкінці підрозділу здобувач вказує, що адміністративно-правовий статус прокуратури України - це сукупність правосуб'єктності органів і посадових осіб прокуратури, обов'язків Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів, прав Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів, особливостей заохочення і спеціальної (адміністративної) дисциплінарної відповідальності прокурорів.

Розділ 2 «Структура адміністративно-правового статусу прокуратури України» складається з чотирьох підрозділів і присвячений розкриттю його складових елементів.

Підрозділ 2.1 «Адміністративна правосуб'єктність прокурорів» присвячений дослідженню цього первинного елементу адміністративно-правового статусу прокуратури України.

Дисертант зазначає, що стосовно сукупності та обсягу адміністративної правосуб'єктності провідною є проблема виникнення правосуб'єктності прокурорів, як різновиду спеціальної правосуб'єктності фізичних осіб суб'єктів владних повноважень.

Генеральний Прокурор України призначається відповідно до норм конституційного права, підпорядковані йому прокурори - до норм адміністративного права.

Виникнення правосуб'єктності органів прокуратури Автономної Рееспубліки Крим (АРК), областей, м. Києва і Севастополя, міст, районів, міжрайонних та районних у містах як спеціальної правосуб'єктності юридичних осіб чітко співвіднесено із адміністративно-територіальним устроєм України, проте у разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.

Адміністративна правосуб'єктність прокурорів є різновидом спеціальної правосуб'єктності фізичних осіб суб'єктів владних повноважень, провідною проблемою якої є призначення громадян України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості в органи прокуратури, призначення на посади прокурорів АРК, областей, міст, районів та прирівняних до них прокурорів і проходження ними служби.

У підрозділі 2.2 «Адміністративні обов'язки прокурорів» зазначено, що провідним критерієм демократичної правової держави, побудованої на засадах суспільного договору, є зобов'язальна сутність апарату публічної влади щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян, які є єдиним джерелом влади. Не являють собою винятку із цього переліку і прокурори, які здійснюють прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів різноманітними суб'єктами владних повноважень.

Наголошується, що зобов'язання Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів координувати діяльність з питань протидії злочинності й корупції у правоохоронних органах - це головний пріоритет і у роботі прокурорів усіх рівнів щодо своєчасного виявлення, розкриття, припинення та попередження злочинів і корупційних діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють.

Обов'язок прокурорів здійснювати підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді є службовим обов'язком кожного керівника прокуратури та його заступника.

Здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, є зобов'язанням прокурора забезпечити належну організацію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Дисертант зазначає, що прокурори зобов'язані інформувати громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення через відкриті пленарні засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, інформування населення про стан законності, заходи щодо її зміцнення та результати діяльності. Прокурори зобов'язані перебувати під час виконання посадових обов'язків у форменому одязі працівників прокуратури.

Підрозділ 2.3 «Адміністративні права прокурорів» присвячено дослідженню прав прокурорів як наступного елементу адміністративно-правового статусу прокуратури.

Прокурори мають право виносити протест прокурора. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу, наприклад, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КупАП) постанову уповноваженого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути скасовано або змінено за протестом прокурора керівником відповідного органу. Крім того, прокурори мають право виносити припис прокурора, подання прокурора, постанову прокурора.

Прокурори мають право виносити санкцію на затримання і видворення іноземного громадянина або особи без громадянства, які порушили режим перебування іноземців (осіб без громадянства) в Україні або прикордонний режим у пунктах пропуску через державний кордон України.

Прокурори мають право на юридичний та соціальний захист, щодо забезпечення їх фізичної безпеки, пошкодження майна, здійснення обов'язкового державного страхування, грошового та спеціального пенсійного забезпечення.

У роботі вказано, що прокурори мають право на придбання, зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї відповідно до «Положення про порядок застосування вогнепальної зброї», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р., № 575.

На погляд дисертанта, з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, публічного інтересу держави й суспільства право законодавчої ініціативи Генерального прокурора не є нагальним для легалізації на законодавчому рівні.

Прокурори мають право здійснювати прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні у справах про адміністративні правопорушення відповідно до вимог КУпАП, зокрема, при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 172-2-172-9 КУпАП за адміністративні корупційні правопорушення, участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою.

У підрозділі 2.4 «Особливості заохочення та спеціальної дисциплінарної відповідальності прокурорів» обґрунтовано, що вагомим елементом адміністративно-правового статусу прокуратури України є дисциплінарні чинники діяльності прокурорів: заохочення та спеціальна дисциплінарна відповідальність.

Дисертант зазначає, що заходами заохочення є: 1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; 6) нагородження нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України». За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання «Заслужений юрист України».

Відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України № 20 від 6 березня 2012 р., визначено підстави та порядок проведення управлінням внутрішньої безпеки, Головним управлінням кадрового забезпечення, організаційно-контрольним управлінням та іншими підрозділами Генеральної прокуратури України, старшими помічниками прокурорів обласного рівня з питань внутрішньої безпеки, підрозділами роботи з кадрами прокуратур обласного рівня, іншими посадовими особами органів прокуратури службових розслідувань та службових перевірок.

В юридичній літературі висловлюються наступні пропозиції стосовно удосконалення інституту дисциплінарної відповідальності прокурорів: 1) А. М. Плехневич, В. О. Ніжнік пропонують увести єдиний інститут спеціальної дисциплінарної відповідальності для усіх публічних служб, шляхом прийняття єдиного дисциплінарного статуту, з чим ми не можемо погодитись, оскільки функції прокуратури є досить специфічними і не можуть урегульовуватись загальними з іншими публічними органами нормами адміністративного права; 2) О. Старцев пропонує розширити види дисциплінарних стягнень, а саме: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; зниження рангу на один щабель; призначення на іншу посаду з меншим посадовим окладом; звільнення; 3) на погляд В. Кравченка, службова діяльність та поведінка органів прокуратури знаходяться під постійною увагою з боку громадян, представників політичних партій, органів влади та засобів масової інформації; відповідно, своєчасне та об'єктивне дослідження обставин події, причин та умов, що їй сприяли, а також підстави виникнення та розповсюдження негативної інформації є вкрай необхідною редакцією на кожен такий випадок; для об'єктивності перевірки негативної інформації щодо діяльності працівників органів прокуратури існує інститут службових розслідувань; 4) Л. Колос констатує факти, що у багатьох випадках накази прокурорів областей про притягнення до дисциплінарної відповідальності підлеглих містять лише фіксацію фактів неналежного виконання чи невиконання ними службових обов'язків, порушення законів та галузевих наказів Генерального прокурора України, причини та мотиви неналежного виконання посадових обов'язків не називаються; при цьому, як показав його аналіз, більшість стягнень (93,7 %) застосовано з приводу неналежного виконання службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність прокурорів накладається відповідно до спеціальних нормативно-правових актів: Закону України «Про прокуратуру», Постанови Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., № 1796-XII «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України», Наказу Генерального прокурора України № 20 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України» від 6 березня 2012 р.

Розділ 3 «Напрями удосконалення адміністративно-правового статусу прокуратури України» складається з двох підрозділів, у яких висвітлюється міжнародний досвід визначення адміністративно-правового статусу прокуратури, аналізуються можливості удосконалення законодавства щодо адміністративно-правового статусу прокуратури України.

У підрозділі 3.1 «Міжнародний досвід визначення адміністративно-правового статусу прокуратури» доводиться необхідність найшвидше відмовитися від пережитків минулої епохи та побудувати власну модель адміністративно-правового статусу прокуратури України, обов'язково врахувавши етнічні особливості та інтегрувати цю модель у міждержавні утворення, такі як ЄС.

Аналізуючи зарубіжний досвід, здобувач наголошує, що органи прокуратури відповідно до конституційних норм належать до: а) системи судової гілки влади (Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Італія, Франція, Фінляндія та ін.); б) виконавчої гілки влади із ї підпорядкуванням їх Міністерству юстиції (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова, Росія та Румунія); в) змішаної система формального підпорядкування, наприклад у Федеративній Республіці Німеччині прокуратура діє при судах, але підпорядкована міністру юстиції; г) в Україні, як зазначалось вище, діють специфічні конституційні норми, коли Генеральний прокурор і підпорядковані йому прокурори формально не віднесені до будь-якої гілки влади, хоча практично це не забезпечує їм повної політичної незалежність від Президента України і Верховної Ради України.

Дисертантом наголошено, що в окремих країнах встановлена особиста недоторканність прокурорів, проте у більшості країн прокурори обмежені в політичних та економічних правах. Наприклад прокурори Узбекистану на період своїх повноважень зобов'язані призупинити членство в політичних партіях та інших громадських організаціях; у Таджикистані прокурор не може обіймати іншу посаду, бути депутатом представницьких органів, членом політичних партій і об'єднань, займатися підприємницькою діяльністю; не можна висуватися в якості депутатів або бути депутатами турецьким прокурорам; забороняє прокурорам членство в політичних об'єднаннях Конституція Грузії.

Здобувач зазначає, що зaбезпечення публiчниx iнтересiв у рoзглядi цивiльниx тa aдмiнiстрaтивниx спрaв вxoдить дo кoмпетенцiї прoкурaтур Aзербaйджaну, Вiрменiї, В'єтнaму, Кaзaxстaну, Китaю, Киргизстaну, Мoнгoлiї, Сxiднoгo Тимoру, Тaїлaнду, Тaджикистaну, Туркменiстaну, Узбекистaну, Япoнiї (нaприклaд, прoкурaтурa Iндoнезiї упoвнoвaженa виступaти вiд iменi держaви в сферi цивiльниx i aдмiнiстрaтивниx спрaв як у судi, тaк i пoзa йoгo межaми, прoкурoри Республiки Кoрея викoнують рoль держaвнoгo юридичнoгo рaдникa при зaxистi грoмaдськoгo мaйнa i публiчниx прaв, зoбoв'язaнi зaxищaти прaвa людини i грoмaдянинa).

Щoдo признaння прокурорів, то у всix крaїнax першoю вимoгoю є нaявнiсть у кaндидaта вищoї юридичнoї oсвiти тa висoкиx мoрaльниx i дiлoвиx якoстей, дaлi йдуть вiдмiннoстi (нaприклaд, у Япoнiї випускники юридичниx фaкультетiв, якi виявили бaжaння прaцювaти в прoкурaтурi, зoбoв'язaнi склaсти iспити в Мiнiстерствi юстицiї, oсoби, якi прoйшли тaкi випрoбувaння, зoбoв'язaнi прoслуxaти двoрiчнi курси при Верxoвнoму Судi Япoнiї i лише тoдi мoжуть бути признaченi нa прoкурoрськi пoсaди; у СШA генерaльниx прoкурoрiв штaтiв i oкружниx прoкурoрiв oбирaє нaселення демoкрaтичним шляxoм, щo зaбезпечує їx реaльну незaлежнiсть вiд усix гiлoк влaди i прoзoрiсть дiяльнoстi).

Кoнтрoль зa викoнaнням судoвиx рiшень здiйснюють прoкурaтури Aзербaйджaну, Вiрменiї, В'єтнaму, Грузiї, Кoреї, Тaджикистaну, Туркменiстaну, Туреччини, Япoнiї, в бaгaтьox крaїнax (нaприклaд, в Aзербaйджaнi i В'єтнaмi) прoкурoри вищого рівня мaють прaвo зaкoнoдaвчoї ініціативи.

Дисертант зазначає, що в oкремиx крaїнax встaнoвленo oсoбисту недoтoркaннiсть прoкурoрiв, прoте у бiльшoстi крaїн прoкурoри oбмеженi в пoлiтичниx тa екoнoмiчниx прaвax (нaприклaд, прoкурoри Узбекистaну нa перioд свoїx пoвнoвaжень зoбoв'язaнi призупинити членствo в пoлiтичниx пaртiяx тa iншиx грoмaдськиx oргaнiзaцiяx, у Тaджикистaнi прoкурoр не мoже oбiймaти iншу пoсaду, бути депутaтoм предстaвницькиx oргaнiв, членoм пoлiтичниx пaртiй i oб'єднaнь, зaймaтися пiдприємницькoю дiяльнiстю, не мoжнa висувaтися як депутaти aбo бути депутaтaми турецьким прoкурoрaм, зaбoрoняє прoкурoрaм членствo в пoлiтичниx oб'єднaнняx Кoнституцiя Грузiї).

У підрозділі 3.2 «Удосконалення законодавства щодо адміністративно-правового статусу прокуратури України» зазначено, що треба надати право законодавчої ініціативи Генеральному прокурору з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, публічного інтересу держави і суспільства.

Дисертант наголошує, що потребує доопрацювання «Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури», який має бути схваленим всеукраїнською конференцією працівників прокуратури і затверджений Генеральним прокурором України.

У цьому підрозділі здобувач зазначає, що є потреба доповнити ст. 5 Дисциплінарного статуту прокуратури України додатковим видом заохочення п. 7) нагородження нагрудним знаком «Ветеран прокуратури України» як засобу позитивної оцінки результатів праці працівників прокуратури вищестоящими прокурорами за сумлінне і зразкове виконання службових обов'язків, ініціативу та оперативність у роботі.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у визначенні та удосконаленні питань адміністративно-правового статусу прокуратури України.

1. З'ясовано, що основними об'єктами адміністративно-правового регулювання діяльності прокуратури є різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності, з проводу яких органи прокуратури України (прокурори) вступають в адміністративно-правові відносини, а саме:

1) незалежність України, її суспільний та державний лад, політична та економічна система, права національних груп і територіальних утворень, соціально-економічні та політичні, особисті права і свободи людини та громадянина, основи демократичного устрою державної влади, правовий статус органів місцевого самоврядування, а також адміністративно-правовий статус самої прокуратури як внутрішньоорганізаційна складова адміністративно-правової діяльності прокуратури;

2) діяльність органів прокуратури та прокурорів, яка здійснюється на основі адміністративно-правових норм, що визначають межі належної, допустимої та рекомендованої поведінки їх учасників та втілюються за допомогою зовнішніх адміністративно-правових відносин (представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді; розгляд звернень громадян, порушення в установленому законом порядку провадження про адміністративне правопорушення), метою яких є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, державного інтересу щодо спонукання до виконання адміністративних обов'язків, які здійснюється за допомогою як специфічних адміністративних заходів впливу, так і в порядку адміністративного судочинства.

2. Зроблено висновок, що до змісту адміністративно-правового статусу органів і посадових осіб прокуратури України слід віднести обсяг їх правосуб'єктності, обов'язки і права щодо утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку стосовно захисту від неправомірних посягань шляхом нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді та у справах про адміністративні проступки, а також при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи фізичних осіб.

3. З'ясовано, що підпорядковані Генеральному прокурору прокурори призначаються на посади відповідно до норм адміністративного права, при цьому прокурорами можуть стати громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості, після проходження стажування та прийняття присяги. Запропоновано напрями удосконалення адміністративної правосуб'єктності прокурорів, зокрема такі: перевага при прийнятті на роботу в органи прокуратури надається особам, які мають наукові ступені та звання; є потреба виявлення серед кандидатів на посаду прокурора не лише осіб із необхідним багажем знань, а й психологічно стійких, здатних протистояти професійній деформації; збільшення мінімального віку для відповідних прокурорів; звільнення органів прокуратури від здійснення попереднього слідства.

4. Зроблено висновок, що до основних адміністративних обов'язків прокурорів належать: здійснення прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів; координація діяльності з питань протидії злочинності й корупції; розгляд заяв і скарг; забезпечення гарантій та компенсації громадянам, які викликаються до прокуратури; здійснення нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; здійснення підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в суді; здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру; інформування громадськості про стан законності та заходи щодо її зміцнення, що здійснюється на основі реалізації адміністративно-правових норм.

5. З'ясовано, що адміністративні права прокурорів - це система загальнообов'язкових норм, які встановлюються та гарантуються державою, щодо виконання прокурорами своїх обов'язків, до яких віднесено: право на незалежність прокурорів від органів виконавчої та законодавчої влади; право на обов'язковість виконання вимог прокурора; право на здійснення прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, право прокурорів виносити протест, припис, подання, постанову прокурора; право виносити санкцію на затримання і видворення іноземного громадянина або особи без громадянства; право на соціальний захист, право на придбання, зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї; право законодавчої ініціативи; право на здійснення прокурорського нагляду за виконанням проваджень у справах про адміністративні правопорушення; право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

6. З'ясовано, що інститут спеціальної дисциплінарної відповідальності прокурорів є комплексним інститутом правознавства, надбанням трудового й адміністративного права: вищестоящий суб'єкт публічної адміністрації застосовує до прокурорів своєрідні засоби адміністративного примусу, накладає спеціальну дисциплінарну (адміністративну) санкцію (стягнення).

7. Зроблено висновок у наявності потреби продовжити адаптацію вітчизняного законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус прокуратури України, до стандартів ЄС на основі міжнародних стандартів, сформованих Міжнародною асоціацією прокурорів на основі керівних принципів, затверджених на Восьмому конгресі ООН (Гавана, 1990 р.), Стандартів професійної відповідальності, якими визначено основні права та обов'язки прокурорів, Сеульської декларації генеральних прокурорів (2011 р.) і передового зарубіжного досвіду. Зокрема, у більшості європейських країнах (Бельгія, Греція, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Франція, Фінляндія та ін.) прокуратура належить до системи судової гілки влади; у Польщі створено апеляційні прокуратури; в азійських країнах (Азербайджан, Вірменія, В'єтнам, Казахстан, Китай, Таїланд та ін.) визначається обов'язок прокурорів захищати публічні інтереси в адміністративних справах; у деяких країнах (Азербайджан, Грузія, Корея, Туреччина, Японія) визначається право прокурорів здійснювати контроль за виконанням судових рішень, в інших - право законодавчої ініціативи прокурорів вищого рівня та обмеження політичних, економічних прав прокурорів.

8. Запропоновано чисельні зміни і доповнення до чинного законодавства, а саме, стосовно чіткого закріплення обов'язків і прав Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів взамін категорії «повноваження», приведення ст. 250 Кодексу України про адміністративні правопорушення до вимог Конституції та Закону України «Про прокуратуру»; Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення прокурорами, в якій уточнюються і розвиваються законодавчі положення шляхом визначення етапів, стадій та дії адміністративної процедури адміністративно-деліктного провадження що здійснюється прокурорами та ін.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

Монографія

1. Адміністративно-правове регулювання у сфері господарювання (адміністративно-господарське право) : [колективна монографія] / за заг. ред. В. В. Галунька. - Херсон : ХМТ, 2011. - 185 с.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Марченкова С. О. Межі адміністративно-правового статусу прокурора в Україні / С. О. Марченкова // Митна справа. - 2011. - № 2 (74). - Ч. 2. - С. 255-259.

3. Марченкова С. О. Обов'язки прокурора: адміністративно-правові аспекти / С. О. Марченкова // Форум права. - 2011. - № 2. - С. 596-602. : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-2/11mcoapa.pdf.

4. Марченкова С. О. Права прокурора у сфері адміністративно-правового регулювання / С. О. Марченкова // Митна справа. - 2011. - № 3 (75). - Ч. 2. - С. 174-178.

5. Марченкова С. О. Адміністративно-правові відносини у сфері діяльності прокуратури / С. О. Марченкова // Митна справа. - 2011. - № 6 (78). - Ч. 2. - С. 146-148.

Матеріали доповідей на конференціях

6. Марченкова С. О. Адміністративно-правові відносини у сфері діяльності прокуратури: поняття та проблеми / С. О. Марченкова : зб. матеріалів конференції «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності: другі юридичні читання» ; за ред. В. В. Галунька. - Тернопіль; Київ; Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня», 2011. - С. 32-33.

7. Марченкова С. О. Поняття адміністративно-правового статусу прокурора в Україні / С. О. Марченкова : зб. матеріалів конференції «Актуальні проблеми запобігання та протидії корупції і охорони права власності» ; за ред. В. В. Галунька. - Тернопіль ; Херсон : ХЮІ ХНУВС, 2011. - С. 59-62.

8. Марченкова С. О. Обов'язки прокурора: адміністративно-правова проблематика / С. О. Марченкова // Розвиток правової держави і громадянського суспільства в Україні: проблеми теорії і практики : зб. наук.-метод. праць. - Херсон : Видавництво ХДУ, 2011. - С. 115-118.

Размещено на Allbest.ru

...