Організаційно-правове забезпечення співпраці України та організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Організаційно-правове забезпечення співпраці України та організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Лобов Денис Васильович

Київ - 2013

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Донецькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Курило Володимир Іванович,

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

директор Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Глобальна організація союзницького лідерства голова Наглядової ради

кандидат юридичних наук,

Братков Сергій Іванович,

Національна академія внутрішніх справ,

старший викладач кафедри адміністративної діяльності

Захист відбудеться «___» __________ 2013 р. о «____» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус № 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус №4, кімната № 28

Автореферат розісланий «___»__________ 2013 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблематику правових механізмів забезпечення безпеки та співробітництва європейських держав наразі не може бути віднесено виключно до політичних або міжнародно-правових досліджень. Досвід правового забезпечення створення та функціонування Організації з безпеки та співробітництва у Європі (далі - ОБСЄ), імплементації політичних стандартів означеної організації в національні правові системи свідчить про широке використання адміністративно-правових та управлінських механізмів. Загальна невизначеність міжнародно-правового статусу ОБСЄ зумовлює застосування саме національних, адміністративно-правових регуляторів суспільних відносин у сфері безпеки та співробітництва на європейському просторі.

Для України відповідні процеси набувають додаткової значущості у світлі здійснення нашою державою Головування в ОБСЄ у 2013 р. Необхідністю вдосконалення організаційно-правових механізмів забезпечення діяльності місії та реалізації проектів ОБСЄ в Україні, імплементації Україною політичних стандартів ОБСЄ, а також залученням державних органів України у співпрацю під егідою ОБСЄ слід пояснювати потребу в спеціальних наукових дослідженнях. Відтак, актуальною видається необхідність адміністративно-правового дослідження питань правового й організаційного забезпечення співпраці України та ОБСЄ з метою вдосконалення як власне системи, якою регульовано суспільні відносини в розглядуваній сфері, так і відповідних нормативно-правових актів і окремих правових норм.

Теоретичним підґрунтям дисертації послугували праці І. В. Арістової, О. М. Бандурки, А. І. Берлача, Л. Р. Білій, А. Г. Бобкової, В. О. Волошина, С. Б. Гавриша, О. А. Делінського, С. В. Ківалова, В.І. Курила, С. В. Пєткова, Б. Г. Розовського, К. М. Рудой, С. Г. Федуняка, М. М. Хоменка, В. О. Шамрая, Ю. С. Шемчушенка та ін., у яких піддано дослідженню проблеми правого статусу ОБСЄ та співпраці вказаної організації з європейськими державами. Водночас відповідні дослідження мають, передусім, політологічний та міжнародно-правовий характер, без дослідження адміністративно-правової бази, що сформувалася в державах ОБСЄ з питань функціонування, статусу й реалізації завдань цієї організації, її органів і місій.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано з урахуванням приписів Стратегії національної безпеки України, затвердженої указами Президента України від 12 лютого 2007 р. за № 105/2007 та від 8 червня 2012 р. за № 389/2012, та на виконання плану науково-дослідної роботи Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (нині - Донецький юридичний інститут МВС України).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення особливостей організаційно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ, які дозволяють отримати науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення відповідних адміністративно-правових механізмів.

Реалізація окресленої мети зумовила необхідність розв'язання завдань, спрямованих на:

визначення ролі адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення міждержавної взаємодії з питань безпеки та співробітництва, із встановленням форм співвіднесення такого регулювання із міжнародно-правовим впливом;

розкриття правової сутності ОБСЄ, що дозволяє визначити адміністративно-правові складові забезпечення статусу організації;

окреслення адміністративно-правового забезпечення статусу ОБСЄ, що відбувається в державах-учасницях названої організації, із визначенням доцільного для запозичення в Україні іноземного досвіду;

визначення специфіки адміністративно-правового забезпечення діяльності місій ОБСЄ в Україні, що дозволяє окреслити відповідні адміністративно-правові механізми;

визначення особливостей адміністративно-правового забезпечення реалізації в Україні спільних із ОБСЄ проектів, що дозволить отримати відповідну організаційно-правову модель співпраці;

характеристику правових засад взаємодії державних органів України з інституціями та установами ОБСЄ, імплементації в Україні політичних стандартів ОБСЄ, що забезпечить ефективне запровадження відповідних правових стандартів у адміністративні правовідносини;

визначення особливостей національних форм програмного правового регулювання у сфері забезпечення співпраці України й ОБСЄ та реалізації політичних стандартів ОБСЄ, що дозволить вказати на правову природу та організаційні властивості відповідних програмних актів;

розкриття правових і організаційних засад здійснення Україною функції Головування в ОБСЄ у 2013 р., що дозволить розробити відповідні практичні пропозиції до компетентних органів влади.

Об'єктом дослідження є організаційні й управлінські суспільні відносини, пов'язані зі співпрацею України та ОБСЄ.

Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення співробітництва України та ОБСЄ. безпека співробітництво міждержавний

Методи дослідження. Методологічною підосновою дисертаційного дослідження є комплекс методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування зумовлене системним підходом діалектичного методу, що дає можливість розглядати проблеми дослідження в нерозривній єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Тож, за допомогою формально-юридичного методу вивчено правові норми, що містяться в національних законах та підзаконних актах держав ОБСЄ, якими визначений статус цієї організації (підрозділи 1.3, 2.1-2.2, 3.1). Логіко-семантичний метод використано в процесі поглиблення понятійно-категоріального апарату категорій національної безпеки та міждержавного співробітництва, демократичних інституцій і прав людини (підрозділ 1.1), системний підхід і системний аналіз застосовано для характеристики системи політико-правових актів, якими визначено систему установ ОБСЄ та порядок їх функціонування (підрозділ 1.2), історико-правовий метод дозволив сформулювати оцінку процесів становлення й розвитку європейської системи безпеки та співробітництва (підрозділи 1.1-1.3). За допомогою порівняльного методу визначено специфіку форм, змісту і функцій національних адміністративно-правових моделей забезпечення статусу ОБСЄ в державах-учасницях (підрозділ 1.3). Документальний метод послугував для аналізу матеріалів органів влади України й структур ОБСЄ з питань їх співпраці, вдосконалення правового статусу ОБСЄ та імплементації стандартів зазначеної організації (підрозділи 1.2, 3.1-3.3).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним адміністративно-правовим дослідженням організаційно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ.

У роботі сформульовано низку наукових положень, висновків, пропозицій, що відображають її наукову новизну. Зокрема:

вперше:

визначено роль національних адміністративно-правових механізмів у сфері забезпечення міждержавної взаємодії з питань безпеки та співробітництва на європейському просторі, значення таких механізмів у сферах контролю за озброєнням, проведення миротворчих операцій, запобігання та припинення військових конфліктів та ін., що органічно доповнюють міжнародно-правові та політичні форми міждержавного співробітництва, щонайменше, на європейському просторі;

розкрито специфіку ОБСЄ як структури, що не має визначеного міжнародно-правового статусу, а отже використовує для реалізації своїх завдань, національної імплементації розроблених стандартів і співробітництва з державами-учасницями їх національні адміністративно-правові механізми;

окреслено і узагальнено національні адміністративно-правові механізми забезпечення статусу ОБСЄ, розроблені державами-учасницями цієї організації з виокремленням механізму схвалення спеціальних актів національного законодавства про ОБСЄ, що за змістом є адміністративно-правовими, в державах розташування органів та установ ОБСЄ;

висвітлено організаційно-правові засади здійснення Україною функції Головування в ОБСЄ у 2013 р., розроблено пропозиції щодо схвалення Президентом України Плану заходів відносно забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р. та утворення під егідою МЗС України Міжвідомчої робочої групи із забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р.

удосконалено:

концепцію адміністративно-правових механізмів забезпечення діяльності місій ОБСЄ в Україні в рамках функціонування Координатора проектів ОБСЄ в Україні та реалізації двосторонніх меморандумів про співпрацю, які на зовнішньому рівні набули політико-правового, а в межах правового поля України - адміністративно-правового виміру;

теоретичну модель і практичні форми адміністративно-правового забезпечення реалізації в Україні спільних із ОБСЄ проектів, що мають важливе суспільне значення, шляхом створення компетентних структур у центральних органах виконавчої влади, схвалення профільних державних програм та ухвалення на їх основі контрактів за участю ОБСЄ, державних органів та комерційних інституцій;

набули подальшого розвитку:

характеристика правових засад взаємодії державних органів України з інституціями та установами ОБСЄ в частині формування адміністративно-правових механізмів залучення України до миротворчих операцій ОБСЄ, реалізації в Україні міжнародної технічної допомоги з боку ОБСЄ, а також у рамках імплементації в Україні політичних стандартів ОБСЄ як шляхом взаємного делегування представників для участі у правотворчих процесах, так і аналізу законів і законопроектів України експертами ОБСЄ;

окреслення національних форм програмного правового регулювання у сфері забезпечення співпраці України й ОБСЄ та реалізації політичних стандартів ОБСЄ, що полягають, передусім, у внесенні спеціальних норм у державні цільові, державні інтеграційні програми та відомчі програми зацікавлених органів влади України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:

науково-дослідній діяльності для подальшого розроблення теоретичних і практичних питань правового статусу ОБСЄ та залучення України у європейську систему міждержавної безпеки й співробітництва;

правотворчості - для підготовки і уточнення окремих державних інтеграційних програм, законодавства у сфері участі України у миротворчій діяльності, вдосконалення адміністративно-правової бази на предмет її відповідності стандартам ОБСЄ у сфері демократизації та дотримання прав людини;

правозастосовній діяльності для вдосконалення діяльності органів державної влади щодо участі в реалізації проектів ОБСЄ в Україні, ефективної імплементації стандартів ОБСЄ, співпраці з представництвом ОБСЄ в Україні (акт впровадження у практичну діяльність Головного управління економіки Сумської обласної державної адміністрації від 12.09.2012);

навчальному процесі під час викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право» (акт впровадження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ (Сумська філія) від 21 травня 2012 року, акт впровадження у навчальний процес Донецького юридичного інституту МВС України від 29 вересня 2012 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем особисто в Донецькому юридичному інституті МВС України. Всі публікації і здобутки належать здобувачу.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження було оприлюднено під час теоретичних семінарів і засідань кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Донецького юридичного інституту МВС України, на Підсумковій конференції ОБСЄ (Варшава, 30 вересня 2010 р.), на Нараді ОБСЄ з розгляду виконання, присвяченого людському виміру (Варшава, 3-5 жовтня 2012 р.), а також на міжнародних науково-практичних конференціях «Соціально-економічні та правові аспекти трансформації українського суспільства» (Донецьк, 2010), «Тенденції розвитку юридичної науки у сучасних умовах» (Горлівка, 2010), «Від громадянського суспільства до правової держави» (Харків, 2010).

Публікації. Основні положення і результати дисертації висвітлено в п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, та п'ятьох тезах доповідей.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 210 сторінок, з яких: основного тексту - 168 сторінок, список використаних джерел (272 найменування) займає 37 сторінок та 2 додатки - 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; зазначений зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет; окреслено застосовані методи, нормативну та емпіричну засади; сформульовано основні теоретичні положення, якими зумовлена наукова новизна; висвітлено практичне значення одержаних результатів та їх апробацію.

Розділ 1. «Система безпеки та співробітництва в Європі: адміністративно-правовий вимір» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Правове значення факторів безпеки та співробітництва в Європі» здійснений аналіз специфіки інститутів безпеки та співпраці у форматі міждержавного співробітництва й національних управлінських моделей, що при цьому виникають.

У підрозділі зазначено, що на цей час діяльність безпекових організацій, конференцій, програм та інших міжнародних структур у багатьох випадках є ширшою за межі регулювання міжнародного публічного права й здійснюється під юрисдикцією держав-учасниць і держав перебування, зокрема адміністративною. Водночас констатовано, що ідея поєднання принципів безпеки та співпраці, розвинута під час наддержавного діалогу в ХХ ст. і втілена у діяльність ООН, у подальшому набула втілення в європейській концепції безпеки та співробітництва, що вплинуло на відповідні національні правові інститути.

Аналіз основних напрямів діяльності європейських міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС і Організації договору колективної безпеки - ОДКБ), які опікуються проблемами безпеки у воєнно-політичній сфері, а також практичної реалізації задекларованих ними завдань дозволяє авторові стверджувати, що до формування майбутньої системи забезпечення європейської безпеки у воєнно-політичній галузі можуть бути залучені різні системи сучасної конфігурації європейської безпеки. Здобувач доводить, що в сучасному світі категорія міжнародної безпеки набуває втілення не лише в міжнародному праві, але й у національному (зокрема адміністративному) та в окремих спеціалізованих інститутах означеного права.

Піддано дослідженню категорії міжнародної, національної та спільної безпеки, їх висвітлення у законодавстві України. Висновується, що питання забезпечення безпеки та імплементації відповідних міжнародних стандартів посідають значне місце у вітчизняній організаційній та управлінській практиці.

У підрозділі 1.2. «Правові та організаційні форми забезпечення безпеки та співробітництва в Європі» здійснений аналіз категорій організаційно-правового забезпечення безпеки та співробітництва на регіональному й відповідних національних рівнях.

Встановлено, що наднаціональні виклики у сфері безпеки не завжди може бути нейтралізовано в рамках запровадження стандартних міжнародно-правових заходів, що спричиняє виникнення і розвиток специфічних організаційних та управлінських процедур зі своєрідним правовим забезпеченням. Упродовж останніх сорока років відповідні процеси привели до виникнення й розвитку системи Нарад із безпеки та співробітництва у Європі, які поступово трансформувалися в ОБСЄ.

У підрозділі досліджено документи, схвалювані у ХХ ст. із питань безпеки та співробітництва у рамках зазначених Нарад. Закцентовано, що питання правової природи документів Нарад стало «класичною» тематикою наукових досліджень радянської міжнародно-правової доктрини, хоча переконливих аргументів на користь обов'язкового та й узагалі міжнародно-правового характеру цих документів радянські автори не наводили - водночас вони були змушені визнати суперечливий і неоднозначний характер правової природи актів Нарад. У дисертаційній роботі розглянуто процес трансформації системи Нарад в ОБСЄ, вказано на не вповні визначений міжнародно-правовий статус цієї організації.

Здобувач доводить, що наявність тривалих дискусій із приводу міжнародно-правового статусу ОБСЄ не дозволяє стверджувати про реальну перспективу вирішення відповідної проблеми. Отож, правовий статус ОБСЄ наділений нині, насамперед, адміністративно-правовими рисами, позаяк залишається закріпленим, передусім, у законодавстві та двосторонніх угодах держав-учасниць означеної наднаціональної організації.

У підрозділі 1.3. «Іноземне адміністративно-правове визначення статусу ОБСЄ» розглянуто специфіку застосування національних адміністративно-правових регуляторів для визначення правового статусу ОБСЄ як регіонального наддержавного утворення.

Наголошено, що невизначеність правового статусу ОБСЄ має наслідки на політичному, інституційному та індивідуальному рівнях. Систематизовано та охарактеризовано спроби визначення правового статусу ОБСЄ в межах діяльності вказаної організації. Здобувач доводить, що 10 держав-учасниць ОБСЄ, чотири з яких є країнами перебування інститутів ОБСЄ (Австрія, Чеська Республіка, Нідерланди та Польща), надали цій організації на національному законодавчому рівні привілеї та імунітети, а отже саме їх національне адміністративне законодавство має ключове значення для визначення статусу ОБСЄ. Піддано дослідженню закони та підзаконні акти Австрії, Італії, Нідерландів, Польщі, Угорщини, Чехії та Швеції, якими визначений статус, права та імунітети ОБСЄ.

Здійснений аналіз двосторонніх угод між державами та ОБСЄ в частині діяльності вказаної організації під різними національними юрисдикціями. Автор дисертаційного дослідження наводить аргументи на користь того, що схвалення двосторонніх меморандумів притаманне державам, у яких діють місії ОБСЄ. Причому схвалення таких актів найчастіше залишається досить формальним, а самі меморандуми є політико-правовими актами, де задекларовано наміри й вимоги до держав-учасниць стосовно подальших адміністративних правотворчих та управлінських, програмних заходів.

Розділ 2. «Організаційно-правові аспекти співпраці України та ОБСЄ» уміщує три підрозділи.

У підрозділі 2.1. «Організаційно-правове забезпечення взаємодії України та ОБСЄ і реалізації в Україні стандартів ОБСЄ» визначені особливості змісту, завдань і механізмів адміністративно-правового забезпечення загальних форм взаємодії України та ОБСЄ.

Висвітлено систему адміністративно-правового забезпечення функціонування ОБСЄ в Україні, співпраці нашої держави з установами і органами ОБСЄ; дотримання Україною стандартів ОБСЄ та її участі в заходах ОБСЄ за кордоном. Доведено, що правове забезпечення функціонування всіх міжнародних організацій в Україні має загальні адміністративно-правові джерела. Досліджено відповідні підзаконні акти - зокрема ті, якими регламентовано питання розподілу компетенції державних органів та служб у сфері взаємодії з ОБСЄ. Здобувач указує, що положення про статус зазначених органів та служб не містять указівки щодо спеціальної компетенції з питань ОБСЄ, а це значно ускладнює відповідні механізми співпраці.

Автором виконаний аналіз низки актів стратегічного характеру у сфері національної безпеки та оборони України, що містять згадки про стандарти й діяльність ОБСЄ. Констатовано, що питання взаємодії з ОБСЄ досить послідовно розкриті в адміністративно-правових механізмах, якими регламентовано питання миротворчої діяльності України. Вказані організаційно-правові форми співпраці розглянуто як через призму загальних актів, так і в плані адміністративно-правового забезпечення конкретних миротворчих операцій ОБСЄ шляхом схвалення актів Президентом та урядом нашої держави. Досліджено адміністративно-правові акти, якими регламентовано участь урядовців, експертів та дипломатів України в діяльності ОБСЄ.

Висвітлено таку особливість адміністративно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ як схвалення підзаконних актів, якими закріплювано механізми або наслідки реалізації в Україні стандартів чи проектів ОБСЄ, зокрема, в межах практики надання Міністерством юстиції України спеціальних роз'яснень. Доведено актуальність такої форми реалізації в Україні стандартів ОБСЄ як залучення експертів ОБСЄ до процесів правотворення у сфері демократизації та дотримання прав людини, насамперед, шляхом включення представників ОБСЄ до складу колегіальних дорадчих органів у розглядуваній сфері. Констатовано, що співпраця з Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ у сфері здійснення експертизи вітчизняних законів і законопроектів останніми роками стала вагомою формою впливу стандартів ОБСЄ на українську правову базу. Також розглянуто Спільні висновки Венеціанської комісії та ОБСЄ щодо українського законодавства і законопроектів, відмічено механізми залучення правотворчих та виконавчих органів влади України до вказаних процесів.

У підрозділі 2.2. «Організаційно-правові форми програмної реалізації в Україні стандартів та завдань ОБСЄ» здобувач доводить, що програмні форми регулювання посідають істотне місце у правовому забезпеченні співпраці України та ОБСЄ.

Автор дослідження здійснив ґрунтовний аналіз нормативної бази та адміністративно-правових відносин у сфері правового програмного регулювання реалізації в Україні стандартів і приписів ОБСЄ, співпраці ОБСЄ з нашою державою. Підкреслено непересічну роль програмного регулювання у впровадженні відповідних механізмів співробітництва, висвітлено загальні особливості правового програмного регулювання адміністративних відносин. Аналіз реалізації в Україні стандартів і приписів ОБСЄ дозволяє констатувати їх активне впровадження шляхом схвалення спеціальних норм національних програмних актів - програм діяльності уряду, державних цільових та державних інтеграційних програм.

Акцентовано, що для регламентації співпраці України та ОБСЄ, імплементації в Україні стандартів ОБСЄ істотне значення мають інтеграційні програми, схвалювані Президентом та урядом України, якими окреслено взаємодію України з Європейським Союзом та Організацією Північноатлантичної угоди. Задля цього здобувач дослідив відповідні норми національних Цільових планів, Планів дій, Річних програм та заходів із їх реалізації. Наведено норми державних цільових програм, якими передбачений розгляд питань співпраці України та ОБСЄ, а також імплементації стандартів ОБСЄ в Україні. Висвітлено окремі відомчі програмні акти, що містять норми, спрямовані на регламентацію співпраці з ОБСЄ.

Підрозділ 2.3. «Організаційно-правове забезпечення підготовки України до головування в ОБСЄ у 2013 р.» присвячений аналізу правових форм підготовки України до здійснення місії Головування в ОБСЄ у 2013 р.

Здобувач зауважує, що в контексті адміністративно-правового забезпечення співпраці України й ОБСЄ та реалізації в Україні стандартів цієї організації особливого значення набуває виконання у 2013 р. Україною функцій Головування в ОБСЄ. Вказано, що рішення про Головування України викликало значну політичну реакцію (це втілено в низці політико-правових актів та полягає в реакції громадянського суспільства України). Висвітлено організаційно-правові заходи, спрямовані на побудову діалогу влади з громадянським суспільством у процесі обговорення зазначених питань. У ході аналізу виступів посадовців, офіційної інформації МЗС України визначені пріоритети України під час її Головування в ОБСЄ.

Автор дисертації зазначає, що відповідна діяльність із організаційно-правового забезпечення Головування України в ОБСЄ у 2013 р. вимагатиме від МЗС України планомірних та послідовних організаційних заходів. Здобувач пропонує скористатися такими формами відповідного забезпечення як схвалення Президентом України Плану заходів із забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р. та утворення під егідою МЗС України Міжвідомчої робочої групи із забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р.

Розділ 3. «Адміністративно-правові складові співпраці України та ОБСЄ» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Загальні адміністративно-правові форми співпраці України та ОБСЄ» присвячений аналізу адміністративного-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ.

Автор дослідження обґрунтовує наявність засадничих правових регуляторів співробітництва України та ОБСЄ, які загалом формують обсяг і форми співпраці з означеною організацією, а також правові підстави діяльності ОБСЄ в Україні, визначають відповідні адміністративно-правові форми взаємодії. Доведено, що активний розвиток таких форм співпраці України й ОБСЄ відбувся у 1994 р., коли в момент кризи відносин між владами України й Кримської автономії постала необхідність утворення в Україні спеціальних структур ОБСЄ. Розглянуто Меморандум про взаєморозуміння щодо Місії ОБСЄ в Україні 1995 р. і адміністративно-правові засоби забезпечення діяльності Місії ОБСЄ в Україні у 1994-1999 рр. Доведено, що Меморандум 1995 р. сторони розглядали як робочу, адміністративну за змістом угоду, що мала забезпечити статус-кво у діяльності експертів ОБСЄ зі сприяння врегулюванню проблем, які виникли в Україні.

Відмічено правові форми забезпечення створення та функціонування з 1999 р. інституту Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Визначено правову природу Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо створення нової форми співробітництва від 13 липня 1999 р. Доведено, що, схвалюючи Меморандуми 1995 р. та 1999 р. і ратифікуючи останній, Україна пішла традиційним шляхом держав, де діють місії ОБСЄ. Відтак, ці меморандуми є політико-правовими актами, що потребують від України як держави-учасниці подальших адміністративних правотворчих та управлінських програмних заходів. Указано, що статус Координатора проектів ОБСЄ в Україні визначений низкою національних актів адміністративно-правового характеру. При цьому форми легалізації діяльності Координатора проектів ОБСЄ в Україні відповідають чинним адміністративно-правовим механізмам у сфері забезпечення загальних і спеціальних дипломатичних привілеїв та імунітетів в Україні.

Підрозділ 3.2. «Спеціалізоване адміністративно-правове забезпечення співпраці України та ОБСЄ» присвячений аналізу особливостей адміністративно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ в окремих сферах співпраці, зокрема щодо утилізації меланжу.

Здобувач доводить, що останнім часом усталилися спеціалізовані адміністративні правові форми співпраці України та ОБСЄ. Яскравим та унікальним за обсягом адміністративно-правового забезпечення прикладом такого співробітництва слід вважати двосторонню взаємодію з питань ліквідації в Україні запасів застарілого ракетного палива (меланжу). Відмічено, що на момент отримання допомоги від ОБСЄ організаційно-правових механізмів вирішення зазначеної проблеми Україною в рамках використання національних ресурсів розроблено не було. Детально окреслити проблему дав можливість аналіз організаційно-правових форм реалізації проекту ОБСЄ «Допомога Уряду України в утилізації запасів меланжу (компоненту рідкого ракетного палива)».

Визначено, що, на відміну від інших проектів ОБСЄ, реалізовуваних в Україні впродовж 1999 - 2012 рр. під егідою Координатора проектів ОБСЄ в Україні, цей проект отримав додаткову двосторонню регламентацію, котру можна визнати адміністративно-правовою. Так, Кабінет Міністрів України в особі Міністерства оборони України та ОБСЄ у 2007 - 2008 рр. підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо проекту ОБСЄ - Україна стосовно утилізації запасів меланжу (компоненту рідкого ракетного палива).

У дисертації йдеться про такі національні організаційно-правові заходи із забезпечення відповідного проекту як рішення Ради національної безпеки і оборони України від 26 вересня 2008 р. та утворення в Міністерстві оборони України Департаменту утилізації компонентів ракетного палива й ракет і боєприпасів. Відзначено, що національні правові механізми у розглядуваній сфері мали, передусім, програмний характер та набули втілення у схваленні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 р. за № 628-р Концепції Державної цільової програми утилізації компонентів рідкого ракетного палива на 2010 - 2014 роки та затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 р. за № 874 Державної цільової програми утилізації компонентів рідкого ракетного палива на 2010 - 2014 роки. Доведено, що отримання Україною відповідної міжнародної фінансової, технічної та гуманітарної допомоги ОБСЄ отримало специфічне організаційно-правове забезпечення.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропонований новий підхід до розв'язання наукової задачі, що полягає у з'ясуванні сутності адміністративно-правового забезпечення співпраці ОБСЄ та України, також сформульовано комплекс пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення відповідних норм національного законодавства й практики його реалізації:

1. Правове забезпечення безпеки та співпраці на європейському просторі є важливою проблемою, яка не може отримати остаточне розв'язання суто в рамках сучасного міжнародного або європейського права. Формат загроз міжнародній, колективній і національній безпеці визначає розроблення й реалізацію специфічних механізмів співпраці та взаємодії європейських держав, регулятори яких мають національний адміністративний і політичний наддержавний характер. Розвиток адміністративного законодавства України у сфері національної безпеки без його узгодження з наддержавними політичними моделями колективної безпеки та співробітництва слід вважати недостатнім. Адміністративно-правові механізми забезпечення безпеки в Україні мають бути узгодженими та інкорпорованими у європейський безпековий простір. Отож, роль національного адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення міждержавної взаємодії з питань безпеки та співпраці слід вважати вирішальною.

2. Виникнення та еволюція Нарад із безпеки та співробітництва у Європі були ознаменовані відходом держав від міжнародно-правових форм взаємодії. Політико-правові механізми Нарад довели свою ефективність, що сприяло утворенню ОБСЄ та її інституціоналізації. Розширення мандату ОБСЄ та її залучення в процеси безпеки й співпраці у новостворених державах і зонах конфліктів на Балканах та на пострадянському просторі окреслило перед ОБСЄ питання щодо посилення правового забезпечення своєї діяльності; в умовах неможливості застосування міжнародно-правових механізмів ці механізми в державах ОБСЄ трансформувалися в адміністративно-правові. Невдалі спроби впродовж 1993 - 2012 рр. надати ОБСЄ міжнародно-правову інституціоналізацію сприяло закріпленню статусу організації, щонайперше, в адміністративних законодавствах держав-учасниць, відповідно до Римських рішень 1993 р. Наведеним варто пояснювати сучасну сутність ОБСЄ, що має взаємопов'язані аспекти як міжнародного, так і адміністративного правового забезпечення власного статусу.

3. Правовий статус ОБСЄ визначається на основі схвалення в державах ОБСЄ спеціальних актів національного законодавства про ОБСЄ (що за змістом є адміністративно-правовими), шляхом підписання двосторонніх меморандумів із ОБСЄ та його органами або застосуванням адміністративних механізмів і процедур без укладання угод чи схвалення законодавчих актів. Схвалення спеціальних актів адміністративного законодавства про ОБСЄ відбулося в державах, де функціонують головні інституції ОБСЄ, а потреба в регламентації їх діяльності є найбільш гострою (це Австрія, Нідерланди, Польща та Чехія). Ухвалення двосторонніх меморандумів є характерним для держав, у яких діють місії ОБСЄ. Такі меморандуми є політико-правовими, програмними актами, що потребують від держав ОБСЄ подальших внутрішніх, адміністративних правотворчих та управлінських, програмних заходів.

4. Співпраця України та ОБСЄ впродовж 1994 - 2012 рр. сприяла еволюції загальних механізмів двосторонньої співпраці, що отримали специфічне адміністративно-правове забезпечення. Такі механізми набули втілення у діяльності Місії ОБСЄ в Україні (1995 - 1999 рр.) та Координатора проектів ОБСЄ в Україні (з 1999 р.). Легалізація зазначених структур відбулася в результаті схвалення меморандумів про взаєморозуміння між ОБСЄ та урядом України. Вказані меморандуми на зовнішньому рівні отримали політико-правовий, а в межах правового поля України - адміністративно-правовий вимір. Причому Меморандум 1995 р. сторони розглядали як робочу, адміністративну за змістом угоду, що мала забезпечити статус-кво у процесі діяльності експертів ОБСЄ зі сприяння врегулюванню проблем, котрі виникли в Україні. Меморандум 1999 р. був ратифікований Законом України - таким чином наша держава в односторонньому порядку зрівняла статус ОБСЄ в Україні зі статусом «повноцінних» міжнародних організацій.

5. Діяльність Місії ОБСЄ та Координатора проектів ОБСЄ в Україні мала значні адміністративно-правові та управлінські наслідки. Завдяки діяльності цих підрозділів Україна отримала допомогу в становленні системи державної влади у Кримській автономії, в удосконаленні діяльності виборчої системи, механізму діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та системи адміністративного судочинства. Варто констатувати наявність спеціального адміністративно-правового забезпечення реалізації в Україні спільних із ОБСЄ проектів, що мають вагоме суспільне значення. Діяльність підрозділів ОБСЄ в Україні сприяла вдосконаленню адміністративно-правових механізмів забезпечення імунітетів та привілеїв представництв міжнародних організацій в Україні, а також фінансово-правових механізмів отримання й реалізації міжнародної технічної допомоги.

6. Реалізація проекту співробітництва України та ОБСЄ щодо утилізації в Україні окислювачів ракетного палива (меланжу) зумовила виникнення спеціальних адміністративно-правових механізмів співпраці України та ОБСЄ, що мають значне організаційне й національне правове насичення. В межах реалізації спільного проекту з меланжу урядом України було утворено спеціалізовані організаційні та програмно-цільові структури, призначені саме для співпраці з ОБСЄ в частині опрацювання міжнародної та іноземної технічної допомоги й водночас задля освоєння відповідних коштів Державного бюджету України.

Спеціалізована співпраця України та ОБСЄ набула втілення в діяльності утвореного Департаменту утилізації компонентів ракетного палива та ракет і боєприпасів Міністерства оборони України, а також у схваленні підзаконними актами Концепції Державної цільової програми й безпосередньо Державної цільової програми утилізації компонентів рідкого ракетного палива на 2010-2014 роки. Формою реалізації проекту стало схвалення тристороннього контракту між МО України, ОБСЄ та підрядниками на базі тендеру, проведеного ОБСЄ. Механізми отримання відповідної фінансової, технічної та гуманітарної допомоги Україною набули саме адміністративно-правових рис.

7. Регулювання взаємодії ОБСЄ та України здійснюється відповідно до загальних та спеціальних адміністративно-правових джерел. Загальними адміністративно-правовими актами в означеній сфері регламентовано взаємодію України з міжнародними організаціями (зокрема з ОБСЄ), що є складовою адміністративно-правового забезпечення реалізації Україною зовнішньополітичних функцій. Спеціальні джерела містять норми щодо компетенції та структури державних органів України в межах їх взаємодії з ОБСЄ, її установами або органами. Особливий адміністративно-правовий механізм співпраці України та ОБСЄ сформувався у сфері залучення України до участі в міжнародних миротворчих операціях під егідою ОБСЄ. Спеціальні адміністративно-правові механізми - щодо питань формування делегацій України для участі в заходах ОБСЄ.

Компонентою адміністративно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ є підзаконні відомчі акти, що відображають механізми чи наслідки реалізації в Україні стандартів або проектів ОБСЄ; такі документи підлягають схваленню Міністерством юстиції України, Центральною виборчою комісією та ін. Однією з форм адміністративно-правового забезпечення реалізації стандартів ОБСЄ в Україні слід вважати залучення представників ОБСЄ до дорадчих та консультативних структур, створюваних органами влади України з метою здійснення політичних перетворень та/або нормопроектної діяльності. Механізмом впливу на створення національних правових механізмів у сферах демократизації та прав людини є надання спільних висновків Венеціанської комісії Ради Європи та ОБСЄ з питань профільних вітчизняних законів і законопроектів.

8. Специфічною складовою адміністративно-правового забезпечення співпраці України та ОБСЄ є програмне правове регулювання. Поширення програмного менеджменту в ОБСЄ та запровадження в рамках вітчизняних адміністративно-правових механізмів програмно-управлінської діяльності сприяють внесенню до національних правових програм України заходів, спрямованих на імплементацію стандартів ОБСЄ та поглиблення співпраці з цією організацією. Такого роду заходи містяться в програмах діяльності уряду, державних цільових та державних інтеграційних програмах. Водночас окремих спеціальних програмних актів, спрямованих на етапну регламентацію вдосконалення взаємодії України та ОБСЄ, на двосторонньому або національному рівнях допоки не схвалено.

9. Головування України в ОБСЄ у 2013 р. зумовлює потребу в адміністративно-правовому забезпеченні процесів визначення та узгодження в межах системи публічної влади та громадянського суспільства пріоритетів Головування, забезпечення ефективного виконання вітчизняним МЗС функцій із забезпечення діяльності ОБСЄ у 2013 р. Відповідні заходи передбачені низкою відомчих актів МЗС України, схвалених у 2012 р. Зрештою, важливістю Головування України в ОБСЄ зумовлена потреба в більш високому рівні їх організаційно-правового забезпечення. Формами такого забезпечення мають стати схвалення Президентом України Плану заходів із забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р. та утворення під егідою Міністерства закордонних справ України Міжвідомчої робочої групи із забезпечення Україною функцій Головування в ОБСЄ у 2013 р.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях

1. Лобов Д. В. Організаційно-правовий вимір факторів міжнародної безпеки в сучасних умовах / Д. В. Лобов // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 3. - С. 59 - 62.

2. Лобов Д. В. Адміністративно-правовий зміст міжнародної безпеки в сучасних умовах / Д. В. Лобов // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2010. - № 1. - С. 72 - 77.

3. Лобов Д. В. Адміністративно-правові механізми визначення статусу ОБСЄ / Д. В. Лобов // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : збірник наукових праць. - 2011. - № 3. - С. 159-168.

4. Лобов Д. В. Статус ОБСЄ в адміністративно-правовому вимірі / Д. В. Лобов // Право і суспільство. - 2011. - № 5. - С. 104 - 109.

5. Лобов Д. В. Спеціалізовані адміністративно-правові механізми співпраці України та ОБСЄ (на прикладі проекту утилізації меланжу) / Д. В. Лобов // Митна справа. - 2012. - № 4. - С. 281 - 288.

Матеріали конференцій

6. Лобов Д. В. Правове значення факторів міжнародної безпеки в сучасних умовах / Д. В. Лобов // Матеріали конференції: Від громадянського суспільства до правової держави : тези доповідей на V міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених (Харків, 26 - 27 лютого 2010 р.). - Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна. - 592 с. - С. 184 - 186.

7. Лобов Д. В. Фактори міжнародної безпеки в сучасних адміністративних правових відносинах / Д. В. Лобов // Тенденции развития юридической науки в современных условиях : матеріали міжнародної науково-практичної конференції з юридичних наук (Горлівка, 30 березня 2010 р.). - Горлівка : Оргкомітет МПНК, 2010. - С. 79 - 81.

8. Лобов Д. В. Міжнародна безпека в контексті сучасних адміністративних правовідносин / Д. В. Лобов // Соціально-економічні та правові аспекти трансформації українського суспільства : збірник матеріалів XIV міжвузівської науково-практичної конференції студентів, аспірантів і молодих учених Донецького університету економіки та права (Донецьк, 12 травня 2010 р.) / [за ред. Т. В. Філатової]. - Донецьк : ДонУЕП, 2010. - С. 244.

9. Лобов Д. В. Організаційно-правові механізми підготовки України до головування в ОБСЄ у 2013 році / Д. В. Лобов // Сучасний стан та перспективи подальшого розвитку правової системи України : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 14 - 15 вересня 2012 року). - Х. : ГО «Асоціація аспірантів-юристів», 2012. - 108 с. - С. 22 -23.

Размещено на Allbest.ru