Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративно-правове регулювання при забезпеченні громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування громадянського суспільства, утвердження України як правової, демократичної, соціальної держави пов'язано з всебічним зміцненням законності, захистом конституційних прав і свобод та законних інтересів людини і громадянина. Забезпечення громадської безпеки та правопорядку - один із важливих факторів розвитку демократичних засад життєдіяльності українського суспільства, утвердження принципу соціальної справедливості, гарантій прав і свобод громадян.

У зв'язку зі збільшенням кількості надзвичайних ситуацій в державі та наслідків від них в сучасних умовах важливого значення набуває дослідження форм запобігання адміністративним правопорушенням та науково обґрунтоване визначення шляхів підвищення ефективності адміністративно-правових норм, що регулюють забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях.

В зазначених умовах корінних соціально-економічних перетворень у державі зростає необхідність забезпечення належного громадського порядку, особистої безпеки громадян та громадської безпеки. Громадянам необхідна впевненість у безпеці власній і своєї сім'ї, і свого майна.

Конституція закріпила справжній пріоритет прав людини в суспільстві і державі. “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

Власне кажучи, проблема безпеки стає найважливішим критерієм соціального розвитку. І саме в цей час безпека повинна вийти за межі лише державного свого розуміння й знайти загальнолюдський зміст, тому що людина є вищою цінністю в державі. Тому пріоритетністю безпеки взагалі стає захист людини й суспільства в цілому. Саме із цим і повинна пов'язуватися сутність соціальної (громадської) безпеки.

Висока соціальна значимість і багатогранний характер діяльності органів державної влади і недержавних структур з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки обумовлюють необхідність наукової розробки системи організаційно-правових заходів, що дозволяють забезпечити надійний захист особи, суспільства і держави від протиправних посягань.

Регулювання суспільно-правових відносин у сфері громадської безпеки здебільшого здійснюється на адміністративно-директивних засадах шляхом видання підзаконних нормативних актів. З огляду на це, перед юридичною наукою, а саме перед адміністративним правом, стоять завдання забезпечити розвиток законодавчого врегулювання суспільних відносин у сфері забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Саме ці відносини, за умов формування науково-обґрунтованої концепції громадської безпеки, будуть поєднувати стратегію і тактику системної діяльності суб'єктів забезпечення.

В результаті зазначених підходів з'явилась і розвивається тенденція щодо хаотичного зростання кількості державних органів, у тому числі й таких, що забезпечують громадську безпеку. Водночас відсутність чіткого розмежування їх повноважень, функцій та компетенції породжують безвідповідальність, непродуктивні витрат держави, неналежне забезпечення захисту прав громадян.

У зв'язку з цим назріла потреба дослідити проблеми адміністративно-правового регулювання при забезпеченні громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій на основі суспільних потреб практики, що спостерігаються при управлінні суб'єктів забезпечення громадської безпеки, а також визначити шляхи вирішення цих проблем.

Науковому осмисленню проблеми забезпечення громадської безпеки у цілому присвячені праці таких провідних вчених України, як: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, О.С. Доценка, Г.Г. Забарного, В.Ф. Захарова, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, М.В. Коваля, С. Ф. Константінова, М.Й. Коржанського, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, М.В. Лошицького, П.П. Михайленка, Н.Р. Нижник, В.Д. Сущенка, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна, В.М. Поповича, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили також вчені країн ближнього зарубіжжя, такі як: В.Л. Анісимов, Д.М. Бахрах, Є.О. Безсмертний, В.З. Веселий, І.І. Веремеєнко, В.В. Гущин, М.І. Єропкін, О.П. Коренєв, В.М. Манохін, С.О. Мосьондз, Л.Л. Попов, Л.М. Розін, Г.А. Туманов, О.В. Серьогін, О.П. Шергін та інші. Безпосередньо проблеми надзвичайних ситуацій та складових її елементів, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій розглядали в своїх роботах такі вчені, як: А.В. Басов, В.А. Доманський, Л.А. Жукова, С.С. Засунько, О.В. Копан С.О. Кузніченко, В.Д. Люблін, В.Й. Развадовський О.О. Труш, А.С. Філіпенко, М.В. Удод та інші. Проте до теперішнього часу спеціального дослідження щодо адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях не проводилось.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертації спрямовано на виконання основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”; а також Концепції захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, затвердженої Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 284/99 “Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій”. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». Тема затверджена вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» від 26 грудня 2011 р. (протокол № 6).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити особливості адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях, визначити адміністративно-правові засади діяльності державних органів щодо забезпечення громадської безпеки, специфіку форм і методів їх адміністративно-правового регулювання, розробити рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких задач:

- дати характеристику громадської безпеки як соціально-правового явища, її особливостям як об'єкта адміністративно-правової охорони, а також надзвичайної ситуації;

- визначити сутність та критерії забезпечення громадської безпеки;

- дослідити загальні закономірності організаційної побудови й функціонування системи забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях, дати характеристику складових її елементів;

- здійснити аналіз і систематизацію заходів планування щодо забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях;

- дослідити специфіку діяльності органів внутрішніх справ як суб'єкта адміністративно-правового забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях;

- вивчити особливості надзвичайних режимів як спеціальних адміністративно-правових режимів забезпечення громадської безпеки;

- провести класифікацію форм та методів адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях.

Предметом дослідження є громадська безпека як об'єкт адміністративно-правової охорони при надзвичайних ситуаціях, функціонування системи суб'єктів щодо її забезпечення.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сучасні загальнонаукові методи та прийоми пізнання, наукові концепції державного управління, адміністративного права та процесу, соціології тощо. У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний та інші методи наукового пізнання, які дозволили врахувати всі взаємопов'язані питання, об'єктивно оцінити ефективність діяльності суб'єктів забезпечення громадської безпеки та реалізувати можливості порівняльно-правового, конкретно-соціологічного, логічного аналізів. Діалектичний метод використано під час дослідження змісту поняття громадська безпека та пов'язаних з ним визначень (розділ 1, підрозділ 1.1), змісту заходів щодо забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях (розділ 2, підрозділ 2.2). Структурно-логічний - застосовувався для визначення ознак суб'єктів системи забезпечення громадської безпеки та її характеристиці (розділ 2, підрозділ 2.1). Логіко-юридичний - дозволив здійснити дослідження форм та методів забезпечення громадської безпеки (розділ 3, підрозділи 3.1, 3.2). Соціологічні методи (спостереження, анкетування тощо) застосовано під час збирання й аналізу інформації, виробленні пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях. Тема розглядається в концептуальному, правовому, системно-функціональному, організаційно-структурному аспектах, що забезпечує повноту й всебічність обраного підходу до вирішення поставлених завдань.

Емпіричну базу дослідження склали статистичні й аналітичні матеріали ДСНС України, МВС України, НАН України про стан техногенної та природної безпеки в Україні, аналіз законодавства та нормотворчої діяльності органів законодавчої, виконавчої, судової влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення громадської безпеки в Україні. Для виявлення проблемних питань проведено анкетування 221 працівника МВС та державних службовців, які безпосередньо брали участь у забезпеченні громадської безпеки при запобіганні та ліквідації надзвичайних ситуацій різного характеру.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше на рівні наукового розроблення комплексно вивчається проблема адміністративно-правового забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях в Україні. На підставі проведеного дослідження дисертантом сформульовано ряд понять, положень, пропозицій і висновків, які стосуються теоретичних, правових та організаційних питань удосконалення адміністративно-правого регулювання системи забезпечення громадської безпеки, розширюють наукове уявлення про систему заходів щодо забезпечення громадської безпеки. Зокрема,

вперше:

- сформульовано поняття й обґрунтовано системний характер забезпечення громадської безпеки як соціального процесу, який являє собою діяльність суб'єктів суспільних відносин з розробки і (або) реалізації заходів з метою створення і збереження умов, за яких відсутня небезпека, а при її наявності або виникненні запобігаються наслідки, що загрожують інтересам особи, навколишньому середовищу, колективним об'єднанням, суспільству і державі;

- розглянуто єдину державну систему цивільного захисту як систему суб'єктів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях, управління якою має міжгалузевий характер і здійснюється на багатьох рівнях та складається з функціональних та територіальних підсистем та їх ланок;

- запропоновано зміни до Кодексу цивільного захисту України, які мають усунути всі неузгодженості в адміністративно-правовому регулюванні громадської безпеки у надзвичайних ситуацій, в тому числі і захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

удосконалено:

- взаємозв'язок між системою забезпечення громадської безпеки, системою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та системою забезпечення національної безпеки, змістовними елементами яких є об'єкти, суб'єкти, обставини, що несуть загрозу, способи забезпечення громадської безпеки;

- дослідження системи суб'єктів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях, яку складають державні інститути, які володіють відповідним правовим положенням - державна система, і громадські формування, об'єднання, громадяни - громадська система;

дістали подальшого розвитку:

- наукові позиції щодо повноважень органів державної влади й місцевого самоврядування як комплексу заходів, проведених завчасно й спрямованих на максимально можливе зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, а також на збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитків навколишньому природному середовищу й матеріальним втратам у випадку їхнього виникнення;

- теоретичні засади взаємодії суб'єктів системи забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях;

- теоретичні підходи щодо надзвичайних режимів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях, які визначені як спеціальні правові режими діяльності системи суб'єктів забезпечення громадської безпеки, що спрямовані на обмеження правосуб'єктності фізичних і юридичних осіб, які застосовуються у якості тимчасових соціально-об'єктивних й правових заходів забезпечення безпеки особи, суспільства й держави, обумовленої сформованими обставинами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що на основі викладених розробок розширені наукові знання щодо забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній сфері - для подальшої наукової розробки проблем удосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів системи забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях; у законотворчій діяльності - для вдосконалення механізму нормативно-правового регулювання правовідносин, спрямованих на забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях; у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін у навчальних закладах системи МВС та МНС; у практично-методичному плані - для розробки навчально-методичних посібників, курсів лекцій тощо. Автор брав участь у дослідженні проблем адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері громадської безпеки, підготовці методичних рекомендацій та навчального посібника для органів внутрішніх справ МВС України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження обговорені й схвалені на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», де була виконана дисертація, та оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми наглядово-профілактичної діяльності МНС України» (м. Харків, 2007), «Пожежна безпека - 2007» (м. Черкаси, 2007), «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України» (м. Черкаси, 2009, 2010, 2011), «Наглядово-профілактична діяльність МНС України» (м. Харків, 2009), «300 років Конституції гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення розвитку українського державотворення» (м. Львів, 2010), «Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність» (м. Київ, 2011) та ін.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали відображення у 14 наукових публікаціях, з яких 5 наукових статей, опублікованих у наукових фахових виданнях України, 1 наукова стаття в іноземному виданні, 8 тез доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями. Вона складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (249 найменувань на 14 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з яких 185 - основний зміст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність обраної теми дослідження, ступінь її наукової розробленості, зв'язок з науковими планами та програмами, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Загально-теоретичні основи забезпечення громадської безпеки” присвячено теоретичному дослідженню поняття „громадська безпека” як правової категорії, сутності її забезпечення, і складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 „Поняття громадської безпеки та сутності її забезпечення” досліджено загально-теоретичні та методологічні проблеми щодо визначення категорії „громадська безпека”, її складових. Із застосуванням логіко-семантичного методу автор розглянув співвідношення: національна безпека, громадська безпека та виробив відповідний понятійний апарат.

Дослідження наведених у науковій літературі варіантів визначення поняття „безпека”, „забезпечення безпеки” дало змогу стверджувати, що безпечний стан слід розглядати як стан, при якому об'єктивно відсутні або виключаються джерела небезпеки, а при їхній наявності або виникненні виключається можливість заподіяння від них шкоди інтересам особи, суспільства і держави.

Одним із видів безпеки є громадська безпека, особливості визначення якої були проаналізовані дисертантом з огляду на різноманітне закріплення терміна в законодавстві та наукових джерелах.

Для характеристики забезпечення безпеки, для визначення ступеня досягнення мети цієї діяльності суттєве значення має аналіз потенційної і реальної складових небезпечного стану, тому що без виявлення відповідних реальних і потенційних, внутрішніх і зовнішніх загроз та запобігання їм неможливо забезпечити безпеку тих або інших об'єктів. Тому завдання щодо виділення потенційних і реальних загроз як у системі забезпечення національної безпеки, так і в системі забезпечення громадської безпеки є основою, яка визначає зміст діяльності щодо їх забезпечення.

На підставі проведеного аналізу автор дійшов висновку, що під забезпеченням громадської безпеки слід розуміти соціальний процес, який являє собою діяльність суб'єктів суспільних відносин з розробки і (або) реалізації заходів з метою створення і збереження умов, за яких відсутні джерела небезпеки, а у разі їхньої наявності або виникнення запобігаються наслідки, що загрожують інтересам особи, навколишньому середовищу, колективним об'єднанням, суспільству і державі.

Основна мета забезпечення громадської безпеки - підтримка стабільного стану, тобто ліквідація потенційної і реальної загрози заподіяння шкоди вражаючими факторами надзвичайної події. Досягнення цієї мети залежить від виконання комплексу задач, серед яких здобувач пропонує виділити такі основні: а) збереження і підтримка стійкого стану, за якого відсутня загроза виникнення надзвичайної ситуації; б) усунення причин і умов, що сприяють виникненню надзвичайної ситуації; припинення негативного впливу вражаючих факторів надзвичайної ситуації та її вторинних проявів на людей і навколишнє середовище, а також ліквідація наслідків такого впливу; в) запобігання можливій загрозі життю, здоров'ю, власності фізичних осіб, інтересам колективних об'єднань, суспільству й державі.

Зроблено висновок, що забезпечення громадської безпеки як соціальне явище являє собою сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі розробки і (або) реалізації заходів щодо створення і підтримки умов, за яких об'єктивно відсутні або виключаються причини, що породжують надзвичайну подію, а у випадку виникнення останньої, припиняється негативний вплив її вражаючих факторів і заподіяння нею збитків навколишньому середовищу, інтересам особи, колективам, суспільству й державі.

У підрозділі 1.2 „Надзвичайна ситуація як загроза громадській безпеці” досліджено теоретичні аспекти поняття „надзвичайна ситуація”, охарактеризовано процес запобігання надзвичайної ситуації як складовій забезпечення громадської безпеки.

Для характеристики забезпечення громадської безпеки, для визначення ступеня досягнення мети цієї діяльності обов'язковим є виділення загроз. Автор пропонує класифікацію загроз за такими критеріями: а) відповідно до ймовірності реалізації (потенційні та реальні); б) за розташуванням (внутрішні, зовнішні); в) за ставленням до людської діяльності (об'єктивні, суб'єктивні); г) за наслідками (загальні, локальні, індивідуальні).

Під надзвичайною ситуацією автор пропонує розуміти порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, що спричинене надзвичайною подією техногенного, природного, соціально-політичного, воєнного характеру, вражаючі фактори і вторинні прояви яких призвели (можуть призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, викликали (можуть викликати) загибель людей та (або) призвести до значних матеріальних втрат. На основі аналізу всіх складових надзвичайні ситуації здобувач пропонує класифікувати саме в залежності від основних ознак: а) за сферою виникнення; б) за галузевою належністю; в) за масштабами можливих наслідків. При цьому, сукупність небезпечних для особи, суспільства й держави негативних наслідків для свого врегулювання вимагають введення спеціальних правових режимів на певній території.

Розділ 2 „Організація і функціонування системи забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях” передбачає розгляд системи забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях, характеристику її ознак, планування заходів щодо забезпечення громадської безпеки, визначення місця і ролі органів внутрішніх справ у системі забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях.

У підрозділі 2.1 „Характеристика системи забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях” здійснюється аналіз суб'єктів, на яких покладається забезпечення громадської безпеки. Системно-функціональний аналіз, що використовується в дисертації, полягає не лише в аналізі деяких систем, а й в детальному дослідженні адміністративно-політичних зв'язків у системі забезпечення громадської безпеки, які здобувач відповідно до своїх завдань визначає як взаємозалежну сукупність органів. До цих органів автор відносить наступні суб'єкти: а) держава у вигляді уповноважених органів, б) громадські організації і в) громадяни.

Відповідно до ознак системи забезпечення громадської безпеки автор відносить до суб'єкта забезпечення громадської безпеки організаційно відокремлену складову систему державних органів (їх посадових та службових осіб), що мають державно-владні, розпорядчі, організаційні повноваження щодо здійснення завдань та розпорядчих функцій державної політики у сфері забезпечення громадської безпеки. Зазначена система суб'єктів організована в Єдину державну систему цивільного захисту (ЄДС ЦЗ).

Єдина державна система цивільного захисту має чотири рівні (територіальні підсиcтеми): загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий, та функціональні підсистеми, які створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади та спрямовані на запобігання надзвичайних ситуацій і забезпечення громадської безпеки.

Поряд з державною системою забезпечення розглянуто і повноваження громадських об'єднань, що беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій і діють під керівництвом відповідних органів управління ЄДС ЦЗ як суб'єктів громадської системи забезпечення громадської безпеки.

У підрозділі 2.2 „Планування заходів щодо забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях” визначається організація роботи щодо планування заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях. Повний цикл планування й управління при надзвичайних ситуаціях включає: а) прогноз (наслідків надзвичайних ситуацій) шляхом формування сценарію розвитку ситуації; б) формування цілей і критеріїв управління в цих ситуаціях; в) стратегічне (довгострокове) планування превентивних заходів; г) тактичне (поточне) планування альтернативних дій на надзвичайні ситуації, які виникають; д) стратегічне й оперативне управління в умовах надзвичайних ситуацій.

Під час планування робіт з попередження й ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій використовується програмно-цільовий підхід, що забезпечує збереження повноти й комплексності зв'язків, залучення усіх сил, засобів, чітке формулювання першочергових і допоміжних завдань, доведення планових рішень до конкретних виконавців.

Отже, під плануванням розуміється цілеспрямований, організований і безперервний процес, що спрямований на визначення основних заходів в організації прогнозування розвитку надзвичайних ситуацій, а також складання й програмування набору дій і ресурсів для їх запобігання. Планування пов'язане, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з іншого боку, - зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Таким чином, планування перебуває у взаємозв'язку із прогнозуванням і реалізацією планів, тобто вони розглядаються нерозривно, тобто як взаємозалежні частини єдиного процесу управління у надзвичайних ситуаціях.

У підрозділі 2.3 „Органи внутрішніх справ у системі забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях” здійснюється аналіз компетенції органів внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях. Визначення компетенції органів внутрішніх справ забезпечує чітку спрямованість і обсяги їх впливу на забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях. До структури компетенції віднесено - повноваження, які визначаються „серцевиною компетенції”, а також - межі діяльності. Це дозволяє, по-перше, визначити те, що в компетенції органів, які діють в одній і тій самій сфері, є загальним, а що індивідуальним, властивим тільки даному органу; по-друге, виявлення двох елементів компетенції дає можливість обґрунтувати необхідність більш поглибленої розробки норм компетенції як у тій її частині, де встановлюються межі діяльності, так і (особливо) у тій, де визначаються конкретні повноваження органів, тобто їх права й обов'язки.

Також відзначено, що повноваження органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадської безпеки в умовах надзвичайних ситуацій мають просторові й часові межі, тому що під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій органи внутрішніх справ діють на спеціально відмежованій території й у межах певного часу.

Компетенція органів внутрішніх справ у розглянутих умовах визначається сукупністю нормативно-правових актів, які можуть прийматися безпосередньо при введенні надзвичайного стану або настанні надзвичайних ситуацій.

Специфіка прояву повноважень органів внутрішніх справ із забезпечення громадської безпеки обумовлюється функціями, які вони здійснюють. Функції, у свою чергу, визначаються характером надзвичайних ситуацій, особливостями процесу їх розвитку, а також економіко-географічними, соціально-демографічними й іншими умовами виникнення надзвичайної ситуації.

Таким чином, органи внутрішніх справ мають загальну й спеціальну компетенцію: перша означає можливість здійснювати свої завдання й функції в повсякденній діяльності, а друга - здійснювати завдання й функції, невластиві для звичайних умов (наприклад, у разі виникнення стихійних лих, аварій і катастроф, у разі введення надзвичайного стану).

Розділ 3 „Надзвичайні режими як способи забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях” присвячено дослідженню адміністративно-правових режимів, їх видам та особливостям форм і методів забезпечення громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій.

У підрозділі 3.1 „Поняття й сутність надзвичайних режимів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях” розглянуто категорію «правовий режим» взагалі, та надзвичайні режими забезпечення громадської безпеки.

Під правовим режимом розуміють встановлені в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поводження осіб, а також порядок реалізації ними своїх прав у певних ситуаціях, які спрямовані на забезпечення й підтримку громадської безпеки спеціально створеними для цієї мети державними й громадськими органами.

Конкретні види адміністративно-правових режимів і межі їхньої реалізації встановлюються відповідно до їхнього призначення, стану обстановки в державі і її окремих регіонах. Вони можуть залежати від характеру злочинних посягань (спрямованості спецслужб, дій незаконних організацій, організованої злочинності), від стану власних сил і засобів, від рівнів взаємодії в системі державної влади. Тому існуючі адміністративно-правові режими можуть бути класифіковані за певними ознаками, серед яких найбільшу значимість має класифікація адміністративно-правових режимів за ступенем їх належності до забезпечення національної безпеки.

Використовуючи зазначений критерій, у першу групу включаються режими, спрямовані переважно на забезпечення інтересів національної безпеки держави. Це адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці, прикордонний режим, режим в'їзду в Україну та виїзду з неї. Друга група режимів встановлюється переважно з метою забезпечення громадської безпеки. Сюди входять режими дозвільної системи, паспортна система, санітарний режим, митний режим. Третя група режимів становить комплексні режими, спрямовані на підтримку обороноздатності країни, громадської безпеки й безпеки громадян в умовах настання надзвичайних ситуацій.

Головним в їх спрямованості є те, що вони змінюють правовий статус суб'єктів цієї території, систему органів, що здійснюють управлінський вплив, встановлюють заходи, які використаються для врегулювання суспільних відносин в умовах виникнення надзвичайних ситуацій.

Вибір того або іншого надзвичайного режиму залежить від обставин ситуації, яка виникла, ступеня загрози. Виходячи із цього, можна виділити наступні критерії: а) ступінь інтенсивності впливу загрози на безпеку; б) тимчасовий аспект протікання надзвичайних процесів; в) масштабність; комплексність загрозливої небезпеки, її вплив на різні сфери громадського життя; г) послідовність і характер негативних наслідків.

У підрозділі 3.2 „Види адміністративно-правових режимів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях та їх характеристика” розглянуто види адміністративно-правових режимів, їх особливості та порядок введення.

В умовах надзвичайних ситуацій потрібен інший нормативний вплив на суспільні відносини, ніж той, що діє у звичайних умовах. Тому правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Надзвичайні режими - це спеціальні правові режими життєдіяльності населення, здійснення господарської діяльності та функціонування органів влади на території, де виникла надзвичайна ситуація. Головним у їх змісті є те, що вони суттєво змінюють правовий статус суб'єктів цієї території, у деяких випадках - систему органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, встановлюють заходи, які застосовуються для врегулювання ситуації.

Законодавство України передбачає три основні різновиди надзвичайних режимів: 1) надзвичайний стан; 2) надзвичайна екологічна ситуація; 3) воєнний стан.

Метою введення будь-якого надзвичайного режиму є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку, конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

З метою підтримання відповідного надзвичайного режиму законодавством передбачено створення спеціальних тимчасових органів, що здійснюють управління у відповідних умовах, які наділяються надзвичайними повноваженнями для вжиття заходів для нормалізації обстановки, відновлення правопорядку, законності й ліквідації загрози громадській безпеці.

Водночас, однієї фактичної підстави - надзвичайної ситуації - для виникнення такого спеціального правового режиму недостатньо. Необхідно ще юридична підстава - правовий акт. Тобто надзвичайному режиму характерний особливий порядок введення.

В акті про встановлення відповідного надзвичайного режиму повинні бути названі: а) обставини, що стали підставою для його введення; б) обґрунтування необхідності його введення; в) органи держави, відповідальні за здійснення відповідного режиму, і чіткі межі надзвичайних повноважень цих органів; г) межі території, на якій вводиться надзвичайний режим; д) час вступу в силу акту про встановлення відповідного надзвичайного режиму, а також точний строк, протягом якого він діятиме.

У підрозділі 3.3 „Особливості форм і методів забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах” розглянуто особливості форм і методів правового впливу на суспільні відносини у сфері забезпечення громадської безпеки в умовах виникнення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах можна розглядати як самостійний вид державної діяльності, тобто функцію управління, тому що вона має відособлений характер управлінської діяльності, несе особливу цілеспрямованість, і має об'єктивну необхідність для ефективного управління.

Водночас ця діяльність проникає в усі сфери державної діяльності представницької, виконавчої й судової влади. Забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах здійснюється не тільки в рамках державного управління, але й виходить за його межі. Зважаючи на це, забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах як діяльність являє собою більш широку сферу. Пояснюється це тим, що забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах характеризується насамперед різноманіттям завдань, множинністю об'єктів.

Забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах здійснюється властивими йому формами й методами.

У результаті комплексного аналізу форм та методів діяльності суб'єктів забезпечення громадської безпеки зроблено висновок, що вони притаманні в основному державній системі забезпечення і визначаються залежно від компетенції суб'єктів цієї діяльності.

У числі адміністративно-правових форм в дисертації названі: а) створення та видання нормативно-правових актів, що складають систему законодавства у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного характеру; б) створення та видання нормативних й індивідуальних актів управління; в) установлення відповідного безпечного режиму для окремих об'єктів, територій, місцевостей; г) законодавче визначення компетенції органів забезпечення громадської безпеки; д) ліцензування послуг і сертифікація виробів небезпечного призначення; е) застосування заходів примусу у випадку порушення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях.

Під неправовими формами здобувач розуміє: а) здійснення організаційних заходів, спрямованих на забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях; б) здійснення матеріально-технічних дій, спрямованих на забезпечення діяльності суб'єктів системи забезпечення громадської безпеки, а саме: розробка документів попереднього планування дій щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, складання довідок, звітів, оглядів; технічне обслуговування і ремонт аварійної техніки й устаткування, систем індивідуального захисту; ведення статистичної звітності щодо надзвичайних ситуацій та їх наслідків тощо.

У своїй діяльності державні органи використовують широкий спектр адміністративно-правових методів, які при їх правильному поєднанні з іншими соціальними, та технічними методами забезпечення громадської безпеки дають змогу утримувати безпечний стан на прийнятному рівні.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях, визначенні адміністративно-правових засад діяльності державних органів щодо забезпечення громадської безпеки, специфіки форм і методів їх адміністративно-правового регулювання, розроблення рекомендацій щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері. Основні результати дослідження полягають в наступному.

1. Аналіз категорії „громадська безпека” дозволяє визначити її як соціально-правове явище, під яким розуміється сукупність суспільних відносин, урегульованих системою юридичних норм з метою запобігання, локалізації й ліквідації умов і факторів, які складають потенційну або реальну небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави.

2. Забезпечення громадської безпеки як соціальне явище являє собою сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі розробки і (або) реалізації заходів щодо створення і підтримки умов, за яких об'єктивно відсутні або виключаються причини, що породжують надзвичайну подію, а у випадку виникнення останньої, запобігаються збитки інтересам особи, навколишньому середовищу, колективним об'єднанням, суспільству і державі.

3. Надзвичайні ситуації, що стосуються цього дослідження, можна розглядати як відносини у сфері громадської безпеки. У зв'язку з цим їх можна підрозділити на чотири групи, обумовлені наступними факторами: соціально-політичними факторами, пов'язаними зі свідомою діяльністю людей; техногенними факторами - промислові, транспортні аварії, пожежі, викиди шкідливих речовин й інше; природними факторами - землетрусу, повені й цунамі, урагани, лавини, зсуви, природні пожежі й інші стихійні лиха; біологічними факторами - епідемії, епізоотії тощо.

4. З метою забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях в державі створена система суб'єктів забезпечення громадської безпеки, яку складають державні інститути, які володіють відповідним правовим положенням - державна система і громадські формування, об'єднання, громадяни - громадська система.

5. Створена на законодавчому рівні правова основа є недостатньою для оптимального адміністративно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях. На думку дисертанта, доцільно внести зміни до Кодексу цивільного захисту України, які мають усунути всі неузгодженості в адміністративно-правовому регулюванні громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях. Особливо слід зупинитися на послідовному визначені компетенції органів всіх гілок влади, правах та обов'язках цивільного населення, контролю та координації діяльності спеціальних підрозділів єдиної державної системи цивільного захисту.

6. Під „плануванням” розуміється цілеспрямований, організований і безперервний процес, що спрямований на визначення основних заходів в організації прогнозування розвитку надзвичайних ситуацій, а також складання й програмування набору дій і ресурсів для їх запобігання. Планування пов'язане, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з іншого боку - зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Таким чином, планування перебуває у взаємозв'язку із прогнозуванням і реалізацією планів, тобто вони розглядаються нерозривно, а як взаємозалежні частини єдиного процесу управління у надзвичайних ситуаціях.

План - це розгорнутий у часі, збалансований по ресурсах, взаємопов'язаний із загальною метою перелік заходів (робіт), що спрямовані на вирішення поставленого завдання (операції), або досягнення загальної мети.

7. Органи внутрішніх справ у системі органів держави щодо забезпечення громадської безпеки займають особливе місце. Це обумовлено змістом їх завдань при надзвичайних ситуаціях. Від ефективності їх роботи залежить безпосереднє забезпечення громадської безпеки. Саме в цих цілях і необхідно уточнити компетенцію органів внутрішніх справ, тому що тільки визначені повноваження дають юридично обґрунтовані гарантії законності реалізації практично обґрунтованих функцій служб і підрозділів органів внутрішніх справ.

Необхідність їх визначення можна пояснити наступними обставинами. По-перше, появою нових обов'язків, пов'язаних з наслідками надзвичайної ситуації і встановленням спеціального адміністративно-правового режиму в місцях їх виникнення. По-друге, делегуванням інших обов'язків як факту реагування на оперативну обстановку, яка швидко змінюється.

8. Особливість адміністративно-правового регулювання при забезпеченні громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях проявляється у тому, що в разі їх виникнення необхідний інший нормативний вплив, ніж той, що діє у звичайних умовах. Тому правові режими, за допомогою яких відбувається така перебудова юридичного інструментарію, можна визначити як надзвичайні. Вони належать до адміністративно-правових: їх зміст реалізується за допомогою юридично-організаційного впливу органів управління; під час визначення правового положення суб'єктів використовується адміністративно-правовий інструментарій.

9. Надзвичайні режими забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях - це спеціальні правові режими діяльності системи суб'єктів забезпечення громадської безпеки, що спрямовані на обмеження правосуб'єктності фізичних і юридичних осіб, які застосовуються у якості тимчасових соціально-об'єктивних й правових заходів забезпечення безпеки особи, суспільства й держави, обумовленої сформованими обставинами. Основним в їх сутності є те, що вони змінюють правовий статус юридичних і фізичних осіб на території, де виникла надзвичайна ситуація, систему органів, що здійснюють управлінський вплив, встановлюють заходи, які використовуються для врегулювання суспільних відносин при надзвичайних ситуаціях.

10. Для забезпечення надзвичайних режимів поряд з переконанням активно застосовується й адміністративний примус, який повинен передбачати весь арсенал заходів, визначених в законодавстві. Примусові заходи в умовах виникнення надзвичайних ситуацій істотно обмежують права й свободи громадян й організацій, і можуть застосовуватись не тільки на підставах, пов'язаних із протиправною поведінкою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

громадський безпека правовий адміністративний

1. Барабаш О. В. Поняття та сутність адміністративно-правових режимів забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях / О. В. Барабаш // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 7 (163). - С. 19-23.

2. Барабаш О. В. Поняття громадської безпеки та сутність / О. В. Барабаш // Митне право. - 2012. - № 1 (79). - Частина 2, книга 2. - С. 322-328.

3. Барабаш О. В. Обмеження прав людини при забезпеченні громадської безпеки в умовах виникнення надзвичайних ситуацій /О. В. Барабаш // Публічне право. - 2012. - № 2 (6). - С. 351-357.

4. Барабаш А. В. Чрезвычайная ситуация как угроза общественной безопасности / А. В. Барабаш // Право и политика (Кыргызская Республика). - 2012. - № 4. - С. 70-76.

5. Барабаш О. В. Характеристика системи забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях / О. В. Барабаш // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. - 2013. - № 10. - С. 76-83.

6. Барабаш О. В. Правове регулювання діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення громадської безпеки при надзвичайних ситуаціях / О. В. Барабаш // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. Спеціальний випуск. - 2013. - № 2. - С. 413-425.

7. Барабаш О. В. Мета та підстави введення надзвичайного стану / О. В. Барабаш // Матеріали науково-практичної конференції «Актуальні проблеми наглядово-профілактичної діяльності МНС України». - Харків : Університет цивільного захисту України, 2007. - С. 117-119.

8. Барабаш О. В. Види адміністративно-правових режимів забезпечення громадської безпеки у надзвичайних ситуаціях / О.В. Барабаш // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Пожежна безпека - 2007». - Черкаси : Академія пожежної безпеки МНС України, 2007. - С. 52-54.

9. Барабаш О. В. Принципи управління органами внутрішніх справ в умовах виникнення надзвичайних ситуацій / О. В. Барабаш // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України». - Черкаси : АПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2009. - С. 90-91.

10. Барабаш О. В. Форми і методи забезпечення громадської безпеки при надзвичайних режимах / О. В. Барабаш // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «300 років Конституції гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення розвитку українського державотворення». - Львів : Львівський університет внутрішніх справ, 2010. - С.9-13.

11. Барабаш О. В. Забезпечення громадської безпеки в умовах стихійного лиха, епідемій і техногенних катастроф / О. В. Барабаш // Матеріали науково-практичної конференції «Наглядово-профілактична діяльність МНС України». - Харків : Університет цивільного захисту МНС України, 2009. - С. 111-113.

12. Барабаш О. В. Завдання міліції при забезпеченні громадської безпеки в умовах виникнення надзвичайних ситуацій / О. В. Барабаш // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України». - Черкаси : АПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2010. - С. 165-167.

13. Барабаш О. В. Організаційно-розпорядчі методи управлінні ОВС при виникненні надзвичайних ситуацій / О. В. Барабаш // Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції «Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України». - Черкаси : АПБ ім. Героїв Чорнобиля МНС України, 2011. - С. 10-11.

Размещено на Allbest.ru