Правові засади реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність служби безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351.746.1(477)

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

Правові засади реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність служби безпеки України

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Фурман Ігор Григорович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Міжрегіональній Академії управління персоналом.

Науковий керівник:доктор юридичних наук, професор КОНСТАНТІНОВ Сергій Федорович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри адміністративної діяльності.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Бєляков Костянтин Іванович, Науково-дослідний інститут інформатики і права НАПрН України, завідувач наукового відділу правових проблем інформаційної діяльності;

кандидат юридичних наук Шутий Михайло Володимирович, Інститут кримінально-виконавчої служби, старший викладач кафедри загально-юридичних дисциплін.

Захист відбудеться «28» лютого 2014 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.142.02 Міжрегіональної Академії управління персоналом за адресою: 03039, м. Київ-39, вул. Фрометівська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у Міжнародному бібліотечно-інформаційному центрі ім. Ярослава Мудрого Міжрегіональної Академії управління персоналом (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, 2).

Автореферат розісланий «27» січня 2014 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиХристинченко Н.П.

публічний інформація безпека законодавство

Анотація

Фурман І.Г. Правові засади реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Міжрегіональна Академія управління персоналом, Київ, 2014.

Дисертацію присвячено дослідженню правових засад реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України. У роботі обґрунтована необхідність удосконалення понятійного апарату законодавства про доступ до публічної інформації, зокрема сформульовано визначення «доступ громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України». Розкрито сутність та особливості адміністративно-правового доступу громадськості до публічної інформації. Сформульовано визначення адміністративно-правового статусу органів Служби безпеки України як розпорядників публічної інформації, а саме як сукупність їхніх прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах в сфері доступу до публічної інформації. Виокремлено такі елементи адміністративно-правового статусу Служби безпеки України: 1) функціонально-цільовий блок; 2) структурно-організаційний блок; 3) компетенційний блок. Уточнюється зміст понять «публічна інформація», «адміністративно-правовий доступ до публічної інформації». Проаналізовано особливості режимів доступу до різних видів публічної діяльності Служби безпеки України. Здійснено аналіз міжнародно-правових принципів та стандартів забезпечення доступу до публічної інформації. На підставі аналізу правозастосовних проблем та з урахуванням зарубіжного досвіду обґрунтовано напрями подальшого вдосконалення законодавства України про доступ громадськості до публічної інформації Служби безпеки України.

Сформульовано пропозиції про внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про інформацію», «Про публічний доступ до інформації», «Про державну таємницю».

Ключові слова: публічна інформація, доступ, громадськість, правовий режим, адміністративно-правовий статус, Служба безпеки України, адміністративна відповідальність.

Аннотация

Фурман И.Г. Правовые основы реализации права общественности на доступ к публичной информации о деятельности Службы безопасности Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Межрегиональная Академия управления персоналом, Киев, 2014.

Диссертация посвящена исследованию правовых основ реализации права общественности на доступ к публичной информации о деятельности Службы безопасности Украины. В работе обоснована необходимость усовершенствования понятийного аппарата законодательства о доступе к публичной информации, в частности сформулировано определение «доступ общественности к публичной информации о деятельности Службы безопасности Украины». Уточняется содержание понятий «публичная информация», «административно-правовой доступ к публичной информации».

Осуществлен анализ международно-правовых принципов и стандартов обеспечения доступа к публичной информации.

Раскрыта сущность и особенности административно-правового доступа общественности к публичной информации.

Сформулировано определение административно-правового статуса органов Службы безопасности Украины как распорядителей публичной информации, а именно как совокупность их прав, обязанностей, заданий, функций, ответственности, которые определяются нормами административного права и реализуются в административно-правовых отношениях в сфере доступа к публичной информации. Выделены такие элементы административно-правового статуса Службы безопасности Украины: 1) функционально-целевой блок; 2) структурно-организационный блок; 3) компетенционный блок.

Проанализированы особенности режимов доступа к разным видам публичной деятельности Службы безопасности Украины. Обоснована необходимость изменения подходов к формированию перечня информации, которая может быть признана служебной в деятельности Службы безопасности Украины, а именно: необходимо обязательное использование трехсложного теста в соответствии с Законом Украины «О доступе к публичной информации».

Обосновано ограничение отнесения информации к разряду государственной тайны на срок не более 40 лет.

На основании анализа проблем правоприменения и с учетом зарубежного опыта обоснованы направления дальнейшего совершенствования законодательства Украины о доступе общественности к публичной информации Службы безопасности Украины.

Сформулированы предложения о внесении изменений и дополнений в Кодекс Украины об административных правонарушениях, Законы Украины «Об информации», «О публичном доступе к информации», «О государственной тайне».

Ключевые слова: публичная информация, доступ, общественность, правовой режим, административно-правовой статус, Служба безопасности Украины, административная ответственность.

Annotation

Furman I.G. Legal principles of realization of right for public on access to public information about activity of Security of Ukraine service. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the candidate of legal sciences, specialty 12.00.07 - administrative law and procedure; financial law; information law. - Interregional Academy of Personnel Management, Kyiv, 2014.

Dissertation is devoted to research of legal principles of realization of right for public access to public information about activity of Security of Ukraine service. In-process a reasonable necessity of improvement of concept vehicle of legislation is about access to public information, in particular determination is set forth «access of public to public information about activity of Security of Ukraine service». Maintenance of administrative-legal access of public is exposed to public information. The decision of administrative-legal status of organs of Security of Ukraine service is set forth as managers of public information, namely as totality of their rights, duties, tasks, functions, responsibility, that is determined by the norms of administrative law and realized in administrative-legal relations in the sphere of access to public information. Such elements of administrative-legal status of Security of Ukraine service are distinguished by: 1) functionally-having a special purpose block; 2) structural-organizational block; 3) competence block. Maintenance of concepts «public information», «administrative-legal access to public information» are specified. The features of the access modes are analysed to the different types of public activity of Security of Ukraine service. The analysis of international-legal principles and standards of providing of access is carried out to public information. On the basis of analysis of problems of application of law and taking into account foreign experience reasonably directions of further perfection of legislation of Ukraine about access of public to public information of Security of Ukraine service.

Suggestions about making alteration and additions in Code of Ukraine about administrative transgression, Laws of Ukraine «About information», «About public access to information», «About a state secret» are set forth.

Keywords: public information, access, public, legal regime, administrative-legal status, Security of Ukraine service, administrative responsibility.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із наріжних каменів функціонування правової держави є прозорість та відкритість діяльності органів державної влади. Тому поінформованість громадськості про роботу органів влади виступає запорукою існування демократичних відносин, сприяє формуванню та зміцненню демократичного суспільства.

Найважливішим інструментом удосконалення діяльності органів державної влади є їх відкритість, прозорість та гласність, а однією з невід'ємних їх складових - доступ до публічної інформації, що дозволяє швидко реагувати на загрозливі та небезпечні ситуації, сприяє захисту прав громадян, підвищує довіру громадськості до державних органів. Зважаючи на катастрофічний рівень недовіри населення до владних структур в Україні (зокрема правоохоронним органам не довіряє 79 %, а Верховній Раді - 82 % опитаних під час проведення дослідження респондентів) і наявність низки суперечностей та прогалин у законодавстві, які не дають змоги учасникам суспільних відносин у повній мірі реалізувати своє право на доступ до інформаційних ресурсів особливої актуальності набуває потреба в здійсненні наукового дослідження питань доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України в адміністративно-правових відносинах, а також розробка рекомендацій для вдосконалення їх адміністративно-правового статусу.

Базове підґрунтя дисертації склали системні положення й висновки вітчизняних юристів, в яких прямо або опосередковано висвітлюються досліджувані питання й окреслюються методологічні передумови для їх вирішення. До таких слід віднести роботи С.С. Алексєєва, В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, О.О. Бандурки, Ю.П. Битяка, Д.М. Бахраха, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Л.В. Коваля, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, С.Ф. Константінова, О.В. Кузьменко, Є.В. Курінного, А.М. Подоляки, С.Г. Стеценка, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Ю.М. Тодики, М.В. Шутого, Ц.А. Ямпольської та ін. Проблеми реалізації конституційних прав вивчали українські вчені І. М. Алмаші, В. О. Демиденко, І. О. Ієрусалімова, А. М. Колодій, Л. М. Липачова, О. Г. Марценюк, Т. В. Омельченко. Питання реалізації конституційного права на інформацію, свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, інформаційної безпеки та боротьби з корупцією стали предметом досліджень І. В. Арістової, К. І. Бєлякова, Б. А. Кормича, М.В. Корнієнка, Л. В. Кузенко, О. О. Кукшинової, Н. В. Кушакової, А. І. Марущака, О. Г. Марценюка, О. В. Нестеренко, В. В. Речицького, В.О. Серьогіна та ін.

Проблеми адміністративно-правового статусу особи безпосередньо досліджували у своїх працях А.М. Авторгов, Д.С. Журавель, Д.С. Каблов, Л.В. Крупнова, У.І. Ляхович, Т.П. Мінка та ін.

Однак проблематика адміністративно-правового забезпечення доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України ще не була предметом окремого монографічного дослідження, що і обумовлює актуальність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дослідження безпосередньо випливає з положень Закону України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 21.11.2002 р., Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр.» від 9 січня 2007 р. №537-V, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10, Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012. Дисертація виконана відповідно до загальнонаукової теми «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави» Інституту права ім. князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом 30 травня 2012 р. (протокол № 5), розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання, доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення теоретичних основ адміністративно-правового забезпечення доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України, розробка і обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства у даній сфері.

Для досягнення зазначеної мети у процесі дослідження поставлено та вирішено наступні задачі:

– розкрити сутність та особливості понять «публічна інформація», «доступ до публічної інформації»;

– висвітлити принципи та гарантії забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації;

– сформулювати авторське визначення поняття адміністративно-правового статусу громадськості в сфері доступу до публічної інформації;

– узагальнити історико-правові аспекти становлення та розвитку органів Служби безпеки України;

– окреслити адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації;

– визначити і класифікувати режими доступу до публічної інформації Служби безпеки України;

– проаналізувати особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані із забезпеченням права громадськості на доступ до публічної інформації Служби безпеки України;

– розробити наукові пропозиції теоретичного і практичного характеру, спрямовані на вдосконалення законодавства, що регулює реалізацію права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що складаються під час доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України.

Предмет дослідження - правові засади реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України.

Методи дослідження. У дисертації використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Діалектичний метод використано у процесі пізнання сутності адміністративно-правового статусу Служби безпеки України в умовах його розвитку, у взаємодії з іншими явищами правової дійсності, зберігаючи матеріалістичний підхід до зазначених явищ. За допомогою логіко-семантичного методу визначено понятійний апарат досліджуваної проблематики (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2). Метод порівняльного правознавства допоміг з'ясувати схожі риси і відмінності національного та зарубіжного законодавства, що визначає принципи і гарантії забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації (підрозділ 1.2). За допомогою системно-структурного методу було визначено класифікацію режимів доступу до інформації Служби безпеки України (підрозділ 2.3). Історико-правовий метод сприяв дослідженню ґенези законодавства, що регулює правовий статус Служби безпеки України (підрозділ 2.1). Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм. Формально-логічний і логіко-юридичний методи використано при аналізі практики застосування та виявленні недоліків національного законодавства у сфері доступу громадськості до публічної інформації, а також обґрунтуванні напрямів його вдосконалення (підрозділи 3.1, 3.2). Використання індуктивного методу, сукупності отриманих та розглянутих даних дозволяє підтвердити висновок про необхідність вдосконалення деяких положень законодавства у сфері доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України, зокрема, Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про державну таємницю» та Кодексу України про адміністративні правопорушення, що сприятиме покращенню адміністративно-правового регулювання даного доступу.

Нормативною основою дисертації є: Конституція України; міжнародні правові акти, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які визначають адміністративно-правове регулювання доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України.

Науково-теоретичну основу дисертації становлять праці українських і зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права і процесу, інформаційного права, соціології, теорії управління, статистики.

Емпіричну базу дослідження становлять результати узагальнення публікацій у засобах масової інформації, статистичні й аналітичні матеріали Служби безпеки України, громадських правозахисних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні монографічних досліджень правових засад доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України, в межах якого сформульовано низку положень, що характеризуються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема:

вперше:

– обґрунтовано необхідність закріплення на рівні закону поняття громадськість у сфері доступу до публічної інформації, під яким слід розуміти одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхні об'єднання або групи, які діють згідно з чинним національним законодавством або практикою задля захисту своїх законних прав, свобод та інтересів у визначеній сфері суспільного життя;

– сформульовано поняття доступ громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України, під яким необхідно розуміти право громадськості вільно отримувати потрібну інформацію, яка перебуває у володінні Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації, для реалізації своїх конституційних прав на неї, в усній, письмовій, електронній формах чи на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях;

– запропоновано визначення адміністративно-правового статусу Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації під яким пропонується розуміти сукупність прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах в сфері доступу до публічної інформації;

– виокремлено такі елементи адміністративно-правового статусу Служби безпеки України: 1) функціонально-цільовий блок; 2) структурно-організаційний блок; 3) компетенційний блок;

удосконалено:

– сутність та особливості поняття «публічна інформація», під якою пропонується розуміти будь-яку інформацію, яка зафіксована на будь-яких матеріальних носіях у придатному для відтворення вигляді (тексти, аудіо або відеозаписи, фотографії, електронна пошта, інформація, яка зібрана в електронних базах даних та ін.), що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом;

– визначення поняття «доступ до публічної інформації», який пропонується розглядати як право особи вільно отримувати потрібну інформацію, яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників, визначених законодавством для реалізації своїх конституційних прав на неї, в усній, письмовій, електронній формах чи на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях;

– визначення понять «запитувачі публічної інформації», «адміністративна відповідальність» та інші шляхом їх уточнення;

– періодизацію становлення та розвитку Служби безпеки України шляхом виділення п'яти історичних періодів: 1) зародження правоохоронних підрозділів у сфері захисту національних інтересів; 2) розвиток Служби безпеки в імперські часи (з XVII ст. до початку XX століття); 3) розвиток підрозділів безпеки під час відродження української державності (19171920 рр.); 4) радянський період (19201991 рр.); 5) сучасний період розбудови Української держави. Сучасний період розвитку Служби безпеки України запропоновано поділити на наступні етапи: 1) липень 1990 р. - липень 1991 р.: формування основних правових засад для проголошення незалежності України і забезпечення її національної безпеки; 2) вересень 1991 р. - лютий 1992 р.: початковий етап побудови Служби безпеки України; 3) лютий 1992 р. - березень 2008 р.: формування та розбудова Служби безпеки України як державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України; 4) з березня 2008 р. по теперішній час: реформування Служби Безпеки України, метою якого є її перетворення на спеціальну службу європейського зразка;

дістали подальшого розвитку:

– визначення принципів та гарантій забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації;

– характеристика адміністративної відповідальності за порушення законодавства в сфері доступу до публічної інформації, у зв'язку з чим визначено її особливості та шляхи удосконалення

– пропозиції щодо удосконалення Законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», «Про державну таємницю» та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні й методологічні положення та висновки, викладені в дисертації, є основою для вирішення практичних проблем, пов'язаних із доступом громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України і визначається можливістю їх використання у:

– правотворчості - для розробки і вдосконалення інформаційного законодавства України, сформовано низку пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів, які регулюють доступ громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України;

– сфері правозастосування - для вдосконалення практичної діяльності органів Служби безпеки України;

– навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна відповідальність», «Інформаційне право», «Судові та правоохоронні органи» (акт впровадження Хмельницького інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом від 19.09.2013 р. № 9);

– науково-дослідній роботі - для подальшої розробки проблем адміністративно-правового статусу суб'єктів адміністративного права, доступу до публічної інформації, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно на підставі аналізу наукової літератури, правових джерел зарубіжних країн, законодавства України і практики його застосування. Всі опубліковані праці виконані здобувачем особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Захист прав і свобод людини та громадянина в умовах формування правової держави» (м. Львів, 2012 р.) Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Дніпропетровськ, 2012 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у семи наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних наук, шість з яких - у наукових виданнях України, одна - у зарубіжному виданні, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 215 сторінок, основного тексту 194 сторінки. Робота містить список використаних джерел з 205 найменувань (21 сторінка) та додаток.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету і задачі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження отриманих результатів.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади доступу громадськості до публічної інформації» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття, значення та особливості адміністративно-правового регулювання доступу до публічної інформації» досліджено сутність та особливостей адміністративно-правового регулювання доступу громадськості до публічної інформації.

Проаналізовано етимологічне походження терміну «інформація». З'ясовано види інформації та охарактеризовано їх. Визначено, що термін «інформація» має велику кількість тлумачень, оскільки зазначена категорія є об'єктом дослідження вчених різних галузей наук: історичних, технічних, філософських, соціологічних, біологічних, економічних, юридичних тощо.

Встановлено, що публічна інформації відрізняється від інших видів інформації за наступними критеріями: 1) інформація не підпадає під категорію «інформація з обмеженим доступом»; 2) інформація не містить відомостей щодо особистого, приватного життя особи; 3) інформація стосується службової діяльності органів державної влади або органів місцевого самоврядування; 4) інформація пов'язана з реалізацією посадовою особою владних повноважень, визначених законом.

Узагальнення різних позицій вітчизняних та закордонних вчених дало можливість удосконалити зміст понять «публічна інформація», «запитувачі публічної інформації», «доступ до публічної інформації».

Поняття «публічна інформація» пропонується розуміти як будь-яку інформацію, яка зафіксована на будь-яких матеріальних носіях у придатному для відтворення вигляді (тексти, аудіо або відеозаписи, фотографії, електронна пошта, інформація, яка зібрана в електронних базах даних та ін.), що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом.

Під доступом до публічної інформації пропонується розглядати право особи вільно отримувати потрібну інформацію, яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників, визначених законодавством для реалізації своїх конституційних прав на неї, в усній, письмовій, електронній формах чи на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях.

Доведено, що змістом адміністративно-правових відносин забезпечення доступу до публічної інформації є правовий зв'язок, який виникає між запитувачами та розпорядниками під час забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації.

У підрозділі 1.2. «Принципи та гарантії забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації» досліджено систему принципів і гарантій здійснення права на доступ до публічної інформації.

Визначення принципів допомагає зрозуміти основні начала та ідей, які покладені в основу правових норм. Принципи виступають як орієнтир для формування правових норм в певній сфері суспільних відносин.

Зазначається, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» в цілому відповідають положенням Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, Рекомендації № R (2002) 2 Комітету Міністрів Ради Європи та Йоганнесбурзьким принципам 1995 р. і доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Встановлено, що під гарантіями забезпечення права на доступ до публічної інформації варто розуміти умови та засоби, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону цього права. Стаття 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» окреслює основні гарантії адміністративно-правового забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації, які деталізуються в інших положеннях закону, а також в інших законодавчих актах. Так, право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Розглянуті особливості контролю як однієї з гарантій забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації, охарактеризовані визначені законодавством форми контролю у даній сфері (парламентський, громадський та державний).

У підрозділі 1.3. «Сутність та особливості адміністративно-правового статусу громадськості в сфері доступу до публічної інформації» досліджено систему правових актів, що утворюють нормативні основи адміністративно-правового статусу громадськості.

Поняття «адміністративно-правовий статус» є похідним від поняття «правовий статус», яке є ширшою категорією і поєднує в собі цілу низку політико-правових чинників, що характеризують рівень демократії та відповідної структури суспільства держави.

Автором встановлено, що інформаційне законодавство та Закон України «Про Службу безпеки України» оперує терміном «громадськість» не закріплюючи цей термін і не розкриваючи його змісту. Тому запропоновано доповнити Закон України «Про інформацію» цим поняттям, а саме: під громадськістю слід розуміти одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхні об'єднання або групи, які діють згідно з чинним національним законодавством або практикою задля захисту своїх законних прав, свобод та інтересів у визначеній сфері суспільного життя.

Зазначається, що при визначенні груп громадськості використовують різноманітні критерії, зокрема ситуативний, психографічний, демографічний, географічний. Найбільш доцільним автор вважає використання ситуативного підходу при визначенні груп громадськості у сфері доступу до публічної інформації, а саме поділ на активну та латенту (приховану) громадськість, оскільки представники саме активної громадськості вступають в адміністративно-правові відносини щодо доступу до публічної інформації шляхом спрямування запитів та звернень до розпорядників публічної інформації, а також приймають участь у роботі громадських рад.

Проаналізувавши загальнотеоретичні підходи до понять «статус», «правовий статус» та «громадськість» запропоновано авторське визначення терміну адміністративно-правовий статус громадськості у сфері доступу до публічної інформації, під яким розуміється сукупність її прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

До структури адміністративно-правового статусу громадськості можуть бути віднесені: правові принципи; права, свободи та обов'язки, що в сукупності формують правосуб'єктність; гарантії з боку держави щодо дотримання прав та обов'язків.

Розділ 2. «Служба безпеки України як розпорядник публічної інформації» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Історико-правовий огляд розвитку та становлення органів Служби безпеки України» проаналізовано історичні умови розвитку правоохоронної діяльності в цілому та Служби безпеки України як державного правоохоронного органу спеціального призначення незалежної України.

Виокремлено стадії та етапи становлення та розвитку Служби безпеки України. Зокрема виділено п'ять історичних періодів: 1) зародження правоохоронних підрозділів у сфері захисту національних інтересів; 2) розвиток Служби безпеки в імперські часи (з XVII ст. до початку XX століття); 3) розвиток підрозділів безпеки під час відродження української державності (19171920 рр.); 4) радянський період (19201991 рр.); 5) сучасний період розбудови Української держави.

Сучасний період розвитку Служби безпеки України запропоновано поділити на наступні етапи: 1) липень 1990 р. - липень 1991 р.: формування основних правових засад для проголошення незалежності України і забезпечення її національної безпеки; 2) вересень 1991 р. - лютий 1992 р.: початковий етап побудови Служби безпеки України; 3) лютий 1992 р. - березень 2008 р.: формування та розбудова Служби безпеки України як державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України; 4) з березня 2008 р. по теперішній час: реформування Служби Безпеки України, метою якого є її перетворення на спеціальну службу європейського зразка.

Охарактеризовано кожен із зазначених етапів.

У підрозділі 2.2. «Адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації» проаналізовано особливості адміністративно-правового статусу органів Служби безпеки України в сфері реалізації права на доступ до інформації через виконання визначеного законодавством України обов'язку щодо оприлюднення та надання публічної інформації, яка знаходиться у їхньому володінні.

Запропоновано під адміністративно-правовим статусом Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації розуміти сукупність прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах в сфері доступу до публічної інформації.

Обґрунтовано, що в структурі адміністративно-правового статусу Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації доцільно виділити такі елементи: 1) функціонально-цільовий блок; 2) структурно-організаційний блок; 3) компетенційний блок.

Виділено два основних напрямки взаємодії органів Служби безпеки України: внутрішній (між структурними підрозділами системи органів Служби безпеки) та зовнішній: з іншими правоохоронними органами, державними органами та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та населенням.

У підрозділі 2.3. «Правові режими доступу до публічної інформації Служби безпеки України» акцентується увага на інформації з обмеженим доступом, а саме на службовій інформації та інформації, що становить державну таємницю.

Під режимом доступу до інформації автор пропонує розуміти визначені та врегульовані законодавством вимоги (умови) отримання запитувачем потрібної інформації від розпорядника для реалізації своїх конституційних прав в усній, письмовій, електронній формах, на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях тощо.

Встановлено, що інформація за режимом доступу поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. При цьому законодавець нормативно не закріпив поняття відкрита інформація. Інформація з обмеженим доступом поділяється на: 1) конфіденційну інформацію; 2) таємну інформацію; 3) службову інформацію.

Визначено, що встановленню обмеженого доступу завжди повинна передувати перевірка на відповідність інформації «трискладовому тесту», вимоги щодо якого визначені у ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Окрім цього, для віднесення інформації до службової, на підставі ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», остання повинна відповідати таким ознакам: 1) становити внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації; 2) бути пов'язаною з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень; 3) передувати публічному обговоренню та/або прийняттю рішень. Таким чином, суб'єкт владних повноважень (Служба безпеки України) повинен для віднесення певної інформації до інформації з обмеженим доступом обов'язково обґрунтувати, чому саме доступ до такої інформації має бути обмежений.

Автором запропоновано провести в законопроекті «Про державні секрети» послідовне регулювання щодо відомостей, які складають службову таємницю у відповідності до принципів законодавства про свободу інформації.

Робиться висновок, що Закон України «Про державну таємницю» загалом відповідає принципам законодавства про свободу інформації, але необхідно переглянути Звід відомостей, що становлять державну таємницю на предмет обґрунтованості віднесення відомостей до таких, що складають державну таємницю.

Доведено, що в обов'язковому порядку мають бути вирішені питання засекречування інформації, оскільки відсутність належної системи організації засекречування і використання захищених інформаційно-комунікаційних технологій заважає наданню громадськості повної інформації.

Відзначається, що для усунення невизначеності максимального строку засекречування певної інформації необхідно внести зміни до Закону України «Про державну таємницю», зазначивши, що максимальний термін засекречування інформації не може перевищувати 40 років.

Розділ 3. «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення доступу громадськості до публічної інформації Служби безпеки України» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Удосконалення правового регулювання реалізації права громадськості на доступ до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України» розглядаються окремі аспекти адміністративно-правового забезпечення доступу громадськості до публічної інформації Служби безпеки України.

Розроблено авторське поняття «доступ громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України», під яким необхідно розуміти право громадськості вільно отримувати потрібну інформацію, яка перебуває у володінні Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації, для реалізації своїх конституційних прав на неї, в усній, письмовій, електронній формах чи на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях. При цьому встановлена відсутність законодавчого закріплення права запитувачів публічної інформації подавати запит та отримувати на нього відповідь мовами національних меншин та шрифтом Брайля.

Зроблено висновок про те, що в нормативно-правових документах, які прийняті з метою забезпечення доступу до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України, не визначено строків на опублікування інформації, яка належить до публічної, й підлягає опублікуванню, що перешкоджає доступу громадськості до останньої.

Встановлено, що Служба безпеки України затвердила надзвичайно детальний перелік документів, які містять службову інформацію й яким надається гриф «Для службового користування», що ускладнює реалізацію права громадськості на доступ до публічної інформації.

Запропоновано викласти ч. 2 ст. 31 Закону України «Про Службу безпеки України» у наступній редакції: «Голова Служби безпеки України щорічно до 1 квітня подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України», а також ввести практику оприлюднення на офіційному сайті Служби безпеки України відкритої частини таких річних звітів та матеріали обговорення діяльності Служби безпеки України у Верховній Раді протягом 1 місяця після подання звіту до Верховної Ради України.

У підрозділі 3.2. «Адміністративна відповідальність за правопорушення, пов'язані з забезпеченням права громадськості на доступ до публічної інформації Служби безпеки України» охарактеризовано адміністративну відповідальність органів Служби безпеки України, яку розглянуто в двох аспектах: як здатність виступати суб'єктом адміністративної відповідальності та як правовідносини, що виникають у зв'язку з невиконанням покладених на органи Служби безпеки України обов'язків із забезпечення права на доступ до публічної інформації.

Доведено, що органи Служби безпеки України мають статус спеціального суб'єкта адміністративної відповідальності за неправомірні діяння, пов'язані із забезпеченням права на доступ до публічної інформації.

Зроблено висновок, що інформаційне законодавство встановлює адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність за порушення доступу до публічної інформації. Водночас, нормативно-правові документи, положення, які визначають відповідальність посадових та службових осіб Служби безпеки України, не конкретизують вид юридичної відповідальності.

Обґрунтовано необхідність викладення в новій редакції ч. 1 ст. 212³ КУпАП:

«Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, нездійснення реєстрації документів, нерозміщення та/або невчасне розміщення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень», - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Висновки

У висновках дисертації наведено узагальнення дослідницької роботи й отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати в якісних і кількісних показниках, які в сукупності вирішують конкретні наукові задачі щодо розроблення пропозицій, спрямованих на вдосконалення адміністративно-правових засад доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України.

На основі систематизації отриманих результатів сформульовано низку підсумкових узагальнень, які конкретизовано в таких висновках.

1. Розкрита сутність та особливості понять «публічна інформація», під якою пропонується розуміти будь-яку інформацію, яка зафіксована на будь-яких матеріальних носіях у придатному для відтворення вигляді (тексти, аудіо або відеозаписи, фотографії, електронна пошта, інформація, яка зібрана в електронних базах даних та ін.), що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом; та «доступ до публічної інформації», який пропонується розглядати як право особи вільно отримувати потрібну інформацію, яка перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників, визначених законодавством для реалізації своїх конституційних прав на неї, в усній, письмовій, електронній формах чи на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях.

2. Охарактеризовано принципи та гарантії забезпечення реалізації права на доступ до публічної інформації і встановлено, що положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» в цілому відповідають положенням Рекомендації № R (2002) 2 Комітету Міністрів Ради Європи та Йоганнесбурзьким принципам 1995 р.

3. Сформульовано авторське поняття адміністративно-правового статусу громадськості у сфері доступу до публічної інформації, під яким необхідно розуміти сукупність її прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

4. Узагальнені історико-правові аспекти становлення та розвитку органів Служби безпеки України, проведена класифікація етапів становлення та розвитку органів Служби безпеки України, зокрема виділено п'ять історичних періодів: 1) зародження правоохоронних підрозділів у сфері захисту національних інтересів; 2) розвиток Служби безпеки в імперські часи (з XVII ст. до початку XX століття); 3) розвиток підрозділів безпеки під час відродження української державності (19171920 рр.); 4) радянський період (19201991 рр.); 5) сучасний період розбудови Української держави. Сучасний період розвитку Служби безпеки України запропоновано поділити на наступні етапи: 1) липень 1990 р. - липень 1991 р.: формування основних правових засад для проголошення незалежності України і забезпечення її національної безпеки; 2) вересень 1991 р. - лютий 1992 р.: початковий етап побудови Служби безпеки України; 3) лютий 1992 р. - березень 2008 р.: формування та розбудова Служби безпеки України як державного правоохоронного органу спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України; 4) з березня 2008 р. по теперішній час: реформування Служби Безпеки України, метою якого є її перетворення на спеціальну службу європейського зразка.

5. Окреслено адміністративно-правовий статус Служби безпеки України як розпорядника публічної інформації, під яким слід розуміти сукупність прав, обов'язків, завдань, функцій, відповідальності, які визначаються нормами адміністративного права і реалізуються в адміністративно-правових відносинах в сфері доступу до публічної інформації. Виокремлено такі елементи адміністративно-правового статусу Служби безпеки України: 1) функціонально-цільовий блок; 2) структурно-організаційний блок; 3) компетенційний блок.

6. Визначено, що під режимом доступу до інформації автор пропонує розуміти визначені та врегульовані законодавством вимоги (умови) отримання запитувачем потрібної інформації від розпорядника для реалізації своїх конституційних прав в усній, письмовій, електронній формах, на аудіо-, відео- та аудіовідеоносіях тощо.

Встановлено, що інформація за режимом доступу поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. При цьому законодавець нормативно не закріпив поняття відкрита інформація. Інформація з обмеженим доступом поділяється на: 1) конфіденційну інформацію; 2) таємну інформацію; 3) службову інформацію. Класифіковані режими доступу до публічної інформації Служби безпеки України.

7. Проаналізовано особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язані із забезпеченням права громадськості на доступ до публічної інформації Служби безпеки України

Доведено, що адміністративна відповідальність, яка настає за порушення адміністративного законодавства, - це вид юридичної відповідальності, підставою якої є вчинення фізичною особою, органом державної влади або його посадовою особою винного, протиправного, суспільно шкідливого діяння (дії або бездіяльності), наслідком якого стало порушення норм адміністративного законодавства, якщо така відповідальність передбачена Кодексом про адміністративні правопорушення або іншими законодавчими актами, та яка накладається у визначеному законодавством порядку.

8. З метою покращення доступу громадськості до публічної інформації про діяльність Служби безпеки України внести такі зміни та доповнення до законодавства:

- внести зміни до Закону України «Про державну таємницю», зазначивши, що максимальний термін засекречування інформації не може перевищувати 40 років;

- викласти ч.2 ст.31 Закону України «Про Службу безпеки України» у наступній редакції: «Голова Служби безпеки України щорічно до 1 квітня подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України», а також ввести практику оприлюднення на офіційному сайті Служби безпеки України відкритої частини таких річних звітів та матеріали обговорення діяльності Служби безпеки України у Верховній Раді протягом 1 місяця після подання звіту до Верховної Ради України;

- ч. 1 ст. 212³ КУпАП, викласти в такій редакції:

«Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, нездійснення реєстрації документів, нерозміщення та/або невчасне розміщення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень», -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

...