Інкорпорація інформаційного законодавства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Інкорпорація інформаційного законодавства України

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Череповський Кирило Павлович

Запоріжжя - 2013

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, доцент Ліпкан Володимир Анатолійович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри управління в органах внутрішніх справ;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Новицький Андрій Миколайович, НДЦ з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України, начальник відділу дослідження проблем протидії податковим правопорушенням;

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Цимбалюк Віталій Степанович, Науково-дослідний центр правової інформатики, завідувач науковим відділом теорії та історії інформаційного права.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова України як незалежної держави здійснюється в умовах формування глобального інформаційного суспільства. Це зумовлює необхідність моніторингу законодавства у сфері інформації та приведення його у відповідність до нових соціально-економічних, політико-правових та інформаційних реалій.

Нині в Україні виникла потреба в переосмисленні призначення права в інформаційній сфері на тлі зародження нових галузевих, міжгалузевих інститутів, комплексних і спеціальних галузей права під впливом стрімкого розвитку ІТ-економіки - промислового виробництва різноманітних інформаційних технологій та послуг, що надаються з їх використанням, як основи інноваційного зростання суспільних благ. Розвиток і масове впровадження в суспільні відносини нових інформаційних, телекомунікаційних технологій під впливом новітніх здобутків науково-технічного прогресу у сфері електроніки, інформатики та інших технічних наук сприяло виокремленню зі структури системи права інформаційного права як галузі.

На етапі становлення інформаційного права як галузі публічного права за парадигмою фрагментарного підходу до юридичного врегулювання суспільних відносин щодо інформації сформувалася значна кількість нормативно-правових актів (понад 4000). Нині відчувається потреба в їх узгодженні, оскільки безсистемність ухвалення законів в інформаційній сфері спричинила багато колізій. Також слід наголосити, що донині ще зберігається чітка тенденція домінування підзаконних нормативно-правових актів над законами в інформаційному просторі країни, що створює умови для зловживань деякими представниками влади та бізнесу, трактування на власний розсуд окремих положень законодавчих актів, що призводить до порушення інформаційних прав і свобод людини, суспільства і держави. Також простежується стійка тенденція, коли положення норм окремих законів суперечать одне одному, що створює загрозу правовій безпеці людини в інформаційній сфері.

За умов подальшого розвитку інформаційного суспільства в Україні проблематика інформаційних правовідносин стає дедалі актуальнішою. Одним з її аспектів і є проблеми інкорпорації інформаційного законодавства України.

Важливим набутком у даному напрямі стало закріплення в ряді нормативно-правових актів необхідності систематизації інформаційного законодавства України. Проте на практиці такий важливий напрям правотворчої діяльності не знайшов своєї реалізації через низку об'єктивних та суб'єктивних чинників. Серед об'єктивних чинників зазначимо доволі короткий період масового впровадження в суспільні інформаційні системи електронно-обчислювальних засобів, комп'ютерних інформаційних технологій. Під цим впливом ситуативно формувалося публічно-правове їх регулювання. Зазначене зумовлює необхідність наукової структуризації, передусім, законів, їх інкорпорації на теоретичному рівні. Серед суб'єктивних чинників слід зазначити доволі вузьке коло як вітчизняних наукових шкіл, так і окремих науковців, які предметно досліджують різні аспекти системної проблеми - систематизації інформаційного законодавства. До тих, хто близько підійшов у своїх наукових роботах до проблем систематизації інформаційного законодавства в Україні, можна зарахувати таких, як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, К. І. Бєляков, Г. В. Виноградова, В. І. Гурковський, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, О. О. Золотар, Г. М. Красноступ, Р. А. Калюжний, Т. А. Костецька, О. В. Кохановська, В. А. Ліпкан,

Ю. Є. Максименко, П. Є. Матвієнко, А. І. Марущак, А. М. Новицький, І. М. Сопілко, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, О. В. Шепета та деяких інші.

У зв'язку зі зростанням кількості нормативно-правових актів щодо інформації та необхідності їх систематизації виникає потреба розширеного застосування праць вчених із філософії права, теорії держави та права, конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та інших галузей. Слід зазначити, що окремі наукові аспекти, теоретичні положення інкорпорації як складової систематизації законодавства знайшли своє відображення в працях В. Б. Авер'янова, Є. О. Гіди, І. П. Голосніченка, П. Б. Євграфова, В. В. Копєйчикова, Б. М. Лазарева, В. Я. Мацюка, Н. М. Онищенка, В. Ф. Опришка, В. П. Портнова, П. М. Рабіновича, В. І. Ремньова, С. Г. Стеценка, О. П. Полінець, А. О. Селіванова, А. І. Сироти, О. Д. Тихомирова, О. В. Тюріної, Р. Й. Халфіної, В. В. Цвєткова та ін.

Попри чисельні наукові дослідження, присвячені різним аспектам систематизації інформаційного законодавства України, поза науковим обігом на монографічному рівні залишилося комплексне, системне дослідження його інкорпорації як важливого етапу подальшої інституційної структуризації з наступною формалізацією на рівні кодифікації. Відсутність системного, методологічного розуміння та наукового опрацювання зазначених питань у вітчизняній правовій науці зумовлює актуальність даної теми, а отже, вибір її як теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами зумовлюється вимогами підрозділу 2 розділу ІІІ Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, затверджених Законом України від 09 січня 2007 року № 537-V, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 15 серпня 2007 року № 653-р.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, узагальнення правозастосування, аналізу вітчизняного та зарубіжного інформаційного законодавства розробити та надати науково обґрунтовані пропозиції щодо інкорпорації як важливого етапу систематизації інформаційного законодавства України задля підвищення його ефективності через наступну його кодифікацію.

Для досягнення поставленої мети дослідження були визначені такі задачі:

– охарактеризувати теоретичні засади інкорпорації інформаційного законодавства через аналіз наукової розробленості даної проблематики;

– сформувати загальні методологічні положення інкорпорації як складового елементу систематизації інформаційного законодавства України;

– визначити концептуальні підходи до проведення інкорпорації інформаційного законодавства України;

– визначити складові елементи структури правового регулювання інформаційних відносин в Україні;

– обґрунтувати необхідність проведення інкорпорації міжнародного інформаційного права як передумови гармонізації з ним інформаційного законодавства України;

– охарактеризувати процеси здійснення інкорпорації інформаційного законодавства в окремих країнах;

– надати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин в Україні;

– обґрунтувати необхідність інкорпорації як етапу, що передує кодифікації інформаційного законодавства України;

– обґрунтувати структуру проекту Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо інформації та їх правове регулювання.

Предметом дослідження є інкорпорація інформаційного законодавства України.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження складається із сукупності загальних, галузевих та спеціальних наукових методів, що в комплексі дають змогу розв'язати поставлені задачі та досягнути мети дослідження. Базовою методологічною основою виступає системний підхід, що надає можливість обґрунтувати взаємозв'язок та взаємообумовленість соціально-технічних і соціально-технологічних процесів та явищ як елементів складної системи суспільства. За допомогою діалектичного та історичного підходів досліджено генезис наукових поглядів, присвячених окремим аспектам порушеної проблематики, розвиток міжнародних стандартів регулювання інформаційних відносин (підрозділи 1.1, 2.2). Формально-логічний та соціологічний методи дозволили визначити роль та місце інформаційного законодавства в правовій системі Україні, його значущість для суспільства та ознаки, а також були застосовані при дослідженні понятійно-категорійного апарату (підрозділи 1.2, 2.1). Статистичний та порівняльно-правовий методи використовувалися для окреслення міжнародно-правових засад регулювання суспільних інформаційних відносин та регулювання інформаційних правовідносин в окремих країнах (підрозділи 2.2, 3.1). За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначені поняття, загальні та окремі риси інформаційного законодавства (підрозділ 2.1). Метод порівняльно-правового аналізу було покладено в основу аналізу та співставлення національного та зарубіжного інформаційного законодавства, що дало можливість висвітлити вітчизняний досвід правового регулювання інформаційних відносин в Україні (підрозділи 2.2, 2.3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з'ясовувалися зміст і значення застосованих у них термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу різних проектів інкорпорації інформаційного законодавства України, виявленню недоліків їх структурних елементів, плануванню напрямів удосконалення інституціональної структури проекту вітчизняного кодифікованого акта інформаційного законодавства (підрозділ 3.2). За допомогою методу експертних оцінок було з'ясовано позиції фахівців з інформаційної проблематики щодо ефективності нормативно-правового регулювання інформаційної сфери, а статистичний метод вибірки законів України, де інформація є об'єктом правовідносин, дав змогу їх структурувати й узагальнити. Прогностичний аналіз надав можливість спрогнозувати тенденції подальшого розвитку інформаційного законодавства.

Нормативну базу дисертації складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, якими регулюються інформаційні правовідносини.

Емпіричну основу дослідження становлять узагальнення: 1) результатів анкетування, в якому взяло участь 107 осіб - працівників правоохоронної системи України (СБУ, МВС); 2) проектів Інформаційного кодексу, різноманітних експертних матеріалів, що надсилаються до профільних комітетів Верховної Ради України; 3) правової публіцистики, періодичних, довідкових, у тому числі електронних, видань.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації комплексно розкриваються теоретичні та практичні питання інкорпорації інформаційного законодавства України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових теоретичних положень, обґрунтовано відповідні висновки, рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення інформаційного законодавства України, зокрема:

вперше:

– на монографічному рівні як тема окремого дослідження розглядаються теоретичні положення інкорпорації як важливого не лише етапу, а й способу та процесу систематизації інформаційного законодавства України, зокрема у широкому розумінні інкорпорація інформаційного законодавства - це виділення із загальної системи законодавства окремих спеціальних законів, а також приєднання окремих положень інших законодавчих актів, де визначаються і регулюються суспільні відносини щодо інформації, без зміни їх змісту. У вузькому значенні під інкорпорацією, у розумінні її як способу систематизації інформаційного законодавства, пропонується розглядати множину синтаксичних зв'язків, що дозволяють поєднувати інформацію як означену складову словосполучення (в категоріях) з відповідними видами діяльності щодо неї у фонетико-морфологічному комплексі для структуризації виданих у різний час законів у систему без зміни їх змісту;

– з'ясовано межі інформаційного законодавства України, які визначаються відповідними правовими критеріями: інформація - об'єкт правовідносин; зміст інформаційних правовідносин - створення, фіксація, поширення, отримання, зберігання, застосування даних, відомостей, повідомлень, сигналів, кодів, знань тощо для забезпечення інтересів, потреб людини, соціальних утворень, суспільства, держави в загальних їх правових статусах суб'єктів як інформантів та інформованих;

удосконалено:

– концептуальні підходи до інкорпорації інформаційного законодавства України, за яких вона розглядається не лише як етап його систематизації, а й як його процес, що визначається певними методологічними та методичними ознаками для теорії і практики пізнання структурних компонентів правового регулювання суспільних відносин щодо інформації;

– загальнонаукове бачення структури правового регулювання інформаційних відносин в Україні, що визначається чіткою загальносистемною спрямованістю за метою, цілями, завданнями для правотворення, правозастосування, визначення наукових орієнтирів та правової освіти;

– теоретичне розуміння інкорпорації міжнародного інформаційного права як зведення масиву нормативно-правових положень за певними критеріями для наукових, освітніх та практичних цілей, що є передумовою гармонізації з ним інформаційного законодавства України;

– наукове значення інкорпорації інформаційного законодавства в окремих країнах за матричним методом як чинника гармонізації з ним інформаційного законодавства України, а також визначення змісту зарубіжного досвіду правового регулювання діяльності щодо інформації, в результаті чого встановлено, що сучасне зарубіжне інформаційне законодавство у два основних способи вирішує питання розв'язання правових колізій: по-перше, внутрішнє регулювання правовідносин щодо інформації з урахуванням інтересів своїх суб'єктів суспільних відносин щодо інформації; по-друге, регулювання правовідносин щодо інформації з урахуванням інтересів суб'єктів міжнародного права щодо інформації на своїй суверенній території;

– теоретичні положення інкорпорації, яка виступає формою вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин і передує кодифікації;

– наукове обґрунтування ознак формування теорії інкорпорації як складової теорії систематизації законодавства, що екстраполюється на теорію консолідації та теорію кодифікації в інформаційному праві України;

– розуміння окремих питань щодо обґрунтування структури моделі проекту Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства за такими частинами: преамбула; загальна частина; особлива частина; спеціальна частина; прикінцеві та перехідні положення, при цьому звертається увага на те, що в основному законодавство України про інформацію має фрагментарну структуризацію за такими видами діяльності: мас-медіа законодавство (законодавство про ЗМІ); телекомунікаційне (інфраструктурне) законодавство; законодавство про освіту; інше галузеве законодавство (бібліотечне, архівне тощо);

дістали подальшого розвитку:

– розуміння наукових розробок проблематики та напрацювання методик інкорпорації інформаційного законодавства як складової його систематизації для наступного здійснення консолідації та кодифікації інформаційного законодавства: зокрема, звертається увага на необхідність подальшого напрацювання та розвитку методів інкорпорації із застосуванням здобутків інформатики на основі автоматизованої бази нормативно-правових актів Верховної Ради України як еталонної для правотворчості, правозастосування та правової освіти;

– шляхи вдосконалення законодавства у сфері суспільних відносин щодо інформації як складової методології інкорпорації у розумінні її як першого етапу здійснення систематизації інформаційного законодавства України; зокрема, основна увага звертається на визначення матриці правовідносин, що регулюються чинним законодавством щодо інформації.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно інкорпорації інформаційного законодавства, так і в його правозастосуванні, а також у правовій науці й освіті, а саме:

– у правотворчості - при розробленні проекту Кодексу України про інформацію, вдосконаленні відповідних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні інформаційні відносини, при гармонізації українського інформаційного законодавства з міжнародним та уніфікації із законодавством інших країн;

– у правозастосуванні - при реалізації норм правових актів, що регулюють інформаційні відносини в Україні;

– у наукових дослідженнях - для подальшого проведення теоретичних розвідок щодо проблем правового регулювання суспільних інформаційних відносин, розширення методологічної бази інформаційного права, державного управління інформаційною сферою суспільства, державної інформаційної політики, практики правовідносин щодо інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства;

– у навчально-методичному процесі - при підготовці навчальних програм, підручників, навчальних посібників із таких дисциплін: «Інформаційне право», «Інформаційна безпека», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Міжнародне інформаційне право», «Державне управління в інформаційній сфері суспільства» тощо (акт впровадження Академія праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України від 21.05.2012 р., акт впровадження Навчально-наукового інституту менеджменту безпеки Університету економіки та права «КРОК» від 19.01.2012 р., акт впровадження Національного університету біоресурсів і природокористування України від 16.05.2012 р.).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки було оприлюднено дисертантом на чотирьох науково-практичних конференціях: «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах» (м. Київ, 2011 р.), «Інформаційні стратегії в глобальному управлінні» (м. Київ, 2011 р.), «Правові та політичні проблеми сучасності» (м. Луцьк, 2012 р.), «Інформаційні технології боротьби з тероризмом» (м. Київ, 2012 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок. Список використаних джерел налічує 306 найменувань і займає 29 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукового розроблення проблеми, вказано на зв'язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологію, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчості, правозастосуванні, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію і публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні основи інкорпорації інформаційного законодавства України» складається з двох підрозділів, де висвітлено генезис наукової думки у сфері інкорпорації інформаційного законодавства, а також сформовано методологічні положення та понятійно-категоріальний апарат інкорпорації інформаційного законодавства.

У підрозділі 1.1 «Бібліографія за темою дослідження» висвітлено питання історії становлення, онтології, змістовний генезис наукової думки у сфері інкорпорації інформаційного законодавства України, що дало змогу дійти узагальнюючих висновків цього етапу дослідження в контексті теми дослідження.

Різноаспектний аналіз наукового доробку дав можливість дійти висновку, що більшість дослідників інформаційної проблематики зосереджують увагу переважно на окремих аспектах систематизації інформаційного законодавства; зокрема, значна перевага надається тематиці розроблення теоретичних засад кодифікації інформаційного законодавства. За цих умов проблеми інкорпорації розглядаються побіжно, що не сприяє формуванню системного уявлення про інформаційне законодавство. Тож ігнорування дослідження проблем інкорпорації перешкоджає розробленню чіткої демаркаційної лінії між інформаційним правом та іншими галузями законодавства: адміністративним, конституційним, цивільним, кримінальним, а також комплексними галузями та окремими спеціальними галузями законодавства, де інформація являє собою похідний об'єкт їх предмета правовідносин.

У дисертаційній роботі наголошується, що продовження хибної практики формування законодавства методом спроб і помилок, фрагментарно, ігноруючи необхідність теоретичного пізнання закономірностей його розвитку, є деструктивним, тож неминуче призводить до прискореного накопичення дедалі складніших проблем на шляху систематизації вітчизняного інформаційного законодавства, а це, у свою чергу, сприяє виникненню правової загрози національній безпеці України в інформаційній сфері.

У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження систематизації інформаційного законодавства України» через викладення матеріалів наукових розвідок здійснено низку узагальнень, спрямованих на формування теорії інформаційного права.

Систематизація інформаційного законодавства України як теоретико-практичний правовий феномен - важливий, постійний, дискретний процес. Результати його визначаються суб'єктивно тим, хто її здійснює поетапно, з прив'язкою до часу закінчення дослідження.

Досліджуючи інформаційне законодавство України, слід постійно враховувати його перманентну динаміку, мінливість, нестабільність в історичній перспективі з огляду на економічні, політичні, культурні, інформаційні та інші чинники розвитку суспільства.

Обґрунтовується наукова позиція, згідно з якою інкорпорація інформаційного законодавства - етап процесу та форма його систематизації, що передбачає об'єднання і структурування законодавчих актів певного рівня в різного роду збірники в певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному, об'єктно-суб'єктному тощо) щодо такого предмета суспільних відносин, як інформація.

Важливим соціально-правовим аспектом при здійсненні інкорпорації вважається орієнтир на певні юридико-політичні критерії, що визначаються, як правило, в суспільстві в структурі конституційного законодавства країни. У більшості країн це кодифіковано в законодавчій формі Основного закону країни - Конституції, положення якої знаходять подальший розвиток у законах і підзаконних актах. Це повною мірою стосується й України, де Конституція також Основний закон. Норми законодавства мають відповідати нормам конституції та розвивати саме їх зміст як норм-принципів, розвивати їх у конкретній галузі, сфері, напрямі суспільного життя до конкретного галузевого предмета правовідносин. Це повною мірою стосується й інформаційного законодавства.

Визначається, що розвиток інформаційного законодавства України розглядається дослідниками через висвітлення окремих інститутів інформаційного права. У більшості наукових праць із цієї проблематики закріплено необхідність удосконалення інформаційного законодавства України шляхом систематизації, проте конкретних пропозицій та шляхів здійснення даного процесу не надається.

Під інформаційним законодавством України пропонується розуміти систему нормативно-правових актів, що мають статус законів, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормативно-правові акти пропонується розглядати як підзаконні, ухвалені компетентними органами державної влади на розвиток положень Конституції України та законів України, що регулюють суспільні відносини у сфері інформації.

Застосовуючи метод формування гіперсистем у праві, категорію «удосконалення законодавства» вважаємо ширшою за обсягом змісту, ніж - «систематизація законодавства», у зв'язку з тим, що остання є однією з інших форм удосконалення, його наслідком на певному етапі перманентного законотворчого процесу. При цьому зазначається, що не будь-яка систематизація може мати наслідком удосконалення.

Здебільшого в юридичній науці виокремлюють два основні підходи щодо розуміння форм систематизації. За першим - виділяють чотири: інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію, облік. Автор підтримує другий підхід, відповідно до якого виокремлюють три основні види систематизації: інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію. При цьому інкорпорація визначається не лише як вид систематизації законодавства, а й як перший його етап, що присутній за наслідками і при консолідації та кодифікації. Тобто інкорпорація розглядається не лише як вид систематизації законодавства, а й як перший етап реалізації консолідації та кодифікації.

Розділ 2 «Концептуальні підходи до інкорпорації інформаційного законодавства України» складається з трьох підрозділів. У них обґрунтовується низка прикладних методичних положень. Передусім зазначається, що динамічність розвитку суспільних інформаційних відносин в Україні сприяла, насамперед, фрагментарному та ситуативному підходам при створенні інформаційного законодавства країни на стадії його становлення. Нині серед науковців дедалі більше уваги надається переходу до парадигми кодифікації інформаційного законодавства у складі Кримінального, Цивільного, Господарського кодексів України тощо, а також створення проекту Кодексу України про інформацію (чи в іншій інтерпретації - Інформаційного кодексу України, при цьому дисертант приєднується до тих дослідників, які вважають, що коректнішим із точки зору лінгвістики є назва «Кодекс України про інформацію»).

У підрозділі 2.1 «Структура правового регулювання інформаційних відносин в Україні» наведено результати дослідження та обґрунтовано узагальнення: в Україні створено доволі великий масив інформаційного законодавства, проте він недостатньо структурований як система. Втім, при відповідній науковій інкорпорації за певними критеріями можна визначити в ньому і системні ознаки. В основі його лежить Закон України «Про інформацію», положення якого знаходять подальший розвиток у низці спеціальних законів за окремими юридично структурованими інститутами інформаційного права.

У підрозділі 2.2 «Інкорпорація міжнародного інформаційного права як передумова гармонізації з ним інформаційного законодавства України» зазначено провідні складові елементи структуризації правового регулювання міжнародних правовідносин з екстраполяцією на авторське бачення його як системи на інститути українського інформаційного законодавства.

При цьому під міжнародним інформаційним правом пропонується розуміти умовно виділену із системи міжнародного права його підсистему щодо суспільних відносин, пов'язаних з інформацією та її проявами в діяльності на транскордонному рівні. Методично визначається, що міжнародне інформаційне право має дві умовні складові: міжнародне публічне інформаційне право та міжнародне приватне інформаційне право.

Структурно міжнародне інформаційне право як напрям наукових досліджень умовно поділяється на: загальну частину, де визначаються основні положення транснаціональних суспільних інформаційних відносин (їх зміст, суб'єкти, об'єкти, принципи); особливу частину, де визначаються основні права, свободи та обов'язки людини, громадянина, глобального (чи регіонального) суспільства, держав і транснаціональних корпорацій, інших учасників міжнародних відносин; та спеціальну частину, де визначаються суспільні відносини міжнародного співтовариства щодо певних інноваційних видів інформаційної діяльності.

За видами інформаційної діяльності структура спеціальної частини міжнародного інформаційного права визначається за технологічними ознаками прояву інформації в трьох аспектах: інформструктурному (паперові - друковані засоби масової інформації, видавнича діяльність, поштовий зв'язок; електронні та цифрові засоби комунікації - телефонія, телеграфія, телебачення і радіомовлення, супутниковий зв'язок, Інтернет, Інтернет-телебачення тощо); гуманітарному: права і свободи особи, міжнародного співтовариства на мовно-культурну, світоглядну (в тому числі релігійну) багатоманітність, інтелектуальну діяльність (творчість), освітнє і наукове міжнародне співробітництво як за участю приватних осіб, так і держав із застосуванням певних технологій телекомунікації тощо, а також відповідні обов'язки; безпековому - підтримання на бажаному для міжнародного співтовариства рівні суспільних інформаційних відносин, протидії застосування інформаційних технологій у злочинних цілях тощо. Сюди також можна включити суспільні інформаційні відносини, пов'язані з економічною сферою транскордонного змісту: інформаційним забезпеченням торгівлі між державами (транскордонна електронна комерція, обмін послугами, товарами, роботами) тощо.

У підрозділі 2.3 «Інкорпорація інформаційного законодавства в окремих країнах» здійснено ілюстративні обґрунтування щодо виділення, з екстраполяцією на зазначені в попередніх підрозділах дисертації, теоретичних положень щодо основних засад правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні. При цьому сформовані такі узагальнення: розвиток суспільних інформаційних відносин під впливом нових технологій комунікації зумовлює дедалі більшу увагу до них держави в окремих країнах; міжнародне інформаційне право має значний вплив на розвиток національних інформаційних законодавств і визначається зростаючою взаємозалежністю; здебільшого національне інформаційне законодавство країн корелюється із загальними світовими тенденціями розвитку міжнародних правових норм як глобальних стандартів у галузі інформаційних правовідносин; у багатьох країнах світу розроблено спеціальні програми розбудови інформаційної інфраструктури, спрямовані на об'єднання в єдиний інформаційний простір та створення уніфікованої законодавчої бази, але враховуючи потенціал, особливості конкретної країни; національне інформаційне законодавство багатьох країн характеризується розгалуженістю, що потребує його подальшої наукової систематизації передусім на рівні інкорпорації в рамках окремого інституту теорії інформаційного права з умовною назвою - інформаційне законодавство окремих країн.

Розділ 3 «Удосконалення правового регулювання інформаційних відносин в Україні» містить два підрозділи, де обґрунтовується положення про те, що подальша (після інкорпорації законодавства) інкорпорація правового регулювання суспільних інформаційних відносин на рівні підзаконних нормативно-правових актів сприятиме вдосконаленню правової системи в інформаційній сфері. У контексті висвітлення окремих питань щодо обґрунтування структури проекта Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства можна дійти висновків, що в Україні існує кілька наукових концепцій щодо кодифікації інформаційного законодавства, що зумовлюють визначення системних складових за інституційними ознаками. Стосовно подальшого розвитку наукової доктрини щодо структури проекту кодифікованого законодавчого акта запропоновано її авторське бачення з екстраполяцією на новітнє теоретичне розуміння структури інформаційного права та інформаційного законодавства за трьома основними частинами: загальною, особливою та спеціальною.

У підрозділі 3.1 «Інкорпорація як етап до кодифікації інформаційного законодавства України» зазначається, що у вітчизняній теорії інформаційного права на основі загальних положень теорії права вже сформувався значний масив наукових положень, що дозволяють здійснювати наукову інкорпорацію українського інформаційного законодавства з урахуванням опрацювання наукових джерел і вивчення практичного зарубіжного та міжнародного досвіду.

При цьому підкреслюється, що в більшості країн відмовилися від легальної інкорпорації через видання зводів законів. Цей результат інкорпорації замінюється можливістю здійснення інкорпорації споживачем правової інформації із застосуванням здобутків інформатики: комп'ютерних інформаційно-аналітичних систем, у тому числі із застосуванням Інтернету. Тобто кожна зацікавлена особа сама може за заданими нею критеріями здійснити для власних потреб інкорпорацію інформаційного законодавства.

Проте відповідно до правової системи України легальний статус такої комп'ютерної інформаційно-аналітичної системи в Україні чітко не визначений. У зв'язку з цим при подальшому розвитку інформаційного законодавства доцільним було б законодавчо закріпити (на першому етапі - внести відповідні доповнення до Закону України «Про інформацію»), стосовно правової інформації - про визначення як еталонної її електронної бази - комп'ютерної інформаційно-аналітичної системи Верховної Ради України, для цілей інформаційної безпеки - «дзеркальні» відображення її основного масиву: електронну базу реєстру (обліку) нормативних актів, що ведеться Міністерством юстиції України, а також електронну базу правової інформації, що ведеться у Науково-дослідному інституті інформатики і права Національної академії правових наук України з можливостями доступу до них через Інтернет, а також через електронні диски, що видаються в цьому Інституті в рамках інтегрованої підсистеми бібліотеки баз даних і знань у галузі держави і права для інформаційного забезпечення правотворчості, правозастосування, наукової та освітньої діяльності. Також при цьому вирішуються в комплексі ряд важливих завдань ухвалення управлінських та інших правомірних рішень.

У підрозділі 3.2 «Структура проекта Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства» зазначається, що дослідження різних проектів кодифікації інформаційного законодавства України надали можливість дійти висновку про неоднозначне розуміння фахівцями не лише змісту, а й структури інформаційного законодавства.

Варіативність назв майбутнього кодексу обумовлена браком єдності в наукових колах щодо визначення обсягу нормативного матеріалу, що підлягає кодифікації. Тобто виникає питання щодо з'ясування кола нормативно-правових актів, що складають інформаційне законодавство, а отже, потребують систематизації на рівні кодифікації. Слід зазначити, що відповідно до пункту 12 статті 92 Конституції України організація і діяльність органів виконавчої влади, основи організації державної статистики та інформатики визначаються виключно законами України. Водночас великий прошарок зазначеного регулюється на рівні підзаконних нормативно-правових актів. У зв'язку з цим виникає питання подальшого розвитку інформаційного законодавства: чи воно буде розвиватися фрагментарно, в окремих спеціальних законах; чи буде знайдено нормативно-правовий засіб його публічно-правового розв'язання в окремому кодексі в Україні поряд з іншими інститутами інформаційного права.

З метою висловлення доктринального наукового бачення структури проекту Кодексу України про інформацію можна окреслити розуміння концептуальних засад його створення на основі наукових досліджень щодо інкорпорації.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове бачення розв'язання наукових задач, зміст яких полягає в комплексному та правовому аналізі інкорпорації як багатоаспектної, багатофункціональної складової систематизації інформаційного законодавства України та виробленні пропозицій і рекомендацій щодо здійснення означеної діяльності, підвищення її наукового рівня і практичної ефективності. За результатами проведеного дослідження вважаємо за необхідне сформулювати такі найбільш важливі та практично значущі науково обґрунтовані висновки:

1. Здійснено аналіз теоретичних положень щодо інкорпорації інформаційного законодавства, який засвідчив, що раніше в науці інформаційного права ніхто предметно, системно, відокремлено дану проблематику на монографічному рівні не досліджував.

2. Встановлено, що наукова розробка проблематики щодо інкорпорації інформаційного законодавства фрагментарно здійснювалася в складі його систематизації і переважно була спрямована на формування теоретичної бази дослідження сукупності правового регулювання суспільних відносин щодо інформації та подання матеріалів при вивченні навчальної дисципліни «Інформаційне право», а також ряду інших подібних навчальних дисциплін, де вивчаються суспільні інформаційні відносини.

3. Констатовано, що, з огляду на формування методологічних положень дослідження систематизації інформаційного законодавства України на сучасному етапі його фрагментарного, ситуативного створення у великій сукупності окремих спеціальних законів, їх інкорпорація виступає першим і обов'язковим науково-практичним етапом, що забезпечує не тільки консолідацію, а й кодифікацію цього законодавства на рівні окремого нормативного акта - кодексу.

4. Визначено концептуальні підходи до інкорпорації інформаційного законодавства України, що базуються на положеннях загальної теорії права. Дослідниками по-різному подається структура правового регулювання інформаційних відносин в Україні. Брак консенсусу між українськими дослідниками щодо інкорпорації інформаційного законодавства в Україні не дозволяє практично визначити єдину узгоджену концепцію розробки проекту кодифікованого акта щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин.

5. Доведено, що важливе значення для інкорпорації інформаційного законодавства України як складової його систематизації має інкорпорація міжнародного інформаційного права. Вона є науковою передумовою гармонізації з ним інформаційного законодавства України.

6. Обґрунтовано значну роль в інкорпорації інформаційного законодавства України інкорпорації інформаційного законодавства в окремих країнах. Як свідчать дослідження, цьому питанню серед закордонних дослідників інформаційного права не приділяється належної уваги в контексті компаративістики: порівняння з інформаційним законодавством їх країн та інформаційним законодавством інших країн. Зазначене зумовлено тим, що в різних країнах бракує наукового консенсусу серед дослідників щодо структуризації суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, в умовно відокремлені як галузі інформаційне право та інформаційне законодавство. Фактично лише в Україні та в Російській Федерації більшістю дослідників інформаційних правовідносин підтримується концепція існування інформаційного права як умовно автономної, комплексної галузі права. По суті, українські та російські дослідники є провідниками системного, комплексного правового регулювання суспільних відносин щодо інформації на засадах концепції європейського континентального права та їх кодифікації на національному рівні в такій законодавчій формі, як кодекс.

7. Встановлено, що вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин в Україні можливе в подальшому через кодифікацію національного інформаційного законодавства, що надасть можливість перетворити це законодавство із сукупності на систему.

8. Науково обґрунтовано, що за умов сучасного розвитку правової інформатики, її здобутків зникає необхідність у створенні такої форми легальної інкорпорації, як звід законів в інформаційній сфері суспільства. Це зумовлено тим, що інформаційна сфера суспільства динамічно розвивається і потребує швидкого адекватного реагування держави для її забезпечення через законодавство як чинника державного управління.

9. Запропоновано в контексті теми дослідження розгляд лише окремих питань щодо обґрунтування структури, а не постатейного змісту проекту Кодексу України про інформацію на основі досліджень інкорпорації інформаційного законодавства. Подаючи наше бачення структури проекту цього кодексу, автор приєднується до позиції тих вітчизняних науковців, які вважають, що він повинен мати преамбулу, загальну частину, особливу частину, спеціальну частину та прикінцеві і перехідні положення. При цьому в особливій частині визначається розвиток положень загальної частини за суб'єктно-об'єктною ознакою - основними правами, свободами та обов'язками таких учасників інформаційних правовідносин: людина, громадянин; суспільство (в тому числі різноманітні громадські організації, недержавні юридичні особи тощо), держава (через відповідні органи влади), різноманітні міжнародні організації та інші суб'єкти міжнародного права. У спеціальній частині знаходять розвиток положення загальної та особливої частин і правовідносини структуруються за об'єктною ознакою - видами та напрямами інформаційної діяльності. При цьому визначається можливість уникати дублювання окремих положень нормативного змісту стосовно прав та обов'язків, пов'язаних із реалізацією інтересів, потреб людини, громадянина, суспільства, держави, міжнародного співтовариства при регулюванні окремих видів чи напрямів діяльності, пов'язаної з інформацією.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Череповський К. П. Окремі питання інкорпорації міжнародного інформаційного права / К. П. Череповський // Правова інформатика. - 2012. - № 1 (33). - С. 68-76.

2. Череповський К. П. Інкорпорація як етап до кодифікації інформаційного законодавства / К. П. Череповський // Підприємництво, господарство і право. - 2012. - № 5. - С. 47-49.

3. Череповський К. П. Інкорпорація як складова систематизації інформаційного законодавства України / К. П. Череповський // Вісник Запорізького національного університету. Серія «Юридичні науки». - 2012. - № 2 (Ч. ІІ). - С. 177-182.

4. Череповський К. П. Щодо наукової розробленості інкорпорації інформаційного законодавства / К. П. Череповський // Матеріали конференції «Національна і міжнародна безпека в сучасних трансформаційних процесах». - К.: О. С. Ліпкан. - 2011. - С. 69-71.

5. Череповський К. П. Гносеологічні аспекти розуміння інформаційного права / К. П. Череповський // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційні стратегії в глобальному управлінні». - К.: О. С. Ліпкан. - 2011. - С. 96-100.

6. Череповський К. П. Елементи структуризації міжнародного інформаційного права / К. П. Череповський // Матеріали науково-практичної конференції «Правові та політичні проблеми сучасності». - К.: О. С. Ліпкан. - 2012. - С. 40-44.

7. Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства як напрям боротьби з тероризмом / К. П. Череповський // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Інформаційні технології боротьби з тероризмом». - К.: О. С. Ліпкан. - 2012. - С. 12-14.

АНОТАЦІЇ

інкорпорація інформаційне законодавство

Череповський К. П. Інкорпорація інформаційного законодавства України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2013.

Дисертація є комплексним науковим монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним аспектам інкорпорації інформаційного законодавства України. У роботі відображено пропозиції та рекомендації щодо шляхів вирішення низки наукових завдань і проблем практики інкорпорації як складової систематизації інформаційного законодавства України.

У дослідженні доводиться, що відсутність консенсусу між дослідниками щодо розуміння інкорпорації інформаційного законодавства в Україні за інституційними ознаками не дозволяє практично визначити єдину узгоджену концепцію розробки проекту кодифікованого акта щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин - Кодексу України про інформацію.

Розглядаючи інкорпорацію як етап до кодифікації інформаційного законодавства України, дисертант доводить, що в умовах сучасного розвитку правової інформатики, її здобутків зникає необхідність створення такої форми легальної інкорпорації, як звід законів в інформаційній сфері суспільства.

Для проведення інкорпорації інформаційного законодавства України пропонується застосовувати матричний підхід структуризації інформаційного права за частинами: загальною, особливою та спеціальною.

Ключові слова: інкорпорація, інформація, Кодекс України про інформацію, кодифікація інформаційного законодавства, консолідація, систематизація.

Череповський К. П. Инкорпорация информационного законодательства Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Запорожский национальный университет. - Запорожье, 2013.

Диссертация является комплексным научным монографическим исследованием, которое посвящено теоретическим и практическим аспектам инкорпорации информационного законодательства Украины. В работе отражены предложения и рекомендации относительно путей решения ряда научных задач и проблем практики инкорпорации как составляющей (вместе с консолидацией и кодификацией) систематизации информационного законодательства Украины.

В исследовании доказывается, что отсутствие консенсуса между исследователями в понимании инкорпорации информационного законодательства в Украине по институциональным признакам не позволяет практически определить единую согласованную концепцию разработки проекта кодифицированного акта относительно правового регулирования общественных информационных отношений - Кодекса Украины об информации. Рассматривая инкорпорацию как этап кодификации информационного законодательства Украины, диссертант доказывает, что в условиях современного развития правовой информатики, ее достижений отпадает необходимость создания такой формы легальной инкорпорации, как свод законов в информационной сфере общества.

Для проведения инкорпорации информационного законодательства Украины предлагается применять матричный подход структуризации информационного права по частям: общей, особенной и специальной.

В общей части предлагается инкорпорировать конституционные положения, где информация определяется как непосредственный и опосредованный объект правоотношений, а также положения Закона Украины «Об информации». В особенной части предлагается инкорпорировать правовые нормы, отраженные в законодательстве, относительно основных (имеющих отношение ко всем направлениям деятельности, связанной с информацией) прав, свобод и обязанностей человека, гражданина, общества, государства. В специальной части предлагается инкорпорировать законодательные акты по конкретным видам и направлениям информационной деятельности. К таким можно условно отнести по объективным признакам: деятельность масс-медиа (связанную со средствами массовой информации, в том числе печатью, издательским делом, радио, телевидением, кинематографией, рекламой); деятельность, связанную с телекоммуникацией (связью), в том числе почта, электросвязь (телеграф), электронная, электронно-вычислительная, цифровая связь (Интернет и т.п.). Сюда же относятся законодательные положения, связанные с информатикой, информатизацией. Эта деятельность составляет инфраструктурную, технико-технологическую составляющую телекоммуникации (связи) различных государственных реестров, их баз данных и т.д.

Отдельно предлагается инкорпорировать законодательные положения относительно деятельности, связанной с образованием и наукой.

Отдельный блок информационного законодательства составляют специальные законы: о статистике, о метрологии, о системе управления соответствия качества продукции.

Отдельно в специальной части информационного законодательства предлагается рассматривать законы, где определяется деятельность, связанная с хранением информации (библиотечное дело, музейное дело, архивное дело и т.п.).

Как отдельный блок законодательства предлагается рассматривать законодательные акты по деятельности, связанной с организацией информационной безопасности.

При структуризации деликтных институтов информационного права на уровне законодательства отдельно предлагается инкорпорировать положения особенной части Уголовного кодекса Украины, а также особенной части Кодекса Украины об административных правонарушениях, где информация является прямым или опосредованным предметом совершения правонарушения либо предметом противоправного посягательства.

Такая матрица законодательного определения и регулирования общественных отношений позволяет в комплексе решать задачи при структуризации соответствующей учебной дисциплины (учебного курса) «Информационное право» и определять на научном уровне не урегулированные законодательном другие направления деятельности, где информация является их предметом реализации.

Ключевые слова: инкорпорация, информация, Кодекс Украины об информации, кодификация информационного законодательства, консолидация, систематизация.

Сherepovsky K. P. The Incorporation of information legislation of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - Zaporizhzhia National University, Ukraine, Zaporizhzhia, 2013.

The thesis is a scientific monographic study dedicated to the theoretical and practical aspects of the incorporation of information legislation of Ukraine. The paper shows suggestions and recommendations on how to address a number of scientific problems and problem-solving practices of incorporation, as part of the systematization of information legislation of Ukraine.

The study argues that the lack of consensus among researchers regarding the incorporation of information legislation in Ukraine by institutional characteristics prevents practically define a single coherent concept for the drafting of a codified act on the legal regulation of social relations information - the Code of Ukraine on information.

...