Представництво в адміністративному судочинстві України

Размещено на http://allbest.ru

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УДК 347.454

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Представництво в адміністративному судочинстві України

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Будзан Леся Дмитрівна

Запоріжжя - 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Джагупов Григорій Володимирович,

Харківський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника факультету з підготовки фахівців міліції громадської безпеки з навчально-методичної роботи;

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, доцент Бевзенко Володимир Михайлович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права;

кандидат юридичних наук, доцент Синьов Олександр Володимирович, Чорноморський державний університет ім. Петра Могили, завідувач кафедри адміністративного та конституційного права і процесу.

Захист відбудеться «26» лютого 2013 року о «13⁰⁰» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.07 Запорізького національного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 74, корп. 5, кім. 202-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету (м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66-а, корп. 2, кім. 101).

Автореферат розісланий «25» січня 2013 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.С. Лютіков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація конституційної норми щодо спрямованості державної діяльності на забезпечення прав і свобод людини та громадянина безпосередньо залежить від ефективності функціонування адміністративного судочинства, яке є не лише складовою процесу формування України як правової держави, а й важливою гарантією захисту прав, свобод, законних інтересів громадян у сфері діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при реалізації останніми владних управлінських функцій.

Проблема захисту прав, свобод та законних інтересів громадян є багатоплановою, а тому її вивчення має здійснюватися за різними напрямками, які стосуються визначення кола прав і свобод, що підлягають захисту, характеристики способів захисту, юридичних гарантій законності тощо. Ефективним засобом такого захисту є адміністративно-процесуальний інститут представництва, який об'єднує різноманітні за своїм змістом відносини з участю фізичних та юридичних осіб, державних та громадських організацій.

Саме тому інтерес до дослідження проблем, пов'язаних із розкриттям правової природи представництва, його змісту, видів та особливостей, проявляють як науковці, так і практики. Загальним проблемам адміністративного судочинства України, в тому числі й представництва в ньому, було присвячено, зокрема, праці: В. Б. Авер'янова, О. В. Агєєва, Н. В. Александрової, О. Ф. Андрійко, О. В. Анпілогова, О. М. Бандурки, В. М. Бевзенка, Ю. П. Битяка, А. С. Васильєва, В. В. Галунька, В. М. Гаращука, Е. Ф. Демського, Г. В. Джагупова, П. В. Діхтієвського, В. С. Зайця, С. В. Ківалова, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, С. О. Кузніченка, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, Д. М. Лук'янця, Р. С. Мельника, О. М. Музичука, В. Г. Перепелюка, А. О. Селіванова, О. В. Синьова, С. Г. Стеценка, Х. П. Ярмакі та ін.

Разом із тим зазначені питання в їхніх працях не отримали детального аналізу, оскільки вони досліджувались у межах більш широких проблем.

Таким чином, необхідність посилення захисту прав та свобод громадян в адміністративному судочинстві шляхом представництва їхніх інтересів, з одного боку, та відсутність відповідних предметних наукових досліджень із цієї проблематики - з іншого, обумовлюють актуальність комплексного дослідження правової природи, сутності та змісту представництва в адміністративному судочинстві України, а також його розвитку та вдосконалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження відповідає Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 21 травня 2006 р. № 361/2006, та Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 рр., розробленої Комітетом Верховної Ради та Центром політико-правових реформ. Роботу виконано відповідно до п. 17 додатку № 4 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347, та п. 13.29 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., схвалених вченою радою ХНУВС 28 грудня 2010 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації визначити правову природу, сутність та зміст представництва в адміністративному судочинстві України, а також шляхи його розвитку і вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації поставлено такі основні завдання:

– охарактеризувати правову природу представництва;

– розкрити сутність та дати загальну характеристику представництва в адміністративному судочинстві;

– визначити коло суб'єктів представницьких правовідносин та охарактеризувати їх процесуальний статус;

– розкрити зміст діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як представника в адміністративному судочинстві;

– визначити особливості участі в адміністративному судочинстві прокурора як представника;

– з'ясувати зміст представницьких правовідносин за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві;

– виявити властивості та риси представництва в адміністративному судочинстві фізичних та юридичних осіб;

– сформулювати пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, яке регулює представництво в адміністративному судочинстві.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері адміністративного судочинства.

Предметом дослідження є представництво в адміністративному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2). За допомогою історико-правового методу проведено дослідження історичних аспектів становлення і розвитку правової природи представництва (підрозділ 1.1). Використання методу аналізу й синтезу дозволило визначити систему суб'єктів представницьких правовідносин (підрозділ 1.3). Шляхом поєднання елементів системного підходу та методів порівняння визначено особливості участі в адміністративному судочинстві органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3, 2.4). За допомогою методів правового моделювання, компаративного методу, документального аналізу охарактеризовано особливості правового регулювання участі окремих видів представників, що здійснюють добровільне або законне представництво (розділ 2).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузях теорії держави і права, цивільного права і процесу, адміністративного права і процесу. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, інших законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують представницькі правовідносини в адміністративному судочинстві. Дисертант звертався також до правових позицій Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України. Емпіричну та інформаційну базу дослідження становлять статистичні матеріали щодо розгляду судами справ адміністративної юрисдикції за участю представника, політико-правова публіцистика, довідкові видання та Інтернет-ресурси.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання та врахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права та процесу визначити особливості представництва в адміністративному судочинстві України та сформулювати авторське бачення шляхів його вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– доведено, що єдиної адміністративної процесуальної правосуб'єктності представника в адміністративному судочинстві не існує, вона встановлена для кожного виду представників як самостійна юридична конструкція;

– виділено особливі риси представництва: по-перше, це правовідносини, в яких реалізація прав відбувається шляхом вчинення юридичних дій; по-друге, це правовідносини, в яких усі правові наслідки виникають не для представника, а для особи, яку він представляє; по-третє, представник діє не від власного імені, а від імені особи, яку представляє; по-четверте, діяльність представника повинна полягати у вчиненні правочинів із третіми особами; по-п'яте, правові наслідки для особи, яку представляють, виникають із правочинів, вчинених представником, коли представник діє в силу повноваження;

– сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, яке регулює представництво в адміністративному судочинстві;

удосконалено:

- розуміння системи правовідносин процесуального представництва, виділено дві їх групи: внутрішні, які поділяються на відносини між представником та органом, в якому він працює (прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини тощо), і відносини, які складаються між особою, яку представляють, і представником; зовнішні, що поділяються на відносини між представником, судом та іншими учасниками адміністративної справи і мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє), та відносини між особою, яку представляють, і судом;

- класифікацію суб'єктів представницьких правовідносин залежно від мети їх участі в справі, що дозволило визначити їх адміністративну процесуальну правосуб'єктність;

- характеристику підстав та змісту представництва Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органами державної влади та місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами інтересів громадянина або держави в адміністративному суді;

дістали подальшого розвитку:

- визначення поняття представництва в адміністративному судочинстві як кола представницьких правовідносин, в яких представник у межах наданих повноважень вчиняє юридично значущі дії від імені іншої особи з метою реалізації та захисту її прав, свобод та законних інтересів;

- класифікація суб'єктів представництва за різними критеріями: залежно від категорій осіб, інтереси яких відповідні суб'єкти представляють, виділено суб'єктів, які представляють сторони, та суб'єктів, які представляють третіх осіб; з урахуванням категорії осіб, які здійснюють представництво, виділено адвокатів, фахівців у галузі права, керівників чи інших осіб, уповноважених законом, положенням, статутом органу, підприємства, установи, організації; батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників чи інших осіб, визначених законом.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

– у науково-дослідній сфері: матеріали дисертації можуть бути основою для подальшого розроблення теоретико-правових питань представництва в адміністративному судочинстві України;

– у правотворчій сфері: висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані для вдосконалення чинного адміністративного законодавства, зокрема тієї його частини, яка регулює відносини за участю представників в адміністративному судочинстві України;

– у правозастосовній діяльності: в судовій практиці під час розгляду та вирішення адміністративних справ за участю представника (акт впровадження Харківського окружного адміністративного суду 10.06.2012 р.);

– у навчальному процесі: положення й висновки дисертації знайшли застосування при викладанні дисциплін «Адміністративне право» та «Адміністративний процес», а також при підготовці лекцій і навчальних посібників із даних дисциплін (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ від 17.05.2012 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації було оприлюднено на 4 науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 2010 р.), «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 2010 р.), «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (м. Черкаси, 2011 р.), «Врегулювання правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в 5 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок. Список використаних джерел налічує 188 найменувань і займає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено її зв'язок із науковими планами та програмами, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Поняття та загальна характеристика представництва в адміністративному судочинстві України» складається з трьох підрозділів, в яких аналізується правова природа представництва, з'ясовано сутність представництва в адміністративному судочинстві та визначено поняття та види суб'єктів представницьких правовідносин.

У підрозділі 1.1 «Правова природа представництва» розглядаються особливості формування та розвитку концепції представництва. Доведено, що вперше ідея інституту представництва досить чітко була сформульована в римському приватному праві. Розвиток товарних відносин вимагав появи правових форм, що закріплювали б дії однієї особи в інтересах іншої, тому в римському класичному періоді сформувалося досить чітке уявлення про представництво як сукупність засобів, призначених допомогти особі реалізувати і захистити свої права за допомогою інших осіб. Обґрунтовано положення про те, що однією з відмінностей теорії представництва в романо-германській системі від аналогічної теорії в англосаксонській системі полягає в поділі представництва на пряме і непряме. Пряме представництво має місце, коли представник діє від імені й на користь того, кого представляє. Непряме представництво існує, коли представник діє на користь іншої особи від свого імені.

Аналіз юридичної літератури відносно юридичної природи представництва дозволив виокремити дві основні його концепції: концепцію «дії» і концепцію «правовідносин».

Наголошено, що питання представництва в адміністративному судочинстві серед інших форм захисту прав, свобод та інтересів громадян передбачає розкриття змісту самого права громадян на захист в адміністративних судах, його правової природи. Проведений аналіз цієї проблеми дозволив стверджувати про її не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки формулювання положень про зміст права на захист впливатиме на правильність інтерпретації норм чинного законодавства при вирішенні питань правозастосовної діяльності адміністративних судів.

Зміст категорії «право на захист» в адміністративному судочинстві розглядається як закріплення в Конституції України та КАС України норм, що визначають та фіксують ступінь свободи правомірної поведінки і передбачають можливість для носія права самостійно здійснювати юридично значущі активні дії при настанні певних умов з метою відновлення порушеного права чи інтересу.

У підрозділі 1.2 «Сутність та загальна характеристика представництва в адміністративному судочинстві» досліджено основоположні засади інституту процесуального представництва, які закріплені в ст. 59 Конституції України та ч. 1 ст. 56 Кодексу адміністративного судочинства України. На основі аналізу юридичної літератури доведено, що адміністративне представництво - це відносини, в яких одна особа (представник) на підставі повноважень, наданих їй договором або законом, вчиняє в адміністративному судовому процесі процесуальні дії, спрямовані на захист прав і інтересів іншої особи, а також публічних інтересів.

Встановлено систему правовідносин процесуального представництва, в якій виділяються внутрішні і зовнішні правовідносини. Внутрішні відносини поділяються на два види: 1) відносини між представником та органом, в якому він працює (прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини тощо); 2) відносини, які складаються між особою, яку представляють, і представником. У свою чергу, останні відносини характеризуються такими ознаками: 1) спрямовані на впорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і судом (мають організаційний характер); 2) є підставою виникнення правовідносин між адміністративним судом і представником (мають матеріально-правовий характер); 3) виникають і реалізуються з метою здійснення й захисту прав та інтересів особи, яку представляють.

Зовнішні відносини поділяються на два різновиди: 1) відносини між представником, судом та іншими учасниками адміністративної справи, які мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє); 2) відносини між особою, яку представляють, і судом. Встановлення останніх є результатом дій представника.

Виділено особливі риси представництва: по-перше, це правовідносини, в яких реалізація прав відбувається шляхом вчинення юридичних дій; по-друге, це правовідносини, в яких усі правові наслідки виникають не для представника, а для особи, яку він представляє; по-третє, представник діє не від власного імені, а від імені особи, яку представляє; по-четверте, діяльність представника повинна полягати у вчиненні правочинів з третіми особами; по-п'яте, правові наслідки для особи, яку представляють, виникають із правочинів, вчинених представником, коли представник діє в силу повноваження.

У підрозділі 1.3 «Суб'єкти представницьких правовідносин» акцентовано увагу на представницьких відносинах, учасниками яких є представник, особа, яку представляють, суд.

Особливу увагу приділено такій категорії суб'єктів представницьких правовідносин, як представник, на підставі його адміністративної процесуальної правосуб'єктності з позиції реалізації ним права вчиняти певні дії, що мають юридичні наслідки для особи, інтереси якої відповідний суб'єкт представляє в судовому адміністративному процесі. Обґрунтовується положення про те, що зміст та обсяг адміністративної процесуальної правосуб'єктності представників безпосередньо залежить від дозволу осіб, яких представляють, на вчинення певних процесуальних дій.

Здійснено класифікацію суб'єктів представництва за критеріями, за якими систематизовано види представництва. Залежно від категорій осіб, інтереси яких відповідні суб'єкти представляють, виділено суб'єктів, що представляють сторони, та суб'єктів, які представляють третіх осіб. За критерієм категорії осіб, які здійснюють представництво, виділено: адвокатів, фахівців у галузі права, керівників чи інших осіб, уповноважених законом, положенням, статутом органу, підприємства, установи, організації, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників чи інших осіб, визначених законом.

Залежно від підстави виникнення виділено також два види представництва: законне та договірне. При цьому в договірному представництві виокремлено такі підвиди: 1) адвокатське представництво; 2) представництво працівниками інтересів юридичних осіб; 3) представництво, яке здійснюється іншими особами, допущеними судом до представництва. Відповідно до такого поділу проаналізована адміністративна процесуальна правосуб'єктність законних представників та представників, які діють на підставі договору.

Встановлено особливу роль адміністративного суду в представницьких правовідносинах, оскільки він реалізує надані законом процесуальні повноваження та забезпечує виконання завдання адміністративного судочинства. адміністративний представництво судочинство

Розділ 2 «Участь в адміністративному судочинстві органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб» містить чотири підрозділи, в яких розкрито зміст діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як представника в адміністративному судочинстві, визначено особливості участі прокурора в адміністративному судочинстві в якості представника, з'ясовано зміст представницьких правовідносин за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві, розкрито властивості та риси представництва в адміністративному судочинстві фізичних та юридичних осіб.

У підрозділі 2.1 «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як представник в адміністративному судочинстві» розглядається діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з позиції інституту представництва України в Європейській Комісії з прав людини та Європейському суді з прав людини під час розгляду справ щодо порушень норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. на території України.

Розкрито ознаки, підстави участі та особливості діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як учасника адміністративного судочинства.

Особливу увагу приділено визначенню адміністративної процесуальної правосуб'єктності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Зазначено, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини виконує в суді правозахисні функції, які необхідно відмежовувати від представницьких, які здійснюють адвокати та інші представники. Наголошується на тому, що його адміністративна процесуальна правосуб'єктність складається з компетенції як сукупності певних повноважень, чітко визначених у законодавчих та інших нормативно-правових актах, що регулюють його правовий статус. Зазначено, що процесуальна правосуб'єктність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини врегульована в загальних межах. Доведено необхідність внесення змін та доповнень до Кодексу адміністративного судочинства України в частині деталізації адміністративної правосуб'єктності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У підрозділі 2.2 «Участь в адміністративному судочинстві прокурора як представника» розглянуто підстави представництва прокурором в адміністративному суді інтересів громадянина; процесуальні форми представництва; функції, що виконує прокурор, беручи участь у розгляді судом адміністративно-правових спорів; проблему меж захисту прокурором прав громадянина; досліджено характер його участі в процесі, а також його процесуальні права. Проаналізовано світовий досвід участі прокурора в захисті суб'єктивних прав, свобод та інтересів у публічно-владній сфері. З'ясовано моделі захисту, які виділені залежно від ступеня розвиненості демократичних інститутів держави.

Розглянуто право прокурора самостійно визначати підстави для представництва в судах, форму його здійснення, виступати від імені держави незалежно від того, представляє прокурор інтереси громадянина чи держави; встановлення можливості здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом; визначення законом компетенції посадових осіб прокуратури щодо реалізації права внесення апеляційної, касаційної скарги; встановлення способу документального посвідчення процесуальних повноважень посадових осіб прокуратури як законних представників залежно від того, чи визначена безпосередньо законом його відповідна компетенція; законодавче закріплення способу документального посвідчення представників прокуратури в справах, де прокуратура виступає відповідачем.

Доведено, що особи, які беруть участь у справі, мають не лише рівні процесуальні права, а й обов'язки. Зазначено, що в реальному житті обов'язки прокурора є значно ширшими і їх не можна ототожнювати з процесуальними обов'язками. Тому можна стверджувати, що не лише суд, а й прокурор, який ініціює процес і бере в ньому участь, можуть розглядатися суб'єктами забезпечення як верховенства права, так і законності. Представницьку функцію прокуратури в судах як спосіб забезпечення прав та свобод громадян названо самостійною формою державної діяльності.

У підрозділі 2.3 «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування як суб'єкти представницьких правовідносин» доведено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі як законні представники або вступити в справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Формами участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі названо: 1) порушення адміністративної справи в суді першої інстанції з приводу необхідності захисту прав, свобод та інтересів інших осіб; 2) участь у справі в якості законних представників; 3) вступ у справу з метою виконання покладених на них повноважень.

Законними представниками державних органів та органів місцевого самоврядування в суді визнаються їх керівники або інші особи, уповноважені законом, положенням, статутом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування позбавлені суб'єктивної зацікавленості; звертаючись до суду, виконують закріплені законодавством функції та обов'язки. Особливістю повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному процесі названо те, що: 1) ці органи не можуть закінчувати справу примиренням; 2) відмова цих органів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі; 3) якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист якої подано адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У підрозділі 2.4 «Фізичні та юридичні особи як представники в адміністративному судочинстві» доведено, що законне представництво виникає внаслідок законодавчого закріплення права конкретної особи здійснювати представницькі функції. Вказане стосується: а) батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників та інших осіб, визначених законом; б) керівника чи іншої особи, яка уповноважена законом, положенням, статутом на здійснення функцій законного представника відповідного органу, підприємства, установи, організації; в) органів та інших осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У підрозділі розглянуто адміністративну процесуальну правосуб'єктність зазначеної категорії представників та запропоновано відповідні уточнення до чинного законодавства.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо визначення правової природи, сутності та змісту представництва в адміністративному судочинстві України, а також шляхів його розвитку та вдосконалення. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків. Основні з них такі:

1. Охарактеризовано правову природу представництва. Звернуто увагу на те, що практика представництва (архетипи) існувала вже в правових системах стародавнього Середземномор'я, а ідея інституту представництва вперше була сформульована в римському приватному праві. Доведено, що саме в Середньовіччі концепція представництва зазнала розвитку завдяки теоріям Г. Горція, Р. Ієрінга, П. Лабана.

2. Розкрито сутність та надано загальну характеристику представництва в адміністративному судочинстві. Інститут адміністративного процесуального представництва визначається як сукупність процесуально-правових норм та закріплених у нормах права принципів, що регулюють відносини між судом і представниками сторін (третіх осіб, заявників, заінтересованих осіб, суб'єктів, які захищають права та свободи інших осіб) при здійсненні адміністративного судочинства.

3. Представництво в адміністративному судочинстві розуміється як сприяння особі в реалізації права на судовий захист відповідно до Конституції України. При цьому реалізація статусу представником здійснюється не від власного імені, а від імені особи, яку він представляє, завдяки чому у представника відсутня особиста зацікавленість у розгляді справи. Для особи, яка діє через представника, відсутня заборона самій брати участь у розгляді справи.

4. Визначено коло суб'єктів представницьких правовідносин, якими є: представник, особа, яку представляють, та суд. Доведено, що єдиної адміністративної процесуальної правосуб'єктності представника в адміністративному судочинстві не існує. Для кожного виду представників в адміністративному судочинстві встановлена певна адміністративна процесуальна правосуб'єктність як самостійна юридична конструкція.

5. За підставою виникнення виділено два види представництва: законне та договірне. При цьому в договірному представництві виокремлено такі підвиди: 1) адвокатське представництво; 2) представництво працівниками інтересів юридичних осіб; 3) представництво, яке здійснюється іншими особами, допущеними судом до представництва.

6. Зроблено висновок про те, що зміст діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як представника в адміністративному судочинстві полягає в тому, що він бере участь у ньому, реалізуючи компетенцію, встановлену законодавством, виконуючи державну функцію захисту. При виконанні зазначеної функції Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не має суб'єктивного (особистого) інтересу, але заінтересований у вирішенні справи по суті, виступаючи на захист порушених прав.

7. Визначено особливості участі прокурора в адміністративному судочинстві в якості представника, яка виникає внаслідок законодавчо закріпленого обов'язку здійснювати представницькі функції. Прокурорське представництво як різновид законного представництва, що здійснюється органами та особами, яким законом надано право захищати в адміністративних судах права та свободи, має особливості, які полягають в тому, що воно здійснюється на підставі Конституції України, та в тому, що прокуратура не має приватного інтересу і завжди виступає на захист законності. Приводами здійснення прокурором в суді представництва інтересів громадянина або держави є: звернення до прокуратури громадянина на захист прав, свобод та інтересів; звернення до прокуратури державного органу щодо наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; повідомлення в засобах масової інформації щодо порушення прав, свобод та інтересів громадян, інтересів держави; безпосереднє виявлення прокурором порушеного права, свободи чи інтересу громадянина або держави.

8. Розглянуто дві форми участі прокурора в якості представника в адміністративному судочинстві: 1) звернення з адміністративним позовом до суду; 2) самостійна участь у розгляді судами справ, а також при перегляді судових рішень.

9. З'ясовано зміст представницьких правовідносин за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві. Доведено, що законними представниками державних органів та органів місцевого самоврядування в суді є їх керівники або інші особи, уповноважені законом, положенням, статутом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування позбавлені суб'єктивної зацікавленості; звертаючись до суду, виконують закріплені законодавством функції та обов'язки. Особливістю повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві є те, що: 1) ці органи не можуть закінчувати справу примиренням; 2) відмова цих органів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі; 3) якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист якої подано адміністративний позов, не підтримує позовних вимог, суд залишає позовну заяву без розгляду.

10. Виявлено властивості та риси представництва в адміністративному судочинстві фізичних та юридичних осіб. Доведено, що законні представники, які реалізують адміністративну процесуальну правоздатність особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності або через певні обставини не може її реалізовувати, мають відповідати певним вимогам: загальним та особливим.

11. Сформульовано рекомендації щодо внесення змін і доповнень до чинного адміністративного законодавства, спрямованих на вдосконалення представницьких правовідносин, а саме:

- у статті 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» використання категорії «додержання» звужує зміст діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, тому потребує заміни на «забезпечення»;

- у статті 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» термін «високі моральні якості» необхідно вилучити взагалі, а також вказати обсяг та вид правозахисної діяльності;

- необхідно визначити однією з вимог до кандидата на посаду Уповноваженого наявність юридичної освіти;

- слід передбачити у п. 2 статті 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» однією з підстав для прийняття рішення Верховною Радою України про звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини невиконання ним обов'язків;

- у Законі України «Про основи національної безпеки України» Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини необхідно визначити одним із суб'єктів забезпечення національної безпеки України;

- відповідно до ч. 2 ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина чи держави в порядку, встановленому КАС України та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Ця норма потребує зміни, оскільки вона суперечить положенням ч. 1 ст. 2 КАС України, адже остання серед завдань адміністративного судочинства не передбачає захисту інтересів держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ за темою дисертації

1. Будзан Л. Д. Представництво в адміністративному судочинстві як форма захисту прав, свобод та інтересів громадян / Л. Д. Будзан // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 4 (47). - С. 178-183.

2. Будзан Л. Д. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як представник в адміністративному процесі / Л. Д. Будзан // Право і безпека. - 2011. - № 3 (40). - С. 147-151.

3. Будзан Л. Д. Представництво прокурором інтересів держави і громадянина в адміністративному процесі / Л. Д. Будзан // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2011. - № 3 (54). - С. 148-156.

4. Будзан Л. Д. Органи державної влади та місцевого самоврядування як суб'єкти представницьких правовідносин в адміністративному процесі / Л. Д. Будзан // Право і безпека. - 2012. - № 4 (46). - С. 147-151.

5. Будзан Л. Д. Суб'єкти представницьких правовідносин в адміністративному судочинстві / Л. Д. Будзан // Європейські перспективи. - 2012. - № 3. - С. 95-98.

6. Будзан Л. Д. Деякі аспекти права громадянина на захист в адміністративному судочинстві / Л. Д. Будзан // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матер. наук.-практ. конф., (м. Харків, 5 червня 2010 р.). - Х. : ХНУВС, 2010. - С. 95-98.

7. Будзан Л. Д. Окремі питання представництва в адміністративному судочинстві / Л. Д. Будзан // Від громадянського суспільства - до правової держави : тези доповідей V міжнар. наук.-практ. конф., (м. Харків, 23 квітня 2010 р.). - Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. - С. 184-187.

8. Будзан Л. Д. Інститут представництва в адміністративному процесі України / Л. Д. Будзан // Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні : зб. тез доповідей учасників міжнар. наук.-практ. конф., (м. Черкаси, 27-28 травня 2011 р.). - Черкаси : СУЕМ, 2011. - С. 42-44.

9. Будзан Л. Д. Представництво прокурором інтересів громадян в адміністративному судочинстві / Л. Д. Будзан // Врегулювання правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина : матер. щорічної всеукр. наук.-практ. конф., (м. Івано-Франківськ, 29-30 квітня 2011 р.). - Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2011. - С. 99-101.

АНОТАЦІЯ

Представництво в адміністративному судочинстві України. Будзан Л. Д. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2013.

Дисертацію присвячено визначенню правової природи, сутності та змісту представництва в адміністративному судочинстві. Аналізуються особливості формування та розвитку концепції представництва. Здійснено класифікацію суб'єктів представництва. Досліджується зміст діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як представника в адміністративному судочинстві; визначено особливості участі прокурора в адміністративному судочинстві в якості представника; з'ясовано зміст представницьких правовідносин за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування в адміністративному судочинстві; розкрито властивості та риси представництва в адміністративному судочинстві фізичних та юридичних осіб. Сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, яке регулює представництво в адміністративному судочинстві.

Ключові слова: адміністративне судочинство, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, представництво, прокурор, суб'єкти, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, фізичні та юридичні особи.

АННОТАЦИЯ

Представительство в административном судопроизводстве Украины. Будзан Л. Д. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2013.

В работе рассматриваются особенности формирования и развития концепции представительства. Доказано, что впервые идея института представительства достаточно четко была сформулирована в римском частном праве. Анализ юридической литературы относительно юридической природы представительства позволил выделить две основных концепции: концепцию «действия» и концепцию «правоотношения».

Установлена система правоотношений процессуального представительства, которая включает внутренние и внешние правоотношения. Внутренние отношения разделены на два вида:

1) отношения между представителем и органом, в котором он работает (прокурор, Уполномоченный Верховной Рады по правам человека);

2) представительство, складывающееся между лицом, которое представляют, и представителем.

Внешние отношения разделяются на две разновидности:

1) отношения между представителем, судом и другими участниками административного дела, которые имеют информационный характер;

2) отношения между лицом, которое представляют, и судом.

Обосновывается положение о том, что содержание и объем административной процессуальной правосубъектности представителей непосредственно зависит от разрешения лиц, которых представляют, на совершение определенных процессуальных действий.

Проведена классификация субъектов представительства по нескольким критериям. В зависимости от категорий лиц, интересы которых соответствующие субъекты представляют, выделены субъекты, представляющие стороны, и субъекты, которые представляют третьих лиц. С учетом категории лиц, которые осуществляют представительство, выделены: адвокаты; специалисты в отрасли права; руководители или другие лица, уполномоченные законом, положением, уставом органа, предприятия, учреждения, организации; родители, усыновители, опекуны, попечители или другие лица, определенные законом.

Установлена особенная роль административного суда в представительских правоотношениях, поскольку он реализует предоставленные законом процессуальные полномочия и обеспечивает выполнение задач административного судопроизводства.

Анализируется деятельность Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека как представителя в административном судопроизводстве; определены особенности участия прокурора в административном судопроизводстве в качестве представителя; выяснено содержание представительских правоотношений с участием органов государственной власти и органов местного самоуправления в административном судопроизводстве, раскрыты особенности представительства в административном судопроизводстве физических и юридических лиц. Сформулированы предложения, направленные на совершенствование действующего законодательства, регулирующего представительство в административном судопроизводстве.

Ключевые слова: административное судопроизводство, органы государственной власти, органы местного самоуправления, представительство, прокурор, субъекты, Уполномоченный Верховной Рады Украины по правам человека, физические и юридические лица.

ANNOTATION

Representative office in administrative legal proceeding of Ukraine. Budzan L. D. - Manuscript.

Dissertation on the obtaining of scientific degree of Candidate of Laws by specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; informational law. - Zaporizhzhia National University, Ukraine, Zaporizhzhia, 2013.

Dissertation is devoted determination of legal nature, essence and maintenance of representative office, in the administrative legal proceeding. The features of forming and development of conception of representative office are analyzed. Classification of subjects of representative office is carried out. Maintenance of activity of Ukrainian Parliament Commissioner for human rights as a representative in the administrative legal proceeding, the features of participation of public prosecutor are certain in the administrative legal proceeding in quality a representative, maintenance of representative legal relationships is found out with participation of public and organs of local self-government authorities in the administrative legal proceeding, properties and lines of representative office are exposed in the administrative legal proceeding of physical and legal persons. Suggestions, directed on perfection of current administrative legislation, which regulates representative legal relationships, are formulated.

Key words: administrative legal proceeding, organs of local self-government, public authorities, public prosecutor, representative office, subjects, Ukrainian Parliament Commissioner for human rights, physical and legal persons.

Размещено на Allbest.ru

...