Кодифікація законодавства України про інформацію

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кодифікація законодавства України про інформацію

12.00.07 -- адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Татарникова Кристина

Київ -- 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Науковий керівник доктор юридичних наук, доцент

Ліпкан Володимир Анатолійович,

Глобальна організація союзницького лідерства,

голова наглядової ради

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Новицький Андрій Миколайович,

Національний університет Державної податкової служби України,

начальник Науково-дослідного центру з проблем оподаткування

кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник

Цимбалюк Віталій Степанович,

Науково-дослідний центр правової інформатики Національної академії правових наук України,

завідувач науковим відділом теорії та історії інформаційного права

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена необхідністю правового забезпечення розвитку в Україні інформаційного суспільства, переходу його від синергетичного етапу становлення до кібернетичного: такого, що потребує державного регулювання. Зазначене, як доктринально-концептуальна парадигма, вже знайшло відображення у ряді нормативно-правових актів політичного змісту органів державної влади України.

Однією із системних проблем, що гальмує остаточний перехід до наукової доктрини кодифікації законодавства України про інформацію, можна вважати перманентне протиборство вітчизняних наукових шкіл теорії інформаційного права щодо визначення його як комплексної галузі права та відповідної структуризації інститутів його за частинами.

Законодавчий масив щодо інформаційної сфери сягнув критичного рівня, через що законодавець не в змозі її легально та якісно інкорпорувати та консолідувати належним чином, що створює передумови для порушення рівня правової безпеки в інформаційній сфері.

Методологія формування та розвитку інформаційного права, кодифікації законодавства України щодо інформації вже частково закладена в опублікованих наукових та навчальних працях ряду вітчизняних дослідників інформаційних правовідносин, зокрема таких як: І. В. Арістова, В. Ю. Баскаков, В. І. Гурковський, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, О. О. Золотар, Р. А. Калюжний, В. О. Кірьян, О. В. Кохановська, І. Ю. Крегул, Г. М. Красноступ, В. І. Курило, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, Н. Б. Новицька, А. М. Новицький, О. П. Світличний, І. М. Сопілко, В. С. Цимбалюк, К. П. Череповський, М. Я. Швець, О. В. Шепета та інших. інформаційне право кодифікація

У дослідженні застосовано й адаптовано до проблематики кодифікації законодавства щодо інформації наукові і практичні підходи, висвітлені у працях фахівців із загальної теорії права та галузевих теорій права, серед яких: В. Н. Денисов, А. В. Задорожній, Е. Б. Кубко, В. К. Мамутов, В. І. Муравйов, В. П. Нагребельний, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, Н. Ф. Селивон, О. В. Скрипнюк, В. В. Цвєтков, Г. І. Чанишев, Р. І. Чанишев, Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик та інші.

Зазначене вище зумовлює актуальність та нагальність для теорії і практики дослідження кодифікації законодавства України про інформацію, розуміючи його як складний та системний юридико-політичний феномен державного управління: правове регулювання, відповідність розвитку законодавства про інформаційну сферу суспільства Конституції України, реалізація її положень у державній інформаційній політиці тощо.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконано відповідно до основних положень Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Національного плану дій на 2013 року щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 р. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», схваленої Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128/2013.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в обґрунтуванні засадничих, методологічних та методичних положень щодо комплексного, функціонального складу кодифікації як вищої форми систематизації законодавства України про інформацію та інформаційну діяльність.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних задач:

- визначити методологічні положення кодифікації законодавства України про інформацію;

- дослідити історію розвитку теорії інформаційного права щодо кодифікації законодавства України про інформацію;

сформулювати теоретико-правові положення щодо співвідношення кодифікації, інкорпорації та консолідації як визначальних складових систематизації законодавства про інформацію;

- визначити концептуальні підходи до кодифікації законодавства про інформацію на основі конструктивного критичного правового аналізу;

- здійснити теоретико-правовий аналіз концепції фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію -- як вітчизняного, так і зарубіжного;

- обґрунтувати концепцію комплексної кодифікації законодавства про інформацію;

- розробити пропозиції та рекомендації щодо кодифікації законодавства України про інформацію;

- сформулювати пропозиції щодо частин проекту Кодексу України про інформацію;

- обґрунтувати рекомендації щодо розділів у частинах проекту Кодексу України про інформацію.

Об'єктом дослідження визначаються суспільні відносини, що виникають в інформаційній сфері суспільства, та їх правове регулювання на рівні законодавства про інформацію.

Предметом дослідження є кодифікація законодавства України про інформацію.

Методи дослідження та методологічна основа визначаються загальнотеоретичним і спеціально-галузевими підходами, способами, засобами, а також загальними та спеціальними методами права. Завдяки діалектичному та історичному підходам було сформовано теоретико-правові положення щодо кодифікації законодавства про інформацію на основі огляду наукових публікацій та визначено кодифікацію як вид систематизації інформаційного законодавства (підрозділи 1.1, 1.2); системний підхід застосовано при формуванні теоретико-правових основ кодифікації законодавства щодо інформації (розділ 1) та науково-доктринальних положень, пов'язаних із визначенням засадничих положень кодифікації законодавства про інформацію (підрозділ 1.1); аксіологічний метод було застосовано для з'ясування співвідношення кодифікації із консолідацією та інкорпорацією інформаційного законодавства, а також для визначення кодифікації як засобу формування структурних елементів системи інформаційного законодавства (підрозділи 1.2, 3.1, 3.2); юридико-догматичний підхід допоміг виконати прикладний системний аналіз (у розділі 2, стосовно визначення базових концептів кодифікації законодавства про інформацію); герменевтичний метод надав можливість здійснити тлумачення концептів кодифікації законодавства про інформацію, розкрити зміст норм права та наукових знань (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); історичний підхід застосовано у комплексі зі статистичними методами та методом експертних оцінок (у підрозділі 3.1, щодо визначення джерел інформаційного права як основи кодифікації інформаційного законодавства); структурний -- при визначенні складових системи правового регулювання у сфері інформації (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1, 3.2); порівняльно-правовий метод застосовувався для вивчення законодавства про інформацію України та інших країн, а також міжнародних нормативно-правових актів (розділ 2); метод евристики - для формування положень удосконалення інформаційного законодавства України при його кодифікації через консолідацію з іншими галузями вітчизняного права (розділ 3).

Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, які регулюють правовідносини у сфері кодифікації законодавства про інформацію.

Емпіричну базу дисертації становлять: 4000 нормативно-правових актів, у тому числі 350 законодавчих актів, що регулюють різні напрями інформаційної діяльності, а також показники державної статистики та експертні оцінки.

Серед розглянутих наукових праць основна увага відводиться дисертаційному дослідженню В. С. Цимбалюка на тему: «Кодифікація інформаційного законодавства України» (2013 р.).

За сутністю нами розвинуто і конкретизовано окремі аспекти формування галузевої теорії кодифікації законодавства України про інформацію, які залишилися поза межами згаданого дослідження В. С. Цимбалюка, так і у працях М. І. Дімчогло, В. А. Залізняка, К. П. Череповського.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням, що присвячене узагальненню теорії і практики кодифікації законодавства України щодо інформації та інформаційної діяльності. Проведені дослідження дали змогу сформувати та аргументувати основні положення, що відображають складові рівні наукових розвідок:

уперше:

- визначаються методологічні положення стосовно того, що кодифікація законодавства України про інформацію зводиться не тільки до розроблення і прийняття Кодексу України про інформацію, а є постійним процесом, спрямованим на подальше законодавче упорядкування суспільних відносин щодо інформації, інформаційної діяльності, інформаційної безпеки як в структурі зазначеного Кодексу, так і в структурах інших кодифікованих галузей вітчизняного законодавства, насамперед Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України відповідно до норм Конституції України;

- розглядається історія розвитку теорії інформаційного права у взаємозв'язку з ідеями щодо кодифікації законодавства України про інформацію та її відображення у нормативно-правових актах органів державної влади країни. При цьому обґрунтовується позиція, що українська наука інформаційного права у своєму історичному розвитку відповідає світовим рівням, а у окремих аспектах перебуває попереду подібних наук інших країн, зокрема здійснюючи домінуючий вплив на розвиток модельного законодавства про інформацію у Співдружності Незалежних Держав, де її Парламентською Асамблеєю було сприйнято ініціативу України до розроблення модельного Інформаційного кодексу;

дістали подальшого розвитку:

- теоретично-правові положення щодо співвідношення кодифікації, інкорпорації та консолідації як складових систематизації законодавства про інформацію. При цьому обґрунтовується, що кодифікація законодавства України про інформацію, інформаційну діяльність є не самоціллю, а являє собою уніфікований юридичний засіб підвищення рівня національної безпеки України в цілому та її складової -- національної інформаційної безпеки;

- обґрунтування концептуальних підходів до кодифікації законодавства про інформацію на позиції тих вітчизняних дослідників, які вважають, що структурно проект Кодексу України про інформацію має створюватися за парадигмою формування трьох провідних частин: загальної, особливої (за суб'єктно-об'єктними ознаками), спеціальної (за об'єктно-суб'єктними ознаками: видами інформаційної діяльності), а також додаткових, забезпечувальних частин -- зокрема преамбули (де визначається основна мета Кодексу, що комплексно екстраполюється як матриця на зміст інформаційного права: як галузі суспільних відносин, як галузі науки та як навчальної дисципліни);

- конструктивно-критичні дослідження концепції фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію. При цьому така концепція розглядається у контексті безпекознавства як правова загроза національній безпеці України в цілому та її складовій -- національній інформаційній безпеці. Обґрунтовується, що розвиток законодавства про інформацію, інформаційну діяльність, інформаційну безпеку за доктриною фрагментарної галузевої кодифікації може підвищити рівень правової ентропії за умов подальшого неконтрольованого розвитку інформаційного суспільства України як складової глобального інформаційного суспільства;

- концепція комплексної кодифікації законодавства про інформацію розглядається не як перманентне, разове явище, а як процес, що є складовою наукової доктрини систематизації законодавства України про інформацію у процесі формування необхідних публічно-правових умов забезпечення державою головного принципу суспільного життя в країні: органічне співвідношення потреб, інтересів людини і громадянина, суспільства і держави в інформаційному просторі країни та збереження національної ідентичної присутності (мовної, культурної, економічної, політичної тощо) у глобальному інформаційному просторі;

удосконалено:

- через формування пропозицій та рекомендацій щодо кодифікації законодавства України про інформацію загальне (уніфіковане) формулювання поняття інформаційного права як наукової основи для формулювання преамбули проекту Кодексу України про інформацію, що має набути сутності матриці правовідносин і знайти відображення у формулі інформаційного права як галузі юридичної науки та формулюванні змісту відповідної навчальної дисципліни. Преамбулу проекту Кодексу України про інформацію пропонується викласти наступним чином:

«Метою цього Кодексу є визначення основ норм правил поведінки суб'єктів суспільних відносинах щодо пошуку, отримання і поширення інформації усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на їх вибір».

Відповідно, інформаційне право у широкому розумінні пропонується розглядати як множину норм правил поведінки суб'єктів суспільних відносин щодо пошуку, отримання і поширення інформації усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами;

- через внесення пропозицій, рекомендацій та їх обґрунтування щодо частин структури проекту Кодексу України про інформацію на рівні змісту їх розділів. При цьому поглиблено обґрунтовується необхідність припинення ініціювання розроблення нових законопроектів та прийняття нових спеціальних законодавчих актів за фрагментарним підходом. Стосовно розвитку законодавства про інформацію, до завершення розроблення і прийняття Кодексу України про інформацію підтримується позиція тих вітчизняних дослідників, які вважають, що законодавство щодо інформаційної сфери має розвиватися через внесення змін і доповнень до Закону України «Про інформацію» методом поглибленої інкорпорації та консолідації чинних спеціальних інституційних законів. Сам Закон України «Про інформацію» повинен стати базовим для подальшої його законодавчої трансформації у Кодекс України про інформацію. Тобто, з прийняттям Кодексу України про інформацію у останній його частині - прикінцевих та перехідних положеннях, першим законом, що має втратити чинність із набуттям чинності цього Кодексу, стане Закон України «Про інформацію»;

- при формуванні пропозицій, рекомендацій та їх обґрунтуванні щодо розділів у частинах проекту Кодексу України про інформацію особлива увага звертається на структуризацію його розділів, підрозділів, глав, статей, їх абзаців, частин за принципом індексації арабськими цифрами. Тобто, пропонується застосувати метод індексації, що розроблений на засадах правової інформатики, щодо способів ущільнення правової інформації, її кодування для комплексного її виразу на основі методології формування гіперсистеми права. Такий метод досить успішно був застосований та апробований у Податковому кодексі України. Це дає змогу значно економити на обсязі законодавчого акта та ефективно здійснювати його як зовнішню, так і внутрішню інкорпорацію та консолідацію окремих норм, правил суспільних відносин за комплексною інституціоналізацію їх у одному законодавчому акті. На розгляд наукової громадськості, практиків, політиків, розробників проекту Кодексу України про інформацію виноситься пропозиція не ототожнювати при формуванні проекту Кодексу його частини з назвами такої структуризації розділів, як «Книги». Тобто книги розглядаються як другий рівень структуризації інституційних розділів частин. Для прикладу, загальна частина проекту Кодексу України про інформацію має включати, як мінімум, такі дві книги: Книга 1. «Загальні положення про правове регулювання суспільних відносин щодо інформації»; Книга 2. «Загальні положення про склад, зміст та принципи суспільних відносин щодо інформації». Таким чином пропонується врахувати та уникнути методологічних помилок щодо структуризації на рівні книг Цивільного кодексу України.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати дослідження, висновки та рекомендації можуть бути застосовані як у правотворчості, зокрема стосовно кодифікації законодавства України про інформацію, так і у його правозастосуванні та правовій науці й освіті:

- у правотворчості - при розробленні проекту Кодексу України про інформацію, вдосконаленні відповідних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні інформаційні відносини, при гармонізації й уніфікації українського законодавства про інформацію із міжнародним правом, а також уніфікації із законодавством інших країн;

- у правозастосуванні - при реалізації юридично значимих норм правил поведінки, що регулюються на рівні законодавства, та підзаконних нормативно-правових актів в Україні, класифікації і кваліфікації правовідносин;

- у наукових дослідженнях - для подальшого проведення теоретичних пошуків щодо вирішення проблем кодифікації як вищої форми правового регулювання суспільних інформаційних відносин, розширення методологічної бази теорії інформаційного права, державного управління інформаційною сферою суспільства, державної інформаційної політики, правовідносин щодо гарантій, підтримання інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, відносин у міжнародному співтоваристві як складової національної та міжнародної безпеки;

- у навчально-методичному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників з таких дисциплін, як: «Інформаційне право», «Інформаційна політика», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Інформаційне право окремих країн», «Міжнародне інформаційне право», «Державне управління в інформаційній сфері суспільства», «Інформаційна безпека» та інших. Результати дослідження можуть бути застосовані при викладанні цих та інших навчальних дисциплін, а також для організації підвищення рівня правової освіти й культури населення в цілому і політиків, законотворців, державних службовців, суддів, господарників, підприємців та інших як складових суб'єктів суспільства.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки оприлюднено дисертантом на шести науково-практичних конференціях: «Інформаційні стратегії в глобальному управлінні» (м. Київ, 2011 р.); «Правові та політичні проблеми сучасності» (м. Луцьк, 2012 р.); «Інформаційні технології боротьби з тероризмом» (м. Київ, 2012 р.); «Проблеми державного будівництва в Україні» (м. Київ, 2012 р.); «Протидія сучасним формам тероризму та екстремізму» (м. Київ, 2013 р.); «Проблеми державного будівництва в Україні» (м. Київ, 2013 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в 11 публікаціях, у тому числі в 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (330 найменувань) на 32 сторінках, трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 212 сторінок, з них загальний обсяг тексту 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 «Методологічні положення кодифікації законодавства України про інформацію» складається із двох підрозділів. Мета цього розділу дослідження полягає у визначенні системи знань щодо теоретично-правових (методологічних і на їх основі - методичних) засад кодифікації законодавства з інформації з екстраполяцією на відповідні виді діяльності щодо неї на основі огляду наукових публікацій та реалізації їх у окремих нормативно-правових актах, особливо з концентрацією уваги на положеннях Конституції України та системоутворюючому галузь публічно-правового регулювання Законі України «Про інформацію».

У підрозділі 1.1 «Історія становлення та розвитку теорії інформаційного права щодо кодифікації законодавства України про інформацію» здійснено дослідження генезису наукової думки щодо кодифікації законодавства про інформацію. У історичному аспекті зазначається також, що в українській науці інформаційного права сформувалося декілька наукових шкіл: наукова школа інформаційного права в Інституті держави і права імені В.М. Корецького (фундатори Ю. С. Шемшученко та В. Ф. Погорілко) щодо окремих питань правового забезпечення комп?ютеризації, автоматизованих систем управління, питань інкорпорації законодавства про інформацію, порівняльного інформаційного права тощо; наукова школа теорії інформаційного права, фундаторами якої є Р. А. Калюжний та М. Я. Швець (переважно у складі Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України) щодо правового забезпечення інформатизації, правової інформатики та формування інформаційного суспільства; наукова школа І. В. Арістової (переважають питання дослідження інформаційної політики держави та забезпечення гуманізації інформаційних відносин в умовах формування глобального інформаційного суспільства); наукова школа інформаційного права В. А. Ліпкана (переважають правові питання дослідження інформаційних відносин у контексті безпекознавства та систематизації законодавства України про інформацію у різних його проявах (інкорпорації, консолідації тощо); наукова школа В. М. Поповича та А. М. Новицького (щодо розвитку правового регулювання інформаційного забезпечення, інформатизації фінансової та інших сфер державного управління в умовах інформатизації, а також розвитку наук фінансово-правової інформатики та податкової інформатики); наукова школа В. С. Цимбалюка (щодо формування доктринальних положень кодифікації законодавства про інформацію, правових аспектів впровадження комп'ютерних програм, охорони як складової інформаційної безпеки) та інші.

При цьому висновується, що всі дослідники у своїх наукових працях за проблематикою теми визначають необхідність подальшої теоретичної розробки щодо удосконалення законодавства про інформацію.

На основі проведеного етапу дослідження автор приєднується до позиції тих, хто акцентує увагу на хибності продовження практики формування законодавства про інформацію методом спроб і помилок, фрагментарно, ігноруючи необхідність теоретичного пізнання закономірностей його розвитку.

У підрозділі 1.2 «Теоретично-правові положення щодо співвідношення кодифікації, інкорпорації та консолідації як складових систематизації законодавства про інформацію» визначається, що систематизація інформаційного законодавства (систематизація законодавства про інформацію) - це багатоскладова, цілеспрямована діяльність компетентних органів чи окремих осіб, спрямована на моніторинг, структуризацію, вивчення, упорядкування, уніфікацію, гармонізацію нормативно-правових актів, що регулюють інформаційні відносини, з метою підвищення ефективності правотворчості, правореалізації (правозастосування) та правової освіти.

На думку автора, інкорпорація, консолідація, кодифікація є основними складовими чинниками систематизації інформаційного законодавства України. Вони у комплексі, як теоретико-практичний правовий феномен, є важливими, постійними, дискретними процесами, що мають взаємозв'язок між собою у діалектичному прояві як етапи, методи, способи.

У розділі висвітлено результати дослідження і обґрунтовуються висновки, що здебільшого в юридичній науці виокремлюють три основні підходи щодо розуміння видів (форм, етапів) систематизації. За першим - виділяють чотири: облік, інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію. За другим - виокремлюють три основні види систематизації: інкорпорацію, консолідацію, кодифікацію. За третім - лише два: інкорпорацію та кодифікацію.

Розділ 2 «Концепти кодифікації законодавства про інформацію» складається із двох підрозділів. Мета цього розділу дослідження -- формування комплексу знань щодо концептів (концептуальних підходів) до кодифікації законодавства про інформацію.

У підрозділі 2.1 «Концепт фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію» розглядаються окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин на законодавчому рівні. При цьому визначаються проблеми фрагментарного регулювання. Серед них: суперечливі визначення окремих понять, категорій у окремих законодавчих актах. Також звертається увага на різне розуміння складу нормативно-правових актів щодо визначення обсягу законодавства про інформацію України. Таке законодавство пропонується розглядати публічно-правовим системоутворюючим окремих інститутів інформаційного права. У контексті наукової полеміки стосовно окремих положень щодо складу законодавства України про інформацію, зокрема запропонованих такими дослідниками як М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. А. Ліпкан, К. П. Череповський, В. С. Цимбалюк та іншими пропонується авторський підхід до структуризації цього законодавства з перспективою його консолідації в ході здійснення кодифікації.

Автор поділяє думку тих авторів, які вважають, що законодавство України має розумітися виключно як нормативно-правові акти, що прийняті парламентом. Підзаконні нормативно-правові акти (у тому числі ті, що приймаються Президентом України, Урядом України, органами державної виконавчої влади, судові рішення тощо) становлять підсистему правового регулювання. Вони не повинні розглядатися як законодавство, а лише як такі, що спрямовані на його реалізацію. Зазначене має бути враховано при формування положень відповідного розділу у проекті Кодексу України про інформацію у загальній його частині. Умовна назва розділу пропонується така: «Правове регулювання суспільних відносин щодо інформації». При цьому не виключається, що у міру розвитку теоретичних положень та потреб практики цей розділ може бути трансформований у книгу в загальній частині: Книга 1. «Загальні положення про правове регулювання суспільних відносин щодо інформації».

У підрозділі 2.2 «Концепт комплексної кодифікації законодавства про інформацію» розглядаються її основні положення, що знайшли відображення у науково-практичній, науково-методологічній, науково-методичній та навчальній літературі, де вона визначається як парадигма подальшого законотворення в інформаційній сфері. Автор висловлює свою позицію, що ця концепція є найбільш конструктивною для потреб практики. Дисертант також приєднується до позиції тих дослідників, які вважають, що консолідованими зусиллями на умовах конструктивізму, розумного критичного ставлення до різних думок, позицій, у дискусіях як основи формування наукових теорій, концепцій, методологій, доктрин, стратегій тощо, що знаходять перевірку на істинність у практиці правотворення, правореалізації (правозастосуванні) та правовій освіті можливий подальший розвиток не тільки законодавства щодо інформаційної сфери суспільства. Це зумовлює і бажаний для суспільства розвиток інформаційного права як комплексної галузі юридичної науки, здобутки якої впроваджуються у навчальний процес для забезпечення потреб практики у фахівцях, котрі глибоко розуміються на правовому регулюванні окремих видів діяльності щодо інформації.

У результаті дослідження питань розділу сформувалися такі висновки. Розділяється позиції тих авторів, які вважають, що концепція фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію в Україні себе остаточно вичерпала. Проте відмовлятися повністю від цієї концепції є недоцільним. Вона може застосовуватися для реалізації законодавчого регулювання правовідносин щодо організації діяльності органів державної виконавчої влади в інформаційній сфері відповідно до пункту 12 статті 92 Конституції України. Для подальшого регулювання суспільних відносин має домінувати в законотворчому процесі концепція комплексної кодифікації законодавства про інформацію.

Розділ 3 «Пропозиції та рекомендації щодо кодифікації законодавства України про інформацію» складається із двох підрозділів. На основі положень, викладених у попередніх розділах дослідження, у цьому розділі пропонуються конкретні пропозиції та рекомендації щодо кодифікації законодавства України про інформацію, формування моделі проекту Кодексу України про інформацію за такою структурою: преамбула; загальна частина; особлива частина; спеціальна частина; прикінцеві та перехідні положення. При цьому основна увага концентрується на конструктивному критичному аналізі різних наукових позицій щодо структурування проекту Кодексу України про інформацію лише на загальну та особливу частини.

У підрозділі 3.1 «Пропозиції, рекомендації та їх обґрунтування щодо частин структури проекту Кодексу України про інформацію» на основі конструктивно-критичного аналізу окремих позицій різних дослідників знайшла обґрунтоване відображення наукова позиції автора. Зокрема, підтримується як методологічно правильна теоретична позиція тих, хто вважає, що структуризацію інститутів інформаційного права насамперед слід робити за частинами. При цьому пропонується вважати доктринальними положеннями, що інформаційне право як комплексна галузь права має три основні частини: загальну, особливу та спеціальну. У контексті формування проекту Кодексу України про інформацію також слід виділити ще дві додаткові частини: преамбулу та перехідні й прикінцеві положення. Загальна частина інформаційного права (з екстраполяцією на методичні положення формування загальної частини проекту Кодексу України про інформацію) об'єднує у собі традиційні для кожної галузі права інститути з адаптацією їх до предметної сфери правовідносин: визначення основних завдань законодавства про інформацію, його функцій, ієрархії регулювання правовідносин (у формах законодавчих та підзаконних актів); визначення загальних ознак (формулювань) об'єктів, суб'єктів та змісту правовідносин, принципів правовідносин. Особлива частина визначається за домінуванням критерію основних особистих прав та обов'язків. У єдності вони становлять зміст взаємних зобов'язань осіб у інформаційних правовідносинах (за суб'єктно-об'єктними ознаками). Залежно від юридичного статусу суб'єктів визначаються групи зобов'язань: людини, громадянина, як фізичних осіб; юридичних осіб (підприємств, установ, організацій тощо); суспільства (його громадських формувань, зокрема тих, що не мають статусу юридичних осіб); держави (законодавчої, виконавчої судової). Стосовно міжнародного співтовариства у інформаційній сфері, інформаційному просторі визначаються зобов'язання як державо-утворюючої нації, так і інших соціальних утворень (зокрема національних меншин, професійних формувань тощо) на суверенній території країни, так і в глобальному інформаційному середовищі людства, інформаційному просторі інших країн. Спеціальна частина формується за об'єктно-суб'єктними ознаками, за класифікаційно-кваліфікаційними чинниками видів інформаційної діяльності, а також за специфічними техніко-технологічними критеріями їх реалізації при створенні, розповсюдженні (поширенні, наданні), доступі (отриманні), обігу, обробці, накопиченні, зберіганні та знищенні інформації.

У підрозділі 3.2 «Пропозиції, рекомендації та їх обґрунтування щодо розділів у частинах проекту Кодексу України про інформацію» визначається авторське бачення інституціоналізації окремих груп правовідносин в Україні. Зазначається, що вона має вже певні напрацювання, що знайшло відображення у багатьох опублікованих працях вітчизняних дослідників інформаційного права як сфери суспільних відносин та як напряму наукових досліджень. Також підкреслюється, що в теорії інформаційного права вже напрацьовано структурні ознаки інститутів інформаційного права, що допомагає сформувати їх у певні розділи та екстраполювати на конституювання частин у проекті Кодексу України про інформацію. На основі порівняльного прикладного аналізу запропонованих різних моделей проектів Кодексу України про інформацію чи Інформаційного кодексу України (зокрема, О. А. Баранова, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняка, В. А. Ліпкана, Г. М. Красноступ, В. С. Цимбалюка, К. П. Череповського та інших) у порівнянні з модельним Інформаційним кодексом для Співдружності Незалежних Держав, підтримується позиція тих, хто пропонує структуризацію правових інститутів за трьома частинами. Тобто, поділяються і розвиваються погляди М. І. Дімчогло, В. А. Ліпкана, В. С. Цимбалюка та К. П. Череповського При цьому також акцентується: незважаючи на те, що суспільні відносини щодо інформації, переважно під впливом нових здобутків інформатики, знаходяться у постійному розвитку, в теорії інформаційного права вже визначилися фундаментальні ознаки його частин, розділів, що дає змогу перейди до створення кодифікованого законодавчого акта - Кодексу України про інформацію.

Формуючи теоретичні засади кодифікації законодавства України про інформацію, як засобу подальшої легальної структуризації елементів частин і розділів на систему інформаційного права (зокрема, як науки, що відображує відповідні суспільні відносини в інформаційній сфері суспільства) сформувалися такі узагальнення.

На стадії становлення, а отже, фрагментарного, ситуативного формування інформаційного законодавства, серед науковців дедалі більшої переваги надається переходу в законотворчості до парадигми його кодифікації, створення проекту окремого галузевого кодексу, де мають бути законодавчо визначені концептуальні засади суспільних відносин в інформаційній сфері суспільства.

Розв'язання проблем подальшої кодифікації інформаційного законодавства вбачається у належному, ґрунтовному науковому забезпеченні як на загальнотеоретичному рівні, так і на рівні дослідження окремих частин, інститутів інформаційного права, їх органічному взаємозв'язку між собою та іншими інститутами в інших галузях права.

ВИСНОВКИ

При проведенні дослідження сформувалися узагальнення, пропозиції, рекомендації щодо вирішення ряду науково-практичних задач, а також визначено окремі шляхи, пов'язані з кодифікацією як багатоаспектною, багатофункціональною складовою постійного процесу систематизації інформаційного законодавства України:

1. Кодифікація законодавства України про інформацію зводиться не тільки до розробки і прийняття Кодексу України про інформацію, але є постійним процесом, спрямованим на подальше законодавче упорядкування суспільних відносин щодо інформації, інформаційної діяльності, інформаційної безпеки як у структурі зазначеного Кодексу, так і в структурах інших кодифікованих галузей вітчизняного законодавства, передусім Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України відповідно до норм Конституції України.

2. Українська наука інформаційного права у своєму історичному розвитку відповідає світовим рівням, а у окремих аспектах випереджає подібні науки інших країн. Так, зокрема, вже здійснюється домінуючий вплив української науки інформаційного права на розвиток модельного законодавства про інформацію у Співдружності Незалежних Держав, де Парламентською Асамблеєю СНД було сприйнято ініціативу України щодо розроблення модельного Інформаційного кодексу.

3. Теоретично-правові положення щодо співвідношення кодифікації, інкорпорації та консолідації як складових систематизації законодавства про інформацію в Україні дають змогу перейти від парадигми фрагментарного законотворення до парадигми створення спеціального окремого кодифікованого законодавчого акта як системоутворюючого публічно-правового джерела для інформаційного права. Кодифікація законодавства України про інформацію, інформаційну діяльність не виступає самоціллю, а являє уніфікований юридичний засіб підвищення рівня національної безпеки України в цілому та її складової -- національної інформаційної безпеки.

4. Додатково обґрунтовано, що структурно проект Кодексу України про інформацію має створюватися за парадигмою формування трьох провідних частин: загальної, особливої (за суб'єктно-об'єктними ознаками), спеціальної (за об'єктно-суб'єктними ознаками: видами інформаційної діяльності), а також додаткових, забезпечувальних частин - преамбули (де визначається основна мета Кодексу, що комплексно екстраполюється як матриця на зміст інформаційного права: як галузі суспільних відносин, як галузі науки та як навчальної дисципліни).

5. Проведені конструктивно-критичні дослідження концепції фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію засвідчили, що така концепція розглядається у контексті безпекознавства як правова загроза національній безпеці України в цілому та її складовій - національній інформаційній безпеці зокрема. Розвиток законодавства про інформацію, інформаційну діяльність, інформаційну безпеку за доктриною фрагментарної галузевої кодифікації може створити правовий хаос в умовах подальшого розвитку інформаційного суспільства України як сегмента глобального інформаційного суспільства.

6. Концепція комплексної кодифікації законодавства про інформацію розглядається не як перманентне, разове явище, а як процес, що є складовою наукової доктрини систематизації законодавства України про інформацію у процесі формування необхідних публічно-правових умов забезпечення державою головного принципу суспільного життя в країні: співвідношення потреб, інтересів людини, громадянина, соціальних груп, суспільства, держави в інформаційному просторі країни та збереження національної ідентичної присутності (мовної, культурної, економічної, політичної тощо) в глобальному інформаційному просторі. Саме на основі цього принципу мають визначатися й інші принципи правовідносин щодо інформації, їх зміст.

7. При формуванні пропозицій та рекомендацій щодо кодифікації законодавства України про інформацію пропонується науковій громадськості напрацювати консолідоване загальне (уніфіковане) формулювання поняття інформаційного права як теоретичної основи для формулювання преамбули проекту Кодексу України про інформацію, що має набути сутності матриці правовідносин і знайти відображення у формулі інформаційного права як галузі юридичної науки та формулюванні змісту відповідної навчальної дисципліни.

8. Нині в Україні вже науково обґрунтована необхідність припинення ініціювання розробки нових законопроектів та прийняття нових спеціальних законодавчих актів за фрагментарним підходом. Стосовно розвитку законодавства про інформацію, до завершення розроблення і прийняття Кодексу України про інформацію додатково обґрунтовано, що законодавство щодо інформаційної сфери має розвиватися через внесення змін і доповнень до Закону України «Про інформацію» методом поглибленої інкорпорації та консолідації чинних спеціальних інституційних законів. Сам Закон України «Про інформацію» має стати базовим для подальшої його законодавчої трансформації у Кодекс України про інформацію. Тобто, з прийняттям Кодексу України про інформацію у останній його частині - прикінцевих та перехідних положеннях, першим законом, що має втратити чинність з набуттям чинності цього Кодексу, стане Закон України «Про інформацію».

9. При створенні проекту Кодексу України про інформацію пропонується застосувати метод індексації арабськими цифрами не тільки нумерації статей, але й розділів, глав у них, що розроблений на засадах правової інформатики, щодо способів ущільнення правової інформації, її кодування для комплексного її відображення на основі методології формування гіперсистеми права. Такий метод досить успішно був застосований та апробований у Податковому кодексі України. Це допомагає значно економити на обсязі законодавчого акта та ефективно здійснювати його як зовнішню, так і внутрішню інкорпорацію та консолідацію окремих норм, правил суспільних відносин за комплексною інституціоналізацію їх у одному законодавчому акті. На розгляд наукової громадськості, практиків, політиків, розробників проекту Кодексу України про інформацію виноситься пропозиція не ототожнювати при формуванні проекту Кодексу його частини з назвами такої структуризації розділів, як «Книги». Тобто книги розглядаються як другий рівень структуризації інституційних розділів частин. На нашу думку, загальна частина проекту Кодексу України про інформацію має включати, як мінімум, такі дві книги: Книга 1. Загальні положення про правове регулювання суспільних відносин щодо інформації. Книга 2. Загальні положення про склад, зміст та принципи суспільних відносин щодо інформації. Таким чином пропонується врахувати та уникнути методологічних помилок щодо структуризації на рівні книг Цивільного кодексу України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Татарникова К. Г. Кодифікація законодавства України про інформацію: підходи до формування теорії інформаційного права / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. - 2012. - № 6. - С. 35-38.

2. Татарникова К. Г. Методологічні підходи до кодифікації законодавства України про інформацію / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - № 5. - С. 99-101.

3. Татарникова К. Г. Кодифікація законодавства про інформацію як необхідна умова правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства / К. Г. Татарникова // Європейські перспективи. - 2013. - № 6. - С. 169-172.

4. Christina G. Tatarnikova. Theoretical and Legal Provisions on Correlation of Constituents' Systematization of Information Legis / Christina G. Tatarnikova // Princeton Journal of Scientific Review (Law). - 2013. - V. 1, N. 3. - Р. 205-216.

5. Татарникова К. Г. Концепт фрагментарної галузевої кодифікації законодавства про інформацію: методологія визначення / К. Г. Татарникова // Підприємництво, господарство і право. - 2013. - № 9. - С. 53-55.

Матеріали конференцій:

6. Татарникова К. Г. Тенденції розвитку законодавства у сфері захисту персональних даних / К. Г. Татарникова // Інформаційні стратегії в глобальному управлінні: міжнар. наук.-практ. конф., 29 жовт. 2011 р.: тези доп. - К., 2011. - С. 65-66.

7. Татарникова К. Г. Деякі аспекти методології кодифікації інформаційного законодавства / К. Г. Татарникова // Правові та політичні проблеми сучасності: наук.-практ. конф., 22 квіт. 2012 р.: тези доп. - К., 2012. - С. 40.

8. Татарникова К. Г. Кодифікація інформаційного законодавства як напрям боротьби з тероризмом / К. Г. Татарникова // Інформаційні технології боротьби з тероризмом: міжнар. наук.-практ. конф., 15 лип. 2012 р.: тези доп. - К., 2012. - С. 17-21.

9. Татарникова К. Г. Щодо змісту поняття «кодифікація інформаційного законодавства» / К. Г. Татарникова //Україна в Євроінтеграційних процесах: ХVІІ Міжнар. наук.-практ. конф. проф.-викл. складу, 18-19 лют. 2012 р.: тези доп. - К., 2012. - Вип. 20. - Т. 1. - С. 165-168.

10. Татарникова К. Г. Гносеологічний аспект розвитку теорії інформаційного права у контексті протидії екстремізму та тероризму / К. Г. Татарникова // Протидія сучасним формам тероризму та екстремізму. -31 січ. 2013 р.: тези доп. - К., 2013. - Вип. 1. - С. 65-69.

11. Татарникова К. Г. Засади комплексної кодифікації законодавства про інформацію / К. Г. Татарникова // Україна в Євроінтеграційних процесах: ХVІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. проф.-викл. складу, 16-17 лют. 2013 р. : тези доп. - К., 2013. - Вип. 21. - Т. 1. - С. 226-229.

АНОТАЦІЯ

Дисертацію присвячено окремим питанням концептуальних, доктринальних, стратегічних, тактичних та оперативних методологічних і методичних положень теорії й практики права, пов'язаної з кодифікацією інформаційного законодавства України. Основна увага приділяється аспектам створення проекту такого галузевого, системоутворюючого галузь інформаційного права, його публічно-правового джерела - Кодексу України про інформацію.

Обґрунтовано структуризацію інститутів інформаційного права за трьома основними частинами: загальною (основні положення щодо завдань законодавства про інформацію; об'єктів, суб'єктів, змісту та принципів правовідносин щодо інформації), особливою (що формується за суб'єктними, особливими ознаками прав, зобов'язань основних суб'єктів): людини, громадянина; суспільства; держави; міжнародного співтовариства у суверенному інформаційному просторі держави); спеціальною (що формується за ознаками видів діяльності щодо інформації).

Додатково обґрунтовано необхідність припинення ініціювання розробки нових законопроектів та прийняття нових спеціальних законодавчих актів за фрагментарним підходом. Доведено доцільність розвитку законодавства щодо інформаційної сфери через внесення змін і доповнень до Закону України «Про інформацію», методами інкорпорації та консолідації чинних спеціальних інституційних законів.

Ключові слова: кодифікація, систематизація, інкорпорація, консолідація, інформаційне право, державна інформаційна політика, інформація, інформаційна сфера, інформаційні ресурси, інформаційне законодавство.

Диссертация посвящена отдельным вопросам концептуальных, доктринальных, стратегических, тактических и оперативных методологических и методических положений теории и практики права, связанной с кодификацией информационного законодательства Украины. Основное внимание уделяется аспектам создания проекта такого отраслевого, системообразующего отрасль информационного права, его публично-правового источника, как Кодекс Украины об информации.

На основании исследования отечественных и зарубежных научных, учебных, законодательных и других источников указывается, что кодификация законодательства об информации по содержанию включает в себя ряд процессов. Прежде всего - создание проекта Кодекса Украины об информации. Далее - процедуры обсуждения его научной общественностью. Потом - принятие как законодательного акта Парламентом (Верховным Советом) Украины. Далее - внесение изменений и дополнений к этому Кодексу с учетом изменений, связанных с развитием науки информационного права, а также изменения под влиянием новых достижений научно-технического прогресса, в частности в сфере информатики, телематики, электроники и т.д. Далее - гармонизация положений Кодекса Украины об информации с иным отраслевым законодательством, в том числе с тем, что систематизировано на уровне кодексов (прежде всего - Гражданским кодексом, Уголовным кодексом, Кодексом об административных правонарушениях и другими) как основными составляющими системы национального законодательства. Далее - унификация и стандартизация положений Кодекса Украины с новыми положениями международных нормативно-правовых актов, касающихся информационной сферы общественных отношений.

Среди прочего в диссертации отражено дальнейшее развитие положения относительно структуризации институтов информационного права по трем основным частям. Общая часть информационного права объединяет в себе традиционные для каждой отрасли права институты с адаптацией их к предметной сферы правоотношений: определение основных задач законодательства об информации, его функций, иерархии регулирования правоотношений, определение общих признаков в формулировках объектов, субъектов и содержания правоотношений, принципов правоотношений. Особенная часть определяется доминированием основных прав, обязанностей, обязательств лиц в информационных правоотношениях (по субъектно-объектными признаками) в зависимости от их юридического статуса (человека, гражданина как физических лиц, юридических лиц, общества, его общественных формирований, в частности тех, которые не имеют статуса юридических лиц, государства, международного сообщества в информационной сфере, информационном пространстве как титульной нации, так и других социальных образований (в частности, национальных меньшинств, профессиональных формирований и т.п.) на суверенной территории страны и в глобальной информационной среде человечества, информационном пространстве других стран. Специальная часть формируется по объектно-субъектным признакам, в соответствии с классификационно- квалификационными факторами видов информационной деятельности, а также по специфическим технико-технологическим критериям их реализации при создании, распространении (или как еще говорится (в отдельных нормативно-правовых актах и в научных источниках), распространении, предоставлении), доступе (получении), обращении, обработке, накоплении, хранении и уничтожении (или подобно - утилизации) информации.

При этом, исходя из конструктивной критики, обосновываются недостатки по разделу институтов информационного права как комплексной отрасли только на две основные части: общую и особенную. Вышеуказанные положения экстраполируются на структуру по частям в разделах, подразделах и главах при разработке проекта Кодекса Украины об информации.

На основании проведенных исследований дополнительно обосновывается позиция тех исследователей, которые считают, что сейчас существует необходимость прекращения инициирования разработки новых законопроектов и принятие новых специальных законодательных актов за фрагментарным подходом. Относительно развития законодательства об информации дополнительно обосновывается позиция авторов, по мнению которых до завершения разработки и принятия Кодекса Украины об информации законодательство для информационной сферы должна развиваться через внесение изменений и дополнений в Закон Украины «Об информации», методом углубленной инкорпорации и консолидации действующих специальных институциональных законов. Сам Закон Украины «Об информации» должен стать базовым для последующей его законодательной трансформации в Кодекс Украины об информации. Следовательно, с принятием Кодекса Украины об информации, в отдельной его части - заключительных и переходных положениях, первым законом, который должен потерять силу со вступлением в силу настоящего Кодекса, станет Закон Украины «Об информации».

На стадии становления, а, следовательно, фрагментарного, ситуативного формирования информационного законодательства, среди ученых все большее преимущества оказывается переходу в законотворчестве к парадигме его кодификации, созданию проекта отдельного отраслевого кодекса, где должны быть законодательно определены основы (принципы, основные начала) общественных отношений в информационной сфере (информационном пространстве) общества.