Теоретичні проблеми удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами

Поняття «економічна безпека» є відносно новим в українському лексиконі, хоча воно досить поширене та давно використовується у практичній діяльності на Заході. Необхідно на законодавчому рівні чітко визначити поняття забезпечення правоохоронними органами внутрішньої економічної безпеки України, а також формування державної політики у сфері економічної безпеки. До головних функцій адміністративно-правової діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої економічної безпеки належать ті, що безпосередньо пов'язані з боротьбою із правопорушеннями, за які передбачена юридична відповідальність (профілактична, захисна, ресоціалізаціонна, судовий розгляд справ про правопорушення, розгляд справ про фінансові та господарські правопорушення). До другорядних функцій належать: контрольна, дозвільна, правороз'яснювальна, аналітична та методична, інформаційна, нормотворча, координаційна.

У підрозділі 4.2 «Місце та роль нормативно-правових відносин у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки держави» обґрунтовується, що на підставі аналізу теоретичних і методологічних проблем, а також теоретичних засад дослідження адміністративно-правових правових аспектів правоохоронної діяльності запропоновано визначення понять, правової організації у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки. У контексті правової діяльності перспективним є розгляд правової організації адміністративної діяльності правоохоронних органів, яка виокремлює напрямок, що стосується сфери організації правоохоронної діяльності.

Адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки держави містять систему критеріїв, які у своїй сукупності дають повну нормативно-правову характеристику перспектив розвитку української економіки. Саме стан останньої й визначає економічну безпеку держави. Наголошено, що в Конституції України вирішена головна економічна й правова проблема проблема власності. Усі суб'єкти права власності юридично рівні перед законом. Кожен може володіти будь-яким майном рухомим і нерухомим, предметами споживання й засобами виробництва.

У підрозділі 4.3 «Основні напрями взаємодії правоохоронних органів щодо внутрішньої економічної безпеки держави та їх правове забезпечення» розглядається поняття «економічна безпека», що є відносно новим в українському лексиконі, хоча воно досить поширене та давно використовується у практичній діяльності. На сучасному етапі економічного розвитку України слід вирішити комплекс непростих питань, найгострішим з яких є проблема економічної безпеки країни та її громадян. З огляду на це проблема має постійно перебувати у центрі уваги держави. Визначено, що правоохоронні органи утворюють певним чином відособлену за ознакою професійної діяльності самостійну групу органів держави, що мають чітко визначені завдання та виконують певні правоохоронні функції. Щодо забезпечення внутрішньої економічної безпеки, то діяльність правоохоронних органів у цій сфері здебільшого зводиться до боротьби з економічними правопорушеннями запобігання, попередження правопорушень у всіх галузях економіки України.

Обґрунтовано, що взаємодія правоохоронних органів між собою та органами фінансового контролю завжди відігравала важливу роль у забезпеченні внутрішньої економічної безпеки, підвищувала результативність у боротьбі із правопорушеннями у сфері економіки. В установленому законом порядку взаємодіють правоохоронні органи щодо забезпечення внутрішньої безпеки України з Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, Національним банком України, іншими центральними органами виконавчої влади. Міністерство фінансів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Державне казначейство України, а також інші державні органи, що мають контрольні повноваження, мають сприяти виконанню завдань, покладених на правоохоронні органи, які здійснюють боротьбу з економічними правопорушеннями, у межах своєї компетенції.

У підрозділі 4.4 «Адміністративно-правові засади забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки України» розкрито поняття системи внутрішньої безпеки як сукупності державних структур і недержавних організацій, що функціонують у сфері інформаційної безпеки. Відповідальність яка настає у випадку скоєння адміністративних правопорушень при створенні, передачі і розповсюдженні інформації, формуванні та використанні інформаційних ресурсів, а також створенні інформаційної внутрішньої безпеки, визначається в різних нормативно-правових актах інформаційного законодавства по предметам інформаційної сфери.

Зазначено, що інформаційна внутрішня безпека є важливою рисою світового суспільного прогресу. Розвиток інформаційних технологій і впровадження їх практично у всі сфери діяльності суттєво змінює структуру суспільства. Україна вступила у нову еру інформаційного суспільства. Реалізація національних інтересів України щодо забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки один із найважливіших напрямків цієї трансформації. Сьогодні існує цілий комплекс інформаційних внутрішніх загроз, серед яких: відсутність яскравої ідентифікації України у глобальному інформаційному просторі та чіткої стратегії входження до світового інформаційного суспільства. Особливістю останнього є те, що стратегічним ресурсом стає інформація, що здатна взаємодіяти не лише з матеріальним, але й з духовним світом людини.

Обґрунтовано, що внутрішня інформаційна безпека це вид суспільних інформаційних правовідносин щодо створення, підтримки, охорони та захисту бажаних для людини, суспільства і держави безпечних умов життєдіяльності; суспільних правовідносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіганням та використанням інформації. У цілому ж внутрішня інформаційна безпека покликана забезпечити реалізацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. У цьому сенсі вважаємо, що найвищий сенс політики інформаційної безпеки вільний розвиток і процвітання суспільства. Отже, внутрішня інформаційна безпека являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття виявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття «внутрішня інформаційна безпека» надає можливість зауважити про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведене вище дає змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цей багатогранний феномен. Найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого внутрішня інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем.

У підрозділі 4.5 «Сутність, задачі та цілі забезпечення внутрішньої екологічної безпеки України» зазначено, що забезпечення внутрішньої екологічної безпеки України правоохоронними органами і підтримання екологічної рівноваги на території держави займають значне місце у формуванні державної політики.

Наголошено на тому, що екологію не можна розглядати лише з точки зору проблеми збереження чистоти навколишнього середовища. Лише при забезпеченні належного рівня внутрішньої екологічної безпеки України можна говорити про економічну безпеку. Виснаження природних ресурсів, сучасні техногенні катастрофи роблять країну досить вразливою та залежною від зовнішніх джерел.

Під внутрішньою екологічною безпекою слід розуміти здатність держави забезпечити збереження належного рівня чистоти навколишнього середовища, раціонального використання біологічних, енергетичних, мінеральних, земельних, лісових, водних ресурсів для створення нормальних умов у життєдіяльності суспільства.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні теоретичних та методологічних засад удосконалення забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення зазначеної мети.

Доведено, що внутрішню безпеку слід розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому як захищеність від усіх можливих видів внутрішніх загроз, у вузькому лише від тих, які є наслідком вчинення правопорушень. Саме вузьке розуміння внутрішньої безпеки взято нами за основу під час визначення предмета дослідження у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України.

Сформульовано визначення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами, під яким необхідно розуміти закріплену в нормативно-правових актах гарантовану державою сукупність юридичних можливостей та засобів у сфері внутрішньої безпеки країни. Зроблено висновок, що сутність забезпечення внутрішньої безпеки держави як об'єкта адміністративно-правового регулювання полягає у тому, що вона безпосередньо пов'язана з виконавчо-розпорядчою діяльністю правоохоронних органів яка закріплена в численних нормативно-правових актах, гарантується державою і забезпечуються можливістю застосування адміністративного примусу та визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних, економічних, соціальних та інших заходів, що реалізуються правоохоронними органами з метою забезпечення захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.

Акцентовано увагу на тому, що внутрішня безпека держави є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід'ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави.

Визначено особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави як виду адміністративно-правової діяльності правоохоронних органів, які полягають у тому, що: 1) така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; 2) у цій діяльності беруть участь суб'єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають правоохоронні органи які наділені правом застосування примусових заходів; 3) характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб'єктів, які її забезпечують, є специфічним; 4) забезпечується захист від внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності держави, які є наслідком вчинення правопорушень; 5) для особового складу державних правоохоронних органів, які виконують завдання щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, встановлено спеціальні звання, класні чини, передбачено особливий порядок проходження державної служби та притягнення до відповідальності.

Визначено, що внутрішня безпека України - це стан захищеності життєвоважливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. У змістовому плані внутрішня безпека держави є складним багатоаспектним поняттям і передбачає такі види безпеки: політичну, економічну, інформаційну, державну, воєнну, науково-технічну, екологічну безпеку громадського порядку, індивідуального розвитку нації та інші види внутрішньої безпеки.

Зроблено висновок про необхідність перегляду завдань, функцій та повноважень правоохоронних органів щодо забезпеченням внутрішньої безпеки, які на сьогодні закріплені у чинному законодавстві. Це, насамперед, стосується таких завдань і похідних від них функцій та повноважень як протидія корупції, хабарництва, зловживання владою тощо. Для боротьби з цими правопорушеннями які є загальновизнаним найбільшим «національним лихом», необхідно створити єдиний, наприклад, антикорупційний центр. Створення окремого спеціального правоохоронного органу для боротьби з хабарництвом та зловживанням владою зосередження завдань, функцій і повноважень щодо попередження цих правопорушень, дозволить підвищити результативність протидії цим видам протиправної діяльності, усуне дублювання повноважень між окремими правоохоронними органами та індивідуалізує їх відповідальність.

Запропоновано визначення поняття правоохоронних органів як єдиної системи правоохоронних органів держави, призначенням яких є захист та забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьба з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

Визначено основні напрями удосконалення сучасного стану забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами. До них віднесено наступні: створення сприятливих умов для прогресивного економічного, інформаційного і соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати захист та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; покращення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, зменшення негативного впливу на суспільні відносин.

Встановлено, що соціальне забезпечення захисту людей, суспільства, держави у сфері внутрішньої безпеки являє собою сукупність специфічних засобів впливу на особистісні відносини і зв'язки, що виникають у суспільстві, а також на соціальні процеси. Вони реалізуються у двох основних групах: способи формування сприятливого соціального клімату в суспільстві та удосконалення методів, засновані на урахуванні індивідуальних здібностей і заохоченні особистих досягнень. Що стосується впливу адміністративно-правових норм у діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальних прав людини, то у цій сфері спостерігається високий рівень відповідності між правовими нормами і застосованими методами.

Визначено координацію діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни як сукупність дій, спрямованих на впорядкування взаємозв'язків між правоохоронними органами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, виявлення внутрішніх загроз та їх нейтралізація. До основних ознак координації віднесено наступні: координація це сукупність дій правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України та забезпечення прав і свобод громадян; правоохоронні органи держави, що здійснюють координацію не завжди є безпосередніми керівниками щодо суб'єктів, діяльність яких координується; такі дії спрямовані на впорядкування діяльності нижчих суб'єктів, усунення дублювання їхніх дій та заповнення певних прогалин; координація має за мету покращення взаємодії між суб'єктами адміністративно-правового забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Запропоновано регулятивну роль забезпечення правоохоронними органами прав і свобод людини у сфері внутрішньої безпеки держави розуміти як комплекс адміністративно-правових засобів забезпечення діяльності з організації, координації та контролю за виконанням правоохоронними органами поставлених перед ними цілей і завдань з метою забезпечення внутрішньої безпеки України.

Наголошено, що визначальним у діяльності правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави є попередження та профілактика скоєння правопорушень. Ця діяльність забезпечує внутрішню безпеку держави та особисту безпеку громадян, зміцнення законності і дисципліни. Саме правоохоронним органам належить роль у реалізації політики в державі щодо зміцнення правового підґрунтя країни і громадського життя. Ця діяльність потребує специфічного, морально-технічного та іншого забезпечення.

Виділено основні ознаки правоохоронних органів, а саме: 1) забезпечення внутрішньої безпеки країни; 2) здійснення профілактичної діяльності правоохоронними органами; 3) організаційне, правове, кадрове, матеріально-технічне, фінансове, економічне, інформаційне та інші забезпечення, необхідне для виконання покладених на них функцій; 4) пред'явлення спеціальних вимог до працівників правоохоронних органів, щодо ділових і моральних якостей, стану здоров'я, рівня освіти; 5) для ефективного виконання своїх обов'язків правоохоронні органи наділяються специфічними правами і мають встановлені чинним законодавством зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів.

З'ясовано, що міжнародне співробітництво правоохоронних органів можливо розглядати як один з компонентів удосконалення взаємодії держав у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, захисту прав, свобод та інтересів громадян, національних інтересів, попередження та профілактики правопорушень, що на сьогодні є важливою частиною міжнародних відносин. Серед основних напрямів такого співробітництва можна виділити: надання правової допомоги із попередження правопорушень; укладання договорів про дослідження проблем протидії правопорушенням; регламентація кримінально-юридичних питань і право особи в сфері забезпечення правоохоронними органами громадського порядку, обмін інформацією, що представляє інтерес для правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки; обмін досвідом правоохоронної діяльності в практичній і науковій діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки; надання матеріально-технічної, кадрової і консультативної допомоги.

Визначено сутність внутрішньої економічної безпеки держави як такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечуються гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість економічних реформ в державі, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів. Стратегія внутрішньої економічної безпеки країни це чітке обґрунтування основної мети і довготермінова політика та план дій держави щодо усунення загроз існуванню та розвитку народного господарства країни. Це означає, що комплекс дій української держави у цій сфері повинен бути спрямований на усунення найважливіших загроз такій економічній системі, яка спрямована на задоволення потреб та інтересів тих верств населення, які створюють основну масу матеріальних і духовних благ.

Сформульовано визначення економічної безпеки, під якою пропонується розуміти систему забезпечення стійкості національної економіки, що зберігає свою цілісність і здатність до саморозвитку, незважаючи на несприятливі внутрішні і зовнішні загрози.

Зроблено висновок, що сутність економічного суверенітету України та його структура у загальному розумінні безпеки це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Безпека має два виміри. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

Визначено принципи забезпечення внутрішньої економічної безпеки правоохоронними органами, що реалізовуються на основі певних закономірностей, які можуть бути правовими і не правовими. У сфері внутрішньої економічної безпеки держави закономірності закріплені у суспільній свідомості та здійснюються у правовій формі, частіше у вигляді відповідних юридичних норм, частина з яких дістала назву принципів забезпечення у сфері внутрішньої безпеки країни.

Класифіковано національні економічні інтереси за наступними критеріями: 1) за ступенем важливості: життєво важливі, стратегічні, тактичні; 2) за тривалістю дії: довготривалі, середньо тривалі, коротко тривалі; 3) за місцем дії: внутрішні, зовнішні; 4) за ступенем реалізації: нереалізовані, частково реалізовані, реалізовані; 5) за сферами розповсюдження: виробничі, фінансові, експертно-імпортні, технологічні, інституційні, військово-економічні, соціально-економічні, демографо-економічні, еколого-економічні та інші.

Доведено, що інформаційна безпека забезпечується проведенням єдиної державної політики внутрішньої безпеки в інформаційній сфері, системою заходів правового, економічного, політичного й організаційного характеру, адекватних загрозам та небезпекам національним інтересам держави, суспільства та особи в інформаційній сфері. Нормативно-правові засади побудови, поточної діяльності та розвитку системи забезпечення інформаційної внутрішньої безпеки України на сьогодні складають: Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України», «Про інформацію», інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері. Нормативно-правове підґрунтя має досить розвинений характер, оскільки більшість норм відповідають міжнародним стандартам, принципам і нормам забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на свободу слова, отримання та поширення інформації. Водночас, системні проблеми даються взнаки і при вирішенні галузевих проблем, тому не сформованість нормативно-правової бази щодо регулювання суспільних відносин у сфері внутрішньої безпеки, відповідним чином негативно впливає на можливість формування достатньої і ефективно діючої нормативно-правової бази з питань забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами в інформаційній сфері.

Зазначено, що особливого значення у забезпеченні внутрішньої екологічної безпеки України правоохоронними органами набуває правове регулювання їх діяльності, предметом діяльності яких є реалізація передбачених законодавством заходів у сфері екологічної безпеки держави. Внутрішня екологічна безпека є складовою суспільної, національної та державної безпеки, беручи до уваги той факт, що людина - це елемент суспільства, а держава - це інструмент інтересів громадян. А тому внутрішня екологічна безпека - важлива запорука існування людини, держави, нації, українського суспільства.

Вироблено низку обґрунтованих пропозицій щодо розробки проектів законодавчих актів, які будуть сприяти поліпшенню адміністративно-правового регулювання правоохоронної діяльності у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України, зокрема запропоновано розробити Закони України «Про внутрішню безпеку України», «Про координацію діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України», «Про утворення державної служби боротьби з економічною злочинністю в Україні», «Про збори, мітинги, походи, демонстрації, пікетування», «Про внутрішню екологічну безпеку», а також змін та доповнень до деяких чинних законодавчих актів, зокрема, Законів України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», «Про національну безпеку України», «Про державну службу», «Про боротьбу з тероризмом», «Про інформацію» та інших.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Нікітенко О.І. Адміністративні заходи та засоби попередження правопорушень органами внутрішніх справ у прикордонних районах / О.І. Нікітенко // Науковий вісник РВВ Луганський інститут внутрішніх справ. - 2000. - С. 48-56.

2. Нікітенко О.І. Деякі аспекти адміністративних засобів та заходів що здійснюються органами внутрішніх справ з метою попередження правопорушень / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Дніпропетровського юридичний інститут МВС України. - 2001. - №1 (4). - С. 308-312.

3. Нікітенко О.І. Питання удосконалення адміністративного законодавства України і його роль у діяльності правоохоронних органів / О.І. Нікітенко // Науковий вісник РВВ Луганський інститут внутрішніх справ. - 2001. - №3. - С. 53-59.

4. Нікітенко О.І. Адміністративно-правове регулювання перебування в Україні іноземних громадян та осіб без громадянства / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10 річчя незалежності України. - 2002. - №2. - С. 17-24.

5. Нікітенко О.І. Теоретичний аспект процесу доказування у справах про адміністративні правопорушення посадових осіб щодо забезпечення правил перебування іноземців в Україні / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2004. - №4. - С. 93-102.

6. Нікітенко О.І. Формування позитивного іміджу міліції - ефективне забезпечення попередження злочинності / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України - 2005. - №3 - С. 221-225.

7. Нікітенко О.І. Окремі елементи складу міжнародних злочинів / О.І. Нікітенко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2005. - №5. - С. 9-15.

8. Нікітенко О.І. Громадський порядок та конституційні основи його охорони / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Одеського юридичного інституту ХНУВС. - 2005. - №2. - С. 85-89.

9. Нікітенко О.І. Пріоритет управлінських послуг держави у реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод /

10. О. І. Нікітенко // Науковий вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. - 2006. - №3. - С. 247-251.

11. Нікітенко О.І. Проблема принципів централізації і децентралізації управління у сфері охорони правопорядку /

12. О.І. Нікітенко // Науковий вісник Донецького юридичного інституту ЛДУВС. - 2006. - №3 (26) - С. 236-240.

13. Нікітенко О.І. Взаємодія правоохоронних органів з громадськістю із охорони громадського порядку / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Донецького юридичного інституту ЛДУВС. - 2007. - №2 (29). - С. 44-48.

14. Нікітенко О.І. Проблеми удосконалення адміністративно-правових форм і методів / О.І. Нікітенко // Вісник Кримського юридичного інституту ХНУВС. - 2008. - №1 (08). - С. 240-247.

15. Нікітенко О.І. Державна політика удосконалення адміністративно-правового реформування в Україні / О.І. Нікітенко // Науково-виробничий журнал Міжнародного університету бізнесу і права. - 2010. - №20. - С. 159-162.

16. Нікітенко О.І. Поняття та формування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом / О.І. Нікітенко // Юридичний вісник Причорномор'я. - 2010. №2 (2) - С. 4-11.

17. Нікітенко О. І. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів України щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави / О.І. Нікітенко // Право України. - 2011. - №9. - С. 286-293.

18. Нікітенко О.І. Теоретичні, організаційні проблеми забезпечення внутрішньої економічної безпеки правоохоронними органами / О.І. Нікітенко // Науково-виробничий журнал Міжнародного університету бізнесу і права. - 2011. - №24. - С. 81-83.

19. Нікітенко О.І. Методологічні засади правоохоронних органів у сфері охорони внутрішньої безпеки країни / О.І. Нікітенко // Юридичний Вісник Причорномор'я. - 2011. №3 (3). - С. 214-225.

20. Нікітенко О.І. Теоретичні, організаційні засади правоохоронних органів у сфері охорони внутрішньої безпеки держави / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Донецького юридичного інституту МВС України. - 2011. - №4. - С. 62-67.

21. Нікітенко О.І. Інформаційна внутрішня безпека держави як складова її інформаційної захищеності / О.І. Нікітенко // Науковий вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2011. - №22. - С. 423-430.

22. Нікітенко О.І. Напрями діяльності правоохоронних органів по забезпеченню внутрішньої економічної безпеки / О.І. Нікітенко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. Дідоренка. - 2011. - №4. - С. 139-148.

23. Нікітенко О.І. Запобіжні функції правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави у правоохоронній діяльності / О.І. Нікітенко // Держава та регіони: Право. - 2011. - №4. - С. 191-193.

24. Нікітенко О.І. Деякі аспекти щодо забезпечення правоохоронними органами економічної безпеки країни / О.І. Нікітенко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. - 2011. - №3 (3). - С. 111-114.

25. Нікітенко О.І. Конституція і закони України як основні акти регулювання діяльності правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави / О.І. Нікітенко // Науковий вісник НАВС. - 2012. - №2 (81). - С. 10-17.

26. Нікітенко О.І. Основні напрями діяльності правоохоронних органів із гарантування внутрішньої економічної безпеки / О.І. Нікітенко // Публічне право. - 2012. - №1 (5). - С. 148-155.

27. Нікітенко О.І. Конституція України та Закон України «Про міліцію» - основа правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ щодо попередження злочинів / О.І. Нікітенко // Попередження злочинності: загальносоціальні заходи: матеріали наук.-практ. конф. (Київ, 19-18 жовтня 2001 р.) / Вісті Кримінологічної асоціації України, МВС України, Нац. ун-т. внутр. справ. К: НУВС, 2001. С. 75-78.

28. Нікітенко О. І. Конституційні економічні права і свободи людини і громадянина. Зміст та проблеми класифікації / О. І. Нікітенко // Держава, регіон, підприємство: теорія та практика економіко-правового регулювання: матеріали наук.-практ. конф. (Херсон, 26-27 лист. 2009 р.) / Херсонський державний університет. Х: ХДУ, 2009.  С. 124-127.

29. Нікітенко О.І. Пріоритетні напрями подальшого вдосконалення державного управління під час проведення адміністративної реформи в Україні / О.І. Нікітенко // Державна політика удосконалення адміністративно-правового реформування в Україні в умовах глобалізації: теоретико-методологічний аспект: матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (Херсон, 22-23 травня 2009 р.) Міжнародний ун-т бізнесу і права. Х: МУБіП, 2009. С. 11-16.

30. Нікітенко О.І. Зарубіжний досвід забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами та можливості його застосування в Україні / О.І. Нікітенко // Україна: трансформації Європейського вибору в сучасних умовах міжнародного права та державотворення: матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (Херсон, 28 січня 2012 р.) Міжнародний ун-т бізнесу і права. Х: МУБіП, 2012.  С. 9-13.

Размещено на Allbest.ru