Касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток правосуддя в Україні спрямований на утвердження верховенства права у суспільстві та забезпечення кожній людині права на справедливий суд, що передбачає забезпечення доступності правосуддя, справедливої судової процедури, незалежності, безсторонності та професіоналізму судді, ефективності судового захисту.

Забезпечення касаційного оскарження визначено конституційною засадою судочинства, принципом здійснення правосуддя судами загальної юрисдикції (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України), складовою конституційного права людини на захист її прав і свобод (ст. ст. 8, 55 Конституції України).

Основне завдання адміністративного судочинства - захист прав і законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій, серед іншого, зумовлене дієвістю інституту касаційного оскарження, як процесуальної гарантії справедливого судочинства. Водночас за даними судової статистики кількість касаційних скарг, що надійшли до суду касаційної інстанції у 2012-2013 роках зменшується (у середньому на 20% щороку), відносний показник оскаржених рішень судів апеляційної інстанції не змінюється (становить 7%), а кількість нерозглянутих касаційних скарг та справ на початок 2014 року залишається значною (45% від загального обсягу розглянутих справ).

Право на касаційне оскарження як складова єдиної конституційної засади судочинства та рівень його забезпечення неодноразово були предметом наукових обговорень у різних галузях правових знань: загальної теорії держави та права (В. Сердюк), конституційного права (С. Нечипорук, А. Лужанський), цивільного (О. Тимошенко, К. Гусаров), господарського (К. Біда, Л. Ніколенко), кримінального процесу (О. Шило, Н. Бочечко, О. Стасюк), судоустрою (С. Глущенко, А. Осетинський). Важливим напрямом наукового пошуку щодо правового регулювання інституту касаційного оскарження в адміністративному праві та процесі стали дослідження В. Авер'янова, В. Бевзенка, Ю. Битяка, В. Білоуса, І. Бородіна, І. Голосніченка, К. Кобилянського, В. Колпакова, А. Комзюка, О. Кузьменко, О. Музи, Н. Нижник, В. Олефіра, О. Пасенюка, А. Подоляки, Т. Проценка, О. Рябченко, Л. Савченко, Є. Сорочка, В. Стефанюка, Г. Тимченка. Суспільні відносини, які виникають з питань касаційного перегляду судових рішень в адміністративному судочинстві, були об'єктом дослідження Ю. Шереніна, І. Котовича. Опубліковані праці склали вихідні науково-теоретичні основи дослідження автором обраної теми, однак ці роботи не містять комплексного аналізу теоретико-методологічних засад касаційного оскарження в адміністративному процесі та касаційного провадження, як його частини, тому наше дисертаційне дослідження не повторює, а доповнює їх.

Таким чином, в сучасних умовах судово-правової реформи універсальні підходи та традиційні компоненти касаційного оскарження в адміністративному судочинстві залишаються недостатньо дослідженими, а системне оновлення адміністративного процесуального законодавства рішень вимагає опрацювання напрямів його новелізації, що і зумовило актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених Загальними зборами Національної академії правових наук України 24 вересня 2010 року, у межах Стратегічного плану розвитку судової влади України на 2013-2015 роки, затвердженого Радою суддів України 21 грудня 2012 року.

Дослідження є частиною науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу адміністративного процесуального законодавства й практики його реалізації визначити сутність та зміст касаційного оскарження рішень адміністративних судів, виявити недоліки правового регулювання порядку касаційного провадження та надати науково обґрунтовані рекомендації щодо їх усунення.

Для досягнення поставленої мети визначені такі основні завдання:

– з'ясувати стан наукової розробленості проблем касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України;

– визначити поняття права на касаційне оскарження;

– вивчити досвід касаційного оскарження в адміністративному судочинстві окремих зарубіжних країн з позицій можливого запозичення;

– охарактеризувати суб'єктів, об'єкт, форму і строки касаційного оскарження;

– проаналізувати порядок касаційного провадження в адміністративному суді та виділити його етапи;

– розкрити поняття рішень суду касаційної інстанції та класифікувати їх;

– узагальнити розуміння касаційного оскарження як гарантії реалізації права на справедливий суд в адміністративному судочинстві;

– окреслити організаційно-правові засади удосконалення касаційного оскарження;

– з'ясувати роль Верховного Суду України в забезпеченні права на касаційне оскарження адміністративних справ;

– обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які виникають у зв'язку з касаційним оскарженням рішень адміністративних судів.

Предмет дослідження - касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ об'єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, системний, класифікації, статистичний та соціологічний. Їх застосування визначається системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми, здійснювати аналіз інституту касаційного оскарження в адміністративному судочинстві. Так, історико-правовий метод застосовувався в аналітичному огляді вітчизняного законодавства та розвитку наукової думки щодо проблем касаційного оскарження в адміністративному процесі (підрозділ 1.1); формально-логічний - при аналізі поняття права на касаційне оскарження, аналізі правового регулювання касаційного оскарження в адміністративному судочинстві та обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення норм КАС України (підрозділи 1.2, 3.1-3.3); порівняльний - у процесі аналітичного огляду основних засад касаційного оскарження в адміністративному законодавстві України та деяких зарубіжних країнах (підрозділ 1.3); системний метод надав змогу визначити суб'єктів, об'єкт, предмет, форму і строки касаційного оскарження, дослідити порядок касаційного провадження у суді (підрозділи 2.1, 2.2); метод класифікації використано для систематизації рішень суду касаційної інстанції (підрозділ 2.3); статистичний і соціологічний - при опрацюванні даних соціологічних досліджень, судової статистики (розділи 2, 3).

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці учених у галузі філософії, теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права і процесу, цивільного процесу, господарського процесу, кримінального процесу, соціології, теорії управління, статистики.

Нормативною основою роботи є положення міжнародних правових актів, Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади касаційного оскарження в адміністративному судочинстві.

Інформаційну та емпіричну базу дослідження становлять правові позиції Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, матеріали узагальнення практики розгляду судом касаційної інстанції касаційних скарг, матеріали перегляду адміністративних справ Верховним Судом України, дані Єдиного реєстру судових рішень, а також власний тривалий досвід роботи суддею.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним дослідженням касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України, у якому сформульовано важливі для правозастосовної практики положення і висновки, запропоновані особисто здобувачем. Найбільш значущими з них є такі:

вперше:

- на підставі аналізу законодавчого регулювання касаційного оскарження в адміністративному судочинстві окремих країн континентальної Європи, нормативні акти яких представлені двома групами: кодифіковані акти, які містять самостійні розділи щодо касаційного провадження (Азербайджан, Болгарія, Грузія, Вірменія, Естонія, Франція), та некодифіковані законодавчі акти, структурні частини яких регламентують порядок касаційного оскарження в адміністративному судочинстві (Австрія, Латвія, Литва, Польща, ФРН), висловлено пропозиції щодо можливого запозичення Україною окремих положень законодавства Франції, ФРН та Польщі в частині запровадження додаткових гарантій ефективного касаційного оскарження та оперативного вирішення адміністративної справи;

- виділено етапи касаційного провадження в адміністративному судочинстві України як просторово-часові відрізки, що об'єктивно фіксуються в загальній системі касаційного розгляду адміністративної справи судом, яка характеризується настанням якісно визначених змін, пов'язаних із перевіркою предмета касаційного оскарження та об'єднаних сукупністю завдань;

- перегляд адміністративних справ Верховним Судом України визнано своєрідним продовження реалізації права на касаційне оскарження, що передбачає оцінку правильності застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та сприяє відновленню порушених прав особи у випадку встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

удосконалено:

- тлумачення поняття права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України як складової конституційного права на судовий захист, що має процесуальну форму і полягає у суб'єктивній можливості оскаржити рішення адміністративного суду, які набрали законної сили після апеляційного перегляду, з метою перевірки їх законності;

- підходи щодо визнання рішень суду касаційної інстанції процесуальними актами-документами, в яких відображено правові висновки суду щодо результатів перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку, а також щодо питань, які супроводжують касаційний розгляд справи;

- теоретичні положення про реалізацію права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві, які передбачають низку вимог щодо суб'єктів, об'єкта, предмета, форми, строків оскарження;

дістали подальшого розвитку:

- стан розробленості проблем касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України, зокрема, шляхом систематизації наукового доробку вчених у чотири групи;

- характеристика організаційно-правових засад касаційного оскарження в адміністративному судочинстві, що має на меті формування ефективної системи управління Вищим адміністративним судом України, покликаної забезпечити належні умови відправлення правосуддя загалом, та реалізації права на касаційне оскарження зокрема;

- розуміння касаційного оскарження як гарантії реалізації права на справедливий суд в адміністративному судочинстві, що є правовим засобом захисту й поновлення порушених прав та свобод особи, самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої, апеляційної інстанцій, спрямоване на дотримання вимог законності та обґрунтованості судових рішень;

- пропозиції щодо удосконалення правового регулювання касаційного оскарження шляхом внесення редакційних змін до ст. ст. 149, 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 211, 214, 222, 225, 229 КАС України.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері - як основа для подальшої розробки концепції забезпечення законності судових рішень в адміністративному судочинстві як самостійного напряму адміністративної процесуальної науки та для подальшого вивчення теоретичних проблем касаційного оскарження у адміністративних справах. Матеріали дослідження використані у ході виконання науково-дослідної теми Київського міжнародного університету (акт впровадження від 11 травня 2009 року №191);

- у навчальному процесі - матеріали дисертації можуть використовуються при викладанні курсів «Адміністративне право», «Адміністративний процес» та окремих спецкурсів (акт впровадження Київського міжнародного університету від 25 грудня 2013 року №050);

- у сфері правотворчості - пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані для уточнення низки законодавчих актів, що в подальшому сприятиме удосконаленню правового регулювання касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднені в доповідях та повідомленнях на: міжнародних науково-практичних конференціях: «Україна в євроінтеграційних процесах» (23-24 лютого 2007 р., м. Київ; 21-21 лютого 2009 р., м. Київ); «Юридическая наука в ХХІ веке: перспективные и приоритетные направления исследований» (13-14 вересня 2013 р., м. Сімферополь); «Сучасне державотворення та правотворення: питання теорії та практики» (4-5 жовтня 2013 р., м. Одеса); «Законодавство України у світлі сучасних активних реформаційних процесів» (11-12 жовтня 2013 р., м. Київ); на п'ятій щорічній регіональній конференції з питань інституційної розбудови (9 листопада 2011 р., м. Київ); на круглому столі «Права людини: міжнародні стандарти та національний вимір (до 60-річчя Загальної декларації прав людини) (9 грудня 2008 р., м. Київ)»; на науково-практичних семінарах: «Актуальні питання розгляду адміністративними судами України спорів щодо проходження публічної служби та виборчого процесу» (8-9 жовтня 2009 р., м. Одеса); «Актуальні питання розгляду адміністративними судами України спорів окремих категорій та питання етики суддів» (21-22 жовтня 2010 р., м. Харків).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження відображено у дев'яти наукових працях, із яких чотири опубліковані у наукових фахових виданнях України з юридичних наук, одна - у збірнику наукових праць, одна - у закордонному науковому виданні, а також у трьох тезах доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи зумовлена предметом дослідження, метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (203 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з яких 177 - основний текст.

Основний зміст

касаційний право оскарження суд

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його значимість, з'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідними роботами, висвітлюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади касаційного оскарження в адміністративному судочинстві» містить три підрозділи і присвячений аналізу сучасних наукових досліджень правової природи касаційного оскарження в адміністративному судочинстві та досвіду законодавчої регламентації адміністративного касаційного провадження у деяких зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробленості проблем касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України» з'ясовано, що з огляду на важливу роль адміністративної процесуальної науки у визначенні шляхів модернізації нашої країни, розвиток стадії перегляду рішень адміністративних судів визнається перспективним напрямом наукових досліджень як в гносеологічному (пізнавальному), так і в практичному аспектах.

Відповідно до предмета наукового аналізу, сучасні наукові доробки вітчизняних вчених з питань адміністративного судочинства, що пов'язані з обраним напрямом дослідження, автор систематизував у такі групи: 1) окремі аспекти реалізації і захисту прав людини в адміністративному судочинстві (І.Л. Бородін, К.М. Кобилянський, І.С. Колеснікова, І.І. Сіліч, Е.Л. Трегубов); 2) правове регулювання загальних засад адміністративного судочинства (О.М. Пасенюк, С.В. Потапенко, Г.П. Тимченко, Н.В. Шевцова); 3) функціонування та реформування системи адміністративних судів (А.Л. Борко, О.Є. Міщенко, А.О. Неугодніков, С.Ю. Обрусна, Є.В. Чаку); 4) правові можливості та форми оскарження в адміністративному процесі (О.В. Бачун, С.М. Брайченко, Я.С. Рябченко, Ю.Л. Шеренін).

Автором підсумовано, що питання касаційного перегляду судових рішень у адміністративних справах були об'єктом лише одного дослідження, виконаного у 2014 році І.О. Котовичем на тему «Касаційний перегляд судових рішень як інститут адміністративно-процесуального права України», у якому, попри задекларовану мету, тільки констатується відсутність чіткої регламентації підстав для повернення касаційної скарги скаржнику та залишення її без руху в КАС України; стверджується, що касаційний перегляд судових рішень адміністративних судів є додатковою гарантією судового захисту й відновлення порушених прав свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб та фактично ототожнюється право на перегляд судового рішення та право на касаційне оскарження.

У підрозділі 1.2 «Право на касаційне оскарження як конституційна засада адміністративного судочинства України» наголошено, що передбачене законом завдання адміністративного судочинства обумовлене гарантуванням реалізації права заявника на оскарження (на скаргу), яке не обмежується лише зверненням до суду за захистом від діяльності суб'єктів владних повноважень і розглядом обставин справи по суті у першій інстанції, а й охоплює можливість інстанційного оскарження судових рішень.

Загалом сутність касаційного оскарження полягає у забезпеченні законності прийняття судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій, а, відповідно, забезпечення касаційною інстанцією права кожного на судовий захист.

На підстав аналізу норм Конституції України, КАС України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», правових позицій Конституційного Суду України та положень кодифікованих актів окремих видів судочинства дисертант стверджує, що право на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України є складовою конституційного права на судовий захист, що має процесуальну форму і полягає у суб'єктивній можливості оскаржити рішення адміністративного суду, які набрали законної сили після апеляційного перегляду, з метою перевірки їх законності.

Встановлено, що за своєю сутністю право на касаційне оскарження - це визнана Конституцією України та законами України суб'єктивна можливість особи, яка реалізує своє право на судовий захист, звернутись до касаційної інстанції з проханням перевірити законність рішення суду, що набрало законної сили. За змістом - це наявність матеріальних чи процесуальних підстав для перегляду судового рішення, що набрало законної сили. За формою - це виключно процесуальний спосіб (порядок) реалізації права на касаційне оскарження, чітко регламентований КАС України.

У підрозділі 1.3 «Касаційне оскарження в адміністративному судочинстві зарубіжних країн» зосереджено увагу на ролі порівняльних правових досліджень у формуванні загального уявлення про сутність адміністративного процесуального законодавства та визначення його особливостей і можливого запозичення позитивного досвіду нормотворення та з'ясовано, що загальними підставами касаційного оскарження у країнах континентальної Європи є порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, а у окремих країнах ще й наявність нововиявлених обставин (Вірменія), заподіяння стороні шкоди (Польща), перевищення меж компетенції судом апеляційної інстанції (Латвія).

Констатовано відсутність єдності підходів зарубіжного законодавця до нормативно-правового викладення положень касаційного оскарження у адміністративному судочинстві країн континентальної системи права та узагальнено положення, які можуть бути використані у вітчизняній законотворчості, зокрема, щодо обов'язку суду касаційної інстанції вирішити справу по суті у випадку повторного скасування рішення суду першої інстанції в касаційному порядку (Франція, Болгарія); щодо необов'язковості апеляційного оскарження для касаційного провадження у справі (Німеччина), щодо розширення переліку суб'єктів касаційного оскарження (Польща).

У Розділі 2 «Правове регулювання касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України» проаналізовано законодавчі положення щодо особливостей порядку касаційного провадження, вимоги до суб'єктів, об'єкта, предмета, форми, строків оскарження та рішень суду касаційної інстанції.

У підрозділі 2.1 «Суб'єкти, об'єкт, предмет, форма і строки касаційного оскарження» наголошено, що нормативно-правова регламентація касаційного оскарження в адміністративному судочинстві зумовлена об'єктивними потребами сучасного юрисдикційного процесу.

Автором з'ясовано, що суб'єктами касаційного оскарження є наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, а також прокурор. Об'єктом - судові рішення, які відповідають вимогам ст. ст. 158, 160, 163, 165, 167, 206, 207, 254 КАС України, а предметом - лише ті судові рішення, які прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Формою реалізації права на касаційне оскарження є касаційна скарга, вичерпний перелік вимог щодо якої визначено законом. Строк касаційного оскарження розглядається як засіб забезпечення швидкого та ефективного розгляду адміністративних справ та дисциплінування поведінки учасників адміністративного процесу.

Підсумовано, що дотримання вимог щодо суб'єктів, об'єкта, предмета форми та строків касаційного оскарження є однією з обов'язкових умов перегляду рішень адміністративних судів у порядку касаційного провадження.

У підрозділі 2.2 «Порядок касаційного провадження» з'ясовано логічну послідовність здійснення процесуальних дій, що відображають стадію перегляду адміністративних справ у порядку касаційного провадження та виділено його етапи, які поєднуються загальними завданнями та єдиною процесуальною формою і послідовно змінюють один одного.

Звернуто увагу на окремі правомочності осіб, що беруть участь у справі, якими вони наділені в касаційному провадженні, визначено відмінності між касаційним розглядом справи в письмовому провадженні та апеляційним розглядом справи в такому порядку та віднесено вичерпність переліку підстав для відмови у відкритті касаційного провадження до гарантій дотримання права на касаційне оскарження.

У підрозділі 2.3 «Рішення суду касаційної інстанції» підкреслено значення судового рішення як найважливішого акту правосуддя, проаналізовано його поняття, види в адміністративному судочинстві та розглянуто судову помилку як підставу для реалізації права на касаційне оскарження і перегляду справи в касаційному порядку.

З огляду на вичерпність переліку повноважень суду касаційної інстанції, констатовано обов'язковість дій суду за наявності підстав їх реалізації та запропоновано зміни до ст. ст. 225, 229 КАС України.

У Розділі 3 «Удосконалення касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України» окреслено напрями реформування інституту касаційного оскарження адміністративних справ та обґрунтовано пропозиції щодо внесення відповідних законодавчих змін.

У підрозділі 3.1 «Касаційне оскарження як гарантія реалізації права на справедливий суд в адміністративному судочинстві України» визначено суть касаційного оскарження як гарантії справедливого судочинства, що полягає у забезпеченні законності прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, а, відповідно, забезпечення касаційною інстанцією права кожного на справедливий суд, проголошеного низкою міжнародних правових актів, які визнані та ратифіковані Україною.

На підставі аналізу практики ЄСПЛ робиться висновок, що Україна повноцінно ще не виконує міжнародних зобов'язань щодо дотримання права на справедливий суд в адміністративному судочинстві, до поширених порушень ст. 6 Конвенції належать випадки відмови у касаційному оскарженні з мотивів необґрунтованості скарги, чи з підстав, що не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

У підрозділі 3.2 «Організаційно-правові засади удосконалення касаційного оскарження в адміністративному процесі» закцентовано на потребі оновлення організаційно-правових засад судової системи загалом, та адміністративного судочинства зокрема.

Попри те, що касаційний перегляд судових рішень адміністративних судів є основною функцією суду касаційної інстанції, автор вважає, що ефективне виконання основного завдання адміністративного судочинства - захист прав і законних інтересів особи в публічно-правових спорах, передбачає удосконалення організаційно-правових засад діяльності ВАС України, які визначаються шляхом оцінки ефективності організаційно-розпорядчої діяльності судових палат, апарату, Пленуму ВАС України, Науково-консультативної ради та офіційного друкованого органу - Вісника ВАС України.

Під організацією діяльності ВАС України автор розуміє впорядкування і узгодження діяльності структурних частин суду, функціонування яких спрямоване на досягнення поставленої мети через зовнішній прояв його компетенції.

У підрозділі 3.3 «Роль Верховного Суду України в забезпеченні права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві» констатовано, що останньою судовою інстанцією, яка сприяє розвитку права, формуючи загальну судову практику та здійснюючи остаточне тлумачення законодавства, що є орієнтиром для судів нижчого рівня, є Верховний Суд України, діяльність якого у адміністративному судочинстві пов'язана із переглядом адміністративних справ.

З огляду на спрямованість діяльності Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень у адміністративних справах на реалізацію принципу забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення, передбачена КАС України процедура допуску ВАС України до провадження, на думку автора, є цілком виправданою, оскільки слугує так званим «процесуальним фільтром», метою якого є недопущення надмірної, тотальної касації.

Підсумовано, що роль Верховного Суду України у гарантуванні реалізації права на касаційне оскарження визначається метою перегляду судових рішень, яка полягає у забезпеченні однакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та відновленні прав, порушення яких встановлено міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Висновки

Окремі питання визначення сутності та особливостей касаційного провадження у судовому адміністративному процесі були предметом дослідження І.О. Котовича на тему «Касаційний перегляд судових рішень як інститут адміністративно-процесуального права України», виконаного у 2014 році. Проте наукові розробки присвячені саме касаційному оскарженню, як самостійному інституту адміністративного процесу, чи касаційному провадженню, як його частини, чи теоретико-методологічним засадам їх здійснення в адміністративному судочинстві відсутні, а універсальні підходи та традиційні компоненти такого способу оскарження в сучасних умовах судово-правової реформи залишаються недостатньо дослідженими та розкритими.

2. Забезпечення касаційного оскарження в Україні визначено конституційною засадою судочинства, принципом здійснення правосуддя, складовою конституційного права людини на захист її прав і свобод, а задекларовані у законі завдання адміністративного судочинства зумовлюють реалізацію права заявника на оскарження, яке не обмежується лише зверненням до суду за захистом від діяльності суб'єктів владних повноважень і розглядом обставин справи по суті у першій інстанції, а й охоплює можливість інстанційного оскарження вже прийнятих судових рішень.

Право на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України є складовою конституційного права на судовий захист, що має процесуальну форму і полягає у суб'єктивній можливості оскаржити рішення адміністративного суду, які набрали законної сили після апеляційного перегляду, з метою перевірки їх законності. За суттю право на касаційне оскарження - це визнана Конституцією та законами України суб'єктивна можливість особи, яка реалізує своє право на судовий захист, звернутись до касаційної інстанції з проханням перевірити законність рішення суду, що набрало законної сили. За змістом - це наявність матеріальних чи процесуальних підстав для перегляду судового рішення, що набрало законної сили. За формою - це виключно процесуальний спосіб (порядок) реалізації права на касаційне оскарження, чітко регламентований КАС України.

3. Гармонізація національної системи адміністративного судочинства передбачає врахування досвіду окремих пострадянських країн та держав традиційного континентального права, які максимально наближені до України за пріоритетами адміністративно-процесуальної законотворчості, зокрема, Австрії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Франції, ФРН.

Спеціальні нормативні акти, що регламентують касаційне оскарження в адміністративному судочинстві країн Європи можна поділити на такі групи:

- кодифіковані акти, які містять окремі розділи (глави тощо) щодо касаційного провадження (Азербайджан, Болгарія, Грузія, Вірменія, Естонія, Франція);

- окремі, некодифіковані законодавчі акти, структурні частини яких регламентують порядок касаційного оскарження в адміністративному судочинстві (Австрія, Латвія, Литва, Польща, ФРН).

4. Для запровадження додаткових гарантій ефективного касаційного оскарження та оперативного вирішення адміністративної справи з позиції можливого запозичення в Україні заслуговують на увагу положення:

- статті 11 Кодексу адміністративної юстиції Франції та статті 227 Адміністративно-процесуального кодексу Болгарії щодо обов'язку касаційної інстанції (Державної Ради) ухвалити остаточне рішення у випадку, якщо справа повторно надходить до касації;

- § 134 Закону «Про адміністративні суди» ФРН про можливість касаційного провадження в обхід апеляційного оскарження, відповідно до якого учасники можуть оскаржити рішення адміністративного суду в порядку ревізії без апеляції за умови, що позивач та відповідач протягом місяця з моменту виготовлення повного судового рішення дадуть письмову згоду на пряму ревізію і якщо така ревізія визнана допустимою рішенням або ухвалою суду. Така скарга не може ґрунтуватись лише на процесуальних недоліках, а її підставою є: принципове значення правового спору; наявність розбіжностей у рішеннях Федерального адміністративного суду, Спільного сенату Верховних судів Федерації або Федерального Конституційного суду. Подача такої скарги та заяви сторін про згоду визнаються відмовою від апеляційного оскарження;

- статті 173 Закону Польщі «Про провадження в адміністративних судах» щодо віднесення до суб'єктів касаційного оскарження не лише сторін, а й прокурора, уповноваженого з прав людини або Уповноваженого з прав дитини.

5. Реалізація права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві передбачає низку вимог щодо суб'єктів, об'єкта, предмета, форми і строків оскарження.

Суб'єкти касаційного оскарження в адміністративному судочинстві - це наділені адміністративною процесуальною правосуб'єктністю фізичні та юридичні особи, які, відповідно до вимог КАС України, мають право подавати касаційну скаргу на рішення адміністративних судів. Відповідно до юридичної заінтересованості серед суб'єктів касаційного оскарження в адміністративному судочинстві можна виділити: ті, які відстоюють особисті інтереси (сторони, треті особи); ті, які відстоюють інтереси держави або конкретної особи (представники сторін, третіх осіб, прокурор).

Об'єктом касаційного оскарження є: 1) рішення адміністративних судів першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку; 2) ухвали адміністративних судів першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) рішення суду апеляційної інстанції; 4) ухвали суду апеляційної інстанції (за умови, що вони перешкоджають подальшому провадженню у справі). Критерієм визнання рішення адміністративного суду об'єктом касаційного оскарження є момент набрання рішенням законної сили.

Предметом касаційного оскарження є рішення адміністративних судів, прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Виділити у предметі касаційного оскарження порушення виключно матеріальних норм чи виключно процесуальних норм не вбачається за можливе, через їх нерозривність (взаємозв'язок): одна і та сама норма може розглядатися як така, що містить ознаки як матеріального, так і процесуального змісту.

Рішення, які є предметом касаційного оскарження, можна поділити на два види: 1) вирішальні (кінцеві) рішення у адміністративній справі, яким спір вирішується по суті (переглянуті в порядку апеляції рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції); 2) «поточні рішення» щодо процесуальних дій, які приймаються протягом провадження у адміністративній справі (ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції).

Єдиною формою касаційного оскарження у адміністративному судочинстві є касаційна скарга - письмове звернення суб'єктів касаційного оскарження до суду касаційної інстанції з вимогою переглянути рішення судів першої та апеляційної інстанцій, постановлені з порушенням матеріальних чи процесуальних норм.

Строк касаційного оскарження - це встановлений законом період часу, у межах якого особа може звернутися до суду касаційної інстанції з вимогою про перегляд судового рішення. З метою попередження та уникнення зловживанню процесуальними правами щодо оскарження судових актів, чинним КАС України встановлено 20-ти денний термін, протягом якого суб'єкт оскарження може подати касаційну скаргу. Різновидами строку касаційного оскарження, як засобу забезпечення права на судовий захист в адміністративному судочинстві, є: строк подання касаційної скарги, передбачений законом (ч. 2 ст. 212 КАС); строк подання заперечення на касаційну скаргу, встановлений ВАСУ.

6. Процесуальні норми, що утворюють інститут касаційного оскарження, регулюють порядок реалізації права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві, початком якого є звернення суб'єкта касаційного оскарження до суду зі скаргою, а закінченням - прийняття скарги і відкриття провадження, або відмова у відкритті провадження; а також порядок касаційного провадження в суді, початком якого є відкриття касаційного провадження, а закінченням - ухвалення судом касаційної інстанції рішення по скарзі.

Касаційне провадження здійснюється на стадії перевірки законності і обґрунтованості рішення і є процесуальним засобом забезпечення законності прийняття рішень адміністративними судами першої та апеляційної інстанцій.

Під етапом касаційного провадження розуміється просторово-часовий відрізок, що об'єктивно фіксується в загальній системі касаційного розгляду адміністративної справи судом, яка характеризується настанням якісно визначених змін, пов'язаних із перевіркою предмета касаційного оскарження та об'єднаних сукупністю завдань.

Аналіз законодавчо визначеного порядку касаційного провадження в адміністративному судочинстві дозволяє виділити такі етапи: 1) відкриття касаційного провадження, який характеризують такі дії суду: прийняття касаційної скарги та відкриття провадження; залишення касаційної скарги без руху, відмова у відкритті касаційного провадження; 2) підготовка справи до касаційного розгляду, в ході якого суд вирішує питання, необхідні для касаційного розгляду, призначає справу до розгляду та обирає його форму; 3) касаційний розгляд справи, який утворюють дії з попереднього розгляду справи, а також з розгляду справи у судовому засіданні або в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами; 4) ухвалення рішення, який утворюють дії з постановлення та оприлюднення рішення.

7. Вичерпність переліку підстав для відмови у відкритті касаційного провадження у справі є однією із гарантій дотримання права на касаційне оскарження, а дії з попереднього розгляду справи, що проводяться у попередньому судовому засіданні є так званим «фільтром» на шляху ефективного виконання завдань адміністративного судочинства, оскільки попереднє судове засідання й відповідно попередній розгляд справи проводиться судом касаційної інстанції до прийняття рішення про перехід до судового розгляду справи.

8. Рішення суду касаційної інстанції можна визначити як процесуальні акти-документи, в яких відображено правові висновки суду щодо результатів перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку, а також щодо питань, які супроводжують касаційний розгляд справи. Вид та форма рішень суду касаційної інстанції визначаються його повноваженнями, які мають вичерпний характер та деталізовані нормами КАС України щодо підстав їх реалізації.

З огляду на етапність касаційного провадження, рішення суду касаційної інстанції доцільно класифікувати на: проміжні, до яких належать ухвали ВАСУ, що супроводжують перегляд рішень суду в касаційному порядку і спрямовані на вирішення процесуальних питань у касаційному провадженні (про відкриття провадження, про повернення скарги тощо), і підсумкові - ухвали і постанови, якими завершується розгляд справи в порядку касаційного провадження або справа вирішується по суті.

9. Касаційне оскарження, будучи правовим засобом захисту й поновлення порушених прав та свобод особи, самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої, апеляційної інстанцій, спрямоване на дотримання вимог законності та обґрунтованості судових рішень є гарантією реалізації права на справедливий суд в адміністративному судочинстві до поширених порушень якого належать випадки відмови у касаційному оскарженні судових рішень з мотивів необґрунтованості скарги, чи з підстав, що не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

10. Метою удосконалення організаційно-правових засад касаційного оскарження в адміністративному судочинстві є формування ефективної системи управління ВАСУ, покликаної забезпечити належні умови відправлення правосуддя загалом, та реалізації права на касаційне оскарження зокрема. Досягнення цієї мети передбачає послідовне виконання завдань: 1) зведення до мінімуму обсягу суто адміністративних функцій судді шляхом забезпечення належного їх виконання працівниками апарату суду; 2) забезпечення максимальної доступності суду для користувачів та відвідувачів, у тому числі за рахунок запровадження такої моделі, згідно з якою відвідувачі суду розглядаються як клієнти, які звертаються до суду з метою отримання необхідних їм послуг правосуддя.

11. Компетенція Верховного Суду України у адміністративному судочинстві пов'язана, насамперед, із процедурою перегляду рішень суду касаційної інстанції, запровадження якої сприяло активізації наукової дискусії щодо оптимізації судової системи з позицій її інстанційності та стало передумовою застосування судового прецеденту в адміністративному судочинстві України.

Діяльність Верховного Суду України щодо перегляду адміністративних справ є своєрідним продовженням реалізації права на касаційне оскарження, оскільки: передбачає оцінку правильності застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та сприяє відновленню порушених прав особи у випадку встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

12. З метою удосконалення правових засад касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України запропоновано низка змін до законодавства.

1) у КАС України:

- доповнити статтю 211 частиною 4 такого змісту: «4. Рішення суду першої інстанції, які не переглядались в апеляційному порядку, можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо існують розбіжності у рішенні адміністративних судів щодо вирішення аналогічних спорів, за умови, що позивач та відповідач дадуть письмову згоду на такий перегляд. Така скарга не може ґрунтуватись лише на процесуальних недоліках, а її подача та заяви сторін про згоду визнаються відмовою від апеляційного оскарження»;

- доповнити пункт 5 частини 5 статті 214 реченням такого змісту: «Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги»;

- доповнити частину 1 статті 222 абзацом такого змісту: «Якщо справа підлягає розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, то відмова позивача від адміністративного позову, відмова від касаційної скарги, примирення сторін, приєднання до касаційної скарги можуть здійснюватись до початку розгляду справи судом касаційної інстанції»;

- у статті 225 замість слів «має право змінити» вживати слово «змінює»;

- у статті 229 слова «має право скасувати» замінити словом «скасовує».

2) У Законі України «Про судоустрій і статус суддів»:

- статтю 149 доповнити частиною 10 такого змісту: «10. До підгруп I-1, II-1, III-1, IV-1, V-1 державних службовців належать посади державної служби в апаратах Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів України. До підгруп I-2, II-2, III-2, IV-2, V-2 належать посади державної служби в апаратах апеляційних судів. До підгруп I-3, II-3, III-3, IV-3, V-3 належать посади державної служби в апаратах місцевих судів»;

- частину 3 статті 151 доповнити абзацами такого змісту: «Посади помічників суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів України належать до підгрупи ІІІ-1 посад державної служби. Посади помічників суддів апеляційних судів належать до підгрупи IV-1 посад державної служби. Посади помічників суддів місцевих судів належать до підгрупи V-1 посад державної служби».

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Ліпський Д.В. Окремі питання удосконалення законодавства щодо механізму подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України та забезпечення реалізації принципів адміністративного судочинства / Д.В. Ліпський // Вплив адміністративного судочинства на розвиток публічного права в Україні: збірник наукових статей до 10-річчя Вищого адміністративного суду України. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - С. 188-194.

2. Ліпський Д.В. Судова правотворчість в адміністративному судочинстві України / Д.В. Ліпський // Наше право. - 2013. - №11. - С. 36-40.

3. Ліпський Д.В. Касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України: аналіз сучасних наукових досліджень / Д.В. Ліпський // Європейські перспективи. - 2013. - №11. - С. 20-27.

4. Ліпський Д.В. Суб'єкти, об'єкт, предмет, форма і строки касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України / Д.В. Ліпський // Наше право. - 2013. - №13. - С. 72-77.

5. Ліпський Д.В. Удосконалення касаційного оскарження в адміністративному судочинстві України / Д.В. Ліпський // Наше право. - 2014. - №2. - С. 63-69.

6. Липский Д. Понятие права на кассационное обжалование в административном судопроизводстве Украины / Д. Липский // Scientific Letters of Academic Society of Michal Baludansky. - 2014. - №2. - Р. 83-85.

7. Ліпський Д.В. Розуміння окремих адміністративно-процесуальних категорій / Д.В. Ліпський // Юридическая наука в ХХІ веке: перспективные и приоритетные направления исследований: материалы Междунар. науч.-практ. конф. (г. Симферополь, 13-14 сент. 2013 г.). - Симферополь, 2013. - С. 84-87.

8. Ліпський Д.В. Зміст права на касаційне оскарження в адміністративному судочинстві України / Д.В. Ліпський // Сучасне державотворення та правотворення: питання теорії та практики: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 4-5 жовт. 2013 р.). - Одеса, 2013. - С. 100-102.

9. Ліпський Д.В. Обґрунтування рішень суду касаційної інстанції в адміністративному судочинстві України / Д.В. Ліпський // Законодавство України у світлі сучасних активних реформаційних процесів: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 11-12 жовт. 2013 р.). - К., 2013. - С. 65-68.

Размещено на Allbest.ru