Право на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та гарантії його реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Право на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та гарантії його реалізації

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Пріоритетом будь-якого цивілізованого суспільства є забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, адже дані конституційні норми визначають спрямованість державної діяльності, а їх реалізація - головний обов'язок держави. Серед визначених прав, з урахуванням адміністративно-правової та судової реформ, які відбуваються в Україні, важливе місце посідає право громадян на захист, проблема ефективної реалізації якого є однією з найактуальніших на шляху до євроінтеграції України у Європейське Співтовариство.

Нині в Україні проводяться суттєві перетворення у сфері виконавчої і судової влади. Необхідна нова система законодавства, її основою мають стати Конституція України як базовий закон прямої дії і міжнародні договори, в яких визначаються стандарти прав людини. Відповідно на шляху реформування перебуває і адміністративне судочинство, яке є важливою гарантією захисту прав, свобод, законних інтересів громадян у сфері діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. На жаль, констатуємо, що при захисті даних прав переважають інтереси держави, а не громадянина.

Проблема реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення є багатоплановою, а тому її вивчення можна здійснювати за різними напрямами, які стосуються визначення кола прав і свобод, що підлягають захисту, характеристики способів захисту та юридичних гарантій реалізації даного права. Особливого значення дослідження даних питань набуває у зв'язку зі зміною державних пріоритетів у бік людиноцентристської ідеології. Це, безсумнівно, обумовлює і актуальність дослідження питань, пов'язаних з удосконаленням захисту індивіда в його відносинах з публічною владою. Конституційний принцип пріоритету прав особистості вимагає свого подальшого розвитку в положеннях інших нормативно-правових актів, які зачіпають сферу тісної взаємодії особистості і держави. При застосуванні заходів адміністративного примусу з боку держави повинен протистояти відповідний процесуальний механізм захисту особи від незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративно-правові заборони присутні практично у кожній галузі суспільного життя. Щорічно до адміністративної відповідальності притягуються мільйони громадян і юридичних осіб. Як наслідок, в таких умовах ймовірні порушення прав і свобод громадян, щодо яких здійснюється провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зростає незадоволеність громадян і юридичних осіб щодо винесених постанов. Україна займає лідируючі позиції за кількістю звернень громадян до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з метою поновлення їхніх порушених прав та скасування незаконних рішень. Згідно з даними, оприлюдненими ЄСПЛ, кількість справ, що надходять до розгляду з України, чи не найбільша серед усіх країн - членів Ради Європи (третє місце за кількістю звернень громадян). Фактично протягом 1997-2014 років до ЄСПЛ надійшло близько 30 тисяч заяв від українського позивача, і, як свідчить статистика, кількість скарг щороку збільшується. Нині на розгляді ЄСПЛ перебуває понад 12 тисяч справ з України, що становить 8% від кількості справ з усіх 47 країн. Найпоширенішими причинами скарг українських громадян до Європейського суду з прав людини є порушення їхніх прав на справедливий судовий розгляд, та на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 6 Європейської конвенції з прав людини) власності. Це свідчить про існування проблем у процесуальному порядку розгляду адміністративних справ та належній реалізації права на захист у даних провадженнях, а судова реформа 2010 р., яка була спрямована на їх вирішення, на теперішній час не дала належного результату.

Здійснення права на захист спрямоване на скасування неправомірних обмежень особистої свободи, забезпечення гідності, честі і особистої безпеки громадян. Право на захист у справах про адміністративні правопорушення поширюється на осіб, відносно яких ведеться провадження щодо скоєного правопорушення, і є гарантією від незаконного притягнення до відповідальності.

Процес застосування примусових заходів вимагає належної теоретичної бази, пов'язаної з правом на захист у справах про адміністративні правопорушення. Саме тому, з метою подальшого розвитку процесуальних норм в руслі конституційних положень необхідне комплексне науково-теоретичне дослідження змісту права на захист, меж його використання та гарантій реалізації.

Науковий пошук у напрямку реалізації громадянами своїх прав і свобод характеризується значною кількістю наукових досліджень, серед яких можна виокремити монографію І.Л. Бородіна «Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина» (2003 р.), дисертаційні дослідження Е.Л. Трегубова «Реалізація права на судовий захист в адміністративному судочинстві України» (2014 р.), В.В. Башкатової «Захист прав і законних інтересів особи в адміністративному праві» (2015 р.).

Окремі аспекти охорони, захисту та дотримання прав і свобод людини і громадянина висвітлювались у роботах вітчизняних науковців в галузях адміністративного права і процесу, теорії держави і права, міжнародного права, теорії управління та інших галузевих правових наук. Так, науковим підґрунтям дослідження стали праці таких учених, як: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Е.Ф. Демського, Є.В. Додіна, Р.В. Ігоніна, Р.А. Калюжного, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Л.В. Крупнової, О.В. Кузьменко, Н.А. Литвин, Т.О. Мацелик, О.І. Миколенка, Н.Р. Нижник, Т.О. Проценка, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, Ю.С. Шемшученка та ін.

Разом з тим, проблема забезпечення права на захист особі, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, не знайшла свого належного теоретичного осмислення. Відсутність монографічних робіт на досліджувану тему ускладнює реалізацію конституційного права на захист і знижує ефективність закріплення складових його правомочностей в нормативно-правових актах.

Виходячи з цього, дослідження питань забезпечення права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення в умовах проведеної в Україні судової та адміністративної реформи, є своєчасним і таким, що відповідає пріоритетам країни на сучасному етапі її розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з реалізацією положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 р. (зі змінами та доповненнями), Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 р. №212/2012, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. №361/2006, Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013 р. №394), а також має безпосереднє відношення до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2011-2015 роки, затверджених постановою Загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 року. Дисертація виконана в межах науково-дослідної теми кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України - «Правове регулювання управлінської та правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (державна реєстрація 0112U001826).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету ДПС України 29 листопада 2012 року (протокол №5), розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні та теоретичному обгрунтуванні поняття і змісту права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та аналізі практичних аспектів адміністративного судочинства, на основі яких виявити недоліки і запропонувати пропозиції з удосконалення юридичних гарантій здійснення права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення адміністративного процесуального законодавства.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

- на підставі аналізу генезису права на захист встановити доктринальні витоки права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

- здійснити аналіз сформованих концепцій розуміння права на захист у адміністративному праві;

- визначити поняття та зміст права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

- розкрити основні принципи і юридичні гарантії, що забезпечують реалізацію права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, запропонувати їх класифікацію;

- встановити суб'єктів реалізації права на захист та проаналізувати їх процесуальні повноваження, що становлять зміст даного права на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- визначити роль прокурора у забезпеченні реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення;

- виявити недоліки правового регулювання при реалізації права на захист при провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо усунення існуючих прогалин в адміністративному законодавстві України з питань реалізації громадянами права на захист у справах про адміністративні правопорушення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Предмет дослідження - право на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та гарантії його реалізації.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є комплекс сучасних методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких ґрунтується на системному підході. Такий підхід дозволяє досліджувати проблеми у єдності їх соціального змісту та юридичної форми та здійснити системне дослідження механізму реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення.

У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: логіко-семантичний - для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2); групування - для визначення форм захисту прав, стадій провадження, принципів та гарантій забезпечення права на захист у справах про адміністративні правопорушення (підрозділ 1.3, 2.1, 3.1); історико-правовий та порівняльно-правовий - для аналізу історії та досвіду зарубіжних країн щодо реалізації права на захист (підрозділ 1.1); на основі методу правового моделювання, логіко-семантичного методу формулювалися напрями вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).

Нормативним підґрунтям роботи є Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, норми яких регулюють відносини у сфері адміністративно-деліктного процесу. Крім того, були використані рішення Конституційного Суду України, які стосувалися проблеми захисту прав, свобод, законних інтересів громадян, накази Генерального прокурора України щодо представництва прокуратурою інтересів громадян.

Інформаційну та емпіричну базу дослідження становить судова практика адміністративних судів першої інстанції (місцевих та окружних), аналітичні дані щодо стану здійснення правосуддя в Україні в період 2012-2014 р.р., статистична інформація Європейського суду з прав людини, Центрів надання безоплатної правової допомоги, політико-правова публіцистика, енциклопедичні та довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексним дослідженням, яке присвячене проблемам забезпечення права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та гарантіям його реалізації. На основі здійсненого дослідження зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази у даній сфері суспільних відносин.

У межах проведеного дослідження отримано такі основні наукові результати, які складають наукову новизну, а саме:

вперше:

- визначено право на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, як гарантоване суб'єктивне право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що полягає у сукупності правомочностей матеріально-правового характеру вільно обирати самій (або через законних представників) в законодавчо визначених межах вид і міру своєї поведінки для всебічного використання прав, наданих для доведення своєї невинуватості, або обставин, що пом'якшують її вину чи виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення під час проведення процесуальних дій з розгляду справи, та відновлення своїх законних прав у разі їх порушення;

- доведено необхідність розгляду в якості суб'єктів-гарантів реалізації особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, права на захист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

- запропоновано правові гарантії реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення поділяти на регулятивні та охоронні, залежно від мети їх застосування: реалізації наданих процесуальних прав особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або ж їх захисту;

удосконалено:

- класифікацію принципів реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Визначено зміст принципу забезпечення особі, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, права на захист;

- теоретичні погляди щодо моменту порушення справи про адміністративні правопорушення, який запропоновано пов'язувати із початком фактичного застосування до особи заходів адміністративного примусу;

- визначення понять «суб'єкт реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення», «правова гарантія реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення»;

- положення щодо ролі прокурора у реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення в контексті скасування функцій прокуратури по загальному нагляду за законністю;

- адміністративно-правовий статус захисника, як фахівця у галузі права, якого можливо залучити до надання вторинної безоплатної правової допомоги;

дістали подальшого розвитку:

- наукові ідеї щодо розгляду права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення через історичні етапи та встановлено закономірності розвитку адміністративної юстиції, як гарантії його реалізації;

- напрями вдосконалення реалізації права на захист особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законним представником на всіх стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- рекомендації щодо вдосконалення правових та організаційних засад діяльності правозастосовних суб'єктів щодо забезпечення права на захист на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з метою забезпечення реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:

- у науково-дослідній діяльності для подальших досліджень загальнотеоретичних питань щодо вдосконалення правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства;

- у навчальному процесі - при викладанні дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративне судочинство» в Національному університеті державної податкової служби України (акт впровадження від 09.04.2015 р.);

- у правотворчій і правозастосовчій діяльності - для удосконалення норм чинного законодавства та для підвищення ефективності практичної діяльності у сфері адміністративно-деліктного процесу (акт впровадження від 05.05.2015 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної праці автора дисертації. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на розширеному засіданні кафедр управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності; фінансового права; господарсько-правових дисциплін; цивільно-правових дисциплін Національного університету державної податкової служби України.

Основні положення дисертації доповідалися автором на наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі на міжнародних: ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні проблеми фінансового моніторингу» (4-5 квітня 2013 р., м. Ірпінь), ІІІ Всеукраїнська правова науково-практична конференція «Соціологічні проблеми права очима молодих науковців та практиків» (17 квітня 2013 р., м. Київ), V Науково-практична конференція «Реформування податкової системи України відповідно до Європейських стандартів» (31 жовтня 2013 р., м. Ірпінь), IV Міжнародна наукова конференція «Людина, суспільство, держава: правовий вимір в сучасному світі» (27 лютого 2014 р., м. Київ), Международная дистанционная научно-практическая конференция «Административное право и процесс: история, современность, перспективы развития» (21-22 мая 2014 г., г. Москва-Запорожье), Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні» (27-28 лютого 2015 р., м. Запоріжжя).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в 11 наукових працях: у 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, визначених МОН України, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у 6 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, список використаних джерел складає 211 найменувань.

Основний зміст роботи

право захист адміністративний прокурор

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність дослідження, зв'язок його з науковими програмами та планами, визначено завдання, мету, об'єкт, предмет і методологічні основи; сформульовано основні теоретичні, практичні результати дослідження, наукову новизну та особистий внесок здобувача у розробку даної проблеми, наведено відомості про апробацію та публікації основних положень, структуру і обсяг роботи.

Розділ 1 «Історико-правові та теоретичні засади права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, гарантії та принципи його реалізації» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду історичних та доктринальних витоків права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, визначенню поняття та сутності даного права, науковому аналізу гарантій та принципів реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 1.1 «Історико-правові витоки права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» розглянуто історичний розвиток права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення з урахуванням закономірностей розвитку адміністративної юстиції. Проаналізовано теоретичні та прикладні розробки щодо запровадження в Україні адміністративної юстиції європейського зразка, у тому числі компаративні дослідження, засновані на глибокому вивченні зарубіжного досвіду. Розглянуто закономірності формування та розвитку права на захист у Стародавньому Римі, Франції, Німеччині, Великій Британії, Швеції, Російській імперії, СРСР, США тощо.

Зроблено висновок, що система організації діяльності адміністративних судів в Україні є наступником європейського досвіду організації системи адміністративної юстиції. Визначено адміністративну юстицію як механізм судового захисту прав, свобод та інтересів учасників правовідносин, що виникають у сфері публічної адміністрації, який вирішує основне завдання - захист прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

У підрозділі 1.2 «Поняття та сутність права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» проаналізовано феномен права на захист через наукові погляди щодо визначення змісту прав людини, як гарантованих та юридично закріплених в національному законодавстві та міжнародних стандартах можливостей реалізувати свої потреби для створення сприятливих умов існування індивіда та використання конкретних соціальних благ. Однією з таких можливостей є право особи звертатися до суду за захистом порушеного права як гарантії його поновлення та притягнення до відповідальності винних у порушенні цих прав.

Розглянуто форми та способи реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Зроблено висновок, що право на захист особа здійснює «на свій розсуд», тобто, дане право є суб'єктивним і особа є вільною у виборі способу поведінки і сама вирішує звертатися чи не звертатися за захистом. Загальні права на захист особи, щодо якої ведеться провадження у справі про адміністративне правопорушення, пропонується класифікувати за критерієм цільової спрямованості надання їй того чи іншого суб'єктивного права.

Сформульовано визначення поняття права на захист у справах про адміністративні правопорушення. Доведено, що з метою ефективної реалізації права на захист у справі про адміністративне правопорушення потребує доповнення перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст. 268 КУпАП).

У підрозділі 1.3 «Поняття гарантій та принципів реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» здійснено аналіз наукових поглядів щодо визначення та класифікації гарантій та принципів реалізації прав та свобод людини і громадянина. З'ясовано, що реалізація права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення забезпечується загальними (соціально-економічними, політичними, ідеологічними) та юридичними гарантіями, а також принципами провадження, найважливішим з яких є принцип презумпції невинуватості.

Наголошено, що принципи реалізації права на захист мають всебічно відображати потреби та інтереси громадян та реально відповідати існуючим відносинам. Запропоновано класифікацію даних принципів згідно з предметом регулювання: організаційно-функціональні принципи та процесуальні, тобто такі, які визначають діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі. До першої групи принципів віднесено: принцип розподілу компетенції органів (посадових осіб); принцип рівноправності сторін, які беруть участь у провадженні; принцип офіційності; принцип гласності; принцип здійснення провадження національною мовою. До другої групи принципів віднесено: принципи законності та верховенства права; принцип забезпечення права на захист; принцип презумпції невинуватості; принцип економічності та оперативності; принцип безпосередньості; принцип змагальності; принцип об'єктивної істини; принцип двоступеневості; принцип диспозитивності; принцип поєднання усності та письмовості. Зроблено висновок про необхідність законодавчого закріплення принципу забезпечення права на захист у КУпАП, як внутрішньогалузевого принципу адміністративно-процесуального права.

Розділ 2 «Суб'єкти реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано поняття та види суб'єктів, та наведено їх адміністративно-правову характеристику у контексті забезпечення права на захист.

Підрозділ 2.1 «Поняття та види суб'єктів реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення» присвячено визначенню поняття суб'єкта реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення через з'ясування понять «суб'єкт права», «суб'єкт адміністративного права», «суб'єкт адміністративного процесу», «суб'єкт провадження у справах про адміністративні правопорушення». Статус суб'єкта реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення визнано спеціальним статусом суб'єкта адміністративного права, що залежить від його ролі у відносинах адміністративної відповідальності.

Запропоновано суб'єктів реалізації права на захист поділити на дві групи: суб'єкти, які реалізують приватний інтерес (особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; представник; захисник); суб'єкти, які реалізують публічний інтерес (прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі Центри)).

Підрозділ 2.2 «Суб'єкти реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення, що мають особистий інтерес» присвячений аналізу адміністративно-правового статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її представника та захисника.

Зазначено, що право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, можливо реалізувати на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення, прийняття рішення по справі, а також його оскарження. Визначено шляхи вдосконалення процедур реалізації права на захист на стадії порушення справи та адміністративного розслідування, в тому числі під час застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Встановлено напрями вдосконалення здійснення права на захист законним представником, а саме: а) надання представникові такого ж обсягу прав, що й особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (за виключенням права надавати пояснення); б) надання можливості законному представнику доручати участь у справі іншій особі, обраній ним як представник.

Доведено, що до прийняття спеціального закону та / або внесення змін до КУпАП захисником у справах про адміністративні правопорушення може виступати лише адвокат, що не позбавляє права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності користуватися послугами фахівця у галузі права в іншій формі: надання консультацій, складання процесуальних документів.

Підрозділ 2.3 «Суб'єкти-гаранти реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення» присвячений адміністративно-правовій характеристиці суб'єктів, що реалізують публічний інтерес (прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Центри, тощо).

Визначено, що інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини характеризується такими демократичними рисами, як: незалежність у системі державних органів; відсутність формалізованих процедур розгляду скарг; безоплатне надання допомоги. Уповноважений не належить до конкретної гілки влади, а є інститутом у системі стримувань і противаг, що створюється для дотримання прав і свобод людини та громадянина й має повноваження, які не обмежуються законодавчою, виконавчою чи судовою владою та виступає додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини в Україні щодо інших правозахисних механізмів. Даний інститут заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту прав людини. З метою підвищення ефективності діяльності у зазначеному напрямі запропоновано створити посаду представника Уповноваженого, на якого покласти функції щодо контролю за додержанням процесуальних прав і свобод людини і громадянина у справах про адміністративні правопорушення.

Розглянуто повноваження та порядок діяльності Центрів. Зазначено, що протягом 2014 року Центрами (на сьогодні діють лише регіональні) видано 67 408 доручень адвокатам (у порівнянні, 2013 рік - 70 654 доручень), у тому числі: 1957 - для надання безоплатної вторинної правової допомоги особам, до яких застосовано адміністративне затримання; 5751 - особам, до яких застосовано адміністративний арешт. На основі аналізу статистичних даних про зазначену діяльність у період 2012-2014 р.р. зроблено висновок про необхідність розмежування компетенції місцевих та регіональних центрів в частині надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальних провадженнях та у справах про адміністративні правопорушення.

Розділ 3 «Система гарантій реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто гарантії реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення на стадії порушення адміністративної справи, оскарження та перегляду постанови по справі та визначено роль прокурора у реалізації даного права.

Підрозділ 3.1 «Гарантії реалізації права на захист на стадії порушення адміністративної справи» присвячений розгляду стадії порушення справи про адміністративне правопорушення та проведенню адміністративного розслідування. З'ясовано, що на початковому етапі стадії порушення і розслідування справи особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, мають бути забезпечені права та гарантії щодо її інформування, а саме: можливість знати свої права та обов'язки, причини та підстави свого затримання та притягнення до відповідальності. На наступному етапі даної стадії здійснюються процесуальні дії, направлені на створення доказової бази для встановлення фактичних обставин правопорушення (адміністративне розслідування).

Момент порушення справи про адміністративне правопорушення запропоновано пов'язувати з початком фактичного застосування до особи заходів адміністративно-правового примусу, так як особа, яка не залучена до адміністративно-юрисдикційного процесу у встановленому законом порядку, не має процесуальних прав.

Якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє українською мовою, то виникає потреба у нормативно-правовому закріпленні положення щодо надання їй можливості виступати і давати пояснення, заявляти клопотання і відводи, приносити скарги рідною мовою чи іншою, вільно обраною зазначеною особою мовою спілкування, а також користуватися послугами перекладача. У разі відмови підозрюваної особи від отримання примірника протоколу про адміністративне правопорушення наголошується на необхідності залучення понятих для засвідчення цього факту, що у свою чергу, виключить можливість подальшого виправлення складеного протоколу або його фальсифікації.

Підрозділ 3.2 «Роль прокурора у реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» визначає проблематику захисту прокурором інтересів громадянина у світлі прийняття Закону України «Про прокуратуру», згідно з яким прокурор може приймати участь у справі про адміністративне правопорушення виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Визначено правову природу представництва прокурора у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, як процесуальну діяльність у межах наданих йому повноважень, спрямованих на захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, від імені та в інтересах останньої.

Зазначено, що дане представництво є функцією прокуратури, згідно з якою прокурор виконує свої права і обов'язки щодо реалізації громадянами права на захист, які регулюються адміністративно-процесуальними нормами. До підстав представництва прокурором інтересів громадян віднесено: неспроможність особи самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність.

Розглянуто погляди вчених щодо форм представництва прокурора у кожній стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення, які запропоновано звести до двох форм: порушення справи і участь у порушеній справі. Всі інші форми є переліком процесуальних дій, що мають характерні ознаки стадій адміністративного процесу.

У зв'язку з обмеженням функцій прокурора у провадженні у справах про адміністративні правопорушення запропоновано зміни до чинного КУпАП.

Підрозділ 3.3 «Оскарження та перегляд постанови по справі як елемент гарантії реалізації права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення» присвячений характеристиці даної стадії провадження, як однієї з найважливіших гарантій дотримання законності у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Існуючий механізм перегляду постанов судів у справах про адміністративні правопорушення згідно зі статтею 294 КУпАП фактично побудований на апеляційному і касаційному порядку їх оскарження, а тому прав і законних інтересів правопорушника чи потерпілого не порушує. Право вищих органів управління відміняти або змінювати постанови є однією з гарантій дотримання законності на даному етапі провадження.

Визначено порядок і строки оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, вимоги до скарги на постанову та розглянуто суб'єктів даного оскарження. Зазначено, що процедура перегляду постанов у кожному з даних органів має свої особливості відповідно до статусу даного органу та виконуваних ним функцій. З метою уникнення юридичних колізій щодо формування рішення по скарзі на постанову у справі про адміністративні правопорушення запропоновано виключити виконавчі комітети сільської, селищної, міської, районної у місті ради з переліку суб'єктів, до яких можуть оскаржуватися рішення, і які можуть переглядати відповідні постанови.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що полягає у формулюванні науково обґрунтованих рекомендацій щодо визначення сутності, змісту та особливостей реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення, та гарантій його реалізації, обґрунтуванні напрямів удосконалення національного законодавства та практики його застосування у зазначеній сфері. Автором сформульовано ряд висновків і пропозицій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

1. Історичний розвиток права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення необхідно розглядати з урахуванням закономірностей розвитку адміністративної юстиції. На даний час особливої актуальності набувають теоретичні та прикладні розробки щодо запровадження в Україні адміністративної юстиції європейського зразка, у тому числі компаративні дослідження, засновані на глибокому вивченні зарубіжного досвіду.

2. Визначено, що право на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення - це гарантоване суб'єктивне право особи щодо наявності у неї сукупності правомочностей (можливостей) матеріально-правового характеру вільно обирати вид і міру своєї поведінки для захисту порушеного права в межах закону та всебічного їх використання під час проведення процесуальних дій з розгляду справи про адміністративне правопорушення, що реалізується шляхом надання особі, яка притягається до відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї невинності, або обставин, що пом'якшують її вину чи виключають провадження.

3. З'ясовано, що реалізація права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення забезпечується загальними (соціально-економічними, політичними, ідеологічними) і правовими гарантіями, а також принципами провадження, найважливішим з яких є принцип презумпції невинуватості. Під правовими гарантіями права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення доцільно розуміти встановлені законом засоби, що забезпечують реалізацію та охороняють право на захист особи, щодо якої ведеться справа про адміністративне правопорушення. Їх запропоновано поділяти на регулятивні та охоронні гарантії захисту прав, залежно від того чи реалізує особа надані їй КУпАП процесуальні права чи оскаржує рішення органів, що здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення, до суду чи компетентних органів.

Визначено необхідність подальшого розширення гарантій права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, так як обвинувачена особа під час провадження знаходиться в умовах, коли до неї застосовуються заходи адміністративного примусу, що істотно ускладнює реалізацію наданих їй процесуальних можливостей. У зв'язку з чим, створення надійних, ефективних і достатніх гарантій права на захист у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є найважливішим завданням законодавця, а їх чітка реалізація - невід'ємний обов'язок правозастосовчих органів.

4. Суб'єкта права на захист у справах про адміністративні правопорушення визначено як безпосереднього учасника відносин у сфері адміністративної відповідальності, який у встановленому законом порядку і формі здійснює надане суб'єктивне право використовувати правові можливості для доведення обставин, які виключають або пом'якшують відповідальність підозрюваного у скоєнні адміністративного правопорушення.

5. Суб'єктів реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення поділено на дві групи: суб'єктів, що реалізують приватний інтерес та суб'єктів, що реалізують публічний інтерес. До суб'єктів права на захист, що реалізують приватний інтерес, віднесено: особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законного представника, захисника. Суб'єктами-гарантами реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення визнано: прокурора, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які виступають гарантами розгляду справи про адміністративне правопорушення на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи вирішення її в точній відповідності з законом.

6. Наголошено на можливості Уповноваженого Верховної Ради з прав людини виступати гарантом права на захист у справах про адміністративні правопорушення. Задля активізації вказаної діяльності запропоновано створити посаду Представника Уповноваженого - керівника Управління з питань дотримання процесуального законодавства, на якого покласти функції по контролю за додержанням процесуальних прав і свобод людини і громадянина при провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

7. Порядок дій суб'єкта юрисдикції у випадку, якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, відмовляється взяти копію протоколу, законодавчо не передбачений, що надає можливість посадовим особам, які складали протокол, зловживати своїми правами. За таких обставин особу, щодо якої ведеться провадження у справі, може бути незаконно позбавлено можливості подати свої пояснення та, відповідно, можливості всебічної реалізації свого права на захист. Потребує нормативно-правового закріплення необхідність залучення понятих з метою засвідчення відмови особи від отримання примірника протоколу про адміністративне правопорушення, що виключить можливість подальшого виправлення складеного протоколу або його фальсифікації.

8. Аналіз поглядів науковців щодо форм представництва прокурора у адміністративному процесі дає підстави зробити висновок, що вони проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоча це цілком самостійні процесуальні категорії, пов'язані між собою, але аж ніяк не тотожні. Запропоновано звести дане представництво прокурора у адміністративному процесі до двох форм: порушення справи і участь у розгляді справи.

9. Визначення органу (посадової особи), що здійснюватиме перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення, відноситься до компетенції органу, що розглядав справу про адміністративне правопорушення. Процедура перегляду постанов у кожному з визначених органів має свої особливості відповідно до сфери, у якій вчинено протиправні діяння, статусу даного органу та виконуваних ним функцій. На сьогодні дискусійним є питання щодо правильного і професійного підходу до перегляду постанов виконавчими комітетами відповідних рад, враховуючи те, що КУпАП не допускає до участі в ухваленні рішень по оскарженим постановам сторонніх осіб. З метою уникнення юридичних колізій і непорозумінь щодо формування рішення по скарзі на постанову у справі про адміністративні правопорушення доцільно виключити виконавчі комітети з переліку суб'єктів, до яких можуть оскаржуватися рішення, і які можуть переглядати відповідні постанови.

10. Запропоновано внести зміни до законодавства:

- з метою законодавчого закріплення у КУпАП принципу реалізації права на захист у справах про адміністративні правопорушення, як внутрішньогалузевого принципу адміністративно-процесуального права, запропоновано статтю 268 КУпАП викласти у такій редакції: «Стаття 268-1. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, забезпечується право на захист, яке вона може здійснювати особисто або за допомогою адвоката і (або) законного представника. Даній особі роз'яснюються її права і забезпечується можливість захищатися усіма не забороненими законом способами і засобами».

- з метою реалізації права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на знайомство з матеріалами справи - викласти частину 1 статті 257 КУпАП у такій редакції: «Протокол разом з іншими матеріалами справи надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали справи можуть бути надіслані органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення, після ознайомлення під підпис особою, яка притягається до адміністративної відповідальності»;

- з метою забезпечення права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, знати в чому її підозрюють - доповнити частину 1 ст. 256 КУпАП після слів «місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення;» словами «кваліфікація адміністративного правопорушення»;

- з метою реалізації права на заявлення клопотань - доповнити статтю 260 КУпАП частиною 4 такого змісту: «Клопотання, подані особою, до якої застосовуються заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, її законним представником, захисником підлягають негайному розгляду і вирішенню»;

- з метою реалізації права на захист неповнолітньої особи від моменту виникнення потреби у опіці та піклуванні до її фактичного встановлення - викласти частину 1 статті 270 КУпАП у такій редакції: «Інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самостійно реалізовувати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їхні законні представники (батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують функції опікунів і піклувальників, органи опіки та піклування (до прийняття рішення про встановлення опіки (піклування))»

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» потребує корегування ст. 250 КУпАП, якою передбачено прокурорський нагляд за виконанням законів при провадженні в справах про адміністративні правопорушення у частині назви статті та безпосередньо прав прокурора, який виконує функції законного представника обвинуваченого.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Горкава В.В. Визначення сутності права на захист / В.В. Горкава, Н.А. Литвин // Науковий вісник Національного університету ДПС України. - Ірпінь, 2013. - №2 (61). - С. 36-43.

2. Горкава В.В. Історичні аспекти реалізації громадянами права на захист у адміністративних судах / В.В. Горкава // Вісник Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2013. - №2 (ІІ). - С. 112 - 119.

3. Горкавая В.В. Некоторые пути реализации права на защиту в украинском судопроизводстве / В.В. Горкавая // Экономика и право Казахстана. - 2013. - №14 (446). - С. 35-37.

4. Горкава В.В. Гарантії реалізації права на захист на стадії порушення адміністративної справи / В.В. Горкава // Малий і середній бізнес (Право, Держава, Економіка). - 2014. - №1 (56). - С. 30-34.

5. Горкава В.В. Оскарження постанови у справі про адміністративні правопорушення як елемент гарантії реалізації права на захист / В.В. Горкава // Юридичний вісник «Повітряне і космічне право». - 2014. - №3 (32). - С. 55-59.

6. Горкава В.В. Деякі аспекти реалізації права на захист у системі адміністративного провадження / В.В. Горкава // Сучасні проблеми фінансового моніторингу: матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Ірпінь, 4-5 квітня 2013 р. - Ірпінь, НДЦ ПО НУДПСУ, 2013. - С. 111-114.

7. Горкава В.В. Деякі аспекти реалізації права на захист в Україні / В.В. Горкава // Соціологічні проблеми права очима молодих науковців та практиків: матеріали ІІІ Всеукраїнської правової науково-практичної конференції, м. Київ, 17 квітня 2013 р. - Київ, 2013. - С. 68-70.

8. Горкава В.В. Конституція України - гарант забезпечення права платників податків на захист в адміністративному порядку / Н.А. Литвин, В.В. Горкава // Реформування податкової системи України відповідно до Європейських стандартів: матеріали V Науково-практичної конференції, 31 жовтня 2013 р., м. Ірпінь - Ірпінь: Видавництво Національного університету ДПС України, 2013. - С. 294 - 298.

9. Горкава В.В. Роль прокурора щодо реалізації права громадян на захист у провадженні в справах про адміністративні правопорушення / В.В. Горкава // Людина, суспільство, держава: правовий вимір в сучасному світі: матеріали IV Міжнародної наукової конференції, м. Київ, 27 лютого 2014 р. - Київ, 2014. - С. 166-168.

10. Горкавая В.В. Правовая природа деятельности защитника в производстве по делам об административных правонарушениях / В.В. Горкавая // Административное право и процесс: история, современность, перспективы развития: материалы Международной дистанционной научно-практической конференции, г. Москва-Запорожье, 21-22 мая 2014 г. - Москва-Запорожье, 2014. - С. 83-85.

11. Горкава В.В. Проблемні питання участі прокурора у справах про адміністративні правопорушення у світлі новел українського законодавства / Н.А. Литвин, В.В. Горкава // Сучасні проблеми правової системи та державотворення в Україні: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 27-28 лютого 2015 р. - Запоріжжя, 2015. - С. 73-76.

Размещено на Allbest.ru