Актуальність теми. Забезпечення безпеки громадян та охорона їх власності від протиправних посягань є одним із основних завдань демократичної, правової, соціальної держави, якою є Україна. Задля реалізації цих завдань держава має створювати належні умови розвитку сфери надання охоронних послуг, що надаються як суб'єктами публічної адміністрації, так і приватними охоронними підприємствами. Створення конкурентного середовища на ринку охоронних послуг в державі зумовило існування близько 4 тис. підприємств, які на підставі ліцензії займаються охоронною діяльністю та надають послуги щодо охорони приватних осіб та їх власності. У той же час правове забезпечення такої діяльності потребує покращення, зокрема стосовно закріплення правого статусу охоронця, обмеження його права щодо носіння та зберігання зброї та спецзасобів, визначення меж його прав та обов'язків, встановлення відповідальності за перевищення своїх повноважень. Окрім цього, належного правового регулювання потребує механізм публічного, зокрема державного, впливу на діяльність приватних охоронних структур, у тому числі засобом ліцензування суб'єктів приватної охоронної діяльності у сфері забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності, а також налагодження порядку взаємодії приватних охоронних структур із правоохоронними органами та громадськістю у сфері забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності.

Таким чином, вирішення зазначених питань адміністративно-правового забезпечення діяльності приватних охоронних структур в Україні є актуальним дослідницьким завданням.

Теоретичну основу дослідження склали праці В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, А.І. Єлістратова, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Т.О. Коломоєць, Т.М. Кравцової, Є.Б. Кубка, В.Н. Кудрявцева, О.М. Кузьменко, Н.П. Матюхіної, Р.С. Мельника, Р.В. Миронюка, Т.П. Мінки, Н.Р. Нижник, О.М. Музичука, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, Д.В. Приймаченка, О.Ю. Синявської, А.О. Селіванова, М.М. Тищенка, О.І. Харитонової, Х.П. Ярмакі та ін.

Питання визначення адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур в Україні та його основних ознак і складових елементів розглядалися такими науковцями, як А.В. Венедиктов, В.В. Галунько, З.М. Рахлін, В.Д. Рєзвих, О.П. Угровецький, В.У. Хатуаєв та ін. Однак у їхніх працях аналіз сутності адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур відбувається або фрагментарно, або під кутом зору близьких або суміжних понять та категорій, що, у свою чергу, звужує межі надійного наукового фундаменту для нормотворчої діяльності щодо відповідної сфери відносин.

Таким чином, необхідно констатувати, що комплексного дослідження адміністративно-правових засад діяльності приватних охоронних структур у вітчизняній адміністративно-правовій науці здійснено не було, що й зумовлює актуальність цього напряму дослідження та доцільність його проведення з огляду на удосконалення правових та організаційних заходів удосконалення такої діяльності. Отже, з огляду на викладене дослідження адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур в Україні виявляється наразі надзвичайно актуальним та своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.1.23 Плану заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 р. (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. №767); п.2.12 Плану заходів МВС України з виконання плану заходів з імплементації угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом на 2014-2017 рр. (наказ МВС України від 21 жовтня 2014 р. №1117; п.5 Розділу 7 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр. (постанова Загальних зборів Академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. №14); пп.13.7, 2.152 Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2011 рік та в межах загальноуніверситетської наукової теми "Актуальні проблеми забезпечення безпеки та правопорядку в Україні" (державний реєстраційний номер 0112U003548), затвердженої 28.05.2012.

у навчальному процесі - для вдосконалення навчально-методичного забезпечення дисциплін "Адміністративний процес", "Адміністративна відповідальність", "Адміністративна діяльність ОВС" (акт впровадження Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 20 лютого 2015 року).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені дисертантом у формі доповідей на шести науково-практичних конференціях, зокрема: "Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права" (м. Львів, 2013 р.), "Актуальні питання забезпечення громадської безпеки та правопорядку" (м. Дніпропетровськ, 2013 р.), "Проблеми правової реформи та розбудови громадського суспільства в Україні" (м. Харків, 2013 р.), "Законодавство України: історія розвитку, соці альна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення (м. Донецьк, 2013 р.), "Права людини: теорія, реальність, перспективи" (м. Дніпропетровськ, 2013 р.), "Актуальні питання забезпечення громадської безпеки та правопорядку" (м. Дніпропетровськ, 2014 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п'яти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у виданнях України, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, одна - у зарубіжному науковому виданні, та шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, що об'єднують вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з яких 179 сторінок основного змісту. Список використаних джерел складається із 185 найменувань і займає 21 сторінку, додатки викладено на 44 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету, задачі, об'єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також інформацію щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 "Теоретико-правові основи адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 "Генезис розвитку діяльності приватних охоронних структур" досліджено етапи розвитку діяльності приватних охоронних структур в різні історичні періоди: від періоду існування Київської Русі до сучасного етапу діяльності приватних охоронних структур в Україні. Виділено особливості здійснення охоронної діяльності протягом всього періоду її формування.

Досліджено генезис розвитку діяльності приватних охоронних структур в Україні та виділено такі історичні етапи:

1) становлення інституту особистої охорони посадовців на українських землях періоду Запорізької Січі;

2) створення та функціонування спеціалізованої структури охорони перших осіб держави в Російській Імперії;

3) створення підрозділів охорони вищих посадових осіб Радянського Союзу;

4) сучасна охоронна діяльність в Україні. Зроблено висновок, що суттєвий вплив на становлення й розвиток системи державної охорони вищих посадових осіб та приватної охоронної діяльності в сучасній Україні має досвід діяльності відповідних служб та підрозділів у період становлення радянського соціалістичного суспільства та існування СРСР.

У підрозділі 1.2 "Поняття та зміст адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності в Україні" розглянуто нормативно-правові акти, що регулюють приватну охоронну діяльність. Досліджено співвідношення категорійного апарату в аналізованій сфері, зокрема, таких понять, як "правове регулювання", "адміністративно-правове регулювання", "адміністративно-правове регулювання охоронної діяльності". Запропоновано дефініцію поняття адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності, розкрито його зміст через аналіз об'єкта, предмета, суб'єктів адміністративно-правового регулювання.

Окреслено рівні нормативного забезпечення приватної охоронної діяльності:

1) законодавчий, що визначений Законом України "Про охоронну діяльність" 2012 р.;

2) підзаконний, передбачений наказами МВС України № 365 від 15.04.2013 р. "Про затвердження Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності" та № 112 від 28.02.1994 р. "Про умови і правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та контроль за їх дотриманням", які є недостатніми для регулювання організації та діяльності приватних охоронних структур.

У підрозділі 1.3 "Досвід діяльності приватних охоронних структур зарубіжних країн щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності" здійснено порівняльний аналіз функціонування діяльності приватних охоронних структур, а також суб'єктів владних повноважень щодо видачі дозволів та ліцензій на проведення даного виду господарської діяльності України та інших держав, виокремлено позитивний досвід останніх з метою його адаптації та впровадження у вітчизняне законодавство.

Вивчення досвіду діяльності приватних охоронних структур зарубіжних країн, таких як США, Франція, Іспанія, Велика Британія та ін., щодо забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності дало можливість виявити такі особливості:

1) в Англії охоронні агентства беруть участь у роботі Постійної ради МВС із запобігання злочинності і мають при ній свої представництва;

2) в Іспанії видання ліцензії приватним охоронним підприємствам здійснюється Постійною міжвідомчою комісією про зброю і вибухові речовини (що є дорадчим органом з делегованими державними функціями при поліції);

3) у більшості країн ЄС персонал охорони приватних охоронних структур має законодавче право на носіння та використання вогнепальної зброї при забезпеченні безпеки фізичних осіб та охороні права власності (контроль за її зберіганням забезпечується самими охоронними підприємствами та поліцією); діяльність щодо забезпечення безпеки фізичних осіб і охорони майна здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії, яку видає Єдиний загальнонаціональний департамент ліцензування; до компетенції приватних охоронних структур віднесено заходи щодо безпеки фізичних осіб та їх майна в аеропортах та літаках під час польотів.

Доведено, що удосконалення діяльності приватних охоронних структур в Україні можливе шляхом:

1) створення спеціальних рад при МВС щодо запобігання злочинності;

2) можливості видачі індивідуальної ліцензії фізичній особі - охороннику, що відповідає високим кваліфікаційним вимогам, для здійснення лише фізичної охорони;

3) залучення до співпраці приватних охоронних структур з МВС для охорони особливо важливих об'єктів (аеропортів, метрополітенів).

Розділ 2 "Механізм адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур та напрями його удосконалення" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Місце приватних охоронних структур в системі суб'єктів забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності" здійснено правовий аналіз системи суб'єктів приватної охоронної діяльності, виявлено, що процес законодавчого оформлення правового статусу окремих видів суб'єктів приватної охоронної діяльності залишився незавершеним, окреслено вади такої діяльності та визначено напрями її удосконалення.

Виокремлено систему суб'єктів приватної охоронної діяльності шляхом класифікації їх за такими критеріями:

1) залежно від мети діяльності недержавні правоохоронні суб'єкти поділяються на такі, в яких ця діяльність виступає як основна (приватні охоронці), та такі, в яких ця діяльність не є основною (освітні заклади, що готують фахівців у галузі безпеки), а також на комерційні і некомерційні;

2) залежно від сфери дії ці суб'єкти поділяються на тих, що виконують свої функції виключно у межах публічно-правових відносин (громадські помічники органів внутрішніх справ, добровільні громадські об'єднання, створені для захисту державного кордону, адвокати, які спеціалізуються у галузі кримінального права), та тих, що виконують свої функції у сфері як публічного, так і приватного права (приватні охоронці, недержавні служби безпеки, приватні нотаріуси).

Проведене опитування працівників найбільш потужних приватних охоронних структур України, таких як "Альфа-щит" (м. Київ), "Легіон" (м. Дніпропетровськ), "Сафарі-арм" (м. Харків), дало можливість визначити рівень ефективності їхньої діяльності щодо здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки громадян та охорони їх власності. Так, охоронці приватних охоронних структур найчастіше здійснюють такі заходи: підтримка громадського порядку в контрольованій зоні приватної охоронної структури - 69,5 %; профілактика правопорушень, крадіжок - 65,3 %; виявлення осіб, що викликають підозру в здійсненні правопорушень, - 66,1 %; контроль за наявністю несправного або безхазяйного транспорту, який знаходиться поблизу споруджень приватної охоронної структури, - 56,8 %. Здійснено оцінку ефективності їх діяльності та запропоновано шляхи покращення такої діяльності.

У підрозділі 2.2 "Поняття та зміст механізму адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності" досліджено поняття та зміст механізму адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур.

З'ясовано, що механізм адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності являє собою систему заходів щодо забезпечення правових, організаційних, економічних, технологічних та інших чинників, пов'язаних із забезпеченням особистої безпеки фізичних осіб та збереженням якісних і кількісних характеристик майна, що перебуває під захистом різноманітних приватних охоронних структур.

Встановлено, що до складових елементів, які в сукупності утворюють механізм адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності, слід віднести: норми права і принципи права, об'єктивовані в законах та підзаконних нормативно-правових актах; акти тлумачення права (інтерпретаційні акти); акти застосування норм права (правозастосовні акти); суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів приватної охоронної діяльності та правовідносин, що виникають у процесі реалізації даної діяльності. Виокремлено стадії механізму адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності:

1) стадія формування і дії юридичних норм;

2) стадія виникнення прав і обов'язків (правовідносин);

3) стадія реалізації прав і обов'язків.

У підрозділі 2.3 "Форми та методи адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур" визначено систему форм та методів адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур.

Доведено, що категорії форми та методів діяльності приватних охоронних структур у сфері забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності необхідно розглядати в нерозривному зв'язку. Реалізація заходів адміністративно-правового регулювання діяльності приватних охоронних структур у сфері забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є: облік замовників охоронних послуг; облік податків та інших обов'язкових платежів; проведення перевірок, що здійснюються керівництвом приватних охоронних структур на місцях; аналіз фінансової звітності; перевірка документів, що засвідчують особу, на право на входу (вихід) осіб, ввезення (вивезення) майна, в'їзд (виїзд) транспортних засобів, зокрема щодо їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об'єктах охорони (з об'єктів охорони), та ін.

Запропоновано поняття форм адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності та розкрито його зміст. Здійснено класифікацію форм адміністративно-правового регулювання охоронної діяльності за характером впливу та правовою природою на такі групи: а) видання нормативних актів; б) прийняття індивідуальних адміністративних актів; в) укладення адміністративних договорів; г) здійснення матеріально-технічних операцій; д) вчинення інших юридично значимих адміністративних дій.

З'ясовано, що з огляду на специфіку діяльності приватних охоронних структур та сферу суспільних відносин, в яких ця діяльність здійснюється, застосовувані ними заходи адміністративного примусу, виходячи з мети їх застосування, можна класифікувати на дві групи:

1) заходи загального адміністративного примусу, тобто ті, що пов'язані із протиправними діяннями і застосовуються всіма органами, які уповноважені на застосування заходів адміністративного примусу;

2) спеціальні заходи адміністративного примусу, тобто ті, що не пов'язані із протиправними діяннями та здійснюються в межах компетенції уповноважених осіб приватних охоронних структур. До заходів загального адміністративного примусу тут слід віднести такі: заходи попередження протиправної поведінки, її припинення та негайну передачу правопорушника (доказів, матеріалів) до ОВС для встановлення відповідальності за їх вчинення. Спеціальні заходи адміністративного примусу, що застосовуються працівником приватної охоронної структури, спрямовані на забезпечення безпосереднього виконання функцій за умовами договору про надання охоронних послуг, а саме:

1) заходи примусової перевірки на стан алкогольного сп'яніння;

2) заходи обмеження доступу та перебування на охоронюваному об'єкті;

3) заходи примусової перевірки транспортних засобів;

4) заходи примусового огляду особистих речей (згідно з умовами внутрішнього розпорядку власника).

Розділ 3 "Організаційні форми удосконалення діяльності приватних охоронних структур в Україні" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 "Забезпечення взаємодії приватних охоронних структур з правоохоронними органами та громадськістю у сфері забезпечення безпеки фізичних осіб та охорони права власності" здійснено аналіз ефективності взаємодії органів, які забезпечують безпеку фізичних осіб та охорону права власності, а саме приватних охоронних структур із правоохоронними органами та громадськістю.

З'ясовано, що предметом взаємодії приватних охоронних структур та ОВС у сфері захисту законних інтересів та права власності всіх суб'єктів є:

1) науково-методичне і організаційне забезпечення такої діяльності;

2) вивчення і розповсюдження позитивного досвіду роботи охоронних, освітніх, технічних і інших підприємств, розробка і упровадження нових форм, методів і тактичних прийомів, що підвищують якість охоронних послуг;

3) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для ринку охоронних послуг;

4) збір і обробка кримінологічної, комерційної і іншої необхідної для вирішення статутних задач інформації, створення відповідних банків даних для оперативного інформаційного обміну, статистичної і аналітичної обробки інформації на користь учасників ринку охоронних послуг;

5) організація наукових досліджень у галузі соціальних і технічних наук щодо проблем безпеки особи і бізнесу.

Доведено необхідність правового врегулювання питання щодо введення приватних охоронних структур у систему єдиної дислокації системи МВС на рівні правового акта, який буде регламентувати порядок їх спільного інформування та реагування на повідомлення про правопорушення та інші події, з визначенням переліку прав та повноважень працівників приватних охоронних структур, відповідних функцій та меж їх діяльності.

З'ясовано, що спільна організація взаємодії з органами і підрозділами внутрішніх справ, органами виконавчої влади під час реагування на правопорушення, злочини та інші події необхідна для забезпечення постійної готовності сил і засобів до оперативного реагування на території обслуговування. У цьому контексті виникає необхідність у проведенні спільних навчань особового складу діям у типових та екстремальних ситуаціях задля підвищення професійної майстерності, ужиття заходів щодо недопущення втрат та поранень працівників.

У підрозділі 3.2 "Удосконалення процедури ліцензування суб'єктів здійснення приватної охоронної діяльності як форма державного контролю за їх діяльністю" досліджено нормативно-правову базу, що визначає як порядок ліцензування суб'єктів здійснення приватної охоронної діяльності, так і здійснення державного контролю за суб'єктами охоронної діяльності.

Визначено, що, враховуючи ступінь ризику, охоронні підприємства, здійснюючи свою діяльність, повинні відповідати спеціальним ліцензійним умовам для здійснення охорони на об'єктах різних ступенів ризику, які здійснюють господарську діяльність у різних сферах.

Зроблено висновок, що перешкодою у здійсненні ефективної приватної охоронної діяльності є нормативне визначення досить великої кількості обмежень та заборон, що заважає повноцінно розвиватися приватній охоронній структурі як суб'єкту підприємницької діяльності; запропоновано шляхи усунення окремих із них, зокрема, запровадження спрощеної системи оподаткування для приватних структур, якщо обсяг доходу, отриманого ними протягом року, не перевищує 1 млн грн.

Здійснено аналіз форм контролю за діяльністю приватних охоронних структур, зроблено висновки, що найбільш ефективними з них є контроль з боку МВС як ліцензіата приватної охоронної діяльності та громадськості. Звернено увагу, що підвищенню якості надання охоронних послуг приватними охоронними структурами сприятиме створення потужних професійних громадських об'єднань суб'єктів, що надають приватні охоронні послуги, яким з часом має бути надано значні повноваження щодо здійснення контролю за діяльністю в цій сфері, зокрема, контролю за добором та підготовкою охоронців, організацією підвищення ними кваліфікації та перепідготовки, застосуванням заходів дисциплінарного впливу за порушення порядку надання охоронних послуг.

Висновки