Кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий аспект

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

кандидата юридичних наук

Лагнюк Олеся Миколаївна

Київ 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Діхтієвський Петро Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри адміністративного права

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук,

Заслужений юрист України Вільгушинський Михайло Йосипович, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суддя

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України Панталієнко Петро Васильович, Верховний Суд України, суддя

Захист відбудеться «1» липня 2015 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, чит. зала № 12.

Автореферат розіслано « 29 » травня 2015 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук М.В.

Анотація

Лагнюк О.М. Кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2014.

У дисертації на основі теоретичних здобутків у галузі адміністративного права і процесу, судочинства та судоустрою, міжнародного та інших галузей права, існуючих міжнародно-правових норм, законодавства Німеччини, Франції, Великої Британії, Швеції, Швейцарії, Австрії, Італії, Хорватії, Іспанії, Португалії, Литви, Латвії, Китаю, Аргентини, Грузії, РФ, Казахстану, Молдови, Сербії, Болгарії, Румунії, Македонії, Нідерландів, Бельгії, Албанії США, Канади та чинного законодавства України, вивчення практики їх реалізації здійснено комплексний аналіз проблем національного регулювання кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, сформульовано теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на розвиток теорії адміністративного права, удосконалення норм національного законодавства та підвищення ефективності роботи суб'єктів кадрового забезпечення під час комплектування судів необхідною кількістю професійних кадрів.

Ключові слова: кадрове забезпечення, суд, суддя, кандидат на посаду судді, апарат суду.

Аннотация

Лагнюк О.Н. Кадровое обеспечение судов общей юрисдикции: административно-правовой аспект. - Рукопись.

Диссертация на получение ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс, финансовое право, информационное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Министерство образования и науки Украины, Киев, 2014.

В диссертации на основе теоретических достижений в отрасли административного права и процесса, судопроизводства и судоустройства, международного и других отраслей права, международно-правовых норм, законодательства Германии, Франции, Великобритании, Швеции, Швейцарии, Австрии, Италии, Хорватии, Испании, Португалии, Литвы, Латвии, Китая, Аргентины, Грузии, Российской Федерации, Казахстана, Молдовы, Сербии, Болгарии, Румынии, Македонии, Нидерландов, Бельгии, Албании, США, Канады и действующего законодательства Украины, изучения практики их реализации осуществлен комплексный анализ проблем национального регулирования кадрового обеспечения судов общей юрисдикции, сформулированы теоретические положения и практические рекомендации, направленные на развитие теории административного права, усовершенствование норм национального законодательства и повышение эффективности работы субъектов кадрового обеспечения по комплектации судов необходимым количеством профессиональных кадров.

В первом разделе исследована правовая природа института кадрового обеспечения судов в Украине и сформулированы этапы становления и развития этого института. Обоснованно авторское понимание словосочетаний “кадровое обеспечение судов общей юрисдикции” и “кадровая политика по обеспечению деятельности судов общей юрисдикции”. Проведен сравнительный анализ норм законодательства Украины с нормами законодательства Великобритании, Франции, Австрии, Латвии, Казахстана, Российской Федерации относительно правового регулирования кадрового обеспечения судебных органов с точки зрения заимствования опыта этих стран для усовершенствования действующего законодательства Украины.

Второй раздел диссертации посвящен правовым и организационным аспектам реализации кадровой политики в системе судов общей юрисдикции Украины. В разделе высказано убеждение о необходимости введения института рекомендации при решении кадровых вопросов в судах общей юрисдикции, а также о внесении изменений в действующее законодательство Украины, в соответствии с которыми первым испытанием в ходе отбора кандидатов на должность судьи будет написание анонимного сочинения.

В третьем разделе диссертации рассмотрены вопросы, касающиеся путей усовершенствования правового регулирования кадрового обеспечения судов общей юрисдикции. Рассмотрены административно-правовые особенности реформирования института кадрового обеспечения судов общей юрисдикции. Сформирована концептуальная модель осуществления кадровой политики в системе судов общей юрисдикции с учетом международных стандартов.

Ключевые слова: кадровое обеспечение, суд, судья, кандидат на должность судьи, аппарат суда.

Summary

Lagnyuk O.M. Staffing of courts of general jurisdiction: administrative and legal aspects. - Manuscript.

Dissertation for scientific degree of candidate of legal sciences on specialty -12.00.07 - Administrative Law and Process; Financial Law; Information Law. - Taras Shevchenko National University of Kyiv, Minister of Education and Science of Ukraine Kyiv, 2014.

In the thesis on base of theoretical achievements in the field of administrative law and process, justice and the judiciary, and other branches of international law, existing international principles, laws of Germany, France, Great Britain, Sweden, Switzerland, Austria, Italy, Croatia, Spain, Portugal, Lithuania, Latvia, China, Argentina, Georgia, Russia, Kazakhstan, Moldova, Serbia, Bulgaria, Romania, Macedonia, Netherlands, Belgium, Albania, the United States, Canada and the laws of Ukraine, studying practice of theirs implementation, we made a comprehensive analysis of the problems of national regulation of staffing courts of general jurisdiction, formulated theoretical principles and practical recommendations which are directed to development of the theory of administrative law and improvement of national legislation and efficiency of staffing during providing of courts with the necessary number of professional staff.

Keywords: staffing, court, judge, candidate for judge of a court, court staff.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Питання реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції є надзвичайно важливим для нашої держави, оскільки від цього залежить якість здійснення правосуддя й авторитет судової гілки влади.

Сучасний стан кадрової політики в системі судів загальної юрисдикції характеризується відсутністю простої і дієвої процедури призначення кандидатів на посаду судді. Це певною мірою є наслідком того, що в Законі України “Про судоустрій і статус суддів” не враховуються рекомендації Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанська комісія), викладені у висновках від 18 жовтня 2010 року № 588/2010 та від 18 жовтня 2011 року № 639/2011, щодо зменшення впливу політичних органів на формування і функціонування судової влади, скорочення або виключення випробувального терміну для суддів, запровадження правил щодо несумісності членів Вищої ради юстиції та ін.

У системі кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції існує низка правових та організаційних проблем, переважна більшість яких зумовлена процесом становлення системи судочинства, що наразі триває в Україні. Це, насамперед, стосується обґрунтованості розподілу повноважень між Вищою радою юстиції і Вищою кваліфікаційною комісією суддів України в частині кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції; неефективності розподілу повноважень між головою суду та керівником апарату суду щодо призначення, звільнення та заохочення працівників апарату суду; неврегульованості питання щодо переліку юридичних посад, роботу на яких слід відносити до стажу в галузі права; невизначеності критеріїв формування науково-викладацького складу Національної школи суддів України; відсутності гарантій того, що особа, яка успішно пройшла спеціальну підготовку і склала кваліфікаційний іспит, буде гарантовано призначена на посаду судді тощо. У зв'язку з цим для оптимізації процедури забезпечення судів загальної юрисдикції висококваліфікованими кадрами вкрай актуальними стають пошуки шляхів удосконалення кадрової політики в системі судів загальної юрисдикції.

Теоретичну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці таких вчених, як Т.В. Андрейчук, Г.О. Барабаш, К.Л. Василяка, В.Д. Гончаренко, О.Ю. Дудченко, С.Г. Ковальова, В.М. Колпаков, О.В. Краснобаров, Ю.Д. Кунєв, В.В. Молдован, Н.П. Сиза, О.В. Ул'яновська та ін.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи становлять праці відомих науковців у галузі адміністративного та адміністративно-процесуального права, серед них: В.Д. Бринцев, М.Й. Вільгушинський, Р.В. Ігонін, Т.Є. Кагановська А.М. Клочко, Р.О. Куйбіда, В.І. Шишкін та ін.

Важливе значення для дослідження адміністративно-правових аспектів кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції мають праці науковців у сфері конституційного права та судоустрою, зокрема, В.Ф. Бойка, І.А. Войтюка, М.К. Закуріна, І.Б. Коліушка, А.О. Малихіної, В.Т. Маляренка, І.Є. Марочкіна, А.М. Марцинкевича, М.Г. Мельника, Л.М. Москвич, О.М. Овчаренка, М.В. Онищука, В.В. Онопенка, П.Д. Петренка, П.П. Пилипчука, В.Г. Ротаня, Т.В. Рудої, І.Л. Самсіна, І.В. Саприкіної, Г.П. Середи, В.В. Фесенка, Т.І. Фулей, Н.Г. Шукліної та ін.

Проте проблема кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції не становила предмет комплексного наукового дослідження як в радянські часи, так і в сучасний період.

Ці та інші чинники зумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з основними положеннями Закону України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки України”, Указу Президента України “Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів” від 10 травня 2006 року № 361/2006, Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених 24 вересня 2010 року загальними зборами Національної академії правових наук України. Тему дисертації затверджено вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 17 грудня 2012 року (протокол № 4).

Мета і задачі дослідження.

Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, а також в усуненні виявлених недоліків правового регулювання з урахуванням вимог Конституції України, положень міжнародно-правових документів, рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, досвіду зарубіжних країн і формуванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України, рекомендацій з його реалізації.

Зазначена мета зумовила необхідність розв'язання таких задач:

- дослідити становлення та розвиток інституту кадрового забезпечення судів в Україні;

- визначити суть та зміст категорій “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції” та “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”;

- проаналізувати стан нормативно-правового регулювання кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;

- дослідити позитивний досвід зарубіжних країн з питань функціонування суддівського корпусу та кадрового забезпечення судів;

- узагальнити адміністративно-правові особливості та проблемні питання реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;

- визначити шляхи оптимізації роботи з реформування системи правосуддя в частині вдосконалення процедури кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;

- сформувати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення процедури кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі організації кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

Предметом дослідження є кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий аспект.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс загально- та спеціально наукових методів. Методи аналізу, синтезу, індукції та дедукції дали змогу дослідити теоретичні засади адміністративно-правового функціонування інституту кадрового забезпечення судів, а також організаційні та правові аспекти реалізації кадрової політики в системі судів (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). Системно-структурний метод допоміг визначити суть та зміст категорій “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції” та “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції” (підрозділи 1.1, 1.2). Використання формально-юридичного методу дало можливість виявити недоліки, прогалини та суперечності положень чинного законодавства України, якими визначається порядок добору, призначення, навчання, виховання, використання, вивільнення та вирішення інших питань проходження державної служби в судах загальної юрисдикції (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4). У роботі застосовувався також історико-правовий метод, що дав можливість дослідити становлення і розвиток інституту кадрового забезпечення судів в національному та зарубіжному законодавстві (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3). Метод моделювання дав змогу визначити шляхи вдосконалення правового регулювання кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції в Україні (підрозділи 3.1, 3.2). Порівняльно-правовий метод застосовувався для порівняльного аналізу положень Конституції України, міжнародно-правових документів, законодавства зарубіжних країн, законів України “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Вищу раду юстиції” та інших нормативних актів, що регламентують порядок функціонування суддівського корпусу та кадрового забезпечення судів. Цей метод допоміг розробити та запропонувати напрями подальшого вдосконалення положень чинного законодавства України, що регламентують процедуру кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції (підрозділи 1.3, 2.3, 3.1, 3.2) та ін.

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становить статистична інформація Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, Ради суддів України, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана праця є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним науковим дослідженням адміністративно-правових аспектів кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції. У дисертації обґрунтовано низку нових теоретичних положень і висновків, що розкривають теоретичні засади адміністративно-правого функціонування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, а також організаційні та правові аспекти кадрової політики в судовій системі України. В дослідженні міститься 20 пропозицій щодо внесення змін і доповнень до Конституції України, законів України “Про судоустрій і статус суддів”, “Про Вищу раду юстиції”, Указу Президента України “Про Порядок складення присяги судді особою, вперше призначеною на посаду професійного судді”, Положення про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, а також розроблено проекти Інструкції “Про перелік юридичних посад та порядок визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції” та Посадової інструкції керівника апарату суду загальної юрисдикції.

У результаті дослідження сформульовано ряд положень і висновків, що мають теоретичне і безпосередньо практичне значення, а саме

вперше:

- розроблено модель здійснення кадрової політики у системі судів загальної юрисдикції, відповідно до якої:

а) Вища кваліфікаційна комісія суддів України перед оголошенням добору кандидатів на посади суддів має розраховувати кількість вакантних місць таким чином, щоб кожен, хто успішно пройшов тестування, закінчив навчання, склав іспит та відповідає встановленим вимогам, міг бути одразу й гарантовано призначеним на посаду судді;

б) повноваження Вищої ради юстиції в частині кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції (внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад) доцільно надати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, а повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо усунення суддів з посади, здійснення дисциплінарного провадження, застосування та зняття дисциплінарного стягнення надати Вищій раді юстиції;

в) питання фінансового та кадрового забезпечення помічника судді мають погоджуватися із суддею, якому він підпорядкований. Реалізація такого механізму буде гарантією унеможливлення будь-якого впливу на помічника судді з боку керівників підрозділів та керівництва апарату суду;

- доведено необхідність запровадження інституту рекомендацій для кандидата на посаду судді авторитетними особами у сфері права, до яких належать судді, прокурори, слідчі, адвокати, викладачі вищих навчальних закладів, які мають бездоганну репутацію та досвід роботи у галузі права не менше 20 років;

- обстоюється позиція, що історичними етапами становлення і розвитку інституту кадрового забезпечення судів в Україні є: Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовське князівство, Річ Посполита, Козацька доба, період УНР та Гетьманату, радянський період, незалежна Україна;

- обґрунтовано, що з урахуванням досвіду Французької школи магістратури першим випробуванням під час добору кандидатів на посаду судді має бути написання анонімного твору із запропонованої актуальної теми сьогодення. Впровадження вказаного етапу дасть змогу перевірити здібності претендентів до написання документів професійної спрямованості та відсіювати осіб, не спроможних виконувати цю роботу належним чином;

уточнено:

- поняття “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції”, під яким слід розуміти складову державної політики, що охоплює розробку організаційних принципів роботи з людьми, безперервне формування кадрового складу, його раціональне використання, а також створення умов для розвитку кадрового потенціалу судової влади з метою її належного функціонування, забезпечення позитивного іміджу, ефективного здійснення правосуддя;

- визначення “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”, під яким слід розуміти нормативно врегульовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів суддівського самоврядування, їх посадових осіб, органів у системі судоустрою України (ВРЮ та ВККСУ) щодо комплектування судів необхідною кількістю професійних кадрів, які відповідають встановленим вимогам, здійснення їх ефективного добору, призначення, навчання, виховання, використання, вивільнення та вирішення інших питань кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;

дістали подальшого розвитку:

- пропозиції щодо приведення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 82 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” у відповідність до ч. 1 ст. 128 Конституції України, згідно з якими єдиним органом, уповноваженим переводити суддів, обраних безстроково, з одного суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, є Верховна Рада України;

- твердження щодо посилення ролі голови суду під час вирішення питань кадрового забезпечення апарату суду шляхом наділення його правом призначати та звільняти керівника апарату та його заступників, а також приймати на роботу та звільняти працівників апарату суду, присвоювати їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовувати щодо них заохочення чи накладати дисциплінарні стягнення, а також щодо позбавлення керівника апарату суду повноважень приймати на роботу та звільняти працівників апарату суду та наділення його виключно господарськими та організаційними функціями;

- положення щодо скорочення строку призначення на посаду професійного судді вперше та необхідності визначення строку складення присяги такою особою; кадровий суд професійний юрисдикція

- пропозиції щодо нормативного закріплення переліку юридичних посад та порядку визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посаду суддів судів загальної юрисдикції, підвищення вікового цензу для призначення на посаду судді з 25 до 30 років, а також щодо уточнення цензу осідлості для кандидатів на посаду судді, відповідно до яких на цю посаду може бути рекомендовано лише громадянина України, який постійно проживає в Україні протягом останніх десяти років перед призначенням;

- ідея щодо диференціації слухачів Національної школи суддів України з урахуванням стажу і досвіду роботи в галузі права у системі спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді;

- теза щодо визначення критеріїв формування науково-викладацького складу Національної школи суддів України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні узагальнення, висновки й пропозиції можуть бути використані:

- у законотворчій сфері для внесення змін і доповнень до ст. ст. 127, 128, 131 Конституції України, ст. ст. 24, 29, 34, 56, 65, 66, 67, 75, 82, 152, 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст. ст. 3, 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, під час підготовки Інструкції “Про перелік юридичних посад та порядок визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції” та Посадової інструкції керівника апарату суду загальної юрисдикції;

- у науково-дослідницькій сфері для подальшої наукової розробки проблем кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції;

- у практичній діяльності Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, Державної судової адміністрації України, місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України;

- у навчальному процесі під час підготовки навчально-методичних матеріалів, викладання курсів адміністративного права та процесу у вищих навчальних закладах України.

Окремі положення дисертації застосовуються в навчальному процесі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (акт впровадження від 9 грудня 2014 року), під час підготовки працівників апаратів Вищого адміністративного суду України (акт впровадження від 22 грудня 2014 року № 2323/9/8/14-14) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (акт впровадження від 11 грудня 2014 року № 223-1802/0/4-14).

Також необхідно зазначити, що окремі пропозиції автора, викладені в наукових працях 2014 року, щодо збільшення тривалості спеціальної підготовки, запровадження іспиту з перевірки рівня володіння державною мовою, вилучення норми про заочну форму спеціальної підготовки, знайшли своє відображення в Законі України “Про забезпечення права на справедливий суд”, яким було змінено редакцію Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення дослідження оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні питання теорії та практики застосування сучасного вітчизняного та міжнародного права” (Київ, 2014), “Другі таврійські юридичні наукові читання” (Сімферополь, 2014), “Законодавство України: історія розвитку, соціальна обумовленість, якість, застосування та вдосконалення” (Запоріжжя, 2014), “Сучасні тенденції розвитку юридичної науки та практики” (Львів, 2014), “Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн” (Запоріжжя, 2014).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в 10 публікаціях автора, зокрема 5 в наукових статтях, з них 4 у вітчизняних наукових виданнях, 1 стаття в іноземному фаховому виданні та 5 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, якими об'єднано дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 229 сторінок, в тому числі основний текст - 196 сторінок та список використаних джерел з 258 найменувань на 32 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначено зв'язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 “Теоретичні засади адміністративно-правового функціонування інституту кадрового забезпечення” складається з трьох підрозділів, у яких досліджено правову природу становлення і розвитку інституту кадрового забезпечення судів в Україні, обґрунтовано авторське розуміння словосполучення “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”, визначено поняття та сутність кадрової політики щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, висвітлено міжнародно-правовий та зарубіжний досвід кадрового забезпечення судів.

У підрозділі 1.1 “Становлення і розвиток інституту кадрового забезпечення судів в Україні” сформульовано історичні етапи становлення і розвитку інституту кадрового забезпечення судів в Україні, досліджено поняття кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”.

Аналіз наукової спадщини вчених радянської доби, а також робіт більш пізнього періоду дав змогу розробити найбільш характерні етапи становлення і розвитку інституту кадрового забезпечення судів в Україні: Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовське князівство, Річ Посполита, Козацька доба, період УНР та Гетьманату, радянський період, незалежна Україна.

Обґрунтовано власне розуміння словосполучення “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”, під яким слід розуміти нормативно врегульовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів суддівського самоврядування, їх посадових осіб, органів у системі судоустрою України (ВРЮ та ВККСУ) щодо комплектування судів необхідною кількістю професійних кадрів, які відповідають встановленим вимогам, здійснення їх ефективного добору, призначення, навчання, виховання, використання, вивільнення та вирішення інших питань кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

Вивчивши наявні в науці підходи щодо формування суддівського корпусу, не можна погодитися з вченими та політиками ( Б.М. Морозовський, В.О. Наливайченко, Ю.В. Луценко), які стверджують, що формування суддівського корпусу має відбуватися за участю громадськості. З урахуванням досвіду провідних країни Європи (Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Норвегія, Данія) аргументується позиція, що на сучасному етапі становлення і розвитку нашої країни виборність суддів є передчасною ініціативою для формування суддівського корпусу через низку організаційних ускладнень, відсутність науково обґрунтованого механізму реалізації даної ідеї, недостатність рівня правової культури громадян України для того, щоб робити такий відповідальний крок.

У підрозділі 1.2“Поняття та сутність кадрової політики щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції” сформульовано поняття “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції”, аргументовано необхідність нормативного визначення норм навантаження на суддів та скорочення строку призначення на посаду професійного судді вперше.

Відстоюється позиція, яка полягає в тому, що під поняттям “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції” слід розуміти складову державної політики, яка охоплює розробку організаційних принципів роботи з людьми, безперервне формування кадрового складу, його раціональне використання, а також створення умов для розвитку кадрового потенціалу судової влади з метою її належного функціонування, забезпечення позитивного іміджу, ефективного здійснення правосуддя.

Чинне законодавство України не містить норми навантаження на одного суддю. Це спричиняє погіршення якості розгляду справ і, як наслідок, зниження ефективності роботи всієї судової системи України. Запропоновано для забезпечення ефективної кадрової політики нормативно визначити обсяг навантаження на суддів судів загальної юрисдикції. Законодавче закріплення відповідних нормативів допоможе розрахувати максимальну кількість справ, які суддя зможе розглянути в установлений строк з дотриманням норм процесуального і матеріального права, визначити чисельність суддів, які будуть здатні оперативно розглядати ці справи, встановити необхідну кількість працівників апарату суду і здійснювати фінансування судової системи відповідно до цих показників.

З урахуванням думки вітчизняних науковців (І.Л. Самсін, С.В. Прилуцький, Л.В. Скомороха та ін.), позиції Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанська комісія), а також досвіду провідних країн світу (Італія, Іспанія, США, Франція, Німеччина та ін.) вважається за необхідне внести зміни до ст. 128 Конституції України, відповідно до яких строк призначення на посаду професійного судді вперше має бути скорочено з п'яти до трьох років. Це стало б додатковим фактором гарантування принципів незалежності суддів та їх незмінюваності, наблизило б законодавство України до стандартів найрозвинутіших країн світу.

У підрозділі 1.3“Міжнародно-правовий та зарубіжний досвід функціонування суддівського корпусу та кадрового забезпечення судів (Велика Британія, Франція, Австрія, Латвія, Казахстан, Російська Федерація) проаналізовано законодавство Великої Британії, Франції, Австрії, Латвії, Казахстану, Російської Федерації на предмет правового регулювання кадрового забезпечення судів з точки зору можливого запозичення досвіду цих країн для удосконалення чинного законодавства України. Особливостями кадрового забезпечення в цих країнах є: судді обираються або призначаються на посаду на постійній основі без випробувального терміну (Велика Британія, Франція, Латвія, Казахстан, Російська Федерація); віковий ценз для кандидатів на посаду судді становить від 30 до 50 років (Велика Британія, Франція, Латвія); спеціальна підготовка кандидата на посаду судді триває від 2,5 до 5 років (Франція, Австрія); граничний вік перебування на посаді судді становить 70 років (Велика Британія, Латвія, Російська Федерація); до стажу роботи в галузі права, необхідного для призначення на посаду судді, включається період роботи на науково-викладацьких посадах (Австрія, Латвія, Російська Федерація) тощо.

Розділ 2 “Правові та організаційні аспекти реалізації кадрової політики в системі судів загальної юрисдикції України” складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлюється організаційні засади кадрової роботи в системі судів загальної юрисдикції України, аналізуються встановленні законодавством вимоги до кандидатів на посаду суддів, суддів апеляційної та касаційної інстанції, працівників апарату суду, досліджується правове регулювання підготовки і підвищення кваліфікації суддів судів загальної юрисдикції, характеризується процедура кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 2.1“Правова основа організації кадрової політики в системі судів загальної юрисдикції” досліджено особливості правової регламентації кадрової політики в системі судів загальної юрисдикції.

Висловлюється переконання, що з метою унеможливлення необґрунтованих та безпідставних переведень суддів, яких щойно призначили, забезпечення ефективного функціонування судової системи України необхідно законодавчо встановити, що суддя, призначений у межах п'ятирічного строку, не може протягом трьох років бути переведеним на роботу до іншого місцевого суду. Запропонований порядок дасть змогу оцінити рівень професіоналізму судді, його моральні та ділові якості, а також відстежити кількість скасованих вищими інстанціями ухвалених ним судових рішень. За таких умов претендент на посаду судді виваженіше підходитиме до свого бажання взяти участь у конкурсі на зайняття вакантної посади, якщо така посада буде у місцевості, де знаходиться суд, яка є неприйнятною для постійного проживання.

У підрозділі досліджується питання щодо конституційності положення ч. 1 та ч. 2 ст. 82 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” про наділення Президента України правом переведення суддів, обраних безстроково, з одного суду до іншого суду. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 128 Конституції України, перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснює Президент України. Решту суддів, крім суддів Конституційного Суду України, обирає Верховна Рада України безстроково в порядку, встановленому законом. На підставі цього логічним і юридично обґрунтованим є такий розподіл між цими суб'єктами владних повноважень щодо переведення суддів з одного суду до іншого: в межах п'ятирічного строку - здійснює Президент України; переведення суддів, обраних безстроково, - Верховна Рада України.

На основі аналізу нормативної моделі кадрового забезпечення працівників апарату суду загальної юрисдикції обґрунтовано, що для унеможливлення будь-якого впливу на помічника судді з боку керівників підрозділів та керівництва апарату суду, питання фінансового та кадрового характеру мають погоджуватися із суддею, якому підпорядкований помічник.

З урахуванням викладеного пропонується ст. 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” доповнити абзацом такого змісту: “Питання фінансового та кадрового забезпечення погоджуються із суддею, якому підпорядкований помічник”.

У підрозділі 2.2“Вимоги до кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції” обґрунтовано необхідність підвищення вимог до кандидатів на посаду судді, а також суддів судів загальної юрисдикції.

Підтримано позицію науковців (В.Ф. Бойко, М.К. Закурін, М.І. Замковенко, В.Т. Маляренко, І.Л. Петрухін, І.Л. Самсін, В.В. Фесенко), які виступають за необхідність підвищення вікового цензу з 25 до 30 років. Аргументовано, що суддівські посади повинні обіймати соціально та морально зрілі особи, які мають не лише достатній досвід роботи у галузі права, а й життєвий досвід для правильної оцінки різноманітних спірних ситуацій під час розгляду судових справ.

Пропонується ч. 3 ст. 127 Конституції України викласти в такій редакції: “На посаду судді може бути рекомендований Вищою кваліфікаційною комісією суддів України громадянин України, не молодший тридцяти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, постійно проживає в Україні протягом останніх десяти років перед призначенням, має бездоганну репутацію та володіє державною мовою”.

У підрозділі 2.3 “Правове регулювання підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів судів загальної юрисдикції” досліджується процедура підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації високопрофесійних кадрів для судової системи України.

З урахуванням позицій вітчизняних науковців (Л.М. Москвич, А.М. Марцинкевич, Т.В. Андрейчук та ін.) та досвіду зарубіжних країн (Франція, Нідерланди) висловлюється переконання, що у системі спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді доцільно проводити диференціацію слухачів залежно від стажу і досвіду роботи в галузі права: випускники вищих навчальних закладів без досвіду роботи; особи, що мають понад три роки стажу роботи в галузі права на посаді помічника судді в судах загальної або конституційної юрисдикції чи на посаді адвоката; інші особи, які мають стаж роботи у галузі права понад три роки. Для кожної категорії слухачів доцільно розробити відповідну програму підготовки, що буде відрізнятися від іншої за термінами навчання та стажування. Такий підхід дасть можливість усім бажаючим з високим рівнем теоретичної підготовки, що підтверджується результатами іспиту та тестування, проходити спеціальну підготовку протягом необхідного часу для отримання відповідних знань і навичок.

У підрозділі 2.4 “Процедура кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції” досліджено особливості регламентації кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, розкрито проблеми правового регулювання в даній сфері та науково обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Висловлюється пропозиція про необхідність запровадження інституту рекомендацій під час вирішення кадрових питань в судах загальної юрисдикції. Рекомендації кандидатам на посаду судді могли б надавати судді, прокурори, слідчі, адвокати, викладачі вищих навчальних закладів, які мають бездоганну репутацію та досвід роботи у галузі права не менше 20 років. Крім того, пропонується також встановити вимогу щодо надання не лише характеристики, а й рекомендації за місцем навчання, роботи та ін.

З метою перевірки здібностей кандидатів на посаду судді до написання документів професійної спрямованості та відсіювання осіб, не спроможних готувати документи на належному рівні, а також враховуючи досвід Французької школи магістратури, запропоновано внести зміни до ч. 1 ст. 66 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, відповідно до яких першим випробуванням під час добору кандидатів на посаду судді буде написання анонімного твору із запропонованої актуальної теми сьогодення.

Чинним законодавством України не визначено строк, протягом якого призначена суддею особа має скласти присягу. У зв'язку з цим, за певних умов, новопризначені судді протягом тривалого часу не можуть приступити до виконання своїх обов'язків. З метою вдосконалення процедури забезпечення судів загальної юрисдикції висококваліфікованими кадрами потрібно нормативно визначити строк, протягом якого судді складатимуть присягу. Для визначення строку складення присяги необхідно ст. 56 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” доповнити новою частиною такого змісту: “Суддя складає присягу не пізніше тридцяти днів від дня підписання Президентом України відповідного указу про його призначення”.

Розділ 3 “Шляхи вдосконалення правового регулювання кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції” складається з двох підрозділів, у яких розроблено стратегію реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції та викладено концептуальну модель здійснення кадрової політики у системі судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 3.1 “Адміністративно-правові особливості та стратегія реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції” узагальнено перелік проблем, вирішення яких дасть змогу вдосконалити процедуру кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, викладено основні напрями реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

Аналіз наукових робіт вітчизняних вчених показав, що до функціонування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції висловлюється неоднозначне ставлення. Так, В.В. Долежан, С.В. Прилуцький наполягають на їх об'єднанні в єдиний орган державної влади, а О.В. Лавринович, І.Л. Самсін, Т.І. Якімець вважають, що одночасне функціонування двох, а за необхідності й більше органів державної влади, що відповідають за кадрове забезпечення судової системи України, також є цілком прийнятною моделлю. Для удосконалення та оптимізації процедури кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції необхідно здійснити перерозподіл повноважень між Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, відповідно до якого повноваження Вищої ради юстиції в частині кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції (внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад) доцільно надати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, а повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо усунення суддів з посади, здійснення дисциплінарного провадження, застосування та зняття дисциплінарного стягнення надати Вищій раді юстиції. Втілення запропонованої моделі перерозподілу повноважень між цими органами пришвидшить формування суддівського корпусу та зменшить кількість вакантних місць у судах.

У підрозділі сформульовано стратегію реформування інституту кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, яка охоплює низку найбільш характерних етапів, пов'язаних з предметом дослідження.

Перший етап. Підготовка та прийняття змін до Основного закону України, якими буде визначено організацію і порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, змінено порядок формування та повноваження Вищої ради юстиції, підвищено вимоги до кандидатів на посаду судді, скорочено строк першого призначення на посаду професійного судді.

Другий етап. Підготовка і прийняття змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, якими має бути окреслено модель кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції, а саме: вдосконалено процедуру добору, призначення та переведення суддівських кадрів з урахуванням висновків та рекомендацій Європейської комісії “За демократію через право” (Венеціанська комісія); поліпшено систему кадрового забезпечення апаратів судів загальної юрисдикції; визначено процедуру підготовки та підвищення кваліфікації суддів з урахуванням досвіду провідних країн світу; визначено критерії формування науково-викладацького складу Національної школи суддів України; усунено невідповідність окремих положень Конституції України.

Третій етап. Підготовка та прийняття Закону України “Про норми навантаження на суддів”, в якому буде викладено методику встановлення норм навантаження на суддів.

Четвертий етап. Підготовка та прийняття Інструкції “Про перелік юридичних посад та порядок визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції”.

П'ятий етап. З урахуванням вказаних нововведень - внесення змін до інших законодавчих актів з метою узгодження зазначених положень між собою.

У підрозділі 3.2 “Формування концептуальної моделі здійснення кадрової політики у системі судів загальної юрисдикції в Україні з урахуванням міжнародних стандартів” розроблено модель здійснення кадрової політики у системі судів загальної юрисдикції.

З урахуванням міжнародного досвіду та стандартів для вдосконалення та оптимізації процедури забезпечення судової системи України висококваліфікованими кадрами розроблено зміни та доповнення до ст. ст. 127, 128, 131 Конституції України, ст. ст. 24, 29, 34, 56, 65, 66, 67, 75, 82, 152, 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст. ст. 3, 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, Указу Президента України “Про Порядок складення присяги судді особою, вперше призначеною на посаду професійного судді” від 6 квітня 2011 року № 380/2011, Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яким затверджено Положення про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді від 12 лютого 2013 року № 5/зп-13, а також розроблено проекти Інструкції “Про перелік юридичних посад та порядок визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції” та Посадової інструкції керівника апарату суду загальної юрисдикції.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукового завдання з дослідження комплексу проблемних питань кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є:

1. Сформульовано історичні етапи становлення і розвитку інституту кадрового забезпечення судів в Україні, пов'язані з предметом дослідження: Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовське князівство, Річ Посполита, Козацька доба, період УНР та Гетьманату, радянський період, незалежна Україна;

2. Уточнено, що під поняттям “кадрова політика щодо забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції” слід розуміти складову державної політики, що охоплює розробку організаційних принципів роботи з людьми, безперервне формування кадрового складу, його раціональне використання, а також створення умов для розвитку кадрового потенціалу судової влади з метою її належного функціонування, забезпечення позитивного іміджу, ефективного здійснення правосуддя.

3. Визначено поняття “кадрове забезпечення судів загальної юрисдикції”, під яким слід розуміти нормативно врегульовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів суддівського самоврядування, їх посадових осіб, органів у системі судоустрою України (ВРЮ та ВККСУ) щодо комплектування судів необхідною кількістю професійних кадрів, які відповідають встановленим вимогам, здійснення їх ефективного добору, призначення, навчання, виховання, використання, вивільнення та вирішення інших питань кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції.

4. Доведено, що на сучасному етапі становлення і розвитку нашої країни виборність суддів є передчасною ініціативою для формування суддівського корпусу через низку організаційних ускладнень, відсутність науково обґрунтованих рекомендацій щодо реалізації даної ідеї, недостатність рівня правової культури громадян України для того, щоб робити такий відповідальний крок. Однак у майбутньому така ідея не відкидається за умови прогресивного розвитку суддівської системи України.

5. Аргументовано, що для забезпечення ефективної кадрової політики необхідно нормативно визначити обсяг навантаження на суддів судів загальної юрисдикції. Встановлення відповідних нормативів допоможе розрахувати максимальну кількість справ, які суддя зможе розглянути в установлений строк з дотриманням норм процесуального і матеріального права; визначити чисельність суддів, які будуть здатними оперативно розглядати ці справи; встановити необхідну кількість працівників апарату суду; здійснювати фінансування судової системи відповідно до цих показників.

6. Обґрунтовано, що з метою недопущення фактів потрапляння в суддівський корпус осіб, у яких під час попередньої професійної діяльності, можливо, сформувався “обвинувальний” ухил, несумісний з цінностями суддівської професії, доцільно розглядати таку кандидатуру не раніше ніж через п'ять років після її звільнення з правоохоронних органів або через три роки, якщо вона протягом цього часу займалася адвокатською діяльністю.

7. Доведено, що з метою удосконалення та оптимізації процедури кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції необхідно здійснити перерозподіл повноважень між Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, відповідно до якого повноваження Вищої ради юстиції в частині кадрового забезпечення судів загальної юрисдикції (внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад) доцільно надати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, а повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо усунення суддів з посади, здійснення дисциплінарного провадження, застосування та зняття дисциплінарного стягнення надати Вищій раді юстиції.

8. Роз'яснено, що діюча в Україні система добору та призначення кандидатів на посаду судді є надто ускладненою, тривалою, що уповільнює процес формування суддівського корпусу, збільшує кількість вакантних посад у судах та призводить до додаткових бюджетних витрат. Особи, які за державні кошти пройшли спеціальну підготовку в Національній школі суддів України та успішно склали кваліфікаційний іспит, не мають змоги одразу й гарантовано отримати призначення на посаду судді, а окремі з них змушені по декілька років перебувати у резерві в очікуванні можливості призначення на посаду. Для розв'язання проблеми комплектування суддівського корпусу високопрофесійними юристами необхідно перед оголошенням добору кандидатів на посади суддів розраховувати кількість вакантних місць таким чином, щоб кожен, хто успішно пройшов тестування, закінчив навчання, склав іспит та відповідає вимогам до судді, міг гарантовано й одразу бути призначеним на цю посаду.

9. Через відсутність належного нормативно-правового регулювання кадрового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції розроблено пропозиції та рекомендації щодо внесення ряду змін і доповнень до ст. ст. 127, 128, 131 Конституції України, ст. ст. 24, 29, 34, 56, 65, 66, 67, 75, 82, 152, 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст. ст. 3, 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, Указу Президента України “Про Порядок складення присяги судді особою, вперше призначеною на посаду професійного судді” від 6 квітня 2011 року № 380/2011, Рішення ВККСУ, яким затверджено Положення про порядок проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді від 12 лютого 2013 року № 5/зп-13, а також розроблено проекти Посадової інструкції керівника апарату суду загальної юрисдикції та Інструкції “Про перелік юридичних посад та порядок визначення стажу роботи у галузі права для кандидатів на посади суддів судів загальної юрисдикції”.

...