Організаційно-правові засади цивільного контролю за діяльністю служби безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА

12.00.07 - Адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Організаційно-правові засади цивільного контролю за діяльністю служби безпеки України

Баранецький Руслан Федорович

ХЕРСОН - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Міжнародному університеті бізнесу і права, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 25 квітня 2014 року о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.135.03 у Міжнародному університеті бізнесу і права за адресою: 73039, м. Херсон, вул. 49-ї Гвардійської дивізії, 37-А.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Міжнародного університету бізнесу і права за адресою: 73039, м. Херсон, вул. 49-ї Гвардійської дивізії, 37-А.

Автореферат розісланий 23 березня 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М. Рачинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Служба безпеки України (далі - СБ України), будучи правоохоронним органом спеціального призначення, виконує завдання щодо забезпечення національної безпеки України, захисту такої від внутрішніх і зовнішніх загроз. Будучи частиною функцій держави, вказані завдання виконуються службою за допомогою широких повноважень, включно до обмеження прав і свобод людини. І ці виняткові повноваження повинні бути контрольованими для попередження, припинення порушень принципів законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності, відповідальності перед народом України в діяльності СБ України, відсутності зловживань службовим становищем, перевищення повноважень та інших негативних проявів, обумовлених специфікою статусу СБ України. Але це тільки одна сторона контролю над СБ України. Діючі військовослужбовці, особи, які підлягають призову, перебувають у запасі та призвані на збори, особи, звільнені з військової служби, а також члени їхніх сімей, також потребують контролю задля дотримання їх прав і свобод.

Контроль, про який іде мова, має на сьогодні назву демократичного цивільного і відіграє провідне значення для вирішення означених вище завдань. Однак, як його назву, так і правову регламентацію в цілому не можна визнати досконалою. Проблемним є питання використання терміну «цивільний» за умови здійснення контролю прокуратурою України. Недосконалим є понятійний апарат законодавства з питань правового регулювання демократичного цивільного контролю. Викликає ряд зауважень обсяг контрольних повноважень Голови держави, що одноособово призначає та звільнює Голову СБ України. Ряд питань залишені без відповіді з позбавленням прокуратури України функції загального нагляду над СБ України, незважаючи на конституційну вимогу їх вирішення.

Питання демократичного цивільного контролю, контролю як функції державного управління вже неодноразово були предметом дослідження науковців. Зокрема, теоретичну базу цього дослідження становлять праці таких науковців, як В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, Г. В. Атаманчук, А. І. Балаклицький, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, Л. P. Біла, Ю. П. Битяк, О. І. Безпалова, Н. М. Волошина, А. П. Гель, Ю.М. Грошовий, С. В. Ківалов, В. К. Колпаков, А. П. Коренєв, В. М. Кириченко, О. М. Клюєв, О. М. Куракін, В. А. Ліпкан, М. В. Лошицький, О. М. Музичук, Д. М. Овсянко, О. В. Плетньов, В. О. Серьогін, О. Ф. Скакун, Ю. М. Старілов, В. Я. Тацій, В. В. Тоцький, О. П. Угровецький, М. В. Цвік, О. Л. Чернецький, В. В. Шутович, О. Н. Ярмиш та інших. Однак велика кількість доробок у цій області не вирішує всіх проблемних аспектів організації демократичного цивільного контролю.

Таким чином, важливість адміністративно-правових засад цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України, необхідність дослідження теоретично-практичних проблем цих процесів, недосконалість правового регулювання у цій сфері обумовлюють актуальність обраної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Міжнародного університету бізнесу і права на 2010-2015 роки за темою «Стратегічні напрямки та пріоритети розвитку ринків в умовах інтеграції та глобалізації» (номер державної реєстрації 0109U002937). Особистий внесок дисертанта полягає у формулюванні пропозицій і рекомендацій з удосконалення правової бази та формування системи адміністративно-правового регулювання процесів формування і реалізації державної інформаційної політики.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення теоретичних засад і практики здійснення демократичного цивільного контролю над СБ України з виділенням недоліків та розробкою шляхів їх усунення.

Для досягнення поставленої мети дослідження вважається необхідним вирішення таких завдань:

визначення ролі та місця Служби безпеки України в системі органів держави;

формулювання поняття і встановлення видів контролю за діяльністю СБ України;

визначення підзвітності СБ України;

виділення суб'єктів президентського контролю за діяльністю СБ України;

обґрунтування здійснення судового контролю над СБ України;

встановлення специфіки контролю над СБ України з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

визначення особливостей громадського контролю над СБ України;

дослідження прокурорського нагляду над СБ України як різновиду демократичного цивільного контролю. служба безпека контроль виконавчий

Об'єктом дисертаційного дослідження є адміністративно-правові відносини, які виникають під час здійснення демократичного цивільного контролю над СБ України.

Предмет дослідження охоплює теоретико-методологічні засади, стан і перспективи нормативно-правового забезпечення, практику здійснення демократичного цивільного контролю над СБ України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання, що при комплексному застосуванні на основі системного підходу та діалектико-матеріалістичного методу дозволили всебічно та повно дослідити демократичний цивільний контроль над СБ України. За допомогою методів аналізу, синтезу, дедукції та індукції, групування та класифікації визначено специфічні риси демократичного цивільного контролю (підрозділ 1.2), форми демократичного цивільного контролю щодо окремих з них (розділ 2), види демократичного цивільного контролю над СБ України (підрозділ 1.2), поняття національної безпеки в інформаційній сфері (підрозділ 1.1). Метод документального аналізу та спеціально-юридичний у поєднанні дозволили визначити прогалини, неточності, інші вади правового регулювання демократичного цивільного контролю над СБ України (підрозділ 1.2, розділ 2). З використанням засобів формальної логіки та системно-структурного методу встановлено роль і місце СБ України в системі механізму держави (підрозділ 1.1), систему суб'єктів контролю над СБ України (розділ 2). Метод порівняння, правового аналізу допоміг встановити відмінності державного контролю та демократичного цивільного контролю (підрозділ 1.2), визначити співвідношення понять: воєнна організація держави та правоохоронні органи (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2), нагляд та контроль над СБ України (підрозділ 1.2), захист і охорона в діяльності СБ України (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-семантичного методу понятійний апарат науки адміністративного права поповнено такими поняттями як демократичний цивільний контроль над СБ України з пропозицією зміни термінології на демократичний зовнішній контроль (п. 1.2), громадський контроль над СБ України (п. 2.1.4.), національна безпека в інформаційній сфері (п. 1.1).

Нормативну основу роботи складають: Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР; закони України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 № 975-IV, «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII, «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 № 3781-XII, «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV, «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 № 183/98-ВР, «Про державну службу» від 17.11.2011 № 4050-VI; укази Президента України «Про затвердження Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України» від 07.11.2001 № 1053/2001, «Про повноваження та гарантії здійснення постійного контролю за діяльністю Служби безпеки України» від 18.05.2007 № 427/2007 та інші нормативно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем демократичного цивільного контролю над СБ України.

Наукова новизна дисертації охоплює напрацьовані та сформульовані концептуально важливі у теоретичному плані та практично значущі положення, серед яких:

вперше:

обґрунтовано, що в Законі України «Про Службу Безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII слід вести мову не тільки про захист, але й про охорону суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її державної безпеки, включаючи економічну та інформаційну сфери, тощо, з огляду на доцільність розмежування категорій «захист» та «охорона» в юриспруденції;

доведено, що національна безпека в інформаційній сфері та національна безпека в економічній сфері як частина компетенції СБ України не є тотожними поняттям інформаційної та економічної безпеки;

доведено, що у ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-XII необхідно зробити доповнення (ввести поняття «національні інтереси» (життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток) поряд з поняттям «життєво важливі інтереси України», що стоять в одному ряду, але не є тотожними за змістом через розбіжність категорій інтересів держави, суспільства, особи);

доведено доцільність заміни терміну «цивільний» на термін «зовнішній» при характеристиці демократичного контролю над СБ України;

визначено ознаки демократичного контролю над СБ України: здійснення за конкретною сферою, функцією, окремою стороною діяльності об'єкта; відсутність організаційної підпорядкованості того, кого контролюють, тому, хто контролює; застосування за результатами контролю різних заходів впливу на об'єкт, включаючи притягнення до юридичної відповідальності з боку суб'єкта контролю або ж з його ініціативи за відсутності необхідних для притягнення повноважень;

доведено, що поняття «цивільний» та «парламентський» не повинні співвідноситися як ціле і частина при визначенні компетенції Комітету з питань національної безпеки і оборони ВР України. З них кожне позначає різновид контролю над СБ України з боку ВР України за іншим критерієм: організаційних взаємозв'язків між контролюючим суб'єктом і підконтрольним об'єктом в умовах відмінності суб'єктів здійснення зовнішнього контролю;

доведено доцільність повноваження Президента України щодо призначення на посади та звільнення з посад СБ України, внесення пропозицій до ВР України щодо призначення, загальної структури, чисельності, визначення функцій СБ України вважати контрольною формою діяльності;

виділено три різновиди предметів демократичного цивільного судового контролю над СБ України, які умовно позначено наступним чином: 1) дотримання норм військовослужбовцями; 2) дотримання норм щодо військовослужбовців; 3) протиправність дій чи бездіяльність певних осіб, які сприяли вчиненню кримінальних правопорушень військовослужбовцями або спричинили порушення прав і законних інтересів громадян;

обґрунтовано, що контроль органів виконавчої влади над СБ України буде зовнішнім, а не внутрішнім, оскільки служба в механізмі держави посідає особливе місце, в тому числі знаходиться поза межами конституційного поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

дістала подальшого розвитку:

концепція позбавлення прокуратури України функції загального нагляду з акцентом на необхідність введення в дію законів, якими б було врегульовано порядок створення і функціонування державних органів, серед функцій або ж єдиною їх функцією був би контроль додержання і застосування законів. Адже з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, з одного боку, прокуратуру України позбавлено функції загального нагляду, але з іншого: 1) в Конституції України функція загального нагляду залишається серед функцій вказаного органу; 2) в Законі про прокуратуру встановлено, що прокуратура здійснює функції, визначені Основним Законом; 3) п. 9 перехідних положень Основного Закону не виконано через відсутність законів, що регулювали б діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів;

удосконалено:

поняття демократичного цивільного контролю над правоохоронними органами держави, включаючи воєнні, як діяльність щодо дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави, сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військової дисципліни з боку зовнішніх щодо Воєнної організації та правоохоронних органів держави суб'єктів (не мають організаційних зв'язків із вказаними об'єктами) відповідно до Конституції і законів України;

поняття громадського контролю над СБ України як сукупність дій громадян, громадських організацій та ЗМІ на підставах і в порядку, що визначені Конституцією та законами України, коли мова йде про правові форми діяльності, з наслідками рекомендаційного характеру щодо законності та ефективності діяльності СБ України, її посадових осіб, необхідності та шляхів реформування системи органів та нормативно-правової бази, стану дотримання прав, свобод фізичних та юридичних осіб під час здійснення повноважень служби, як і щодо захисту прав військовослужбовців;

п. 4 Положення про повноваження Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБ України та гарантій його діяльності, з виділенням двох блоків. Перший - це «здійснення контролю за…» з додаванням конструкції «а саме» з подальшим переліченням повноважень, на сьогодні визначених п. 2-9 (окрім повноваження на реєстрацію в установленому порядку нормативно-правових актів і вжиття заходів щодо включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів; одержання в разі потреби від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади експертних оцінок з окремих питань - вони повинні бути закріплені окремими підпунктами і становити другий блок п. 4 Положення). Перший блок повинен завершуватися вказівкою на невичерпність переліку п. 2-9;

поняття форм та методів демократичного контролю з боку Президента України (формами президентського контролю в рамках виконавчого провадження визначені контроль за додержанням строків, моніторинг, поглиблене вивчення та перевірка, узагальнення. Методи - вивчення, обстеження, заслуховування, узагальнення, підготовка аналітичних матеріалів, звітів, отримання від виконавців і вивчення відповідної проміжної та підсумкової інформації, аналіз цієї інформації, статистичних даних і звітності та результатів моніторингу).

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані:

у нормотворчому процесі (для вдосконалення чинних і розробки нових нормативно-правових актів з питань регулювання демократичного цивільного контролю в цілому або ж окремих його аспектів, а також доповнень, втрати чинності норм актів з інших питань, що містять розділи, статті чи частини статей з питань регулювання контролю над СБ України чи іншими правоохоронними органами держави);

у правозастосуванні (результати дисертаційного дослідження можуть бути використані будь-яким із суб'єктів демократичного цивільного контролю, а також особами, які підлягають призову, проходять військову службу, перебувають у запасі та призвані на збори, особами, звільненими з військової служби, а також членами їхніх сімей);

у навчальному процесі (результати дослідження можуть бути корисними як викладачам під час планування і організації навчальної роботи, так і студентам, курсантам, аспірантам, ад'юнктам, учням, тощо під час підготовки до семінарських занять, контролю знань, рефератів, курсових робіт, дипломів та ін.);

у науково-дослідній роботі (отримані результати можуть слугувати підґрунтям для здійснення подальших досліджень питань демократичного цивільного контролю, статусу його суб'єктів і об'єктів, державного контролю, громадського контролю).

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях, зокрема: «Дотримання прав людини: сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення» (м. Київ, 2014 р.) та «Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ» (м. Київ, 2014 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях України та науковому періодичному виданні іншої держави, двох тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (найменувань). Загальний обсяг роботи становить 177 сторінок, з них основного тексту - 160 сторінок. Кількість використаних джерел - 147.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі визначається актуальність теми дисертації, встановлюється її зв'язок з науковими програмами та темами, виділяються мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, обґрунтовуються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, надається інформація щодо апробації й публікацій результатів, структури й обсягу дослідження.

Розділ 1 «Поняття та значення цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України» присвячено визначенню характерних рис означеного різновиду контролю, встановленню недоліків використовуваної термінології та інших питань правового регулювання демократичного контролю в Україні.

У підрозділі 1.1. «Роль та місце Служби безпеки України в системі органів держави» доведено, що СБ України є одним із суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. При цьому, обґрунтовано, що слід розрізняти безпеку та систему її забезпечення, з яких перша є результатом функціонування другої. Тоді національну безпеку можливо визначити як захищеність, а забезпечення національної безпеки - як діяльність по досягненню відповідного стану, суб'єктом здійснення якої є СБ України.

Аргументовано, що, як один з аспектів, активна реалізація контрольних повноважень відносно суб'єктів системи безпеки держави (серед них і СБ України) сприяє попередженню, припиненню порушень принципів законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності, відповідальності перед народом України в діяльності СБ України, уникненню зловживань службовим становищем, перевищення повноважень та інших негативних проявів, викликаних «особливим» статусом СБ України (характеризується особливими завданнями та повноваженнями, спеціальним порядком утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, формування кадрів, призначення та звільнення працівників, керівництва, не належить до числа органів виконавчої влади).

Окремо зауважено, що національна безпека в інформаційній сфері та національна безпека в економічній сфері як частина компетенції СБ України не є тотожними поняттям інформаційної та економічної безпеки. Наприклад, інформаційна безпека це відмінне від національної безпеки поняття, яке може бути використане в якості самостійної правової категорії при характеристиці інформаційного простору України, інформаційної інфраструктури, середовища, системи, ринку, продуктів, забезпечення, тощо. Водночас, спираючись на положення чинного законодавства України, можна зробити висновок про можливість використання поняття інформаційної національної безпеки (національної безпеки України в інформаційній сфері). Національна безпека України та інформаційна безпека в Україні перетинаються, але не є тотожними чи входжуваними одна до одної. Якраз область їх перетинання (або ж, іншими словами, синтез) є ключем до вирішення проблеми визначення національної безпеки в інформаційній сфері як стану захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, при якому досягається нормальне функціонування вказаних об'єктів незалежно від негативних внутрішніх і зовнішніх інформаційних впливів, наслідків функціонування інформаційно-комунікаційних технологій через своєчасне запобігання, виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз.

Підрозділ 1.2. «Поняття та види контролю за діяльністю Служби безпеки України» присвячено визначенню досконалості термінології і поняття, здійсненню класифікації демократичного цивільного контролю над СБ України.

Обґрунтовано, що на сьогодні термінологія законодавства у сфері правового регулювання демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави не є досконалою, перш за все через використання поняття «цивільний» щодо такого контролю за наявності серед його суб'єктів військової прокуратури. Зрозуміло, що проблема потребує вирішення. І шлях, обраний для цього, полягає в аналізі критеріїв класифікації контролю від частини до цілого з виділенням іншої частини. І цей шлях дозволяє стверджувати про можливість заміни терміну «цивільний» на «зовнішній» контроль з виділенням таких його ознак як здійснення за конкретною сферою, функцією, окремою стороною діяльності об'єкта (над правоохоронними органами держави, включаючи Воєнну організацію); відсутність організаційної підпорядкованості того, кого контролюють, тому, хто контролює; застосування за результатами контролю різних заходів впливу на об'єкт, включаючи притягнення до юридичної відповідальності з боку суб'єкта контролю або ж з його ініціативи за відсутності необхідних для притягнення повноважень.

Під сумнів поставлені визначення Воєнної організації держави, правоохоронного органу та цивільно-військових відносин у вигляді, що на сьогодні міститься у ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-IV [48] та у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV [8].

Демократичний зовнішній контроль над правоохоронними органами держави, включаючи Воєнну організацію, може бути класифіковано, коли за основу виділення видів буде взято такі критерії як: джерела контрольних даних; охоплення питань діяльності об'єктів; цільова перспективна спрямованість; періодичність проведення; місце здійснення; форма та метод; підстави проведення, суб'єкт здійснення.

У розділі 2 «Зміст цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України» окремо досліджуються види контролю за суб'єктами його здійснення із встановленням специфіки здійснення кожним з них демократичного цивільного контролю над СБ України.

У підрозділі 2.1. «Контроль за діяльністю Служби безпеки України» визначаються та аналізуються види контролю над СБ України.

У підрозділі 2.1.1. «Підзвітність Служби безпеки України» доведено, що поняття контролю, який здійснює Комітет з питань національної безпеки і оборони ВР України як «цивільний, у тому числі парламентський» (п. 14 Додатку до Постанови Верховної Ради України від 4 грудня 2014 року № 22-VIII), не є досконалим. З вищевказаної конструкції виходить, що комітет здійснює цивільний контроль над Воєнною організацією, різновидом якого є парламентський. Але виникає питання: чи здійснює комітет ВР України інший контроль, окрім парламентського? Відповідь на яке ні. Контроль, який здійснює ВР України над СБ України, в тому числі через Комітет з питань національної безпеки і оборони ВР України, називається парламентським.

Парламентський контроль може мати різні форми, кількість яких досить велика через розбіжність суб'єктів та видів контролю, що охоплюються поняттям парламентського. Водночас, ВР України, окрім парламентського, іншого контролю над СБ України не здійснює. А тому складова ВР України також не може мати вказаних повноважень. Це означає, що Комітет з питань національної безпеки і оборони здійснює парламентський цивільний контроль над СБ України. І це повинно бути основою для визначення повноважень як комітету, так і парламенту в цілому.

У підрозділі 2.1.2. «Президентський контроль за діяльністю Служби безпеки України» обґрунтовано, що президентський контроль над СБ України здійснюється Головою держави особисто, РНБОУ та Уповноваженим з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Однак, не у всіх нормативно-правових актах з регулювання відповідних питань чітко зазначено про віднесення СБ України до числа об'єктів президентського контролю. Часто йдеться про органи виконавчої влади, позиція віднесення до яких СБ України досить розповсюджена. Водночас, за умови доведення особливого статусу СБ України та знаходження поза межами конституційного поділу влади виходить прогалина в законодавстві, що потребує невідкладної ліквідації.

Окремо наголошуємо, що при правовому регулюванні контрольних повноважень Президента над СБ України не дотримано принцип збалансованості, стримувань і противаг повноважень і відповідальності гілок влади, аналогічно вирішенню ряду інших питань демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, коли Президент має повноваження виключного впливу на керівництво правоохоронних органів.

У підрозділі 2.1.3. «Судовий контроль» доведено, що такий є одним з видів демократичного цивільного контролю над СБ України, адже, відповідно до ст. 6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-IV, система останнього включає контроль з боку судових органів, який здійснюється у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Водночас, у розділі VI Закону України «Про Службу Безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-XII, який має назву «Контроль і нагляд за діяльністю Служби Безпеки України», не йдеться про такий різновид контролю як судовий. Однак, підстав стверджувати про його відсутність серед видів контролю за діяльністю СБ України також немає.

Насамперед, згідно з частиною третьою ст. 124 Конституції України, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. І при цьому юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини в державі.

Окрім того, на доведення означеної тези щодо наявності судового контролю серед видів зовнішнього над СБ України свідчить наявність серед прав служби такого як звернення до суду для здійснення правосуддя, наявність прав особи, чиї права та свободи обмежені СБ України, оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів такої; наявність серед підстав звільнення співробітників СБ України таких як рішення, вироки суду з певних питань, тощо.

У ст. 6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» чітко зазначено про контроль з боку судових органів як чистину системи цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави, у ч. 1 та у ч. 2 вказаної статті визначено судові органи України суб'єктами останнього.

У підрозділі 2.1.4. «Контроль з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування» встановлено специфіку контролю з боку відповідних суб'єктів над СБ України.

Доведено, що контроль органів виконавчої влади над СБ України буде зовнішнім, а не внутрішнім. І це принципова різниця, адже внутрішній і зовнішній контроль суттєво відрізняються. Зрозуміло, що контроль органів місцевого самоврядування є більше підстав визначити зовнішнім для такого об'єкта як СБ України.

Щодо контролю над СБ України з боку органів виконавчої влади, то серед його суб'єктів в Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-IV окремо виділено КМ України, центральні органи виконавчої влади, ВР АРК та Раду міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

При врегулюванні питання здійснення демократичного цивільного контролю над СБ України з боку місцевих державних адміністрацій повноваження останніх закріплено разом з повноваженням органів місцевого самоврядування, незважаючи на розбіжності правового статусу відповідних суб'єктів контролю.

У підрозділі 2.1.5. «Громадський контроль» останній визначено одним з видів контролю над СБ України, при цьому регламентованим в законодавстві України. Він здійснюється громадянами України; громадськими організаціями (контроль з боку політичних партій над СБ України є обмеженим); засобами масової інформації (виконують подвійну функцію: є суб'єктами контролю; є засобом зв'язку «служба громадськість»).

Обґрунтовано, що громадський контроль може предметом охоплювати стан дотримання прав військовослужбовців, про що явно свідчать повноваження громадських організацій на ознайомлення з умовами служби, життя і побуту військовослужбовців СБ України або ж можливість громадян України звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців.

Акцентовано увагу, що ЗМІ відіграють «подвійну» роль у здійсненні громадського контролю. З одного боку, ЗМІ це суб'єкт такого контролю. З іншого джерело отримання інформації іншими суб'єктами контролю над СБ України, і не тільки громадського, про діяльність СБ України, порушення службою прав та свобод чи порушення прав військовослужбовців, новації та реформи в системі, тощо, а також про результати контролю з боку інших суб'єктів системи цивільного демократичного контролю над СБ України.

У підрозділі 2.2. «Прокурорський нагляд за діяльністю Служби безпеки України» першочергово звернено увагу на позбавлення прокуратури України функції загального нагляду.

При цьому, зауважено, що з прийняттям закону про прокуратуру, де відповідний орган було позбавлено функції загального нагляду, здійснення такого було передбачено покласти на «профільні органи державної влади». На сьогодні не введено в дію закони, якими б було врегульовано порядок створення і функціонування державних органів, що серед функцій або ж єдиною їх функцією був би контроль додержання і застосування законів. Відтак, і органу, що мав би серед завдань здійснення функції загального нагляду, на сьогодні в Україні так і не створено.

Таким чином, виходить, що прийняття Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII, з одного боку, позбавляє прокуратуру України функції загального нагляду, але з іншого: 1) в Конституції України функція загального нагляду залишається серед функцій вказаного органу; 2) в законі про прокуратуру встановлено, що прокуратура здійснює функції, визначені Основним Законом; 3) п. 9 перехідних положень не виконано через відсутність законів, що регулювали б діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Під контролем прокуратури України залишилася слідча та оперативно-розшукова діяльність СБ України. Однак, щодо інших форм діяльності СБ України контроль з боку прокуратури України усунено, але інших суб'єктів, що такий би здійснювали, не було і немає. Ані суд, ані органи внутрішніх справ чи інші правоохоронні органи, органи державної влади такі завдання в такому об'ємі не виконували, а тим більше виконувати не можуть.

Інша річ, що застарілі стереотипи праці в прокуратурі України, як з боку керівників, так і з боку виконавців, тягнуть спрямування контролю на збільшення кількості виявлених порушень, притягнення якомога більшої кількості осіб до відповідальності, тощо. Однак, звуження (послаблення) контролю не можна вважати вдалим вирішенням проблеми.

Відтак, прокуратура повинна здійснювати контроль за всіма тими формами діяльності СБ України, що його вона здійснювала в порядку загального нагляду, чим повинно бути забезпечено не стільки виявлення порушень з боку співробітників, а насамперед профілактику таких, усунення умов та причин, що їм сприяють до тих пір, поки профільного органу для контролю відповідних питань не буде створено.

ВИСНОВКИ

Здійснення дисертаційного дослідження дозволило сформулювати ряд концептуально важливих теоретичних положень (висновків, пропозицій і рекомендації) щодо вдосконалення системи, реалізації, правового регулювання демократичного цивільного контролю над СБ України на основі комплексного аналізу норм чинного законодавства України та практики його застосування, вивчення та узагальнення ряду наукових праць з відповідного питання. Серед них наступні:

В системі органів держави СБ України займає особливе місце як орган, що не належить до виконавчої, законодавчої, судової влади, але реалізує державну владу, зокрема, виконує специфічні правоохоронні завдання.

СБ України це юрисдикційний орган, уповноважений державою на здійснення правоохоронної функції держави у вигляді службово-бойової діяльності (запобігання виникненню умов і причин суспільно небезпечних явищ; припинення процесу їх розвитку; ліквідація наслідків) щодо забезпечення національної безпеки, включаючи охорону та захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, державної таємниці, миру і безпеки людства, протидію тероризму, корупції та організованій злочинній діяльності у сфері управління і економіки та іншим протиправним діям, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, національним інтересам.

Термін демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держав не є вдалим. І його може бути замінено на інший: демократичний зовнішній контроль над правоохоронними органами держави, в тому числі над Воєнною організацією.

Запропоновано демократичний контроль над СБ України позначити як зовнішній з виділенням наступних його ознак: здійснення за конкретною сферою, функцією, окремою стороною діяльності об'єкта; відсутність організаційної підпорядкованості того, кого контролюють, тому, хто контролює; застосування за результатами контролю різних заходів впливу на об'єкт, включаючи притягнення до юридичної відповідальності з боку суб'єкта контролю або ж з його ініціативи за відсутності необхідних для притягнення повноважень.

Аналіз завдань, функцій, форм і методів діяльності суб'єктів демократичного цивільного контролю над СБ Україні дозволяє стверджувати про детальну регламентацію компетенції всіх суб'єктів у цій сфері як на рівні Основного Закону, так і на рівні спеціальних нормативно-правих актів у цій сфері з охопленням всіх принципів діяльності, що є об'єктами, а стан їх дотримання -- критеріями демократичного цивільного контролю над службою.

Парламентський контроль над СБ України як різновид демократичного цивільного над СБ України здійснюється як ВР України, так і такими суб'єктами як комітети, спеціальні та слідчі комісії ВР України, народні депутати, Уповноважений ВР України з прав людини, Рахункова палата в межах, формах і методами, що визначені Конституцією та законами України, конкретизовані у підзаконних нормативно-правових актах. При цьому, будь-який з названих суб'єктів здійснює демократичний цивільний парламентський контроль. І останнє твердження вимагає перегляду положень, на підставі яких відбувається правове регулювання такого контролю з тим, щоб усунути безпідставно введене співвідношення понять «цивільний контроль» та «парламентський» як цілого і частини при характеристиці компетенції таких суб'єктів як комітети ВР України. Іншого, окрім парламентського, контролю над СБ України ВР України, комітети ВР України та інші вказані вище суб'єкти не здійснюють.

При здійсненні правового регулювання демократичного цивільного контролю над СБ України не завжди дотримано принцип збалансованості, стримувань і противаг повноважень і відповідальності гілок влади, аналогічно вирішенню ряду інших питань демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, зокрема, при порівнянні обсягу контролю Голови держави з іншими суб'єктами.

Судовий контроль є одним з різновидів демократичного цивільного над СБ України, незважаючи на його відсутність при регулюванні відповідного питання в Законі України «Про Службу безпеки України», про що свідчать наступні аргументи:1) наявність серед прав СБ України такого як звернення до суду для здійснення правосуддя, наявність прав особи, чиї права та свободи обмежені СБ України, оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів такої; наявність серед підстав звільнення співробітників СБ України таких як рішення, вироки суду з певних питань, тощо; 2) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; 3) у ст. 6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами» чітко зазначено про контроль з боку судових органів як чистину системи цивільного контролю, у ч. 1 та у ч. 2 судові органи України визначено суб'єктами останнього.

Контроль органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування над СБ України буде зовнішнім, а не внутрішнім, оскільки служба в механізмі держави посідає особливе місце, в тому числі знаходиться поза межами конституційного поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Громадський контроль над СБ України є одним з важелів громадянського суспільства для оцінки законності та ефективності функціонування служби, виконання поставлених перед нею завдань, з іншого боку, він є підсистемою механізму соціального захисту військовослужбовців і слугує цілям попередження, припинення, відновлення порушених, визнання не визнаних прав військовослужбовців та членів їх сімей.

Громадський контроль над СБ України можливо визначити як сукупність дій громадян, громадських організацій та ЗМІ на підставах і в порядку, що визначені Конституцією та законами України, коли мова іде про правові форми діяльності, з наслідками рекомендаційного характеру щодо законності і ефективності діяльності СБ України, її посадових осіб, необхідності та шляхів реформування системи органів та нормативно-правової бази, стану дотримання прав, свобод фізичних та юридичних осіб під час здійснення повноважень служби, а також щодо захисту прав військовослужбовців.

Обґрунтовано, що функцію загального нагляду над СБ України після позбавлення такої прокуратури України в минулому об'ємі не виконує жоден інший орган сучасного державного механізму України. Відтак, позбавлення прокуратури функції загального нагляду має підстави, але повинно відбуватися з організацією контролю у відповідному напрямку в тих сферах, де його послаблення є шкідливим для забезпечення неухильного дотримання, забезпечення та утвердження прав і свобод людини. До того часу прокуратура повинна здійснювати контроль за всім тими формами діяльності СБ України, що його вона здійснювала в порядку загального нагляду, чим повинно бути забезпечено не стільки виявлення порушень з боку співробітників, а насамперед профілактику таких, усунення умов та причин, що їм сприяють, до тих пір, поки профільного органу для контролю відповідних питань не буде створено.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Баранецький Р. Ф. Щодо статусу Служби безпеки України як органу державної влади / Р. Ф. Баранецький // Юридична наука : наук. юрид. журнал. - 2015. - № 2. - С. 22-27.

2. Баранецкий Р. Ф. Обеспечение Службой безопасности Украины национальной безопасности в информационной сфере: защита или не только? / Р. Ф. Баранецкий// Право и Политика : научно-методич. журнал. - 2013. - Спецвып. - С. 146-149.

3. Баранецький Р. Ф. Щодо поняття національної безпеки в інформаційні сфері як напрямку діяльності Служби безпеки України / Р. Ф. Баранецький // Митна справа. - 2013. - № 2 (Спец. вип.). - С. 80-84.

4. Баранецький Р. Ф. Демократичний цивільний контроль як різновид контролю за діяльністю Служби безпеки України / Р. Ф. Баранецький // Митна справа. - 2014. - Спец. вип. - С. 208-213.

5. Баранецький Р. Ф. Щодо поняття демократичного цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України / Р. Ф. Баранецький // Митна справа. - 2015. - № 1 (97). - Ч. 2. - Кн. 1. - С. 146-150.

6. Баранецький Р. Ф. Щодо поняття демократичного цивільного контролю за діяльністю служби безпеки України / Р. Ф. Баранецький // Дотримання прав людини: сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 5 бер. 2014 р.). - Київ : НАВС України, 2014. - С. 13-17.

7. Баранецький Р. Ф. Цивільний контроль як різновид контролю за діяльністю СБУ / Р. Ф. Баранецький // Публічне адміністрування у сфері органів внутрішніх справ : зб. матеріалів круглого столу (Київ, 5 трав. 2014 р.). - Київ : НАВС України, 2014. - С. 27-32.

Размещено на Allbest.ru