Адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСІБ, ВИЗНАНИХ БІЖЕНЦЯМИ В УКРАЇНІ

Тимчик Галина Степанівна

Київ ? 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Національний авіаційний університет,

заступник директора з наукової роботи Юридичного інституту.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Константінов Сергій Федорович,

Національна академія внутрішніх справ,

учений секретар Вченої ради Національної академії внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, доцент

Мельник Юрій Віталійович,

Національна академія державного управління при Президентові України,

доцент кафедри європейської інтеграції.

Захист відбудеться «____» січня 2015 року о «____» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.16 у Національному авіаційному університеті за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1.

Автореферат розісланий «23» грудня 2014 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. М. Сопілко

Анотація

Тимчик Г.С. Адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний авіаційний університет, Київ, 2014.

Дисертацію присвячено дослідженню правового забезпечення адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні. У роботі надана характеристика адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні. Доведено необхідність застосування до осіб, визнаних біженцями, спеціального адміністративно-правового режиму, який передбачає надання їм додаткових прав та свобод порівняно з іншими суб'єктами адміністративних правовідносин, що пов'язано з низьким рівнем їх соціально-економічної адаптації в країні перебування. Запропоновані авторські визначення понять «особа, визнана біженцем в Україні», «адміністративно-правовий режим осіб, визнаних біженцями». Здійснено аналіз прав, свобод та обов'язків у сфері адміністративних правовідносин за участю осіб, визнаних біженцями. Проаналізовані правові гарантії, їх роль в механізмі адміністративно-правового забезпечення прав та свобод осіб, визнаних біженцями в Україні. Обґрунтовано та сформульовано пропозиції щодо повноти правового регулювання адміністративно-правових відносин з реалізації прав і свобод осіб, визнаних біженцями в Україні, особлива увага надана питанням інтеграції осіб, визнаних біженцями, в українське суспільство. Ключові слова: біженці; особи, визнані біженцями; адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями; адміністративно-правовий режим осіб, визнаних біженцями; права, свободи та обов'язки осіб, визнаних біженцями; гарантії адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями; інтеграція осіб, визнаних біженцями.

Аннотация

Тимчик Г.С. Административно-правовой статус лиц, признанных беженцами в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный авиационный университет, Киев, 2014.

Диссертация посвящена исследованию правового обеспечения административно-правового статуса лиц, признанных беженцами в Украине. В работе дана характеристика административно-правового статуса лиц, признанных беженцами в Украине. Доказана необходимость применения к лицам, признанным беженцами, специального административно-правового режима, который предусматривает предоставление им дополнительных прав и свобод по сравнению с другими субъектами административных правоотношений, что связано с низким уровнем их социально-экономической адаптации в стране пребывания.

Предложенные авторские определения понятий «лицо, признанное беженцем в Украине», «административно-правовой режим лиц, признанных беженцами». Лицо, признанное беженцем в Украине - это лицо, в отношении которого в установленном законом порядке и при наличии предусмотренных условий принято решение признания его беженцем. Административно-правовой режим лиц, признанных беженцами - особый правовой режим, который включает комплекс административно-правовых средств, направленных на регулирование административных правоотношений с участием лиц, признанных беженцами, удовлетворения их интересов публичными органами управления, которые наделены властными полномочиями. Осуществлен анализ прав, свобод и обязанностей в сфере административных правоотношений с участием лиц, признанных беженцами.

Проанализированы правовые гарантии, их роль в механизме административно-правового обеспечения прав и свобод лиц, признанных беженцами в Украине. Предложена систематизация административно-правовых гарантий обеспечения статуса лиц, признанных беженцами в Украине: гарантии реализации прав и свобод лиц, признанных беженцами в Украине; гарантии охраны прав и свобод лиц, признанных беженцами в Украине; гарантии защиты прав и свобод лиц, признанных беженцами в Украине. Обоснованы и сформулированы предложения относительно полноты правового регулирования административно-правовых отношений по реализации прав и свобод лиц, признанных беженцами в Украине. Научно обоснована необходимость принятия комплексной стратегии интеграции лиц, признанных беженцами в Украине, которая предусматривает обеспечение лицам, признанным беженцами, эффективного доступа ко всем услугам, предоставляемых государственными органами власти, постоянный мониторинг центральными органами государственной власти проблем беженцев, привлечение местных органов государственной власти в процесс интеграции беженцев, в том числе, которые признаны беженцами в Украине, повышение уровня правовой культуры последних, в частности относительно их прав, обязанностей и гарантий.

Ключевые слова: беженцы; лица, признанные беженцами; административно-правовой статус лиц, признанных беженцами; административно-правовой режим лиц, признанных беженцами; права, свободы и обязанности лиц, признанных беженцами; гарантии административно-правового статуса лиц, признанных беженцами; интеграция лиц, признанных беженцами.

Summary

Galyna Tymchyk: Administrative and legal status of recognized refugees in Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of juridical sciences, specialty 12.00.07 - administrative law and procedure; finance; information law. - National Aviation University, Kyiv, 2014.

Thesis deals with the legal provision of administrative and legal status of persons recognized as refugees in Ukraine. In this paper provided the characteristic of administrative and legal status of persons recognized as refugees in Ukraine. Proved the necessity of applying to persons recognized as refugees of special administrative and legal regime that provides them additional rights and freedoms, as compared to other administrative legal entities, which is associated with low socio-economic adaptation in the host country.

The author suggests a definition of a person granted refugee status in Ukraine and the administrative and legal regime of persons recognized as refugees. Performed the analysis of the rights, freedoms and responsibilities in the field of administrative relationships with persons who are recognized as refugees.

Analyzed legal guarantees and their role in the mechanism of administrative and legal protection of rights and freedoms of persons recognized as refugees in Ukraine. Substantiated and formulated proposals for completeness of the legal regulation of administrative and legal relations of the rights and freedoms of persons recognized as refugees and Ukraine, special attention is paid to the integration of persons recognized as refugees in Ukrainian society.

Keywords: refugees, persons recognized as refugees, administrative and legal status of recognized refugees, administrative and legal regime of persons recognized as refugees, the rights, freedoms and duties of persons recognized as refugees, guarantees the administrative and legal status of persons recognized as refugees, integration of people recognized as refugees.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення в Україні інститутів громадянського суспільства, демократичної, правової, соціальної держави передбачає зокрема правове забезпечення основних прав та свобод людини, серед яких особливе місце займають особи, які визнані біженцями. Результатом цього є утвердження адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні, як надійної гарантії реалізації їх прав та свобод.

За офіційними даними Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (ООН) у справах біженців в Україні станом на 1 січня 2013 року в Україні перебуває близько 2 500 визнаних біженців. За наданням статусу біженця в Україні в 2008 році звернулись 2 237 осіб, в 2009 році - 1363 особи, в 2010 році - 1500 осіб, в 2011 році - 890 осіб, в 2012 році - 1573 особи. За результатами розгляду відповідних заяв, статус біженця отримали: в 2008 році - 121 особа, в 2009 році - 126 осіб, в 2010 році - 135 осіб, в 2011 році - 133 особи, в 2012 році - 63 особи. Основну частину кількості осіб, які визнані біженцями в Україні, становлять громадяни Афганістану (в 2008 році - 47%, в 2009 році - 64 %, в 2010 році - 74 %, в 2011 році - 75 %, в 2012 році - 57 %). Статус біженця в Україні отримали громадяни Іраку, Ірану, Палестини, Білорусії та Азербайджану. Відсоток визнання осіб біженцями Державною міграційною службою України в 2012 році становив 12,6 % від загальної кількості осіб, які звернулись за наданням статусу біженця. Це свідчить про успішну реалізацію окремих положень законодавства України в сфері біженців.

Однак адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні, чинним вітчизняним законодавством врегульовано недосконало. Оцінюючи законодавство України в сфері забезпечення основних прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, слід відзначити, що орієнтація на їх інтеграцію в українське суспільство здійснюється досить фрагментарно і недосконало. Існуючий рівень адміністративно-правового забезпечення статусу осіб, яких визнано біженцями, не в повній мірі відповідає й міжнародній нормативно-правовій базі та сучасному змісту адміністративно-правових відносини за участю біженців, а відсутність дієвого механізму реалізації їх прав та свобод сприяє подальшому пошуку такими мігрантами країни, що здатна забезпечити їм нормальне перебування. Як наслідок, це негативно впливає на політичний імідж України, яка закріплює в Конституції України, що вона є правовою державою, а права та свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю в державі.

Науково-теоретична та практична значущість дослідження адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, перебуває в центрі уваги представників вітчизняної та зарубіжної юридичної науки. Окремі аспекти проблеми правового забезпечення статусу біженців в Україні вже висвітлені в науковій літературі. Загальнотеоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права, міжнародного права та інших галузей права, серед яких роботи В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Ю.М. Бисаги, Ю. П. Битяка, Д.М. Бахраха, Л.Р. Білої-Тіунової, І.Л. Бородіна, М.В. Вітрука, В.В. Галунька, І.П. Голосніченка, І.О. Ієрусалімової, Р.А. Калюжного, З.Р. Кісіль, Ю.М. Козлова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.Д. Крупчана, Ю.В. Мельника, Н.Р. Нижник, О.І. Остапенка, Л.Л. Попова, Ю.О. Тихомирова та інших науковців. Науково-теоретичне підґрунтя для дослідження питань адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, заклали роботи О.О. Бандурка, С.П. Бритченка, Є.С. Герасименко, О.А. Гончаренко, Н.М. Грабар, І.Б. Ковалишина, Я.Ю. Кондратьєва, С.Ф. Константінова, О. В. Кузьменко, О. А. Малиновської, С. О. Мосьондза, В. І. Олефіра, О. І. Піскуна, Ю. І. Римаренка, І. І. Сєрової, М.М. Сіранта, В. М. Снігура, Н. П. Тиндика, С. Б. Чеховича та інших правників.

Однак при всій значущості робіт вітчизняних науковців для теми даного дослідження, загалом для вітчизняної правової науки, розробка проблем у сфері забезпечення адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, є новим і недостатньо розвинутим напрямком наукового дослідження. До цього часу в українській науці адміністративного права не існувало цілісного фундаментального дослідження адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями. Саме цим і обґрунтовується вибір автором теми даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету згідно з комплексним планом науково-дослідних робіт за темою: «Громадянське суспільство: публічно-правовий вимір» (державний реєстраційний номер № 76/130102 від 30 червня 2013 року) та спрямована на реалізацію положень Національного плану з виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, затвердженого Указом Президента України від 22 квітня 2011 року № 494/201, Плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 року № 605-р. Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Юридичного інституту Національного авіаційного університету 26 листопада 2012 року (протокол № 16).

Мета та задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності, структури та особливостей адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, та розробці науково обґрунтованих висновків та рекомендацій щодо удосконалення законодавства України в сфері адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні.

Для досягнення окресленої мети було визначено такі основні задачі:

- розкрити особливості юридичної природи адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, та його змісту;

- визначити місце осіб, яких визнано біженцями в Україні, серед інших суб'єктів адміністративно-правових відносин;

- обґрунтувати структуру адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями;

- з'ясувати правову природу поняття «адміністративно-правовий режим», дослідити особливості адміністративно-правового режиму осіб, яких визнано біженцями;

- висвітлити нормативно-правове забезпечення механізму реалізації окремих прав та свобод осіб, яких визнано біженцями в Україні;

- дослідити класифікацію адміністративно-правових гарантій адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями;

- здійснити аналіз міжнародних нормативно-правових актів, що регулюють правовий статус біженців;

- виробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення законодавства України в сфері адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини за участю осіб, визнаних біженцями.

Предметом дослідження є адміністративно-правовий статус осіб, яких визнано біженцями в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становить сукупність загальнонаукових (зокрема діалектичний, історичний, формально-логічний, системно-структурний) та спеціальних (зокрема аналізу та синтезу, класифікації та групування, порівняльно-правовий, соціально-юридичний) методів наукового пізнання. Специфіка об'єкта і предмета дослідження зумовили використання комплексу наукових методів: діалектичного - для дослідження теоретичних і нормативних положень щодо адміністративно-правового статусу осіб, які визнані біженцями (у всіх розділах); системно-структурного - для визначення місця осіб, визнаних біженцями в Україні, у системі суб'єктів адміністративних правовідносин (підрозділ 1.1); порівняльно-правового - для виявлення загального, схожого й відмінного в поняттях «біженець», «іноземець», «іноземний громадянин» (підрозділ 1.2), для виділення конкретних шляхів у сфері правового регулювання інтеграції осіб, визнаних біженцями, на основі порівняння законодавства іноземних країн (підрозділ 3.2); історичного - для дослідження генезису поняття «біженець» на підставі аналізу законодавства минулих років у сфері біженців (підрозділ 1.1); класифікації та групування - для виділення елементів структури адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, системи юридичних гарантій забезпечення їх статусу (підрозділ 1.3, 2.2, 2.3) та класифікації рівнів міжнародно-правового регулювання статусу біженців (підрозділ 3.1); формально-логічного - для аналізу та поглиблення правової природи понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.3); аналізу та синтезу - для аналізу поняття та ознак осіб, визнаних біженцями (підрозділ 1.2); соціально-юридичного - для отримання інформації соціологічного характеру щодо проблем осіб, визнаних біженцями в Україні, як особливих суб'єктів адміністративних правовідносин (підрозділи 1.1, 3.2); моделювання і прогнозування - для обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення адміністративного законодавства у сфері адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, та шляхів їх інтеграції до умов українського суспільства (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2). Ці та інші методи наукового пізнання застосовувались у взаємозв'язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.

Нормативно-правову основу роботи становлять: Конституція України, законодавчі акти України, відомчі нормативно-правові акти, міжнародні нормативно-правові акти, законодавство іноземних держав з питань правового статусу біженців, яке використовувалось з метою порівняльного аналізу.

Емпіричним фундаментом дослідження є статистична інформація Державної міграційної служби України, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Української Гельсінської спілки з прав людини та практичні матеріали Організації Об'єднаних Націй, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Міжнародної організації з міграції, Ради Європи, Європейського Союзу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою спробою в українській адміністративно-правовій науці комплексної розробки проблем правового регулювання адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями. До цього часу в українській юридичній науці системно здійснювались дослідження правового статусу (як конституційного, так і адміністративного) осіб, які звернулись із заявою про визнання біженцем, водночас ґрунтовне та цілісне дослідження адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, і надалі залишається поза увагою науковців. Крім цього відсутні взагалі положення щодо загальної стратегії в питаннях удосконалення вітчизняного адміністративного законодавства в сфері реалізації та забезпечення адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями.

У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд теоретичних положень та практичних висновків, які відрізняються певною новизною у досліджуваній сфері, зокрема:

вперше:

- запропоновано низку дефініцій: «особа, яку визнано біженцем - особа, стосовно якої у встановленому законом порядку та за наявності передбачених умов прийнято рішення визнання її біженцем»; «адміністративно-правовий режим осіб, визнаних біженцями - особливий правовий режим, який включає комплекс адміністративно-правових засобів, що спрямовані на регулювання адміністративних правовідносин за участю осіб, визнаних біженцями, задоволення їх інтересів публічними органами управління, що наділені владними повноваженнями»;

- доведено необхідність застосування до осіб, визнаних біженцями в Україні, спеціального адміністративно-правового режиму, який передбачає надання їм додаткових прав та свобод, порівняно з іншими суб'єктами адміністративних правовідносин, що пов'язано з низьким рівнем їх соціально-економічної адаптації в країні перебування;

- обґрунтовано необхідність прийняття комплексної національної стратегії інтеграції осіб, визнаних біженцями в Україні, яка передбачає забезпечення особам, визнаним біженцями, ефективного доступу до всіх послуг, що надаються державними органами влади, постійний моніторинг центральними органами державної влади проблем біженців, залучення місцевих органів державної влади до процесу інтеграції осіб, які визнані біженцями в Україні в суспільство, підвищення рівня правової культури останніх, зокрема щодо їх прав, обов'язків та гарантій;

удосконалено:

- наукову концепцію розширеного тлумачення поняття «іноземець», яка зокрема включає: іноземних громадян, осіб без громадянства та біженців;

- структуру адміністративно-правового статусу особи, визнаної біженцем, яка включає комплекс прав, інтересів та обов'язків, що надаються особі державою та закріплюються нормами адміністративного права і гарантії реалізації цих прав, інтересів та обов'язків, включаючи їх охорону законом та механізм захисту органами держави і місцевого самоуправління;

- зміст поняття «право особи, яка визнана біженцем в Україні, на свободу пересування», яке передбачає наступний механізм його реалізації: закріплення права на свободу пересування, вільне залишення території України та повернення на територію України; створення умов для реалізації зазначеного права; закріплення права на звернення до відповідних державних органів для забезпечення примусового виконання зобов'язань, що передбачені законодавством;

- систематизацію адміністративно-правових гарантій забезпечення статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, та наведено такі їх види: гарантії реалізації прав та свобод осіб, визнаних біженцями в Україні; гарантії охорони прав та свобод осіб, визнаних біженцями в Україні; гарантії захисту прав та свобод осіб, визнаних біженцями в Україні;

дістали подальшого розвитку:

- наукова позиція щодо недоцільності зрівняння адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб, визнаних біженцями;

- аргументована необхідність виділення осіб, визнаних біженцями, в окрему категорію суб'єктів адміністративних правовідносин;

- положення про необхідність соціального захисту осіб, які визнані біженцями в Україні, нарівні з громадянами України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення і висновки дають можливість з'ясувати особливості адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, та можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для подальших наукових досліджень загальнотеоретичних питань удосконалення правового регулювання адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні;

- у законотворчій діяльності - для удосконалення норм адміністративного законодавства, що регулює адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями в Україні;

- у сфері правозастосування - для розробки відомчих нормативно-правових актів та вдосконалення методичних розробок; під час проведення занять з особовим складом у системі службової підготовки (акт впровадження Хустського міськвідділу УМВС України в Закарпатській області від 1 лютого 2014 року № 37/1438);

- у науково-освітній сфері - теоретичні положення та висновки і пропозиції можуть бути використані при викладанні дисциплін «Адміністративне право», «Конституційне право України», «Організація судових та правоохоронних органів», «Інформаційне право», «Міжнародне право», «Право Європейського Союзу» та при підготовці підручників, навчальних посібників, навчально-методичних матеріалів з зазначених дисциплін (акт впровадження ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана» від 23 червня 2014 року);

- в інформаційно-аналітичній сфері - у роботі державних установ та громадських організацій, що здійснюють правовий захист біженців.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науково-дослідною роботою. Основні теоретичні положення та розробки, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені на 8 науково-практичних та науково-методичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)» (м. Київ, 18 листопада 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 25-м роковинам Чорнобильської катастрофи «Правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» (м. Київ, 18 травня 2011 р.); Міжнародній юридичній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку держави і права» (м. Київ, 17 травня 2012 р.); Науково-методичній конференції «Аудиторна робота викладача і студента: досвід і напрями вдосконалення» (м. Київ, 21 лютого 2012 р.); Науково-методичній конференції «Від викладання дисциплін - до освоєння наук: трансформація змісту, технологій освітньої діяльності та розвиток педагогічної майстерності» (м. Київ, 31 січня 2013 р.); Міжнародній юридичній науково-практичній конференції «Актуальні питання розвитку держави і права» (м. Київ, 23 червня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями розвитку правової системи України» (м. Донецьк, 25-26 жовтня 2013 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи викладено у двадцяти одній науковій праці, з яких десять опубліковано у вітчизняних фахових наукових виданнях, дві - у міжнародних виданнях, одна - в нефаховому аналітично-правовому виданні практичної спрямованості, та вісім - у збірниках матеріалів науково-практичних та науково-методичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмету дослідження робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на 8 підрозділів, висновків до кожного підрозділу, загальних висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з яких 191 сторінка основного тексту. Список використаних джерел включає понад 250 найменувань на 25 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв'язок із науковими програмами, планами, темами; визначено мету і задачі, об'єкт і предмет дослідження, його методологічну основу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення; подано відомості про апробацію та опублікування результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 «Теоретичні засади адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Біженці як суб'єкти адміністративно-правових відносин» встановлено, що біженці, будучи особливими суб'єктами адміністративного права, знаходяться в різноманітних за своїм змістом адміністративних правовідносинах, в яких завжди однією зі сторін виступає орган державної влади. Відповідно адміністративно-правові відносини за участю біженців мають особливу структуру, за якої обов'язковими суб'єктами таких відносин є органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи й інші суб'єкти, що виконують функції, які мають юридично владний, розпорядницький характер. У цих правовідносинах біженець і орган державного управління повинні мати взаємні права і нести відповідні обов'язки. Формуючи адміністративне законодавство про права та обов'язки учасників таких правовідносин, держава таким чином упорядковує їх, не допускаючи при цьому порушення прав та свобод біженців.

Визначено, що за своєю суттю адміністративно-правові відносини за участю біженців є організаційними, оскільки вони безпосередньо пов'язані з реалізацією повноважень органів виконавчої влади у сфері вирішення питань, пов'язаних із біженцями.

Здійснення історичного огляду становлення та розвитку правового регулювання поняття «біженець» дозволило дійти висновку, що недостатня на сьогоднішній момент не тільки вітчизняна, а й міжнародно-правова та доктринальна урегульованість цього поняття робить необхідним аналіз визначення поняття “біженець” у вітчизняному праві з врахуванням сучасних тенденцій у сфері вимушеної міграції. На основі аналізу нормативно-правових актів та юридичної літератури доведено, що поняття «біженець» виступає узагальнюючим поняттям, яке включає: осіб, яких визнано біженцями, і осіб, які ще тільки перебувають у процедурі визнання біженцями.

У підрозділі 1.2. «Поняття адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями в Україні» розглядаються та аналізуються наукові погляди вчених щодо поняття «адміністративно-правовий статус» як інструменту, котрий систематизує норми про них як учасників адміністративно-правових відносин та приводить їх в стійкий правовий стан.

Проведений аналіз правової природи адміністративно-правового статусу дозволив дійти висновку, що адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями, є складовою частиною загального правового статусу особи і регулюється нормами конституційного та адміністративного права.

З'ясування особливостей правового статусу біженців (зокрема, відсутність правового захисту з боку держави громадянства та необхідність правового і соціального захисту з боку держави, що надала притулок), дозволило автору дійти висновку про його відмінність від статусу іноземних громадян та осіб без громадянства.

З'ясовано, що правове становище осіб, визнаних біженцями в Україні, необхідно розглядати у взаємозв'язку з правовим статусом громадян України, оскільки наділення їх правовим статусом іноземних громадян на території України не може гарантувати їм забезпечення основних прав та свобод. Встановлення адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями, повинно враховувати їх специфічне становище і ґрунтуватися не тільки на принципах, що закріплені вітчизняним законодавством, а міжнародних принципах, що здійснюють вплив на формування правового статусу біженців.

У підрозділі 1.3. «Особливості структури адміністративно-правового статусу біженців» встановлено, що адміністративно-правовий статус біженців є складним і багатогранним правовим інститутом, дослідження якого доцільніше проводити саме через систему складових елементів.

З'ясовано, що у сучасній правовій науці спостерігається відсутність єдності поглядів на складові елементи адміністративно-правового статусу особи. На основі аналізу юридичної літератури та наукових підходів до визначення структури адміністративно-правового статусу особи пропонується визначити структуру адміністративно-правового статусу біженців як комплекс прав, інтересів та обов'язків, що надаються біженцям державою та закріплюються нормами адміністративного права і гарантії реалізації цих прав та обов'язків, включаючи їх охорону законом та механізм захисту органами держави і місцевого самоуправління.

Розділ 2 «Адміністративно-правове забезпечення статусу осіб, визнаних біженцями в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Адміністративно-правовий режим осіб, визнаних біженцями в Україні, як елемент їх правового статусу» досліджується адміністративно-правовий режим біженців як конкретна форма реалізації уже встановленого адміністративно-правового статусу особи на території держави-притулку. Зазначено, що він є невід'ємною частиною системи управління, при побудові якої застосовуються спеціальні засоби для встановлення та підтримання порядку в адміністративних правовідносинах.

З'ясування правової природи адміністративно-правового режиму біженців дозволило виокремити такі ознаки даної категорії: це встановлена у законодавчому порядку сукупність правил поведінки біженців і реалізації ними своїх прав та свобод у певних ситуаціях (режимні правила); створення та функціонування державних органів, що покликані, з одного боку, здійснювати в межах своєї компетенції захист державних інтересів у правовідносинах за участю біженців та реалізацію основних прав та свобод біженців, з іншого - введення додаткових правил або винятків із загальнообов'язкових норм правових норм або особливих стандартів поводження з особами, визнаними біженцями (наприклад, принцип невисилинання); встановлення особливого контролю за належним дотриманням правопорядку в сфері реалізації біженцями свого адміністративно-правового статусу. На основі аналізу різних видів адміністративно-правових режимів зроблено висновок про необхідність застосувати до осіб, визнаних біженцями, спеціального адміністративно-правового режиму, для якого характерним є застосування різноманітних заходів (забезпечення їх інтеграції в українське суспільство та ін.), що в сукупності складають зміст юридичної процедури - спеціальної операції.

У підрозділі 2.2. «Права та обов'язки осіб, визнаних біженцями в Україні, у сфері адміністративних правовідносин» розкрито такі елементи структури адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями, як права та обов'язки в сфері адміністративних правовідносин. Проаналізовано, що встановлений в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» перелік прав осіб, які визнані біженцями в Україні, не є вичерпним і окремі їх права закріплюються іншими законодавчими актами.

У результаті узагальнення законодавства України та практики його застосування зроблено висновок, що окремі права та свободи осіб, визнаних біженцями, закріплені нечітко (зокрема право на пересування, право на провадження підприємницької діяльності) або взагалі не передбачені чинним законодавством (право на участь у місцевому самоврядуванні, право на об'єднання). З'ясовано, що особи, визнані біженцями, є категорією, яка потребує особливого правового та соціального захисту з боку приймаючої держави, тому обґрунтовується думка щодо необхідності надання їм певних пільг у галузі соціального забезпечення та забезпечення житлом.

На основі аналізу обов'язків осіб, визнаних біженцями, які закріплені в законодавстві України, проаналізовано проблеми реалізації окремих положень законодавства (зокрема щодо зміни місця проживання, щорічної перереєстрації).

Для вирішення зазначених проблем сформульовано ряд пропозицій щодо удосконалення законодавства України шляхом внесення відповідних змін та доповнень до законодавчих актів України: Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Господарського кодексу України та Закону України «Про зайнятість населення».

Підрозділ 2.3. «Гарантії адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями в Україні» присвячений аналізу механізму адміністративно-правового забезпечення статусу осіб, визнаних біженцями в Україні. Підкреслено, що адміністративно-правове забезпечення прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, здійснюється шляхом закріплення за ними відповідних юридичних гарантій, які разом з іншими правовими та неправовими гарантіями створюють стійку систему можливостей користування особами, визнаними біженцями, правовими цінностями в державі. Серед адміністративно-правових гарантій прав та свобод осіб, визнаних біженцями, виокремлено: гарантії реалізації прав та свобод, гарантії охорони прав та свобод, гарантії захисту прав та свобод.

Зазначається, що адміністративно-правові гарантії реалізації прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, знаходять своє відображення в закріпленні юридичних обов'язків виконавчих органів (посадових осіб) як із забезпечення реалізації, так і зі створення умов реалізації прав та свобод осіб, визнаних біженцями. Визначено, що до компетенції виконавчих органів (посадових осіб) відноситься: а) видання правових актів, що впливають на зміст статусу осіб, визнаних біженцям, та тягнуть за собою набуття ними прав та обов'язків в тій чи іншій сфері; б) організація виконання законів, що мають безпосереднє відношення до адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями; в) допомога, сприяння особам, визнаним біженцями, в реалізації їх конкретних суб'єктивних прав, наприклад, у питаннях соціального захисту; г) здійснення охорони прав та інтересів осіб, визнаних біженцями.

Проаналізувавши компетенцію окремих органів державної влади, до компетенції яких у тій чи іншій мірі належить здійснення заходів з адміністративно-правової охорони прав та свобод біженців (зокрема Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міграційних органів, прокуратури), сформульовано висновок щодо необхідності подальшого розширення компетенції окремих органів з метою підвищення рівня здійснення органами державної влади дій зі спостереження за реалізацією прав та свобод осіб, визнаних біженцями, з їх безпосереднього захисту.

Доведено, що необхідність застосування адміністративно-правових гарантій захисту прав та свобод осіб, визнаних біженцями, з'являється при перешкоді їх здійсненню або порушенні, або загрозі порушення. Виходячи з суті поняття захисту, виокремлено найбільш ефективні форми захисту: судовий захист та позасудовий захист (оскарження рішень органів управління).

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення законодавства України в сфері адміністративно-правого статусу осіб, визнаних біженцями в Україні, з врахуванням міжнародного законодавства» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Міжнародно-правове регулювання адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями» зазначено, що однією з основних передумов побудови ефективного механізму правового захисту осіб, визнаних біженцями, є аналіз та оцінка міжнародного законодавства у даній сфері. На підставі проведеного аналізу міжнародного законодавства у сфері захисту прав та свобод біженців зроблено висновок, що вся структура міжнародного захисту прав та свобод біженців заснована на стандартах основних прав та свобод людини, які діють з метою дотримання та здійснення загальновизнаних міжнародних стандартів прав та свобод людини. Підкреслено, що норми міжнародного права у сфері прав біженців застосовуються по відношенню до них незалежно від того, чи отримала особа статус біженця, чи тільки подала документи для визнання її біженцем.

Виділено основні міжнародно-правові гарантії прав та свобод біженців: гарантії безпеки біженців, невидача та невисилання в країну, де біженець може бути підданий переслідуванню, надання біженцям основних прав та свобод людини, створення міжнародних всесвітніх і регіональних органів, до компетенції яких входить захист прав та свобод людини й громадянина.

Зазначено, що прийняття Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає прагнення України долучитись до європейського правового простору і водночас вимагає від держави принципово нового ставлення до інституту прав та свобод людини. Зроблено висновок щодо необхідності ратифікації міжнародно-правових актів як універсального, так і регіонального рівня, що проголошують права і свободи осіб, які визнані біженцями, та водночас відповідають інтересам та потребам українського народу, визнання в установленому порядку юрисдикції міжнародних органів захисту прав та свобод осіб, визнаних біженцями, та розроблення ефективних правових механізмів реалізації їх адміністративно-правового статусу в Україні.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення законодавства України щодо адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями» розкриваються актуальні проблеми забезпечення адміністративно-правового статусу осіб, яких визнано біженцями, що свідчить про неспроможність держави у повному обсязі виконувати ті обов'язки, які покладаються на неї Конституцією України та які на себе взяла Україна відповідно до міжнародних зобов'язань. Зазначається, що до основних проблем у сфері забезпечення основних прав та свобод біженців відносяться зокрема обмежені фінансові ресурси та інфраструктурні спроможності для підтримки біженців.

На основі аналізу законодавства зарубіжних країн відстоюється позиція щодо необхідності нагального правового врегулювання процесу інтеграції осіб, визнаних біженцями в Україні, в суспільство, що передбачає створення умов (в тому числі правових) для активної участі осіб, яких визнано біженцями, в економічному, соціальному і культурному житті суспільства, яким вони уповноважуються вносити свій вклад і реалізувати увесь свій потенціал в якості членів цього суспільства, здійснювати свої права і обов'язки без дискримінації і соціальної ізоляції у власних інтересах і в інтересах держави. Обґрунтовано висновок про необхідність створення спеціального органу, до компетенції якого входитиме питання інтеграції біженців в Україні або наділення Державної міграційної служби України зазначеними повноваженнями.

На основі аналізу досвіду зарубіжних країн доведено, що місцеві органи державної влади в змозі ефективно і швидко відреагувати на потреби біженців, зокрема при сприянні їх працевлаштування, соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти тощо. Відсутність у законодавстві України положень щодо надання особам, визнаним біженцями, адміністративних послуг місцевими органами влади дозволило автору зробити висновок щодо необхідності врегулювання механізму залучення місцевих органів державної влади до процесу інтеграції осіб, визнаних біженцями, в суспільство.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства у сфері правового регулювання адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями. Загальні висновки за результатами дисертаційного дослідження зводяться до наступного:

1. Закріплення в Конституції України принципу визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю вказує на спрямованість національної політики на дотримання та забезпечення загальновизнаних прав і свобод людини, серед яких особливе місце займають особи, які визнані біженцями. Запропоновано розглядати біженців, в тому числі осіб, які визнані такими, як учасників адміністративних правовідносин, які в даних конкретних адміністративних правовідносинах не знаходяться в стійких правових зв'язках з державою свого громадянства. Характерною рисою адміністративно-правових відносин за участю осіб, визнаних біженцями, є специфічна сфера їх виникнення, а саме: сфера державного управління, виконавчої діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів, яким делеговані адміністративно-правові повноваження із забезпечення реалізації захисту прав біженців в Україні. Водночас адміністративно-правові відносини за участю осіб, визнаних біженцями, мають особливу структуру, за якої обов'язковими суб'єктами таких відносин є органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи й інші суб'єкти, що виконують функції, які мають юридично владний, розпорядницький характер. У цих правовідносинах особи, визнані біженцями, і орган державного управління повинні мати взаємні права і нести відповідні обов'язки.

2. Доведено, що поняття «біженець» виступає узагальнюючим поняттям для біженців, яких визнано такими і які ще тільки перебувають в процедурі визнання біженцями. Аргументовано, що адміністративно-правовий статус біженців передбачає можливість особи реалізовувати права та свободи, що передбачені законодавством, і залежить від того, чи особа є визнана біженцем, чи тільки перебуває у процедурі визнання біженцем. Запропоновано доповнити статтю 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначенням терміну «особа, яку визнано біженцем», під яким необхідно розуміти «особу, стосовно якої у встановленому законом порядку та за наявності передбачених умов прийнято рішення визнання її біженцем».

Аналіз позицій вчених-адміністративістів дозволив дійти висновку, що більшість науковців не виділяють осіб, визнаних біженцями, в окрему категорію суб'єктів адміністративних правовідносин, відносячи їх до категорії іноземних громадян. Доведено необхідність виділення осіб, визнаних біженцями, в окрему категорію суб'єктів адміністративних правовідносин, оскільки їх правовий статус значно ширший від іноземних громадян чи осіб без громадянства та має свої особливості, зокрема при здійсненні працевлаштування, соціального захисту та інтеграції до умов українського суспільства.

3. До особливостей адміністративно-правового статусу біженців необхідно віднести: 1) складний характер і тісний взаємозв'язок з нормами конституційного, цивільного, фінансового та інших галузей права, що відображають особливості перебування біженців на території держави; 2) зміст адміністративно-правового статусу біженців в одних випадках залежить від їх бажання (наприклад, звернення біженця в міграційні органи із заявою про визнання біженцем), а в інших випадках він формується незалежно від їх бажання (висилка біженців у випадку ненадання їм такого статусу); 3) за обов'язковістю приписів він містить у собі тільки права (наприклад, право на звернення до адміністративного суду), або тільки обов'язки (наприклад, обов'язок проходити щорічну перереєстрацію за місцем проживання), або і права та обов'язки; 4) адміністративно-правовий статус біженців як суб'єктів адміністративних правовідносин включає права та обов'язки, що є особливими тільки для цієї категорії суб'єктів і які формуються із врахуванням їх специфічного становища в державі (потреба правового захисту, соціального забезпечення тощо). Відповідно адміністративно-правовий статус біженців необхідно визначати як встановлену адміністративним законодавством сукупність (юридичних) прав, свобод, обов'язків та юридичних гарантій біженців, що закріплюються, забезпечуються та гарантуються державою, що їх встановлює, та окремими інститутами громадянського суспільства (громадськими організаціями тощо).

4. Структуру адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями, складають комплекс прав, інтересів та обов'язків, що надаються особі державою та закріплюються нормами адміністративного права, і гарантії реалізації цих прав та обов'язків, включаючи їх охорону законом та механізм захисту органами держави і місцевого самоуправління. Адміністративні права осіб, яких визнано біженцями, визначають міру можливої поведінки та водночас виступають засобами реалізації біженцями свого правового статусу. Адміністративні обов'язки осіб, яких визнано біженцями, передбачають встановлену державою (законодавчим органом, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а в визначених законодавством випадках іншими суб'єктами) та закріплену в адміністративному законодавстві міру необхідної, належної поведінки осіб, яких визнано біженцями, в інтересах держави, яка надала їм притулок, суспільства та особистих інтересів. Адміністративно-правові гарантії прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, в свою чергу представляють собою засоби та способи, які закріплені в адміністративному законодавстві та повинні забезпечити реалізацію, охорону та захист прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, в сфері адміністративних правовідносин.

5. Під адміністративно-правовим режимом осіб, визнаних біженцями, слід розуміти особливий правовий режим, який включає комплекс адміністративно-правових засобів, що спрямовані на регулювання адміністративних правовідносин за участю осіб, визнаних біженцями, задоволення їх інтересів публічними органами управління, що наділені владними повноваженнями. До осіб, визнаних біженцями, необхідно застосувати спеціальний адміністративно-правовий режим, який враховує їх особливі потреби у сфері правового та соціального захисту.

6. Розвиток адміністративно-правового статусу осіб, визнаних біженцями, веде до розширення номенклатури їх основних прав та обов'язків. З одного боку, права осіб, визнаних біженцями, у сфері адміністративних правовідносин повинні бути спрямовані на захист їх життя, здоров'я та гідності, на забезпечення суспільно-необхідних потреб та їх розвиток як особистості. З іншого, адміністративно-правовий статус повинен включати права та обов'язки, що характеризували б загальний правовий статус та спеціальні права та гарантії, що випливають зі специфіки становища біженців. законодавство біженець правовий

7. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, представляє собою комплексну систему закріплених законом адміністративно-правових засобів, що застосовуються органами державної влади з метою забезпечення адміністративних прав, свобод та інтересів осіб, яких визнано біженцями, надання їм допомоги в реалізації та відновлення правового статусу і передбачає у випадку необхідності їх звернення до органів державної влади, включаючи суд, а також інші адміністративно-захисні заходи, що здійснюються у випадках, передбачених законодавством. Відповідно класифікація адміністративно-правових гарантій прав та свобод осіб, яких визнано біженцями, залежно від цілей (призначення) та шляхів впливу на забезпечення і захист прав та свобод біженців включає: адміністративно-правові гарантії реалізації прав та свобод осіб, визнаних біженцями; адміністративно-правові гарантії охорони прав та свобод осіб, визнаних біженцями; адміністративно-правові гарантії захисту прав та свобод осіб, визнаних біженцями.

8. Міжнародні гарантії прав та свобод біженців формуються за взаємною згодою декількох держав або міжнародних організацій та передбачені конвенціями, деклараціями, міжнародними договорами та іншими міжнародними документами. Існують два рівні міжнародно-правового регулювання правового статусу біженців: загальний (до якого відносяться базові міжнародні документи (універсальні), які стосуються правового статусу біженців і встановлюють так звані мінімальні стандарти захисту з боку міжнародного співтовариства і є відкритими для всіх країн) та акти регіонального співробітництва, які є відкритими для декількох конкретних країн, що мають загальні інтереси.