Правовідносини у сфері адміністративного судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правовідносини у сфері адміністративного судочинства

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

СОНЮК Ольга Василівна

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права Київського університету права НАН України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук

ПЕДЬКО Юрій Сергійович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права.

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор

РЯБЧЕНКО Олена Петрівна,

Національний університет державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу, адміністративної діяльності;

кандидат юридичних наук

БОЯРИНЦЕВА Марина Анатоліївна,

Окружний адміністративний суд міста Києва, суддя.

Захист відбудеться «____» ____________ 2015 року о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «____» ___________ 2015 року.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

правовідносини адміністративний судочинство

Актуальність теми. У контексті проголошення курсу на розбудову в Україні демократичної правової, соціальної держави перед науковцями і практиками постало завдання втілення засад Основного закону країни у реальне життя. Конституція України визнає права та свободи людини найвищою соціальною цінністю, а на державу поклала обов'язок їх забезпечувати і захищати. Такий стан речей вимагає трансформації пострадянської адміністративної системи, особливо механізму судового захисту прав і свобод людини та громадянина у сфері публічно-владних відносин, у якісно нову систему, що відповідає світовим демократичним стандартам.

Адаптація законодавства України до вимог сучасності прослідковується у Концепції адміністративної реформи, Концепції судово-правової реформи, що нині реалізуються в Україні і націлені на підвищення ефективності механізму судового захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Одним із основних елементів механізму захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у публічно-владній сфері виступають адміністративні суди, на які покладається розгляд і вирішення публічно-правових спорів, де однією із сторін виступає фізична чи юридична особа, а іншою - суб'єкт владних повноважень. Однак, проголошення права на захист у нормативно-правовому акті, ще не забезпечує дієвої реалізації такого права.

На сьогоднішній день в українській науці доктрина правовідносин у сфері адміністративного судочинства чітко не сформована, а проведені дослідження стосовно їх сутності та структури не мають комплексного характеру. На законодавчому рівні (п. 5 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України) правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства, ототожнюються з адміністративним процесом, що, на наш погляд, не є науково-обґрунтованим належним чином. Отже, на сьогодні спостерігається недостатня теоретична розробка питань природи правовідносин, що складаються у сфері адміністративного судочинства, об'єкту цих правовідносин.

Теоретичну базу дисертаційної роботи становлять наукові праці теоретиків права, зокрема таких вчених, як С. С. Алексеєва, С. М. Комарова, М. Н. Марченко, Н. В. Протасова, О. Ф. Скакун, Ю. К. Толстого, М. В. Цвіка та інших.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи становлять праці відомих українських та зарубіжних вчених у галузі адміністративної юстиції та адміністративно-процесуального права, серед них: В. М. Бевзенка, Л. В. Бринцевої, Е. Ф. Демського, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюка, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіди, М. О. Куплеваського, О. М. Пасенюка, Ю. С. Педька, В. Г. Перепелюка, Н. Г. Саліщевої, О. А. Селіванова, М. І. Смоковича, В. Д. Сорокіна, Ю. М. Старілова, В. С. Стефанюка, В. А. Сьоміної, С. Н. Махіної, Н. Ю. Хаманєвої та інших.

Важливе значення для дослідження адміністративно-правових відносин, актуальних проблем становлення та розвитку адміністративного судочинства мають праці відомих вчених - представників науки адміністративного та конституційного права, зокрема, В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, Д. М. Бахраха, Ю. П. Битяка, Л. Р. Біла-Тіунової, М. А. Бояринцевої, С. П. Головатого, І. П. Голосніченка, Т. О. Гуржій, В.А.Дерець, П. В. Діхтієвського, Ю. М. Дьоміна, Т.Є.Кагановської, Л.Є.Кисіль, С. В. Ківалова, Ю. М. Козлова, М. І. Козюбри, А. М. Колодія, В. К. Колпакова, Д. М. Лук'янця, Е. Я. Мотовиловкера, Н. Р. Нижник, В. Ф. Опришка, Г. І. Петрова, Л. Л. Попова, О. П. Рябченко, О. Л. Соколенко, С. Г. Стеценка, В.П.Тимощука, Ю. О. Тихомирова, Р. О. Халфіної, О. І. Харитонової, Ю. С. Шемшученка та інших.

Нормативно-правовою базою роботи є Конституція України, закони України, укази Президента, постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, які регулюють діяльність адміністративних судів.

Таким чином, актуальність теми зумовлюється необхідністю подальшого дослідження теоретичної бази щодо правовідносин у сфері адміністративного судочинства та необхідністю вдосконалення чинного КАС України з метою покращення застосування його положень на практиці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукової діяльності кафедри конституційного та адміністративного права Київського університету права НАН України, що є частиною загальної науково-дослідницької програми університету «Доктринальні засади розвитку держави та права: аналіз національних і міжнародних тенденцій» (номер державної реєстрації 0112U000270).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному дослідженні правовідносин, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства, з'ясуванні їх правової природи, підстав виникнення і припинення, характеристиці їх складових елементів та засад правового регулювання. Також метою дослідження є вивчення проблем та розробка конкретних пропозицій з удосконалення законодавства у сфері адміністративного судочинства.

Зазначена мета обумовила постановку і вирішення таких задач:

визначити місце і роль правовідносин, що складаються у сфері здійснення адміністративного судочинства, у системі адміністративно-правових відносин;

з'ясувати юридичну природу, поняття, особливості та зміст правовідносин у сфері адміністративного судочинства;

визначити специфіку підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства;

охарактеризувати специфіку суб'єктного складу правовідносин, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства;

окреслити особливості правової природи об'єктів правовідносин у сфері адміністративного судочинства;

проаналізувати теоретичні аспекти правових спорів, що виникають із публічно-правових відносин і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства;

з'ясувати природу норм КАС України та методів правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства, провести аналіз ефективності адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-владних відносин, як напрямку адміністративного судочинства;

сформулювати висновки і рекомендації, спрямовані на удосконалення і підвищення ефективності та дієвості механізму реалізації і захисту прав та інтересів невладних суб'єктів в порядку адміністративного судочинства, а також удосконалення чинного законодавства у сфері адміністративного судочинства;

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення адміністративного судочинства та регулюються нормами адміністративного права.

Предметом дослідження є правовідносини у сфері адміністративного судочинства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи виступає сукупність наукових підходів, принципів, філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. В основу дослідження покладено такі принципи діалектичного пізнання як всебічність, об'єктивність, обґрунтованість, конкретність, протиріччя тощо. Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувались використанням наступних методів пізнання: при визначенні поняття, основних ознак, структурних особливостей правовідносин у сфері адміністративного судочинства використовувався діалектичний метод (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3), при дослідженні структурних елементів правовідносин у сфері адміністративного судочинства, а також встановленні їх сутності - структурно-функціональний метод (підрозділи 1.1, 2.2, 2.3). Системно-структурний метод дозволив здійснити аналіз правовідносин у сфері адміністративного судочинства як специфічного виду адміністративно-правових відносин (підрозділ 1.1). На основі формально-логічного та методу термінологічного аналізу здійснено тлумачення правових норм, досліджено понятійний апарат норм КАС України (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2). На підставі методів аналізу і синтезу охарактеризовано способи впливу на поведінку суб'єктів правовідносин у сфері адміністративного судочинства (підрозділи 2.2, 3.1, 3.3). Порівняльно-правовий метод сприяв визначенню критеріїв законодавчого регулювання адміністративного судочинства України згідно з принципом верховенства права (підрозділи 3.2, 3.3). Для формулювання пропозицій щодо удосконалення законодавства використовувався метод правового моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертаційна робота є одним із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексним науковим дослідженням особливостей правовідносин, що виникають у сфері адміністративного судочинства: специфіки їх юридичної природи, характеристики складових елементів цих правовідносин, а також засад правового регулювання.

У межах здійсненного дослідження сформульовано низку теоретичних положень і висновків, які мають наукову новизну, зокрема:

вперше:

обґрунтовано положення про те, що правовідносини, які складаються при здійсненні адміністративного судочинства, є специфічним видом адміністративно-правових відносин, і характеризуються як публічні, індивідуалізовані, конфліктні (спірні), захисні (охоронні), процесуальні правові зв'язки, що виникають на підставі порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод чи інтересів особи, у результаті здійснення яких вирішується публічно-правовий спір між сторонами;

запропоновано авторське визначення поняття правовідносин у сфері адміністративного судочинства як врегульовану нормами КАС України взаємодію сторін у зв'язку з вирішенням публічно-правового спору, що виникає внаслідок порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів невладних суб'єктів і спрямована на досягнення балансу між приватними та публічними інтересами, забезпечення правопорядку у сфері публічно-правових відносин;

обґрунтовано особливості спеціально-дозвільного типу правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства, які полягають у тому, що в межах приписів норм КАС України встановлені конкретні дозволи - можливість обирати з вказаних варіантів поведінки або можливість реалізації дозволу у випадках, передбачених законом, а також, коли дозвіл для одного суб'єкта забезпечується приписом або забороною для іншого суб'єкта;

удосконалено:

визначення поняття «судовий адміністративний процес», у зв'язку з чим пропонується п. 5 ч. 1 ст. 3 КАС України викласти в наступній редакції: «судовий адміністративний процес - сукупність процесуальних дій адміністративного суду щодо розгляду та вирішення публічно-правового спору у порядку, передбаченому КАС України, а також процесуальних правовідносин, що складаються між учасниками в ході здійснення такої діяльності»;

визначення поняття суб'єкта правовідносин у сфері адміністративного судочинства як особи, яку чинним законодавством наділено відповідними процесуальними правами та обов'язками (адміністративно-процесуальним статусом суб'єкта правовідносин) щодо участі у розгляді індивідуально-конкретної справи в адміністративному суді і має право або зобов'язана здійснювати процесуальні дії, що спрямовані на досягнення мети судового процесу;

положення про те, що принцип верховенства права слід розглядати як керівну засаду в діяльності адміністративного суду в процесі розгляду та вирішення підсудних йому справ, що вимагає приведення норм КАС України у відповідність вимогам принципу верховенства права (гарантіям, що закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та тлумачаться у рішеннях Європейського суду з прав людини), у зв'язку з чим запропоновано доповнити ч. 2 ст. 161 КАС України нормою, що зобов'язує суд враховувати висновки, викладені у рішеннях ЄСПЛ;

набули подальшого розвитку:

положення про необхідність закріплення у нормах КАС України дефініції «спір, який виникає з публічно-правових відносин»;

розуміння поняття «суб'єкт владних повноважень», у зв'язку з чим пропонується п. 7 ст. 3 КАС України викласти в наступній редакції: «суб'єкт владних повноважень - уповноважений державою суб'єкт (орган, установа, організація, посадова чи службова особа), який на підставі та у відповідності з чинним законодавством наділений обсягом публічно-владних повноважень»;

положення про те, що юридичним фактом, який спричиняє виникнення правовідносин у сфері адміністративного судочинства, є юридично оформлене рішення судді про прийняття до свого провадження поданої позовної заяви - ухвала суду про відкриття провадження в адміністративній справі;

положення про те, що правовідносини матеріального характеру між приватною особою та суб'єктом владних повноважень, рішення (дія) або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, виникнення конфліктної публічно-правової ситуації між вказаними суб'єктами, а також подання позову невладним суб'єктом до суду є підставою виникнення публічно-правового спору, що може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, а не правовідносин у сфері адміністративного судочинства;

положення про правозахисну спрямованість правовідносин у сфері адміністративного судочинства, у зв'язку з чим вбачається необґрунтованим;

розширення юрисдикції адміністративних судів за рахунок спорів за зверненням суб'єктів владних повноважень, і пропонується наділити органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повноваженнями із примусової реалізації прийнятих ними рішень, якщо таке рішення не було оскаржене і скасоване.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що, сформульовані у дисертації теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері - для поглиблення теоретичного розуміння адміністративно-процесуальних захисних правовідносин, правової природи судового адміністративного процесу та формування доктрини адміністративної юстиції; подальшого дослідження проблемних питань адміністративного судочинства та адміністративного права загалом; підготовки монографічних досліджень;

- у сфері правотворчості - в процесі підготовки та удосконалення адміністративного та адміністративно-процесуального законодавства, в першу чергу - окремих положень КАС України, а також проекту Закону України «Про адміністративну процедуру» тощо;

- у судовій практиці - при розгляді спорів, що виникають з публічно-правових відносин, при підготовці роз'яснень та рекомендацій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України з питань застосування норм чинного законодавства щодо суб'єктного складу, правового статусу учасників та об'єкту правовідносин (предмету захисту), що складаються в судовому адміністративному процесі;

- у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з адміністративного права, адміністративного процесуального права, адміністративного судочинства, при викладанні навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративне процесуальне право», «Адміністративне судочинство» та деяких спецкурсів: «Адміністративна юстиція», «Адміністративна юрисдикція», «Судові та правоохоронні органи» тощо;

- у правовиховній сфері - у роботі з підвищення рівня професійної кваліфікації суддів, посадових осіб органів публічної адміністрації, для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації доповідались і обговорювались на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права Київського університету права НАН України.

Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 24 листопада 2011 р.; тези опубліковано); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ, 26 квітня 2012 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції дисертаційної роботи знайшли відображення у 5 наукових статтях (4 з них опубліковані у фахових юридичних виданнях України, 1 стаття опублікована у фаховому юридичному науковому виданні, затвердженому Вищою атестаційною комісією Республіки Білорусь) та 2 тезах виступів.

Структура дисертаційної роботи визначається її метою та завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 26 сторінок (217 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації, публікацій, структури та обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретична характеристика правовідносин у сфері адміністративного судочинства» складається з трьох підрозділів, присвячених визначенню специфіки правовідносин у сфері адміністративного судочинства, характеристики юридичної природи, поняття та особливостей вказаних правовідносин, а також визначенню підстав виникнення, зміни та припинення правовідносин, що складаються при здійсненні адміністративного судочинства.

У підрозділі 1.1 «Юридична природа відносин у сфері адміністративного судочинства» аналізуються позиції вчених-правознавців стосовно загальних питань теорії правовідносин, зв'язок загальної теорії правовідносин, доктрини адміністративного права та правовідносин у сфері адміністративного судочинства.

Зазначено, що функціонування такого гарантійного механізму захисту як адміністративне судочинство (адміністративна юстиція) зумовило становлення специфічного виду адміністративно-правових відносин. Досліджено загальні ознаки та властивості адміністративно-правових відносин, із зосередженням уваги на дискусійних аспектах, від яких залежить визначення специфіки правовідносин у сфері адміністративного судочинства.

Визначаючи місце і роль правовідносин у сфері адміністративного судочинства в системі адміністративно-правових відносин, автор класифікує адміністративні охоронні правовідносини на захисні і деліктні і розглядає їх як види, що різняться за призначенням і впливають на розвиток адміністративних правовідносин у різних сферах. Відносини у сфері адміністративного судочинства, як захисні адміністративно-правові відносини, характеризуються наступними особливостями: а) обумовлені правовою претензією фізичної чи юридичної особи до суб'єкта владних повноважень з приводу законності дій останнього; б) регулюються нормами КАС України і складаються у сфері діяльності адміністративних судів; в) виникають в інтересах фізичних та юридичних осіб, чиї права порушуються і пов'язані з відновленням порушених прав, припиненням обмеження у реалізації прав невладних суб'єктів. У правовідносинах у сфері адміністративного судочинства особа реалізує своє суб'єктивне право на охорону та захист за допомогою адміністративного суду всіх прав, передбачених чинним законодавством, реалізація яких неможлива без взаємодії з суб'єктом владних повноважень.

У підрозділі 1.2 «Поняття та особливості правовідносин у сфері адміністративного судочинства» досліджено генезис правовідносин у сфері адміністративного судочинства; запропоновано власне визначення та перелік ознак вказаних правовідносин.

З'ясовуючи поняття та особливості правовідносин у сфері адміністративного судочинства, дисертант звертається до теорії юридичного процесу, і адміністративного процесу зокрема. Обґрунтовано, що судовий адміністративний процес включає в себе три складові: процесуальну діяльність адміністративного суду (адміністративне судочинство), правові відносини, що складаються між судом та іншими учасниками розгляду справи, а також стадії та провадження як структурні компоненти процесу. Обґрунтовано, що адміністративно-судові процесуальні відносини характеризуються певними ознаками, що виокремлюють їх із загальної маси адміністративно-процесуальних відносин.

Правовідносини у сфері адміністративного судочинства розглядаються як специфічний вид адміністративно-правових відносин, особливості яких проявляються в наступному: 1) це публічно-правові відносини, оскільки складаються з приводу діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вони є спірними, оскільки викликані конфліктними правовідносинами між приватною особою (фізичною або юридичною) та суб'єктом владних повноважень; 3) це процесуальні правовідносини, суб'єкти яких взаємодіють шляхом реалізації прав та обов'язків у порядку, передбаченому нормами КАС України; 4) мають тристоронній характер (адміністративний суд - фізична чи юридична особа - суб'єкт владних повноважень); 5) це захисні (охоронні) правовідносини, що спрямовані на захист прав, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб від порушень, невизнання чи обмежень суб'єктом владних повноважень, а також охорону правопорядку у сфері публічно-правових відносин; 6) характерним є спеціально-дозвільний тип правового регулювання.

У підрозділі 1.3 «Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин, що складаються при здійсненні адміністративного судочинства» проведено аналіз позицій вчених щодо юридичних фактів, які спричиняють виникнення, зміну та припинення матеріальних і процесуальних адміністративно-правових відносин.

Обґрунтовано, що юридичними фактами у процесуальних правовідносинах виступають лише процесуальні дії, тобто вольові вчинки суб'єктів у межах їх правосуб'єктності. Доведено, що на відміну від матеріальних правовідносин, ні події, ні бездіяльність одночасно двох суб'єктів не можуть бути підставою виникнення правовідносин у сфері адміністративного судочинства.

Зосереджено увагу на тому, що причини виникнення публічно-правового спору та підстави виникнення правовідносин у сфері адміністративного судочинства - це не тотожні явища. Формальною причиною виникнення публічно-правового конфлікту виступає рішення суб'єкта владних повноважень, фактична причина полягає у розбіжності інтересів приватної особи та владного суб'єкта. Такі причини виникнення публічно-правового спору є передумовами виникнення правовідносин адміністративного судочинства, проте підставою (безпосередньою умовою) виникнення таких правовідносин є активна дія суду - винесення ухвали про відкриття провадження у справі.

Визначено, що підставами зміни правовідносин у сфері адміністративного судочинства є активні процесуальні дії адміністративного суду, що оформлюються у відповідних процесуальних актах - ухвалах. Підставами для прийняття ухвал суду можуть бути як активні дії учасників судового процесу, які спрямовані на досягнення певної мети (подання заяв, клопотань, тощо), так і бездіяльність суб'єктів (неявка у судове засідання повторно без поважних причин, неподання доказів), що також є передумовою зміни таких правовідносин.

Звернуто увагу на те, що юридичним фактом - підставою припинення правовідносин у сфері адміністративного судочинства є активна процесуальна дія адміністративного суду - винесення постанови, якою суд вирішує спір по суті або ухвали про закриття провадження у справі і набрання ними законної сили. При цьому, передумовами припинення правовідносин адміністративного судочинства можуть бути як активні процесуальні дії учасників таких правовідносин, які спрямовані на досягнення певної мети (вирішення правового спору), так і їх бездіяльність. Після набрання рішенням суду законної сили спір вирішено, процесуальні правовідносини, що складаються при здійсненні адміністративного судочинства, припиняються. Виникають нові процесуальні (процедурні) безспірні правовідносини, що направлені на виконання судового рішення і мають інший склад учасників.

Розділ 2 «Загальна характеристика окремих елементів структури правовідносин у сфері адміністративного судочинства» складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці суб'єктів, об'єктів правовідносин у сфері адміністративного судочинства, а також дослідженню теоретичних аспектів розгляду правових спорів, що виникають із публічно-правових відносин.

У підрозділі 2.1 «Суб'єкти правовідносин у сфері адміністративного судочинства, їх правовий статус» досліджуються адміністративно-процесуальна право- та дієздатність (правосуб'єктність) фізичних, юридичних осіб, а також суб'єктів владних повноважень.

Звертається увага на необхідності розмежування термінів «суб'єкт адміністративного судочинства», як особи, що має можливість стати учасником судового адміністративного процесу, та «суб'єкт правовідносин у сфері адміністративного судочинства», як особи, що безпосередньо є учасником судового адміністративного процесу. Досліджуються загальний, особливий та одиничний правовий статус суб'єктів адміністративного судочинства.

Подається власне визначення суб'єкта правовідносин у сфері адміністративного судочинства. Автором запропонована класифікація суб'єктів (учасників) правовідносин у сфері адміністративного судочинства за такими критеріями: в залежності від мети участі в судовому адміністративному процесі (наявності процесуальної та/або матеріальної зацікавленості в результатах судової процедури); в залежності від правового статусу і завдань, що виконують в судовому процесі суб'єкти; в залежності від наявності/відсутності публічно-владних повноважень.

Обґрунтовано висновок про те, що в адміністративному суді мають захищатися права, свободи та інтереси приватних осіб (фізичних та юридичних) у сфері публічно-правових відносин від усіх протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Тому запропоновано категорію «управлінські функції», яка є ключовою для визначення правовідносин, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, у законодавстві України про адміністративне судочинство замінити на «виконавчо-розпорядча діяльність та інші публічно (державно)- владні повноваження».

У підрозділі 2.2 «Характеристика об'єкта правовідносин у сфері адміністративного судочинства» проаналізовано позиції вчених, які є представниками моністичної або плюралістичної концепції об'єкта правовідносин; проведено розмежування об'єкта матеріальних та об'єкта процесуальних адміністративно-правових відносин.

Оскільки правовідносини - це взаємозв'язок, взаємодія суб'єктів, тому під об'єктом правовідносин пропонується розуміти те, на що спрямований взаємозв'язок учасників, те, чому вони взаємодіють. А те, з приводу чого взаємодіють суб'єкти, запропоновано визначати як предмет правовідносин.

Розгляд адміністративної справи у суді спрямований на вирішення спору, що виникає з публічно-правових відносин, як правило, між невладним суб'єктом та органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Сторони спору починають взаємодію в адміністративному суді тому, що між ними виник публічно-правовий конфлікт з приводу застосування матеріальної норми, тобто з приводу реалізації прав та обов'язків, закріплених цією матеріальною нормою. Отже, об'єктом правовідносин у сфері адміністративного судочинства є захист права на реалізацію прав та інтересів (спір про право), поновлення таких прав (спір про права) невладних суб'єктів від порушень (невизнання, обмеження) рішеннями (діями, бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень, а також охорона порядку реалізації повноважень (законності прийняття рішень) владними суб'єктами у сфері публічно-правових відносин. Власне права та інтереси (публічні та приватні), обов'язки у публічно-владній сфері, що порушені (невизнані, обмежені, невиконані) рішеннями (діями, бездіяльністю) суб'єктів владних повноважень виступають предметом правовідносин, що складаються у ході здійснення адміністративного судочинства. Рішення ж, дія чи бездіяльність владних суб'єктів виступає предметом спору.

Особливість правовідносин у сфері адміністративного судочинства полягає у тому, що в ході їх здійснення оспорюється процес застосування суб'єктом владних повноважень матеріальної правової норми. Таким чином, невладний суб'єкт захищає своє право на реалізацію прав та інтересів, передбачених матеріально-правовою нормою, а суб'єкт владних повноважень захищає порядок реалізації ним своїх обов'язків і процес застосування ним матеріальної норми. Як бачимо, предмет - те, з приводу чого виникають ці відносини для суб'єктів - може різнитися, адже для невладного суб'єкта правовідносини виникають з приводу суб'єктивного права чи інтересу, а для суб'єкта владних повноважень - з приводу порядку реалізації свого обов'язку, що опосередковано передбачає захист публічного інтересу.

У підрозділі 2.3 «Спір, що виникає з публічно-правових відносин, як предмет юрисдикційної діяльності адміністративного суду» досліджено сутність спору, з приводу вирішення якого складаються правовідносини у сфері адміністративного судочинства, а також встановлено, які саме права та інтереси становлять предмет досліджуваних правовідносин і можуть бути захищені в судовому адміністративному процесі; з'ясовано співвідношення понять «суб'єктивне право» та «суб'єктивне публічне право», «публічний інтерес» та «суб'єктивний публічний інтерес»; проаналізовано позиції науковців з приводу означених проблем.

Визначено, що у результаті розгляду адміністративної справи відбувається захист тих матеріальних прав, інтересів та обов'язків, з приводу реалізації яких у суб'єктів публічно-правових відносин виник спір.

Звернуто увагу на те, що безпосереднім предметом захисту в адміністративному суді є суб'єктивне публічне право особи на реалізацію інших суб'єктивних прав (публічних чи приватних), неможливу без взаємодії з суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний сприяти такій реалізації. Вирішення спору, який виникає з публічно-правових відносин, в адміністративному суді передбачає захист прав та інтересів особи незалежно від їх юридичної природи (як приватних, так і публічних), а також забезпечення режиму законності у сфері публічно-правових відносин.

Адміністративний суд, вирішуючи спір між сторонами, сприяє врегулюванню несумісних чи протилежних інтересів сторін, захисту суб'єктивного публічного інтересу невладного суб'єкта, його як публічних, так і приватних суб'єктивних прав, а також охороні порядку реалізації владним суб'єктом його публічно-владних повноважень, чим забезпечує законність і охорону публічного правопорядку.

Розділ 3 «Правове регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства» містить три підрозділи, присвячені характеристиці особливостей норм та методів регулювання відносин, що складаються в судовому адміністративному процесі, аналізу ефективності адміністративно-правового регулювання на предмет забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а також вивченню перспективи розвитку правовідносин у сфері адміністративного судочинства.

У підрозділі 3.1 «Особливості норм та методів регулювання правовідносин у сфері адміністративного судочинства» розглянуто складові механізму правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства, основними з яких є норми права, зафіксовані у КАС України, а також такі способи правового регулювання як припис, дозвіл, заборона, що закріплені у вказаних нормах.

Визначено, що правове регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства засновується на імперативному методі, який поєднується з диспозитивним. Проте імперативно-диспозитивний метод регулювання суспільних відносин характерний для більшості галузей права. Тому при дослідженні правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства доречніше говорити про тип правового регулювання, що виражається у специфічній сукупності способів впливу на поведінку суб'єктів вказаних правовідносин з домінуванням конкретного способу. Визначено особливості спеціально-дозвільного типу правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства, що характеризується домінуванням такого способу упорядкування поведінки суб'єктів правовідносин, як припис, у взаємодії з двома іншими способами впливу - дозволом та забороною.

Автором проаналізовано співвідношення понять «правове регулювання» та «правовий вплив», зазначено, що правовий вплив є категорією більш загальною. Звернуто увагу на те, що норми, які здійснюють вплив на правовідносини у сфері адміністративного судочинства, містяться у багатьох джерелах, проте регулюються вказані відносини виключно нормами КАС України.

У підрозділі 3.2 «Основні критерії законодавчого регулювання адміністративного судочинства згідно з принципом верховенства права (rule of law)» досліджено принцип верховенства права як керівну засаду в діяльності адміністративного суду та законодавче закріплення вимог (елементів) принципу верховенства права, що зумовлюють особливості порядку розгляду і вирішення публічно-правових спорів в порядку адміністративного судочинства.

Звернуто увагу на те, що у національному законодавстві принцип верховенства права тлумачиться на засадах нормативізму, що передбачає панування статутного писаного права, верховенство закону, а не з позиції теорії природного права, що передбачає панування невідчужуваних прав людини. Неправильне тлумачення та сприйняття вимог принципу верховенства права призводить до звуження меж його застосування в адміністративному судочинстві і зменшує ефективність захисту прав та свобод людини у сфері публічно-правових відносин.

Проаналізовано основні критерії законодавчого регулювання адміністративного судочинства України на відповідність європейським стандартам судового процесу, що випливають з положень Конвенції про захист прав людини 1950 року та практики Європейського суду з прав людини. Вказано на суттєві недоліки та колізії, що виявлені при аналізі норм законодавства України про адміністративне судочинство і наведені пропозиції можливих варіантів усунення вказаних недоліків.

Підрозділ 3.3 «Шляхи розвитку та удосконалення правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства» присвячено аналізу норм КАС України, виявленню змістовних недоліків, що перешкоджають підвищенню ефективності та дієвості механізму реалізації і захисту прав та інтересів невладних суб'єктів в порядку адміністративного судочинства, а також формулюванню рекомендацій, що спрямовані на удосконалення чинного законодавства у сфері адміністративного судочинства.

Вказано, що правовідносини у сфері адміністративного судочинства мають бути спрямовані на захист виключно невладних суб'єктів від неналежного виконання своїх зобов'язань суб'єктами владних повноважень. Спірні правовідносини, що віднесені до компетенції адміністративних судів, пов'язані з розглядом вимог фізичних і юридичних осіб переважно до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо поновлення порушених прав невладного суб'єкта у зв'язку з неправомірністю дій (рішень) суб'єкта владних повноважень. Зазначено, що розвитку правовідносин у сфері адміністративного судочинства сприятиме зменшення числа підстав для звернення владного суб'єкта з позовом до адміністративного суду проти приватної особи і запропоновано напрямки вирішення вказаної проблеми.

Досліджено передбачені нормами КАС України способи захисту прав та інтересів невладного суб'єкта від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, вказано на відсутність чітких критеріїв їх розмежування, що призводить до плутанини щодо випадків, процедури та наслідків застосування того чи іншого способу захисту порушених прав. Обґрунтовано, що відмінності у процедурі та наслідках визнання протиправного акту нечинним або його скасування мають ґрунтуватися не на виді акту та суб'єкті його видання, а в залежності від правовідносин, що виникли в результаті застосування такого акту, ступеня порушення (обмеження) прав та інтересів осіб, а також на відмінностях у порядку усунення наслідків від порушень, завданих таким актом.

Зазначено, що розвитку правовідносин у сфері адміністративного судочинства перешкоджають недоліки, виявлені при аналізі норм КАС України, які передбачають особливості розгляду окремих категорій справ, а також розгляд справ у порядку скороченого провадження. Звернено увагу, що зазначені недоліки обмежують права фізичних та юридичних осіб, зокрема на справедливий судовий розгляд та на оскарження рішення суду, запропоновано можливі варіанти вирішення вказаних проблем.

У Висновках сформульовано найбільш суттєві результати дисертаційної роботи, наведені теоретичні узагальнення та нові підходи до вирішення наукового завдання щодо вдосконалення поняття, специфіки юридичної природи, характеристики складових елементів та засад правового регулювання правовідносин у сфері адміністративного судочинства.

Зокрема, найбільш вагомими результатами, які характеризують стан досягнення мети і вирішення задач дисертаційної роботи, можна вважати наступні:

1. Правовідносини у сфері адміністративного судочинства - це врегульована нормами КАС України взаємодія сторін у зв'язку з вирішенням публічно-правового спору, що виникає внаслідок порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів невладних суб'єктів і спрямована на досягнення балансу між приватними та публічними інтересами, забезпечення правопорядку у сфері публічно-правових відносин.

2. Правовідносини у сфері адміністративного судочинства є специфічним видом адміністративно-правових відносин і характеризуються наступними ознаками: 1) це публічно-правові відносини, оскільки складаються з приводу діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вони є спірними, оскільки викликані конфліктними правовідносинами між приватною особою (фізичною або юридичною) та суб'єктом владних повноважень; 3) це процесуальні правовідносини, зміст яких проявляється у взаємодії суб'єктів шляхом реалізації прав та обов'язків у порядку, передбаченому нормами КАС України; 4) мають тристоронній характер: адміністративний суд - фізична чи юридична особа - суб'єкт владних повноважень; 5) це захисні (охоронні) правовідносини, метою яких є поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення обмежень щодо можливості реалізації ними своїх прав, а також охорона правопорядку у сфері публічно-правових відносин; 6) характерним є спеціально-дозвільний тип правового регулювання.

3. Підставою виникнення правовідносин у сфері адміністративного судочинства є активна процесуальна дія адміністративного суду - винесення ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі (ст. 107 КАС України). Саме з моменту відкриття провадження у справі матеріальні правовідносини між приватною особою і владним суб'єктом припиняються, оскільки в процес вступає третій суб'єкт - суд, і виникають процесуальні публічно-спірні правовідносини. Вказані суб'єкти стають учасниками правовідносин, що складаються при розгляді спору в суді, і починають взаємодіяти у межах прав та обов'язків, передбачених нормами КАС України.

Підставою зміни правовідносин у сфері адміністративного судочинства є активна процесуальна дія адміністративного суду, що оформлюється у відповідному процесуальному акті (судовому рішенні - ухвалі).

Підставою припинення правовідносин у сфері адміністративного судочинства є активна процесуальна дія адміністративного суду - винесення постанови (рішення), якою суд вирішує спір по суті або ухвали про закриття провадження у справі і набрання ними законної сили.

4. Суб'єкт правовідносин у сфері адміністративного судочинства - це особа, яку чинним законодавством наділено відповідними процесуальними правами та обов'язками (адміністративно-процесуальним статусом суб'єкта правовідносин) і яка реалізує свої права та обов'язки при розгляді індивідуально-конкретної справи в адміністративному суді.

Правовідносини у сфері адміністративного судочинства вимагають обов'язкової участі таких суб'єктів: адміністративний суд - головний суб'єкт, що здійснює адміністративне правосуддя; сторони (позивач, відповідач) - основні суб'єкти, які безпосередньо зацікавлені в результатах судової процедури; допоміжні суб'єкти, які сприяють здійсненню правосуддя (секретар судового засідання, судовий розпорядник та ін.). У судовому процесі можлива участь факультативних та інших суб'єктів - треті особи, представники, перекладач, свідок, експерт, спеціаліст.

Сформульоване у КАС України поняття «суб'єкт владних повноважень» є неточним, таким, що обмежує судовий захист публічних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з чим пропонується п. 7 ст. 3 КАС України викласти у наступній редакції: «суб'єкт владних повноважень - це уповноважений державою суб'єкт (орган, установа, організація, посадова чи службова особа), який на підставі та у відповідності з чинним законодавством наділений обсягом публічно-владних повноважень».

5. Об'єктом правовідносин у сфері адміністративного судочинства є захист права на реалізацію прав та інтересів (спір про право), поновлення таких прав (спір про права) невладних суб'єктів від порушень (невизнання, обмеження) рішеннями (діями, бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень, а також охорона порядку реалізації повноважень (законності прийняття рішень) владними суб'єктами у сфері публічно-правових відносин.

Предметом правовідносин або предметом судового захисту виступає те, з приводу чого взаємодіють учасники правовідносин - власне порушені права та інтереси, обов'язки у публічно-владній сфері. Поведінка суб'єктів (дії, вчинювані ними шляхом реалізації прав та обов'язків) є змістом правовідносин, отже, не може бути їх об'єктом. В судовому адміністративному процесі безоб'єктних правовідносин бути не може.

6. Для виокремлення спорів, що є предметом юрисдикційної діяльності адміністративних судів, доречніше використовувати дефініцію «спір, який виникає з публічно-правових відносин». Такий спір носить публічно-правовий характер, оскільки ґрунтується на нормах публічного права, вказує на наявність публічного інтересу, обов'язковою стороною в такому спорі є суб'єкт владних повноважень, публічно-владна діяльність якого оспорюється в адміністративному суді.

7. Характеризуючи особливості відносин у сфері адміністративного судочинства, доречніше говорити не про метод правового регулювання, а про тип правого регулювання, що проявляється у домінуванні такого способу впорядкування поведінки суб'єктів правовідносин, як припис, у взаємодії з двома іншими способами впливу - дозволом та забороною. Власне ж правове регулювання зазначених відносин засновується на імперативному методі, який поєднується з диспозитивним.

Особливості спеціально-дозвільного типу правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства полягають у тому, що в межах приписів норм КАС України встановлені конкретні дозволи - можливість обирати з вказаних варіантів поведінки або можливість реалізації дозволу у випадках, передбачених законом. А також, коли дозвіл для одного суб'єкта забезпечується приписом або забороною для іншого суб'єкта.

8. Принцип верховенства права слід розглядати як керівну засаду в діяльності адміністративного суду в процесі розгляду та вирішення підсудних йому справ, що вимагає законодавчого закріплення вимог принципу верховенства права - гарантій, що закріплені в Конвенції про захист прав людини і тлумачаться у рішеннях Європейського суду з прав людини. До того часу, у випадку необхідності застосування спірних (колізійних) норм, що суперечать основоположному принципу, адміністративний суд, повинен вирішувати справу за прикладом вирішення аналогічного спору ЄСПЛ, посилаючись на рішення останнього як на джерело права, що так само, як і внутрішнє законодавство, є нормою прямої дії.

9. Правовідносини у сфері адміністративного судочинства мають бути спрямовані на захист прав та свобод виключно невладних суб'єктів, а адміністративні суди покликані перевіряти процес реалізації владних повноважень суб'єктом владних повноважень на відповідність вимогам щодо забезпечення прав і свобод невладних суб'єктів публічно-правових відносин. У зв'язку з цим вважається необґрунтованим розширення юрисдикції адміністративних судів за рахунок спорів за зверненням суб'єктів владних повноважень і пов'язаних із застосуванням заходів адміністративного примусу (у тому числі адміністративно-господарських санкцій) до невладних суб'єктів.

Розвитку правовідносин у сфері адміністративного судочинства сприятиме зменшення числа підстав для звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до адміністративного суду проти невладного суб'єкта. У зв'язку з цим автор пропонує наділити органи виконавчої влади повноваженнями із примусової реалізації прийнятих ним рішень, якщо таке рішення не було оскаржене і скасоване. Гарантією захисту прав та інтересів невладних суб'єктів від свавілля суб'єктів владних повноважень є їх право оскаржити зазначене рішення в адміністративному суді.

10. Аналіз норм КАС України свідчить про наявність ряду колізій та недоліків, що обмежують ефективний захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Також запропоновано ряд змін і доповнень до норм КАС України, спрямованих на підвищення ефективності захисту прав та інтересів невладних суб'єктів в порядку адміністративного судочинства - зокрема, до ч. 1 ст. 2; п. 5 та 7 ч. 1 ст. 3; ч. 2 ст. 11; ч. 5 ст. 71; ч. 2 ст. 161; ч. 4 та 6 ст. 182; ст. 183-2; п. 6 ч. 1 ст. 256.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Сонюк О. В. Правовідносини у сфері адміністративного судочинства як різновид адміністративно-правових відносин / О. В. Сонюк // Часопис Київського університету права. - 2012. - № 4. - С. 156-160.

2. Сонюк О. В. Особливості участі невладних суб'єктів у правовідносинах адміністративного судочинства / О. В. Сонюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2013. - № 2. - С. 65-71.

3. Сонюк О. В. Проблема визначення об'єкта правовідносин у сфері адміністративного судочинства / О. В. Сонюк // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 2. - С. 143-146.

4. Сонюк О. В. Характеристика методів правового регулювання відносин у сфері адміністративного судочинства / О. В. Сонюк // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2013. - № 3. - С. 75-80.

5. Сонюк О. В. Основные критерии законодательного регулирования административного судопроизводства Украины согласно принципу верховенства права (rule of law) / О. В. Сонюк // Право.by. - 2014. - № 2 (28). - С. 114-119.

6. Сонюк О. В. Відповідність стандартів адміністративного судочинства Європейським правовим стандартам / О. В. Сонюк // Сучасні проблеми правової системи України : зб. матеріалів ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 24 листопада 2011 р., Київ / редкол.: Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький, О. В. Чернецька та ін. - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2011. - Вип. 3. - С. 186-187.

7. Сонюк О. В. Проблеми визначення адміністративних правовідносин // Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні / О. В. Сонюк // Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 квітня 2012 р.). - К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2012. - С. 101-103.

АНОТАЦІЯ

Сонюк О. В. Правовідносини у сфері адміністративного судочинства. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2015.

...