Предмет спору, предмет позову, предмет судового розгляду, зміст позовних вимог, вимоги позивача: співвідношення процесуальних понять за проектом нової редакції Цивільно-процесуального кодексуУкраїни в контексті їх уніфікованого розуміння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Предмет спору, предмет позову, предмет судового розгляду, зміст позовних вимог, вимоги позивача: співвідношення процесуальних понять за проектом нової редакції Цивільно-процесуального кодексуУкраїни в контексті їх уніфікованого розуміння

Досліджуючи теоретичні засади та практичні проблеми реалізації процесуальної активності суду в цивільному судочинстві в аспекті можливості виходу суду за межі заявлених позовних вимог, ми раніше вже частково торкалися питання співвідношення таких процесуальних понять, як «предмет спору», «предмет позову», «зміст позовних вимог», «позовні вимоги» тощо1. Проте, з огляду на розроблені Радою з питань судової реформи нові редакції ЦПК, ГПК та КАС України, які знаходяться на розгляді Верховної Ради України та очікують на своє схвалення2, питання співвідношення вказаних та інших родових процесуальних понять набуває нового змісту, адже вони в ряді випадків у відповідних статтях проекту ЦПК вживаються дещо інакше в порівнянні в чинним ЦПК України.

Так, зокрема, проект нової редакції ЦПК вживає такі процесуальні поняття, як: предмет позову (ч. 1 ст. 8, п. 2 ч. 2 ст. 45, ч. 3 ст. 50, п. 3 ч. 1 ст. 152, п. 3 ч. 2 ст. 188, ч. 4 ст. 204, ч. 2 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 258, ч. 5 ст. 275, п. 1 ч. 6 ст. 280, ч. 3 ст. 281); підстава позову (ч. 3 ст. 50, п. 3 ч. 2 ст. 188, ч. 4 ст. 204, ч. 3 ст. 281); підстава спору (п. 4, 5 ч. 1 ст. 187); предмет спору (ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 13, п. 3 ч. 2 ст. 45, п. 1, 3 ч. 2 ст. 51, ст. ст. 53, 54, ч. 7 ст. 82, п. 2 ч. 3 ст. 142, п. 4, 7 ч. 1 ст. 151, п. 1 ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 176, п. 10 ч. 3 ст. 176, п. 6 ч. 4 ст. 186, п. 3, 4, 5 ч. 1 ст. 187, п. 1 ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 208, ч. 6 ст. 228, п. 2, 3 ч. 1 ст. 256, п. 4 ч. 1 ст. 258, п. 5 ч. 2 ст. 456, п.п. «а» п. 2 ч. 2 ст. 460, п. 6 ч. 2 ст. 469); предмет справи (п. 2 ч. 1 ст. 187); предмет судового розгляду (ч. 2 ст. 14, ч. 10 ст. 231, ч. 6 ст. 252); заявлені вимоги (ч. 1 ст. 13); вимоги позивача (п. 7 ч. 2 ст. 266); позовні вимоги (ч. 5 ст. 275); зміст позовних вимог (п. 4 ч. 3 ст. 176); межі позовних вимог (ч. 2 ст. 265).

Використання в межах одного законодавчого акту (проекту ЦПК) однакових понять одночасно в різних контекстах, а також різних понять для позначення однієї і тієї самої процесуальної категорії не сприяє уніфікованому розумінню таких понять, створює неузгодженість між теоретичними засадами цивільного процесу та положеннями проекту ЦПК і, як наслідок, неоднозначне використання цих понять як науковцями, так й практиками. А тому науковий і практичний інтерес представляє з'ясування змісту і співвідношення вказаних процесуальних понять, для чого необхідним є здійснення аналізу і узагальнення думок вчених-процесуалістів з цього приводу з наступним обґрунтуванням власної концепції розуміння цих понять, що й ставить за мету наша стаття. Адже саме ці процесуальні категорії пов'язані із дією засад диспозитивності і змагальності та визначають межі цивільної процесуальної діяльності суду при розгляді і вирішенні цивільних справ.

Починати, на наш погляд, варто із розкриття змісту поняття «предмет спору», адже за проектом ЦПК: остаточне визначення предмета спору є завданням суду в підготовчому провадженні (п. 1 ч. 1 ст. 190); особливості предмета спору враховуються судом відповідно до принципу пропорційності (ч. 1 ст. 11); саме в межах предмета спору мають задаватися питання учаснику судового процесу (ч. 6 ст. 228); за межі предмета спору сторони можуть вийти у мировій угоді (ч. 1 ст. 208); відсутність предмета спору визнається в проекті ЦПК новою підставою закриття провадження в цивільній справі (п. 2 ч. 1 ст. 256). Поняттям «предмет спору» визначається тотожність спору (п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 187, п. 3 ч. 1 ст. 256, п. 4 ч. 1 ст. 258).

Разом з тим, поняття «предмет спору» в окремих статтях замінюється іншими поняттями. Так, у ч. 6 ст. 228 йдеться про можливість зняття головуючим поставленого учаснику судового процесу питання, що не стосуються предмета спору. А у ч. 10 ст. 231 говориться про зняття головуючим питання, але вже які поставлені свідку, якщо вони не стосуються предмета розгляду. Інша норма (п. 6 ст. 252) межі встановлюваних обставин пов'язує з предметом судового розгляду. Судом здійснюється збір лише тих доказів, що стосуються предмета спору (ч. 2 ст. 13, ч. 7 ст. 82). Зустрічний позов та позов третьої особи із самостійними вимогами заявляється щодо предмета спору. Учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування також щодо предмета спору (ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 176).

З наведеного випливає, що поставлені учасникам процесу питання, встановлювані судом обставини і зібрані докази та заявлені вимоги і пояснення учасників справи мають стосуватися предмета спору (предмета розгляду). Тобто, за змістом наведених положень, предмет спору є предметом судового розгляду.

При цьому, зі змісту п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 51 проекту ЦПК випливає, що предметом спору є права чи обов'язки. Водночас із положень п. 7 ч. 1 ст. 151 вбачається, що предметом спору може бути й річ, яка в порядку забезпечення позову може бути передана на зберігання іншим особам.

За допомогою юридичної літератури поняття «предмет спору» можна розкрити через поняття правового спору, під яким розуміють конфлікт осіб, учасники якого прагнуть захистити свої права і законні інтереси, які вважають порушеними3. Отже, предмет спору - це конкретні матеріальні правовідносини, права і обов'язки, з приводу яких виникла конкретна спірна правова конфліктна ситуація, що потребує свого розв'язання в суді.

І хоча проект ЦПК в одиничному випадку й вживає поняття «предмет справи» (п. 2 ч. 1 ст. 187), фактично мова іде про предмет спору.

Разом з тим, від предмета спору слід відрізняти предмет позову - певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача4. Як відомо, позов - це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі5. Виходячи з цього визначення можна зробити висновок, що є синонімами поняттю «позов» такі поняття, як «позовні вимоги», «заявлені вимоги», «вимоги позивача», що вживаються в проекті ЦПК.

А відтак, будучи синонімами слова «позов», ці поняття мають такі саме елементи, як й сам позов, тобто предмет, підставу і зміст (хоча деякі науковці замість змісту позовних вимог виділяють «сторони» 6).

Предмет позову є складовим елементом позову та являє собою матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд має дати відповідь в рішенні7. При цьому, вчені-процесуалісти на чолі з С.Я. Фурсою під предметом позову розуміють визначену позивачем вимогу до суду, в якій висловлені правові (матеріальні і процесуальні) заходи, що мають бути ним вжиті і привести до припинення правопорушення, відновлення прав та відшкодування завданої шкоди з боку відповідача. Тобто під цим терміном пропонується розуміти найширшу вимогу позивача, яка спрямована до суду і стосується не тільки матеріальних, але й процесуальних заходів, що можуть бути вжиті судом для захисту прав позивача8. М.І. Балюк і Д.Д. Луспеник зазначають, що предмет позову як його один з основних елементів представляє собою матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка витікає зі спірного матеріально - правового відношення, з приводу якої суд повинен ухвалили рішення у справі, тому в позові мають бути зазначені вимоги позивача з посиланням на закони та інші нормативно-правові акти (хоча ЦПК не зобов'язує зазначати норму права). При цьому зауважується, якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави і предмет позову, то це слід розглядати як нові вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою відповідно до ст. 119 чинного ЦПК і одночасно відмовою від раніше заявлених вимог9. Г.Л. Осокіна предметом позову визначає спосіб захисту10.

З наведеного випливає, що «зміст позовних вимог», про який йдеться у ст. 119 чинного ЦПК, являє собою «предмет позову», змінити який має право лише позивач. Такий висновок підтверджують й автори науково-практичного коментарю до ЦПК під керівництвом С.С. Бичкової, які, коментуючи у ст. 119 чинного ЦПК такий елемент позовної заяви, як зміст позовних вимог, вказують, що позивач у своїй заяві має зазначити предмет позову, тобто той спосіб захисту права, який він просить суд застосувати11.

Ототожнення предмета позову із способами захисту підтримується й судовою практикою. Так, Вищий господарський суд, розглядаючи одну зі справ, висловив правову позицію про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача; предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які перелічені, зокрема, у ст. 16 ЦК України. Оскільки позивач в даній справі способом захисту свого права обрав відшкодування збитків, то апеляційний суд не мав права виходити за межі позовних вимог і розглядати інший предмет, яким він вважає є стягнення заборгованості за договором12. Водночас Верховний Суд роз'яснив таке: встановивши, що предмет позову не співвідноситься із встановленими законом способами захисту прав, суд повинен відмовити в позові13.

Законодавець в проекті ЦПК теж на одному прикладі показує, що предмет позову співвідноситься із способом захисту, відносячи «стягнення грошової суми» до предмета позову (п. 1 ч. 6 ст. 280).

Під змістом позову в юридичній літературі розуміють вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Це вимога до суду про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права. Виділення змісту має практичне значення, тому що вказує на дію суду, за здійсненням якої позивач звертається до суду, допомагає встановити межі дослідження справи14. При цьому, як зауважує С.І. Чорнооченко, зміна змісту позову характеризується, як правило, збільшенням або зменшенням спірної суми або пред'явленням альтернативної суми15. Зміст позову також визначається як дія суду, якої домагається позивач, тобто винесення рішення про визнання на-явності правовідносин між ним і відповідачем або про стягнення з відповідача на його користь певної суми грошей і т.і. Інакше кажучи, зміст як третій елемент позову вказує на форму запитуваного судом захисту16. Під змістом позову також розуміють спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Вимога позивача, відповідно до способів захисту цивільних прав та інтересів судом про присудження, визнання чи перетворення правовідносин і є змістом кожного позову17. Більш повніше визначає зміст позову А.А. Ференц-Сороцький, зазначаючи, що це вид судового захисту, якого домагається позивач. Суд для захисту порушеного або оспорюваного права може присудити відповідача до вчинення певної дії або утриматися від неї; визнати наявність правовідносин між позивачем і відповідачем, зафіксував права і обов'язки сторін, змінити або припинити існуючі між сторонами правовідносини. Зміст позову відбиває вимогу позивача до суду і знаходить відображення в прохальному пункті позовної заяви. Зміст позову визначає форму судового захисту, яку обрав позивач, тобто ухвалення рішення певного роду. При цьому зазначається, що суд пов'язаний межами вимог, з якими до нього звернувся позивач18. Авторський колектив на чолі з С.Я. Фурсою під змістом позову розуміє конкретні вимоги позивача до відповідача, які перший просить задовольнити у судовому рішенні, тобто зміст позову - це елемент предмета позову і включає лише матеріальну складову вимог позивача до відпові - дача19.

Водночас проект нового ЦПК, на відміну від чинного ЦПК, розкриває поняття «зміст позовних вимог». Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 176 проекту ЦПК змістом позовних вимог (який повинна містити позовна заява) є спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів.

Разом з тим, О.В. Ісаєнкова обґрунтовує, що позов не можна «розкласти» на елементи (складові частини). Це підтверджується, зокрема, і тим, що словосполучення «елемент позову» законодавцю не відоме. Але це не означає, що слід відмовитися від таких правових категорій, як предмет позову і підстава позову. У сукупності зі сторонами (позивачем і відповідачем) підстава і предмет індивідуалізують позов, що має не тільки теоретичне, а й практичне значення при визначенні тотожності або відмінності даного позову з іншими. У цивільному процесуальному праві діє правило про неприпустимість вторинного пред'явлення і вирішення позову, тотожного тому позову, який вже був прийнятий іншим судом до розгляду, або тому, по якому є таке, що вступило в законну силу судове рішення. Виділення предмета і підстави позову допомагає відповідачу визначити, що вимагає від нього позивач і на підставі чого. Нарешті, знаючи, якими є предмет і підстава позову, можна правильно встановити межі судового розгляду20. Група вчених-процесуалістів на чолі з С.С. Бичковою також вважають недоцільним виділяти як елемент позову його зміст, оскільки він повністю охоплюється іншими складовими (елементами) позову і не залежить від волі позивача чи суду, а передбачений відповідною нормою права21. Законодавець в тексті проекту ЦПК лише один раз застосовує поняття «зміст позовних вимог» як окремий елемент позову та розкриває його через спосіб захисту, що фактично й означає предмет позову. До речі, якщо виходити зі змісту ч. 3 ст. 50 проекту ЦПК, яка дає позивачу право на зміну предмета або підстави позову, тому з цього також можна зробити висновок, що «зміст позовних вимог», який позивач повинен зазначити в позовній заяві (п. 4 ч. 3 ст. 176 проекту ЦПК), й є предметом позову.

Відтак, в проекті ЦПК поняття «зміст позовних вимог» (тобто спосіб захисту, який позивач просить застосувати суд) застосовується лише щодо позовної заяви, а в усіх інших випадках замість цього поняття вживається інше поняття, яке пов'язане із способом захисту, - предмет позову.

Поняття «межі позовних вимог», яке вживається у ч. 2 ст. 265 проекту ЦПК, за які суд не може виходити при ухваленні рішення, включає в себе такі елементи, як предмет позову та підстава позову. Вихід за межі позовних вимог - це зміна або підстави або предмету позову (включаючи розгляд додаткової незаявленої вимоги). Тобто робимо висновок, що суд з власної ініціативи не може не лише змінити заявлені позивачем в якості підстави позову обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги (тобто задовольняти позов чи відмовляти в ньому з підстав, якими позивач не обґрунтовував свої вимоги), а й не може застосувати інший спосіб захисту, ніж заявлений позивачем22. У зв'язку з цим ми не можемо погодитись із Г.Л. Осокіною і Д.Б. Прасоловим, що виходом за межі заявлених вимог також є залучення судом до справи співвідповідачів без згоди позивача23, оскільки сторони не є елементом ані предмету позову, ані його змісту.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 18 грудня 2009 р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 чинного ЦПК та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (ч. 2 ст. 166 СК); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (ч. 5 ст. 216 ЦК) 24.

Викладене вище дозволяє нам зробити деякі висновки. Предмет спору (предмет судового розгляду) - це конкретні матеріальні правовідносини, з приводу яких виник спір, розв'язання якого здійснюється в ході судової цивільної процесуальної діяльності, яка порушується за допомогою такого процесуального засобу, як позов, синонімами якого в проекті ЦПК є «позовні вимоги» і «заявлені вимоги», «вимоги позивача», які мають такі елементи, як предмет і підстава. Зміст позовних вимог, що позивач повинен зазначити в позовній заяві, і є предметом позову, повинен кореспондувати із способами захисту права. Конкретні вимоги заявляються позивачем в позовній заяві у вигляді викладу змісту позовних вимог (тобто «способу захисту» за проектом ЦПК) та обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (тобто підстави позову), за межи яких, за загальним правилом, суд не може вийти при ухваленні рішення.

Література

цивільний процесуальний суд позов

1. Короєд С.О. Процесуальне забезпечення ефективності цивільного судочинства: дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03 / НД1 приватного права і підприємництва ім. академіка Ф.Г. Бурчака. Київ, 2014. С. 243.

2. Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 23 березня 2017 року №6232, внесений на розгляд Верховної Ради України Президентом України // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webpшc4_1? pf3511=61415.

3. Васильев С.В. Энциклопедия гражданского процесса. Харків: Харьков юридический, 2009. С. 526.

4. Постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2007, справа №1/135 (12/35) - 1/169 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. иЯЬ: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/ ^169600-07.

5. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В.В. Харьков: ООО «Одиссей», 2001. С. 256; Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. B. В. Комарова. Харків: Право, 2011. С. 517.

6. Осокина Г.Л. Проблемы иска и права на иск. Томск: Изд-во Томского университета, 1989. С. 87-88, 97.

7. Гражданский процесс: учебник / под ред. проф. Комарова В.В.С. 257; Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. С. 517-518.

8. Цивільний процес України: академічний курс: підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. C. Я. Фурси. Київ: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. С. 420.

9. Балюк М. І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». Харків: Харків юридичний, 2008. С. 120121.

10. Осокина Г Л. Иск (теория и практика). Москва: Городец, 2000. С. 109-125.

11. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С. Бичкова, Ю.В. Білоусов, В. 1. Бірюков та ін.; за заг. ред. С.С. Бичкової. Київ: Атіка, 2008. С. 272.

12. Постанова Вищого господарського суду України від 22.03.2007, справа №16/641 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. иЯЬ: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/v_641600-07.

13. Практика розгляду судами корпоративних спорів: Узагальнення Верховного Суду України // Офіційний веб-сайт Верховного Суду України. URL: http://www. scourt.gov.ua/clients/vsen. nsf/0/8D4B5AB4046FF149C22573F000500E7E? Open - Document&CollapseView&RestrictToCategory=8D4B5AB4046FF149C22573F00 0500E7E&Count=500&.

Размещено на Allbest.ru