Право людини на захист персональних даних і право на інформацію: пошук шляхів узгодження (цивільно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право людини на захист персональних даних і право на інформацію: пошук шляхів узгодження (цивільно-правовий аспект)

Т.О. Софіюк

Анотації

Аналізуються проблемні аспекти співвідношення права людини на захист персональних даних і права на інформацію. Розглядається питання гармонізації публічної потреби у свободі інформації й права кожного на збереження таємниці. Запропоновано заходи, спрямовані на забезпечення доступу до певних видів інформації, щодо якої існує конфлікт приватних і публічних інтересів. право інформація таємниця

Ключові слова: персональні дані; приватність; інформація з обмеженим доступом; знання; результати інтелектуальної, творчої діяльності; джерело інформації.

Софиюк Т.А. Право человека на защиту персональных данных и право на информацию: поиск способов согласования (гражданско-правовой аспект)

Анализируются проблемные аспекты соотношения права человека на защиту персональных данных и права на информацию. Рассматривается вопрос гармонизации публичной потребности в свободе информации и права каждого на сохранение тайны. Предложены меры, направленные на обеспечение доступа к определенным видам информации, относительно которой существует конфликт частных и публичных интересов.

Ключевые слова: персональные данные; приватность; информация с ограниченным доступом; знания; результаты интеллектуальной, творческой деятельности; источник информации.

Sofiiuk Taras. The human right to the protection of personal data and the right to information: the search of methods of harmonization (civil law aspect)

The problematic aspects of the relation between the human right to protection of personal data and the right to information are analyzed. The question of harmonization ofpublic need for freedom of information and everyone s right to preservation of secret is considered. The measures aimed at ensuring access to certain types of information concerning which a conflict between private and public interests exists are proposed.

Keywords: personal data; privacy; information of limited access; knowledge; results of intellectual, creative activity; information source.

Під персональними даними в європейському праві розуміється вся інформація про фізичну особу, яка може бути ідентифікована. В сучасних умовах, коли персональні дані залучаються до звичайної практики контролю і зберігання з боку як публічного, так і приватного секторів, а влада заснована не стільки на силі, скільки на використанні інформації, що дозволяє контролювати поведінку індивіда, права людини в цій галузі потребують посилення захисту, запровадження нових юридичних засобів. Наприклад, відомі пропозиції ви-знати на конституційному рівні право на інформаційну свободу - самовизначення в сфері інформації, автоматичних операцій з персональними даними. Сутність інформаційного самовизначення - можливість на власний розсуд встановлювати міру розкриття інформації про себе третім особам. Це самостійне право (вирішувати, коли, як і кому надаватимуться персональні дані)1. Водночас існують випадки, коли необхідне втручання у сферу індивідуальної свободи людини, оскільки вона живе у певному соціальному середовищі, де поряд з її правами повинні поважатися та забезпечуватися права інших осіб, а також враховуватись і публічні інтереси 2.

Дослідженням питань, пов'язаних із правом отримання інформації, що має значення як знання для вирішення проблем суспільства й яку її володілець намагається втаємничити, займалися такі вчені, як В. І. Бобрик, Б.М. Гоголь, Ю.О. Заіка, Л.П. Коваленко, Н.В. Коробцова, О.В. Кохановська, О.О. Кулініч, С.О. Сліпченко, Р.О. Стефанчук, О. . Харитонова, С. І. Чорнооченко, С.В. Ясечко та інші. Проте у вітчизняній цивілістиці недостатньо уваги приді-лено питанню гармонізації права людини на захист персональних даних з правом на інформацію.

Це зумовлює необхідність вирішення низки важливих наукових та практичних завдань:

* вивчення наявних в юридичній думці теоретичних підходів до проблеми захисту персональних даних і пов'язаних з ними прав;

* вивчення підходів до розуміння права на інформацію;

* з'ясування обставин, за яких значення інформації як знань для вирішення проблем суспільства може мати перевагу над праг-ненням володільця втаємничити її.

Сучасні дослідники торкалися окремих аспектів вказаної про-блеми. Було, зокрема, досліджено охорону права на персональні дані в Україні3.

Проте у сфері узгодження публічної потреби у свободі інфор-мації з правом кожного на збереження таємниці продовжує існувати низка питань, що потребують ґрунтовного вивчення й обговорення. Зокрема, йдеться про:

* вивчення обставин, за яких інформація про особу може об'єднуватися з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності, внаслідок чого має місце комплексний об'єкт відповідних цивільних відносин;

* обґрунтування можливості вільно користуватися ідеями та інформацією, які містяться в джерелах, утворених внаслідок об'єд-нання персональних даних особи з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності.

Поняття "персональні дані" за змістом рівнозначне поняттю "інформація про особу", однак включає в себе поняття "інформація про особисте життя"4.

Деякі дослідники права на захист персональних даних стверджують, що нове право виділилось із права на приватність 5. Поняття приватності, або секретності, пов'язане, в основному, з правом особистості на самовираження і автономність, яке є основою політичних свобод у західному світі6. Право на приватність з'явилося в буржуазну епоху (в XVIII ст.); воно - з покоління індивідуальних свобод, що захищають особистість від втручання з боку публічної влади. Право на приватність - право на самотність, на приватну сферу, вільну від стороннього втручання. З розвитком технологій воно поступово втрачало свою виключність і змінило статичний, пасивний характер (захист приватного життя, що перешкоджає озна-йомленню з ним ззовні) на динамічний, активний (контроль за рухом інформації). Перш ніж право на приватність було визнано як таке, одержали конституційне закріплення такі його складові, як, наприклад, право на таємницю листування. Статичний варіант права на приватність закріплено в Загальній декларації прав людини та в більшості конституцій. Сфера дії та зміст права на приватність зараз вимагають перегляду з урахуванням розвитку технологій і нових форм передачі інформації7.

Зокрема, як зазначається в літературі, сьогодні в умовах глобальної інтеграції та розвитку світової економіки поширення інформації, що стосується особистого життя, здійснюється легше, ніж будь-коли, і може відбуватися в лічені секунди 8.

У суспільстві постійно відбуваються інформаційні обміни. Інформацію не можна природним, позаправовим чином локалізувати тільки у її законного володільця, вона неминуче розподіляється в суспільстві9. Коли йдеться про інформацію, про її володільця, доречно розуміти під володінням поняття "знати" інформацію, зберігати її. Щодо правомочності користування, то йдеться скоріше про "використання" інформації у розумінні "застосовувати для..." від-повідної мети 10.

Оскільки інформація нематеріальна, то її вже неможливо ви-лучити з обігу, якщо її було незаконно поширено 11. Відновлення становища, що існувало до порушення права, можливе тільки у випадку, коли були поширені відомості, що не відповідають дійсності, чи є для особи образливими 12.

Таким чином, у контексті значної "віртуалізації" суспільної комунікації на новий рівень виходить проблема захисту персональних даних і пов'язаних з ними прав 13. Якщо розглядати цю проблему крізь призму співвідношення права людини на захист персональних даних з правом на інформацію, то варто звернути увагу на таке.

Персональні дані за режимом доступу поділяються на відкриті (загальнодоступні) та з обмеженим доступом 14. Інформацію з обмеженим доступом становлять відомі певному колу осіб знання або повідомлення, що мають особливу цінність, і щодо яких уживаються заходи, спрямовані на обмеження вільного доступу третіх осіб, та поширення яких може заподіяти істотну шкоду володільцю інформації15. Правовий режим інформації з обмеженим доступом по-лягає, зокрема, в тому, щоб узгодити публічну потребу у свободі інформації та право кожного на збереження таємниці16.

В літературі згадуються спірні моменти, пов'язані з правом отримання певної інформації, зазвичай тієї, яку намагаються втаємничити (наприклад, в цьому може бути зацікавлений її володілець); вказується також на значення цієї інформації як знань для подальшого прогресу суспільства та якісних змін у підходах до вирішення його нагальних проблем 17. На наш погляд, в описаному випадку варто віддавати перевагу значенню інформації як знань для вирішення проблем суспільства, а не прагненню володільця втаємничити її.

Інформація як така не є самоціллю, обмін нею передусім є засобом отримання знань. Кінцевий результат і реальна цінність - це знання, а інформація може сприйматися як певна "проміжна" або "транспортна" субстанція, яка має фактичне значення для людини і суспільства тільки формуючи знання 18. Право людини і громадянина на інформацію і свобода слова й думки тісно взаємопов'язані, оскільки без права на інформацію у людини не може бути достатніх знань, щоб скласти свою думку про певне явище і виразити її19.

Виключні права на інформацію обмежують свободу читання і самовираження 20. Людському суспільству необхідна інтелектуальна свобода - свобода одержання і поширення інформації, свобода неупередженого і безстрашного обговорення, свобода від тиску авторитету і забобонів 21.

Право на пошук й одержання інформації може бути обмежено тільки національним законом і тільки у тій мірі, у якій це необхідно з метою забезпечення обороноздатності країни й безпеки держави, а також захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб 22.

Таким чином, в силу своїх фізичних і економічних характери-стик інформація і культура можуть вільно використовуватися кожним за його розсудом, якщо інше не передбачено законом 23. При цьому потрібно мати на увазі, що в деяких цивільних відносинах може мати місце комплексний об'єкт. Наприклад, результати інтелектуальної, творчої діяльності можуть об'єднуватися, "накладатися" і т. п. з таким об'єктом цивільних правовідносин, як інформація 24.

З огляду на викладене перейдемо до розгляду історичного значення права на інформацію та проблем, що постають в сфері його реалізації.

Термін "право людини і громадянина на інформацію" з'явився вперше в ст. 19 Загальної декларації прав людини 1948 р. Історичне значення цієї статті в тому, що, по-перше, в ній було використано термін "інформація", в той час як в законодавстві більшості держав вживалися терміни "погляд", "думка". По-друге, в ній було чітко обмежено коло дій, які людина могла здійснити щодо інформації: шукати, одержувати і поширювати її будь-якими способами, незалежно від державних кордонів 25.

Здійснюючи певні дії щодо інформації, варто зважати на таку обставину.

Не має сенсу говорити про інформативність будь-якого джерела інформації (книги, картини, радіопередачі, людської мови), якщо не вказаний споживач цієї інформації, хоча б гіпотетичний, і, по-друге, цінність чи змістовність інформації, яку отримують від джерела, не є постійною величиною, що визначається джерелом, а залежить від споживача інформації26. Інформація може "пережити" свій матеріальний носій у разі його знищення і залишитися в пам'яті людей, а може, навпаки, втратити значення задовго до моменту знищення матеріального носія чи його зникнення, тобто втратити свою цінність для людства, окремої людини 27.

Інформація - це відомості, які знімають невизначеність, що іс-нувала до їх отримання. При цьому суттєвим є не будь-яке зняття невизначеності, а тільки те, в результаті якого виникає знання 28.

Досліджувана нами проблема узгодження права людини на за-хист персональних даних з правом на інформацію набуває особли-вого значення, коли персональні дані (інформація про особу) об'єднуються, "накладаються" і т. п. з результатами інтелектуальної, творчої діяльності, внаслідок чого має місце комплексний об'єкт відповідних цивільних відносин. Можливо, не буде перебільшенням стверджувати, що дана ситуація є віссю розглядуваного нами питання співвідношення публічної потреби у свободі інформації й права кожного на збереження таємниці. На нашу думку, зазначена ситуація особливо виразно демонструє переважне значення необхідності отримання інформації, що має значення як знання для вирішення проблем суспільства над намаганням її володільця втаємничити її. Розглянемо це на такому прикладі.

Павло Грабовський готував збірку "З півночі" на засланні. Тяжкі душевні болі стали джерелом багатьох сумних, тужливих мотивів збірки, яка була заборонена царською цензурою. Частина віршів збірки "З півночі" включена Грабовським в лист до Івана Франка. Цей лист так вразив Франка, що він опублікував його разом з віршами в журналі "Житє і слово", давши заголовок "Із дневника невольника"29. Іван Франко писав: "Одержавши... отсей твір - не твір, а документ важкого психічного настрою., ми друкуємо його з деякими пропусками. Може ш[ановний] автор. поремствує на нас за те, що друкуємо не самі вірші, а й прозу призначену мабуть для приватного вжитку. Та для нас вірші і проза в сьому творі однаково дорогі, а навіть вірші без прози подекуди не були б зрозумілі. Звертаємо на сей окрик сердечного болю. увагу освіченої громади."30.

На наш погляд, даний приклад дозволяє чітко простежити проблемні аспекти співвідношення права людини на захист персональних даних і права на інформацію за наявності описаного комплексного об'єкта цивільних відносин. Персональні дані, які їхній володілець, прагнучи на власний розсуд встановлювати міру розкриття інформації про себе, намагається втаємничити і культура, яка може вільно використовуватися кожним за його розсудом, якщо інше не передбачено законом, виявляються об'єднаними. Утворюється наділене унікальними властивостями цілісне явище - джерело інформації, що поєднує в собі риси твору і призначеного для приватного вжитку документа; просте відокремлення або розмежування цих двох елементів є неможливим, оскільки вони доповнюють одне одного, а категорії "приватного" й "публічного" в зазначеному джерелі переплітаються між собою. Автором твору і призначеного для приватного вжитку документа є одна особа; відомості, що містяться у творі та документі, взаємопов'язані. Внаслідок цього ознайомлення з результатами інтелектуальної, творчої діяльності стає втручанням у сферу індивідуальної свободи людини. В утвореному джерелі містяться знання, що мають для володільця персональних даних особливу цінність; він прагне обмежити вільний доступ третіх осіб до цих знань, оскільки їхнє поширення може заподіяти йому істотну шкоду. Разом з тим ці знання, що становлять персональні дані, мають значення для подальшого прогресу суспільства та якісних змін у підходах до вирішення його нагальних проблем саме завдяки об'єднанню, "накладанню" і т. п. інформації про особу з результатами інтелектуальної, творчої діяльності.

На наш погляд, суть питання гармонізації права людини на за-хист персональних даних з правом на інформацію за викладених обставин полягає в такому: правомірність доступу до певної інформації визначається її значенням для людей, здатністю задовольняти публічні потреби й інтереси. Інформація може втратити свою цінність для людства, окремої людини в тому випадку, якщо в результаті зняття невизначеності, що існувала до її отримання, не ви-никають знання. Водночас інформативність джерела інформації,

а також цінність чи змістовність інформації, яку отримують від джерела, залежать від споживача відповідних відомостей. Таким чином, на нашу думку, розв'язання проблеми узгодження публічної потреби у свободі інформації й права кожного на збереження таємниці полягає у визначенні мети, з якою інформація, щодо якої виникає конфлікт приватних і публічних інтересів, використовуватиметься зацікавленими особами. В розглядуваному нами прикладі йшлося про оприлюднення інформації, втіленої в джерелі, що поєднує в собі риси твору й призначеного для приватного вжитку документа. На специфіку джерела даних відомостей наклала відбиток їхня природа - відбулося об'єднання персональних даних особи з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності. Споживач інформації прийняв рішення про доцільність доведення її до відома громадськості за умови нерозголошення певних фактів з огляду на значення даної інформації як знань для подальшого прогресу суспільства та якісних змін у підходах до вирішення деяких його проблем.

Отже, з нашої точки зору, особам, зацікавленим в одержанні доступу до інформації, щодо якої існує конфлікт приватних і публічних інтересів, може бути наданий відповідний дозвіл за таких умов.

Цінність інформації для людства, окремої людини, її здатність формувати знання значною мірою залежать від її споживачів. Сьогодні в царині реалізації права на інформацію постала проблема, яка значно ускладнює дискусію про необхідність отримання відомостей, що належать до сфери індивідуальної свободи людини й мають значення як знання для вирішення проблем суспільства.

Ми стали більше цінувати доступність інформації, ніж її якість. Зрозуміти, де лише інформація, яка хай і актуальна сьогодні, але не-корисна завтра, а де знання, яке актуальне завжди, - це уміння можна розвинути в собі лише при уважному читанні. Інформація стає знанням, коли встановлюються зв'язки. Через них і пізнається світ і наше місце в ньому. Зміст з'являється тоді, коли ми починаємо шукати знання, а не просто запам'ятовувати факти з актуального інформаційного порядку денного 31.

Ми пропонуємо дозволити доступ до інформації з джерел, що сполучають риси твору і призначеного для приватного вжитку документа, для створення інформаційного продукту, оприлюднення якого призведе до формування знань у читачів. Умовою публікації може бути також необхідність досягнення згоди з усіма зацікавленими особами щодо нерозголошення певних фактів, які містяться в зазначених джерелах. Цінність новоствореного інформаційного продукту може підтверджуватися спеціальною експертизою, проведеною компетентними особами.

Також для забезпечення можливості вільного користування ідеями та інформацією, які містяться в джерелах, утворених внаслідок об'єднання персональних даних особи з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності, пропонуємо поширити дію авторського права на персональні дані, зафіксовані у відповідному джерелі.

Авторське право гарантує авторам право на їх первісне вираження, але дає можливість іншим вільно користуватися ідеями та інформацією, що містяться в їх роботах 32.

З нашої точки зору, посприяти розв'язанню проблем, пов'язаних із знаходженням оптимального співвідношення між правом людини на захист персональних даних і правом на інформацію, можуть такі заходи:

* пропонується визнати, що значення інформації як знань для вирішення проблем суспільства може мати перевагу над прагненням володільця інформації втаємничити її, якщо йдеться про відомості, що містяться в джерелі, утвореному внаслідок об'єднання персональних даних особи з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності;

* для забезпечення можливості вільного користування ідеями та інформацією, які містяться в джерелах, утворених внаслідок об'єднання персональних даних особи з результатами її інтелектуальної, творчої діяльності, пропонується поширити дію авторського права на персональні дані, зафіксовані в відповідному джерелі;

* пропонується дозволити доступ до інформації з джерел, що сполучають риси твору і призначеного для приватного вжитку документа, для створення інформаційного продукту, оприлюднення якого призведе до формування знань у читачів. Умовою публікації може бути також необхідність досягнення згоди з усіма зацікавленими особами щодо нерозголошення певних фактів, які містяться в зазначених джерелах. Цінність новоствореного інформаційного продукту може підтверджуватися спеціальною експертизою, проведеною компетентними особами.

Література

1. Афанасьева Е.Г. Гарсиа Гонсалес А. Защита персональных данных: фундаментальное право XXI в.: сравнительное исследование // Соц. и гуманит. науки. Отеч. и заруб. лит. Сер.

2. Государство и право: РЖ / РАН. ИНИОН. 2008. № 3. С. 76-79. - Реф. ст.: Garcia Gonzalez A. La proteccion de datos personales: derecho fundamental del siglo XXI. Un estudio comparado // Boletin Mex- icano de derecho comparado. - Mexico, 2007. - Septiembre-Diciembre, N 120. Mode of access: http: // www.juridicas.unam.mx/publica/rev/ boletin/cont/120/art/ art3.htm. 2. Чорнооченко С. І. Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні: дис. ... канд. юр. наук: 12.00.03; Університет внутрішніх справ МВС України. Харків, 2000. С. 164.

3. Романюк 1.1. Охорона права на персональні дані в Україні (цивільно-правовий аспект): ав- тореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2015. 20 с. 4. Там само. С. 12.

4. Шнайдер Л.Г. Лоузен Р. Регулирование приватности в США продиктовано правом ЕС: как может регулироваться деятельность в сфере здравоохранения / // Соц. и гуманит. науки. Отеч. и заруб. лит. Сер. 4. Государство и право: РЖ / РАН. ИНИОН. 2006. № 2. С. 62-65. Реф. ст.: Lowther R. U.S. Privacy regulations dictated by EU law: How the healthcare profession may be regulated // Columbia j. of transnat. law. - N.Y., 2003. - Vol. 41, N2. - P. 435-454. 7. Афанасьева Е.Г. Цит. праця. C. 76-77.

Размещено на Allbest.ru