Механізми формування інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 321.21:316.77

ОРІДУ НАДУ при Президентові України

МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЧЛЕНІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Окремими аспектам інформаційно-комунікаційної взаємодії присвятили свої роботи такі вчені як П. Бурьдьє, К. Левін, Йошита Масуда та ін. В своїх роботах вони розкривали сутність соціального простору, соціальної комунікації та впливу інформації на розвиток як окремих членів так, й суспільства в цілому. Також соціальним комунікаціям присвятили свої роботи українські вчені Є. Романенко, В. Різун та ін. Зазначається роль комунікації у суспільному устрою, соціальній організації, комунікація розглядається як система суспільної взаємодії. Розвиток громадянського суспільства та впливу інформації на цей процес розглядається у працях А. Грмаши, Е. Тофлера, М. Кастельса, Дж.Ваттімо та ін. Зазначається, що мережі, групи, немасові засоби комунікації створюють нові комунікаційні конфігурації.

В сучасному українському науковому дискурсі все більше уваги надається таким явищам як «громадянське суспільство» та «медіа» або «мас-медіа». Формування даного дискурсу відбувається на тлі розуміння розвитку людського суспільства у інформаційному або соціальному просторі. Все більше авторів доводять, що суспільство - це не що інше, як сукупність фізичних суб'єктів (особистостей), об'єднаних певними комунікативними відносинами, що мають соціально-інформаційну природу й утворюють соціально-інформаційний простір.

Центральним питанням стає визначення методів та механізмів через які публічна влада може або повинна забезпечувати гармонійний розвиток інформаційно-комунікаційної взаємодії в суспільстві. Проектування інформаційних середовищ та створення нових інформаційних ресурсів може відбуватися різними шляхами, але одним з головних гравців в цьому процесі повинна бути держава, яка формує поле з відповідними правилами гри. Тут необхідно дослідити соціальний простір в якому відбуваються процеси структурування потоків соціальної інформації і навпаки - треба враховувати потоки соціальної інформації, які структурують цей простір.

Розуміючи важливість інформаційно-комунікаційних технологій у соціальних трансформаціях треба виділити роль медіа як засобів комунікації між різними індивідами та їх групами задля передачі відповідної інформації. Постає питання сучасних медіа, що створюють універсальну технократичну платформу розповсюдження та обміну інформацією у суспільстві. Ми вважаємо, що головну роль в процесі регулювання сфери медіа в контексті розвитку громадянського суспільства повинна відігравати держава, що, у свою чергу, визначає необхідність дослідження в цій сфері.

Метою статті є дослідження меха- Мета нізмів формування інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства та визначення який вплив може здійснювати на цей процес держава.

Барматова С.П. доводить, що «громадянське суспільство» являє собою символічне поле набір соціальних інститутів, практик і цінностей, що охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик і параметрів життєдіяльності, відділене від держави і є самоорганізованим. Це - соціокультурний і суспільно-політичний феномен, якому притаманні наявність і розвиток соціальних інститутів, суспільних цінностей і чеснот, соціальних практик, й процесу поінформованості» [1].

Відомим теоретиком і дослідником соціального поля є П. Бурьдьє. Його підхід ґрунтується на розумінні соціального простору як простору взаємодії різних соціальних груп і окремих агентів, здійсненні ними соціальних практик, а також боротьби за легітимізацію смислів, котрі відповідають інтересам цих груп. Соціальний простір можна розглядати як сукупність різного типу полів. Поле - це теоретичний конструкт для розгляду феноменів соціального світу, що відповідають певній специфічній діяльності соціуму [2].

Визначальним елементом такої взаємодії є соціальна комунікація. Левін К. визначає цей феномен, як розширення життєвого досвіду людини за рахунок залучення до власного світу соціальних зв'язків та практик, які пропонують уявлення про світ і впливають на психічні процеси індивіда. Групове життя формує динамічні системи, в дію яких залучена людина, реакція котрої передбачена схемою: «сприйняття - дія - суб'єктивне/об'єктивне» [3].

Левін К. зазначає, що для передачі соціально важливої інформації потрібен комунікаційний канал для здійснення соціальних актів та соціальної взаємодії. Він формується як наслідок взаємодії когнітив- них структур (мови) і мотивації (системи цінностей). Залежність психології людини від соціального світу визначається теорію поля, яке складається із двох систем - життєвого простору та соціального поля. Життєвий простір включає фізичний і соціальний простори, а також історичний досвід. Науковий конструкт соціального поля визначається набором дев'яти компонентів, що мають розкрити його динаміку: позиція, пересування, когнітивні структури, сила, мета, конфлікт, страх, влада, цінності [3].

Зазначимо, що важливим поняттям при розгляді даного питання є «комунікація», яке змінюється одночасно з розвитком та ускладненням технічних засобів передачі повідомлень, глобалізацією і дедалі більшою інформатизацією світового суспільства. Одним з провідних дослідників комунікацій є японський вчений, соціолог, футуролог Йошита Масуда, який розглядає комунікацію як економічну категорію та суспільне благо, що впливає на розвиток всіх сфер суспільного життя. Рівень розвитку комунікацій є тим критерієм суспільного прогресу, який забезпечується завдяки скороченню тривалості запровадження новацій, збільшенню швидкості їх циркуляції та появі нових автоматизованих систем, покликаних продукувати динамічні процеси розвитку суспільства [4].

Сьогодні комунікація розглядається як важливий соціокультурний фактор розвитку суспільства, який впливає на формування суспільного світогляду, стилю мислення, поняття свободи та демократії. Розвиток комунікації сприяє виникненню нової системи індивідуально-демократичних цінностей (сердечності, щирості, довіри), які змінили сутність сучасного виробництва, а також вплинули на рівень розвитку суспільства.

Український дослідник Є. Романенко, зазначає, що комунікація повинна змінити суспільний устрій, ієрархізуючи соціальну організацію, вона сприяє інтенсифікації культурних зв'язків, масовізації індустріального суспільства, уніфікації та стандартизації процесів формування відповідних державних ідеологій. Роль комунікації у розвитку суспільства діалектична: з одного боку, вона є стратегічно-інструментальним засобом розвитку суспільства, а з другого - саме суспільство як певна соціальна реальність є одним із способів налагодження та розвитку певних комунікативних зв'язків. Тобто, вона є одним із найбільш ефективних способів створення відповідних комунікативних систем, які впливають на характер виробничої діяльності, форму міжкультурних відносин, тенденції історичного розвитку та специфіку соціальної структури суспільства [5].

Різун В.В. наголошує, що при дослідженні соціальних комунікацій треба виділяти соціальні інститути та соціальні групи. Він визначає соціальні комунікації як: «... систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціально-комунікаційні інститути, служби, а з іншого - організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії» [6].

Корнєєв В. М. звертає увагу на те, що у соціальній комунікації соціальний інститут, що ініціює певний комунікаційний зв'язок, проектує саму можливість його створення вже на рівні організації такого інституту. Тут треба зазначити, що штучне створення соціальних інститутів для проектування комунікацій від їх імені потребує надання інституту широкого спектру комунікаційних зв'язків з використанням нетипових комунікаційних парадигм. Така форма розгортання соціальних комунікацій дає підстави дефініювати ще й такий параметр соціальних комунікацій, як створення та концентрація середовища соціальної уваги, яке може ефективно інтегрувати різні соціальні групи, спільноти окремих суб'єктів інформаційної діяльності чи просто об'єктів інформування невластивих певній соціокомункаційній парадигмі [7].

Розглядаючи сучасний медіа-простір із інструментальних позицій привертає увагу той факт, що він є середовищем не стільки пошуку інформації скільки середовищем пошуку фрагментів інформації, які не підпорядковані жодній єдиній логіці та компілюються суб'єктом, виходячи з власних (часто апріорних) бачень і вподобань актора медіа-простору. Можна констатувати, що на сьогодні саме існування такої соціальної реальності є сумнівним, адже високий ступінь фрагментації суспільства не може не впливати на дезорганізацію соціальних практик. Більше того, віртуалізація сучасного медіа-простору дає змогу говорити про певну віртуальну реальність. До того ж, як зазначалось вище, актори медіа-простору практично не споживають інформацію через те, що по суті займаються компіляцією різнорідних частин інформації, при цьому отримуючи певну (створену самим актором із фрагментів) інформацію, яка не є інформацією, тому що відображає суб'єктивну композицію фрагментів, та жодним об'єктивним чином не пов'язана з реальною подією[8].

За Юдіною О.: «медіа-простір - це особлива реальність, яка є частиною соціального простору та організує соціальні практики й уявлення агентів, включених у систему виробництва та споживання масової інформації» [9].

Зазначимо, що при розгляді питання інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства, треба враховувати сучасний етап світових суспільних трансформацій. Повертаючись до поняття «громадянське суспільство» треба зазначити, що воно щільно пов'язане з теорією модернізації, яка мала свій розвиток протягом попередніх століть. Модернізацій- ний перехід, як прийнято вважати, впливає на кожен соціальний інститут, кожну групу населення, відчувається всіма верствами суспільства [10].

Модернізація характеризується як всебічний процес, який включає безліч одночасних змін на різних рівнях суспільного організму. Для відсталих у своєму розвитку товариств модернізація по суті набуває форми імітації та трансплантації зразків, товарів і технологій з більш розвинених країн. Таким чином, комунікація та контакт між різними культурами і суспільствами стають важливими передумовами модернізації. В якості генераторів модернізації нерідко виступають лідери країн, що розвиваються, які висувають плани і проводять відповідну політику, спрямовану на трансформацію суспільства в бік сучасних розвинених країн.

Сучасне бачення світу формує філософію постмодерну який також має вплив на медіа-простір і процеси, що відбуваються в ньому. Основними ознаками постмодерну можна назвати полікультурність, естетику масової культури, плюралізм, релевантність, теорія гри та ін. Заперечення центризму є однією з основних ознак даного явища і передбачає перегляд соціопросторових координат, а сам простір підлягає деконструкції. Розвиток технологій спричинив «комунікаційне прискорення», яке має прояв у медіатизації суспільства і її залежності від смислів, що продукуються мас-медіа. інформаційний комунікаційний громадянський суспільство

На думку Л. Беннетта, для вивчення сучасної публічної сфери і емпіричних досліджень важливим зрізом аналізу виступають «мережеві» медіа як посередники тієї дискусії, в якій можлива невимушена і вільна від влади і ринку участь, і масмедіа як «маніпулятивна публічна сфера» [11]. Запропонований дослідником підхід відкриває цікаві перспективи аналізу, так як, по суті, це емпірична спроба зафіксувати і виміряти специфіку публічної сфери суспільства постмодерну з притаманними йому рисами гетерогенності та конкурентности публічного взаємодії, де якраз «мережеві медіа» і «масові ЗМІ» можуть виступати як контрпа- блік, про що згадує у своїх працях Н. Фрейзер [12].

Ваттімо Дж. розглядає суспільство Постмодерну у якому ідею свободи інформації розуміють як свободу варіацій, а не як бездоганну об'єктивність, а отже, класичному ідеалу демократії «як прозорого суспільства» протиставляється тотальна комунікація. Сучасний ідеал тотального інформаціоналізму - це «ідеал свободи, заснований скоріше на коливанні, множинності й зрештою ерозії самого «принципу реальності» [13].

У суспільстві Постмодерну тотальний контроль за виробництвом і відтворенням інформації, таким чином, стає неможливим, що, з одного боку, послаблює можливості прояву тоталітаризму, а з другого - привносить дестабілізуючий акцент у відносини «маси» - «мас-медіа». Крім того, постійний контакт людини з віртуальною реальністю спричиняє сприйняття світу як ігрового середовища у якому царює умовність смислів та варіабельність цінностей. Парадигмальною засадою цих процесів є постраціональна комунікація як імператив тотальної віртуалізації / раціоналізації / розречовинення суспільства [14].

Отже, сучасне суспільство функціонує у двох сферах одночасно - у раціоналістичних принципах Модерну, характеристикою якого є «принцип реальності», де інформація відповідає дійсності та у постраціональній комунікації Постмодерну, характеристикою якого є сукупність локальних комунікацій, кожна з яких диктує власну логіку розуміння дійсності.

Кастельс М. доводить, що базовою одиницею соціальних відносин у такому суспільстві є не які-небудь суб'єкти (індивідуальні чи колективні), а самий комунікативний простір або Мережа, що складається із багатьох суб'єктів, які характеризуються розмаїтістю цінностей та пріоритетів. Єдиної системи цінностей у такій мережній, постраціональній культурі бути не може, бо «будь-яка спроба кристалізації позицій в мережі... засуджує її до старіння, оскільки вона стає занадто жорсткою для мінливої геометрії, якої потребує інформаціоналізм» [15].

Важливим складовою у формуванні інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства є суспільна думка, яка виступає формою реалізації суспільної свідомості в процесі цивілізаційного розвитку. Вона виконує цілий ряд функції. Серед них основні: оцінювальна, орієнтовна-пізнавальна, виховна, та часто виконує функцію соціального контролю і функцію регламентування. Суспільна думка впливає не тільки своєю оцінкою, але і визнанням певної цінності, що міститься в ній. Вона орієнтує, виробляє установку на формування певних якостей, лінії поведінки, тобто її ідеологічний вплив несе виховний заряд. Разом з тим вона підтримує одні види відносин, соціальні механізми і відкидає інші, регулюючи тим самим поведінку великих мас людей. У цьому плані можна говорити про захисну, директивну функцію, і всі ці функції тісно пов'язані між собою.

Можна стверджувати, що зрілість громадянського суспільства визначається тим, наскільки реперезен- тативно суспільна думка виражає інтереси спільнот, позитивні тенденції розвитку суспільства. Крім того, саме суспільна думка є продуктом діяльності громадськості. Відносно модернізації суспільних комунікацій С. Даніленко доводить, що: «... громадськість як соціальний феномен у найбільш узагальненому вигляді виступає як група людей, яка так чи інакше пов'язана з життєдіяльністю певної організації чи закладу. ... громадськість це - активне соціальне утворення, що в певний момент об'єднало всіх, перед ким стоїть спільна проблема, з метою колективного пошуку шляхів її вирішення» [16].

Разом з тим, Різун В.В. наголошує, що: «Прийнято говорити, що на формування масових настроїв впливає реальність (соціальні, економічні, політичні умови життя), яка безпосередньо дії на людей і змінює можливості реалізації намагань, бажань, хотінь і віртуальна дійсність (пропаганда, ідеологія, реклама, журналістика і т. д.), яка через масову комунікацію впливає на свідомість громадян, маніпулюючи домаганнями і бажаннями, потребами людей» [17].

Розвиваючи ідею комунікацій і формування громадянського суспільства треба згадати відомого італійського соціального теоретика Антоніо Грамаши. Його вважають засновником теорії соціальних маніпуляцій. Він стверджував, що влада господарюючого класу повинна будуватися і на насильстві й на згоді. Механізмами влади є примус і переконання. Досягаючи відповідного рівню згоди між громадянами і владою утворюється культурна гегемонія. Він наводить, що держава - це вся сукупність практичної і теоретичної діяльності, за допомогою якої пануючий клас виправдовує і утримує своє панування, домагаючись при цьому активної згоди тих, якими керують [18].

Існує загальна думка, що формування мережевої взаємодії є відповіддю на ситуацію комунікаційного надлишку. У суспільствах, де головну комунікативну роль починають грати мережі, формування груп та об'єднань формуються за іншим принципом. На відміну від традиційних соціальних структур, мережі здатні сприймати і самостійно створювати нові комунікативні конфігурації, недоступні для традиційних інститутів. Основою такого суспільства є мережева комунікація, однією з форм вираження якої є помітне зростання числа соціальних Інтернет мереж. Вони виступають інструментом, за допомогою якого велика кількість користувачів глобальної мережі отримують додаткові можливості у спілкуванні [19].

В конструкті формування інформаційно-комунікаційної взаємодії треба згадати Е. Тофлера та його концепцію «третьої хвилі», яка пов'язана з епохою не- масових засобів інформації. Він зазначає, що поряд з новою техносферою з'являється нова інфосфера, яка буде мати далекоглядні наслідки у всіх сферах життя, включаючи нашу свідомість. Усе суспільство рухається убік розмаїття, привнесеного «третьою хвилею», нові засоби інформації відбивають і прискорюють цей процес. У майбутньому телебачення дасть початок «індівідео» - мовленню у вузькому діапазоні, яке передає візуальні образи, адресовані одній людині [20].

В цієї логіці з'являється нова модель соціального устрою, де його члени створюють, поширюють, збирають, зберігають, обробляють, передають та обмінюються інформацією. Залишається відкритим питання державного впливу, сприяння або участі в цих процесах. Отже, проблематика формування та функціонування громадянського суспільства тісно пов'язана з інформаційним суспільством та інформацією.

Таким чином, можна зробити висновок про важливість інформаційно-комунікаційних технологій у соціальних трансформаціях. Відштовхуючись від положення, що медіа - це засоби комунікації між різними індивідами та їх групами задля передачі відповідної інформації, можна стверджувати, що саме створення умов для появи таких медіа є основною метою діяльності держави в цьому процесі. Сьогодні у світі є певний досвід формування взаємодії між державою та громадянським суспільством. Одним з таких шляхів державного втручання в інформаційній сфері є реалізація концепції сучасного суспільного мовлення.

Сучасні медіа, в цьому аспекті, можна визначити як універсальну технократичну платформу розповсюдження та обміну інформацією у суспільстві. Предметом впливу сучасних медіа є свідомість людини, узагальненою результативною ознакою такого впливу є соціальний медіа-концепт - своєрідне поєднання громадської думки та ідеї (ідеології), що змінює соціум в соціально-історичному розумінні. Соціальний меді- а-концепт - сформоване в соціумі суспільне уявлення про інформаційну складову життєдіяльності, на основі якого створюються, реалізуються соціально-інноваційні інформаційно-комунікативні проекти [21].

Питаннями функціонування сучасного суспільного мовлення, ролі держави щодо створення та забезпечення діяльності опікуються як зарубіжні, так й вітчизняні фахівці. Так, Разуваєва О. О. доводить, що: «є тільки один спосіб мати реально незалежний мас-медіа, один спосіб змусити його служити не приватним політичним інтересам, а всьому суспільству - це створити ЗМІ, власником якого повинне стати все суспільство, яке визначить його концепцію, забезпечить матеріальну незалежність і дозволить журналістам працювати поза чиїмось політичними й ідеологічними настановами. ... Громадське мовлення - технічно та економічно автономне мовлення, яке служить суспільним інтересам, обслуговує все населення країни (регіону) на універсальній некомерційній основі» [22].

Такої ж думки дотримуються й фахівці Інституту Медіа Права: «Основою суспільного мовлення є те, що воно має здійснюватися в інтересах усього суспільства, а не в інтересах окремих його груп чи в інтересах держави. ... Суспільне мовлення незалежне і від інститутів держави, і від бізнесу. Саме держава зобов'язується дбати про таку незалежність, це здійснюється і у спосіб законодавчого закріплення принципів незалежності, і через особливості механізму управління та фінансування організацій суспільного мовлення. Як результат, суспільне мовлення для більшості країн Європи є важливим інститутом, який сприяє не лише забезпеченню інтересів суспільства, а й демократичному розвиткові держави загалом» [23].

На останок наведемо визначення громадського мовлення Д.Мак-Квейла. У книзі «Теорія масової комунікації» він зазначає наступне: «Громадське мовлення (Public service broadcasting) - фінансована громадськістю неприбуткова система телерадіомовлення (в першу чергу європейська), яка має на меті задовольняти потреби всіх громадян у громадському спілкуванні» [24].

Розглядаючи проблематику створення інформаційно-комунікаційної взаємодії як необхідну умову функціонування громадянського суспільства, треба розглядати спочатку соціальний простір, як простір взаємодії різних соціальних груп і окремих агентів, здійсненні ними соціальних практик. Отже, для передачі соціально важливої інформації потрібен комунікаційний канал задля здійснення соціальних актів та соціальної взаємодії. Рівень розвитку комунікацій є тим критерієм суспільного прогресу, який забезпечується завдяки скороченню тривалості запровадження новацій, збільшенню швидкості їх циркуляції та появі нових автоматизованих систем, покликаних продукувати динамічні процеси розвитку суспільства.

Частиною соціального простору є медіа-простір, що організує соціальні практики й уявлення агентів, включених у систему виробництва та споживання масової інформації. Сьогодні за допомогою медіа-про- стору формується громадська думка яка є складовою у формуванні інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства. Сучасні медіа, в цьому аспекті, можна визначити як універсальну технократичну платформу розповсюдження та обміну інформацією у суспільстві. В ринкових умовах та в умовах існування багатьох форм власності, громадянське суспільство повинне мати незалежні мас-медіа власником якого повинно стати все суспільство, яке визначить його концепцію, забезпечить матеріальну незалежність і дозволить журналістам працювати поза чиїмось політичними й ідеологічними настановами. Головним суб'єктом який здатний створити відповідні умови та забезпечити відповідними механізмами існування і функціонування суспільних медіа є держава.

Література

1. Барматова С. П. Громадянське суспільство в Україні: тенденції та загрози. Ринок праці та зайнятість населення. 2012.

2. Бурдье П. О телевидении и журналистике; пер. с фр. Т Анисимовой, Ю. Марковой; отв. ред., предисл. Н. Шматко. Москва : Фонд науч. исслед. «Прагматика культуры», Ин-т эксп. Социологии, 2002. 160 с.

3. Левин К. Теория поля в социальных науках: пер. с англ. Санкт-Петербург : Сенсор, 2000. 368 с.

4. Masuda Y The Information Society as PostIndustrial Society Washington, 2005. 456 p.

5. Романенко Є. Комунікація як необхідна складова розвитку сучасного суспільства. Демократичне вря- дування. 2012.

6. Різун В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій. Психолінгвістика. 2012.

7. Корнєєв В. М. Кваліфікація соціальнокомунікацій- ного підходу в науці про соціальні комунікації. Current issues of mass communication. 2013. Issue 14. С. 135139.

8. Ядранський Д.М. Сучасний медіа-простір як симулякр інформаційного середовища. Держава та регіони. Соціальні комунікації. 2013. № 2. С. 117-121.

9. Юдина E.H. Медиапространство как новая социологическая категория. Преподаватель XXI век. 2008. № 2. С. 151-154.

10. Bennett L. Grounding the European Public Sphere. Looking Beyond the Mass Media to Digitally. Mediated Issue Publics. I KFG Working Paper Series (43), Kolleg- Forschergruppe «The Transformative Power of Europe». Berlin: Freie Universitat, 2012.

11. Ваттимо Дж. Прозрачное общество. М., 2003.

12. Висоцька О.Є. Віртуальна реальність та постра- ціональна комунікація в контексті становлення суспільства постмодерну. Гуманітарний часопис. 2007. № 4. С. 5-11. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gumc_2007_4_3. (дата звернення: 15.02.2018).

13. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000.

14. Даниленко С. Громадянський вимір комунікаційної революції: Модернізація суспільних комунікацій від друкарського верстата до соціальних мереж : монографія. К.: ІМВ, 2010. 310 с.

15. Тоффлер 3. Третья волна. Москва: ACT, 2004. 781 с.

16. Любивий В. Соціальний медіа-концепт у контексті формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців. Вища освіта України. 2015. № 4. С. 67-73.

17. Разуваєва О. О. Громадські ЗМІ як спосіб подолання політичної ангажованості медіа. Актуальні питання масової комунікації. 2006. Вип. 7. С. 67-70.

18. Європейські стандарти у галузі суспільного мовлення / За ред. Т. С. Шевченка, О. А. Сушко. К., 2010. 264 с.

19. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації. Переклали з англійської Ольга Возьна, Галина Сташків. Львів: Літопис, 2010. 538 с.

Анотація

Стаття присвячена проблематиці проектування інформаційних середовищ та створення нових інформаційних ресурсів в рамках розвитку людського суспільства у інформаційному або соціальному просторі. Розглянуто окремий аспект проблеми - формування інформаційно-комунікаційної взаємодії членів громадянського суспільства. Саме через розуміння комунікації як сучасної невід'ємної складової розвитку громадянського суспільства розглядається роль держави в процесі формування умов для інформаційно-комунікаційної взаємодії членів суспільства. Сучасні медіа визначаються як універсальна технократична платформа розповсюдження та обміну інформацією у суспільстві. Складовою частиною інформаційного простору визначаються суспільні медіа.

Ключові слова: інформаційно-комунікаційна взаємодія, громадянське суспільство, інформація, суспільні медіа.

In today's Ukrainian scientific discourse, more and more attention is given to such phenomena as «civil society» and «media» or «mass media». The formation of this discourse takes place against the background of the understanding of the development of human society in the information or social space. More authors argue that society is as a collection of physical entities (individuals), united by certain communicative relationships that have social-informational nature and form social-informational space.

Key words: information and communication interaction, civil society, information, public media.

Ключевые слова: информационно-коммуникационная взаимодействие, гражданское общество, информация, общественные медиа.