Особливості перебігу гіпертонічної хвороби в осіб похилого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості перебігу гіпертонічної хвороби в осіб похилого віку

Для сучасної демографічної ситуації в Україні характерне поступове старіння населення. Згідно з віковою класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, молодий вік - 25-44 роки, середній вік - 44-60 років, похилий вік - 60-75 років, старечий вік - 75-90 років і довгожителі - старше 90 років. В нашій країні, станом на 1 січня 2018 року, особи передпохилого віку (55-64 роки) становлять 13,8% від загальної популяції, особи похилого віку (65 років і старші) - 16,3%, в той час, як діти віком до 14 років - 15,76% і молодь віком 15-24 роки - 9,86%. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку XX століття до 15% на початку XXI століття, натомість, спостерігається зростання частки населення віком за 60 років від 3-4% на початку XX століття до 21% на початку XXI століття. Відповідно, поступово збільшується частка пацієнтів похилого віку, у яких серцево-судині захворювання є найпоширенішою причиною смерті. Не варто забувати і про поліморбідність, що ускладнює діагностику та лікування таких пацієнтів. Основною причиною якої у людей похилого віку є атеросклероз, що призводить до поліморбідності за патогенетичним принципом: ішемічної хвороби серця, дис - циркуляторної атеросклеротичної енцефалопа - тії, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу ме - зентеріальних судин, ішемії кишечнику тощо. [1] Поліморбідні захворювання та стани можуть суттєво вплинути на діагностику та лікування пацієнтів. Сліпе використання положень, рекомендацій та клінічних настанов, без урахування клінічного стану конкретного пацієнта, зокрема наявності у нього супутньої та комбінованої патології, може призвести до погіршення результатів лікування та розвитку ускладнень. [2] Оскільки внаслідок поліпрагмазії зростає імовірність появи небажаних ефектів лікарських препаратів. Побічні ефекти, які дають нову клінічну симптоматику, не завжди беруться до уваги, тому що розцінюються як вияв одного з факторів полімо - рбідності і спричиняють призначення ще більшої кількості лікарських препаратів. [3; 4] Ця проблема особливо актуальна для пацієнтів старших вікових груп. [5; 6; 7] Кількість захворювань має пряму кореляцію з віком. Середня кількість захворювань на одного пацієнта, госпіталізованого до кардіологічного диспансеру, становить від 5,2 +/ - 1,7 у групі 60-65 років до 5,8 +/ - 1,8 у групі 81-85 років. [8] Добре зрозуміло, що питання діагностики та лікування гіпертонічної хвороби в осіб похилого віку має свою специфіку. Таких пацієнтів необхідно вести з особливою увагою.

Мета дослідження

Визначити ключові аспекти прояву гіпертонічної хвороби у осіб похилого віку, враховуючи по - ліморбідність, для поліпшення процесів діагностики та лікування даних пацієнтів. А також для уникнення поліпрагмазії, яка нерідко погіршує результати терапії, внаслідок сумації негативних ефектів.

Матеріали та методи дослідження

Дослідження проводилися на базі Полтавського клінічного кардіологічного диспансеру. З метою достовірності результатів було створено дослідну та контрольну групу. Дослідна група складалася з 96 осіб похилого віку (60 років і старше) з гіпертонічною хворобою ІІ ступеня, 2 стадії. Контрольна група складалася з такої ж кількості осіб передпохилого віку (до 60 років) з гіпертонічною хворобою ІІ ступеня, ІІ стадії. Методом анкетування та шляхом опитування хворих було зібрано скарги, анамнези захворювання та життя. Проведено клінічний огляд, а також такі обстеження: загальноклінічні аналізи крові та сечі, аналіз крові на вміст глюкози натще, біохімічний аналіз крові з розгорнутим ліпідним спектром, коагулограма, електрокардіографія, ехокардіоскопія, добовий моніторинг артеріального тиску. Кожний пацієнт оглянутий офтальмологом та невропатологом.

Результати дослідження та їх обговорення

У дослідній групі на головний біль скаржилися 75.84% пацієнтів, тяжкість у голові - 64,32%, шум у вухах - 55,68%, загальну слабкість - 83.52%. У контрольній групі на головний біль скаржилися 91,2% пацієнтів, тяжкість у голові - 83,52%, шум у вухах - 82,56%, загальну слабкість - 36,27%.

З анамнезу життя стало відомо, що у дослідній групі:

- 22,9% мають 6 супутніх захворювань;

- 62,5% - 5;

- 14,6% - 4.

У контрольній групі:

- 51% мають 3 супутніх захворювання;

- 49% - 2.

Окрім захворювань з боку серцево-судинної системи, провідні місця займають хвороби дихальної, нервової систем та опорно-рухового апарату.

Тож всі представники дослідної групи приймають різного роду нестероїдні протизапальні засоби через наявність больового синдрому з приводу того чи іншого захворювання. Але було виявлено, що в осіб, які мають нормальний артеріальний тиск і у хворих на гіпертонічну хворобу нестероїдні протизапальні засоби при курсовому прийомі (більше двох тижнів) здатні збільшувати середній артеріальний тиск приблизно на 5 мм. рт. ст. Такі зміни можуть погіршити самопочуття хворих і вплинути на визначення ступеня гіпертонічної хвороби. Для того щоб оцінити клінічне значення даного ефекту, варто звернути увагу на наступний факт: збільшення діастоліч - ного тиску на 5 мм. рт. ст. протягом декількох років збільшує ризик розвитку інсультів на 67%, а інфарктів міокарда - на 15%. Нестероїдні протизапальні засоби знижують гіпотензивну активність більшості антигіпертензивних засобів, враховуючи діуретики, бетаблокатори, альфаблока - тори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту і блокатори ангіотензинових рецепторів, виключенням є блокатори кальцієвих каналів. Ряд досліджень вказує на те, що більшість перерахованих антигіпертензивних засобів на тому чи іншому етапі реалізації свого фармакологічного ефекту зумовлюють синтез і вивільнення простагландинів, які вносять свій вклад в гіпотензивну дію. Нестероїдні протизапальні засоби, як відомо, інгібують циклооксигеназу, зменшуючи утворення простагландинів, що може призводити до зменшення антигіпертензивної дії цих засобів. В то й же час блокатори кальцієвих каналів знижують артеріальний тиск без участі простагландинів, тому їхні антигіпертензивні ефекти не порушуються при призначенні нестероїдних протизапальних засобів. [9] З боку дихальної системи передують хронічні обструктивні захворювання легень, які мають два механізми підвищення артеріального тиску. По-перше, внаслідок кашлю, який може рефлекторно впливати на судинно-руховий центр через його близькість з дихальним у головному мозку. По-друге, внаслідок прийому препаратів, які мають побічний гіпертензивний ефект. Стосовно представників контрольної групи, то у них ключовими препаратами є ферменти підшлункової залози та спазмолітики, які потенціюють дію антигіпертензивних препаратів.

При проведенні кожному хворому проби Ослера під час клінічного огляду результати виявилися такими:

1) Дослідна група. У 61,4% пацієнтів проба негативна, у 38,6% - позитивна, при накачуванні манжетки тонометра вище очікуваного рівня систолічного артеріального тиску пальпаторно визначався пульс на променевій артерії. Але різниця результатів у 33,3% становила 10-15 мм. рт. ст, а у 5,2% - 15-20 мм. рт. ст. Подібний стан описується в літературі, як псевдогіпертен - зія. [10].

2) Контрольна група. У 97,9% пацієнтів проба негативна. У 2,1% проба позитивна. Різниця результатів становила 5-10 мм. рт. ст.

При проведенні ортостатичної проби у дослідній групі різниця результатів вимірювання артеріального тиску у 67,8% становила 10-20 мм. рт. ст., у 32,2% - 20-35 мм. рт. ст. У контрольній групі у 76,8% помітних змін не було; у 23,2% - в межах 5-15 мм. рт. ст.

Результати добового моніторингу артеріального тиску теж виявилися різними. У дослідній групі коливання систолічного тиску не перевищували 20 мм. рт. ст., а діастолічний тиск у 75% не був вище 100 мм. рт. ст.; у 16,6% не вище 110 мм. рт. ст.; у 8,4% не вище 90 мм. рт. ст. У контрольній групі у всіх учасників діастолічний артеріальний тиск сягнув не менше 100 мм. рт. ст.

- до 100 мм. рт. ст - у 16,6%;

- до 110 мм. рт. ст - у 56,2%;

- до 120 мм. рт. ст. - у 27,2%.

Коливання систолічного артеріального тиску у дослідній групі не перевищувало 25 мм. рт. ст. протягом доби, а у контрольній - 40 мм. рт. ст.

В пацієнтів похилого віку значно наростає пульсовий артеріальний тиск, що пов'язано з втратою еластичних властивостей судинної стінки. Така зміна адаптаційних можливостей призводить до погіршення кровопостачання органів, неадекватної реакції на фізичні навантаження.

Отже, зважаючи на результати дослідження, бачимо, що скарги притаманні саме гіпертонічній хворобі, більше виражені у осіб контрольної групи, тоді як у дослідній групі превалює загальна слабкість, а потім уже головний біль, важкість у голові та шум у вухах. Також виявлено, що кількість супутніх захворювань з віком значно збільшується, і на перший план виходять хвороби з боку нервової і дихальної системи та опорно - рухового апарату, які зумовлюють застосування нестероїдних протизапальних засобів. Останні не лише підвищують артеріальний тиск, а й знижують фармакологічну дію антигіпертензивних препаратів, за виключенням блокаторів кальцієвих каналів. Також у 33,3% представників дослідної групи проба Ослера виявилася позитивна, а у контрольній групі - лише у 2%, тобто 16,5:1. При ортостатичній пробі у всіх осіб дослідної групи артеріальний тиск змінювався при зміні положення тіла, тоді як пацієнти контрольної групи виявилися значно менше чутливими. Враховуючи позитивний результат при пробі Ослера та ортостатичній пробі, прийом нестероїдних протизапальних засобів у осіб похилого віку, а також той факт, що у осіб похилого віку коливання систолічного артеріального тиску протягом доби виражене значно менше, а різкі підйоми рівня діастолічного артеріального тиску майже не спостерігаються - можна легко помилитися при визначенні ступеня гіпертонічної хвороби довіряючи лише показам тонометра. Тут і виникає проблема поліпрагмазії, оскільки вищий артеріальний тиск вимагає не лише збільшення дози препарату, а й призначення додаткових антигіпертензивних засобів.

Література

протизапальний нестероїдний тиск артеріальний

1. Лазебник Л.Б. Старение и полиморбидность / Л.Б. Лазебник // Новости медицины и фармации. - 2007. - №1. - С. 10-11.

2. Vercer S.W. Improving the health of people with multymorbidity: the need for prospective cohort studies / S.W. Vercer, J. Gunn, S. Wyke // J. Comorbidity. - 2011. - Vol. 1. - P. 4-7.

3. van Weel C. Comorbidity and guidelines: conflicting interests / C. van Weel, F.G. Schellevis // Lancet. - 2006. - Vol. 367 (9510). - P. 550-551.

4. Valderas J.M. Defining comorbidity: implications for understanding health and health services / J.M. Valderas, Starfield B., Sibbald B. [et al.] // Ann. Farm. Med. - 2009. - Vol. 7 (4). - P. 357-363.

5. Caughey G.E. Comorbid chronic disiases, discordant impact on mortality in older people: a 14-year longitudinal population study / G.E. Caughey, E.N. Ramsay, A.I. Vitry [et al.] // J. Community Health. - 2010. - Vol. 64 (12). - P. 1036-1042.

6. Дворецький Л. Ятрогенные события у пожилых больных / Л. Дворецький // Врач. - 2012. - Vol. 5. - P. 14-17.

7. Комиссаренко И.А. Полиморбидность метаболический синдром у пожилых / И.А. Комиссаренко // Клин. Геронтология. - 2009. - Vol. 15 (1). - P. 29-38.

8. Лазенбек Л.Б. Полипрагмазия: гериатрический аспект проблемы / Л.Б. Лазенбек, Ю.В. Конев, В.И. Дроздов, Л.И. Ефремов // Consilium Medicum. - 2007. - Vol. 9 (12). - P. 29-34.

9. Houston M.C. Nonsteroidal anti-inflamatory drugs and antihypertensives / M.C. Houston // Am. J. Med. - 1991. - Vol. 90, №5A. - P. 425-475.

Размещено на Allbest.ru