Принципи об’єднання територіальних громад у місцях компактного проживання національних меншин в умовах децентралізації як складова частина етнонаціональної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна академія державного управління

при Президентові України

Одеський регіональний інститут державного управління

Принципи об'єднання територіальних громад у місцях компактного проживання національних меншин в умовах децентралізації як складова частина етнонаціональної політики в Україні

Ельзара Мустафаєва

Визначається вплив етнічного чинника на процеси упорядкування адміністративно- територіального устрою. Розглядається сутність, мета, завдання і принципи демократичної етнонаціональної політики держави. Аналізуються норми законодавства щодо врахування поліетнічного характеру населення країни в адміністративно-територіальному устрої. Визначаються принципові підходи до процесу об'єднання територіальних громад у місцях компактного проживання національних меншин.

Ключові слова: адміністративно-територіальна реформа, національні меншини, етнонаціональна політика.

Elzara Mustafaieva. Principles of territorial communities association in the places of compact residence of national minorities in the conditions of decentralization as an integral part of ethno- national policy in Ukraine

The influence of the ethnic factor on the processes of arrangement of the administrative-territorial system is determined. The essence, purpose, tasks and principles of democratic ethno-national state policy are considered. The norms of legislation on consideration of the poly-ethnic nature of the population of the country in the administrative-territorial system are analyzed. The principal approaches to the process of consolidation of local communities in places of compact residence of national minorities are determined.

Key words: administrative and territorial reform, national minorities, ethno-national policy.

етнонаціональний адміністративний територіальний

Початок адміністративно-територіальної реформи в Україні покладено прийняттям 5 лютого 2015 р. Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» [10]. У квітні 2015 р. Кабінет Міністрів України затвердив «Методику формування спроможних територіальних громад» [11]. І в законі, і в методиці визначено сукупність чинників, які необхідно враховувати в процесі об'єднання територіальних громад. Зокрема, у ст. 4 цього закону встановлено, що при прийнятті рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад «беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники...» [10].

Вимоги щодо врахування історичних, етнічних і культурних чинників у процесі адміністративно-територіальної реформи є вкрай актуальними для ряду регіонів України. Компактним проживанням в Україні з домінуванням у межах окремих громад та населених пунктів характеризуються угорці, болгари, молдовани, румуни, поляки, російська субетнічна група липован, гагаузи, албанці [12]. Зокрема, Одеська область належить до найбільш багатонаціональних регіонів країни. Такі національні меншини області, як: болгари, молдовани, гагаузи, албанці - становлять переважну більшість громадян України цих національностей: болгари - 74,0 % (150,7 тис.); гагаузи - 87,5 % (27,6 тис.); албанці - 57,6 % (1,9 тис.). Частка молдовської спільноти Одещини становить 48,1 % (123,8 тис.) від загальної кількості українських молдован, але є найчисельнішою в межах однієї області. Характерними для області є укоріненість і компактне проживання, переважно в сільській місцевості, більшості болгар, гагаузів, молдован, албанців. Етнонаціональна структура населення громад тут сформувалася впродовж тривалого історичного періоду і характеризується переважно однонаціональним складом (болгарські, молдовські, гагаузькі та інші села) або спільним проживання осіб двох, в окремих випадках трьох національностей, здебільшого з переважанням однієї з національних меншин. Історично сформувався майже єдиний територіальний масив розселення болгар, молдован і частково гагаузів у межах кількох адміністративних районів.

Розроблювані проекти перспективних планів формування територій громад здебільшого не отримали належної підтримки в місцях компактного проживання національних меншин і на рівні територіальних громад, і на рівні районних органів публічної влади. До причин можна віднести як недоліки в організації об'єднавчого процесу загалом (планування об'єднання без належного узгодження з місцевими громадами, широкого громадського обговорення і переконливого обґрунтування доцільності об'єднання в одну громаду пропонованих територіальних громад, інші), так і неврахування етнонаціональної та етнолінгвістичної структури населення адміністративних одиниць, географії розселення національних меншин, демографічних характеристик населених пунктів, геополітичного чинника. Як засвідчили соціологічні опитування, у середовищі майже всіх національних меншин поширене негативне ставлення до об'єднання в одну громаду адміністративних одиниць із різним етнічним складом населення. Причетні до організації об'єднавчого процесу посадовці виявилися недостатньо ознайомлені з нормативно-правовою базою з питань регулювання міжнаціональних відносин та етнонаціонального розвитку. Позначилися певні вади, наявні в нормативних документах з процесів децентралізації.

Водночас хід обговорення проблеми дає підстави для висновку, що немає об'єктивних перешкод на шляху формування спроможних територіальних громад у місцях компактного проживання національних меншин. Є відмінні від інших територій об'єктивні умови, що потребують обов'язкового врахування в організації самого процесу об'єднання і його нормативно-правового забезпечення, а також інформаційного супроводу.

Процесам децентралізації публічної влади, реформи адміністративно- територіального устрою, добровільного об'єднання територіальних громад присвячений великий масив літератури, особливо за період 2014 - 2017 рр. Ці питання досліджували: Ю. Бойко [1], П. Любченко [4], А. Матвієнко [6]. Проте лише в окремих випадках науковці згадують етнонаціональний чинник проведення територіальних перетворень (О. Кучабський [3], І. Магновський [5], П. Надолішній [7], О. Оргієць [9], В. Явір [13]). Невипадковим у зв'язку з цим є намагання розв'язати проблему через громадські проекти. Зокрема, у період 2016 - 2017 рр. Міжнародний Фонд «Відродження» підтримав проект «Механізми здійснення територіальних перетворень в Україні в місцях компактного проживання національних меншин.

У процесі територіального реформування аналізу вимагає дотримання принципів демократичної етнонаціональної політики держави, діюча нормативно- правова база регулювання етносоціального розвитку і міжнаціональних (міжетнічних) відносин; норми законодавства щодо врахування поліетнічного характеру населення країни в адміністративно-територіальному устрої й організації влади; нормативно-правове забезпечення процесу об'єднання територіальних громад у місцевості компактного проживання національних меншин; принципові підходи до процесу об'єднання територіальних громад у місцевості компактного проживання національних меншин.

Метою статті є визначення засад реалізації державної етнонаціональної політики в умовах проведення адміністративно-територіальної реформи та вироблення на цій основі пропозицій щодо зміни діючого законодавства в частині механізмів проведення упорядкування системи територіального поділу в Україні.

Етнонаціональна політика держави - це система концептуальних програм і організаційних заходів у сфері етносоціального, етнокультурного та етнополітичного розвитку суспільства [2]. Як і будь-яка інша політика, вона існує на двох рівнях: теоретичному і практичному. Мета державної етнонаціональної політики полягає у вільному розвитку всіх етнічних спільнот країни; завдання - створення для цього правових, соціально-економічних, політичних, інших передумов. Етнонаціональна політика органічно пов'язана з економічною політикою. Вона має максимально враховувати особливості демографічної поведінки різних етнічних спільнот, екологічну ситуацію на території їх розселення, міграційні процеси тощо. Ідеться про сприяння природному перебігові процесів етно- і націогенезів етнічних компонентів суспільства, узгодження етнонаціональних інтересів, регулювання етнічного життя в найрізноманітніших його виявах, урахування етнонаціонального чинника в усіх сферах соціального буття, що означає відмову від зведення етнічних, етнонаціональних інтересів лише до культурних у вузькому значенні цього терміна. У центрі такої політики - погреби соціального розвитку людини і колективу як етнічних одиниць.

Державна етнонаціональна політика України на сучасному етапі має передбачати виконання широкого комплексу завдань у різних сферах життя суспільства. У політико-правовій сфері:

гарантування згідно з Конституцією України рівноправної участі громадян в усіх сферах життя суспільства, незалежно від їх національності, раси і віросповідання;

створення належної нормативно-правової бази регулювання етнонаціональних процесів;

утвердження української мови в статусі державної;

забезпечення політико-правових умов для самоорганізації етнічних спільнот, їх участі в державотворчих процесах, прийнятті органами публічної влади рішень, що захищають їхні інтереси; об'єднання зусиль усіх ланок політичної системи, інститутів громадянського суспільства задля створення атмосфери взаєморозуміння і толерантності, досягнення загальнонаціональної злагоди і миру;

сприяння корінним народам в автохтонному, а національним меншинам - в історичному ареалі проживання на території України в толерантності до їхніх етноплацент і етноойкумен;

правове регулювання міграції та захист прав біженців і мігрантів;

ефективна протидія поширенню ідеології національної винятковості, шовінізму, етнічного екстремізму і ксенофобії;

створення політичних передумов, які б забезпечували національним меншинам вільні зв'язки з їхніми материнськими націями і українській діаспорі - з Україною;

захист прав зарубіжних українців у межах міжнародно-правових інститутів.

У соціально-економічній сфері:

зміцнення господарської основи життєдіяльності етнічних спільнот, збереження в умовах модернізації традиційних систем їх життєзабезпечення. Розвиток соціально-економічної інфраструктури територій корінних народів і компактного проживання національних меншин;

реалізація економічних інтересів спільнот з урахуванням загальнодержавних інтересів, забезпечення паритетності і рівних можливостей для громадян України різної національності і етнічних колективів у процесі реформування відносин власності;

виправлення соціальних деформацій внаслідок депортацій за національною ознакою, облаштування і соціальна адаптація репатріантів. Створення умов для розв'язання соціальних проблем біженців та іммігрантів;

подолання існуючого розриву в соціальному, економічному і культурному рівнях розвитку різних етнічних спільнот;

регулювання етнодемографічних процесів;

здійснення інституційних реформ з максимальним урахуванням менталітету етнічних спільнот, їхніх традицій.

У духовній сфері:

державна підтримка національних мов і культур, забезпечення рівноправ'я мов корінних народів і національних меншин, їх функціонування в об'єктивно необхідних і можливих межах;

поширення достовірної інформації про життя і проблеми етнічних спільнот, які населяють Україну, стимулювання поваги всіх членів суспільства до їхніх культур, релігій, звичаїв і традицій;

зміцнення української національної загальноосвітньої і вищої школи, розвиток національної освіти корінних народів і національних меншин;

формування у кожного нового покоління національної самосвідомості, відкритої для сприйняття цінностей інших народів, досягнень світової культури;

створення умов для освоєння українським народом пласта культури, сформованого попередніми поколіннями національної інтелігенції за межами України.

Демократична етнонаціональна політика полягає в мистецтві адекватно реагувати на виклики часу в інтересах поступального і прогресивного розвитку українського поліетнічного суспільства. Задля цього вона має ґрунтуватися на дотриманні ряду принципів, що є її ключовими, висхідними положеннями, як-от:

верховенство закону і норм міжнародного права;

рівність прав і свобод громадян України, незалежно від їхнього національного (етнічного) походження, раси, віросповідання, мови, а також можливостей щодо їх реалізації;

визнання етнічних спільнот як самоцінності, їх природного права на культурне самовизначення і самоорганізацію;

визнання етнічних спільнот, які самовизначилися, суб'єктами права і суб'єктами українського державотворення;

визнання поліетнічного характеру і багатокультурності українського суспільства;

спрямованість на підтримку оптимального балансу загальнонаціональних, регіональних та етнічних інтересів на основі принципу комплементарності;

гуманізм, принципова відмова від вирішення етнічних проблем силовими методами;

відкритість;

поєднання традиційних цінностей і модернізації в процесі соціальних трансформацій;

реалістичність і раціональність, виваженість, основані на всебічному науковому аналізі;

адресно-регіональний підхід [8].

З етнонаціональною політикою держави мають кореспондуватися інші напрями державної політики, у тому числі в адміністративній сфері. Головною тенденцією розвитку адміністративних процесів в Україні починаючи з 2014 р. є децентралізація. Як багатоаспектне явище децентралізація включає в себе й територіальний аспект, пов'язаний із модифікацією на нових засадах територіальної основи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального поділу.

Утім, у процесі територіального реформування є загроза неврахування особливостей етнополітичної ситуації в окремих регіонах України, зокрема в територіальних громадах, де домінуючою етнічною групою є та чи інша національна меншина. Мова йде, насамперед, про територіальні одиниці з домінуючим болгарським, угорським, молдовським, румунським, російським населенням.

Діюче законодавство містить ряд норм щодо врахування поліетнічного характеру населення країни в адміністративно-територіальному устрої й організації влади. Так, у ст. 119 Конституції України закріплено, що місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують у місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин виконання державних та регіональних програм їх національно-культурного розвитку. Окрім того, у ст. 132 Конституції України зазначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації й децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Відповідно до конституційних норм у Законі України «Про місцеві державні адміністрації» закріплене положення про те, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання законодавства щодо всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, створення умов для розвитку та використання мов інших національностей; забезпечують виконання законодавства щодо національних меншин і міграції; мають взаємодіяти з відповідними об'єднаннями громадян із зазначених питань.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад також відносить забезпечення в межах території, на якій поширена регіональна мова, надання освіти цією регіональною мовою або мовою меншини.

Відповідно до Закону України «Про засади державної мовної політики» при здійсненні державної мовної політики Україна дотримується принципу поваги до меж ареалу поширення регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку. Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних та комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту. Державні й комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, у яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, за наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх - від батьків або осіб, які їх замінюють), студентів згідно із законодавством України про освіту. З метою підтримання нечисленних мовних груп у встановленому законом порядку визначаються нормативи формування малокомплектних навчальних закладів, класів, груп і забезпечуються умови для їх функціонування. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови й однієї з регіональних мов або мов меншин. Обсяг вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.

Якщо характеризувати нормативно-правове забезпечення процесу вирішення питань адміністративно-територіального поділу в місцевості компактного проживання національних меншин, то воно здійснюється, насамперед, Законом України «Про добровільне об'єднання територіальних громад». Механізм та умови формування спроможних територіальних громад, а також порядок розроблення і схвалення перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим і областей визначені методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів від 8 квітня 2015 р.

Заслуговують на увагу норми Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», які полягають у тому, що при прийнятті рішень щодо добровільного об'єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально- економічний розвиток об'єднаної територіальної громади. При цьому слід звернути увагу, що в ст. 4 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» некоректно відображено норму, яку містить ст. 132 Конституції України. Закон, визначаючи принцип, навіть не називає принцип «врахування багатокультурності», відсилаючи це до Конституції («конституційності та законності»). Більше того, якщо в Конституції України врахування історичних, демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій названо серед засад, на яких ґрунтується територіальний устрій України (ст. 132), то в законі лише «беруться до уваги» історичні, етнічні, культурні та інші чинники, за умови, якщо буде визнано, що вони «впливають на соціально-економічний розвиток об'єднаної територіальної громади» [10].

Згадана методика визначає, що формування спроможних територіальних громад здійснюється з урахуванням історичних, географічних, соціально-економічних, культурних особливостей розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Однак у цілому в методиці залишилися поза увагою «етнічні» особливості, а також не конкретизовано, у який спосіб мають враховуватися «історичні» й «культурні» особливості. Окрім того, п. 8 і 9 методики суперечать змісту ст. 4 (ч. 3) Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», в одному випадку рекомендуючи (п. 8), в іншому - встановлюючи (п. 9), що об'єднавчий процес має здійснюватися винятково в межах сьогоднішнього районного поділу, хоча це може стати перепоною під час урахування етнічного чинника. Некоректним є і пункт про залучення за необхідності представників громадських організацій, у тому числі етнонаціонального характеру, відповідних адміністративно-територіальних одиниць при розробці проекту перспективного плану і паспортів спроможних територіальних громад, що мало б бути обов'язковим.

Пропонується внести зміни до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» із визначенням, що в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин до пріоритетних завдань формування спроможних територіальних громад належить збереження життєвого середовища корінних народів і національних меншин, стимулювання етнокультурного розмаїття, задоволення специфічних потреб соціально-культурного розвитку етнічних (національних) колективів у складі об'єднаних громад за неухильного дотримання конституційних прав людини і громадянина.

З метою уникнення ситуації розподілу території компактного проживання національної меншини поміж кількома територіальними громадами пропонується визначити, що межі території спроможної територіальної громади можуть визначатися без урахування зовнішніх меж юрисдикції рад територіальних громад, що входять до її складу у випадку відмінностей в етнічному складі населення населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією відповідних рад.

Задля підвищення гарантування добровільності та прав колишніх громад, що іноді мають іншоетнічний характер, пропонується визначити, що за умов відповідності проекту рішення щодо добровільного об'єднання територіальних громад встановленим вимогам сільські, селищні, міські ради можуть укладати також адміністративну угоду щодо об'єднання, за необхідності схваливши її на місцевому референдумі. Змістом адміністративної угоди мають бути зобов'язання об'єднаної територіальної громади щодо соціально-економічного, екологічного та етнокультурного розвитку територіальних громад, які увійшли до її складу.

Вважаємо також за потрібне внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» й доповнити його статтею «Забезпечення в системі місцевого самоврядування права корінних народів і національних меншин», якою ввести поняття «органи етнічної самоорганізації населення» з визначенням його змісту та визначити:

форми реалізації в системі місцевого самоврядування етнокультурних прав;

форми представництва корінних народів і національних меншин в органах місцевої влади, механізми виявлення і гарантії врахування інтересів етнічних колективів у межах об'єднаних громад, у тому числі забезпечення конституційних прав українців, які становлять кількісну меншість у населенні об'єднаної громади чи її окремого населеного пункту;

норму, згідно з якою ініціативи органів етнічної самоорганізації в обов'язковому порядку розглядаються органом влади об'єднаної громади, а рішення ради чи її виконавчого комітету, що захищає інтереси цього етнічного колективу, має узгоджуватися з ним через посередництво старости чи/і відповідних депутатів. Передбачити, що в разі відхилення пропозиції, внесеної органом етнічної самоорганізації населення, йому надається обґрунтоване пояснення; прийняте всупереч позиції органу етнічної самоорганізації рішення з питань реалізації права на національно-культурну автономію, порушення національних колективних чи індивідуальних прав може бути оскаржене в суді.

Вважаємо за потрібне внести зміни до Закону України «Про місцеві вибори», доповнивши його нормами, відповідно до яких у місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин утворення одномандатних виборчих округів має здійснюватися з урахуванням ареалу розселення цих національних спільнот. У місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин право висування кандидатів у депутати сільських, селищних рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, старости повинне реалізовуватися також через їх національні громадські об'єднання, які діють відповідно до закону в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці.

На нашу думку, Закон України «Про співробітництво територіальних громад» також має враховувати етнічний чинник. Зокрема, ч. 1 ст. 5 закону може бути доповнена нормою, відповідно до якої співробітництво громад з питань етнонаціонального розвитку може здійснюватися як у межах території історичного розселення корінних народів і національних меншин, так і надлокальних (у межах області, країни і міжнародної співпраці). Державне стимулювання співробітництва повинно здійснюватися шляхом надання субвенцій місцевим бюджетам суб'єктів співробітництва в пріоритетних сферах державної політики, у тому числі в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин на реалізацію програм їх соціально-економічного і національно-культурного розвитку.

У межах зазначених пропозицій удосконалення потребуватимуть і підзаконні акти, а саме:

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. «Деякі питання надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об'єднаних територіальних громад» стосовно надання додаткових фінансових ресурсів тим об'єднаним територіальним громадам, що включають до свого складу території компактного проживання національних меншин;

Постанова Кабінету Міністрів України від 8 травня 2015 р. «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад», стосовно доповнення паспорту спроможної територіальної громади показником «етнічний склад населення» і використання мов у загальноосвітніх навчальних і дошкільних навчальних закладах, закладах позашкільної освіти за населеними пунктами (у випадку наявності суттєвих відмінностей між населеними пунктами в складі спроможної територіальної громади за етнічними та/чи етнолінгвістичними ознаками).

Спираючись на положення Конституції України як норми прямої дії, керуючись законами України «Про національні меншини в Україні» і «Про засади державної мовної політики», Рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин, іншими нормами національного і міжнародного права з питань міжнаціональних відносин, можна визначити такі принципові підходи до врахування в процесі об'єднання територіальних громад, у цілому в адміністративно- територіальній реформі особливостей, обумовлених компактним розселенням деяких національних меншин:

Головна мета формування спроможних об'єднаних громад у місцях компактного проживання національних меншин - створення соціально- економічної основи сталого розвитку відповідних територій задля збереження життєвого середовища національних меншин і забезпечення умов їх вільного і всебічного розвитку.

Неприпустимість ігнорування принципу добровільності, обов'язковість урахування думки етнічних спільнот.

Утримання в процесі адміністративно-територіальної реформи від заходів, які необгрунтовано і/чи без згоди національних меншин змінюють етнічну та етнолінгвістичну структуру населення відповідних адміністративних одиниць і можуть призвести до обмеження колективних і/чи індивідуальних прав та свобод.

Орієнтація на етнокультурне розмаїття, урахування специфічних потреб соціально-культурного розвитку етнічних (національних) колективів у складі об'єднаних громад і неухильне дотримання конституційних прав людини і громадянина.

Збереження та розвиток локальних (у межах території історичного розселення меншин) і надлокальних (у межах області, України і за її межами) міжетнічних (міжнаціональних) зв'язків.

Створення системи територіальної організації публічної влади, спроможної враховувати специфічні потреби кожної етнічної спільноти і проводити адресну державну етнонаціональну політику.

Урахування впливу геополітичного чинника.

У подальшому додаткового вивчення потребують проблеми демографічного, соціально-економічного та екологічного характеру на територіях компактного розселення національних меншин, а також моделювання територій громад національних меншин та аналіз їх впровадження.

Список використаних джерел

Бойко Ю. В. Проблеми реалізації муніципальної реформи у контексті створення об' єднаних громад: сучасні підходи та перспективи / Ю. В. Бойко // Вісн. Маріупол. держ. унту. Сер. «Право». - 2016. - Вип. 11. - С. 79 - 86 [Boiko Yu. V. Problemy realizatsii munitsypalnoi reformy u konteksti stvorennia obiednanykh hromad: suchasni pidkhody ta perspektyvy / Yu. У Boiko // Visn. Mariupol. derzh. un-tu. Ser. «Pravo». - 2016. - Vyp. 11. - S. 79 - 8б].

Размещено на Allbest.ru