Державне регулювання діяльності сфери обслуговування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання діяльності сфери обслуговування

У наш час роль і актуальність розвитку сфери послуг важко переоцінити, адже без неї, практично, неможливою є сучасна людська життєдіяльність. Ось чому, в українському суспільстві необхідно приділити належну увагу державному регулюванню розвитку сфери послуг [5, с. 188].

В умовах економічної кризи значно зростає роль держави, що диктується необхідністю послаблення кризових явищ, стримування соціальних конфліктів, стимулювання економічного зростання. Загострюється проблема пошуку сфер і важелів впливу на економічну динаміку. Однією з важливих сфер, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, поліпшення добробуту населення стає сфера обслуговування [9, с. 5]. Тому визначення особливостей державного регулювання діяльності сфери обслуговування є важливим аспектом вивчення, що й зумовило актуальність нашого дослідження.

Дослідивши публікації, що стосуються визнання ролі та вирішення проблем розвитку вітчизняної сфери обслуговування, можна відзначити, що донедавна діяльність у невиробничій сфері взагалі була поза увагою як науковців, так і владних економічних структур. Але реформування і перехід економіки країни до ринкових методів господарювання сприяли комерціалізації сфери послуг, що стимулювало стрімкий її розвиток [7, с. 171].

Державне регулювання економікою розглядається у працях багатьох вчених, зокрема таких як К.Н. Нілов, Б.А. Райзберг, Б.М. Лазарев, В.С. Бєлих та інших, однозначного його трактування юридичною наукою так і не запропоновано. Ще більш неоднозначний підхід до цього поняття прослідковується в законодавчих актах з питань господарської діяльності [1, с. 111-112]. Цілі та напрямки регулювання сфери послуг досліджувалися в працях учених, зокрема таких, як К. Хаксевер, Б. Рендер, Л.М. Кликич [9, с. 5]. Відтак метою статті є формулювання науково обґрунтованого визначення поняття державного регулювання [1, с. 112] сфери обслуговування.

Предмет дослідження - державне регулювання сфери обслуговування, як надважливої ланки економіки країни в цілому.

Завдання, що постали в ході написання статті:

1) Розкрити суть визначення поняття «державне регулювання»;

2) Обґрунтувати роль державного регулювання діяльності сфери обслуговування, розкрити його сутність;

3) Дослідити значення розвитку сфери обслуговування для економіки України.

Під час написання статті використовувалися теоретичні методи дослідження, зокрема аналіз наукової літератури, статей сучасних дослідників економіки, що дало змогу виявити, узагальнити й систематизувати матеріали з досліджуваного питання.

Рівень розвитку сфери послуг визначає добробут населення, тому в багатьох країнах їй приділяється постійна увага, особливо з боку уряду. Крім цього, деякі галузі соціального комплексу відносяться до найприбутковіших у господарстві, попри довгостроковий період окупності. Це туризм, санаторно-курортне господарство, освіта [6, с. 45].

Як вважає дослідник тенденцій розвитку вітчизняної економіки В. Козик, в Україні існує загальноприйнята думка, що бурхливе економічне зростання в країні можна забезпечити лише за рахунок розвитку важкої промисловості - металургії, хімії, машинобудування, енергетичного сектора. Тим часом усі розвинуті й низка країн, що розвиваються, протягом останніх десятиліть переорієнтували структуру економіки від виробництва товарів на виробництво послуг. Саме послуги є джерелом довгострокового економічного зростання країн, що розвиваються, причому важливішим, ніж промисловість [6, с. 43].

Для промислово розвинених країн середньорічні темпи приросту ВВП у сфері послуг випереджають темпи приросту ВВП у виробництві товарів (біля 2,5%). Крім того, у сфері послуг зайнято більше половини працездатного населення світу, зокрема у Німеччині та Італії у цій сфері зайнято біля 40% робочої сили, у Нідерландах - майже 50, у США - більше 70%. У світовій економіці також спостерігається постійне збільшення обсягів експорту-імпорту послуг, що обумовлено глобалізаційними тенденціями [4, с. 159].

Сфера обслуговування становить, в економічно розвинутих країнах основну частину економіки (більше 50%). Рештою частин економіки прийнято вважати промисловість і сільське господарство.

Розвиток сфери обслуговування часто вважають важливою ознакою поступу постіндустріального економічного устрою. У стародавні часи суспільне надання послуг не було розвинуто. Товарний обмін і торгівля здійснювалися, в основному, у вигляді готових результатів сільськогосподарської або ремесленої праці. Саме з поступом науково-технічного прогресу, механізації і автоматизації фізичної праці, інтенсифікуються темпи розвитку сфери послуг, яка поступово перетворюється в ключовий сектор економіки.

В постіндустріальній економіці важливі невирішені завдання знаходяться якраз у сфері управління технікою та організації й розподілу готової продукції. У ХХІ столітті особливого розвитку і цінності набуває інтелектуальна людська праця. Розподіл інтелектуальної праці створює величезну кількість спеціальностей і професій, що вимагають високої наукової підготовки та високого ступеня інтеграції сумісних людських зусиль на тлі зростання суспільного добробуту. Ці тенденції стосуються, насамперед, сфери послуг і управління, що обумовлює її прискорений розвиток. Для сфери послуг характерні більш високі прибутки, ніж для промислового, і тим більше, сільськогосподарського секторів економіки [5, с. 188-189].

Фактори, які сприяють стрімкому розвитку сфери послуг, доцільно розглядати з двох позицій: з точки зору розвитку матеріального виробництва; з точки зору змін, що відбулися в економічній поведінці домогосподарства. З першої позиції, мова йде про науково-технічний прогрес. По-перше, з другої половини ХХ ст. нові технології, в тому числі інформаційні, різко підвищили вимоги до складу і якості робочої сили, рівня менеджменту і маркетингу на підприємствах. Підготовку таких спеціалістів може забезпечити тільки розвинена сфера послуг. По-друге, в оснащенні і результатах матеріального виробництва помітну роль стали відігравати складна техніка та обладнання, що спричинило підвищення рівня технічного обслуговування виробництва, створення сервісних центрів, тобто розширення зовнішньої і внутрішньої послугової діяльності; зріс попит на виробничі (монтаж, інжиніринг, лізинг) та післяпродажні послуги (кредит, ремонт). По-третє, автоматизація виробничих процесів зумовила суттєве зростання продуктивності праці, що, в свою чергу, призвело до абсолютного витіснення робочої сили за межі матеріального виробництва, переходу її у сферу послуг. Такі зміни у суспільному виробництві отримали назву «софтизація» - процес зростання ролі нематеріальних ресурсів у забезпеченні суспільного відтворення, під яким розуміють насичення економіки науково-технічними розробками, інформацією, сучасними засобами зв'язку, оптимізацію й оперативність управління, зростання значення послуг із консалтингу, інжинірингу тощо.

Зростання доходів населення - один із найважливіших факторів, що детермінує параметри і структуру розвитку сфери послуг, саме тому розвинена сфера послуг є атрибутом багатого суспільства. Цей взаємозв'язок реалізується через поведінку споживача, який розглядає свій дохід як засіб купівлі тих чи інших благ. Ще у 80-х рр. ХХ ст. німецький статистик Е. Енгель сформулював закон: у міру збільшення доходів сім'ї частка її витрат на продовольчі товари зменшується, майже не змінюється частка витрат на житло, електроенергію, одяг, проте зростає частка витрат на послуги. Певним фактором, що спонукає сферу послуг до розвитку, є збільшення вільного часу. Така тенденція характерна для всіх розвинених країн. За даними статистичної служби Європейського союзу, з середини 50-х років до початку 80-х років ХХ ст. середня тривалість відпусток у країнах з розвиненою ринковою економікою збільшилася з двох-трьох тижнів до чотирьох-шести. Це обумовило необхідність постійного і прискореного розвитку різних послугових видів діяльності. Збільшується частка людей, які орієнтуються на пріоритети духовного зростання і фізичного самовдосконалення, тому зростають роль і масштаби освітніх, спортивних, туристичних та інших послуг. Демографічні зміни також відіграють певну роль у розвитку сфери послуг. З одного боку, вони об'єктивно визначають масштаби сфери послуг через збільшення (зменшення) чисельності населення, з іншого - детермінують структуру цієї сфери, оскільки збільшення, наприклад, частки людей похилого віку (процес старіння населення, характерний для всіх розвинених країн), спричинює зростання попиту на медичні та рекреаційні послуги.

Дослідження факторів розвитку сфери послуг дозволяє зрозуміти її роль в сучасних умовах. Отже, роль сфери послуг проявляється в тому, що вона:

• є важливим сектором національного і світового господарства;

• відіграє важливу роль у розвитку людського капіталу;

• впливає на функціонування і розвиток матеріального виробництва;

• сприяє збільшенню вільного часу;

• створює можливості для повнішого задоволення і розвитку потреб людей і суспільства;

• є найважливішим елементом формування сучасної якості життя;

• забезпечує якість економічного зростання і підвищення конкурентноспроможності країни [6, с. 44-45].

Сфера послуг складається з виробництва матеріальних і нематеріальних послуг. Це виробнича та

соціальна інфраструктура. До виробничої інфраструктури належить транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово - кредитна сфера, реклама, інформація, лізинг, консультації з управління. Соціальна інфраструктура охоплює такі підкомплекси: соціально-культурний, оздоровчий, матеріально-побутовий.

До соціально-культурного комплексу входять освіта, культура і мистецтво. Освіта забезпечує загальний розвиток населення і підготовку спеціалістів для галузей народного господарства. Культура і мистецтво представлені театрами, бібліотеками, музеями, клубами, палацами культури. До закладів оздоровчого комплексу належать поліклініки, лабораторії, диспансери, пансіонати, будинки відпочинку, аптеки. Матеріально-побутовий комплекс представлений: житлово-комунальним господарством, яке охоплює електрифікацію, водопостачання, теплопостачання; службою побуту - перукарні, хімчистки, ательє, пральні і громадським харчуванням - ринки, магазини, кафе, ресторани [8, с. 164].

Особливістю розвитку сфери обслуговування в період формування ринкової економіки є збільшення частки послуг, які надають населенню за оплату, а також розвиток комерційного сектора у цій сфері.

До платних послуг належать:

- побутові та житлово-комунальні послуги;

- послуги пасажирського транспорту та зв'язку;

- послуги культури та деякі послуги установ освіти;

- послуги охорони здоров'я та фізичної культури і спорту;

- правові, фінансові послуги;

- санаторно-курортні;

- туристично-екскурсійні послуги;

- послуги дитячих дошкільних закладів та ін.

Слід зауважити, що сфера обслуговування має низку особливостей, які обмежують ринкове саморегулювання у виробництві товарів. По-перше, у її складі є ринки, попит на яких настільки великий і ціна рівноваги визначена так високо, що стає недоступною для більшості членів суспільства (наприклад, ринок житла в Україні). По-друге, ціновий механізм регулювання для деяких видів послуг не спрацьовує. Специфіка механізму функціонування ринку послуг і розвитку сфери обслуговування в Україні у трансформаційний період зумовлює особливості їхнього державного регулювання, яке передбачає регулювання підприємницької діяльності суб'єктів ринку, що надають платні послуги населенню, і державну підтримку розвитку некомерційного сектора сфери обслуговування.

Рівні регулювання у сфері послуг: міждержавний, державний, регіональний, місцевий. Характерною є тенденція до зміщення центру державного регулювання на регіональний та місцевий рівні.

Метою державного регулювання і підтримки некомерційного сектора сфери обслуговування є захист населення від такого явища, як зникнення з ринку соціально-потрібних послуг. Регулювальні функції держава виконує за допомогою таких заходів: створення нового механізму використання коштів державного місцевого бюджету через систему програм розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, спорту, культури, мистецтва; формування страхових медичних фондів та фондів підтримки сфери обслуговування [3].

Функція регулювання здійснюється насамперед законодавчою і виконавчою гілками державної влади. Що стосується судової влади, то вона має опосередковане відношення до державного регулювання, оскільки її основним призначенням є функція контролю - встановлення відповідності фактичних напрямів діяльності суб'єктів господарювання встановленим державою правилам і нормам та застосування відповідальності за їх порушення. Хоча, враховуючи сучасні підходи до визначення державного регулювання економіки, які включають в нього і елементи контролю, участь у ньому органів судової влади не варто категорично заперечувати. Тому деякі науковці, зокрема С.М. Шишкін, відзначають, що державне регулювання економіки - діяльність не тільки органів виконавчої, а й законодавчої та судової гілок влади.

Крім того, деякі функції державного регулювання делегуються органам місцевого самоврядування. Так, як випливає з аналізу ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до таких функцій віднесено встановлення за погодженням із власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств сфери обслуговування, здійснення контролю за організацією ними обслуговування населення тощо [1, с. 116-117].

Важливою складовою проблеми створення умов для розвитку ринку послуг є вдосконалення дії механізму місцевого самоврядування, тобто залучення громади до активної участі у визначені пріоритетних напрямків зростання ринку послуг, посилення впливу населення на рішення регіональних органів влади, застосування механізму партнерства для стимулювання розвитку перспективних видів діяльності в сфері послуг [6, с. 45].

На підставі наведеного можемо дійти висновку, що державне регулювання - це управлінська діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування в межах делегованих їм повноважень, спрямована на реалізацію державної політики в сфері обслуговування, що полягає у встановленні та застосуванні правил, за допомогою яких здійснюється коригування господарської діяльності та притягнення до відповідальності за їх порушення, з метою забезпечення інтересів у обслуговуванні на основі їх узгодження з інтересами суб'єктів господарювання, які надають цю послугу [1, с. 120].

Аналіз сучасного стану ринку послуг в Україні дає підстави охарактеризувати його як такий, що потребує подальшого розвитку, залучення інвестицій та реструктуризації, диверсифікації структури експорту, вдосконалення і розширення правового поля. Збільшення відкритості ринку послуг для конкуренції з боку іноземних постачальників може мати наслідком у довгостроковій перспективі не лише збільшення їх частки в наданні послуг, але й динамічне зростання і розширення обсягу пропозиції послуг на внутрішньому ринку, їх експорту, та підвищення конкурентоспроможності місцевих постачальників послуг. Розвиток ринку послуг може надати додатковий поштовх загальному розвитку української економіки. Однак це значною мірою залежить від державної політики в цій галузі, формування відповідної законодавчої бази, а також створення сприятливого інвестиційного режиму.

Для підтримки розвитку сфери послуг необхідним є вирішення комплексу складних завдань:

1) формування сприятливих умов для підприємницької діяльності в секторі послуг, створення економічного та правового середовища, яке б забезпечувало стимулювання ділової активності населення (закріплення правових гарантій, які забезпечують свободу, захист та підтримку приватного бізнесу та недержавних форм підприємництва; врахування думки підприємницьких кіл при підготовці та ухваленні законодавчих актів та постанов; формування ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме підприємницьку діяльність);

створення реальних можливостей кожному підприємству для початку самостійної підприємницької діяльності у сфері послуг, доступу до виробничих, матеріально-технічних та фінансових ресурсів (спрощення порядку реєстрації підприємств сфери послуг; подальший розвиток комерційної системи інформаційного забезпечення підприємницької діяльності);

2) кадрового забезпечення розвитку підприємницької діяльності у сфері послуг (формування мережі бізнес-шкіл, навчально-ділових центрів на їх базі; створення та організація діяльності Ради з соціальної адаптації та підготовки кадрів для сфери послуг; організація вивчення та використання досвіду діяльності існуючих структур підтримки підприємництва у інших регіонах; розробка плану заходів з надання державної підтримки молодіжного підприємництва у сфері послуг);

3) Здійснення заходів у галузі інвестиційної політики, направлених на підтримку підприємництва у сфері послуг регіону (раціональний перерозподіл інвестиційних ресурсів регіону, враховуючи пріоритетність розвитку сектора послуг; відтворення та розвиток сфери колективного підприємництва та взаємодопомоги: виробничих, позичково-ощадних, ощадно-збутових та інших товариств).

Таким чином, система заходів, які розробляються для підтримки сфери послуг, відіграє суттєву роль у сучасних умовах господарювання [2, с. 17].

У західних країнах послуги переважно враховуються в складі ВВП і становлять один з головних пріоритетів державної економічної політики. У нашій же країні склалося інше ставлення до сфери обслуговування. Тільки незначна частина послуг у галузях будівництва, транспорту, зв'язку, у сфері обслуговування матеріального виробництва включалася до складу ВВП. Переважна ж частина послуг: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров'я, освіта, фізкультура і спорт, культура і мистецтво, наука і багато інших - належала до невиробничої сфери. За діючою й дотепер методологією обліку результати діяльності невиробничої сфери не враховуються в національному доході і фінансуються з державного бюджету за залишковим принципом. Проте ми поступово переходимо на міжнародну систему рахунків, змінюються також джерела фінансування, але розраховувати на те, що сфера послуг найближчим часом стане пріоритетною для держави, не доводиться. Для успішного розвитку цієї галузі сьогодні сприятливим було б спрощення процедури реєстрації та ліцензування, ведення економічної звітності, кредитування.

Якщо послуга є результатом корисної діяльності, що змінює стан особи або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і цінову вартість, і корисність. Але це товар специфічний.

Так, послуги, на відміну від інших товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно, внаслідок чого виникає багато особливостей у їх виробництві. По-перше, послуги не підлягають збереженню, що дозволяє виробникам зводити свій оборотний капітал до мінімуму, тому що витрати на утримання складських приміщень, зберігання, охорону, закупівлю сировини тощо практично відсутні. По-друге, на ринку послуг набагато гостріше постає проблема регулювання попиту і пропозиції, ніж на ринку інших товарів, тому що багато операцій у торгівлі пов'язані з торговельним посередництвом і можливостями попереднього, завчасного виробництва і збереження товарів. По-третє, у багатьох випадках продаж послуг потребує підвищеної мобільності від продавця і покупця через те, що багато послуг базуються на безпосередньому контакті виробників і споживачів. Наприклад, вихід на ринки послуг інших регіонів потребує створення в цих регіонах філій виробника послуг.

У силу своєї природи послуги не мають гарантованих стандартів якості. Інакше кажучи, послугам властивий високий ступінь невизначеності. Ця обставина ставить споживача послуг у невигідне положення тому, що результат послуги, її корисний ефект він зможе оцінити лише після її надання; а виробникам у цих умовах складно здійснювати просування послуг.

Саме в силу своєї невизначеності або мінливості, сфера послуг потребує державного регулювання більшою мірою, ніж ринки інших товарів. Найчастіше державне втручання у функціонування ринку послуг викликається не тільки економічними, але й політичними та соціальними причинами. Наприклад, встановлення контролю або домінування будь-яких підприємницьких структур у таких сегментах ринку послуг, як банківська справа, інформація і телекомунікації тощо, може становити реальну загрозу національному суверенітету і безпеці країни. Тому практично у всіх країнах розробляються заходи для державного регулювання сфери послуг і встановлення певних стандартів, що регламентують зміст послуг та якість їх надання. Особливо важливі ці стандарти в таких секторах сфери послуг, як охорона здоров'я, освіта, телекомунікації, діяльність фінансових посередників на фондовому і кредитному ринках тощо.

Стандарт обслуговування встановлює реальні критерії, за якими оцінюють рівень обслуговування клієнтів і професійну діяльність працівників фірми. Нині більшість вітчизняних сервісних підприємств уже засвоїли основні правила обслуговування клієнтів, які лежать в основі стандартів, це: максимальна увага до клієнтів; висока якість комплексу послуг; постійне підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня спеціалістів та обслуговуючого персоналу; грамотне та оперативне застосування форм і методів паблик рилейшинз з метою підвищення популярності в суспільстві [7, с. 173-174].

З викладеного вище матеріалу можна зробити висновки, що економіка України характеризується досить суперечливими тенденціями, такими як уповільнення економічного зростання. А отже, суспільство намагається знайти нові рішення для підвищення економічної ефективності на всіх рівнях економіки. Із досвіду передових економічних систем розвинених країн видно, що сфера обслуговування є тим динамічним сектором економіки, де постійно зростає попит, тим самим створюючи потенціал для довгострокового розширення виробництва. Сучасні тенденції розвитку сфери послуг супроводжуються підвищенням добробуту населення та забезпеченням робочих місць значній частині населення країни.

Однак, сфера обслуговування - це галузь, яка потребує регулювання з боку держави. Тому особливо важливим питанням залишається визначення оптимальної законодавчої бази, яка б забезпечила ефективний розвиток комерційного підприємництва на ринку послуг і національної економіки загалом. Державна політика у сфері обслуговування має забезпечувати умови для вільної, здорової конкуренції, а також відкрити нові простори для технічного і технологічного прогресу. Основним завданням державного регулювання сфери обслуговування є досягнення бажаних результатів у збільшенні потужності інфраструктурних мереж сфери обслуговування, поліпшення її територіальної організації та, найголовніше, підвищення якості обслуговування населення.

Список використаних джерел

обслуговування державний економіка

1. Бурило Ю.П. Сутність державного регулювання в інформаційній сфері господарювання / Ю.П. Бурило // Вісник вищої ради юстиції. - 2013. - №3 (15). - С. 111-122.

2. Гладкий М.А. Роль держави в підтримці розвитку сфери послуг / М.А. Гладкий // Наукові праці. Державне управління. - 2014. - Вип. 223. - Т. 235. - С. 14-19.

3. Калетнік Г.М. Державне регулювання економіки: [навч. посіб.] / Г.М. Калетнік, А.Г. Мазур, О.Г. Кубай. - К: «Хай-Тек Пресс», 2011. - 428 с.

4. Конах С.С. Роль сфери послуг у формуванні ВВП / С.С. Конах // Молодий вчений. - 2014. - №12 (15). - С. 159-162.

5. Крамченко Р.А. Державне регулювання розвитку сфери послуг/ Р.А. Крамченко // Науковий вісник НЛТУ України: збірник науково-технічних праць. - 2008. - Вип. 18.6. - С. 188-197.

6. Кучин С.П. Особливості та перспективи розвитку сфери послуг в Україні / С.П. Кучин, Н.В. Сарматицька // Вісник бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2011. - №3 (15). - С. 43-46.

7. Мороз В.В. Роль сфери послуг малих підприємств в економічній системі України / В.В. Мороз // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. - 2012. - №4 (62). - С. 171-174.

8. Сікірніцька І.А. Перспективи розвитку сфери послуг в Україні / І.А. Сікірніцька, С.С. Кучерук // Інноваційна економіка. - 2013. - №5. - С. 164-165.

9. Ющенко Н.К. Державне регулювання сфери послуг: світовий досвід і Україна /Н.К. Ющенко, О.А. Олейніков // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія економічна. Випуск 38-3. Донецьк, ДонНТУ, 2010. - С. 5-10.

Размещено на Allbest.ru