Філософи Стародавнього Риму про природне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософи Стародавнього Риму про природне право

Хвоиницьки Х.М., кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, ЛьвівськииНаціональнииуніверситет «Львівська Політехніка» (Україна, Львів)

Розглянуто проблему природного права в творах мислителів Стародавнього Риму. Проаналізовано розвиток та трансформацію ідеї природного права у правових концепціях Цицерона та філософів-стоїків. Досліджено особливості античного розуміння права, справедливості та закону. Сформовано бачення природного права як онтологічного феномену. Визначено його особливість як субстанційно-атрибутивного явища. Особливу увагу приділено природному праву як головному поняттю в системі вчень про право давнього Риму. Проаналізовано теорії походження природного права, його визначальних елементів та шляхів застосування у житті окремого індивіда та в правотворчості держави загалом. Підсумовано, що природне право давнього Риму слугувало зразком для формування позитивних законів.

Ключові слова: природне право, позитивне право, античність, Логос, Цицерон, справедливість.

Analysis of «language of symbols» of Franz Kafka in the works of Erich Fromm. Buriak N.B.

This article analyzes the book by Erich Fromm «The Forgotten Language», «The Sane Society» and «Manfor himself» in the context of the study of the -works of Franz Kafka. A comparative analysis of the key role of the «Language of symbols» for the definition of the concept of human nature in the -works of Erich Fromm and Franz Kafka was made. The critic byErich Fromm of the concepts of powerlessness and the reality of Franz Kafka was disclosed. The relevance of the topic was caused due to thefact that it is little studied both in Ukrainian and foreign literatures.

Keywords: symbol, neo-Calvinism, 'weakness, existentialism, God.

Аналіз «мови символів» Франца Кафки у роботах Еріха Фромма. Буряк Н.Б.

Проаналізовані книги Еріха Фромма «Втрачена мова», «Здорове суспільство» и «Людина для себе» у контексті вивчення робіт Франца Кафки. Зроблений порівняльний аналіз головної ролі «мови символів» для визначення поняття людської природи в роботах Еріха Фромма та Франца Кафки. Розкрита критика Еріхом Фроммом поняття безсилля і реальності Франца Кафки. Актуальність даної теми у тому, що вона мало досліджена як в українській, так і в зарубіжній літературі.

Ключові слова: символ, неокальвінізм, реальність, безсилля, екзистенціалізм, Бог.

У своїх книгах Еріх Фромм часто використовує твори Кафки для ілюстрації своїх ідей. Більш докладно хотілося б обговорити Фроммівську точку зору на зміст «Процесу». Чудовою ілюстрацією складного взаємозв'язку авторитарної і гуманістичної совісті служить «Процес» Кафки. Герой цієї книги К. «одного разу» виявляється заарештованим за злочин, про який він не має уявлення і йому залишається жити всього один рік. Щоб зрозуміти цей роман, його потрібно читати так, як ніби нам розповідають сон - довгий, складний сон в якому зовнішні події, що відбуваються в просторі і у часі висловлюють думки і почуття людини яка бачить сон, в даному випадку - героя роману Йозефа К. Сам роман починається шокуючою фразою: «Хтось мабуть звів наклеп на Йозефа К., бо він не зробив нічого поганого, але потрапив під арешт» [1, с. 25-27]. Протягом усього роману К. намагається захистити себе перед таємничим судом, чиї закони і процедури йому невідомі. Він відчайдушно шукає допомоги у ненадійних адвокатів, у жінок що пов'язані з судом, у всіх кого йому вдається знайти - але безуспішно. Зрештою його засуджують до смерті і виконують вирок. Еріх Фромм досліджуючи роман Франца Кафки «Процес» - зазначає, що цей роман - «яскравий приклад твору написаного мовою символів» [2]. Порівнюючи даний роман зі сновидінням Фромм в різних мотивах поведінки героїв знаходить кілька смислів в залежності від інтерпретації яких можна зробити різні висновки. Аналізуючи процес затримання головного героя Йозефа К., Фромм передбачає двояке розуміння слова «затримали», тобто, «затримали», як взяли під варту, і «затримали» - як зупинили зростання розвиток особистості. Герой був залежний від інших, від тих хто повинен був годувати його, піклуватися про нього і захищати. Він залишався дитиною, яка залежить від матері. Дитиною, яка пов'язує все з материнською допомогою. Дитиною, що використовує свою матір і маніпулює нею. Як це характерно для людей з такою установкою головне для нього - бути приємним і милим, щоб люди - і в особливості жінки - давали йому те, що йому було потрібно. К. вважав, що джерело всіх благ - поза ним самим, а життя зводилося до того, щоб вдало оминати небезпеку і не втратити милість цього джерела. Результатом була відсутність відчуття своєї сили і панічний страх перед загрозою бути покинутим тією людиною або тими людьми від яких він залежить. Роман написаний у фантастичній, символічній манері, всі події конкретні і начебто реалістичні, але насправді зовнішні події тут виступають як символи внутрішніх переживань. У цій історії вираженим є відчуття провини людини, що відчуває себе звинуваченим невідомими авторитетами і винуватим в тому, що не догодив їм; але ці авторитети настільки недосяжні, що він не може навіть дізнатися в чому його звинувачують або як себе захистити. Якщо розглянути його в такому ракурсі, роман представляє теологічне бачення світу. Людину засуджують або милують без пояснення причин. Все, що вона може зробити це тремтіти і віддатися на милість Божу. Теологічне бачення світу в даній інтерпретації передбачає кальвіністичну концепцію провини, що представляє собою граничне вираження авторитарної совісті. Однак в одному відношенні авторитети «Процесу» істотно відрізняються від кальвіністичного Бога. Замість того щоб бути чистими і величними, вони зіпсовані і брудні. Цей аспект символізує протест К. проти цих авторитетів. Він відчуває себе пригніченим ними і винуватим. Він ненавидить їх і відчуває відсутність у них хоч якогось морального аспекту. Ця суміш підпорядкованості і протесту характерна для багатьох людей, що по черзі спочатку підкорюються авторитетам, а потім повстають проти них. Але у К. почуття провини одночасно є і реакцією його гуманістичної совісті. Він бачить, що «заарештований» значить зупинений у своєму зростанні і розвитку. Він відчуває свою порожнечу і безплідність.

Кафка - неокальвініст, послідовник К'єркегора. Людина не в силах врятуватися власними зусиллями, в порівнянні з вищими силами всі людські цінності - ніщо. Одна з ідей Процесу полягає в тому, що ніякі людські зусилля не рятують - чим не ще одна версія протестантизму? Людина обрана Богом, її місце тут на землі визначено. У своєму Щоденнику Кафка підкреслював, що при всій відмінності поглядів він об'єднаний з К'єркегором містичними зв'язками, однаковою долею: драматичні відносини з батьками, розриви з нареченими, жертвоприношення Авраама. Ідеї К'єркегора були для Кафки вираженням гордині. Головне - пріоритет особистісного, обраність людини Богом, абсурд буття. У Кафки, Кальвіна і К'єркегора майже збігаються визначення віри: вірити - повністю довіритися і підкоритися Богу і не боятися смерті.

Кафка в декількох реченнях майстерно описував нікчемне життя К. Головний герой відчуває себе винуватим не знаючи чому. Він тікає від себе, занурюючись в пошуки допомоги у інших людей, в той час як тільки розуміння дійсної причини свого почуття провини могло б врятувати його. Він задає інспектору, що повідомляє йому про арешт всілякі питання про суд і свої шанси в процесі. І отримує єдину можливу в такій ситуації відповідь. Інспектор каже: «І хоча я не відповідаю на ваші запитання, але можу вам порадити одне: меньше думайте про нас і про те, що вас чекає, думайте краще, як вам бути» [3]. В іншому випадку його совість представлена в особі тюремного капелана, який вказує йому, що він сам повинен дати собі відповідь і ні хабар, ні заклики до жалю не можуть вирішити його моральну проблему. Але К. може дивитися на священика тільки як на ще один авторитет, який міг би заступитися за нього і все про що він турбується - це злий на нього священик чи ні. Лише в момент страти в перший раз він бачить проблиск своєї реальної проблеми. Він відчуває відсутність у себе любові, відсутність віри: «Погляд його впав на верхній поверх будинку, що примикав до каменоломні. І як спалахує світло, так раптом відчинилося вікно нагорі і людина, що здавалася здалеку слабкою, стрімко нахилилася вперед і простягнула руки ще далі. Хто це був?... Де суддя, якого він ні разу не бачив? Де високий суд куди він так і не потрапив? К. підняв руки і розвів долоні». У перший раз К. подумки уявив собі солідарність людства можливість дружби і обов'язок людини по відношенню до самої себе. Він задається питанням, що це був за вищий суд, але вищий суд, про який він запитує тепер це не ірраціональний авторитет в якій він раніше вірив, а вищий суд його совісті який і є справжній обвинувач, і який він не міг розпізнати. К. усвідомлював лише свою авторитарну совість і намагався маніпулювати авторитетами, які вона представляє. Він був настільки зайнятий цим самозахистом від чогось трансцендентного йому, що зовсім втратив з поля зору свою справжню проблему. Свідомо він вважав себе винуватим, тому що авторитети засудили його, але він був винен тому, що прожив своє життя даремно і не міг нічого змінити через нездатність зрозуміти свою провину. Трагедія в тому, що тільки коли було надто пізно, він прийшов до розуміння того, в чому могла бути його провина. право рим цицерон

Між індивідуальними і соціальними психічними захворюваннями є важлива відмінність, яка передбачає диференціацію понять ущербність і невроз. Якщо людині не вдається досягти свободи, спонтанності, справжнього самовираження то її можна вважати пропащою, якщо ми допускаємо, що кожна людська істота об'єктивно прагне досягти свободи вираження почуттів. Якщо ж більшість членів даного суспільства не досягає цієї мети, то ми маємо справу з соціально заданою збитковістю. І оскільки збитковість властива не одному індивіду, а багатьом індивідам то індивіду не загрожує відчуття власної відмінності від інших. Його можливий програш в яскравості життєвих вражень, в справжньому переживанні щастя заповнюється безпекою яку він, індивід, знаходить, пристосовуючись до решти людства, наскільки він його знає. Не виключено, що сама ця ущербність зведена суспільством, в якому він живе, в ранг чесноти і тому здатна посилити його відчуття впевненості в досягнутий успіх. Прикладом тому може служити почуття провини і занепокоєння, яке викликала в людей доктрина Кальвіна. Людина сповнена почуттям власного безсилля і нікчемності, постійно замучена сумнівами, чи буде вона врятована або засуджена на вічні муки, чи здатна на справжню радість, а тому може вважатися пропащою. Однак суспільством була задана саме така ущербність: вона цінувалася особливо високо, оскільки з її допомогою індивід був захищений від неврозу, неминучого в рамках іншої культури, в якій та ж сама ущербність викликала б у нього почуття повної невідповідності навколишньому світу і ізольованості від нього.

Е. Фромм у своїй книзі «Здорове суспільство» пише: «Найбільш сильний і глибокий вплив на європейський і світовий розвиток справила Реформація. Протестантизм і кальвінізм повернулися до чисто патріархального духу Старого Заповіту і виключили материнський початок з релігійного вчення. Звільнення від феодальних пут вело до посилення почуття ізоляції і безпорадності, але в той же час відбувалося утвердження позитивного змісту батьківського початку, що виражалося у відродженні раціонального мислення і індивідуалізму» [4]. Монотеїстичні релігії в значній мірі самі виродилися в ідолопоклонство. Людина переносить на Бога силу своєї любові і свого розуму; вона не відчуває себе більше володарем цих сил - і ось людина молить Бога повернути їй частинку того, що людина спроектувала на Нього. В епоху раннього протестантизму і кальвінізму вважалася обов'язковою така релігійна установка, при якій людина повинна була відчувати себе спустошеною і убогою, сподіваючись на милість Господна. У цьому сенсі кожен прояв смиренного поклоніння - це акт відчуження і ідолопоклонства. Те, що зазвичай називають «любов'ю» - нерідко всього лише тотожне ідолопоклонству явище відчуження з тією тільки різницею, що об'єктом подібного поклоніння служить не Бог, не ідол, а інша особистість. При цьому типі підпорядкування любляча людина переносить на іншого всю свою любов, силу, свої думки і сприймає його як істоту вищу, знаходячи задоволення в повному підпорядкуванні і схилянні. Це означає її нездатність не тільки сприймати цю людиниу як звичайну людську істоту в її справжній сутності, але і відчувати повністю свою власну сутність якносія творчих людських сил. Як і в разі релігійного ідолопоклонства, людина переносить все багатство своєї особистості на іншу людину і починає сприймати це багатство не як своє власне, а як щось відчужене від себе і вкладене в когось іншого; знайти зв'язок з цим багатством вона може, тільки підкорившись іншій людині. Це ж явище спостерігається в разі плазування підпорядкування політичному лідеру чи державі. Насправді і вождь, і держава є тими ким вони є лише завдяки тим, ким вони керують. Але вони перетворюються в ідолів, коли людина переносить на них всі свої сили і поклоняється їм, сподіваючись за допомогою покірності і шанування відновити частку своїх же сил [5].

Ми можемо говорити про ідолопоклонство і відчуження, властивим відношенню не тільки до інших людей, але і до самого себе в тому випадку, якщо людина перебуває під владою ірраціональних пристрастей. Людина, що рухома головним чином прагненням влади, вже не сприймає себе у всьому багатстві і в усій безмежності людської істоти; вона стає рабом свого часткового, проектованого на зовнішні цілі прагнення, яким вона «одержима». Людина віддається виключно пристрасті до грошей, охоплена цим своїм прагненням; гроші - ідол якому вона поклоняється як втіленню однієї окремо взятої власної сили і її нестримної тяги до неї. У цьому сенсі невротик - це відчужена особистість. Його дії не є його власними; хоча він і живить ілюзію, ніби робить те, що він хоче, насправді їм рухають сили, відокремлені від його Я, що діють за його спиною; він - чужий самому собі, подібно до того як чужий йому його ближній. Людина сприймає іншу людину і саму себе не такими, які вони є насправді. її сприйняття спотворено неосяжними їй силами [6]. Психічнохвора людина - це людина абсолютно відчужена; вона повністю перестає відчувати себе осередком свого власного сприйняття; вона втратила почуття самості. Процес відчуження - ось те спільне, що притаманне всім цим явищам: поклонінню ідолам, язичницькому шануванню Бога, поклонінню політичному лідерові чи державі, а також поклонінню конкретним втіленням ірраціональних прагнень. Справа в тому, що людина відчуває себе не активним носієм власних сил і багатства особистості, але позбавленої індивідуальних якостей «річчю», залежною від зовнішніх для неї сил, на які вона переносить свою життєву субстанцію.

Список використаних джерел

1. Кафка Ф. Избранное. -М., 1989.

2. Классический психоанализ и художественная литература / Сост. и общая редакция В. М. Лейбина. - СПб.: Питер, 2002. - 448 с. - (Серия «Хрестоматия по психологии»).

3. Франц Кафка: Процесс / Азбука-классика. -2012. -209 с.

4. Фромм Э. Здоровое общество / Эрих Фромм. -М.: ACT.: ACT МОСКВА: Хранитель, 2002. - 123 с.

5. Фромм Э. Человек для Себя / Эрих Фромм. - М.: ACT.: ACT МОСКВА: Хранитель, 2006. - 214 с.

6. Фромм Э. Забытый язык / Эрих Фромм. - М.: ACT.: ACT МОСКВА: Хранитель, 2008. -201 с.

References

1. Kafka F. Izbrannoe. -M., 1989.

2. Klassicheskij psihoanaliz і hudozhestvennaja literatura / Sost. і obshhaja redakcija V. M. Lejbina. - SPb.: Piter, 2002. - 448 s. - (Serija «Hrestomatija po psihologii»).

3. Franc Kafka: Process / Azbuka-klassika. - 2012. - 209 s.

4. Fromm Je. Zdorovoe obshhestvo / JerihFromm. -M.: AST.: AST MOSKVA: HraniteF, 2002. - 123 s.

5. Fromm Je. Chelovek dlja Sebja t Jerih Fromm. - M.: AST.: AST MOSKVA: HraniteF, 2006. - 214 s.

6. Fromm Je. Zabytyj jazyk / Jerih Fromm. - M.: AST.: AST MOSKVA: HraniteF, 2008.-201 s.

Размещено на Allbest.ru