Релігійні організації як об'єкт правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійні організації як об'єкт правового регулювання

Гоцька Є.М.

Анотація

Здійснюється аналіз особливостей застосування норм права, які походять від конституційних норм про свободу совісті та віросповідання. Спираючись на спеціальні закони, розглядаються усі підстави для неоднозначного тлумачення закону та специфіка застосування міжнародних норм права в конфесийному палі 'України.

Ключові слова: релігійна організація, свобода совісті, закон, державно- конфесійний, право.

Серед основоположних прав людини, які гарантовані міжнародними нормами та національною правовою системою важливе місце має право визначати свою ідентичність через релігію, а бо ж навпаки - через відмову від неї. Кожана людина володіє природнім правом вибудовувати своє духовне життя, використовуючи будь-які форми, ідучи різними шляхами. Демократичне суспільство зобов'язане гарантувати свободу совісті та віросповідання кожній людині, гармонізуючи державно-церковні, міжцерковні відносини, в рамках своєї країни. Принагідно варто зазначити, що держава має узгоджувати свою політику щодо релігій та (релігійних організацій), із суб'єктами цих взаємин, враховувати інтереси вірян, їхніх спільнот. Можлива складність такого діалогу - врахування інтересів громадян, які знаходяться поза релігійним контекстом. На нашу думку світська країна не має провадити "релігійну політику", адже таким чином її зміст визначається одразу як релігійний, що суперечить ст.35 Конституції України [6], де зазначено "Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви". Так наприклад влада, що діяла у 2010 році держава провадила політику за умов якої Православна Церква брала досить активну участь у державних заходах та у створенні дорадчих органів за участю представників релігійних організацій при міністерствах. право совість віросповідання

Загальна характеристика моделей державно- конфесійних відносин в Україні в їх історичній ретроспективі та сучасній парадигмі є достатньо висвітленою. На початок 2000-х років державно- конфесійні стосунки в Україні мали тенденцію запровадження партнерської моделі взаємовідносин. Саме таку модель пропонувала релігійна спільнота країни у проекті "Концепції державно-конфесійних відносин", розробленому у 2004 році [7]. Цікаво, що відносини - між державою та релігійними організаціями слугують предметом дослідження не лише релігієзнавців, а також входять у поле інтересів правознавців та істориків, політологів і фахівців з державного управління. Зокрема дана тематика знайшла відображення у дослідженнях вітчизняних релігієзнавців: А. Колодного, Л. Филипович, О. Сагана та Л. Владиченко, П. Яроцького, та інших. У своїй роботі "Свобода совісті та свобода релігії: теоретичний аспект" [2] автор М. Бабій наголошує, що свобода совісті існує як правовий захист духовного самовизначення особистості від будь-яких обмежень, насилля, застосування сили з боку державних чинників, релігійних, атеїстичних, політичних організацій, інших людей. Свобода совісті повніше за все розкриває свою суть через поняття "свободи віросповідання". За нашим переконанням, дане положення може бути застосоване при аналізі правового регулювання в Україні. Варто також зазначити наукові доробки В. Єленського та С. Здіроука, де висвітлені проблеми функціонування системних суспільно-релігійних відносин в Україні. Водночас ми вважаємо за доцільне врахувати досвіди міжнародної співпраці нашої країни в питаннях гарантування і забезпечення свободи совісті і віросповідання.

Друга світова війна посприяла формуванню абсолютно нових принципів міжнародного співробітництва в галузі релігійних свобод та взагалі прав людини. Так вже у 1942 була підписана декларація ООН, яка скерувала суспільство до демократизації, визначивши право на свободу совісті, релігії та віросповідань. Документами, які на законодавчому рівні зафіксували ці свободи стали: Загальна декларація прав людини у 1948 році, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1973 р. З декларацією генеральної асамблеї ООН "Про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії та переконань", що була укладена у 1981 році, свобода сповідування релігії чи переконань підлягає лише обмеженням, встановленим законом та необхідним для захисту громадської безпеки, порядку, здоров'я та моралі. Відтак актуальною стає проблема контролю і реагування на виклики сьогодення, які виникають у царині свободи совісті.

Актуальність: Україна провадить свою внутрішню політику на засадах правової демократичної держави, де особливого значення набуває питання гарантування свободи віросповідання, відносин держави і релігійних організацій, встановленню взаємозв'язків та колективної роботи у питаннях консолідації суспільства. Вимогою часу є необхідність постійного відстежування правового регулювання відносин держави і об'єднань вірян у забезпеченні реалізації їх потреб і охороні свободи релігії, адже зміна політичних рухів в Україні відбувається достатньо динамічно, відтак державно - церковні відносини можуть зазнавати певних трансформацій і набувати нових смислів. Українське законодавство є достатньо ліберальним, проте адміністративна практика органів державної влади та місцевого самоврядування сприяє перешкодам у реалізації прав релігійних організацій. Суттєвим доробком може стати досліджений механізм правового регулювання не державно - церковних відносин взагалі, а розгляд релігійних організації, як добровільних, організаційно оформлених об'єднань вірян, що базуються на єдності віросповідання, культовій, обрядовій практиці, створених для задоволення своїх релігійних і пов'язаних з ними потреб та інтересів.

Предмет дослідження: релігійні організації що виступають об'єктами правового регулювання.

Мета роботи: розглянути особливості правового забезпечення релігійних організацій в контексті реалізації прав та свобод громадян України, дій спеціальних законів.

УССР була однією із перших держав які брали участь у конференції в Сан-Франциско у 1945 році, де визначали склад, права та обов'язки ООН - головної міжнародної організації, що забезпечує та підтримує мир у всьому світі. УССР володіла певними атрибутами державності, які дозволили їй стати частиною міжнародного демократичного процесу хоча б на папері, та взяли активну участь у роботі організації. Завдяки сталінському керівництву цього ж статусу набула Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (БССР), таким чином переслідувалось ряд цілей: представити приєднання західних областей України і Білорусі як акт возз'єднання територій, населених представниками одного етносу, збільшити кількість своїх представників в Організації Об'єднаних Націй.

Якщо говорити про свободу совісті як основоположну складову прав людини, то наразі це питання досліджуються Комітетом з прав людини (КПЛ), Європейським судом, ОБСЄ, спеціальним доповідачем, також спостерігає за процесами свободи віросповідання у світі Держдепартамент США, Венеціанська комісія та ін. Спеціальний доповідач є незалежним експертом, який фокусується виключно на питаннях свободи релігії і вірувань. Спеціальний доповідач відвідує країни на запрошення урядів і являє щорічні доповіді в Раді з прав людини та Генеральної Асамблеї ООН. Наприклад, КПЛ може критикувати, надавати оцінку системі реєстрації релігійних організацій та висловлювати стурбованість з приводу нерівносильного ставлення до релігій в європейських країнах.

Для нас було важливим означити міжнародні стандарти роботи подібних органів, щоб говорячи про Україну, зрозуміти наскільки правомірно здійснюється правове регулювання релігійних організацій. Після отримання незалежності Україна є поліконфесійною країною. Держава законодавчо закріпила свободу віросповідання, домінування світського в сферах суспільного життя та можливість у вільній формі виражати свою конфесійну приналежність. Багато суспільно важливих речей було зроблено в Україні задля покращення міжконфесійних відносин. Однак цей шлях розпочався задовго до отримання незалежності, як ми раніше зауважили багато в чому цьому посприяла робота Організації Об'єднаних націй.

Наразі в Україні Церква відокремлена від держави, а школа від церкви, жодна з церков не може претендувати на домінування в державі, а жодне релігійне вчення не може стати офіційною ідеологією уряду. Треба сказати, що такий тип взаємодії працює і в правових системах Білорусі та Росії, однак статус православ'я в цих країнах відверто високий. Тобто правові системи Білорусі та РФ закріплюють статус православ'я в країнах як духовну традицію, що має важливе значення у процесі формування автентичних ознак національної культури. Так у законі "Про свободу совісті і релігійних організацій" в Білорусі зазначається визнання певної "визначальної ролі Православної церкви в історичному становленні і розвитку духовних, культурних і державних традиції білоруського народу" [5] та в Законі Російської Федерації "Про свободу совісті та релігійні об'єднання": "визнаючи особливу роль православ'я в історії Росії, в становленні і розвитку її духовності та культури" [13]. У часи Радянського Союзу релігійні громади не володіли статусом юридичної особи. Це було пов'язано з політикою відокремлення церкви від держави і прийняттям відповідного декрету ще в 1918 році. Релігійні організації не мали права володіти майном, укладати угод і робити все те, що дозволено юридичній особі. Будь-які культові споруди передавались релігійним громадам у безкоштовне користування, залишаючись при цьому державною власністю. Отримати статус юридичної особи релігійним організаціям вдалось у 1990 році, з прийняттям Закону СРСР "Про свободу совісті та релігійні організації".

Процес реєстрації релігійної організації може бути надзвичайно тривалим, це пов'язано зі сформованими вимогами до релігійних організаціях. Про це неодноразово повідомляють правозахисники, релігієзнавці та безпосередньо представники релігійних організацій. Труднощі зазвичай виникають з числом членів організації, або з часом їх існування в країні, також проблемним може бути назва організації, яка повторює або схожа на вже зареєстровану. Однак на наш погляд найбільшою складністю при реєстрації є відповідність конкретних груп визначенню релігійної організації. Воно визначення наведене у ст.7 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" [8], відповідно до якої релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають та призначають і замінюють персонал згідно з своїми статутами (положеннями). Від так із законодавчого визначення поняття "релігійної організації" вбачається, що основною метою її створення є задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Говорячи про види релігійних організацій зауважимо, що законом передбачено сім видів: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади, об'єднання, що складаються з цих всіх організацій.

Отже, базовим для набуття релігійної організації статусу визначеного державою є Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року, в основу якого був взятий Закон СРСР "Про свободу совісті та релігійні організації", весь час його існування вносились певні зміни та доповнення відповідними нормативно-правовими актами. Очевидно, що можна говорити про недопрацювання реєстраційної процедури, адже представники органів, що реєструють не могли узгодити питання необхідного вичерпного переліку документів, звичайно, це не сприяло спрощенню процедури реєстрації. Значного зрушення питання діяльності релігійних організацій зазнало у 1995 році, коли був створений методичний посібник з рекомендаціями застосування Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Посібник пояснював процедуру реєстрації статуту релігійних організацій та надавав перелік необхідних супроводжуючи документів. Треба сказати, що цей посібник не був однозначно схвалений, його зміст критикували М. Косів голова Комітету з питань культура та духовності Верховної Ради, га голова православних братств В. Лукияник зазначали, що методичні рекомендації суперечать закону, навіть відміняютьзакон" [4, с. 5]. Запропоновані Міністерством у 1995 р. рекомендації поступово втратили свою актуальність і не використовувались на офіційному рівні.

У 2004 розпочався другий етап період реєстрації релігійних організацій, їх статуту одразу у двох інстанціях. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних підприємців" зробив процедуру реєстрації більш складною. Адже у ньому зазначається, що релігійні організації набувають статусу юридичної особи після їх державної реєстрації у порядку, встановленим цим Законом. Отже, держава ускладнила процес набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи, затвердивши процедури реєстрації у два етапи, збільшенням терміну реєстрації, зробивши платною процедурою реєстрації та ускладнивши процедури внесення змін до статутів. Звичайно, що прецедент такої реєстрації спричинив багато незручностей як релігійним організаціям так і тим, хто збирався таку зареєструвати.

Ми хочемо засвідчити і всі позитивні дії, які було зроблено при зміні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Держава визнала принцип невтручання у внутрішню діяльність релігійних організацій, чим в свою чергу нехтувала радянська влада, як і правом не доповідати державним органам про своє утворення. Також важливим нововведенням було право релігійних організацій набувати статус юридичної особи, адже до 2012 року релігійна організація визнавалась юридичною особою лише з моменту реєстрації її статуту (положення)". Поточна редакція Закону, після внесення змін від 16 жовтня 2012 р. №5461-VI, засвідчує: "Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації" [6]. Від так статус юридичної особи в Україні мають не церкви чи релігійні організації в цілому, а окремі інституційні утворення тієї чи іншої релігійної організації. Важливим також став дозвіл на заснування підприємств, виготовлення, експорту, імпорту і розповсюдження предметів релігійного призначення, створення навчальних закладів та груп для надання релігійної освіти дітям та дорослим, здійснення міжнародної діяльності, а саме: паломництво, а також набуття права використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засобів масової інформації. Необхідно вказати, що можливість припинення діяльності релігійної організації у разі порушення останньою законодавства України передбачене виключно за рішенням суду таким чином відбувається визнання Україною міжнародних правових стандартів в даному питанні. Тоді як у статті 20 Положення "Про релігійні об'єднання в Українській РСР" зазначається: "Рішення про зняття з реєстрації релігійного об'єднання приймається органом, що його зареєстрував" [12]. У 2013 р. "законодавчо визначеним центральним органом виконавчої влади, що "реалізує державну політику в сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви" (ст. ЗО ЗУ "Про свободу совісті та релігійні організації") було визначено Міністерство культури України. Мінкультури, як орган, відповідальний за формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері релігії, здійснює системний моніторинг щодо ситуації у релігійній площині, окрім іншого і у питаннях щодо порушення прав у сфері свободи релігії в Україні. Виявивши такі факти вказаний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний реагувати на подібні випадки, а також доводити їх до відома як широкої громадськості, так і держорганів, в повноваження яких входить здійснення заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів державної політики України в політичній, інформаційній сферах.

Як ми вже зазначали суттєвим фактом є, що в Україні реєстрація релігійних організацій передбачає реєстрацію статутів релігійних організацій, виключно для одержання ними правоздатності юридичної особи, а не для легалізації своєї діяльності на території держави. Адже будь-які оцінювальні судження на предмет характеристик релігії заборонені згідно з міжнародними стандартами. З набуттям незалежності України усі правовідносини, пов'язані із свободою віросповідання та діяльністю релігійних організацій, регулюються чинним законодавством.

Станом на 1 січня 2018 р. Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України звітує про мережу церков і релігійних організацій, де зазначено 34637 релігійних громад, що існують та теренах нашої держави [9]. Проте діяльність великої кількості з них ускладняється етапами реєстрації, фінансовими та майновими проблемами, які на жаль ще не знайшли свого вирішення на законодавчому рівні. "Нам ще багато слід працювати над багатьма проблемами врегулювання державно-церковних відносин з тим, щоб Україна і надалі залишалася країною дійсного і дієвого законодавчо закріпленого і громадською думкою прийнятого релігійного плюралізму, щоб ми мали країну повної свободи віросповідань" [11, с. 211]. О. Сатан, своїй статті "Державно - церковні відносини в Україні на сучасному етапі: об'єктивна необхідність зміни моделей" автор зазначає, що "у даний час роль профільного департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України фактично зведена до позиції статиста - обліку релігійних організацій та реєстрації статутів певного рівня релігійних інституцій" [10, с. 41]. Мова йде про нездатність повноваженого органу державної влади впливати на реєстрацію таких скандальних громад, як "церква сатани", або про застарілі функції профільного держоргану: погодження в'їзних віз, що втратило свою актуальність у зв'язку з безвізовим режимом. Ще одна функція, яку на себе перейняло Міністерство соціальної політики - це благодійна та гуманітарна допомога. Справедливо буде зазначити, що релігійні організації активно вирішують соціальні питання, працюючи з групою ризику та ведуть роботу, що спрямована на ліквідацію наслідків екологічних катастроф, займаються дитячим вихованням. Релігійні організації утворюють спеціальні медичні центри, пересувні амбулаторії, опікуються проблемами боротьби з тяжкими захворюваннями. Повертаючись до аналізу роботи департаменту, О. Сатан вказує на певну "безпорадність" держоргану у справах релігії, аргументуючи це тим, що сама Церква знаходить інші, альтернативні впливові ресурси, щоб пришвидшити процедуру подачі або вирішити свої внутрішні питання напряму з депутатами.

Однак, на нашу думку департамент у справах релігій багато в чому посприяв розв'язанню проблемних питань, що на превеликий жаль були спричинені подіями 2014 року: порушення основоположних прав і свобод людини та злочини спричинені релігійною нетерпимістю. Міністерство культури України має постійно контролювати випадки порушень прав вірян в Автономній Республіці Крим та на Сході

України (в зоні проведення операції об'єднаних сил) та відстежувати обмеження діяльності релігійних організацій. Таким чином їм вдалось зафіксувати чималу кількість правопорушень: "знищення релігійних святинь", "заборона проведення релігійної діяльності", "захоплення культових будинків". Як зазначає Л. Владиченко заступник директора Департаменту з питань релігій: "Виявивши подібні порушення держорган зобов'язаний реагувати на подібні випадки, а також доводити їх до відома як широкої громадськості, так і держорганів, в повноваження яких входить здійснення заходів, спрямованих на підтримку національних інтересів державної політики України в політичній, інформаційній сферах" [3]. Як нами було проаналізовано вище, правопорушення щодо релігійних свобод розглядаються не лише урядом країни, в якій вони були зафіксовані. Існують міжнародні організації та спільноти, які регулярно досліджують стан свободи віросповідання, чим сприяють розголосу тих чи інших правопорушень, привертаючи до них увагу. Наприклад Держдепартамент США щорічно оприлюднює дані по кожній країні світу, розглядаючи як проблеми локального характеру - одного регіону так і міжнародні. У звіті про Україну від 2017 року багато уваги приділяється відносинам з Росією та Православною Церкву, у зв'язку з цим зазначається, що: "релігійні лідери продовжували закликати уряд (України - Г. Є.) спростити процедури реєстрації релігійних груп; уряд доручив чиновникам міністерств виконати це в рамках свого плану дій на 2016-2020 роки. Парламент скасував положення Податкового кодексу, згідно з яким усі зареєстровані релігійні організації реорганізували свої статути, щоб зберегти свій некомерційний характер" [14]. Принагідно ми б хотіли зазначити, що релігійні організації у своїй діяльності, як і раніше, повинні дотримуватися вимог Податкового кодексу України - тобто здійснювати лише неприбуткові види діяльності, передбачені їх статутами та Законом про свободу совісті.

Отже, станом на 2018 рік право віруючи об'єднуватись, виступати суб'єктами права, мати правовий статус релігійної організації та правоздатність юридичної особи є життєво важливим аспектом свободи віросповідання. Від юридичних структур, за допомогою яких ці громади можуть здійснювати свою діяльність, значно залежить і реалізація їх інших прав у сфері сповідування релігії. Наразі в Україні регулювання державно-церковних відносин відбувається через міжнародні правові акти, Конституцію України - а саме, в статті 35-й, та 11-й визначається релігійна самобутність меншин, у 23-й статті говориться про рівність прав незалежно від релігійних переконань, у статті 37-й мова йде про заборону створювати політичні партії для розпалювання релігійної ворожнечі. Як ми вже зазначали дія Закону України "Про Свободу совісті та релігійні організації" багато в чому визначає та врегульовує положення державно-конфесийних відносин. У той же час, позитивні зміни, які ми спостерігаємо у діяльності центральних органів виконавчої влади засвідчують прагнення держави оптимізувати державно-конфесійні стосунки таким чином, щоб узгодити вимоги національного та міжнародного права. Це зокрема і підтверджується змінами та редагуванням закону "Про Свободу совісті та релігійні організації".

Створенням підзаконних нормативних актів, накази міністерств, наприклад наказ 40 Міністерства оборони "Про затвердження Положення про службу військового духівництва (капеланську службу) у Збройних Силах України".

Вкрай важливо щоб контроль з боку держави здійснювався не за діяльністю релігійних організацій, а за дотриманням ними законодавства щодо релігійної сфери, такий стан речей прослідковується у більшості європейських країн. Національне законодавство з питань свободи совісті та віросповідань пройшло експертизу в авторитетних міжнародних організаціях і установах. Можна говорити, що українська система державно- церковних відносин відповідає демократичним принципам, задовольняє права і свободи людини, і є "досить зваженою, послідовною і демократичною" [1, с. 22]. Однак на нашу думка місце для покращення стосунків між церквою та державою залишається, отже і поле для майбутніх досліджень також. Ми визнаємо провідну роль закону "Про свободу совісті та релігійні організації" у регулюванні правових відносин між державою та церквою (релігійними організаціями), однак на нашу думку, проблеми, кризи та будь-які трансформаційні процеси, які відбуваються в державі, також впливають на характер відносин держави й релігійних організацій.

Таким чином особливості дії спеціальних законів виражаються у тому, що вони поширюються на конкретну групу суб'єктів правовідносин і містять вичерпний перелік форм взаємодії між державою і церквою та унеможливлюють будь який волюнтаризм з боку держави по відношенню до релігійних організацій, що об'єднують громадян будь-якої конфесії чи віросповідання.

У перспективі подальших досліджень варто звернути увагу на особливості застосування норм міжнародного права в законодавстві у зв'язку з участю України у програмі "Партнерство заради миру", яка покликана сприяти збереженню миру регіоні та світі.

Список використаних джерел

1. Бабій М. Державна політика у сфері свободи совісті й свободи буття релігій в контексті перспектив формування демократичної держави і громадянського суспільства. Релігійна свобода: наук, щорічник / Держ. Ком. України у справах національностей та релігій Державно-церковна політика в Україні як фактор формування громадянського суспільства. №14. - 2009. За загальною редакцією д.філос.н. А. Колодного і д.філос.н. О. Сатана. - Київ, 2009. - Світ Знань. - 22 с.

2. Бабій М., Присухін С. Свобода совісті та свобода релігії: концептуальна матриця Католицької церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: file:///Users/jennygotskyi/Downloads/ jnn_2013_3_15%20(2).pdf

3. Владиченко Л. Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій" 25 років історії [Електронний ресурс] / Лариса Владиченко // Релігійно-інформаційна служба України. - 2016. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_ religions/63146/

4. Єленський В. Огляд подій 1995 року / Віктор Єленський // Людина і світ. - 1996. - №1-2. - С.2-9. - Режим доступу: https://risu. org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_1996/lis_96_01_02/37586/

5. Закон Республіки Білорусь "Про свободу совісті та релігійні організації" від 17 грудня 1992 р. №2054-ХІІ // Відомості Верховної Ради Республіки Білорусь. - 1993. - Ст.18.

6. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. -Ст.141.

7. Концепція державно-конфесійних відносин в Україні від 2004р. [Електроннийресурс]. -Режим доступу: http://www.irs.in.ua/ index.php option=com_content&view=article

8. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23.04.91 р. №987-ХІІ // Відом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - №25.-Ст.283.

9. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2018 р.) / Дані Державного департаменту у справах національностей та релігій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ ua/index/resourses/statistics/ukr_2018/70440/

10. Саган О. Державно-церковні відносини в Україні на сучасному етапі: об'єктивна необхідність зміни моделей. Релігійна свобода: релігійне життя України і світу за умов свободи релігії і віросповідань. Науковий щорічник №20. За загальною редакцією проф. А. Колодного і проф. Л. Филипович. -К., 2017. - 41 с.

11. Татарчук М. Забезпечення свободи совісті, релігії та віросповідань в державах Євросоюзу і в Україні. Науковий бюлетень УАР і Відділення релігієзнавства ІФ НАЛУ за наук, редакцією проф. А. Колодного. -2015р.- №76. -211 с.

12. Указ президії Верховної ради Української РСР "Про затвердження положення про релігійні об'єднання в Українській РСР" від 19 листопаду 1976 року. - Режим доступу: http://search. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/linkl/UP761417.html

13. Федеральний закон Російської Федерації від 26 вересня 1997 р. №125-Ф 3 "Про свободу совісті та релігійні об'єднання" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ppt.ru/newstext. phtml?id=4838

14. International Religious Freedom Report for 2017. U.S. Department of State Diplomacy in action. - https://www.state.gOv/j/drl/ rls/irf/religiousfreedom/index.htm#wrapper

References

1. Babij M. Derzhavna polityka u sferi svobody sovisti j svobody buttja religij v konteksti perspektyv formuvannja demokratychnoi' derzhavy і gromadjans'kogo suspil'stva. Religijna svoboda: nauk. shhorichnyk / Derzh. Kom. Ukrai'ny u spravah nacional'nostej ta religij Derzhavno-cerkovna polityka v Ukrai'ni jak faktor formuvannja gromadjans'kogo suspil'stva. №14. - 2009. Za zagal'noju redakcijeju d.filos.n. A. Kolodnogo і d.filos.n. O. Sagana. - Kyi'v, 2009. - Svit Znan'. - 22 s.

2. Babij M., Prysuhin S. Svoboda sovisti ta svoboda religii': konceptual'na matrycja Katolyc'koi' cerkvy [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: file:///Users/jennygotskyi/Downloads/ jnn_2013_3_15%20(2).pdf

3. Vladychenko L. Zakonu Ukrai'ny "Pro svobodu sovisti ta religijnyh organizacij" 25 rokiv istorii' [Elektronnyj resurs] / Larysa Vladychenko // Religijno-informacijna sluzhba Ukrai'ny. - 2016. Rezhym dostupu: https://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_ religions/63146/

4. Jelens'kyj V. Ogljad podij 1995 roku / Viktor Jelens'kyj і і Ljudyna і svit. - 1996. - №1-2. - S.2-9. - Rezhym dostupu: https://risu. org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_1996/lis_96_01_02/37586/

5. Zakon Respubliky Bilorus' "Pro svobodu sovisti ta religijni organizacii'" vid 17 grudnja 1992 r. №2054-XII // Vidomosti Verhovnoi' Rady Respubliky Bilorus'. - 1993. - St.18.

6. Konstytucija Ukrai'ny vid 28 chervnja 1996 r. // Vidomosti Verhovnoi' Rady Ukrai'ny. - 1996. - №30. -St.141.

7. Koncepcija derzhavno-konfesijnyh vidnosyn v Ukrai'ni vid 2004 r. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.irs.in.ua/ index.php option=com_content&view=article

8. Pro svobodu sovisti ta religijni organizacii': Zakon Ukrai'ny vid 23.04.91 r. №987-XII // Vidom. Verhov. Rady URSR. - 1991. - №25.

9. Religijni organizacii' v Ukrai'ni (stanom па 1 sichnja 2018 r.) / Dani Derzhavnogo departamentu u spravah nacional'nostej ta religij [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: https://risu.org.ua/ua/index/ resourses/statistics/ukr_2018/70440/

10. Sagan O. Derzhavno-cerkovni vidnosyny v Ukrai'ni na suchasnomu etapi: ob'jektyvna neobhidnist' zminy modelej. Religijna svoboda: religijne zhyttja Ukrai'ny і svitu za umov svobody religii' і virospovidan'. Naukovyj shhorichnyk №20. Za zagal'noju redakcijeju prof. A. Kolodnogo і prof. L. Fylypovych. -K., 2017. - 41 s.

азмещено на Allbest.ru