Аксіологічний зміст принципів юридичної відповідальності за правопорушення проти навколишнього середовища: історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аксіологічний зміст принципів юридичної відповідальності за правопорушення проти навколишнього середовища: історичний аспект

В статті проаналізовано законодавство України радянського періоду, що передбачало юридичну відповідальність за екологічні правопорушення. Застосування аксіологічного підходу надало можливість зробити низку виснов-ків, зокрема про ціннісний зміст загальних принципів юридичної відповідально-сті за правопорушення у сфері охорони навколишнього середовища. Визначено, що центральне місце займав принцип виключної державної власності на при-родні ресурси, який фактично детермінував етатистський аксіологічний підхід та визначав абсолютний державний характер управління та охорону природних об'єктів з боку держави.

Ключові слова: юридична відповідальність, екологічне правопорушення, навколишнє середовище, принципи юридичної відповідальності, цінності.

Andriy Boichuk. Axiological Content of the Principles of Legal Liability for Offenses Against the Environment: Historical Aspect. - Article.

The article analyzes the legislation of Ukraine of the Soviet period, envisaging legal liability for environmental offenses. The application of the axiological approach made it possible to draw a number of conclusions, in particular on the value content of the general principles of legal liability for offenses in the field of environmental protection. It was determined that the principle of exclusive state ownership of natural resources was central, which in fact determined the ethnistic axiological approach and determined the absolute state nature of the management and protection of natural objects by the state.

Keywords: legal liability, ecological offense, environment, principles of legal responsibility, values.

Бойчук А. Ю. Аксиологическое содержание принципов юридической ответственности за правонарушения против окружающей среды: истори-ческий аспект. - Статья.

В статье проанализировано законодательство Украины советского периода, предусматривавшее юридическую ответственность за экологические правонару-шения. Применение аксиологического подхода позволило прийти к ряду выводов, в частности о ценностном содержании общих принципов юридической ответ-ственности за правонарушения в сфере охраны окружающей среды. Определено, что центральное место занимал принцип исключительной государственной соб-ственности на природные ресурсы, который фактически детерминировал этатист-ский аксиологический подход и определял абсолютный государственный характер управления и охрану природных объектов со стороны государства.

Ключевые слова: юридическая ответственность, экологическое правонару-шение, окружающая среда, принципы юридической ответственности, ценности.

Навколишнє середовище є однією з цінностей, що визнаються як сучасним, так і традиційними суспільствами. Земля, надра, вода, чисте повітря - все це було предметом обожнювання ще за часів Стародавнього Світу, а якщо заглибитись у додержавні часи - ще за періоду первісного суспільства люди розуміли цінність навколиш-нього середовища. Аксіологічний зміст принципів юридичної від-повідальності за правопорушення проти навколишнього середовища розкриває не лише юридичний зміст цього феномену, але й дозволяє зрозуміти його світоглядні ціннісні основи. Актуальність теми статті підкреслюється тим, що аксіологічний підхід, який застосовується як центральний в цьому дослідженні, надає можливість визначити шляхи посилення не лише юридичної відповідальності за правопору-шення проти навколишнього середовища, але й поєднати з моральною відповідальністю, що настає тільки за порушення найбільш важливих для суспільства цінностей і норм. Також підкреслимо, що визначення аксіологічного змісту принципів юридичної відповідальності за пра-вопорушення проти навколишнього середовища в минулому надає потужний імпульс для розуміння ціннісної наповненості принципів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення в сучас-ному суспільстві.

Метою статті є розкриття аксіологічного змісту принципів юри-дичної відповідальності за правопорушення проти навколишнього середовища в історичному аспекті.

В юридичній науці принципи права займають особливе місце, оскільки утворюють своєрідний конституюючий каркас, всередині якого відбувається зародження, реалізація та розвиток феноменології правотворчості. Загальновідомо, що ця категорія містить ідеї, вихідні положення, засади, які визначають зміст права, процес його функціо-нування та розвитку.

Проблематика статті має комплексний характер, тому велике зна-чення для нашої роботи мають праці вчених за двома основними напрямками: юридична відповідальність і правова аксіологія. Проблематику визначення та характеристику загальних принципів юридичної відповідальності та зазначених принципів юридичної від-повідальності в екологічному праві у вітчизняній доктрині та практиці досліджували у своїх наукових працях В. І. Андрейцев, Б. В. Єрофєєв, О. С. Колбасов, О. І. Красов, В. К. Попов, А. К. Соколова, Л. Л. Чаусова, О. В. Чуйков, Ю. С. Шемшученко та інші. Відносно аксіологічного виміру, то в цьому контексті слід відзначити праці таких авторів як: О. М. Бабенко, М. С. Балаянц, А. Г. Здравомислова, А. П. Овчиннікова, Н. Ю. Рашева, В. Г. Тарасенко, О. В. Стовба, А. О. Фальковський та інших. Водночас, проблематика принципів юридичної відповідально-сті за правопорушення проти навколишнього середовища є настільки актуальною, що постійно спостерігається потреба в дослідженнях в цієї сфері.

Однією з перших структур у радянській Україні, на яку поклада-лася правова охорона об'єктів природи, була лісова варта, що діяла на підставі Положення, затвердженого постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 21 вересня 1925 р. «Про лісову варту» [1, с. 434]. Даний принцип знайшов відображення в п. 1, згідно з яким завданням лісової варти була охорона лісів від розкрадань, самовільних рубок, лісових пожеж, пасіння худоби, влаштування пасік. Як зазначалось у п. 3, посадові особи лісової варти мали право затримати самовіль-них порубників, інших порушників, конфісковувати технічні засоби, що використовувалися при рубках, а також складати протоколи про лісопорушення. У Земельному кодексі УРСР 1922 р. ст. 58 регламен-тувала, що громада несе відповідальність перед державою за пра-вильне і доцільне використання земельних угідь, які перебувають у її користуванні. У свою чергу, в Земельному кодексі УРСР 1970 р. містилися норми, що встановлювали юридичну відповідальність за самовільне заняття земельних ділянок, безгосподарне використання земель і використання їх з метою одержання нетрудових доходів, за псу-вання сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх вироб-ничими та іншими відходами і стічними водами. У сфері полювання і ведення мисливського господарства принцип охорони природних об'єктів знайшов відображення в постанові Ради Міністрів УРСР від 13 червня 1973 р. «Про внесення змін і доповнень до Положення про полювання і мисливське господарство Української РСР» [2] Відповідно до цього нормативно-правового акту, порушення правил полювання і незаконна покупка, продаж і переробка шкурок хутрових звірів, добу-тих полюванням, спричиняло накладення штрафів від 30 до 50 крб., якщо такі дії не тягли за собою кримінальну відповідальність. Даний принцип у сфері охорони лісових ресурсів знайшов відображення в постанові РНК від 21 лютого 1924 р. «Про боротьбу зі шкідниками сад-ків» [3]. Згідно з п. 4, у разі невиконання пунктів цієї Постанови на пра-вопорушників накладався штраф 3 коп. золотом, а зібрані кошти пере-раховувались у фонд боротьби зі шкідниками сільгоспугідь та полів. Аналогічним чином ст. 74 Адміністративного кодексу УРСР 1927 р. установлювала штрафи, що мали право накладати районні виконавчі комітети за незаконні рубки і знищення лісів, а їх величина розрахо-вувалася від розміру збитку, заподіяного даному природному ресурсу.

У свою чергу, даний принцип знайшов відображення у ст. 159 «Потрава посівів і пошкодження насаджень» Кримінального кодексу УРСР 1960 р., що передбачала відповідальність за навмисну потраву посівів або навмисне пошкодження захисних лісонасаджень, а також в інших статтях даного документа.

Принцип нераціонального і недбалого використання природ-них ресурсів знайшов своє відображення в постанові ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 р. «Про затвердження загальних засад землекористу-вання та землевпорядкування» [4], у якій, згідно з п. 12, землекорис-тувачі зобов'язувалися правильно і за призначенням використовувати надану їм землю. юридичний відповідальність екологічний правопорушення

Згідно зі ст. 170 «Відповідальність за порушення земельного зако-нодавства» Земельного кодексу УРСР 1970 р. було встановлено юри-дичну відповідальність за безгосподарне використання земель і вико-ристання їх з метою вилучення нетрудових доходів [5].

Юридична відповідальність за нераціональне, недбайливе став-лення до тваринного світу регламентувалася постановою РМ УРСР від 17 червня 1968 р. «Про заходи подальшого поліпшення ведення мисливського господарства в Українській РСР». Згідно з п. 3, Міністерству сільського господарства УРСР, Міністерству меліора-ції і водного господарства УРСР, Міністерству харчової промисло-вості УРСР, Міністерству лісового господарства УРСР і облвиконко-мам ставилися такі завдання: а) заборонити випас худоби в місцях масового гніздування водоплавних птахів і в лісових угіддях на території державних мисливських господарств; б) ужити заходів до забезпечення правильного і безпечного збереження отрутохімікатів, гербіцидів і мінеральних добрив. Принцип, пов'язаний з раціональ-ним і дбайливим використанням водних ресурсів, знайшов відобра-ження у Водному кодексі УРСР 1972 р. У цьому нормативно-пра-вовому акті ст. 69 регламентувала необхідність вжиття заходів до запобігання нераціональному використанню вод, а у ст.ст. 16-18 рег-ламентувалася участь громадських організацій, трудових колективів і громадян у заходах щодо раціонального використання й охорони вод. У Земельному кодексі УРСР 1970 р. даний принцип знайшов відображення у ст. 6, що регламентувала необхідність установлення перспективних планів раціонального використання земельних ресур-сів країни, а за порушення цього положення було встановлено відпо-відальність без конкретної вказівки адміністративних або криміналь-них заходів.

У перших нормативно-правових актах, прийнятих у радянській Україні, даний принцип юридичної відповідальності за забруднення і погіршення стану об'єктів природи знайшов своє відображення в їхній преамбулі та деяких пунктах. Так, у постанові ВУЦВК від 10 травня 1922 р. «Про лікувальні місцевості» у преамбулі йдеться про важли-вість і виключне значення цих об'єктів, які допомагають вирішувати проблему щодо збереження здоров'я людей. У свою чергу, п. 6 рег-ламентує необхідність огородження таких територій, недопущення виснаження, псування, а п. 9 зобов'язав Народний комісаріат охорони здоров'я УРСР видавати постанови щодо заходів охорони і дотри-мання належного санітарного стану [6].

У 60-х рр. минулого століття радянські керівники вважали за мож-ливе підвищити врожайність сільгоспкультур методом боротьби з бур'янистою рослинністю, що, на їхню думку, була основним джерелом засмічення ґрунтів. З метою вирішення даного питання був прийнятий Указ Президії Верховної Ради УРСР від 26 квітня 1962 р. «Про посилення боротьби з бур'янами», згідно з яким Рада Міністрів УРСР прийняла 11 травня 1962 р. Правила боротьби з бур'янами. Згідно з цим нормативно-правовим актом, юридична відповідальність застосовувалась за невжиття заходів для знищення бур'янистої рос-линності на сільськогосподарських землях [7].

Даний принцип знайшов відображення в постанові Верховної Ради СРСР від 20 вересня 1972 р. «Про заходи щодо подальшого поліпшення охорони природи і раціонального використання природ-них ресурсів», у якому регламентувалися заходи щодо запобігання забрудненню земель промисловими відходами і отрутохімікатами, комунально-побутовими стічними водами, а також дотримання сані-тарно-гігієнічних норм і правил [8]. Юридична відповідальність за виконання постанови покладалась на міністерства, відомства, під-приємства, установи й організацій, але не вказувався комплекс конк-ретних заходів, які необхідно було вжити Верховним Радам союзних республік. Більш конкретні заходи у сфері охорони земель знайшли відображення у ст. 30 Земельного кодексу УРСР 1970 р., що регла-ментує необхідність охорони земель від засмічення і забруднення сільськогосподарських та інших угідь виробничими, побутовими від-ходами і стоками. Адміністративна відповідальність за правопору-шення, пов'язані із землею, зафіксовані в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 14 травня 1970 р. «Про адміністративну відповідаль-ність за порушення земельного законодавства», в якому встановлю-валися штрафні санкції за псування земель, забруднення їх виробни-чими та іншими відходами і стічними водами [9]. У сфері охорони надр цей принцип був зафіксований у постанові РНК УРСР від 1 квітня 1922 р. «Про гірничий нагляд» [10]. Так, п. 2 регламентував право органам гірничого нагляду притягувати до відповідальності в судовому й адміністративному порядку винних у порушенні законів і розпоряджень уряду у сфері гірничопромислових операцій і ведення гірничих робіт. З метою конкретизації відповідальності в даній сфері 3 листопада 1978 р. був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про надра». Як зазначалося в даному акті, на посадових осіб, винних в порушеннях правил, інструкцій, порядку розробки корисних копалин, накладається штраф до 100 крб. в адміністративному порядку.

У сфері охорони землі принцип відсутності контролю і нагляду за збереженням і використанням природних ресурсів знайшов відо-браження в постанові Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1961 р. «Питання охорони ґрунтів і захисних лісонасаджень на території Української РСР» [11]. Контроль за станом ґрунтів регламентувався в додатку до даного акту, в якому було перелічено обов'язкові для всіх землекористувачів заходи щодо боротьби з ерозією ґрунтів, від-новлення родючості та продуктивного використання еродованих земель.

Даний принцип зафіксовано в постанові РНК УРСР від 1 квітня 1922 р. «Про гірничий нагляд». У п. 3 указувалося, що управління гірничим наглядом зосереджується в Головному управлінні гірничої промисловості Української ради народного господарства (УРНГ) і для здійснення цього нагляду створюються місцеві органи гірничого наг-ляду, що діють на підставі положень, інструкцій, правил, у яких рег-ламентуються питання контролю за використанням надр.

У сфері охорони водних об'єктів вказаний принцип відображено в постанові РМ УРСР від 24 січня 1947 р. «Про санітарну охорону водоймищ, водопроводів і джерел водопостачання в УРСР». У п. 18 нормативно-правового акту вказувалося, що контроль за виконанням цієї постанови щодо охорони водних джерел покладався на Головну державну санітарну інспекцію УРСР.

Контроль за станом об'єктів природно-заповідного фонду відобра-жено в постанові РМ УРСР від 5 жовтня 1962 р. «Про затвердження Положення про державні заповідники Української РСР» [12]. Цим питанням присвячено п. 20 даного акту, в якому на охорону держав-них заповідників покладався контроль за дотриманням установленого на заповідній території режиму і боротьба з порушеннями. Відповідно до п.п. 21, 22, на винних у порушенні режиму заповідної території накладався в адміністративному порядку штраф: на посадових осіб - до 50 крб., на громадян - до 10 крб.

Принцип невжиття заходів щодо захисту об'єктів природи від шкідників, хвороб і пожеж знайшов відображення у ст. 55 «Обов'язки землекористувачів по використанню земель сільськогосподарського призначення» Земельного кодексу УРСР 1970 р., у якому п. 5 нака-зував очищати сільськогосподарські угіддя від каменів, дрібнолісся і чагарників, вести боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин.

Цей принцип був закріплений у постанові Ради Міністрів СРСР від 10 лютого 1969 р. «Про поліпшення організації захи-сту сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб» [13]. Відповідно до даного нормативно-правового акту, Міністерство сільського господарства СРСР і облвиконкоми зобов'язувалися забезпечити розробку і вжиття комплексних заходів щодо захис-ту сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб, вихо-дячи з місцевих умов, раціонального сполучення агротехнічних, біологічних і хімічних методів боротьби зі шкідниками і хворо-бами рослин. На території України комплекс заходів, пов'язаних з даним принципом, регламентувався постановою Ради Міністрів УРСР від 25 квітня 1969 р. «Про поліпшення організації захисту сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб» [14] Згідно з п. 2, Міністерство сільського господарства УРСР зобов'язува-лося підсилити охорону від проникнення з території інших дер-жав шкідників, хвороб рослинності й насіння бур'янів. У разі пожеж перед ним ставилося завдання щодо їх локалізації і лікві-дації. Відповідальність за вжиття заходів щодо хімічного захисту від шкідників і хвороб було покладено на міськвиконкоми, сільські Ради, керівників господарств.

Принцип порушення системи планування, організації, викори-стання природних об'єктів відображено в постанові РНК СРСР від 5 березня 1940 р. «Про введення правильних сівозмін в колгоспах і радгоспах Української РСР». Згідно зі ст. 21, було встановлено відпові-дальність за недотримання планів проведення робіт, ведення сівозмін у колгоспах, а також нескладання проекту використання сільгоспу-гідь. За порушення даного положення притягненню до відповідаль-ності підлягали директори, головні агрономи радгоспів, голови кол-госпів та їх головні фахівці.

Використання принципу подвійних стандартів юридичної від-повідальності було характерною рисою радянської моделі приро-доохоронного законодавства, яке діяло за часів існування УРСР. Так, принципами юридичної відповідальності за правопорушення у сфері охорони природи, з одного боку, на законодавчому рівні вста-новлювалась необхідність захисту природних ресурсів, а з іншого - приймались нормативно-правові акти, спрямовані на їх хижацьке використання, інтенсивне ненормоване використання землі, необме-жені рубки лісів, знищення окремих представників флори і фауни.

Отже, у радянський період відбувався процес формування основних та галузевих принципів права, які охоплювали питання юридичної відповідальності за правопорушення, пов'язані із землею, надрами, водними об'єктами, пам'ятками культури та природи, рос-линним та тваринним світом;

Серед загальних принципів юридичної відповідальності за пра-вопорушення у сфері охорони навколишнього середовища одне з основних місць займав принцип виключної державної власності на природні ресурси, який фактично детермінував етатистський аксіо- логічний підхід та визначав абсолютний державний характер управ-ління та охорону природних об'єктів з боку держави, що спричиняло вплив на зміст норм юридичної відповідальності за правопорушення у цій сфері. Профільне законодавство в процесі реалізації досліджу-ваних принципів передбачало використання різних видів юридичної відповідальності, але найбільш часто застосовувалася саме адміні-стративна відповідальність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амчиславский Я. Л., Баталин С. С. Лесное законодательство Украины. - Харьков: Изд-во Наркомюста УССР.1926. 531с.

2. Про внесення змін і доповнень до Положення про полювання і мисливське госпо-дарство Української РСР: постанова Ради Міністрів УРСР від 13 червня 1973 р. № 271 // ЗУ УРСР. 1973. № 6. Ст. 47.

3. Про боротьбу зі шкідниками садків: постанова РНК УСРР від 21 лютого 1924 р. // ЗУ УСРР. №6. Ст. 50.

4. Общие начала землепользования и землеустройства: 15.12.1928 г // СЗ СССР. 1928. № 69. Ст. 642.

5. Земельний кодекс України: науково-практичний коментар / за ред. В. І. Семчика. - К.: Ін Юре, 2003. 676 с.

6. О лечебных местностях: постановление ВУЦИК от 10 мая 1922 г. // Хронологічне зібрання Законів, Указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень Уряду Української PCP. Т. 1. - Київ.: Держполітвидав УРСР, 1962.

7. Правила по боротьбі з бур'янами: постанова Ради Міністрів УРСР від 11 травня 1962 р. № 531 // ЗУ УРСР 1962. № 5. Ст. 73.

8. Об охране окружающей среды: сб. документов партии и правительства. 1917-1985 гг. - М.: Политиздат, 1986. С. 191-195.

9. Об административной ответственности за нарушение земельного законодатель-ства: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 14 мая 1970 г // Ведомости ВС СССР 1970. № 29. Ст. 272.

10. Про гірничий нагляд: постанова РНК УСРР № 263 від 1 квітня 1922 р. // ЗУ УСРР Ст. 259; Об усилении административной ответственности за нарушение правил рыболовства и охраны рыбных запасов в водоемах СССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 27 марта 1964 // Ведомости ВС СССР. 1964. № 14. Ст 158.

11. Питання охорони ґрунтів і захисних лісонасаджень на території Української РСР: постанова РМ УРСР від 6 вересня 1961 р. № 1283 // ЗУ УРСР. 1961. № 9. Ст. 111-112.

12. Про затвердження Положення про державні заповідники Української РСР: Постанова Ради Міністрів УРСР від 5 жовтня 1962 р. № 1152 // ЗУ УРСР. 1962. № 10. Ст. 141.

13. Об улучшении организации защиты сельскохозяйственных растений от вредите-лей и болезней: постановление Совета Министров СССР от 10 февраля 1969 г. // СУ СССР. 1969. № 10. Ст. 29.

14. Про поліпшення організації захисту сільськогосподарських рослин від шкідни-ків і хвороб: постанова Ради Міністрів від 25 квітня 1969 р. № 269 // ЗУ УРСР 1969. № 4. Ст. 54.

Размещено на Allbest.ru