До питання про поняття дисципліни і дисциплінарної відповідальності рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби

Метою статті є дослідження стану службової дисципліни рядового і начальницького складу пенітенціарної системи, висвітлення її особливостей, проблеми нормативного забезпечення і теоретичного обґрунтування.

Викладення основного матеріалу. Важливим завданням у сфері вдосконалення діяльності державних органів є формування в державних службовців почуття відповідальності і глибокого переконання в належному виконанні покладених на них обов'язків. Умовою реалізації службових повноважень є дотримання дисципліни в усіх ланках і напрямах діяльності кожного органу та працівника. Створення високої суспільної дисципліни, постійне її забезпечення, адекватна відповідальність за порушення її вимог повинно стати найважливішим завданням держави.

Вимоги дисципліни здебільшого набувають форми правових норм, виконання яких гарантовано силою державного примусу. Тому дисципліна стає державною і її вимоги обов'язкові для всіх громадян.

У цілому поняття дисципліни слід розуміти як точне, своєчасне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки в державному і громадському житті. Вона спрямована на підтримання впорядкованості та узгодженості суспільних відносин і забезпечується засобами юридичної відповідальності та механізмами державного і громадського контролю [1, с. 224].

Щербина В. І. виділяє дві науково-правові категорії, пов'язані з дисципліною: трудова і службова. Службова дисципліна, на його думку, є різновидом дисципліни праці і формується в особливій сфері службово-трудових відносин [2, с. 9].

Що стосується працівників Державної кримінально- виконавчої служби України, то вигідним є підхід відомих учених до дисципліни в органах внутрішніх справ (поліції), який полягає в дотриманні загальних і спеціальних прав, обов'язків і обмежень, встановлених конституцією і законодавством України, присягою, статутами, контрактами, наказами начальників, що видаються в межах їх повноважень. Дисципліна ґрунтується на високій свідомості і переконаності, глибокому розумінні кожним працівником цих органів свого службового обов'язку й особистої відповідальності за доручену справу [3, с. 117].

Дисципліна осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби та державних службовців - це дисципліна поваги, довіри, ініціативи, товариства у праці, заснована на високій сумлінності, а не дисципліна страху (маргінальна правомірна поведінка), жорстокості та сліпої покори.

Питання дисципліни та законності в кримінально-виконавчій системі України потребує більш чіткого нормативного урегулювання.

На сьогодні питання дисципліни і дисциплінарної відповідальності кримінально-виконавчої служби регулюється Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.06.2006 року № 3460. У статуті службова дисципліна визначається як «дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів, та Присяги працівників органів внутрішніх справ України» [4].

Слід наголосити, що у зв'язку з утворенням Національної поліції в Україні нормативне регулювання питання дисципліни і дисциплінарної відповідальності стане актуальним і в цьому відомстві.

Поняття службової дисципліни персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України поєднано з поняттями етики, службової поведінки, професійного обов'язку, честі і гідності.

Як вважають деякі вчені, дисциплінарна відповідальність є окремим видом юридичної відповідальності органів державної влади. Вона як форма державного примусу спрямована на виховання і зміцнення державної і службової дисципліни. На відміну від інших видів юридичної відповідальності, дисциплінарна спрямована на забезпечення дисципліни у «відомчих» межах у рамках службової підпорядкованості [6. с. 80].

Фахівці в галузі теорії права розглядають дисциплінарну відповідальність як різновид ретроспективної юридичної відповідальності особи за порушення норм права, що регулюють відповідну дисципліну, і застосування до порушника дисциплінарних стягнень [1, с. 193].

Старилов Ю. М. вважає, що дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на державних службовців, які вчинили посадові проступки, дисциплінарних стягнень владою представників адміністрації (керівників, начальників).

У своєму дослідженні Щербина В. І. дійшов висновку, що «дисциплінарна відповідальність державних службовців - це відповідальність не тільки за правопорушення, а й виконання учасником службово-трудових правовідносин таких корисних для держави варіантів поведінки, які перевищують загальні вимоги щодо службової функції». Основне призначення дисциплінарної відповідальності в тому, що вона повинна сприяти якісному виконанню службової функції [2, с. 10].

Позитивний аспект дисциплінарної відповідальності стимулює соціально активну поведінку працівників пенітенціарної служби і відіграє організуючу, виховну і мобілізуючу роль у досягненні поставленої мети. Для цього характерні добровільне і ініціативне виконання обов'язків, самодисципліна, висока правова свідомість, що передбачається у розділі третьому Кодексу етики та службової поведінки персоналу ДКВС України.

Принципова особливість дисциплінарної відповідальності службовців кримінально-виконавчої служби полягає в тому, що вона регулюється нормами як трудового, так і адміністративного права. Однак для цієї категорії співробітників питання дисциплінарної відповідальності здебільшого регулюється нормами адміністративного права. Це пояснюється потребою врахувати загальні правила дисциплінарної відповідальності та особливі вимоги дотримання дисципліни від цієї категорії службовців, врахування специфіки їх дисциплінарної відповідальності.

Основними характеристиками дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підставою може виступати адміністративний проступок, дисциплінарний проступок або порушення морального характеру. Стосовно останнього варто зазначити, що дисциплінарна відповідальність може настати за вчинення особою проступку, який ганьбить її як державного службовця, дискредитує орган чи установу, де він служить [7, с. 155].

Дисциплінарна відповідальність можлива лише за умов висунення до поведінки працівників певних вимог, які закріплені у відповідних нормативних актах і встановлюють відомі межі поведінки. Вимоги, що висуваються до співробітників кримінально-виконавчої системи під час проходження ними служби, визначаються їх посадовими функціями. Співробітник, виконуючи свою службову функцію і маючи свободу волі, діє або в необхідних межах, або вибирає іншу модель поведінки, яка порушує встановленні межі, заподіює шкоду суспільним відносинам, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність. Але результат порушення такої межі може бути пов'язаним і з позитивним аспектом поняття «дисциплінарна відповідальність».

У першому випадку порушення пов'язується з неправомірною поведінкою, за яку передбачається дисциплінарна відповідальність. Такими діяннями в цьому випадку можуть бути:

Дисциплінарна відповідальність осіб рядового і начальницького складу співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України передбачена Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, але в ньому відсутнє визначення поняття «дисциплінарна відповідальність».

Відповідно до положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, діяння, що є дисциплінарними правопорушеннями, визначаються винятково законом України [8].

У Дисциплінарному статуті органів внутрішні справ у ст. 2 зазначено, що «дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового та начальницького складу службової дисципліни».

Це визначення є неповним і звуженим. У зв'язку з цим бажано підтримати ідею Щербини В. І., який визначив поняття «дисциплінарний проступок» як «протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність), яка посягає на службову дисципліну в державному органі шляхом неналежного виконання своїх службових обов'язків, порушення заборон або зловживання повноваженнями, а також вчинення проступку, що ганьбить його як державного службовця або дискредитує установу, в якій він працює» [2, с. 87].

Це визначення може бути взяте за основу в процесі підготовки кримінально-виконавчою службою власного дисциплінарного статуту.

Сутність дисциплінарного проступку може бути виявлена шляхом аналізу його юридичного складу, тобто об'єктивних і суб'єктивних сторін. Що стосується об'єкта правопорушення, то у правовій науці поширеною є думка, що це суспільні відносини, які охороняються законом і стосовно яких вчиняється правопорушення [1, с. 172]. Вони є загальним об'єктом і для дисциплінарних проступків осіб рядового, і начальницького складу кримінально-виконавчої служби.

Продовжуючи цю думку, можна визнати родовим об'єктом дисциплінарного проступку службову дисципліну в органах і установах кримінально-виконавчої служби, тобто встановлений порядок, правовий режим службової діяльності персоналу, що виражається як у дотриманні покладених на нього обов'язків, так і в реалізації наданих їм прав.

Об'єктивною стороною дисциплінарного проступку співробітників цієї служби є протиправне діяння, акт зовнішньої протиправної поведінки. Вона включає в себе як обов'язкові елементи: протиправну дію чи бездіяльність співробітника, протиправні суспільно шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними і заподіяною шкодою, так і додаткові (факультативні): предмет посягання, умови вчинення правопорушення. Протиправність є юридичним виразом суспільної небезпеки дисциплінарного проступку. Вона виявляється не тільки в порушенні конкретного юридичного обов'язку співробітників, але й у використанні права всупереч його призначенню. Однак треба мати на увазі, що дисциплінарна відповідальність працівників кримінально-виконавчої служби може наставати і за порушення моральних норм та навіть технічних у процесі виконання службових обов'язків.

Незважаючи на те, що в сучасному праві відсутня конкретизація дисциплінарних проступків осіб рядового і начальницького складу, дисциплінарний статут ОВС дає достатнє уявлення про характер таких дій, зобов'язуючи вказаних суб'єктів додержуватись законодавства, виконувати вимоги присяги, статутів і наказів начальників, захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, навколишнє середовище, сумлінно нести службу та ін. Ці положення знайшли підтвердження в розділі третьому «Моральні основи проходження служби» Кодексу етики та службової поведінки [4].

Необхідним елементом дисциплінарного проступку є суб'єкт, тобто фізична, осудна особа, яка досягла встановленого законом віку і перебуває на службі в кримінально-виконавчій службі.

Суб'єктивну сторону дисциплінарного проступку працівника кримінально-виконавчої служби становлять елементи, що характеризують психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки і до її можливих шкідливих наслідків. Необхідним елементом суб'єктивної сторони є провина у вигляді наміру або необережності. Дисциплінарні проступки атестованих працівників кримінально-виконавчої служби залежно від виду провин кваліфікуються як навмисні (вчинені з прямим чи непрямим наміром) і вчинені з необережності (самовпевненість або недбалість). Аналіз вчинення рядовим і начальницьким складом дисциплінарних проступків свідчить, що їх абсолютна більшість скоєна з непрямим умислом та з необережності.

Залежно від ступеня тяжкості і шкідливих наслідків дисциплінарні проступки рядового і начальницького складу пенітенціарної служби можна поділити на три групи:

Це підтверджується статистичними даними дисциплінарної практики в системі кримінально-виконавчої служби за 2015 рік.

Станом на 01.01.2016 року зафіксовано 6 240 випадків порушення дисципліни за 2015 р. (у 2014 р. - 5756) у системі кримінально-виконавчої служби. За негативними мотивами звільнено зі служби 133 працівники, з них середнього та старшого начальницького складу - 42 працівники, на першому році служби - 21.

Протягом 2015 року стосовно працівників цієї служби складено 22 адміністративні протоколи (у 2014 році - 14). За скоєння корупційних правопорушень складено 20 протоколів, 15 з яких за фактами скоєння діянь, пов'язаних з доставкою на територію зони, що охороняється, заборонних предметів з метою передачі їх засудженим за неправомірну винагороду та надання засудженим непередбачених законом переваг [7].

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що незалежно від того, який акт покладено в основу дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, вона характеризується низкою загальних елементів, а саме: