В статті досліджено теоретичні підходи до поняття децентралізації в системі управління національною економікою. Виявлено, що для ефективного функціонування держави необхідно досягнути раціонального співвідношення підходів до централізації та децентралізації, змінити роль, відповідальність та повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Обґрунтовано, що більшість наукових праць присвячено дослідженню питання децентралізації влади, упровадження реформи публічних фінансів, передавання повноважень на місця як запорука розвитку національної економіки. Розглянуто організаційно-правові аспекти децентралізації в Україні. Зазначено, що курс на децентралізацію окреслює як перспективи, так і проблеми впровадження. Але, в загальному, децентралізація відіграє важливу роль у розвитку демократії та позитивних змін в суспільстві, сприяє переходу до інститутів, заснованих на ініціативі та відповідальності громади та окремої людини.

Ключові слова: децентралізація, управління, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, види децентралізації, національна економіка.

В статье исследованы теоретические подходы к понятию децентрализации в системе управления национальной экономикой. Выявлено, что для эффективного функционирования государства необходимо достичь рационального соотношения подходов к централизации и децентрализации, изменить роль, ответственность и полномочия органов исполнительной власти и органов местного самоуправления.

Обосновано, что большинство научных работ посвящены исследованию вопроса децентрализации власти, внедрению реформы публичных финансов, передачи полномочий на места как залога развития национальной экономики. Рассмотрены организационно-правовые аспекты децентрализации в Украине. Отмечено, что курс на децентрализацию определяет, как перспективы, так и проблемы внедрения. Но, в общем, децентрализация играет важную роль в развитии демократии и позитивных изменений в обществе, способствует переходу к институтам, основанным на инициативе и ответственности общества и отдельного человека.

Ключевые слова. децентрализация, управление, органы исполнительной власти, органы местного самоуправления, виды децентрализации, национальная экономика.

Introduction. Article deals with the investigation of the theoretical approaches to the notion of decentralization in the system of management of the national economy.

Purpose. It has been found that for the effective functioning of the state it is necessary to achieve a rational relationship between centralization and decentralization, change the role, responsibility and powers for local self-government and executive authority.

Results. t is substantiated that most of the scientific works are devoted to the study of the issue of decentralization of power, the implementation of reform of public finances, the transfer of power to the place as a guarantee of the development of the national economy.

It is emphasized that the main idea of decentralization is to transfer competence to local government to address local needs issues. Consequently, decentralization is closely linked to the organization of public administration, promotes the building of effective relations between state authorities and local government.

The main advantages of decentralization are: simplified management on the local area, establishing closer connection with civil society, increasing transparency of managerial decisions and raising the level of responsibility to the territorial community. Considered organizational and legal aspects of introduction of decentralization in Ukraine.

децентралізація управління національна економіка

It is noted that the course on decentralization outlines both prospects and implementation problems. Among the main risks of decentralization are the inconsistencies of the development of separate territorial units and strategic goals, the loss of state mobility, reduction of workplaces of the state apparatus, risks of complication of coordination between levels of management.

Conclusions. It has been determined that for efficiency and effectiveness of the reform decentralization principles are necessary for wide introduction in the administrative, political, budgetary, financial and social spheres and promote development of human and resource potential, responsibility of the authorities, increase quality provision of state and public services, consolidation of society, solving of economic, environmental, legal, political and other issues. But in general, decentralization plays an important role at the development of democracy and positive changes in society, the transition to institutions based on the initiative and responsibility of the community and the individual.

Keywords: decentralization, management, executive authority, local self-government, types of decentralization, national economy.

Досягнення раціонального співвідношення підходів до централізації та децентралізації, зміна ролі, відповідальності та повноважень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, як органів публічної влади, є одним із методів досягнення ефективності функціонування держави. Поряд з цим розв'язання цих проблем потребують системності та комплексності в підходах та більш ретельного наукового обґрунтування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність децентралізації обумовила широку активність науковців в обговоренні та пошуках підходів до розв'язання проблемних

Постановка проблеми. Децентралізація національної економіки сьогодні визначається головним завданням реформування системи державного управління як теоретиками, так і практиками публічного управління в Україні. В цьому напрямі проводяться наукові дослідження, приймається багато нормативних документів, розробляються та реалізуються практичні підходи до розширення повноважень та спроможності органів місцевого самоврядування тощо.

Як результат, реформування в державному управління України виявилося доволі складним завданням, основною причиною стала відсутність у більшості населенняпитань. Варто виокремити праці таких авторів, як В.Б. Авер'янов [1], І.А. Грицяк [2], Т.Л. Миронова [3], Н.Р. Нижник [4], А.Ф. Ткачук [5], В.М. Шаповал [6] та інших. В цих роботах досліджуються сутність та зміст децентралізації як явища, процесу та напрямків реформування публічної влади, докладно аналізується закордонний, і в т. ч. європейській досвід, обґрунтовуються пропозиції з підвищення ефективності та результативності діяльності системи влади в Україні. Загальні принципи функціонування ефективних моделей фінансової децентралізації й бюджетного федералізму були запропоновані представниками неокласичної та ліберальної школи: Дж. Б'юкенененом [7], П. Самуельсоном [8], Дж. Стігліцем [9]. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, праці яких відіграють важливу роль у вивченні цієї проблематики, відзначимо таких як О. Власюк [10], Б. Данилишин [11], Ч. Тібо [12], Р. Масгрейв [13], В. Оутс [14] та ін.

Більшість наукових праць присвячена дослідженню питання децентралізації влади, упровадження реформи публічних фінансів, передавання повноважень на місця як запорука розвитку національної економіки. Так, С. Серьогін і Н. Гончарук підкреслюють, що проведення децентралізації влади стало не просто бажанням підвищити ефективність управління на місцях, а передумовою виходу із затяжної політичної кризи [15, С.3].Ю. Ковбасюк убачає "першочерговим завданням держави саме раціональний баланс управлінської децентралізації та концентрації повноти влади в єдиному центрі" [16, С.247-248].

На основі проведеного огляду констатуємо доцільність продовження і поглиблення вивчення теоретичних основ децентралізації з урахуванням політичних та соціально - економічних умов України.

Ґрунтовний теоретичний аналіз сутності, змісту та концептуальних підходів до розуміння поняття децентралізації є запорукою ефективних управлінських реформ та водночас нагальним науковим і практичним завданням.

Формулювання цілей дослідження. Метою статті є дослідження теоретичних проблем визначення поняття децентралізації, її сутності та видів. Основним завданням статті є аналіз сучасного стану впровадження децентралізації в Україні.

Виклад основних результатів дослідження. В політиці більшості європейських країн питання децентралізації стали провідними наприкінці ХХ ст. Основна ідея децентралізації полягає в передаванні органам місцевого самоврядування компетенції для вирішення питань, пов'язаних із місцевими потребами. В Україні вперше децентралізація згадується в ст.5 Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р.: "Не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації" [17, С.107].

У 1991 році, після проголошення незалежності, Україна зіштовхнулася з чималими труднощами, а саме: проблемами нерівномірного розвитку територій, суттєвими відмінностями у розвитку економічних районів, дисбалансу взаємовідносин між центральними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Для розв'язання цих та інших проблем постало питання необхідності реформування системи державного управління та запровадження політики децентралізації. Конституція України 1996 року закріпила систему організації влади на місцевому рівні, закладену в 1992 р. у Законі "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування". Важливими актами у створенні правової основи для процесу децентралізації влади стали Закони України "Про місцеве самоврядування в Україні" 1997 р. та "Про місцеві державні адміністрації" 1999 р. Вагомим кроком на цьому шляху було прийняття Розпорядженням КМУ "Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні" 1 квітня 2014 року [18]. На сьогодні, ключовим підходом є закріплення принципу децентралізації у здійсненні державної влади та внесення змін до чинної Конституції України, що ґрунтується на положеннях Європейської Хартії місцевого самоврядування, напрацюваннях Конституційної асамблеї та Конституційної Комісії Верховної Ради, груп експертів в галузі конституційного права і місцевого самоврядування [19].

Важливими для здійснення реформ у напрямі децентралізації стали Закон України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" [20] та Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року [21]. Згідно Стратегії пріоритетами державної регіональної політики є підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів, територіальна соціально - економічна інтеграція і просторовий розвиток, ефективне державне управління у сфері регіонального розвитку.

Для початку необхідно з'ясувати, що собою являє децентралізація органів державної влади, яка і є метою проведення в Україні конституційної та адміністративної реформи. Децентралізація може бути територіальною - переміщення влади від центрального міста на інші території, і може бути функціональною - шляхом передання повноважень на прийняття рішень з головного органу будь-якого міністерства, служби чи департаменту Кабінету Міністрів України до чиновників нижчих рівнів органів публічної влади [18].

За визначенням Великого тлумачного словника сучасної української мови, який значною мірою базується на матеріалах одинадцяти томного тлумачного "Словника української мови" (1970-1980):

децентралізація - це система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації [22].

У політології термін "децентралізація" - (від лат. de. - префікс, що означає заперечення - серединний) - управлінська політична система, покликана здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічно чи організаційно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади; політичний процес, що передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціонального значення, а також утілення в життя специфічних регіонально - локальних програм [23].

Серед науковців поширені наступні визначення децентралізації:

передання частини функцій державного управління центральних органів виконавчої влади місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, розширення повноважень нижчих органів за рахунок вищих за рівнем [24, С.111];

процес передачі частини функцій та повноважень вищими рівнями управління нижчим (від центральних органів виконавчої влади до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування); у широкому розумінні - ослаблення або скасування централізації [25, С. 204];

самостійність у підходах до управління з урахуванням багатоманітності місцевих особливостей при збереженні єдності в основному, суттєвому [26, С.12].

характерне для сфери державного управління явище, зумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами, певний протилежний бік централізації, своєрідний засіб відображення централізації [4, С.16];

спрямоване зверху вниз переміщення, передача органам місцевого самоврядування частини функцій центральної влади [27, С.24].

це право незалежного ухвалення рішень децентралізованими одиницями. Таким чином, регіональні й місцеві органи мають змогу самостійно приймати рішення щодо фінансових питань і питань управління територією [14].

Ми вважаємо, що децентралізація це процес перерозподілу функцій, повноважень, людей або речей між органами управління.

Отже, децентралізація тісно пов'язана з організацією системи державного управління, сприяє побудові ефективних взаємовідносин між державними органами управління і органами управління на місцевому рівні. Наукові дослідження теорії децентралізації різні за об'єктом і характеризуються багатьма аспектами, що зумовлює існування різних видів децентралізації. Саме тому, погляди вчених на категорію "децентралізація" різняться і не зводяться до єдиної загальновизнаної точки зору. Різні підходи до трактування поняття децентралізації обумовлені використанням авторами різних підходів до дослідження її природи та форм.

Досліджуючи підходи до змісту децентралізації вчений Кайзер К. виокремлює три її види:

фіскальну, що окреслює межу, до якої повноваження з підвищення доходів та видатків є децентралізованими;

адміністративну, яка стосується державних службовців і може впливати на їх територіальне перебування та підзвітність;

політичну, яка належить до рівня фактичної влади й політичної підзвітності, що передані з центру [28, С.317-318].

Усі три види децентралізації перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, адже за відсутності політичної й адміністративної децентралізації фіскальна децентралізація, ймовірно, не принесе бажаного результату на практиці.

Інші вчені децентралізацію поділяють на адміністративну (формалізований тип децентралізації, при якому зберігається реальна підпорядкованість центральним органам влади); політичну (децентралізація органів влади та управління, прийняття управлінських рішень); бюджетну (децентралізація фінансових та матеріальних ресурсів, що є основою економічної незалежності окремих територій); ринкову (розподіл окремих функцій аналізу та управління між державними та приватними структурами) [29, С.95.].

Першочергово ідея взаємозв'язку фінансової, адміністративної та політичної децентралізації сформована для більш ефективного надання й максимальної локалізації адміністративних послуг до місцевого населення. Ця концепція в ідеалі покликана найбільш результативно ідентифікувати та вирішувати місцеві завдання, забезпечувати фінансову самостійність і спроможність місцевих громад.

Курс на децентралізацію окреслює як перспективи, так і проблеми розвитку України. Американський науковець Дж. Ма виділяє три основні проблеми, з якими стикаються країни, що розвиваються, на шляху до децентралізації державного управління: обмежені адміністративні можливості місцевих управлінь; відсутність механізмів, що гарантують відповідальність органів місцевого самоврядування; значні регіональні диспропорції. За цих умов науковець вважає недоцільним повну автономію місцевого управління. Оптимальним варіантом, на його думку, є очолення урядом процесу децентралізації [30]. Такий підхід можна вважати загальним правилом, яке було виведено науковцем у результаті дослідження більш ніж 20 країн світу. Розділяємо погляди вченого щодо перспектив впровадження певної автономії органів місцевого самоврядування поряд із підвищенням контролю за їх відповідальністю.

Основними перевагами децентралізації вважають: спрощену структуру управління на місцях, налагодження тіснішого зв'язку із громадянським суспільством, підвищення прозорості прийняття управлінських рішень, підвищення ступеня відповідальності перед територіальною громадою.

За певних обставин децентралізація може мати ризики й небезпеки. У такому разі деякі сфери державного й суспільного життя не можуть піддаватися децентралізації.

До ризиків відносимо втрату мобільності держави, скорочення робочих місць державного апарату, а також небезпека провалу серйозних державних перетворень в умовах, коли держава знаходиться в стані проведення антитерористичної операції [31, С. 20]. А також і ризики неузгодженості напрямів розвитку окремих територіальних одиниць та стратегічних цілей, ризики ускладнення координації між рівнями управління.

Висновки та перспективи подальших досліджень