Соціально-комунікаційна функція в громадському просторі міст. Урбаністичний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-комунікаційна функція в громадському просторі міст. Урбаністичний контекст

Габрель М.М.

Розкрито роль просторових умов і урбаністичних рішень у формуванні громадського простору міст, обґрунтовано рекомендації до його реформування і розвитку на основі вимог покращення соціальних комунікацій. На прикладі оновленого генплану м. Львова розкрито й оцінено структуру громадського простору міста, виявлено місце соціальних комунікацій у системі його функцій.

Ключові слова: громадський простір, соціально-комунікаційні функції, архітектурно-урбаністична організація, соціокомунікаційні вимоги.

Актуальність. У процесі становлення й розвитку відкритого суспільства стають звичними нові форми спілкування й комунікації, засновані на соціальному й особистісному партнерстві, конкуренції, раціональному врегулюванні суспільних відносин. Проблема розвитку соціальних комунікацій пріоритетна і для українського суспільства, її розгляд дає можливість визначити специфіку соціальних відносин, врахувати їх в архітектурно-урбаністичній практиці.

Мета статті -- розкрити роль соціально-комунікаційних функцій у формуванні урбаністичних рішень громадського простору (ГП) міст, обґрунтувати рекомендації до його реформування й розвитку на основі вимог покращення умов спілкування.

Вирішуються задачі:

уточнити структуру та функції громадського простору і соціальних комунікацій, дослідженість проблематики;

розкрити теоретичні й історичні передумови формування громадського простору в урбаністичній структурі міст, сформулювати методичні вимоги до дослідження соціальних комунікацій у містах;

на основі аналізу оновленого генплану м. Львова та його реалізації розкрити й оцінити структуру громадського простору міста та виявити місце соціальних комунікацій у системі його функцій;

обґрунтувати рекомендації з реформування і розвитку ГП міста відповідно до соціокомунікаційних вимог.

Виклад матеріалу. Визначення, класифікація, функції та структура громадського простору. Поділ структури міста на окремі частини є особливо

складним, оскільки місто -- це ускладнена мережа відносин між його різними частинами та цілісністю. В структурі міста виділяються підструктури: правова, функціональна, суспільна, фізіономічна, технічна, культурна, природна та ін. Територіально в містах виділяються три зони: центральна, серединна, зовнішня. Крім того, простір міста можна описати як накладення громадського, групового та приватного, тобто місто є територією різноманітних взаємних поєднань життєдіяльності людей, де стикаються загальні, групові та приватні інтереси.

Простір міста також поділяється за функціональною ознакою: житловий, міського центру, промисловий, комунально-складський, систем зовнішнього транспорту. Можна виділити і найважливіші місця в просторі міста: дім, праця, святиня, спілкування. Дім є головним місцем для людини. Святиня -- то ціла система сакральних місць, що пов'язані з таємницею віри та наповнені символічним змістом. Сюди відносяться також і цвинтарі як місце поховання близьких людей.

Громадський простір відповідно до існуючих визначень -- це загальнодоступні території, що забезпечують потреби мешканців щодо покращення якості їх проживання і сприяють встановленню суспільних контактів (комунікацій). Громадський як загальнодоступний простір міст умовно поділяється на комунікаційний (дороги, вулиці, площі, бульвари); історичний; репрезентаційний; спорту та рекреації (сади, сквери, стадіони, парки); сакральний; торгових центрів та громадський простір районів житлової забудови. Громадський простір формують як відкриті (незабудовані) території, так і доступні (або частково доступні) об'єкти для відвідувачів, як правило, на безоплатній основі -- громадські будинки, торгові центри, музеї тощо. Це насамперед середовище, в якому людина може потрапити без обмежень. Цей простір «творить місто містом», визначає його характер, сприйняття й «відчуття» міста і конкретного місця.

У літературі трапляються й інші варіанти класифікації громадського простору. На нашу думку, доцільно розділити його за критеріями: соціальними (пізнання, навчання, спілкування); функціональними (рекреаційний, комунікаційний, житловий); геометричними характеристиками (розпланування, конфігурація, розміри); умовами (розташування в місті, природно-ландшафтні умови, режими функціонування та використання); за часовими характеристиками (історичний, з періоду історизму, сучасний). Кожен із типів може поділятись на підтипи. Обравши фасетну класифікацію, коли окремі класифікаційні ознаки можуть входити для окреслення різних груп, вважаємо за доцільне виділити громадський, груповий та приватний простори як інтегральні типи міського простору, що в найбільш узагальнений спосіб його характеризують і класифікують.

Сьогодні активно розвивається спеціальність «соціологія міст», яка трактує місто та мешканців як певну символічну спільноту, що проживає в його просторі. Насичення цього простору культурними елементами й формами мають для людини високу цінність і значення. Розвиваються також науки про соціальні комунікації.

Однією з головних функцій громадського простору є функція соціальних контактів (спілкування людей), яка вирішально залежить від їх урбаністичної та архітектурно-ландшафтної організації. Громадські простори та їх організація відіграють важливу роль в оцінці якості умов проживання.

Структура соціальних комунікацій. Є. Романенко виділяє два підходи до розуміння суспільних комунікацій: інформаційно-технологічний та культурологічний [24]. При інформаційно-технологічному підході увага зосереджена на засобах і способах передачі (трансляції) інформації. Культурологічний підхід виокремлює особливу роль культури як чинника розвитку комунікативної системи суспільства. Функції соціальних комунікацій:

інформаційна -- з її допомогою поширюється в суспільстві інформація про предмети, події і явища, їх властивості, дії й процеси;

пропагандистська -- здатність соціальних комунікацій оцінювати й нав'язувати інформацію про предмети, процеси чи явища;

прагматична функція спрямована на забезпечення певних потреб людини й спонукає людину до дії.

Дослідженість проблеми, передумови й практика формування громадського простору в містах. Проблематика громадського простору займає важливе місце в професійній свідомості урбаністів. Урбаністичні ідеї просторової організації суспільства беруть початок у сучасній архітектурі від Тоні Гарньє, Ле Корбюзьє, Лусіо Коста, М. Мілютіна, розвиваються в працях українських дослідників М. Дьоміна, Ю. Білоконя, І. Фоміна, В. Тімохіна, автора статті та інших [1; 6; 9; 14]. Основними складовими їх досліджень є теоретичні моделі та методологія просторової організації й розвитку урбанізованих систем, розпланування, управління розвитком тощо.

В. Шимко аналізує емоційний вплив розміру простору на людину [29], Б Гройс розглядає громадські та приватні простори [8]; К. Зітте [13], К. Вейхарт, А. Тіц, К. Лінч [20-22] досліджують формотворення простору, В. Вайт та Д. Джекобс [37; 31] розглядають архітектурну організацію площ, вулиць, парків. Соціальною складовою простору міст займаються П. Бурдьє [4], А. Лефевр [19], П. Сорокін [25]. Так, П. Бурдьє стверджує, що «фізичний простір є соціальною конструкцією і проекцією соціального простору, соціальною структурою в об'єктивному стані» [4, с. 53]. Згідно з П. Сорокіним [25] соціальний простір принципово відрізняється від геометричного й становить сукупність соціальних зв'язків. Підходи до поліпшення якості міського середовища розкриті в працях А. Вергунова, Н. Баранова, М. Бархіна, В. Гладичева, О. Гутнова, І. Лежави; рекреаційний простір міст висвітлюється в роботах В. Нєфьодова, А. Сичової, Л.

Залєської, О. Мікуліної, І. Богової. Символізм простору розкривається у різних гуманістичних науках: антології, семіології, культурології та ін. Сакральну складову міського простору розкрито у працях Ю. Лотмана, В. Топорова, Ю. Криворучко, А. Шубович, А. Пучкова, які опираються на релігійні, філософські та культурологічні праці П. Флоренського, М. Гумільова, А. Карташова, Ю. Біктимірової, Є. Пургова [2-10; 12-16; 18-26; 28-37].

Ця тематика знаходить відображення у важливих міжнародних і національних документах багатьох країн. Так, у США ІУ Конгрес нової урбаністики прийняв 1996 р. «Хартію нової урбаністики», де підкреслюється, зокрема, що основним завданням створення архітектури й середовища міст є формування громадських просторів як територій спільного використання. Особливо наголошено на важливості ГП у формуванні якості житлової забудови. У 1998 р. Європейська рада урбаністів опублікувала «Нову афінську хартію: Хартія європейських міст у ХХІ ст.». Стисло наведемо її основні положення, зокрема ті, що стосуються ГП міст [1]:

комплексний характер, історична тяглість міста та якість умов проживання. Одночасно з формуванням сучасної інфраструктури має підтримуватись і зміцнюватись атракційність європейських міст, яка покращуватиме умови проживання міських мешканців;

відродження урбаністичного проектування, яке буде орієнтовано на охорону і виразність вулиць, площ, бульварів як основних елементів міського середовища;

відновлення тих фрагментів міської тканини, які деградували або були запроектовані у відриві від потреб людини;

створення умов до покращення особистих контактів мешканців, а також розширення їм умов для рекреації й відпочинку;

діяльність, що забезпечуватиме почуття індивідуальної й спільної безпеки, яка стає основною вимогою добрих умов життя в місті;

створення унікальних міських краєвидів, що виражатимуть їх індивідуальність;

турбота про збереження краси і високого рівня естетики всіх фрагментів

міста;

охорона всіх значних елементів природи і культурної спадщини, а також охорона й розширення відкритих територій у містах.

Підкреслимо, що одним із важливих положень «Хартії європейських міст у ХХІ ст. » є «створення умов для покращення особистих контактів мешканців». У різних країнах і містах така діяльність реалізовується у різний спосіб залежно від історичних, суспільних та економічних умов. Передбачається розширення спільної діяльності в рамках європейської спільноти. Очікується, що, завдячуючи цьому процесу, європейські міста отримають підтримку і різнорідність, а унікальний характер кожного міста буде високо оцінюваний і збережений.

Підсумком документа Ради Європейського Союзу «Участь культури у сталому розвитку» (20 листопада 2008 р.) є: «Якість громадського простору, краєвиди й архітектура мають істотний вплив на умови життя, вимагають прийняття інтегрального підходу до розвитку в його економічних, суспільних, екологічних, культурних аспектах шляхом співпраці адміністративної і політичної систем, а також суспільства і приватного сектора» [30].

У Польщі, яка активно долучається до розробки європейських документів та їх ратифікації, затверджена «Хартія Ліпска щодо сталого розвитку європейських міст» 24-25 травня 2007 року [35]. Містить вона твердження про необхідність творення й забезпечення громадському простору високої якості. Якість громадського простору, створені людиною міські краєвиди, архітектура та міський розвиток є істотними з погляду умов життя міських мешканців. Отож належить збільшувати взаємопов'язаність архітектури, розпланування, інфраструктури і міського планування, щоб створити атракційні, сприятливі й комфортні до використання громадські простори, а також високий стандарт середовища.

У 2009 р. (Познань, 4-5.ХІ) ІІІ Конгрес урбаністів Польщі прийняв «Хартію громадського простору» (Karta przeszczeni publicznej), яка є виразом турботи фахівців про громадський простір як спільне добро, підкреслює недостатність уваги до оточуючого нас середовища в урбаністиці та архітектурі; визначає бажані напрями змін у цій діяльності. В документі визначено вісім засад організації та використання громадського простору в містах [30]:

максималізація вартості міста та його нерухомості шляхом розвитку якості громадського простору;

комплексність просторового планування й містобудівного проектування громадського простору на конкурентній основі та конкурсного відбору архітектурних та урбаністичних рішень;

суспільна підтримка в створенні інструментарію організації та використання громадського простору за активної участі локальних спільнот у процесі опрацювання проектів;

охорона культурної спадщини, її локальної специфіки як особливої вартості ГП;

рівновага в створенні нових громадських просторів відповідно до реві- талізації історичного середовища;

справедливий доступ до громадського простору, мінімізація конфліктів при їх створенні та використанні;

формування ГП, який інтегрує різні суспільні групи з користю для їх потреб і системи вартостей;

активне використання ГП для локальних заходів.

Отже, слід підкреслити усвідомлення фахівцями важливості громадського простору в містах, активні дослідження проблем його реформування та розвитку, а також визнання особливої ролі соціальної складової, у т.ч. і соціальних комунікацій, у цій системі.

Громадському простору та соціальним комунікаціям, які стали предметом дослідження різних наукових шкіл ще в ХХ ст., відведено широкий спектр функцій, що забезпечують життєдіяльність сучасних соціальних систем. Цим питанням, зокрема, приурочено праці українських дослідників Н. Білан [3], О. Зе- рнецької [12], О. Холод [28], Л. Верецької [5], Є. Романенка [24] та ін. Серед закордонних дослідників доцільно виділити Л. Бейкера та Г. Лассуелла [2]. Запропонована американським ученим Г. Лассуеллом модель комунікації стала класичною в соціології масової комунікації; його формула комунікативного процесу -- це одночасно і модель його дослідження, і план власне комунікативної дії. Водночас характерним її недоліком є відсутність зворотного зв'язку, тобто комунікацію розглядаємо як двосторонній процес стосовно соціального, культурного, економічного, політичного тощо контексту.

Аналіз урбаністичної наукової думки засвідчив відсутність комплексних досліджень явища соціальних комунікацій у сфері архітектури та урбаністики, зокрема ролі соціально-комунікаційної функції в громадському просторі (ГП) міст. Аналітичний центр CEDOS за підтримки представництва Фонду ім. Г. Бьолля в Україні організував у Києві 16-18 грудня 2016 р. перший Форум міських ініціатив зі стратегій Українського урбаністичного руху, в якому взяли участь представники міських низових ініціатив та організацій із різних регіонів України, різнопланових за напрямками й рівнями діяльності, впливом та значущістю. Важливе місце посідала там проблематика громадського простору й соціальних комунікацій у містах.

Сьогодні у містах України спостерігається тенденція «привласнення» громадського простору (на правовій чи безправовій основах). Недостатньо враховується роль ГП у формуванні якості життя та умов проживання. Відчувається регрес, обумовлений зменшенням комплексного проектування (стає фрагментарним), вирішальністю адміністративних рішень і втрати ролі урбаніста в суспільстві, погіршення якості урбаністичного розвитку і містобудівного проектування, зокрема щодо організації ГП.

До інших особливостей, що проявляються нині в громадському просторі міст України, слід віднести: погіршення архітектурних характеристик і «моральне старіння» громадського простору житлових районів, потреба їх гуманізації; перенасичення громадських просторів візуальною інформацією, як правило, комерційного змісту; захоплення просторів автомобілями та перетворення їх у місця паркування. Спостерігаються водночас і позитивні зміни, зокрема, покращення благоустрою та дизайну окремих фрагментів середовища. У містобудівній документації питання формування громадського простору зосереджені зазвичай на історичній частині міста -- її збереження, охорони й використання. Локально вирішуються ці питання при обґрунтуванні місця розташування великих торгових та розважальних об'єктів. При цьому відкриті території при таких об'єктах віддаються під паркінги.

Теоретичні та історичні передумови формування громадського простору міст. Соціально-комунікаційний контекст. Проектування містобудівних систем вимагає обґрунтування цілісного методологічного інструментарію. Це стосується й задачі формування громадського простору міст. Необхідно встановити такі координати і межі простору, в яких можна було б описати й розв'язувати окреслені задачі.

Пропонується використати модель п'ятивимірного містобудівного простору [6; 32]. Очевидно, що містобудівна діяльність, у т.ч. і врахування соціоко- мунікаційної складової, в організації та розвитку громадського простору зорієнтована на людину. Тобто людський вимір (L) у цій задачі є вирішальним. Громадський простір міст як об'єкт містобудування відноситься до функціональних систем, тобто функціональна складова (F) має бути відображена в умовах задачі. Геометричні характеристики (G) належать до важливих у просторовій організації міст та їх підсистем. Розмірні дані, форма, конфігурація, властивості, пов'язані з масштабом та розпланування, теж мають враховуватися в цій задачі. Умови (U) природно-ландшафтні, соціально-демографічні, політичні й розміщення об'єкта в оточенні визначають підходи до її формування та вирішення. Вимір часу (Т) присутній в історичному аспекті, перспективі та часовому режимі функціонування. Перелічені виміри (людина - функція - умови - геометрія - час) у всій повноті їх дво-, три-, чотири- та п'ятивимірних поєднань творять композицію громадського простору міст.

Розглянемо найважливіші поєднання просторових характеристик (табл.). Оскільки йдеться про соціокомунікаційну функцію в організації громадського простору міст, розглянемо лише ті взаємодії, в яких є вимір «людина». Для теоретичного осмислення порушеного в статті питання доцільно проаналізувати подвійні поєднання вимірів. Звичайно, розгляд 3-, 4- та 5-вимірних поєднань розширить теоретичні рефлексії, але виходить за межі дослідження.

Таблиця 1

Основні взаємодії вимірів громадського простору. Соціокомунікаційний контекст

Поєднання «LL» (людина - людина) -- це і є спілкування. Людський вимір може описуватись: менталітетом людей, духовністю, рівнем культури, неоднорідністю (віковою, соціальною, національною) мешканців та приїжджих, тобто людей, які беруть участь у спілкуванні в міському середовищі.

Поєднання «LF» (людина - функція) характеризує реалізацію функцій людини в міському просторі. Функції, які реалізує людина в міському просторі, можуть бути розділені на: пізнавальні, орієнтаційні, ідентифікаційні. Інтегральним показником цієї взаємодії є «рекомендації» щодо поведінки в громадському просторі міста. Інші можливості для аналізу взаємодій розкриваються при зміні місця вимірів, наприклад, «LF» замінюється на «FL». Так, у взаємодії «FL» (функції - людина) інтегральними характеристиками є спосіб донесення інформації до людини (мова, графічне оформлення). Ця взаємодія характеризує функціональну структуру громадського простору стосовно вимог людини у спілкуванні.

Поєднання «LU» (людина - умови) стосується можливостей задоволення потреб людини (матеріальних, духовних, культурно-освітніх) щодо умов її життя, діяльності та перебування в міському середовищі (політичні, екологічні, безпеко- ві). До умов громадського простору міст стосовно спілкування відносяться комфортність, рівень упорядкованості та пізнавальні ресурси. Інтегральним показником взаємодії людини з умовами можемо вважати «можливості». Поєднання «UL» (умови - людина) характеризується показником інформаційного розкриття умов -- придатність умов до спілкування, якість середовища, розвинутість інформаційної інфраструктури (ступінь технологічного освоєння простору).

У площині «LG» (людина - геометричний вимір) інтегральну характеристику, що описує цю взаємодію, є засоби «орієнтування» в просторі. В площині взаємодій, що впливають на соціальні комунікації в громадському просторі міст, знаходяться: щільність людей, нерівномірність їх розподілу по території, особливості освоєння простору людьми. Г еометричний вимір включає характеристику величини громадського простору, транспортної мережі та розпланування. «GL» (геометрія - людина) характеризує відстані, розташування громадських об'єктів у просторі, пропорції.

У площині «LT» (людина - час) стосовно характеристик соціокомуніка- ційності громадського простору міст інтегральним є показник «актуальність», який включає динаміку використання території в часі (протягом дня, пори року), збереженість традицій і регіональних особливостей у спілкуванні. Тут знаходяться також традиції відношення людей до міського середовища. При цьому вимір часу включає історію, сучасність і перспективи громадського простору. Відповідно, преференції (переваги), які обирає людина, перебуваючи в громадському просторі, теж характеризують взаємодію вимірів людини й часу стосовно соціальних комунікацій. «TL» (час - людина) розкриває й має враховувати зацікавлення людини (минулим, сучасним чи майбутнім).

Історія архітектури та містобудування вказує на особливу роль громадського простору на всіх етапах формування й розвитку міст, важливості соціальної складової у просторі, його диференціації відповідно до соціальної, етнічної й економічної неоднорідності населення. Такими просторами в містах античної Греції були агори, Стародавнього Риму -- форуми, Середньовіччя -- ринкові площі тощо. Площі в містах виконували різноманітні функції, але головною виступала комунікація мешканців. Так, для античних греків житло не відігравало надважливої ролі в їх житті, воно зосереджувалось на площах і проходило у формі спілкування й дискусій. Це спостерігаємо й в інші історичні періоди. Важливу роль відігравали і простори при сакральних спорудах та зонах торгівлі. В українських містах з моменту початку урбанізації (Х-ХІ ст.) сформувались власні традиції суспільного життя. Головним елементом громадського простору міст стають майдани. громадський простір соціокомунікаційний

Таким чином, інтегральними властивостями громадського простору міста з позиції його соціокомунікативності є: функціональні, геометричні, історичні та характеристики умов, можливості, засоби орієнтації, спосіб донесення інформації до людини, розвинутість інформаційної інфраструктури, розташування об'єктів у структурі ГП. Система цих характеристик творить інформаційні передумови реформування і розвитку громадського простору міст на основі вимог покращення соціальних комунікацій, які стають базою для просторового моделювання розвитку міста та його підсистем. Розкриємо застосування інструментарію для Львова (аналіз генерального плану міста і його реалізації на предмет організації ГП) та обґрунтуємо рекомендації покращення його соціокомунікацій- них характеристик.

Соціокомунікаційна складова формування громадського простору (аналіз і реалізація генплану Львова). Головні резерви вдосконалення і розвитку ГП у містах зосереджені на містобудівному рівні. Зміна умов і затяжна криза змінили засади й змусили переглянути основи подальшого функціонування міста. Стосується це насамперед функціональної сфери, яка зазнала значних втрат і змін -- більшість крупних виробничих підприємств на грані банкрутства або припинили свою діяльність, відбулась зміна пріоритетів діяльності та їх зміщення у невиробничу сферу. Крім того, за останні десятиліття значно інтенсифікувались процеси субурбанізації на територіях, які прилягають до міста, що змінило підходи до планування й зв'язку міста з оточенням.

Оновлення генплану виконувалось у дві стадії: розробка концепції розвитку міста та коригування генерального плану. У Концепції виконано прогноз розвитку основних містоутворювальних чинників Львова, і на базі прогнозу визначено основні напрями й масштаби розвитку. Концепцією розвитку Львова визначені: поліфункціональний розвиток міста з пріоритетністю невиробничих форм діяльності; територіальне зростання з освоєнням переважно північних територій; зміна функціонального призначення внутріміських ділянок забудованої території; принципові рішення й розвиток інженерно-транспортної інфраструктури, охорона природного середовища і культурної спадщини. Подані варіанти щодо масштабів розвитку міста в часі.

Генеральний план встановлює напрями й межі територіального розвитку м. Львова, визначає умови і принципи містобудівного освоєння прилеглих до міста земель, функціональне зонування територій у межах міста, містить принципові рішення щодо розміщення об'єктів загальноміського значення, організації магістральної вуличної мережі, вуличного руху транспорту і пішоходів, інженерного обладнання, інженерної підготовки та благоустрою, охорони природи й історико-культурної спадщини, першочергових заходів розвитку міста. Генеральним планом визначено основі пріоритети розвитку м. Львова:

збереження матеріального і духовного ресурсу (природного середовища, історико-архітектурної спадщини, планувальної структури, силуету міста, релігійних і побутових традицій, культури, науки, освіти);

відродження статусу міста як центру Західного регіону України, розвитку різних видів діяльності (культури, освіти, науки, спорту, торгівлі, виробництва, втрачених цінних елементів середовища);

розвиток міста як міжнародного туристичного центру; промислового центру на базі наукомістких і безвідходних виробництв; міжнародного транспортного вузла; культурного, освітнього й наукового центру.

Генеральний план трактується як документ, що регламентує й узгоджує соціально-економічний та територіальний розвиток міста. Важливою складовою його розробки є врахування ресурсів та умов, які суттєво впливають на розвиток міста: територіальних, водопостачання та умови водовідведення; умови екологічного стану, транспортні зв'язки, енергозабезпечення, трудові ресурси й переорієнтація містобудівних рішень на нову ресурсозберігаючу спрямованість, поліпшення міського середовища та довкілля. Прагнення охопити проектними рішеннями генплану повною мірою всю множину аспектів функціональної, територіальної, архітектурно-планувальної організації -- нереальне. Генеральний план необхідно розробляти на основі нових принципів -- основною вимогою для розвитку міста стає створення сприятливого клімату для підтримки діючого й залучення нового бізнесу. Стратегія генплану повинна бути розроблена з урахуванням соціальних потреб. Оцінка соціальної ситуації, інвестиційних очікувань, потреб суспільства в умовах переходу до нових форм господарювання вимагає зміни підходу до формування містобудівних методик.

Оцінюючи генеральний план м. Львова, відзначимо, що питанням громадського простору тут приділено недостатньо місця. У зв'язку зі зміною форм господарювання, введення нових методів вирішення соціальних проблем керувати процесами в місті стає дедалі складніше внаслідок накопичення містобудівних помилок: 1) нераціональне освоєння резервних територій, необгрунтоване освоєння цих територій під комерційні споруди (ринки, АЗС, офіси, будівлі торгівлі, автостоянки та ін.; 2) забудова рекреаційних територій і скверів; 3) відставання у розвитку та незадовільний стан інженерних мереж; 4) порушення в забудові охоронних зон тощо.

Окремо розглянемо можливість розвитку громадського простору міста з точки зору ресурсів та інвестицій, їх скерованості на вирішення проблемних ситуацій.

Підвищення конкурентоспроможності міста Львова передбачається завдяки розвитку двох пріоритетних кластерів: туризму й бізнес-послуг. У сфері туризму пропонується реалізувати потенціал Львова як одного з головних туристичних напрямів центральної і східної Європи шляхом згуртування учасників кластеру навколо єдиної стратегії розвитку туризму та загальної інфраструктури для обслуговування цільових туристичних ринків і сегментів. У сфері бізнес- послуг -- сприяння ландшафтній співпраці та залученню знань і капіталу. І тут роль громадського простору стає вирішальною.

Інтегрована концепція розвитку центральної частини міста Львова охоплює площу близько 1,9 км2. Територія визначена ареалом культурної спадщини ЮНЕСКО, з розширенням її на південний захід для того, щоб охопити розташовані у цих районах старі будинки, які потребують санації. Концепція описує заходи і проекти з розвитку історичного центру міста, а саме: збереження архітектурної спадщини, покращення якості громадського простору, поліпшення транспортної ситуації і технічної інфраструктури, розширення пропозицій у сфері туризму й культури, посилення роздрібної торгівлі, підтримка ремесел та сфери послуг, покращення ситуації в соціальній сфері та в галузі освіти, сприяння модернізації управління, орієнтація на громадян.

Комплексна стратегія міста Львова до 2027 р. розроблена як узагальнюючий документ, який покликаний об'єднати ідеї, висвітлені у різних документах, і стати головним стратегічним документом довгострокового розвитку міста. Визначено такі головні пріоритети розвитку міста: 1) комфортність проживання; 2) розвинута конкурентоспроможна й інноваційна економіка; 3) збереження традицій культури, духовності, науки та спорту. Виділено спільні цілі: покращення якості життя та умов проживання, розвиток економіки, культури, туризму і спорту; збереження сталого просторового розвитку; розвиток транспортної інфраструктури.

Аналіз стратегій і оновленої містобудівної документації Львова та їх реалізації вказують на: недостатню увагу до простору міста в стратегії його соціально-економічного розвитку; неефективність містобудівної документації, консервативність і нединамічність документів до змін зовнішніх умов; надлишкова деталізація генплану веде до втрати сутнісних проектних рішень. Аналіз генплану Львова та його реалізації стосовно формування ГП й умов до соціальних комунікацій вказує на певні недоліки і дефекти рішень, зокрема:

невідрегульований правовий статус громадського простору, що стає часто полем конфліктів і суперечливих рішень;

диспропорції в розвитку окремих сфер і зон міста, зокрема, відставання в розвитку соціальної й технічної інфраструктур;

низька якість озеленення території та догляду за нею в районах житлової забудови, а великий відсоток зелених насаджень міста мало надається для громадських цілей;

впровадження в урбаністичний процес економічних показників вартості простору (земельна рента) призводить до ущільнення забудови, але не сприяло обмеженню територіального росту міста понад реальні потреби. Це є результатом недосконалості соціально-економічних відносин;

ідентичні монофункціональні житлові утворення творять дезінтегровану систему, а ГП міста не поєднує їх у спільні просторові структури;

в організації комунікаційного простору технічні вимоги домінують над гуманітарними, а вулиці стають неприязними для людини, хоч і потрібними просторами;

перенасиченість і невпорядкованість комунікаційної інформації в ГП.

Рекомендації з реформування та розвитку громадського простору міст відповідно до соціокомунікаційних вимог. Для просторової організації та розвитку громадського простору міст потрібен новий теоретико-методологічний інструментарій, що дозволить створити єдиний, динамічний документ, який враховуватиме всі виміри простору міста. Осмислення багатовимірності громадського простору, аналіз зв'язків між його вимірами дозволяють окреслити принципи його реформування і розвитку -- єдності, індивідуальності, гармонійності. Єдність зумовлена великою кількістю елементів і визначається силою зв'язків між структурними елементами простору. Індивідуальність знаходиться в суперечності з ідеями універсалізму, орієнтується на забезпечення індивідуальних властивостей ГП і системі в цілому. Гармонійність означає відсутність антагоністичних суперечностей як у ГП міста, так і дисгармонійності з оточенням.

Окреслені принципи стосуються містобудівних систем будь-якого призначення і масштабного рівня. Застосування їх передбачає якісні зміни в методології проектування містобудівних систем, у т.ч. ГП міст.

У цьому відношенні успішною можна вважати практику Польщі у створенні інтегруючої документації. Так, «Studium» -- «Дослідження умов та визначення напрямів просторового розвитку» -- аналогу генерального плану, показує свою ефективність. Цей документ постійно актуалізується й узгоджує суспільно- економічні зміни, пов'язані з використанням земель, модифікується його внутрішня структура та методологія виконання. Документ не є зобов'язуючим і не має юридичної сили, він є умовою для розробки документа нижчого рівня; визначає стратегічні питання, не обтяжений надмірною деталізацією. В ньому окремо виконується розділ реформування та розвитку громадського простору міст.

«Місцевий план» містить поглиблену інформацію та детальне опрацювання території. Він є юридичним документом, на основі якого видаються рішення на забудову та інші управлінські дії. Для нас корисний досвід опрацювання «Studium», який є стратегічним документом, що узгоджує територіальні, соціально-економічні й інші умови та вимоги, є лаконічним і гнучким документом, що піддається швидкому реагуванню на зміни. Таким чином, у боротьбі стратегій та містобудівних документів знайдено консенсус.

Сьогоднішні урбаністичні концепції трактують місто як живий організм, який модифікується й розвивається за природними законами, виявляє високий рівень внутрішньої гнучкості, функціонує на засадах циклічності масо-енерго- інформаційних обмінів, має здатність до самовідновлення й високий рівень автономії, а також відкритий на обмін з оточенням. Така система має контрольно- регуляційні механізми й може зберігати внутрішню інтеграцію. Ця концепція принципово відрізняється від концепції трактування міста як машини, коли місто і його розвиток орієнтувались на прості залежності, як правило, функціональні. Міста прирівнювались до «ідеальної» функціональної машини, що визначалось проектними нормативами.

Пропонований нами соціально-орієнтований підхід визначає нові вартості, довгострокові стратегії та нові методики розвитку міст і їх підсистем, а також окреслює соціальні критерії оцінки проектних рішень і змін у просторі. Зокрема:

аналіз соціального середовища з виділенням конфліктів між людиною та середовищем;

визначення соціальної місткості середовища і загроз, що можуть виникнути, коли виходити за їх межі й за моральні імперативи;

визначення соціальних критеріїв формування просторових структур;

формування соціальних сценаріїв розвитку й їх узгодження з іншими сценаріями;

дослідження простору має включати причинно-наслідковий аналіз змін структури і процесів у них.

Моделювання (абстрактне відображення певної реальності) організації і розвитку ГП на основі вимог покращення соціальних комунікацій слід здійснювати окремо для кожного конкретного міста. Тобто воно повинно мати цільове призначення і прив'язаність до конкретних умов міста. Тут доцільно ширше вивчити соціальну складову (цілі поїздок людей, що вони шукають у громадському просторі тощо), використовуючи соціологічні методи. Моделювання передбачає обґрунтування номенклатури зон громадського простору, їх розташування та характеристики. Для кожної зони слід вибирати домінанти з урахуванням інтересів людей і ресурсів. Такими зонами притягання можуть бути, наприклад, озеро, ігрові майданчики, тенісні корти, лекторій, зелений театр, інші об'єкти і зони за інтересами в парках.

Умовою творення органічної моделі громадського простору міста є визначення відносин між приватним, груповим і громадським використанням відкритих просторів. Особлива роль у моделюванні розвитку громадського простору має надаватись вузловим точкам (площам), які виконують багато функцій, у т.ч. суспільних комунікацій та покращення орієнтації в місті. Тут переплітаються різні інтереси мешканців. Важливо їх ідентифікувати, визначити ранг, здійснити аналіз процесів тощо.

Ефективність і якість проектних рішень може бути оцінена тільки в екзи- стенційних і просторово-часових категоріях.

Висновки

У статті формулюється вимога розвинути основи формування громадського простору міст до рівня сучасної системної методології та нових вимог. Здійснено класифікацію, окреслено функції, розкрито структуру ГП та визначено місце соціокомунікаційної функції в цій методиці.

На основі аналізу теоретичних та історичних передумов формування громадського простору встановлено, що методологічною основою дослідження й проектування соціальних комунікацій у ГП міст є системний підхід, що ґрунтується на п'ятивимірній моделі простору й розгляді всіх елементів (вимірів) у їх взаємозв'язках.

Здійснено аналіз генерального плану Львова та його реалізації. Виявлено недостатню увагу громадському простору міста як його важливій підсистемі. Окремі аспекти розглянуто фрагментарно, в основному пов'язані з історичною частиною міста, її збереженням і використанням. Ігнорується функція соціальних комунікацій в обґрунтуванні проектних рішень.

Обґрунтовано рекомендації з реформування і розвитку громадського простору міст відповідно до вимог покращення соціальних комунікацій. Визначено принципи єдності, індивідуальності та гармонійності, а також вимога системного підходу, коли об'єкти, процеси і явища розглядаються як система в єдності зв'язків між ними, творячи ефекти поєднання й зберігаючи індивідуальні ознаки кожного з цих видів. Вирішальною стає соціокомунікаційна функція у формуванні ГП.

Просторове моделювання стає одним із головних у містобудівному аналізі та проектуванні. На його основі обґрунтовуються стратегії просторової організації й розвитку міст та їх окремих підсистем, у т.ч. громадського простору. Ширшого впровадження в урбаністичний процес вимагають методи комп'ютерного моделювання.

Література

1. Афінська Хартія : повний текст / Ле Корбюзье. Париж, 6 вересня 1957; пер. Ж. Розенбаума, післямова Ю. Бочарова и А. Раппапорта. -- М.: Стройиз- дат, 1976. -- Режим доступу : http://tehne.com/event/arhivsyachina/le-korbyuze- afinskaya-hartiya

2. Бейкер Б.Л. Путь к независимости [Електронний ресурс] / Брюс Л. Бейкер, проф. психології Каліфорнійського ун-ту. -- Режим доступу : https://williams-syndrome.ru/.../Брк>с -Л.-Бейкер-Алан-Дж.-Брайтман.-Путь-к- незав...

3. Білан Н.І. Соціальні комунікації в інформаційному суспільстві / Н.І. Білан // Наукові записки Інституту журналістики. -- 2014. -- Т. 56. -- С. 171-175.

4. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье; пер. с фр. Н. Шматко. -- М. : Ин-т эксперим. социологии, 2007. -- 288 с.

5. Верецька Л І. Феномен справедливості у контексті соціальної комунікації : автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії / Л. І. Верецька. -- Одеса, 2002. -- 21 с.

6. Габрель М.М. Просторова організація містобудівних систем : моногр. Інститут регіональних досліджень НАН України/ М.М. Габрель. -- К.: Видавничий дім А.С.С, 2004. -- 400 с.

7. Гейль Я. Город для людей : пер. с англ. / Ян Гейль. -- М. : Альпина Паблишер, 2012. -- 276 с.

8. Гройс Б. Публичное пространство: от пустоты к парадоксу : пер. с англ. / Б. Гройс. -- М. : Ин-т медиа, арх. и дизайна, 2012. -- 20 с.

9. Демин Н.М. Управление развитием градостроительных систем / Н.М. Демин. -- К. : Будівельник, 1991. -- 184 с.

10. Денисюк А. Вивчення міського простору: історичний огляд та перспективи аналізу / А. Денисюк // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. -- 2010. -- № 889. -- С. 138-141.

11. Європейська хартія міст (Маніфест нової урбаністики) [Електронний

12. ресурс] : прийнята Конгресом 29 травня 2008 р. у Страсбурзі -- Режим доступу : http://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2015/05/Principle-9.-European- chart. pdf

13. Зернецька О. Глобальні соціальні мережі та кібербезпека особистості / О. В. Зернецька // Віче. -- 2016. -- № 1-2. -- С. 22-25. -- Режим доступу : http://nbuv. gov. ua/UJRN/viche_2016_1-2_14

14. Зитте К. Художественные основы градосроительства: пер. с нем. / К. Зитте. -- М. : Стройиздат, 1993. -- 256 с.

15. Клюшниченко Є.Є. Соціально-економічні основи планування та забудови міст / Є.Є. Клюшниченко. -- К. : Укр. акад. архітектури, НДПІ містобудування, 1999. -- 348 с.

Размещено на Allbest.ru