Зарубіжний досвід з охорони публічного порядку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід з охорони публічного порядку

У статті проаналізовані організаційно-правові засади функціонування поліцейських підрозділів провідних країн Європи, проаналізовані наукові розвідки у досліджуваній сфері, сучасні концептуальні підходи та особливості застосування в чинному законодавстві, розкрита специфіка їх діяльності.

Постановка проблеми. Сьогодні у світі існує безліч негативних факторів - це і глобальна фінансова криза, і політична нестабільність деяких країн тощо. Усе це потребує застосування новітніх підходів та концепцій щодо вирішення таких проблем, однією з яких є стан публічного порядку. Кожна держава має свої шляхи вирішення цієї проблеми, однак за наявності вироблених концепцій, що відповідають політичним та соціокультурним реаліям сучасності, точок перетину в цьому процесі багато.

Водночас побудова демократичного суспільства вимагає від громадянина виконання своїх обов'язків перед державою, а від держави - забезпечення законних прав та свобод особистості. Вирішення проблем забезпечення правопорядку в країні залежить від чіткої, злагодженої, прогресивно організованої роботи всіх державних та суспільних інституцій. Кожне суспільство створює органи охорони публічного порядку, що вимагає створення особливого апарату, який покликаний здійснювати охорону публічного порядку, захисту прав, свобод, законних інтересів громадян. Такі органи, які існували з часів античності, були прообразом поліції в сучасному розумінні [1, с. 158].

Зарубіжними країнами накопичено значний досвід щодо підготовки кадрів для правоохоронних підрозділів. Організація діяльності по забезпеченню правопорядку, публічного порядку та безпеки, а також боротьба із правопорушеннями у кожній країні має свої особливості. Водночас повноваження правоохоронних органів у зарубіжних країнах значно ширші, ніж в Україні. Проте і відсоток підтримки європейських правоохоронців з боку населення в рази перевищує довіру до українських поліцейських.

Питання функціонування правоохоронних органів у сфері забезпечення публічного порядку в зарубіжних країнах досліджені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених та практиків, серед яких В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, К.С. Вельський,В.В. Галунько, А.В. Губанова,П.В. Діхтієвський, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, М.В. Лошицький, Н.Р. Нижник, В.І. Курило, В.П. Пєтков, С.В. Пєтков, Є.Ю. Соболь, Ю.С. Шемшученко та інші. Однак певні аспекти означеної проблематики залишаються не достатньо дослідженими.

Мета статті - з'ясування зарубіжного регулювання охорони публічного порядку та повноважень відповідних правоохоронних органів, а також визначення доречних наукових пропозицій для українських реалій в обраній сфері.

Виклад основного матеріалу дослідження. Світова практика свідчить, що питання забезпечення належного публічного порядку розглядається з позиції ефективності діяльності різних поліцейських органів, специфічність правового статусу яких зумовлена видами політичного режиму. До факторів, що впливають на таку ефективність, належить ставлення громадян до правоохоронних органів, оскільки наявна довіра населення, налагоджене спілкування та співробітництво між поліцією та громадою є запорукою ефективної поліцейської діяльності у кожній окремо визначеній сфері життя суспільства.

Для підтвердження цієї думки наведемо конкретні статистичні дані. Проведене соціальне опитування у 34 європейських країнах щодо образу поліції в очах громадян виявило такі результати. Близько 85-90% респондентів у Фінляндії, Швеції, Данії, Норвегії вважають, що поліція у спілкуванні виявляє повагу до громадян та діє справедливо; 70-80% опитаних зазначають, що мають з поліцією спільні цінності та однакові уявлення про добро та зло; 70-80% респондентів вважають, що поліція у цих країнах завжди пояснює свої дії, стільки ж людей задоволені спілкуванням з поліцією. Високі відповідні показники мають Великобританія, Німеччина, Нідерланди та Польща. Громадяни цих країн виявляють високий рівень підтримки дій своєї національної поліції. Що стосується України, то лише кожен п'ятий громадянин України вважає, що поліція виявляє повагу та діє справедливо. Внаслідок цього 80% опитаних українців не підтримують поліцію [2, с. 12]. Виникає цілком логічне питання: «Чи можуть правоохоронні органи забезпечити публічний порядок самостійно, без підтримки населення?». Негативна відповідь, на нашу думку, є очевидною.

Вищенаведені показники ще раз доводять, що сьогодні постає нагальна потреба в реформуванні органів внутрішніх справ України, метою якого має бути повернення довіри з боку суспільства, що, на жаль, майже втрачена, пошук та впровадження нових підходів, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ у сфері забезпечення публічного порядку на базі налагодження якісно нової ефективної взаємодії з населенням. Таке реформування доцільно проводити, враховуючи зарубіжний досвід, що, однак, не означає доцільність повного його інтегрування в національну систему.

Закон України «Про Національну поліцію» визначає засади міжнародного співробітництва українських правоохоронців. До них належать такі: взаємодія з поліцейськими організаціями у сферах діяльності поліції; направлення до міжнародних організацій, іноземних держав представників поліції з метою забезпечення координації співробітництва з питань, що належать до повноважень поліції; поліцейські можуть залучатися до участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (ст. 4). Для здійснення зазначених завдань Національною поліцією, безперечно, є корисним дослідження та впровадження позитивного міжнародного правоохоронного досвіду.

За останні двадцять років у західних країнах спостерігається тенденція до зміни ролі поліції в житті суспільства - від карального органу до органу, який надає різні соціальні послуги населенню, що підвищило рівень довіри громади до поліції. Одним із найвідоміших підходів до такої зміни є впровадження стратегії «community policing». Слід зазначити, що сутність категорії «community policing» досить складно виокремити.

Водночас поняття «community policing» розуміють як стиль роботи поліції, який передбачає, що в обов'язки патруля, крім підтримання публічного порядку, входить надання допомоги жителям району у вирішенні їх проблем [3]; як стиль охорони публічного порядку, який заснований на знанні та вирішенні проблем конкретної громади [4]; як сучасну поліцейську систему цінностей, яка має на меті співпрацю з окремими громадянами, групами громадян, публічними і приватними організаціями для виявлення і вирішення проблем, що потенційно впливають на життєдіяльність конкретних районів, області чи міста в цілому[5]; як філософію, стратегію і тактику охорони публічного порядку [6].

Ми будемо керуватися тим, що в рамках парадигми «community policing» громадяни розглядаються як співучасники процесу підтримання правопорядку [7]. Звідси випливає, що реалізація нової парадигми забезпечення публічного порядку призводить до наповнення новим змістом ключових завдань цього органу влади. Новий спосіб підтримання правопорядку визначає мету та завдання роботи поліції, зокрема замість завдання зі зниження рівня злочинності поліція спрямовується на вирішення проблем забезпечення публічного порядку суспільства [8, с. 38]. Отже, працівники поліції як представники публічної влади повинні мати високий рівень культури, моральності, професіоналізму, поваги та довіри населення.

Адаптація цієї стратегії пройшла в багатьох європейських країнах. А отже, доцільним є наведення прикладів поліцейської діяльності щодо забезпечення публічного порядку в таких країнах, як Німеччина, Фінляндія, Голландія та Польща, де поліцейська діяльність реалізується у зв'язку із вищезазначеною концепцією.

Слід наголосити, що в Європейському кодексі поліцейської етики, затвердженому рекомендаціями Ради Європи від 19.09.2001 р. № REC.(2001)10, встановлено, що основними завданнями поліції в демократичному суспільстві, підпорядкованому принципу верховенства права, є такі: забезпечення публічного спокою, дотримання закону та порядку в суспільстві; захист і дотримання основних прав і свобод людини в тому вигляді, в якому вони закріплені в Європейській конвенції про права людини; попередження злочинності та боротьба з нею; виявлення злочинності; надання допомоги та послуг населенню [9].

У Федеративній Республіці Німеччина структурна організація поліції (в усіх федеральних землях) включає поліцію охорони публічного порядку (патрульну службу), кримінальну поліцію землі, воднотранспортну поліцію, поліцію готовності, поліцейську школу та поліцейський коледж з підготовки управлінських кадрів. За обсягом виконуваних повноважень поліція поділяється на федеральну, земельну та муніципальну (комунальну) поліції.

Поліція земель складається з поліції охорони правопорядку (охоронна поліція), кримінальної поліції, поліції охорони порядку на воді, поліції готовності, земельних відомств з охорони Конституції, органів поліцейського управління (адміністрація). На місцевому рівні з позиції забезпечення публічного порядку основну роль відіграє поліція охорони правопорядку (охоронна поліція) - блок поліції у формі (uniformed police), у складі якого утворюються підрозділи поліції загальної юрисдикції (здійснюють попередження злочинності та протидію дрібним правопорушенням) та дорожньої поліції.

Поліція охорони правопорядку здійснює загальну охорону публічної безпеки та порядку. До повноважень цього правоохоронного органу належать такі: запобігання правопорушенням та проведення невідкладних оперативно-розшукових заходів до прибуття співробітників кримінальної поліції; підтримання публічної безпеки та порядку під час демонстрацій, зборів та іншого скупчення великої кількості людей; регулювання вуличного руху та контроль за дотриманням правил безпеки руху; паспортний контроль; місцева цивільна оборона тощо [10, с. 322].

Водночас посилення охорони публічного порядку здійснюється шляхом створення в землях поліції готовності відповідно до ст. 9 Конституції ФРН, яка передбачає, що у разі небезпеки, загрози існуванню або вільному демократичному устрою союзу чи окремої землі Федеральний Уряд може підпорядковувати своїм безпосереднім вказівкам поліцейські сили однієї чи кількох земель [11, с. 76]. Поліція готовності є спеціалізованим підрозділом, який залучається переважно з метою забезпечення публічного порядку в надзвичайних ситуаціях, а також під час масових заходів.

Доцільно також звернути увагу на діяльність допоміжних підрозділів поліції на рівні земель та муніципалітетів, обов'язок формування яких покладено на начальників поліції міст та округів. Допоміжними підрозділами поліції є добровільні служби поліції, добровільні підрозділи внутрішньої та патрульної служби поліції, поліцейські резерви федеральних органів (наприклад, федеральної поліції) та муніципальної (комунальної) поліції.

Слід зазначити, що в основу організації поліцейської діяльності у Федеративній республіці Німеччина, що базується на адаптованій моделі «community policing», покладені такі положення: профілактика злочинності є загальним завданням держави та суспільства; нові стратегії безпеки, які спрямовані на орієнтовану на громадян роботу; громадяни залучаються як партнери поліції; профілактика злочинності повинна стати основним предметом кримінальної політики. Керівництво органів німецької поліції різного рівня вживає низку заходів з метою налагодження співпраці з населенням і забезпечення на локальному рівні публічної безпеки та порядку. Саме у територіальних підрозділах поліції запроваджено посади відповідальних за співпрацю з публічністю і засобами масової інформації, проводяться наради за участю керівництва поліції і муніципальних органів з обговорення питань публічної безпеки і порядку, а також регулярні зустрічі з населенням, забезпечено моніторинг публічної думки щодо ефективності діяльності поліції, здійснюється перманентний аналіз криміногенної ситуації на локальному рівні і підготовка регіональних превентивних програм, зміцнюються патрульні служби шляхом використання піших (велосипедних) патрулів, збільшується присутність поліції на вулицях [12, с. 96]. З огляду на це неможливо залишити поза увагою впроваджену загальнонаціональну програму профілактики злочинності, метою якої є інформування суспільства, з'ясування публічної думки, позиції засобів масової інформації та інших щодо профілактики злочинності та способів її запобігання [13].

Під час аналізу налагодження конструктивного діалогу поліції із населенням та публічністю в зарубіжних країнах з метою забезпечення публічного порядку необхідно звернути увагу на діяльність поліції у Великобританії. Слід зауважити, що у цій державі склались особлива, відмінна від інших країн Європи, система права й особливий шлях побудови органів, а також діяльність осіб, які здійснюють охорону публічного порядку: по-перше, територіальні поліцейські органи, діяльність, яких у сфері охорони публічного порядку зумовлена відсутністю єдиної системи поліцейських органів, є організованими за територіальним принципом; по-друге, спеціальні поліцейські органи мають спеціальну юрисдикцію, не обмежену певним регіоном (Британська транспортна поліція) [14]; по-третє, органи, для яких функція охорони публічного порядку є другорядною (такі органи не є поліцейськими у власному значенні цього слова та складаються із цивільних службовців (наприклад, агентство з охорони навколишнього середовища)); по-четверте, громадяни, що мають законодавчо встановлені повноваження у сфері охорони публічного порядку, яким надано право припиняти злочини, а також доставляти правопорушників в органи поліції чи суду [15].

Сьогодні у Великобританії в результаті активного співробітництва поліції та населення з питань забезпечення належного правопорядку розроблено та впроваджено багато специфічних операційних стратегій (консультативні групи, піше патрулювання, контактне патрулювання, публічні констеблі, поліцейські крамниці, поліцейські приймальні, сусідське спостереження, маркування власності, цільове патрулювання тощо) [16].

Вважаємо за необхідне звернути особливу увагу на такий приклад взаємодії поліції та населення Великобританії щодо забезпечення публічного порядку та підвищення рівня безпеки громадян у районах їх проживання, як програма сусідського спостереження (neighbourhood watch), основним призначенням якої є спостереження за підозрілими людьми або потенційно небезпечними подіями, що відбуваються в районі проживання. Ця програма, фінансування якої здійснюється коштом місцевих органів влади, у Великобританії має такі елементи: рекомендації поліції громадянам щодо забезпечення власної безпеки, безпеки сусідів, підвищення безпеки житла, щодо використання замків та інших технічних засобів, маркування майна, захисту від пожежі; підготовка анкет та проведення опитування мешканців щодо виявлення слабких ланок у системі заходів майнової безпеки (листи опитування містять пункти про правила поведінки та дотримання безпеки житла); участь публічності в роботі комісій щодо попередження злочинності; пропаганда заходів програми.

правопорядок поліцейський підрозділ

Висновки

За сучасних умов дослідження міжнародних стандартів у сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи є запорукою забезпечення належного стану публічного порядку в Україні, розуміння сутності діяльності Національної поліції України як правоохоронного, професійно-спеціалізованого, суспільно-орієнтованого державного органу, що надає допомогу та послуги громадянам у сфері забезпечення публічного порядку.

Забезпечення публічного порядку визнається пріоритетним, комплексним за характером напрямом роботи поліції в Європейських державах. Українському суспільству порівняно складно адаптувати до власних потреб міжнародний досвід з охорони публічного порядку. Цьому слугує різний історичний, соціальний, політичний, економічний розвиток українського суспільства та Європейських держав. Перед здійсненням реформ у правоохоронній сфері слід застосувати відому народну мудрість: «Сім разів відміряй, а один раз відріж».

Література

Размещено на Allbest.ru