Конституційні основи державної влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.5

Анотація

конституційний державний влада правління

У статті з'ясовується співвідношення понять «засади», «принципи», «основи» у контексті визначення конституційних основ державної влади в Україні. Автором запропоновано спосіб вирішення однієї з актуальних проблем функціонування механізму держави, здійснення державної влади в Україні шляхом уточнення змісту поняття «форма правління» та більш чіткого його визначення в Основному Законі України.

Аннотация

Кравцова З. С. Конституционные основы государственной власти в Украине.

Ключевые слова: конституционные начала, конституционные принципы, конституционные основы, государственная власть, форма государства.

Annotation

The article analyzes the correlation of the concepts «grounds», «principles.», «foundations» in the context of the determinationof the constitutional foundations of state power in Ukraine. The author proposes a method of solving one of the urgent problems of functioning of the state mechanism and the state power in Ukraine by clarifying the content of the concept «government form « and its definition in the Basic Law of Ukraine.

Постановка проблеми. Незважаючи на значну кількість досліджень, які присвячені конституційно-правовому статусу глави держави, парламенту та народним депутатам, уряду, центральним та місцевим органам виконавчої влади, деяким функціональним аспектам судової системи в Україні, комплексного дослідження державної влади в Україні, як явища правової дійсності, проведено не було. Таке дослідження має базуватися на аналізі конституційних основ державної влади в Україні.

Аналіз основних досліджень та публікацій. Різні засадничі, організаційні та функціональні аспекти державної влади в Україні розглянуті у роботах вчених М. Василевич, С. Давидович, Г. Задорожньої, Б. Калиновського, О. Кравченка, М. Савчин, О. Скрипнюка, В. Шаповалова та інших. При цьому єдиного підходу до розуміння державної влади з позиції українського конституціоналізму вироблено не було.

Метою статті є надання загальної характеристики конституційних основ державної влади в Україні, пропозицій шляхів їх вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на загальновживаність у науці конституційного права термінів «засада», «основа», «принцип», що зазвичай використовуються для позначення комплексних правових категорій у множині, на сьогодні не склалося єдиного всіма визнаного підходу для тлумачення їх змісту

Базовими для всіх галузей права є тлумачення зазначених термінів у теорії держави та права. Так, О. Скакун дає визначення принципам права із посиланням на етимологічне походження від лат. principium - основа, засада, як загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, спрямовують їх учасників на встановлення соціального компромісу і порядку [1, с. 242]

Виходячи із даного визначення може скластися враження, що принципи, засади та основи є синонімами, але оскільки ми говоримо про зміст цих термінів в правовому полі, не вбачається, що принципи є єдиними засадами правового регулювання суспільних відносин.

У теорії права існує два терміни: «правові принципи» і «принципи права». Вони різняться між собою тим, що правові принципи виникають, як правило, до виникнення системи права і законодавства. Правові принципи, які закріплені в системі права і законодавства, переходять в принципи права. Правові принципи - це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави [2, с. 208].

У підручнику з питань загальної теорії держави і права під редакцією В. Копєйчикова принципи права визначені, як основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображують суттєві положення права, за своєю сутністю є узагальнені відображення об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому [3, с. 108]

Можна говорити про те, що сутнісним тлумаченням терміну «принцип» є основна засада, тобто та засада, яка лежить в основі явищ, систем, процесів.

У науці конституційного права зустрічається різноманітне вживання окреслених термінів, іноді як синонімів, що можна пояснити тим, що науковий стиль мовлення більш складний для сприйняття, вимагає чіткого вживання термінів, якщо робота присвячена засадничим певним ідеям того чи іншого явища, процесу, тощо автори іноді намагаються шляхом пошуку синонімів уникати частих повторень.

В. Божко проводить достатньо цікавий аналіз співвідношення змісту термінів «засада» і «принцип» відповідно до правових позицій, сформульованих Конституційним Судом України. Висновками автора є наступні: термін «засада» охоплює значно більшу кількість явищ, аніж термін «принцип», та визначає основні, вихідні положення певного явища; засади - це те підґрунтя, на основі якого здійснюється певна діяльність, це ідеї, які визначають стратегічний напрям діяльності держави в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства; реалізація засад здійснюється через формування принципів; засади визначають зміст принципів, а останні є похідними від засад; засади визначають найважливіші підвалини і закономірності певного явища, їх метою є збалансування, узгодження здійснюваного впливу. При цьому реалізація засад здійснюється через визначення механізму та конкретних органів, на які покладено обов'язки щодо реалізації певної політики. Автор наводить приклад, що засади правового регулювання оплати праці, керуючись правовими позиціями Конституційного Суду України, охоплюють принципи та функції оплати праці, її правовий режим та механізм правового регулювання; визначають суб'єктів оплати праці, їх правосуб'єктність, гарантії реалізації ними свого правового статусу тощо [4].

Ми погоджуємося з висновками автора, також вважаємо засади ширшим за змістом терміном, який охоплює принципи, функції, правовий статус суб'єктів, гарантії, організацію та функціонування.

Що стосується терміну «основа», Академічний тлумачний словник (1970-1980) містить тлумачення слова «основа» в прямому та переносному значенні. Безумовно нас цікавить абстрактне, тобто переносне, в цьому значенні «основа» - те, на чому що-небудь ґрунтується, тримається, базується. У правовій науці, зазвичай, «основи» вживаються у множині, тлумачень «основ» (множина) є декілька:

- головні засади, підвалини чого-небудь (моралі, поведінки і т. ін.) (Він .. мало не плакав, коли міцні, здавалось, як мур, основи старої віри хитались і падали під новим словом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 141));

- провідні принципи, правила, якими хто-небудь постійно керується в житті, діяльності (Є доля правди в словах дружини, але є і залізна логіка його життя: попустити своє годиться тільки тоді, коли це приносить користь. Відступиш від цих основ - і станеш на слизький шлях жінчиних родичів (Михайло Стельмах, I, 1962, 286)) [5].

Лінгвістичне розуміння терміну «основа» - це сукупність принципів та правил, що є базовими для певної діяльності.

Н. Бакаянова, розглядаючи співвідношення понять «основи», «засади» та «принципи» адвокатури, доходить висновку, що основи - сукупність головних цінностей, принципів основоположних інститутів та норм, які визначають явище як правове. Принципи є основами правового явища, але поряд з іншими складовими елементами. Принципами є основоположні, керівні ідеї, основні вихідні положення та закономірності, на яких ґрунтується, в даному випадку, організація та діяльність адвокатури і здійснення адвокатської діяльності. Засади за своєю суттю максимально наближені до принципів, але такі положення є більш розкритими та деталізованими [6, с. 23].

Як бачимо, автор вважає «основи» терміном, що визначає більш широке поняттям, яке включає принципи, а засади більш розкритими та деталізованими основоположними керівними ідеями.

Повернемось до лінгвістичного розуміння. Так, «засада» тлумачиться як:

- основа чогось; те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь. Однією з головних засад мистецтва, художньої прози, зокрема, є внутрішня спроможність письменника до аналізу життєвих явищ, здатність бачити в них нове, не помічене іншими (Вітчизна, 6, 1968, 199);

- вихідне, головне положення, принцип; основа світогляду, правило поведінки. На власні гроші набув [Макар Іванович] сотню примірників [книжки], щоб послати на село, до своїх, і таким робом довести, що, вірний демократичній засаді, не розриває зв'язків з народом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 162); З борців насміхалася доля. Зростала проте їх громада. Добробут народний та воля - То наша найперша засада (Павло Грабовський, I, 1959, 367); [Лотоцька:] [5].

«Принцип» - це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму і т.ін. Основний закон якої-небудь точної науки. Понад триста років людині відомий принцип всесвітнього тяжіння Ньютона (Знання та праця, 2, 1966, 8). Правило, покладене в основу діяльності якої-небудь організації, товариства і т. ін. [5].

Саме завдяки лінгвістичному розумінню, ми вважаємо, можна вирішити суперечності щодо співвідношення понять засад, основ та принципів.

Так, тлумачення цих понять не дозволяє погодитися з висновками Н. Бакаянової. Оскільки бачимо, що саме «засада» є терміном, що позначає поняття більш широке, яке охоплює принципи (вихідні, головні положення), основи світогляду, правила поведінки. «Основою» є певна сукупність принципів, які згруповані в контексті розглядуваного об'єкта. Принцип є вужчим, чітко визначеним положенням (ідеєю), що лежить в основі того чи іншого правового явища, діяльності тих чи інших суб'єктів правовідносин.

Вищенаведений аналіз стосується основи державної влади в Україні, що виявляється у базових принципах, закріплених у розділі І Конституції України.

Безумовно основоположний постулат містить ст. 5, де визначено, що в Україні реалізується республіканська форма правління, джерелом влади є народ [7].

У 2005 році Конституційний Суд України висловив свою правову позицію щодо змісту даної статті. Положення ч. 2 ст. 5 Конституції України «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов'язковими» [8].

Щодо ч. 3 ст. 5 Конституції України, Конституційний Суд України висловив позицію, що визначати конституційний лад в Україні може тільки народ, шляхом всеукраїнського референдуму, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами [8].

Заборону узурпувати державну владу, що закріплена у ч. 4 ст. 5 Конституції України, Суд тлумачить як заборону захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями.

Скрипнюк О., узагальнюючи думки вчених, розуміє по суті конституційний лад як певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. За змістом конституційний лад опосередковує собою передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави, основи національної безпеки та інші існуючі найважливіші види конституційно-правових відносин. За формою конституційний лад України є системою основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших учасників конституційно-правових відносин. Насамперед, конституційний лад України уособлює передбачену Конституцією форму (форми) держави - за характером державного устрою і державного правління - і форми безпосереднього народовладдя [9, с. 47]

Задорожня Г. в найбільш загальному вимірі під конституційним ладом розуміє фактичний та реальний стан суспільних відносин, що регулюються та охороняються конституційними нормами та принципами. За своєю суттю, конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, опосередкованих рівнем розвитку суспільства, держави та досягненнями науки права [10, с. 76].

Таке тлумачення змісту поняття конституційного ладу не може матися на увазі у ч. 3 ст. 5 Конституції України, оскільки тоді без проведення всеукраїнського референдуму неможливим було би внесення змін до Конституції взагалі.

Більш конкретизованим є узагальнене розуміння конституційного ладу Скрипником О. Як бачимо, на його думку, і за змістом і за формою конституційний лад включає в себе форму правління. Тут постає слушне питання, чи розуміти заборону всім, крім народу України, змінювати конституційний лад, як заборону без проведення всеукраїнського референдуму змінювати республіканську форму правління на монархічну, чи все ж мається на увазі і зміна видів республіканської форми правління. Вочевидь українські парламентарі вважають вирішення питання про зміну форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську своїми повноваженнями, у 2010 році така зміна взагалі відбулася шляхом прийняття рішення Конституційним Судом України.

Вважаємо таке довільне тлумачення ч. 3 ст. 5 Конституції України шкідливим для становлення України як правової, демократичної держави, тому пропонуємо викласти ч. 1 ст. 5 Конституції України у такій редакції: «Україна є парламентсько-президентською республікою».

Наступним основоположним принципом організації та функціонування державної влади в Україні є принцип поділу влади, що закріплено у ст. 6 Конституції України. Основний Закон визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Механізм реалізації цього принципу виписаний у ІУ, V, VI, VIII розділах Конституції України, які визначають конституційно-правовий статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та конституційні засади здійснення правосуддя в Україні.

Томас О. Саргентич вважає надання переваги президентській чи парламентській республіці питанням неоднозначним. З одного боку, потрібно поставити під сумнів думку про те, що президентський уряд, у певному сенсі, по суті сильніший за уряд парламентський. Насправді прем'єр-міністр Великобританії має більше влади ніж президент Сполучених Штатів. З іншого боку, слід поставити під сумнів часте твердження про те, що президентська система стримувань і противаг обов'язково веде до виснажливих тупикових ситуацій. У Сполучених Штатах таке твердження не має емпіричного підґрунтя. Фактично все буде залежати від багатьох факторів, крім конституційної структури, таких як політична культура нації, її партійна система та її виборча система [11, с. 591-592].

Сіладьї І., порівнюючи президентську і парламентську системи управління, зазначає, що з часу падіння Радянського Союзу демократія почала процвітати у всьому світі. Країни, що розвиваються, намагаються ідентифікувати себе, в тому числі обираючи найкращу для них форму демократії. Залежно від народу та його громадян, вони можуть обирати більш класичну парламентську систему чи менш жорстку президентську систему. Вони також можуть поєднувати дві популярні системи для створення гібридного уряду, що є більш дієвим для них [12, с. 314 ].

Давидович С. у своєму дослідженні, присвяченому конституційним засадам організації органів державної влади в сучасній Україні, доходить висновку, що політична реформа, що була започаткована в Україні, не тільки не сприяла збалансованості у розподілі повноважень між органами, які належать до різних гілок влади, але породила нові протиріччя та суперечки між Президентом та парламентом, між Президентом і Кабінетом Міністрів, наслідком мала політичну кризу як в державі, так і в суспільстві. Загрозу становить і те, що недосконалість, незрілість судової системи України сторони політичного конфлікту намагаються використати у своїх інтересах, порушуючи основні принципи судочинства, підриваючи авторитет всієї системи судочинства України [13,с. 38]. Автор має на увазі протистояння між парламентом, президентом та урядом, що періодично виникають в Україні з 1991 року, що і породили такі часті зміни Основного Закону з питань форми правління, тобто фактично перерозподілу повноважень між парламентом і президентом, щодо формування та контролю за діяльністю уряду (2004 р., 2010 р., 2014 р.). Ці події в Україні, як бачимо не є дивиною і для зарубіжних країн, таких як США, Великобританія, і нами обрано популярний для пострадянських країн шлях. Але такі часті зміни форми правління без з'ясування думки народу, який є джерелом влади, є явищем негативним. Вищевикладене ще раз підтверджує необхідність прийняття запропонованих нами змін до ч. 1 ст. 5 Конституції України.

Конституційна реформа щодо правосуддя, розпочата у 2016 році, проголошена як така, що удосконалить здійснення судової влади в Україні, але говорити про її результативність поки зарано. Також слід сказати, що вченими-конституціоналістами вже дано попередній її аналіз. Так, Кулик Т. зазначає, що «конституційна реформа щодо правосуддя, хоча і була кроком необхідним, має ряд недоліків та залишає правові засоби впливу на здійснення правосуддя в Україні шляхом внесення змін до законів України, через можливість широкого тлумачення змісту статей Конституції в принципових питаннях. Часто оперативність реформ негативно впливає на їх якість, так, пропозиції, викладені нами щодо змісту поняття юрисдикції судів та системи судоустрою, могли б бути відомі та враховані розробниками Проекту Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) ще до його прийняття» [14, с. 11].

Не менш важливий принцип закріплено у ч. 2 ст. 19 Основного Закону, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Дане положення зобов'язує законодавця чітко визначати повноваження, спосіб і порядок їх здійснення органами державної влади.

Висновки

Конституційними основами державної влади в Україні є сукупність базових принципів - положень (ідей), закріплених в Конституції України, що лежать в основі здійснення державної влади як явища правової дійсності. Для удосконалення правової регламентації здійснення державної влади в Україні нами запропоновані відповідні зміни до Основного Закону. Подальші дослідження у даному напрямку будуть спрямовані на розширення предмету аналізу, тобто дослідження конституційних засад організації та реалізації державної влади в Україні.

Список використаних джерел

1. Скакун О.Ф. Теорія права і держави : Підручник. 3-е видання. Київ : Алерта ЦУЛ, 2011.524 с.

2. Котюк В.О. Теорія права : Курс лекцій : навч. посібник для юрид. фак. вузів. Київ : Вентурі, 1996. 208 с.

3. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. Київ : Юрінком Інтер, 1998. 320 с.

4. Божко В. Аналіз співвідношення змісту термінів «засада» і «принцип» крізь призму правових позицій Конституційного Суду України / Полтавський національний технічний університет імені Ю. Кондратюка. Полтава. URL: http://radnuk.info/home/24188-2013-05-09- 15-56-59.html (дата звернення 03.02.2018).

5. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970-1980) : онлайн- версії «Словника української мови» в 11 томах. URL: http://sum.in.Ua/s/osnova (дата звернення 03.02.2018).

6. Баканова Н.М. Основи, засади та принципи адвокатури: співвідношення понять. Наукові праці НУ ОЮА. 2016. С. 20-25. URL: http://www.naukovipraci.nuoua.od.ua/arhiv/ tom18/5.pdf (дата звернення 03.02.2018).

7. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 30 верес. 2016 р. (ОФІЦ. ТЕКСТ). Київ : ПАЛИВОДА А.В., 2016. 76 с.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука Вадима Сергійовича, Подгорної Вікторії Валентинівни, Кислої Тетяни Володимирівни про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом) № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-05 (дата звернення 03.06.2018).

9. Скрипнюк О. Конституційний лад України: ознаки, принципи, гарантії. Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 4 (14). С. 46-51. URL: http://www.cvk.gov.ua/visnyk/ pdf/2008_4/visnik_st_14.pdf (дата звернення 03.06.2018).

10. Задорожня Г.В. Основи конституційного ладу в Україні. URL: http://law.nau.edu.ua/ images/Nauka/Naukovij_jurnal/2008/statji_n3_8_2008/Zadorognaja_74.pdf (дата звернення 03.06.2018).

11. Thomas O. Sargentich. The Presidential and Parliamentary Models of National Government. American University International Law Review. Vol 8. Issue 2. Winter/Spring 92/93. Article 19. Р 579-592. URL: http://digitalcommons.wcl.american.edu/cgi/viewcontent cgi?article=1870&context=auilr (дата звернення 07.06.2018).

12. Ilona Maria Szilagyi. Presidential versus parliamentary systems. Aarms Law. 2009. Vol. 8. No. 2. P. 307-314. URL: https://pdfs.semanticscholar.org/e150/ea84376a5646c8a204486073515e 3bf38e28.pdf (дата звернення 07.06.2018).

13. Давидович С.Н. Конституційні засади організації органів державної влади в Україні. 2015. C. 35-40 URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/94091/06- Davydovych.pdf?sequence=1 (дата звернення 03.06.2018).

14. Кулик Т. Конституційна реформа щодо правосуддя в Україні: перший погляд на недоліки та переваги. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017. № 3. С. 7-12. URL: https://instzak.com/index.php/journal/article/view/109/94 (дата звернення 07.06.2018).

* Кравцова Зоріна Сергіївна - кандидат юридичних наук, асистент кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.