Суб’єкт порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єкт порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками

Курафєєв Віктор Володимирович

У статті розглянуто проблеми визначення суб'єкта злочи-ну, передбаченого ст. 161 КК України, крізь призму поглядів, що склалися в теорії кримінального права. Окремо дослі-джено всі ознаки суб'єкта злочину, а також проблеми кри-мінальної відповідальності юридичних осіб. Проаналізовано останні законодавчі новації щодо визначення поняття «службова особа».

Ключові слова: суб'єкт злочину, загальний суб'єкт злочину, ознаки суб'єкта злочину, кримінальна відповідальність юридичних осіб, злочини проти конституційних прав гро-мадян.

Постановка проблеми. Для виявлення у діянні особи всіх ознак складу злочину, пов'язаного з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної на-лежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками, необхідно насамперед встановити наявність самого суб'єкта злочину. У свою чергу, під час з'ясування питання, яка особа може бути визнана суб'єктом даного злочину, необхідно звернутись до положень Зага-льної частини Кримінального кодексу України (далі - КК України) [1], що містить визначен-ня обов'язкових ознак, які його характеризують. При цьому слід пам'ятати, що суб'єкт зло-чину - це суто кримінально-правове поняття, яке визначає юридичну характеристику особи, що вчинила злочин, та обмежується тільки ознаками, необхідними для обґрунтування мож-ливості притягнення її до кримінальної відповідальності. З огляду на це вказана категорія потребує відмежування від однорідного, проте не тотожного, а більш широкого за змістом поняття «особа злочинця», яке теж відіграє певну кримінально-правову роль, проте переваж-но особливо на етапі призначення покарання або звільнення від нього.

Мета статті - розкрити ознаки суб'єкта злочину, пов'язаного з порушенням рівноп-равності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками.

Виклад основного матеріалу. У чинному КК України суб'єкту злочину вперше при-свячено окремий розділ VI Загальної частини - «Особа, яка підлягає кримінальній відповіда-льності (суб'єкт злочину)». Втім у нормах Особливої частини КК України поняття суб'єкта злочину не використано, а ознаки суб'єкта, як правило, не вказуються. У цьому виявляється єдність Загальної та Особливої частин КК України при формулюванні складів злочинів. В Особливій частині визначаються ознаки, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сто-рону, а ознаки суб'єкта (якщо він загальний), описуються в Загальній частині КК України і є однаковими для визначення в усіх складах злочинів. Винятком є норми зі спеціальним суб'єктом, у диспозиції яких специфічно вказуються додаткові ознаки суб'єкта, що вплива-ють на кваліфікацію [1].

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна осо-ба, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна ві-дповідальність. Цей законодавчий припис містить ознаки загального суб'єкта злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 161 КК України кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян несе особа, що має загальні ознаки суб'єкта злочину. Як підкреслюють М. І. Мельник і М. І. Хавронюк, не має значення, чи вчинено злочин представником так зва-ної титульної нації або національної меншини, європейської або іншої раси, віруючим або атеїстом, чи належить суб'єкт злочину і потерпілий до однієї раси, національності, конфесії тощо [2].

У доктрині вітчизняного кримінального права загальновизнаним є положення, за яким суб'єктом злочину може бути лише фізична особа, тобто людина. Сучасне кримінальне пра-во України визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчине-ні ними злочини. Чинне кримінальне законодавство України виключає кримінальну відпові-дальність юридичних осіб (підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності). Всі найважливіші інститути кримінального законодавства України (злочин, вина, відповідаль-ність, покарання і його мета, загальні засади призначення покарання) спрямовані виключно на застосування їх до фізичних осіб.

Проте слід нагадати, що мали місце неодноразові спроби запровадити кримінальну ві-дповідальність щодо юридичних осіб. Однією з них був проект Закону України «Про вне-сення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження заходів кримінально- правового характеру стосовно юридичних осіб» від 16.01.2012 р. № 2032, яким пропонувало-ся штучно включити до Загальної частини КК України додатковий розділ і тим самим запро-вадити кримінальну відповідальність юридичних осіб. Проте така пропозиція a priori не мог-ла бути схвалена, оскільки, на нашу думку, введенням одного додаткового розділу не можна змінити концептуальну ідею кримінальної відповідальності виключно фізичних осіб, що пронизує весь зміст і текст чинного КК України. Зазначений проект не знайшов підтримки серед провідних науковців, які зазначали, що запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні можливе лише після схвалення на доктринальному (науковому) рівні цієї концепції, вироблення механізмів її впровадження до всіх інститутів кримінального права, розроблення теоретичної моделі нового КК України, побудованого на концепції ви-знання суб'єктами, що підлягають кримінальній відповідальності, і фізичних, і юридичних осіб.

І хоча Законом України від 23.05.2013 р. № 314-VII Загальна частина КК України була доповнена новим розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридич-них осіб», який набув чинності 13.05.2014 р., все ж таки ці законодавчі новели концептуаль-но не змінили підстави кримінальної відповідальності, якою, як і раніше, визнається вчинен-ня особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Таким чином, заходи кримінально-правового характеру, які наразі застосовують до юридичних осіб, не дають під-став стверджувати, що останні набувають ознак суб'єктів злочину, отже, розглядати юриди-чну особу в контексті елементів складу злочину не можна.

Наступною обов'язковою ознакою загального суб'єкта злочину є його осудність. Тільки осудна особа здатна правильно оцінювати фактичні обставини вчинюваного діяння, усвідомлювати його суспільно небезпечний характер та керувати своїми діями (бездіяльніс-тю). Згідно з ч. 1 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Загальна оцінка стану осуднос-ті відбувається з урахуванням двох критеріїв: юридичного та психологічного. Юридичним критерієм осудності є факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, психічно здоровою особою, здатною повною мірою усві-домлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними під час вчинення злочину.

Під психологічним критерієм осудності розуміється стан свідомості особи, її здатність до усвідомленої діяльності. Психологічний критерій осудності характеризується двома озна-ками: 1) можливістю (здатністю) повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяль-ності), тобто усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність свого діяння; 2) можливістю керувати своїми діями (бездіяльністю). Антиподом осудності є неосудність, яка полягає в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаче-ного кримінальним законом, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними вна-слідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, не-доумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19 КК України).

З метою уточнення наведених ознак суб'єкта злочину необхідно додати, що особа по-винна бути осудною або обмежено осудною. При цьому обмежена осудність розглядається як окремий прояв осудності. Згідно зі ст. 20 КК України обмежено осудна особа підлягає кримінальній відповідальності, однак ця ознака суб'єкта злочину враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медич-ного характеру.

Третьою ознакою суб'єкта злочину, відповідальність за який передбачено ст. 161 КК України, є вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У широкому розумінні вік особи - це календарний період часу від моменту народження до певної дати; у вузькому - період у житті особи, з яким пов'язані медико-біологічні, соціально-психологічні та правові зміни [3, с. 17]. Згідно з ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Крім загального віку кримінальної відповідальності, у ч. 2 ст. 22 КК України передбачається вичерпний перелік злочинів, за які вік відповідальності знижений і становить 14 років. Оскільки ч. 2 ст. 22 КК України не міс-тить спеціальної вказівки на те, що порушення рівноправності громадян вчиняється з 14-річного віку, можна констатувати, що суб'єкт цього злочину є загальним - фізична, осуд-на особа, яка досягла 16-річного віку. На нашу думку, саме такий вік є прийнятним для кри-мінальної відповідальності за даний злочин. По-перше, це відповідає й міжнародним станда-ртам, по-друге, даний злочин не є нетиповим, розповсюдженим серед неповнолітніх осіб. Крім того, об'єктивна та суб'єктивна сторони даного діяння є доволі складними, отже його суспільно небезпечність і протиправність неповнолітніми, що не досягли 16 років, може й не усвідомлюватись. Таким чином, як зазначалося вище, загальні ознаки суб'єкта злочину у диспозиціях статей Особливої частини КК України не вказуються, а лише встановлюються шляхом систематичного тлумачення диспозицій статей 18, 19, 20, 22 Загальної частини КК України.

У випадках, коли суб'єкт злочину є спеціальний, у диспозиціях вказуються додаткові ознаки суб'єкта, наприклад, стать, посада, характер діяльності тощо. Ці та інші ознаки в тео-рії кримінального права відносять до ознак, що характеризують спеціального суб'єкта зло-чину. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична, осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. На сьогоднішній день у КК України передбачено понад 70 % видів злочинів, які можуть бути вчинені спеціальними суб'єктами. Такі суб'єкти для притягнення їх до відповідальності повинні володіти однією чи більше спеціальними (додат-ковими або факультативними) ознаками, безпосередньо зазначені в законі або визначеними шляхом його тлумачення, які обмежують притягнення інших осіб до кримінальної відповіда-льності за вчинення конкретного злочину. Що стосується безпосередньо ст. 161 КК України, то пряма вказівка на спеціальні ознаки суб'єкта злочину передбачена лише частиною другою цієї статті, в якій встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою. Вважаємо, що ця ознака спеціального суб'єкта потребує певного уточнення, тому що зі зміс-ту ч. 2 ст. 161 КК України не зрозуміло, про який вид службової особи йдеться.

Загальне визначення службових осіб наведено у ч. 4 ст. 18 КК України: «Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповно-важені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнарод-ної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів» [1]. У п. 1 примітки до ст. 364 КК України передбачено більш вузьке, порівняно з ч. 4 ст. 18, визначення службових осіб, яке стосується лише статей 364, 365, 368, 368², 369 КК України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 р. № 3207-VI [4] до КК України було внесено зміни до розділу XVII Особливої частини «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг». Вельми суперечливими і неоднозначними є останні законодавчі новації щодо визначення по-няття «службова особа». Внесені зміни та доповнення до КК України полягають у такому: 1) ст. 18 доповнено ч. 4, в якій наведено загальне визначення службових осіб; 2) у п. 1 примі-тки до ст. 364 передбачено більш вузьке, порівняно з ч. 4 ст. 18, визначення службових осіб, яке стосується лише статей 364, 365, 368, 368², 369 КК України; 3) у статтях 364^і, 368-3 ви-користано поняття службових осіб юридичних осіб приватного права без його окремого за-конодавчого визначення; 4) у ч. 4 ст. 18 та п. 2 примітки до ст. 364 наведено однакові за зміс-том спеціальні положення щодо визнання службовими окремих категорій осіб, які є посадо-вими особами іноземних держав або здійснюють певні функції в іноземних державах чи її органах, або у міжнародних організаціях чи органах.

У більшості статей Особливої частини КК України під службовими розуміються осо-би, визначені у ч. 3 та ч. 4 ст. 18 КК України, тобто як службові особи публічного права, так і службові особи юридичних осіб приватного права. Із цього загального визначення, що є більш широким, є три винятки, в яких йдеться про більш вузькі визначення службових осіб. По-перше, у статтях 364, 365, 368, 368² та 369 КК України під службовими особами розумі-ють ті, що визначені у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України і які умовно можна на-звати службовими особами публічного права. По-третє, у розділі XIX Особливої частини КК України йдеться про військових службових осіб, визначення яких наведено у п. 1 приміт-ки до ст. 423 КК України і не зазнало змін.

Порівнюючи визначення службових осіб, наведене у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України, з тим, що міститься у ч. 3 ст. 18 КК України, доходимо висновку, що в них ос-новний зміст однаковий, зокрема, однаково сформовано види функцій та виконання функцій за спеціальним повноваженням. Якщо у ч. 3 ст. 18 КК України йдеться про обіймання особа-ми посад на підприємствах, в установах чи організаціях, то в п. 1 примітки до ст. 364 - про обіймання посад лише на державних чи комунальних підприємствах, установах чи організа-ціях. Саме ця ознака відображає особливість визначення службових осіб публічного права порівняно із загальним визначенням службових осіб [5, с. 35, 40].'

У законодавчому визначенні службової особи наразі робиться наголос на тому, що вона обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форми власнос-ті. Безумовно, форма власності, на підставі якої створені й функціонують юридичні особи, відіграє вирішальну роль у віднесенні їх до юридичних осіб публічного або приватного пра-ва. Проте у статтях 81 та 87 Цивільного кодексу України [6] при розмежуванні цих різнови-дів юридичних осіб критерієм є не форма власності, а порядок (спосіб) створення (утворен-ня) цих осіб.

Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обо-роті. І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою участі у різноманітних цивільно-правових відносинах [7, с. 136]. Визначення службової особи юридичної особи приватного права в розділі XVII КК України не наводиться, не зроблено в ньому і посилань на частини 3 та 4 ст. 18 КК України, аналіз змісту яких мав би дати відповідь на питання про те, яка саме категорія суб'єктів на-лежить до службових осіб юридичних осіб приватного права. Так, Г.М. Анісімов зазначив, що на відміну від загального поняття службової особи, в КК України не визначено як окреме поняття службової особи юридичної особи приватного права - спеціального суб'єкта злочи-нів, передбачених статтями 364^і, 365^і, 368³ КК України. Проте це не означає, що їх ознаки не визначені у законі. Зміст цього поняття можна з'ясувати шляхом систематичного тлумачення норм, передбачених ч. 3 ст. 18 та пунктами 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України. Виключно службові особи, які обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують їх за спеціальним повноваженням в юридичній особі приватного права, є спеціальним суб'єктом злочинів, передбачених стаття-ми 364^і, 365^і, 368³ КК України [8].

Між тим щодо визначення поняття службової особи юридичної особи публічного пра-ва обрано зовсім інший підхід. Таке визначення наводиться у примітці 1 до ст. 364 КК Укра-їни. При цьому сам термін «службова особа юридичної особи публічного права» не викорис-товується, хоча у Законі України «Про засади запобігання, протидії корупції» від 07.04.2011 р. № 3206-XI таке поняття є у пп. «а» п. 2 ч. 1 ст. 4 [9].

Отже, в тексті КК України поняття службової особи юридичної особи приватного права є, а термін «службова особа юридичної особи публічного права» відсутній. Не зрозу-міло, чому такі парні поняття по-різному регламентовані в кримінальному законі. Втім, усе ж таки в чинному законодавстві шляхом тлумачення можна виділити змістовні ознаки службо-вих осіб публічного права. По-перше, ці особи одержують заробітну плату за рахунок держа-вного чи місцевого бюджету; по-друге, вони є службовими особами, тобто обіймають в юри-дичних особах публічного права посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним пов-новаженням (зазначеним спеціальним повноваженням їх може наділити повноважний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, центральний орган державного управлін-ня зі спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна службова особа підприємст-ва, установи, організації, суд або закон) [10-11]. У випадку, якщо норма не містить конкрет-ного посилання на вид службової особи (як у ч. 2 ст. 161 КК України), то ми розуміємо під нею як службову особу юридичної особи публічного права, так і службову особу юридичної особи приватного права.

Висновки. Суб'єктом порушення рівноправності громадян в основному складі цього злочину (ч. 1 ст. 161 КК України) є фізична осудна особа, що досягла 16 років на момент вчинення злочину.

Пряма вказівка на спеціальні ознаки суб'єкта злочину передбачена лише ч. 2 ст. 161 КК України, де він виступає як кваліфікуюча ознака.

Тлумачення тексту закону дозволяє дійти висновку, що під службовою особою у ч. 2 ст. 161 КК України слід розуміти як службову особу юридичної особи приватного права, так і службову особу юридичної особи публічного права.

злочин кримінальний право службовий

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш. Відомості Вер-ховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131

2. Мельник М. І., Хавронюк М. І. та ін. Злочини проти виборчих, трудових та інших особис-тих прав людини і громадянина. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за заг. ред. М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. 4-те вид., перероб. та допов. Київ: Юрид. думка, 2007. С.369-456.

3. Михеев Р. И. Проблемы вменяемости, вины и уголовной ответственности. Теория и прак-тика: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Москва, 1995. 24 с

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за коруп- ційні правопорушення: Закон України від 07.04.2011 р. № 3207-VI. Відомості Верховної Ради Украї-ни. 2011. № 41. Ст. 414.

5. Киричко В. М. Кримінальна відповідальність за корупцію. Харків: Право, 2013. 424 с.

6. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.

7. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України: у 2 т. / за ред.: О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць. 2-е вид., перероб. і доп. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Т. 1. 832 с.

8. Анісімов Г. М. Службова особа як спеціальний суб'єкт злочину. Основні напрямки розвит-ку кримінального права та шляхи вдосконалення кримінального законодавства України про криміна-льну відповідальність: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 11-12 жовт. 2012 р.). Харків, 2012. С. 167-171.

9. Про засади запобігання, протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 р. № 3206-XI. Ві-домості Верховної Ради України. 2011. № 40. Ст. 404.

10. Осадча А. С. Особи, що здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публіч-них послуг, як спеціальні суб'єкти злочину. Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих науковців: матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. Тернопіль, 2012. С. 65-68.

11. Осадча А. С. Службові особи і особи, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, як спеціальні суб'єкти злочину: аналіз законодавчих новел. Вісник Наці-онального університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Економічна теорія та право. Харків: Право, 2013. № 2 (13). С. 251-252.

Размещено на Allbest.ru