Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці за законодавством країн англо-американської правової системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці за законодавством країн англо-американської правової системи

Пилипенко Євгенія Олексіївна

Статтю присвячено дослідженню кримінальної відповіда-льності за залишення в небезпеці за законодавством країн англо-американської правової системи, а також аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак складу залишення в не-безпеці. Здійснено порівняльний аналіз кримінальної відпо-відальності за залишення в небезпеці країн, що відносяться до англо-американської правової сім'ї, зокрема Канади, США та Англії.

Ключові слова: залишення в небезпеці, правова система,

Постановка проблеми. Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці, тоб-то завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані й позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, передбачена законодавством країн різних правових систем, зокрема романо-германської, англо-американської, змішаної та релі-гійно-традиційної.

Україна як європейська держава належить до романо-германської правової сім'ї, про-те в питаннях удосконалення законодавства, у тому числі у сфері кримінальної відповідаль-ності за залишення в небезпеці, не зайвим буде дослідження досвіду протидії скоєння подіб-них злочинів у країнах інших правових систем. У даному випадку актуальним буде дослі-дження досвіду країн англо-американської правової системи, адже ці країни входять у десят-ку найрозвиненіших країн світу як у сфері економічного розвитку, так і в питаннях протидії злочинності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Кримінальну відповідальність за залишен-ня в небезпеці досліджували такі вчені, як В. В. Бабаніна, Ю. О. Власов, І. І. Горелік,

О. С. Горелік, Я. О. Миц, П. І. Орлов, М. В. Сенаторов, проте потребує більш детального до-слідження та аналізу кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці країн англо- американської правової системи.

Метою запропонованої статті є всебічне дослідження та аналіз кримінальної відпо-відальності за залишення в небезпеці за законодавством країн англо-американської правової системи.

Виклад основного матеріалу. Принцип взаємодопомоги, що є основою існування людства, було закріплено в правилах людських стосунків як невід'ємну норму поведінки людей вже з моменту утворення перших суспільних формувань. Керуючись цим принципом, кожна цивілізована держава бере на себе зобов'язання приділяти максимум уваги тим осо-бам, які через різні причини позбавлені змоги турбуватися про себе самостійно, а забезпе-чення життєво важливих потреб та інтересів цих осіб традиційно виступає першочерговим завданням соціальної політики країни.

На сьогодні це завдання реалізується через систему відносин, де на державу і на гро-мадян цілком справедливо покладаються певні обов'язки щодо надання допомоги людям, які знаходяться в небезпечному для життя стані та які не в змозі вжити заходів до самозбере-ження, і встановлено відповідальність за їх невиконання.

Серед заходів правового регулювання таких відносин український законодавець вико-ристовує кримінальну відповідальність як найбільш суворий захід впливу на суспільну пове-дінку.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці, тобто за- відоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і поз-бавлена можливості вжити заходів до самозбереження, встановлена у законодавстві країн різних правових систем.

Правова система -- це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законо-давство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.). Тобто, правова система -- обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісна система юридичних явищ, що постійно діють внаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (насампе-ред державою) для досягнення своїх цілей [1, с. 237].

Правові системи, у свою чергу, мають певну класифікацію. Так, науковець О. Ф. Скакун запропонувала наступну класифікацію правових систем за наступними типами:

1) романо-германський тип правової системи (країни континентальної Європи: Італія, Франція, Іспанія, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Україна тощо);

2) англо-американський тип правової системи (Англія, США, Канада, Північна Ірлан-дія, Австралія, Нова Зеландія);

3) змішаний тип правової системи (Данія, Швеція тощо);

4) релігійно-традиційний тип правової системи (мусульманські країни: Саудівська Аравія, Іран, Лівія; Індія; далекосхідні країни: Японія, Південна Корея, Китай; країни афри-канської групи -- Африка, Мадагаскар) [1, c. 524].

З приводу англо-американського типу правової системи або системи загального пра-ва слід зазначити, що це сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульо-ваної суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним [1, c. 547].

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке ви-никло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було доповнено у XV--XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, складеним із типізованих прецедентів. На відміну від континентального (романо-германського) загальне право (англо-американське) створю-валося суддями. Поступово затверджувалася однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судо-вих рішень. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (правило «stare decisis») [1, c. 548].

Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, «казуїстичною», індивідуальною спрямованістю, відсутністю абст- рактно-узагальненого змісту загального характеру. Прецедентна норма становить «модель» конкретного рішення, а не абстрагування від окремих випадків, що властиве нормам права романо-германських країн. Для винесення судового рішення відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце раніше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати преце-дент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'я-зковим [1, c. 554- 555]. кримінальний відповідальність законодавство правовий

Отже, що стосується кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці, то вона має своє офіційне закріплення в законодавстві країн англо-американської правової системи, зокрема Канади, Англії та США.

Перша країна, якій слід приділити увагу під час вивчення кримінальної відповідаль-ності за залишення в небезпеці, є Канада.

Так, КК Канади, що був прийнятий у 1892 році, у частині восьмій «Злочини проти особи та її репутації» містить ряд статей, що визначають кримінальну відповідальність за за-лишення в небезпеці [3].

Ч. 1 ст. 215 КК Канади зазначає перелік осіб, на яких законом покладений обов'язок турботи про потерпілого. Це такі особи, як батьки, прийомні батьки до досягнення дитиною 16-річного віку, опікуни, подружжя тощо, якщо потерпілий через малолітство, старість, хво-робу або через інший безпорадний стан не в змозі забезпечити собі повноцінне безпечне життя. Слід зазначити, що ч. 1 ст. 215 КК Канади визначає суб'єкта злочину та встановлює, що суб'єкт злочину є спеціальним. Також у зазначеній частині встановлюється перелік осіб, які можуть бути потерпілими від протиправних дій суб'єкта злочину. У цьому дана норма схожа зі ст. 135 КК України, де зазначено перелік осіб, що можуть бути потерпілими, а та-кож встановлено спеціальні властивості для суб'єкта злочину.

Ч. 2 ст. 215 КК Канади визначає, які саме дії суб'єкта злочину є протиправними та за які передбачено кримінальну відповідальність. Так, невиконання обов'язків турботи з боку осіб, зазначених у ч. 1 ст. 215 КК Канади, що ставить під загрозу безпеку життя та здоров'я потерпілого, визнається злочином, за який винна особа повинна понести кримінальне пока-рання. Тобто ч. 2 ст. 215 КК Канади визначає об'єктивну сторону залишення в небезпеці. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, як і ч. 2 ст. 215 КК Канади, встановлює протиправність у невиконанні обов'язків турботи про потерпілого з боку суб'єкта злочину, що зазначений в ч. 1 ст. 215 КК Канади.

Ч. 3 ст. 215 КК Канади визначає покарання за скоєння суб'єктом злочину, передбаче-ним ч. 1 ст. 215 КК Канади, протиправних дій, зазначених у ч. 2 ст. 215 відповідного кодексу та встановлює покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років [3].

Досліджуючи кримінальне законодавство США, слід зазначити, що у середині ХХ ст. у країні розпочався рух за реформу кримінального законодавства, і в більшості штатів було прийнято нові кодекси. Основою для прийняття цих кодексів був Зразковий Кримінальний кодекс США (1962 р.), який розроблений інститутом американського права. Даний кодекс увібрав у себе досвід розвитку американського кримінального права, він справив визначаль-ний вплив на нову кодифікацію.

Так, ст. 211.2 «Поставлення іншої особи в небезпеку за недбалістю» зазначеного вище кодексу зазначає, що особа скоює місдімінор (злочин, за який передбачене покарання у ви-гляді позбавлення волі строком до одного року) [2, с. 389], якщо винна особа через необере-жність або недбалість своєю поведінкою ставить або може поставити іншу особу в небезпеч-ний для життя та здоров'я стан, що може призвести до настання смерті або тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого [4].

Об'єктом злочину, передбаченого ст. 211.2 КК США, є життя та здоров'я особи.

Об'єктивна сторона зазначеного злочину характеризується діянням у формі дії чи без-діяльності, оскільки винна особа може поставити потерпілого у небезпеку настання смерті або тяжких тілесних ушкоджень як протиправною дією, так і бездіяльністю.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 211.2 КК США, може бути будь-яка особа, що своїми діями ставить під загрозу спричинення шкоди життю та здоров'ю потерпілого, тобто суб'єкт злочину -- загальний.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 211.2 КК США, характеризується не-обережною формою вини стосовно самого діяння.

Окремо визначений у ст. 211.2 КК США випадок вчинення певних протиправних дій, що будуть кваліфікуватися саме за зазначеною статтею КК США. Так, особа скоює злочин, якщо вона завідомо направляє вогнепальну зброю на іншу особу або в її бік незалежно від того усвідомлював суб'єкт злочину чи ні, що ця зброя заряджена.

Досліджуючи кримінальне законодавство Англії, слід зауважити, що кримінальний кодекс в цій країні відсутній. Замість нього ще 1861 року було прийнято Закон «Про злочини проти особи», що є чинним і на теперішній час. Даний закон охоплює всі види злочинних посягань проти особи, а також наслідки у вигляді тілесних ушкоджень або смерті. Покарання завжди призначається з урахуванням наслідків, що настали внаслідок злочинного посягання. Так, наприклад, якщо внаслідок злочинного посягання потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, то винна особа нестиме покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років [4].

Склад залишення в небезпеці в країнах англо-американської правової системи можна відобразити в таблиці:

Щодо позитивного досвіду аналізу кримінальної відповідальності за залишення в не-безпеці за законодавством країн англо-американської правової системи саме для України, то, на наш погляд, це можливість закріплення на законодавчому рівні об'єктом злочину, перед-баченого ст. 135 КК України «Залишення в небезпеці», не тільки життя, але й здоров'я особи (як, наприклад, у Канаді та США), оскільки залишення в небезпеці може завдати шкоди та-кож і здоров'ю потерпілого, а фізичне й психічне здоров'я є одним із найважливіших благ в житті кожної людини. Саме нормальний стан здоров'я забезпечує особі високий рівень соці-альної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров'ю запо-діює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (матеріальна шкода пов'язана з витратами на відновлення здоров'я, лікування й реабілітацію). Тому, вра-ховуючи невід'ємну важливість здоров'я в житті людини, є логічним визнання об'єктом зло-чину, передбаченого ст. 135 КК України, не тільки життя, але й здоров'я особи.

Висновок. Дослідження кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці за законодавством країн англо-американської правової системи дозволить всебічно дослідити та вдосконалити норми чинного кримінального законодавства України, що встановлюють кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці, а також запозичити певний світовий досвід з урахуванням, звісно, певних особливостей національного законодавства.

Список використаних джерел

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник. Харків : Консум, 2001. 656 с.

2. Бажанов М. І. Кримінальне право України : підручник. Загальна частина. Київ -- Харків. Юрінком Інтер -- Право, 2001. 416 с.

3. Кримінальний кодекс Канади. URL : http://laws.justice.gc.ca/html.

4. Уголовное право Англии и США. URL : http://www.yuristonline.com/uslugi/yuristam /literatura/krim_pravo/ 115.php.

Размещено на Allbest.ru