Судовий прецедент як джерело кримінального права: національний та європейський виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЯК ДЖЕРЕЛО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІРИ

кандидат юридичних наук (Донецький юридичний інститут МВС України)

Рутвян Кристина Олегівна,

Студентка (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Інститут прокуратури та кримінальної юстиції)

Наукову статтю присвячено дослідженню проблемних питань судового прецеденту як джерела кримінального права України, сформульовано поняття судового прецеденту, його ознаки та завдання. Розглянуто питання щодо використання практики Європейського суду з прав людини як джерела національного права, зокрема і кримінального. Доведено необхідність правового інституту судового прецеденту та його прямого, безпосереднього і обов'язкового застосування в правозастосовній практиці.

Ключові слова: судовий прецедент, адміністративний прецедент, судова практика, джерело кримінального права, суд, система судоустрою України, Європейський суд з прав людини.

судовий прецедент кримінальний право

Научная статья посвящена изучению проблемных вопросов судебного прецедента как источника криминального права Украины, сформулировано понятие судебного прецедента, его признаки и задачи. Рассмотрен вопрос относительно использования практики Европейского суда по правам человека как источника национального права, в частности и криминального. Доказывается необходимость правового института судебного прецедента, а также его прямого, непосредственного и обязательного использования в правоприменительной практике.

The scientific article is devoted to the analysis of the problematic issues of the judicial precedent as a source of criminal law of Ukraine, the concept of judicial precedent, its features and tasks are formulated. The issue of using the practice of the European Court of Human Rights as a source of national law, including criminal law, is considered. The necessity of a legal institute for a judicial precedent and its direct, candid and mandatory application in the practice of law enforcement is proved.

Key words: judicial precedent, administrative precedent, judicial practice, source of criminal law, trial, system of judicial organization in Ukraine

Постановка проблеми. Взаємопроникнення правових доктрин країн різних правових систем і сімей обумовлює необхідність дослідження правового прецеденту як джерела права. Це питання набуло особливої актуальності внаслідок проведення судової реформи, а також активного удосконалення кримінального законодавства.

Нині набули поширення ідеї надання суду правотворчих повноважень, тобто закріплення правового прецеденту як джерела права у країнах романо-германської правової сім'ї. Відомо, що загальне уявлення щодо прецеденту зводиться до того, що, розглядаючи справу, суд виносить вирок або рішення, що є обов'язковим для судів тієї ж або нижчої інстанції про вирішення аналогічних справ. Цей судовий документ є, з одного боку, імперативним актом для учасників конкретної судової справи, а з іншого боку, як окремий випадок застосування права, він створює загальну норму -- стає прецедентом [19, с. 28].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням питання прецеденту як джерела права в Україні, у тому числі і кримінального, займалися такі вчені, як В. В. Кузнєцов, О. П. Кучинська, М. В. Мазур, Т. М. Марітчак, Н. П. Мелешко, В. О. Навроцький, К. В Ображиєв, Н. М. Пархоменко, А. В. Савченко, О. Ф. Скакун, Л. Д. Тимченко, М. І. Хавронюк, Ю. Б. Хім'як та ін.

Метою статті є дослідження проблемних питань судового прецеденту як джерела кримінального права в Україні.

Виклад основного матеріалу. Одним із джерел права виступає правовий прецедент. Водночас джерелом вітчизняного кримінального права слід визнавати не будь-який, а саме судовий прецедент, оскільки адміністративний прецедент фактично не має ніякого значення для кримінально-правової галузі.

Необхідність прецедентів, за наявністю певних обмежень, викликана динамізмом суспільних відносин, недостатністю типового законодавчого регулювання, наявністю прогалин, колізій у праві тощо. Судова практика не повинна виходити за межі закону, суперечити йому, оскільки правозастосовування зв'язане законодавчими нормами.

Важливість судової практики визначається тим, що вона набуває загального нормативного характеру для правозастосування, виступаючи «як орієнтир, як приклад для вирішення конкретних, аналогічних справ». Суди таким чином конкретизують і деталізують загальні норми, розкривають зміст правових понять і виокремлюють правоположення -- прообраз повноцінної норми [21, с. 68]. Це тим більш важливо, що в умовах демократичної державності необхідно переймати зарубіжний досвід застосування принципу неможливості відмови в правосудді (наприклад, через відсутність або неповноту закону).

Як відомо, судовий прецедент не закріплений у законодавстві, він є основним джерелом права в англосаксонській правовій сім'ї. Але варто відзначити, що і в багатьох країнах Європи (наприклад, у Німеччині, Греції, Італії, Норвегії, Фінляндії, Швеції) судовий прецедент законодавчо не визнаний, та все ж неофіційно він існує. Можна також констатувати, що діяльність вищих судових органів у нашій країні набуває все більшого значення, впливаючи на роботу законодавчих органів. Протягом останніх років на основі судової практики було внесено зміни в деякі законодавчі акти і прийнято нові закони, що дає певні правові підстави для розгляду тих чи інших судових актів як джерела права.

Інші правові системи формувалися під впливом власних історичних факторів, зокрема, романо-германська (континентальна) правова система складалася в результаті рецепції римського права, і судовий прецедент не набув тут вагомої юридичної форми. Проте пре- цедентний характер судових рішень у деяких країнах романо-германського права демонструє певну універсальність цього джерела права, до якого звертаються суди, дотримуючись принципу -- «право там, де воно має бути» [20]. Існують також американська і канадська моделі судового прецеденту. Так, американська модель має свої цікаві особливості:

1) послаблення вимог принципу stare decisis щодо вищих судових інстанцій США, передусім Верховного суду країни, який у формально-юридичному плані не був зв'язаний своїми рішеннями;

2) широке поширення вимог принципу stare decisis на всі нижчі суди щодо правоположень, котрі складаються не тільки в процесі розгляду справ, але і в результаті тлумачення законів і конституційних актів вищими судовими інстанціями на федеральному рівні і на рівні окремих штатів;

3) відсутність в США судового органу, який би займався узагальненням практики застосування нижчими судами нормативно-правових актів, приймав за результатами її обговорення керуючі чи інші прецедентні роз'яснення [22, с. 171-180].

У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» слово «прецедент» має два значення: 1) вчинок, випадок, що стався в минулому і є прикладом або виправданням для наступних подібних вчинків, випадків; 2) у праві -- рішення суду щодо певної справи, яке в подальшому є взірцем для судів при розв'язанні аналогічних справ [2, с. 1108].

О.Ф. Скакун визначає судовий прецедент як рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стає правилом, обов'язковим для всіх суддів тієї самої або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ [15, с. 217]. К. В. Ображиєв судовий прецедент визначає як офіційно опубліковане рішення суду у конкретній справі, що містить обов'язкову для подальшого застосування кримінально-правову норму або її тлумачення [6, с. 167].

Водночас такі визначення, на наш погляд, містять спірні моменти, що обумовлює необхідність дослідження ознак судового прецеденту як джерела вітчизняного кримінального права.

Судовий прецедент як джерело кримінального права має свої особливості, що проявляються в його ознаках.

По-перше, він виступає актом волевиявлення такого правозастосовного органу як суд. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року, суди України утворюють єдину систему. Водночас, відповідно до ч. 3. ст. 17 цього закону, систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд України [10]. Однак не всі суди судової системи створюють судовий прецедент.

Так, місцевий суд є судом першої інстанції і лише розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. У той же час до повноважень апеляційного суду відноситься не лише розгляд справ, але й аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, а також надання місцевим судам методичної допомоги в застосуванні законодавства [10]. Однак практично ці суди не займаються підготовкою рекомендацій рішень на підставі аналізу судової практики щодо застосування кримінального законодавства, тому таку діяльність не можна визнати прецедентною.

У системі судів діють вищі спеціалізовані суди, зокрема Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до повноважень якого відносять не лише розгляд справ, але й аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики. Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

У складі Вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 р., діє Пленум вищого спеціалізованого суду. Цей орган за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції [11]. На підставі аналізу повноважень Пленуму вищого спеціалізованого суду можна стверджувати, що його рішення у випадках узагальнення судової практики та надання роз'яснень рекомендаційного характеру можна віднести до судового прецеденту.

Водночас до суб'єктів творення судового прецеденту слід віднести Конституційний Суд України, який, відповідно до ст. 147 Конституції України, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, здійснює офіційне тлумачення Конституції України та законів України [4]. Фактично він може приймати рішення щодо визнання кримінально- правової норми такою, що не відповідає Основному Закону, а також щодо її тлумачення.

З розвитком міжнародного кримінального права в ролі джерел кримінального права в Україні доцільно розглянути рішення Європейського Суду з прав людини (далі -- ЄСПЛ). Вони є обов'язковими для виконання в Україні відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. передбачає, що джерелом національного права, як висновок і кримінального, є практика ЄСПЛ, яку суди України мають застосовувати під час розгляду справ [9].

Водночас це питання є дискусійним. В. Г. Буткевич та В. Т. Маляренко вважають, що суди зобов'язані застосовувати у своїй діяльності Конвенцію, орієнтуватися на рішення Суду і враховувати ці рішення з того чи іншого питання під час розгляду певної категорії справ [1, с. 8]. С. В. Шевчук говорить про обов'язковість європейського прецедентного права з питань прав людини для України [17], називаючи його додатковим джерелом права при застосуванні та тлумаченні конституційних норм про права людини, які збігаються з основними правами, що закріплені у нормах Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. [3].

По-друге, судовий прецедент у вітчизняному кримінальному праві здебільшого має ненормативний характер. Так, на думку А. В. Савченка, тлумачення кримінального закону нагадує нормотворчість у прецедентному праві [14, с. 16]. К. В. Ображиєв зазначає, що функціональне призначення судового прецеденту в кримінальному праві зводиться, у першу чергу, до тлумачення кримінального законодавства [6, с. 165]. Разом з тим історичний досвід свідчить, що зміст прецедентів міжнародних судів у кримінальних справах не вичерпується лише тлумаченням відповідних міжнародно-правових норм. Відомі випадки, коли рішенням міжнародного суду по суті справи створювався новий склад злочину, наприклад склад злочину геноциду [7, с. 57].

По-третє, судовий прецедент спрямований на усунення прогалин у законодавстві про кримінальну відповідальність та вирішення дискусійних питань, тлумачення оціночних понять. А.В. Савченко з цього приводу зазначає, що, використовуючи досвід вирішення багатьох справ і судову практику, постанови ПВС України усувають прогалини та недоробки кримінального законодавства, розкривають дійсний зміст відповідної кримінально-правової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування [13, с. 89]. Крім того, вітчизняний судовий прецедент містить визначення оціночних понять, що використовуються правозастосовними органами під час тлумачення кримінально-правових норм. Так, на думку А. В. Наумова, лише судовий прецедент може конкретизувати зміст оціночного поняття, що використовується законодавцем при побудові кримінально-правової норми [5, с. 9].

По-четверте, судовий прецедент має обов'язковий чи рекомендаційний характер. Так, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими для виконання і оскарженню не підлягають, а рішення ПВС України, Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мають рекомендаційний характер. Рішення ж ЄСПЛ є обов'язковими для виконання на території України, але його практика носить рекомендаційний характер, хоча це питання досі залишається дискусійним.

По-п'яте, вітчизняний судовий прецедент має юридичну силу, похідну від суб'єкта його творення. Рішення Конституційного Суду України, згідно зі статтею 150 Конституції України, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені [4]. Постанови ПВС України та Вищого спеціалізованого суду мають рекомендаційний характер і поширюються на суди нижчої ланки та інших суб'єктів офіційної кваліфікації.

Можна стверджувати, що обсяг джерел кримінального права ніколи не залишався незмінним. Деякі джерела, втративши практичну значимість, зберегли лише історичну цінність. Інші, що історично склалися, продовжують існувати. При цьому для багатьох сучасних правових систем характерна різноманітність джерел прав [18, с. 537]. Взагалі, поступове зростання значення судового прецеденту як джерела права обумовлюється збільшенням швидкості розвитку соціальних процесів, унаслідок чого законодавець не встигає врегулювати нові суспільні відносини. У цьому плані кримінальне право не є винятком, тому можна прогнозувати остаточне визнання судового прецеденту джерелом кримінального права та розширення можливостей його застосування в цій сфері, хоча, зрозуміло, він поступатиметься КК України як єдиному законодавчому акту.

Висновки. Отже, зважаючи на європейські традиції формування континентальної правої системи, під судовим прецедентом у кримінальному праві слід розуміти офіційне рішення суду, що утворюється в результаті розгляду конкретної справи чи вивчення та узагальнення судових рішень. Як було встановлено, у національній традиції судовий прецедент має здебільшого ненормативний обов'язковий чи рекомендаційний характер. Його головне завдання -- усунення прогалин у законодавстві про кримінальну відповідальність, вирішення дискусійних питань та тлумачення оціночних понять.

Список використаних джерел

1. Буткевич В. Г., Маляренко В. Т. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії. Вісник Верховного Суду України. 2004. № 4 (44). С. 2-8.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови : (з дод., допов. та СD) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. Київ : Ірпінь : Перун, 2009. 1736 с.

3. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Офіційний вісник України. 1998. № 13.

4. Конституція України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР : за станом на 8 груд. 2011 р. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=254%oEA%o2F96%o2D%oE2%oF0.

5. Наумов А. В. Практика применения Уголовного кодекса Российской Федерации: комента- рий судебной практики и доктринное толкование / под ред. Резника. М. : Волтерс Клувер. 2005. 1024 с.

6. Ображиев К. В. Судебный прецедент как источник российского уголовного права: дис. ...канд. юрид. наук : 12.00.08. Ставрополь, 2002. 180 с.

7. Ображиев К. Судебный прецедент в уголовном праве России. Уголовное право. 2004. № 3. С.56-58.

8. Пархоменко Н. М. Джерела права: теоретико-методологічні засади: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2009. 442 с.

9. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 р. URL: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1156767331.

10. Про судоустрій і статус суддів : закон України від 21.12.2016 № 1798-VTTT URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1798- 19/paran924#n924.

11. Про судоустрій України та статус суддів: закон України від 06.12.2016 р. № 1774-VTTT URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KS99009.html.

13. Савченко А. В. Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.08. К., 2007. 616 с.

14. Савченко А. В. Щодо питання про прецедент як джерело кримінального права. Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених : науково-практичний збірник / Міністерство внутрішніх справ України. Київ, 2009. № 81. С. 14-18.

15. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник. Київ : Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. 520 с.

16. Хавронюк М. І. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології КК України. Актуальні проблеми вдосконалення та уніфікації термінології Кримінального Кодексу України. Харків: Права людини, 2011.

17. Шевчук С. В. Конституційні аспекти висвітлення ЗМІ діяльності судової влади URL: http:// www.judges.org.ua/.

18. Марченко С. Н. Сравнительно правоведение. Общая часть: Учеб. для юрид. вузов. Москва: Зерцало, 2001.

19. Волков К. А. Судебный прецедент в уголовном праве: за и против. Российский судья. 2003. № 7.

20. Ямбушев Ф. Ш. Юридическая природа судебного прецедента. Теоретическое понимание и практическое выражение судебного прецедента в правовой системе России / Саран. кооп. ин-т РУК. Саранск, 2010. 156 с.

21. Судебная практика в советской правовой системы / под ред. С. Н. Братуся. Москва : Юрид. лит., 1975.

22. Марченко М. Н. Судебное правотворчество и судейское право. Москва, 2008. 312 с.

Размещено на Allbest.ru