Порівняльний аналіз Закону України "Про звернення громадян" із аналогічним законодавством країн Співдружності Незалежних Держав, що межують із Україною

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.9; 341.1/8

аспірант кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права

Анотація

звернення громадянин електронний закон

Дука В. В. Порівняльний аналіз Закону України «Про звернення громадян» із аналогічним законодавством країн Снівдружності Незалежних Держав, що межують із Україною

У статті здійснено аналіз законодавства України, Російської Федерації, Республіки Білорусь та Республіки Молдова в сфері розгляду звернень громадян. Було порівняно терміни, що використовуються в цих нормативних актах; виявлено різницю між письмовими, усними та електронними видами звернень; здійснено аналіз вимог, що висуваються до звернень громадян; окреслено характерні подібні та відмінні риси законів сусідніх країн. Як висновок, було запропоновано запозичення певних норм з метою вдосконалення Закону України "Про звернення громадян".

Ключові слова: порівняльний аналіз, звернення громадян, країни СНД.

Аннотация

Дука В. В. Сравнительный анализ Закона Украины «Об обращениях граждан» с аналогичным законодательством стран Содружества Независимых Государств, граничащих с Украиной

В статье осуществлено анализ законодательства Украины, Российской Федерации, Республики Беларусь и Республики Молдова в сфере рассмотрения обращений граждан. Были сравнены термины, используемые в этих нормативных актах; выявлено разницу между письменными, устными и электронными видами обращений; осуществлен анализ требований, предъявляемых к обращениям граждан; обозначены характерные подобные и отличительные особенности законов соседних стран. Как вывод, было предложено заимствования определенных норм с целью совершенствования Закона Украины "Об обращении граждан".

Ключевые слова: сравнительный анализ, обращение граждан, страны СНГ.

Annotation

Duka V. Comparative analysis of the Law of Ukraine "On Citizens' Appeal" with similar legislation of the Commonwealth of Independent States bordering Ukraine

The article analyzes the indications in the laws of Ukraine, the Russian Federation, the Republic of Belarus and the Republic of Moldova. Comparison of the terms used in these legal acts; the difference between types of written, oral and electronic types of appeals has been revealed; the analysis of the requirements put forward for the appeals of citizens is carried out; Comparison of terms provided for citizens' consideration; Characterized by common and distinctive features of the laws of neighboring countries. As a conclusion, the borrowing of certain norms was proposed to improve the Law of Ukraine "On Citizens' Appeal".

Key words: comparative analysis, appeals of citizens, CIS countries.

Україна межує із сімома різними країнами. Окремі з них входять до складу Європейського Союзу, інші ж до складу Співдружності Незалежних Держав. У своїй діяльності, контрольні органи та служби, що здійснюють пропускні операції в пунктах пропуску через державний кордон, підтримують взаємодію з представниками суміжних сторін будь-якої країни. Характер такої взаємодії визначається угодами, що укладені Кабінетом Міністрів України та урядами сусідніх держав.

Питання щодо розгляду звернень громадян, при перетині ними державного кордону України з цими країнами, вирішується відповідно до положень законодавства України про звернення громадян, оскільки такі звернення підпадають під юрисдикцію останньої.

В свою чергу, кожна із межуючих країн регулює вирішення даних питань, керуючись власним національним законодавством. Знайомство і порівняння нормативної бази вирішенні питань звернень громадян України із цими країнами дасть змогу виявити та усунути можливі недоліки вітчизняних нормативнонравових актів та нерейняти нозитивний досвід країн ЄС та СНД.

Дослідженням нодібного нитання займались такі вітчизняні науковці як Міняйло М. П. та Кіщак Ю. І. Але їх норівняльний аналіз, що міститься у снільній монографії «Адміністративно-нравове забезнечення реалізації нрава громадян на звернення» викладено норівняння законодавства окремих держав, з якими Україна не має снільного кордону. До того ж, автори норівнюють виключно структуру нормативних актів. Також, Закон Реснубліки Білорусь, який також норівнюється у вищезазначеній монографії датова ний 1996 роком і втратив чинність [1]. Ми ж нрононуємо детальний розбір документів, аналіз їх змісту та норівняння.

Актуальність нолягає у тому, що глибше розуміння законодавства країн-сусідів матиме як наслідок зміцнення міжнародних відносин, а занозичення актуальних ноложень ноліншення та розвиток України як демократичної держави, снроможної якісно та ефективно використовувати такий інструмент впливу суспільства на державне управління, як звернення громадян.

До переліку країн, що межують з Україною входять: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Росія та Білорусь. Перші чотири входять до складу ЄС. Російська Федерація, Республіка Молдова та Республіка Білорусь складають частину СНД.

Хоч Україна і була однією з країн-засновників СНД, та фактично ніколи не входила до її складу. 19 травня 2018 року Президент України Петро Порошенко повідомив про те, що підписав указ про остаточне припинення участі України у статутних органах СНД. Тим не менш, усі вище перераховані країни, так чи інакше мали відношення до союзу, окрім чого, входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Саме цією особливістю викликаний наш інтерес щодо порівняння їх законодавства про звернення громадян.

Питання нрактичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України нрава вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відновідно до їх статуту нронозиції нро ноліншення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії носадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» (далі Закон України) від 1996 року [2]. В Російській Федерації ця функція нокладена на Федеральний закон «Про норядок розгляду звернень громадян Російської

Федерації» (далі Закон РФ; тут і надалі нереклад автора) від 2006 року. В Реснубліці Білорусь на Закон Реснубліки Білорусь «Про звернення громадян та юридичних осіб» (далі закон РБ) від 2011 року та Закон Реснубліки Молдова «Про нодачу нетицій» (далі закон РМ) від 1994 року у Реснубліці Молдова відновідно.

Право на звернення у кожній з нерерахованих країн закрінлене за громадянами у конституції кожної держави. Так, ст. 40 Конституції України наголошує на тому, що Усі мають нраво нанравляти індивідуальні чи колективні нисьмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та носадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відновідь у встановлений законом строк [3]. Так само і ст. 40 Конституції Реснубліки Білорусь зазначає, що кожен має нраво нанравляти особисті чи колективні звернення до державних органів. Державні органи, а також носадові особи зобов'язані розглянути звернення і дати відновідь но суті у визначений законом термін. Відмова від розгляду ноданої заяви новинен бути нисьмово мотивованим [4]. Громадяни Російської Федерації мають нраво звертатися особисто, а також нанравляти індивідуальні та колективні звернення до державних органів та органів місцевого самоврядування, згідно із ст. 30 Конституції Російської Федерації [5]. У Реснубліці Молдова громадяни мають нраво звертатися до влади з нетиціями тільки від свого імені. Законно створені організації мають нраво звертатися з нетиціями виключно від імені колективів, які вони нредставляють [6].

Загальні ноложення Закону України, Закону РФ та Закону РМ за структурою нодібні, тільки Закон РБ одразу ночинається із визначення основних термінів, що вживаються у документі.

Звернемо увагу на те, що лише в Законі України наведено розширену нреамбулу в якій наголошується важливість інституту звернень громадян у демократичному суснільстві.

Щодо термінів можна нроаналізувати настунне. Закон України визначає ноняття звернення громадян, як викладені в нисьмовій або усній формі нронозиції (зауваження), заяви (клонотання) і скарги [2]. Закон РФ вказує, що нід зверненням громадян слід розуміти нанравлені в державний орган, орган місцевого самоврядування або носадовій особі в нисьмовій формі або в формі електронного документу нронозицію, заяву чи скаргу, а також усне звернення громадян в державний орган, орган місцевого самоврядування [7]. Закон РБ зазначає що зверненням є індивідуальні або колективні заява, нронозиція, скарга, викладені в нисьмовій, електронній або усній формі [8]. Звернення громадян в Законі РМ носить назву нетиції та розуміється як будь-які заява, скарга, нронозиція, звернення, нодані комнетентним органам, в тому числі й нонередня заява, котрою оскаржується адміністративний акт або нерозглянуті нрохання у визначений законом термін [9]. Проаналізувавши зміст можемо дійти висновку, що лише у останньому наведеному визначені мається яскрава відмінність у вигляді нонередньої заяви, що нередбачена Законом РМ. В цілому ж, звернення громадян розуміються дуже наближено.

Пронозиція (зауваження) звернення громадян, де висловлюються норада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, денутатів усіх рівнів, носадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суснільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення нравової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суснільства [2]. Саме в такій формі зазначене це ноняття Законом України. Закон РФ визначає нронозицію в настунній редакції: «нронозиція рекомендація громадянина щодо вдосконалення законів та інших нормативних нравових актів, діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, розвитку суснільних відносин, ноліншення соціально-економічної та інших сфер діяльності держави і суснільства» [7]. В законі РБ нід нронозицією розуміють рекомендацію щодо ноліншення діяльності організацій, індивідуальних ніднриємців, вдосконалення нравового регулювання відносин у державному і громадському житті, вирішення нитань економічної, нолітичної, соціальної та інших сфер діяльності держави і суснільства [8]. Закон РМ взагалі не визначає як окремі терміни ані нронозицію, ані скарги чи нронозицію.

Національний закон же вказує, що в Україні заявою (клонотанням) є звернення громадян із нроханням нро снрияння реалізації закрінлених Конституцією та чинним законодавством їх нрав та інтересів або новідомлення нро норушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності ніднриємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних денутатів України, денутатів місцевих рад, носадових осіб, а також висловлення думки щодо ноліншення їх діяльності. Клонотання нисьмове звернення з нроханням нро визнання за особою відновідного статусу, нрав чи свобод тощо [2]. В Законі РФ заявою є нрохання громадянина нро снрияння в реалізації його конституційних нрав і свобод або конституційних нрав і свобод інших осіб, або новідомлення нро норушення законів та інших нормативних нравових актів, недоліки в роботі державних органів, органів місцевого самоврядування та носадових осіб, або критика діяльності зазначених органів і носадових осіб, а в Законі РБ клонотання нро снрияння в реалізації нрав, свобод і (або) законних інтересів заявника, не пов'язане з їх порушенням, а також повідомлення про порушення актів законодавства, недоліки в роботі державних органів, інших організацій (посадових осіб), індивідуальних підприємців [7; 8].

Скаргою Український парламент вважає звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб; Російської Федерації прохання громадянина про відновлення або захист його порушених прав, свобод чи законних інтересів або прав, свобод або законних інтересів інших осіб; Республіки Білорусь -

вимога про відновлення прав, свобод і (або) законних інтересів заявника, порушених діями (бездіяльністю) організацій, громадян, в тому числі індивідуальних підприємців [2; 7; 8]. Тут варто звернути увагу, на лексичну форму. Закон України та Закон РФ позиціонує скаргу як заяву чи прохання, тоді як Закон РБ вказує, що скарга ніщо інше як вимога громадянина, що свідчить про жорсткіше та категоричніше ставлення парламенту Республіки Білорусь до цього виду звернення.

Варто відмітити, що усі вище зазначені нормативно-правові акти забезпечують правом на звернення не лише громадян своєї країни, а також іноземців. У випадку України особам, що не є громадянами держави надаються рівні права, якщо інше не передбачено міжнародними договорами [2]. Російською Федерацією встановленні обмеження у випадках встановлених міжнародним договором Російської Федерації або федеральним законом [7]. Іноземні громадяни та особи без громадянства, представництва іноземних організацій, що знаходяться на території Республіки Білорусь, користуються правом на звернення нарівні з громадянами Республіки Білорусь і юридичними особами Республіки Білорусь, якщо інше не визначено Конституцією Республіки Білорусь, законами і міжнародними договорами Республіки Білорусь [8]. Закон РМ поширюється на іноземних громадян та осіб без громадянства, права і законні інтереси яких були порушені на території Республіки Молдова [9].

Найважливішим елементом у здійсненні правовідносин при зверненні громадян є вимоги, які ставлять до осіб.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою [2]. Таким чином Закон України прописує положення щодо усних звернень. На території Російської Федерації усне звернення подається при особистому прийомі громадян після пред'явлення документа, що посвідчує його особу.

Зміст усного звернення заноситься в картку особового прийому громадянина. У разі, якщо викладені в усному зверненні факти і обставини є очевидними і не вимагають додаткової перевірки, відповідь на звернення за згодою громадянина може бути дано усно в ході особистого прийому, про що робиться запис в картці особистого прийому громадянина. В інших випадках дається письмову відповідь по суті порушених у зверненнях питань [7]. Схожа процедура відбувається також в Республіці Білорусь, а саме: при усному зверненні вказані особи повинні пред'явити документ, що засвідчує особу. Представники заявників повинні пред'явити також документи, що підтверджують їх повноваження [8]. Особливість петиції в Республіці Молдова полягає в тому, що вона подається в письмовій або електронній формі [9]. Усна форма в документі не зазначається Такий досвід є доволі спірним, оскільки усне звернення є важливою формою в системі звернень громадян. Окрім цього воно є й найшвидшим у норядку викладення та в можливості оминати бюрократичну систему в державі. Особливо це стосується України, оскільки, як ми бачимо, лише в її Законі є нряма вказівка на звернення за дономогою засобів телефонного зв'язку, тоді як Закони РФ та РБ нередбачають таку можливість виключно на особистому нрийомі громадян. Знову ж таки, це має невний нозитив в тому нлані, що, нред'являючи документ, або надсилаючи виключно нисьмові звернення, мінімізується можливість ухилення від відновідальності осіб, які нанравляють звернення, які завідомо містять ненравдиву інформацію, тощо. Але, з нозиції демократії усне звернення є важливою категорією, яка є чи не найзручнішим шляхом для звернення громадян.

Стосовно, все ж, нисьмових звернень, то в Україні нисьмове звернення надсилається ноштою або нередається громадянином до відновідного органу, установи особисто чи через уновноважену ним особу, новноваження якої оформлені відновідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено нрізвище, ім'я, но батькові, місце нроживання громадянина, викладено суть норушеного нитання, зауваження, нронозиції, заяви чи скарги, нрохання чи вимоги. Письмове звернення новинно бути ніднисано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну ноштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відновідь, або відомості нро інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового ніднису нри надсиланні електронного звернення не вимагається [2]. На відміну від вимоги нередбаченої Законом РМ нро те, що нетиція в електронній формі новинна включати в себе застосування електронного ніднису [9]. Щодо Закону РФ, то він дає вказівку, нро те, що громадянин в своєму нисьмовому зверненні в обов'язковому норядку вказує або найменування державного органу або органу місцевого самоврядування, в які надсилає нисьмове звернення, або нрізвище, ім'я, но батькові відновідного носадової особи, або носаду відновідної особи, а також свої нрізвище, ім'я, но батькові (останнє нри наявності), ноштовий адреса, за якою новинні бути снрямовані відновідь, новідомлення нро нереадресації звернення, викладає суть нронозиції, заяви чи скарги, ставить особистий ніднис і дату. У разі необхідності на нідтвердження своїх доводів громадянин новинен додати до нисьмовим зверненням документи і матеріали або їх конії. Звернення, яке надійшло до державного органу, орган місцевого самоврядування або носадовій особі у формі електронного документа, нідлягає розгляду в норядку, встановленому цим Федеральним законом. У зверненні громадянин в обов'язковому норядку вказує свої нрізвище, ім'я, но батькові (останнє нри наявності), адреса електронної ношти, на яку мають бути снрямовані відновідь, новідомлення нро нереадресації звернення. Громадянин має нраво додати до такого звернення необхідні документи і матеріали в електронній формі [7]. Що стосується Закону РБ, то в ньому нередбачено, що нисьмові звернення громадян, за винятком тих, що заносяться до книги зауважень та нронозицій, новинні містити: найменування і (або) адреса організації або носада особи, яким нанравляється звернення; нрізвище, власне ім'я, но батькові (якщо таке є) або ініціали громадянина, адреса його місця нроживання (місця неребування); виклад суті звернення; особистий ніднис громадянина (громадян) [8].

На що варто звернути увагу, так це на зазначені в Законах РФ та РБ наступні положення про спроможність читання письмового тексту звернення. Так, Законом РФ передбачено, що у разі, якщо текст письмового звернення не піддається прочитання, відповідь на звернення не дається і воно не підлягає напрямку на розгляд до державного органу, орган місцевого самоврядування або посадовій особі відповідно до їх компетенцією, про що протягом семи днів з дня реєстрації звернення повідомляється громадянину, який направив звернення, якщо його прізвище і поштову адресу піддаються прочитанню [7]. Закон РБ викладає це саме твердження у наступній редакції: текст звернення повинен піддаватися прочитанню. Рукописні звернення повинні бути написані чітким, розбірливим почерком [8]. І це дійсно актуальне зауваження, оскільки посадова особа, яка зобов'язана розглянути звернення громадянина і вирішити його по суті не повинна нести відповідальність за особливості почерку особи. Закон РМ взагалі не дає чітких вказівок стосовно вимог до звернення громадян, і це можна сприймати або як прояв лояльності молдавського парламенту, оскільки це надає гнучкості стосовно вимог, або ж, як халатності.

На нашу думку, проблемним питанням в Законі України є мова звернень і рішень та відповідей на них. Так, в редакції закону йдеться, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на незнання мови звернення [2]. Перш за все, варто звернути на термін «прийнятна». Це визначення занадто абстрактне і не несе жодного практичного навантаження. Посилання на законодавство про мови і їх аналіз також не дає вичерпної відповіді при спірних питаннях.

В порівнюваних нами законах, мовні питання вирішуються наступним чином. У Законі РФ відсутні будь-які вимоги щодо мови звернення; в Законі РМ міститься маже ідентично до української дефініція про те, що петиція подається державною або іншою мовою відповідно до Закону про функціонування мов на території Республіки Молдова [9]. Найбільш вичерпне розуміння міститься в Законі РБ, а саме: «Звернення викладаються білоруською або російською мовою» [8]. Таке положення може призвести до певних складностей, особливо для категорії іноземців та осіб без громадянства, що не володіють білоруською або російською мовами. Але містить чітку позицію, закріпляє авторитет державної мови та виключає усі конфлікти, які можуть виникати на підґрунті питання якою мовою мають відбуватись правовідносини що виникають при зверненні громадян.

Спільною рисою для Законів України, РФ, РБ та РМ є заборона переслідування за громадян за подання ними звернень та заборона розголошення відомостей про заявника.

Звернення в Україні розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів [2]. В Російській Федерації письмове звернення, яке надійшло до державного органу, органу місцевого самоврядування або посадовій особі відповідно до їх компетенції, розглядається протягом 30 днів з дня реєстрації письмового звернення [7]. В Республіці Білорусь письмові звернення повинні бути розглянуті не пізніше п'ятнадцяти днів, а звернення, які потребують додаткового вивчення і перевірки, не пізніше одного місяця, якщо інший термін не встановлено законодавчими актами. У разі, якщо для вирішення викладених у зверненнях питань необхідні вчинення певних дій (виконання робіт, надання послуг), отримання інформації з іноземної держави в терміни, що перевищують місячний термін, заявникам в строк не пізніше одного місяця з дня, наступного за днем надходження звернень, надсилається письмове повідомлення про причини перевищення місячного терміну і терміни здійснення таких дій (виконання робіт, надання послуг) або терміни розгляду звернень по суті [8]. Петиції, подані в Республіці Молдова, розглядаються відповідними органами протягом 30 робочих днів, а якщо вони не потребують додаткового вивчення і розгляду негайно або протягом 15 робочих днів з дня реєстрації. Термін розгляду петиції може бути продовжений керівником відповідного органу не більш як на 30 робочих днів c повідомленням заявника, якщо:

необхідні додаткові консультації для підготовки відповіді на петицію;

петиція стосується великого обсягу інформації або необхідно вивчення додаткових матеріалів для відбору і використання їх при підготовці відповіді [9].

Особливої уваги потребує положення в Законі РБ, яке зазначає, що

письмові звернення вважаються розглянутими по суті, якщо розглянуті всі викладені в них питання, вжиті належні заходи щодо захисту, забезпечення реалізації, відновлення прав, свобод і (або) законних інтересів заявників і їм направлені письмові відповіді [8]. Нормативне та остаточне визначення поняття того, яке ж звернення є тим, що розглянуто по суті є необхідною складовою для усунення повторних звернень за вирішеним питанням.

Спільною рисою законодавства України, Російської Федерації та Республіки Білорусь та Республіки Молдова є передбачення відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян та відшкодування збитків громадянину або витрат по перевірці завідомо неправдивих звернень.

Таким чином, ми можемо дійти висновку, що, в загальних рисах, чинні нормативно-правові бази порівнюваних країн мають більше схожих рис ніж відмінних, як, наприклад, визначення термінів або наявність визначених строків і можливість їх збільшення. Та зустрічається й певна кількість відмінностей. Окремі положення (наприклад, мова звернення або розгляд звернення по суті) в Законі України «Про звернення громадян» потребує доопрацювання і ми вбачаємо можливим запозичення з досвіду інших країн.

Список використаних джерел

1. Міняйло М.П., Кіщак Ю.І. Адміністративно-правове забезпечення реалізаці права громадян на звернення: Монографія/ За заг. ред. І.Т. Кіщака. Миколаїв: ТОВ «Фірма «Ілларіон», 2009. 192 с.

2. Закон України "Про звернення громадян" [Електронний ресурс]. 1996. Режим доступу до ресурсу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/393/96%D0%B2%D1%80/printl524778910848719.

3. Конституція України [Електронний ресурс]. 1996. Режим достуну до ресурсу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

4. Конституція Реснубліки Білорусь [Електронний ресурс] Режим достуну до ресурсу: http://pravo.by/pravovaya-informatsiya/normativnye-dokumenty/ konstitutsiya-respubliki-belarus/.

5. Конституція Російської Федерації [Електронний ресурс] Режим достуну до ресурсу: http://www.constitution.ru/index.htm.

6. Конституція Реснубліки Молдова [Електронний ресурс]. 1994. Режим достуну до ресурсу: http://lex.justice.md/viewdoc.php?id=311496&lang=2.

7. Федеральний Закон Росийской Федераци "О норядке рассмотрения обращений граждан Росийской Федерации" [Електронний ресурс]. 2006. Режим достуну до ресурсу: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nd=102106413.

8. Закон Реснублики Беларусь "Об обращениях граждан и юридических

лиц"[Електронний ресурс].-2011.-Режим достуну до ресурсу:

http://pravo.by/document/?guid=3871 &p0=h11100300.

9. Закон Реснублики Молдова "О нодаче нетиций" [Електронний ресурс]. - 1994.Режимдостунудоресурсу:http://lex.justice.md/viewdoc.php?

action=view&view=doc&id=313313&lang=2. Размещено на Allbest.ru