Основні функції трудо-правового режиму

Людина за своєю природою, як правило, є самодостатньою біосоціальною істотою. Природа наділила її правом на життя. А щоб жити, вона повинна їсти. А щоб їсти вона повинна працювати, мати потребу у праці. Адже саме працею створюються матеріальні і духовні блага. Матеріальні потреби є першоосновою існування людини, яких вона потребує не разово, а постійно. Саме трудова діяльність може надати такі потреби як самому працівнику - виробнику цих благ, так і суспільству, і державі. Тому важливо, що саме трудове право та режим цієї галузі забезпечують нормативно ті умови, в яких і завдяки яким протікає трудова діяльність і створюються матеріальні і духовні блага.

Проблемам правового режиму та його функцій приділяли увагу відомі вчені як теорії права, так і галузевих наук, зокрема: С.С. Алексєєв, В.С. Андрєєв, В.В. Бєлєвцева, В.С. Венедіктов, В.М. Горшеньов, Н.Д. Гетьманцева, С.А. Іванов, В.Б. Ісаков, О.В. Зоріна, О.В. Малько, М.І. Матузов, В.Я. Настюк, В.П. Погребняк, О. І. Процевський, О.С. Родіонов, І.С. Самощенко, О.О. Соколова, В.М. Толкунова, Є.О. Харитонов, Е.Ф. Шамсумова та інші вчені.

Метою статті є подальша теоретична розробка сутності основних функцій трудо-правового режиму, з'ясування їх властивостей та призначення.

Як зауважує О.І. Процевський, природна сутність функції - пошук партнера. Тільки в парі з іншим явищем функція виправдовує своє існування. Приєднавшись до іншого явища, функція, шляхом розкриття певних якостей цього другого явища, виправдовує своє природне існування [1, с. 229]. Функція як категорія, продовжує далі вчений, може розглядатися як спосіб (засіб), за допомогою якого розкриваються певні якості іншого явища, до якого її приєднали. За допомогою функції, так би мовити, витягуються на світ певні якості, що містяться в другому явищі, і які потім зовні його характеризують [1, с. 230]. Отже, спробуємо «витягнути на світ» таке правове явище, як трудо-правовий режим і визначити властивості його основних функцій, як достойного партнерства.

При цьому необхідно зауважити, що трудо-рравовий режим ввібрав в себе всі складові, що визначають соціальне призначення трудового нрава та його соціальну складову: норми трудового нрава, гарантії, принципи, норми-принципи тощо. Виходячи з викладеного, функції трудо-правового режиму новинні відтворювати сутність норм трудового права як галузі, його службового призначення. Адже логічно, що від сутності призначення норм трудового права залежить зміст самих функцій трудо-правового режиму, оскільки останні, як ми зауважували, є його складовою. Тому є закономірним, що нарівні із трудовим правом, трудо-правовий режим виконує забезпечувальну функцію в межах соціальної функції і управлінську функцію у межах виробничої функції, підсилюючи при цьому їхній вплив і виступаючи як прояв сутності трудового права. Отже, можна говорити про соціально-забезпечувальну і виробничо-управлінську функції трудо-правового режиму. При цьому функції трудо-правового режиму но відношенню до функцій галузі трудового права співвідносяться як особливе до загального, як видове но відношенню до родового. Вони є взаємообумовлюючими та функціонують відповідно до визначеної мети.

Аналіз методу правового регулювання показує, що трудо-правовий режим має власне функціональне призначення і, відповідно, виконує характерні для нього функції. Необхідно зауважити, що трудо-нравовий режим може здійснювати не одну, а декілька функцій. Тут проявляється універсальна властивість трудо-правового режиму надавати одночасно різну функціональну дію (цільову, оціночну, мотиваційну, інформативну, орієнтовану). Як показує функціональний аналіз трудо-правового режиму кожна його дія в тій чи іншій мірі, виконує в методі правового регулювання такі основні функції: соціально-забезпечувальну, виробничо-забезпечувальну та функцію сприяння соціального діалогу та примирення, що зумовлені метою і соціальним призначенням трудового права, та які підкреслюють певні деталі, частинки в основній функції галузі трудового права. Окрім основних функцій трудо-правовий режим здійснює також додаткові: цільову, оціночну, заохочувальну, мотиваційну.

Соціальні гарантії, пільги та компенсації, що охоплюються соціально - забезпечувальною функцією трудо-правового режиму обґрунтовуються тим, що метою їх, поряд із забезпеченням можливості реалізації трудових прав працюючої людини, є підвищення соціальної захищеності працівників. Питання зайнятості також посідають чільне місце в реалізації соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму. Адже зайнятість є умовою гідної праці. Тому формулювання державної політики сприяння зайнятості населення в якості «активної» є позитивним кроком до створення сприятливих умов ефективного працевлаштування для громадян України. На думку Р. І. Шабанова, фактична реалізація інших проголошених принципів зайнятості населення (забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю; сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття) залежатиме саме від оптимального та ефективного здійснення активної участі держави у сприянні зайнятості громадян України [4, с. 202].

Ведучи мову про безпечні умови праці, як елементу напрямку реалізації соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму, сюди необхідно включати використання новітніх заходів попереджувально-профілактичного характеру, що попереджують травматизм, смертність працівників, забезпечують психічне здоров'я працівників. Реалізація вищевказаних проблем веде до підвищення рівня стабільності у сфері трудових відносин.

Забезпечення соціальної стабільності та зменшення рівня соціальних конфліктів на підприємстві є загальною проблемою спільних інтересів працівника, роботодавця і держави. А тому реалізація соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму пов'язана не тільки з інтересами працівників і роботодавців, а й інтересами суспільства в цілому. З цих позицій необхідно говорити про координацію спільних зусиль працівників, роботодавців, держави у реалізації соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму. В нових умовах господарювання об'єктивно змінився тип відносин між господарюючими суб'єктами, працівниками і державою, шляхом запровадження соціального партнерства. Це, у свою чергу, не могло не позначитися на механізмі реалізації соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму зокрема і соціальної функції трудового права, як галузі загалом. Реалізація соціально-забезпечувальної функції трудо-правового режиму, як підрівневої соціальної функції трудового права, є неможливою без останньої і навпаки, оскільки вони крокують в одній шерензі з однією метою: створення сприятливого правового клімату для забезпечення реалізації права на працю, забезпечення трудових прав і гарантій, соціального захисту працівників, що включає в себе і Концепцію гідної оплати праці, забезпечення соціального миру і стабільності за допомогою механізмів соціального партнерства.

Соціальна стабільність диктує досягнення соціальної справедливості. Для того, щоб забезпечити справедливий підхід до регулювання праці необхідний її правовий захист [5, с. 176-179]. Тому слід підкреслити й посилення захисної функції не тільки трудового права, а й функцій трудо-правового режиму. Саме ці функції повинні полягати у забезпеченні, «захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колективних суб'єктів трудового права у соціально-трудовій сфері» [5, с. 176-179].

Необхідно зауважити, що функції трудо-правового режиму повинні забезпечувати трудові стандарти в сфері праці, які безумовно повинні будуватися на справедливих засадах не тільки по відношенню до працівника, а й по відношенню до роботодавця. Це означає, що обов'язки роботодавця щодо надання мінімальних соціальних гарантій, що передбачені державою повинні бути пов'язані з трудовою діяльністю та не повинні створювати непереборних перешкод в управлінні трудовою діяльністю.

Говорячи про виробничо - забезпечувальну функцію трудо-правового режиму, яка є продовженням виробничої функції власне трудового права, як галузі права, необхідно підкреслити, що сутність їх обумовлена економічним протистоянням праці і капіталу. Причинами цього об'єктивного явища є утворення інституту соціального партнерства, який виступає злагодженим механізмом соціального діалогу між виробничою і соціальною стороною в процесі праці за участю держави.

О.І. Процевський зауважував з цього приводу, що праця і капітал є невід'ємними факторами існування і розвитку суспільного виробництва. Праці і капіталу об'єктивно притаманні не тільки закономірності їх єдності, але й суперечності, які виявляються у формі інтересів роботодавців і працівників до розподілу результатів виробництва. [6, с. 224]. Чи можна сьогодні ставити питання про переваги соціальної функції над виробничою і, навпаки? З цього приводу, наприклад, А.М. Слюсар, зазначає, що функція виробнича не повинна реалізовуватися за рахунок обмеження соціальної [7]. Погоджуючись з вченим з даного приводу, Н.Д. Гетьманцева зауважує також про те, що законодавець не вправі встановлювати такі обмеження можливостей роботодавця, які можуть звести нанівець саму сутність свободи економічної (підприємницької) діяльності, оскільки побудова принципу свободи трудового договору лише на односторонній свободі працівника може призвести до викривлення самої сутності соціально - трудових відносин. Тому правове забезпечення виробничого балансу - зі сторони роботодавця, і соціального - зі сторони працівника відображає загальні об'єктивні потреби, що направлені на благо всього суспільства [8, с. 191-192].

Призначення трудового права та його соціальна сутність визначає ступінь впливу економічних чинників на зміст функцій трудо-правового режиму та, відповідно, може визначати можливості його впливу на економічний розвиток. У нових умовах господарювання необхідно, щоб система соціального захисту працівників пов'язувалася з наданням працівникам стандартних трудових гарантій, забезпечувала рівні умови конкуренції. Тому необхідно враховувати також такі особливості економічного розвитку як існування певної відповідності між попитом населення, його платоспроможністю і виробництвом товарів та послуг. З цих позицій забезпечення адекватної оплати праці, гідних умов відтворення робочої сили є завданням як соціально-забезпечувальної, так і виробничо-забезпечувальної функцій трудо-правового режиму зокрема і, функцій трудового права загалом.

Отже, соціально-забезпечувальна та виробничо-забезпечувальна функції трудо-правового режиму, виходячи з соціального призначення галузі трудового права, повинні базуватися на трудових стандартах у сфері праці, механізму реалізації Концепції гідної праці, на справедливих засадах не тільки по відношенню до працівника, а й по відношенню до роботодавця. Це означає, що обов'язки роботодавця щодо надання державою мінімальних соціальних гарантій новинні бути пов'язані з трудовою діяльністю та не новинні чинити перешкоди в управлінні виробництвом та трудовою діяльністю.

Основні функції трудо-правового режиму тісно пов'язані з функціями галузі трудового права і функціями держави. Це обумовлено перш за все тими факторами, що функції трудо-правового режиму, як і функції галузі, визначаються в системі всіх функцій держави і права на основі об'єктивного пізнання закономірностей суспільного розвитку і аналізу соціальної дійсності. Тому функції трудо-правового режиму, як складову методу трудового права, необхідно розглядати в системі з функціями трудового права, як галузі зокрема, і функціями держави і права загалом, оскільки трудове право, регулюючи трудові відносини, безпосередньо впливає на темни суспільного розвитку.

Будь-яка держава, яка визнає себе правовою, демократичною і соціальною новинна створювати умови для забезпечення злагоди і миру в суспільстві. Але одними регулятивними функціями вона обійтися не може, оскільки суспільство створюється і існує в результаті взаємодії праці і капіталу і є результатом цієї взаємодії. Саме з цих позицій норми трудового права та його режим є більш ефективним чинником у налагодженні соціального миру і благополуччя як на окремому підприємстві, галузі, так і в суспільстві та державі в цілому. Для цього держава, шляхом норм трудового права, забезпечує мінімальні соціальні гарантії для працівників у сфері оплати праці, режиму роботи, відпочинку, так і встановлює певні переваги для роботодавців щодо перегрупування кадрів на виробництві у випадках скорочення чисельності працівників, встановлення неповного робочого часу для окремих працівників, встановлення випробування при прийнятті на роботу тощо. Однак, як показує історія розвитку державності [9], надавати такого роду пільги і гарантії для сторін трудових відносин держава може лише тоді, коли вона у них відчуває певну потребу, з метою налагодження соціального співробітництва між вказаними суб'єктами, та не допущення різного роду конфліктів, які можуть перерости у війни. З запровадженням нових технологій, інноваційного виробництва нетреби працівників і роботодавців зростають, а тому одними мінімальними гарантіями і пільгами зі сторони держави уже не обійтися. Вказана проблема вирішується шляхом запровадження такого інституту трудового права як соціальне партнерство, що дозволяє певним чином компенсувати нерівність сторін, зокрема працівника, як більш слабшої сторони у економічному розумінні, перед роботодавцем. Це створює певний фундамент для формування миру на рівні окремих підприємств території, галузі та держави в цілому. Тому тільки соціальний діалог між працівниками, роботодавцями, їх представниками і державою може сформувати стабільне взаємовигідне і налагоджене співробітництво з метою забезпечення соціального миру в суспільстві.

Така функція трудо-правового режиму як сприяння соціального діалогу та примирення дасть можливість «при формуванні різних соціальних технологій в державі. дотриматись балансу інтересів населення, держави і бізнесу. Формування партнерських відносин у соціально-трудовій сфері дозволить не тільки домогтися стійкості економічного зростання, вдосконалення структури економіки і підвищення рентабельності господарюючих суб'єктів, але і відновити соціальну стабільність у суспільстві, підвищивши тим самим економічну і національну безпеку всієї країни [10, с. 159].

Як бачимо, основні функції трудо-правового режиму тісно пов'язані між собою і не можуть існувати і проявляти свій вплив на суспільні відносини у сфері праці самостійно. Реалізація функції сприяння соціального діалогу та примирення неможлива без соціально - забезпечувальної та виробничо - забезпечувальної функцій. В свою чергу реалізація соціально - забезпечувальної функції неможлива без виробничо-забезпечувальної і навпаки. Тому необхідна їх збалансована реалізація для забезпечення соціальної стабільності, злагодженості та миру в суспільстві. У зв'язку з вище викладеним основу функції трудо-правового режиму складають такі функції як: соціально-забезпечувальна, яка направлена на задоволення потреб і інтересів працівника; виробничо-забезпечувальна, яка направлена на задоволення потреб і інтересів роботодавця та функція сприяння соціального діалогу та примирення, яка направлена на задоволення потреб держави, як сторони соціального діалогу і учасника суспільних правовідносин у сфері найманої праці. У всіх цих функціях втілюється принцип гуманізму, який, за словами О.І. Процевського, має проявлятися в тому, «щоб держава, суспільство, а так і роботодавці дійсно визнавали людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю» [1, с. 228-230].