Право людини на другий шанс

УДК 376

Педорич А. В.,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та гуманітарних дисциплін, Академія Державної пенітенціарної служби, м. Чернігів, Україна

ПРАВО ЛЮДИНИ НА ДРУГИЙ ШАНС

У статті представлено варіанти вирішення проблем, що пов 'язані з соці-альною адаптацією неповнолітніх, які відбувають покарання в місцях позбав-лення волі і стосовно яких застосовується пенітенціарна пробація. Розглянуто особливості підготовки майбутніх працівників органу пробації до виконання завдань пенітенціарної пробації. Вказано на необхідність створення сприятли-вого соціального середовища, проведення соціально-виховної роботи з ураху-ванням потреб засуджених та ризиків вчинення ними повторних правопору-шень. Звернено увагу на взаємодію державних інституцій та громадськості, волонтерів з метою розширення сфери впливу на неповнолітніх та формування ціннісного ставлення до життєвих перспектив, формування позитивної соці-альної спрямованості, нейтралізації негативних особистісних утворень, спо-нукання до дій, що не суперечать соціально схвалюваним нормам.

Ключові слова: пенітенціарна пробація, підготовка персоналу органу про-бації, взаємодія державних інституцій та громадськості, соціальна адапта-ція, неповнолітні правопорушники.

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні відбувається ре-формування ДПтС України (ДКВС України). Один із напрямків реформування - це гуманізація кримінального та кримінально- виконавчого законодавства та, як наслідок - відхід від колектив-ної системи тримання засуджених та зменшення пенітенціарних установ.

Яскравим історичним прикладом є радянська держава 20-30-х років, коли проблеми неповнолітніх правопорушників вирішувались через перевиховання, а саме через вирішення колективних завдань, які об'єднували комунарів (неповнолітніх вихованців-правопоруш- ників) та формували довіру до неповнолітнього і його особисту від-повідальність (педагогічна діяльність Макаренко А. С.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз останніх публікацій та досліджень, в яких розглядаються питання, що то-ркаються особливостей перебування неповнолітніх в установах виконання покарань, показав, що в них переважно висвітлюєть-ся: а) зміст завдань та функції, що покладаються на орган проба-ції (Богатирьова О., Степанюк А., Яковець І. та ін.); б) реалізація соціально-реабілітаційних програм корекції поведінки суб'єктів пробації (Мірошниченко О.); в) соціально-психологічні аспекти діяльності служби пробації (Максимова Н.); г) соціально- психологічні аспекти оптимізації навчально-виховного процесу в закладах освіти при виховних колоніях для неповнолітніх (Ка- лашник Н., Максимова Н., Янчук О.); д) умови соціально- психологічної підготовки до звільнення неповнолітніх засудже-них (Низовець О.); е) пенітенціарна пробація в системі соціаль-ної адаптації неповнолітніх (Третяк О. С., Чебоненко С. О., Сте- ценко І. М.) тощо [12].

Однак питання, що стосуються психолого-педагогічного аспе-кту необхідності чи можливості заміни ув'язнення неповнолітніх роботою органу пробації залишаються недостатньо розробленими.

Мета статті полягає у розкритті психолого-педагогічного аспекту заміни покарання ув'язненням іншим видом покарання під час реалізації положень Закону «Про пробацію» в частині неповнолітніх засуджених.

Виклад основного матеріалу. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про пробацію» [9] пробація щодо неповнолітніх спря-мована на забезпечення їх нормального фізичного і психічного розвитку, профілактику агресивної поведінки, мотивацію пози-тивних змін особистості та поліпшення соціальних стосунків. Стаття 13 цього Закону передбачає мету діяльності персоналу органу пробації «виправлення засуджених».

У цій статті є прагнення розкрити тему психолого-педагогічно-го аспекту ув'язнення неповнолітнього засудженого. А особливо вплив ув'язнення як покарання на неповнолітнього засудженого.

Якщо розглянути історію покарань, то історичний прогрес кримінального законодавства, хочемо ми цього чи ні, полягає у гуманізації ставлення до засудженого. У ретроспективі - послі-довно - це виглядає таким чином:

- відмова від кваліфікованих (жорстоких) видів смертної ка-ри, калічницьких та інших тілесних покарань, каторжних робіт;

- значне витіснення тюремного ув'язнення штрафом та ін-шими майновими покараннями, обов'язковими роботами;

- введення пробації, інших видів так званого умовного пока-рання;

- вилучення неповнолітніх зі сфери загального кримінально-го права;

- загальна заборона смертної кари і будь-яких покарань, які можуть завдати фізичних страждань або принизити людську гід-ність;

- все більш широкий спектр покарань, альтернативних поз-бавленню волі;

- трансформація окремих видів покарань в інші примусові заходи, які не є покаранням [14].

Основний постулат концепції нового соціального захисту сформульовано у такому вигляді: «Настільки мало покарання, наскільки це необхідно, настільки багато соціальної допомоги, наскільки це можливо» [14].

З точки зору гуманістичного підходу до неповнолітнього ув'язненого (якщо можна дати покарання без ув'язнення), то краще без ув'язнення. Адже пробаційні заходи направлені не на відплату держави щодо правопорушників «око за око», а на «...профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитивних змін особистості..» [9]. Створення необхідної системи пробації дозволить отримати позитивні зміни неповнолітніх.

Завдання держави - це виховання гармонійно розвиненого, високоосвіченого, соціально активного й національно свідомого громадянина, наділеного глибокою громадською відповідальніс-тю та громадянським духом.

Суспільство живе надією, що відбувши покарання, в їх ряди повернеться робітник, правослухняна людина, але замість очіку-ваного «виправленого», як правило, приходить агресивна, жорс-тока, озлоблена особистість, яка навряд чи знайде своє місце у суспільстві [4].

Розглянемо фактори, що стимулюють переосмислення пси- холого-педагогічної парадигми відбування покарання неповнолі-тніми засудженими.

Перший фактор, що впливає на зміну парадигми роботи з не-повнолітніми засудженими - це напрями реформування ДКВС, що проводить Міністерство юстиції України.

А одним із напрямів реформування ДКВС - це відхід від ко-лективної системи тримання та зменшення пенітенціарних уста-нов. Для таких дій є три складові: менеджмент, приватність та насилля між засудженими.

На особистість людини в умовах соціальної ізоляції вплива-ють різні психогенні чинники, які призводять до невротичних реакцій, суїцидальних спроб, психічних розладів і т. ін. Тюремне ув'язнення часто призводить до незворотних змін у психіці. Іс-нує 7 груп чинників, які впливають на психіку людини в екстре-мальних умовах: а) групова ізоляція; б) монотонність; в) зміна сприйняття просторової структури; г) самотність; д) інформацій-на виснаженість; е) загроза для життя і здоров'я; є) десинхроні-зація ритмів сну і неспання [2].

Одним із прикладів екстремальних умов можна вважати пе-ребування в місцях позбавлення волі. Першим фактором, що впливає на психіку засудженого, є групова ізоляція. Ув'язнений знаходиться у відносно невеликому колективі таких же «страж-дальців», як і він сам. Вони постійно змушені спілкуватися один з одним. Групова ізоляція супроводжується постійною публічні-стю і неможливістю усамітнитися, тому через деякий час після потрапляння до в'язниці в людини розвивається стан, який Аму-ндсен Р. назвав «експедиційним сказом», а Хейєрдал Т. - «гост-рим експедіціонізмом». Останній дав такий опис: «Це психологі-чний стан, коли найпоступливіша людина бурчить, сердиться, злиться, нарешті розлючується, тому що її поле зору поступово звужується настільки, що вона бачить лише недоліки своїх това-ришів, а їхні переваги вже не сприймаються» [10].

Другим важливим психогенним фактором перебування в мі-сцях позбавлення волі є монотонність, яка веде до сенсорної де- привації. У звичайних умовах на всі органи чуття людини впли-ває безліч подразників. У місцях позбавлення волі у більшості ув'язнених відбувається формування почуття втрати зв'язку з реальністю, дні здаються одноманітними і схожими один на од-ного. Кількість нових осіб, нових відомостей, взагалі будь-якої нової інформації сильно обмежена.

Третім важливим фактором, що впливає на в'язнів, є зміна сприйняття просторової структури. Кількість об'єктів навколо ув'язненого обмежена. У багатьох з них, особливо тих, які довгий час перебували в закритому приміщенні (тюремний режим або слі-дчий ізолятор), з'являється навіть страх виходу з камери - фобія відкритого простору. Подібні просторові обмеження формують у засуджених або апатію, або підвищену агресивність. Це призводить до астенії, м'язової слабкості, нездатності докладати які б то не бу-ло вольові зусилля навіть в особливо значущих ситуаціях.

Резюмуючи викладене вище, можна стверджувати, що всі ці фактори деформують особистість ув'язненого. Сприйняття офі-ційної влади як жорстокої, караючої, яка позбавляє свободи, а влади неформальних лідерів середовища засуджених як агресив-ної і загрозливою фізичному існуванню накладається на абсолю-тну відсутність будь-яких владних повноважень у самого ув'язненого. При видимій, зовнішній покірності засуджений пра-гне уникнути будь-якої уваги з боку влади - не тільки міліції, а й соціальної служби, служби зайнятості і т. ін. Формується те, що можна назвати недовірою до влади.

Крім деформації особистості ув'язнених, сукупна дія перера-хованих вище факторів призводить до розвитку психогенних станів. Психогенні стани, за визначенням Новикова Г. І., - це тимчасово притаманні патологічні нервово-психічні розлади, що виникають у відповідь на надмірний для цієї особистості психо- травмуючий вплив, у клінічній картині яких превалюють ті чи інші психопатологічні комплекси симптомів [2].

Таким чином, для ув'язнених властивий вияв широкого спек-тра реакцій в умовах перебування в ізоляції - від астенічних, де-пресивних до афективних, бурхливих. Всі вони розвиваються на тлі дуже обмеженої рухової активності, скупченості і постійної публічності, тому наслідки цих реакцій можуть бути непередба- чуваними не тільки для персоналу пенітенціарної установи, а й для самого ув'язненого.

Отже, завдання психолого-педагогічної парадигми стосовно неповнолітніх, які оступились - це знайти дієвий механізм запо-біганню злочинів серед неповнолітніх, реагування на злочин у вигляді певного покарання та нівелювання негативу, що супро-воджує неповнолітнього через ув'язнення.

Нині Державною кримінально-виконавчою службою України вже розроблено дві пробаційні програми корекції агресивної по-ведінки для неповнолітніх правопорушників (для хлопчиків і дівчат), методику оцінки ризиків і потреб неповнолітніх, які пе-ребувають у конфлікті з законом, та методику ведення випадку (кейс-менеджменту) щодо цієї категорії правопорушників (скла-дання індивідуального плану на підставі соціальних потреб пра-вопорушника й періодична оцінка досягнених результатів з не-обхідною корекцією).

Тенденція до зменшення кількості неповнолітніх засуджених спостерігається вже не перший рік.

Наприклад, на кінець 2008 року в 10 колоніях для неповнолі-тніх (9 для хлопчиків та 1 для дівчаток) відбувало покарання майже 1800 засуджених українських підлітків. Ще 1000 - за ґра-тами в слідчих ізоляторах.

Більше половини засуджених підлітків - віком від 14 до 17 ро-ків. Третина відбуває строк за крадіжки, третина - за розбій і пог-рабування, 13 % молодих в'язнів засуджені за умисні вбивства.

«Майже 70 % засуджених вели асоціальний спосіб життя. 24 % не працювали і не вчилися. 22 % - сироти. Ці діти не мали батьківського піклування, турботи, впливу. Їх виховувала вули-ця, вона ж на них і впливала, через це вони є нині такими. Багато про що говорить те, що 50-70 осіб щорічно до нас приходять не-грамотними, які не вміють писати та читати». Такі цифри наво-дить перший заступник голови Державного департаменту Украї-ни з питань виконання покарань Микола Ільтяй [5].

На 2008 рік із 1800 неповнолітніх, засуджених в Україні, - 116 дівчата. За словами заступника начальника Мелітопольської колонії для неповнолітніх правопорушниць Олени Христофоро- вої, нині кількість засуджених скоротилася вдвічі в порівнянні з минулими роками. Проте зросла кількість тих, хто відбуває по-карання за тяжкі злочини [5].

«Якщо в 2001 році за вбивство відбувало покарання 2-3 осо-би, то, на жаль, сьогодні - 14. А за особливо тяжкі злочини - 50 % від усіх вихованців. 82 % дівчат - з неблагополучних сімей. Я думаю, що чисельність у наших закладах зменшилась тому, що новий Кримінальний кодекс 2001 р. ввів нові альтернативні види покарання, не пов'язані з позбавленням волі» [5].

Станом на 1 січня 2016 року до завершення строку покарання було звільнено 176 засуджених неповнолітніх. З них умовно- достроково було звільнено 175 неповнолітніх, одна особа була звільнена за амністією - за даними ДПтС України.

Зазначимо, що за даними пенітенціарної служби у поперед-ній період, станом на 1 січня 2015 року у виховних колоніях Ук-раїни до завершення строку покарання було звільнено 450 осіб, з яких понад сотні неповнолітніх вийшли з виховних колоній за амністією [13].

52 % неповнолітніх правопорушників, яким суд виніс пока-рання у вигляді позбавлення волі, виростали у неблагополучних або неповних родинах, з низькими статками. 21 % - сироти. Проте є випадки, коли на хибний шлях стають діти з цілком нормальних, на перший погляд, родин, - зазначає дитячий тюремний психолог Ігор Марцинківський. Як правило, гіперактивні діти і діти, обділе-ні батьківською турботою, з дефіцитом уваги до них. На думку психолога, таких дітлахів в Україні щонайменше 50 тисяч. «За іншими викладками, таких дітей може бути й 150 тисяч. Це є фон, з якого дуже часто виходить дитяча злочинність і з ним потрібно щось робити ще й за межами виправних установ. Доки дитина ні-чого не скоїла, суспільство чекає, поки вона щось скоїть. Це є спе-ціальна психотерапія», - каже Марцинківський [5].

На сьогодні у сфері ДКВС функціонує шість виховних коло-ній для неповнолітніх: Кременчуцька виховна колонія, Дубенсь- ка виховна колонія, Прилуцька виховна колонія; Мелітопольська виховна колонія; Ковельська виховна колонія; Курязька виховна колонія ім. А. С. Макаренка.

Станом на 1 вересня 2016 року в них утримувалось 316 осіб. Із шести установ для неповнолітніх тільки Мелітопольська вихо-вна колонія призначена для утримання жінок [15; 16].

16.02.2017 року в Києві відкрили Центр ювенальної пробації. Тут неповнолітні, які отримали умовні строки, зможуть пройти через спеціальні програми, які допоможуть їм більше не мати проблем із законом. Цей центр став першим, запущеним у рам-ках державної програми розвитку системи пробації, яка стала реальністю після прийняття Закону про пробацію.

«Наше спільне з партнерами завдання - через ювенальну пробацію показати, що кожна людина має право на другий шанс. І що кожна людина може повернутися до нормального життя. Це стосується як неповнолітніх, так і дорослих», - зазначив Міністр юстиції Павло Петренко [7].

За його словами, головне завдання роботи Міністерства юстиції в цьому напрямку - максимальне охоплення пробаційними програ-мами всіх неповнолітніх та зміна філософії застосування покарань, коли ув'язнення застосовуватиметься лише як крайній захід [7].

«З досвіду роботи таких центрів ми бачимо, що серед дітей, які пройшли через пробаційні програми, повторно вчинили зло-чини лише 2 % неповнолітніх. Це прекрасний результат», - на-голосив Міністр юстиції [7].

Він також зауважив, що суспільство має давати шанс на ви-правлення кожній людині. «Немає чужих дітей. Кожна дитина, яка потрапила в скрутне становище, потребує елементарного спілкування й уваги. Ця увага є набагато кращою мотивацією не вчиняти злочини в майбутньому, ніж покарання у вигляді ув'язнення. Прийнятий закон дає можливість застосовувати про- бацію до всіх без винятку злочинів. Нині ми застосовуємо про- бацію до тих осіб, які не відбувають покарання в колоніях. Це дрібні злочини та злочини середньої тяжкості. Але ті діти, які нині перебувають в колоніях навіть за тяжкі злочини, так само мають право на пробацію, на спілкування і на другий шанс», - заявив Павло Петренко [7].

При цьому він зауважив, що перед країною стоїть масштабне завдання розвитку пробаційних програм не лише для неповнолі-тніх, а й для дорослих [7].

Проекти стартували в 2011 році за підтримки канадських партнерів. Поглянувши на статистику за ці п'ять років, ми мо-жемо констатувати, що кількість неповнолітніх, засуджених за кримінальні правопорушення, скоротилася на 52 %. На обліку в кримінально-виконавчих інспекціях на початок 2011 року пере-бувало понад 4 тис. неповнолітніх, вироки яких не пов'язані з відбуванням покарання за ґратами. На сьогодні ця цифра скоро-тилася до 1800 чоловік», - зазначила перший заступник Міністра юстиції. На її переконання, неповнолітні - це саме та група осіб, яка швидко реагує на пробаційні програми [1].

«В Україні дуже ефективно працюють 2 центри пробації не-повнолітніх у Мелітополі та Івано-Франківську. Для прикладу: в Мелітополі через програму вже пройшли більше 90 неповноліт-ніх, які мали проблеми з законом. З них лише 1 повторно скоїв якесь правопорушення», - зазначила перший заступник Міністра юстиції. Вона також повідомила, що нині Мін'юст разом з пред-ставниками Проекту працюють над тим, щоб запустити схожі центри в Запоріжжі та Львові [8].

Метою реалізації пробаційних програм, що входять до скла-ду системи ресоціалізації, є запобігання рецидиву правопору-шень підлітків, а отже, насамперед, забезпечення їх працевлаш-тування та навчання. Органи пробації сприяють залученню неповнолітніх до навчання та здобуттю ними повної загальної середньої освіти. Крім цього, необхідне створення сприятливого соціального середовища, тому виховна робота щодо неповноліт-ніх може проводитися із залученням батьків (або їх законних представників), а в разі неможливості - залучення наставників.

Висновки. Пенітенціарна пробація може виступати як шанс підвищення ефективності системи соціальної адаптації неповно-літніх, які звільнюються в Україні завдяки взаємодії органів про- бації й установ виконання покарань, волонтерів, батьків або їхніх законних представників, органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості для надання особам, які можуть бути звільнені від відбування покарання та відбули покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, лікуванні.

Формування готовності майбутніх працівників органу проба- ції до виконання завдань пенітенціарної пробації має враховувати різні педагогічні підходи до навчання курсантів, розвиток у них мотивації, вмінь та навичок, здібностей, індивідуальних якостей, що є витребуваними в професії, послідовність ускладнення навча-льних завдань, індивідуальну адаптацію курсантів до виконання завдань, що знаходяться у сфері їхньої професійної діяльності.

Напрямом подальших досліджень є підготовка майбутніх працівників кримінально-виконавчої служби з урахуванням спе-цифіки завдань, що обумовлені їхньою професійною діяльністю.

Список використаних джерел

1. 99 % несовершеннолетних, участвовавших в проектах по проба-ции, не совершили повторных преступлений. URL: http://sud.ua/news/2016/07/18/93141-99-protsentov-nesovershennoletnikh- ychastvovavshikh-v-proektakh-po-probatsii-ne-sovershili-povtomikh- prestyplenij --n-sevostyanova).

2. Водолазская Т. П., Никифоров Г. С. Профессиональная подгото-вка. Психологическое обеспечение профессиональной личности. Санкт- Петербург, 1991. С. 23-42.

3. Гримак Л. П. Резервы человеческой психики. Введение в психо-логию активности. 2-е изд., доп. Москва: Политиздат, 1989. 319 с.

4. Денисова Т. А. Відновне правосуддя - крок до відновлення соці-альної справедливості. Відновне правосуддя в Україні: щоквартальний бюлетень. 2005. № 3. С. 83-86.

5. Дитяча злочинність. Кількість підлітків у виправних колоніях меншає, але злочини неповнолітні скоюють жорстокіші. URL: http://www.radiosvoboda.Org/a/1332657.html.

6. Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психологические проблемы готовности к деятельности. Минск: Изд-во Бел. ун-та, 1976. 175 с.

7. Павло Петренко відкрив Центр ювенальної пробації у Києві. URL: https ://minjust. gov.ua/ua/news/48947.

8. Пілотні проекти з пробації неповнолітніх продемонстрували ви-соку ефективність. URL: https://minjust.gov.ua/ua/news/47353.

9. Про пробацію: Закон України від 5 лютого 2015 року №160-УШ. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 13. Ст. 93.

10. Психолого-педагогічні засади проектування інноваційних тех-нологій викладання у вищій школі: монографія / [Луговий В., Лев- шин М., Бондаренко О. та ін.]; за заг. ред. Андрущенка В.П., Лугово-го В. І. Київ: Педаг. думка, 2011. 260 с.

11. Соціальна робота в Україні: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Звєрєва І. Д., Безпалько О. В., Харченко С. Я. та ін.]. Київ: Центр навчальної літератури, 2004. 256 с.

12. Третяк О. С., Чебоненко С. О., Стеценко І. М. Пенітенціарна пробація в системі соціальної адаптації неповнолітніх. URL: http://visnyk.chnpu.edu.ua/?wpfb_dl=2659.

13. У виховних колоніях України перебуває 336 неповнолітніх. URL: http://www.unn.com.ua/uk/news/1566222-u-vikhovnikh-koloniyakh- ukrayini-perebuvaye-336-nepovnolitnikh-dptsu].

14. Хавронюк М. Заходи кримінально-правового впливу: які вони бу-вають? URL: http://justice.org.ua/diyalnist/podiji-fakti-komentari/zakhodi- kriminalno-pravovogo-vplivu-yaki-voni-buvayut-chastina-1.

15. URL: ww.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/pubhsh/artide/628075.

16. URL: www.unn.com.ua/uk/news/1566222-u-vikhovnikh-

koloniyakh-ukrayini-perebuvaye-336-nepovnolitnikh-dptsu].

Педорич А. В.

В статье представлены варианты решения проблем, связанных с социаль-ной адаптацией несовершеннолетних, отбывающих наказание в местах лише-ния свободы и в отношении которых применяется пенитенциарная пробация. Рассмотрены особенности подготовки будущих работников органа пробации к выполнению задач пенитенциарной пробации. Указано на необходимость создания благоприятной социальной среды, проведения социально-воспита-тельной работы с учетом потребностей осужденных и рисков совершения ими повторных правонарушений.

Обращено внимание на взаимодействие государственных институтов и общественности, волонтеров с целью расширения сферы влияния на несовер-шеннолетних и формирования ценностного отношения к жизненным перспек-тивам, формирование положительной направленности, нейтрализации нега-тивных качеств личности, побуждение к действиям, которые не противоречат социально одобряемым нормам.

Ключевые слова: государственная уголовно-исполнительная система, ор-ган пробации, пенитенциарная пробация, взаимодействие государственных институтов и общественности, социальная адаптация, несовершеннолетние правонарушители.

Pedorich A. V.

In the article options for solving problems related to the social adaptation of minors, serving sentences in places of deprivation of liberty and relative to which a penitentiary probation is applied, are presented. After all, the task of the psychological and pedagogical paradigm, in relation to minors who did wrong, is to find an effective mechanism for preventing crimes among the relevant category of offenders, responding to a crime in the form of a certain punishment and leveling off the negative accompanying minor through imprisonment.

The text reveals the development of two probation programs for the correction of aggressive behavior for juvenile delinquents (for boys and girls) developed by the State Criminal Execution Service of Ukraine, a methodology for assessing the risks and needs of minors who are in conflict with the law, and the method of case management with respect to this category of offenders (drawing up an individual plan based on the social needs of the offender and periodically evaluating the results with the necessary correction).

The peculiarities of the training of future employees of the probation body for carrying out the tasks of penitentiary probation are considered. The need to create a supportive social environment, conduct social and educational work, taking into account the needs of the convicts and the risks of repeat offending by them is indicated.

The article focuses on the interaction of state institutions and the public, volunteers with the aim of expanding the sphere of influence on minors and forming a valuable attitude to life prospects, forming positive social orientation, neutralizing negative personal entities, and inducing actions that do not contradict socially approved norms.

Key words: the State Criminal and Executive System, probation body, penitentiary probation, interaction of state institutions and the public, social adaptation, juvenile offenders.